№ 36-37 (21300-21301) субота 12 травня 2012 року

Партія регіонів на повну потужність включилася у парламентську виборчу кампанію. Vip-агітатори їздять регіонами, розповідають про втілення соціальних ініціатив президента. Зокрема, нещодавно на Черкащині черговий спіч про покращення видав віце-прем’єр Сергій Тігіпко. Наостанок «покращувач життя» пообіцяв частіше приїжджати в область з робочими поїздками.

Коли наступного разу Тігіпко або будь-який інший vip-агітатор почне розповідати про покращення життя, то нехай пояснить виборцям: чому це покращення швидшими темпами відбувається у можновладців, ніж у людей. У президента та всіх (!) керівників його канцелярії у 2011-у зарплати виросли більше або значно більше, ніж середня по Україні. Якщо середньомісячна номінальна зарплата, за даними Держкомстату, виросла на 16%, то у Віктора Януковича та Андрія Портнова задекларовані зарплати — майже удвічі!

Генеральна Асамблея ООН оголосила 2012 рік Міжнародним роком кооперативів. Як кооперативи, що обслуговують сільське господарство, розвиваються у світі і в якому вони стані в Україні? Про це інтерв’ю з керівником напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» проекту USAID «АгроІнвест» Миколою ГРИЦЕНКОМ.

— Чому ООН приділяє кооперації такого важливого значення?

— Генеральна Асамблея ООН постійно відзначає роль кооперативів у зниженні рівня бідності, насамперед серед сільського населення. Для незаможних об’єднання в кооперативи — це забезпечення зайнятості та соціальної інтеграції. На міжнародному рівні сільськогосподарські кооперативи також визначаються як елемент самодопомоги. Наприклад, в Україні в час агресивних методів формування ринкової економіки селяни залишаються незахищеними. І якщо не об’єднаються, то не зможуть протистояти комерційним структурам, які є посередниками в ланцюгу виробництва та збуту сільськогосподарської продукції.

Після того, як 16 президентів європейських держав із 20 запрошених на Ялтинський саміт під різними приводами відмовилися їхати в Україну, Києву нічого не залишалося, як зробити «хорошу міну» при вкрай провальній грі — заявити про перенесення зустрічі.

Збагнувши, що цивілізований світ не має наміру спілкуватися з такою владою з Банкової та Грушевського, наші «уми» не придумали нічого кращого, як шантажувати Європу інтеграцією з північним сусідою (оце так стратегічний партнер, яким погрожують!), але й пішли на певні поступки — погодилися, що Юлію Тимошенко лікуватиме німецький фахівець доктор Лутц Хармс і дозволили низці іноземних політичних діячів та дипломатів відвідати ув’язнену екс-прем’єрку у лікарні.

Хіба можна втриматися вдома, коли все буяє й квітує? Кожного вабить на прогулянку, ближче до моря, зелені. Літні одесити зазвичай обирають Аркадію, де не надто крутий спуск до води, а довкола вистачає дерев, затінку.

Ось і ми (трійко пенсіонерок) у несподівано спекотні весняні дні їхали трамваєм п’ятого маршруту до самісінького кінця, попередньо домовившись почекати одна одну. Чи ж важко посидіти на лавці в холодочку?

Проте, вийшовши з трамваю, очам не повірили. Уздовж всієї центральної алеї, де люди звикли милуватися екзотичними пальмами, — жодної лавки. Старенькі з ціпками люди (бо ж неподалік ветеранський санаторій «Салют») ледь дибають сюди-туди, не маючи, де присісти перепочити.

Міжнародні експерти очікують: реальна площа під соняшником в Україні в 2012 році складе 5,6 млн га, тоді як рекомендована вченими оптимальна площа під цю культуру — 3,9 млн га, повідомляє сайт AgroNews.

Авторитетна міжнародна аналітична компанія Oil World прогнозує, що площа посіву соняшнику в Україні цьогоріч сягне рекордних 5,4 — 5,6 млн га. Ця оцінка, за даними спеціалістів компанії, враховує рекордний імпорт в Україну насіння цієї культури. Напередодні посівної його обсяги зростили вдвічі. Щодо урожаю, то з урахуванням розширення площ він може скласти 8,8 — 9,4 млн т. Врожайність, підрахували в Oil World, складе 1,66 — 1,71 т/га (проти дуже високого торішнього показника — 1,8 т/га).

Міф про «проїдання» аграрними областями України зароблених на індустріальному сході грошей луснув, як мильна бульбашка: понад 50% державних дотацій у 2011-у «з’їли» Донецька та Луганська області. Дещо перепало й столиці, куди в останні роки перебралося чимало люду з цих же областей.

Великого ляпаса всім, хто любить звинувачувати невеличкі області центральної та західної України в паразитуванні на «великих і працьовитих» індустріальних регіонах, дала «Лабораторія законодавчих ініціатив», зробивши запит до Державної казначейської служби та проаналізувавши, наскільки справедливо і неупереджено розподіляються видатки з бюджету України при формуванні субсидій, поточних та капітальних трансфертів підприємствам, установам й організаціям (кошти, які можуть покривати поточні або капітальні видатки суб’єктів господарювання).

Віднедавна в Одесі почали з’являтися взуттєві магазини з вивісками «Конфіскат». Туди вишиковуються довжелезні черги, адже вважається, що в такому магазині можна придбати конфісковане якісне взуття задешево. Та чи справді це так?

