Міцна сім’я — міцна держава

А хіба забути сімейні читання, які влаштовувалися у нашій родині в перші повоєнні роки?! Всі, і старі, і малі, після вечері при блимаючому каганці, а пізніше при гасовій лампі, всідалися за столом і вголос по черзі читали книжку, яку приносила з шкільної чи сільської бібліотеки мати. Не просто читали — переживали історії з героями, оцінювали їхні дії, сперечалися, відстоюючи свою думку, прикидали, як ліпше належало б зробити тому чи іншому книжковому персонажеві.

Та хіба перелічити все, до чого привчала з дитинства сім’я?! Найперше — не бути ледачими і не соромити сімейну честь осоружними, негідними вчинками, берегти сімейну пам’ять, не ставати Іванами, що не знають родинного коріння. А ще — не зраджувати сімейні традиції, а серед них — збиратися на свята разом, виручати в скруті, нещасті одне одного, підставляти своє плече. Поважати завжди старших і не кривдити, не ображати слабших за тебе, а також дітей.

Справді, хороша, розумна сім’я — то велика праця душі, розуму й серця. Та мудрість її і благополуччя насамперед залежить від мудрості батьків. Недарма ще давньогрецький філософ Демокріт казав, що розсудливість батька є найдієвішою настановою для дітей. Так має бути. Але нині, на жаль, не завжди так є.

Сотні, тисячі сімей розпадаються або стрімко деградують, стають асоціальними через пияцтво, наркоманію, взагалі через аморальний спосіб життя. Не меншає кількість безпритульних, дітей-бродяжок, бездомних з таких зруйнованих сімей. І не тільки від матеріальної скрути. Нерідко тікають діти й із заможних сімей, де основна цінність — гроші, а все решта, у тому числі й самі діти, — вторинне, до виховання своїх чад руки у них не доходять. І поповнюють діти-втікачі лави злочинців, потрапляють під згубний вплив, ламають, калічать своє майбутнє життя. Щоправда, кажуть, у сім’ї не без виродка.

Як цю сімейну деградацію спинити, попередити? Ніякі найсуворіші закони, мабуть, тут не допоможуть, якщо не взятися предметно всім миром у кожному мікрорайоні, селі за фізичне, моральне, духовне відродження сім’ї. Тут широке поле для розробки і втілення відповідних, як нині кажуть, проектів для психологів, соціологів, політиків, зацікавлення у цьому держави. Це мало б стати найголовнішим завданням територіальної громади, школи, організацій та інституцій, відповідальних за молодь, сім’ю. Не завадило б згадати й кращий напрацьований досвід, який згуртовує, розвиває родинні відносини. Це і привселюдне урочисте вшанування кращих сімей, свята вулиць, і родинні змагання на стадіонах та спортивних майданчиках, і всілякі конкурси, виставки сімейних умільців, змагання за кращий двір, садибу, найзатишніше помешкання тощо. А який моральний заряд зміг би принести збір документів, фотознімків, свідчень свого родоводу! Та хіба мало інших приводів і методів такого самовдосконалення, утвердження сімейних цінностей? Не забуваймо при цьому ніколи, що найкраща дисципліна — то сім’я.

Так, сім’я для кожного з нас має залишатися святинею. У багатьох так воно і є. Адже куди б не закинула нас доля, ми завжди подумки повертаємося до рідного, отчого порогу зі своїми радощами й печалями. Впевнені, нас тут завжди чекають, зрозуміють, підтримають, простять. З віком особливо розумієш, що дала тобі рідна сім’я, чого навчила, а ти відчуєш і свій борг перед нею. До сивого волосся ятрять душу твої необдумані вчинки, прикрощі, завдані рідним. Як те спокутати?

Змолоду борімося за нашу сімейну честь, бережімо її і примножуймо. Сім’я — то наша моральна криниця і наш найголовніший оберіг.

Такі ось думки навіяв травень — місяць, в якому святкуємо День матері, Міжнародний день сім’ї і який передує 1 червня — Міжнародному дню захисту дітей.

Оксана ПОЛІЩУК.