Елізабет ШИМАНА: «Самотнім вкрай потрібна музика»

— До кожної композиції ви також пишете своєрідне пояснення — концепцію перформансу. Невже музику більше не можна зрозуміти без слів? І що з’являється у вас раніше — задум твору чи власне твір?

— Взагалі, я проти нав’язування слухачеві концепції твору. Ненавиджу запитання на кшталт «А що автор прагнув сказати цією композицією?». Втім, мої виступи — ближчі до перформансів, тому без концепції мені ніяк не обійтися. Буває так, що спершу в мене з’являється задум твору і тільки згодом — музика. Буває навпаки. По-різному буває.

— Тобто ви концептуаліст?

— Не хотілося б обмежувати себе якимось визначеннями, адже мої твори досить різні.

— Це зрозуміло навіть з огляду на їхні назви — «Пекельна машина», «Вірус №1», «Москва», «Наркотик — сад троянд»... Помітно, що вас надихають різні речі — досягнення науки, соціум як такий, природа…

— О, так, мене дуже цікавить життя як феномен. Точніше, як його можна пояснити, а інколи — зрозуміти завдяки музиці.

— Зараз музика часто виступає у другорядній ролі — як фон. Ось ми зараз прогуляємося Одесою і звідусіль лине якась музика — з кожного магазину, з кожного кафе чи ресторану, яка разом перетворюється на шум…

— Це проблема нашого часу, будь-якого міста, а не тільки вашого. Певно, це пов’язано з тим, що люди бояться самотності. Тому вони купують телевізори та музичні центри або ж комп’ютери до кожної кімнати.

— Російський композитор Володимир Мартинов вважає, що епоха композиторів минула. Він перефразовує відомий вислів Ніцше: «Композитор помер». Нібито сьогодні не можна створити по-справжньому нових композицій, бо всі комбінації із семи нот уже давно вигадані...

— Розмови на таку тему справді точаться. Мовляв, художники нам більше не потрібні… Музика — це спосіб комунікації, як і мистецтво загалом. А композиція — це певний код, який слухач якось розшифровує. І робота композитора — не стільки записування нот у певному порядку, скільки створення нових кодів комунікації...

— Тобто написання принципово нових музичних творів сьогодні все ж таки можливе?

— Якщо ми говоримо про електронну музику, тоді ми можемо говорити про створення принципово нових комунікативних кодів.

— Від українських композиторів часто можна почути: «От якби я працював на Заході…»

— О, це велика омана — Захід! У Європі справді підтримують митців, але ж не всіх. Аби заручитися підтримкою держави або якогось культурного центру, треба бути справді талановитим і по-справжньому працелюбним. У нас також багато «голодних» художників, бо конкуренція в мистецькому середовищі надзвичайно висока. От я вже котрий рік поспіль не можу як годиться відпочити, тому що постійно працюю. Якщо відмовлюся від якоїсь пропозиції виступити — боюся, про мене забудуть.

— Фестиваль «Два дні і дві ночі…» вже відшумів, а ви в Одесі. Невже й тут не відпочиваєте?

— Це той випадок, коли можна сказати: поєдную приємне з корисним. В Одесі я пробуду ще тиждень, аби зробити записи — основу для чергової композиції. Що це буде, я поки що не знаю. Можу лише розказати, що кожного дня я приходжу до Потьомкінських сходів і записую шум вулиці. Щоразу обираю різні сходинки, місце. Потім порівняю, як «звучать» ці знамениті сходи впродовж тижня. Хтозна, можливо, щось цікаве з цього і вийде…

Розмовляла
Олена МИЛОСЕРДНА.