Ананьївські Кайдаші

Життя великої родини, з її внутрішніми, традиційними стосунками: батько — син, свекруха — невістка, чоловік — дружина. Сільські кумоньки з їхнім одвічним прагненням все знати про сусідів, сцени любові, сімейних чвар і навіть смерті — все це не виглядало як щось відірване від нашого, такого «сучасного» життя. Глядачі (а їх зібрався повний зал) жваво реагували на кожну репліку, жарт або імпровізацію акторів. Між сценою і залом відразу, з перших хвилин вистави, встановився тісний зв’язок. Давно в такій тиші не перебував зал — хотілося чути кожне слово, щоб не втратити лінію сюжету.

Хотілося б відзначити, що режисерові постановки О.В. Кульчицькій вдалося дуже добре підібрати акторів. Виконавці головних ролей — Омелька Кайдаша (Віктор Пшеничний) і Марусі Кайдашихи (Олена Кульчицька) — прекрасно зіграли літню пару. Всі їх діалоги і конфлікти, їх стосунки з синами й невістками, всі їхні щоденні турботи, особливості характерів — все це виглядало дуже правдоподібно. Гострі слівця, жарти і жести акторів знаходили неодмінний відгук залу, який, спостерігаючи за ними, не раз вибухав оплесками.

А ось як Нечуй-Левицький описує синів старого Омелька: «Старшого Кайдашевого сина звали Карпом, меншого — Лавріном. Кайдашеві сини були молоді парубки, обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум’яними губами. Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті. Лаврінове молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи — все подихало молодою парубочою красою».

Треба подивитися виставу, щоб здивуватися тому, як органічно вели свої ролі Сергій Дубосарський і Роман Жуматій. У цій парі хотілося б особливо відзначити гру Романа. На мій погляд, це справжня знахідка для ананьївського народного театру. Свою роль він грав так невимушено і розкуто, ніби це була не прем’єра, а вже тисячний спектакль. А його блискучі імпровізації дуже сподобалися публіці.

У виконавиць ролей невісток Кайдашихи — Мотрі (Світлана Драган) і Мелашки (Анастасія Крутій) — було досить складне акторське завдання: показати своїх героїнь спочатку молодими дівчатами, а потім зіграти, як дівчина стає молодий господинею, як їй доводиться вживатися в чужу сім’ю, будувати нові відносини з новими батьками. Нечуй-Левицький показує невісток досить різними. Мотря  красива й горда, з багатої сім’ї, і в новій родині намагається поставити себе вище за інших. Мелашка — з небагатої сім’ї, ласкава й покірна. «Мелашка була з поетичної душею, з ласкавим серцем», — так описує її автор. Лідером цієї пари на сцені була, безумовно, Мотря. Її перепалки зі свекрухою, стосунки з Карпом, сварки з Мелашкою — всі ці сцени зіграні з повним розумінням характеру героїні.

Сподобалися у виставі і виконавці ролей другого плану. Насамперед слід відзначити образ баби Палажки (Людмила Пшенична). Акторці добре вдалося зіграти хитру, лицемірну «святошу», яка любила бувати у монастирях і в той же час із задоволенням займалася ворожінням. Не залишилася непоміченою і роль баби Параски (Наталя Токарева). Перепалки двох сусідок подарували глядачам чимало веселих хвилин.

 «По обіді на вулиці вдарили троїсті музики і пішли через все село до корчми, виграваючи дорогою...» Так було і на сцені. Тільки-но з’являлися наші «троїсті музики» (В’ячеслав Драган, Сергій Продан та Сергій Чміль), які грали на інструментах наживо, глядачі в залі відразу пожвавлювалися. Не забираючи на себе особливої уваги, вони дуже органічно грали сцени сватання та весілля.

Якщо вам не вдалося потрапити на прем’єру вистави, постарайтеся не пропустити її наступного разу. Повірте: гарний настрій вам гарантований!

Олександр ШХАЛАХОВ.
м. Ананьїв.