За словами заступника генерального директора українсько-італійського взуттєвого підприємства «РИФ-1» Лідії Чаплі, на запити правління ліги «Укршкірвзуттяпром» стосовно цього отримані відповіді, що «Конфіскат» — це назва фірми, яка походить від прізвища власника. Отож, нема жодних гарантій, що в магазинних з вивіскою «Конфіскат» продається взуття, яке реально потрапило в торгівлю з митних складів конфіскованої продукції і реалізованої потім на аукціонах вилучених товарів, які проводить держава. Такі магазини можуть бути просто приватними підприємствами, котрі очолюють винахідливі бізнесмени. «Люди бачать великий напис «Конфіскат» і не помічають позначку дрібним шрифтом «ПП», — цитує Лідію Чаплю сайт «Наш продукт». Але, як би там не було, «замануха» працює, про що свідчать, як уже мовилося, довгі черги.

Журнал «Сучасність» відроджується

Журнал «Сучасність» — один з найстаріших та найавторитетніших українських «товстих» періодичних видань. Часопис почав виходити 1961 року спочатку в Німеччині, потім — у Сполучених Штатах, а від січня 1992-го — в Україні.

Біля витоків «Сучасності» стояли такі відомі літератори, громадські діячі, як І. Кошелівець, В. Бургард, В. Барка, В. Кубійович, І. Лисяк-Рудницький, У. Самчук, Ю. Шевельов, Б. Рубчак, Б. Бойчук, В. Вовк та багато інших славетних українців.

Уже від перших своїх чисел журнал став популярним не лише в діаспорі, а й — підпільно — в Україні.

З вівторка стартує найвідповідальніше пора для цьогорічних абітурієнтів — зовнішнє незалежне оцінювання.

УЦОЯО нагадує, що на вході до пункту тестування абітурієнт повинен пред’явити:

сертифікат зовнішнього незалежного оцінювання;

паспорт або інший документ, серія та номер якого зазначені в сертифікаті;
запрошення-перепустку для участі в зовнішньому незалежному оцінюванні.

У разі відсутності одного з цих документів або пред’явлення їх копій абітурієнт до пункту тестування не допускається.

У вівторок, 15 травня, в Україні стартує зовнішнє незалежне оцінювання якості освіти. Напередодні цієї відповідальної пори для абітурієнтів журнал «Фокус» провів таке-собі тестування з-поміж навчальних закладів України, проаналізувавши результати ЗНО 2011-го із 12 предметів.

Найбільше шкіл, учні яких успішно склали зовнішнє незалежне оцінювання, відтак могли вступити у найпрестижніші виші країни, виявилося у Києві та Львові. Прикро, але Одещина в цьому рейтингу явно пасе задніх.

Перше місце у списку посів Львівський фізико-математичний ліцей. Торік одразу 20 його випускників отримали максимальну кількість балів у ЗНО. Такими результатами не може похвалитися жодна українська школа.

У кабінеті №10 у Територіальному центрі надання соціальних послуг Приморського району майже завжди є відвідувачі. Сюди приходять інваліди, пенсіонери, люди, що потрапили у складні життєві обставини, щоб вирішити насущні питання: записатися на гаряче харчування, потрапити до перукаря, отримати талончик на відвідання лазні.

У цьому кабінеті панує атмосфера доброзичливості та поваги. Завідуюча відділенням грошової та натуральної допомоги Аліна Бойко та соціальні працівники Людмила Носова, Ольга Гриміт та Марія Чапір привітно зустрінуть відвідувачів, запропонують стілець, вислухають й обов’язково постараються допомогти. Для них соціальна робота — це поклик душі. Вони допомагають вирішувати бюрократичні питання, пов’язані з довідками і ходінням по інстанціях. Практично кожного підопічного тут знають в обличчя. Адже соціальна робота — це допомога тим, хто перебуває у кризових умовах, з якими людина не може справитися самостійно.

На гербі Іванівського району — чумак на возі, запряженому волами. Сотні років тому безкраїми степами пролягав Чумацький шлях. Сьогодні через Іванівський район проходить траса Київ — Одеса, й останній гучний тутешній скандал пов’язаний саме з нею: один з посадовців Іванівської райради затриманий за хабар у розмірі 320 тисяч гривень за підготовку документів і виділення шести гектарів землі на околиці селища під будівництво бензозаправки. Хабар, скажемо так, зовсім не районного масштабу.

Наша дорога пролягає через Іванівку у Петрівку. Це найбільше після райцентру селище у районі — близько 6 тисяч мешканців, дві середні школи, залізнична станція Буялик. Колись у Петрівці кипіло життя, тут була військова частина з великим аеродромом, фабрика з виготовлення ватину, комбінат для переробки зернових з американським обладнанням, радгосп-технікум та інші підприємства, на яких працювали люди. Сьогодні селище справляє сумне враження, лише знаменитий петрівський трактор на високому постаменті нагадує про колишній добробут.

Мало не 90 відсотків дітей, які перебувають у наших інтернатних закладах, — це сироти при живих батьках. Їх ще називають соціальними сиротами. Як би там не було, але родина, якій ця дитина виявилася непотрібною, має якісь стіни, житло, куди, навіть теоретично, вигнанець може повернутися після інтернату. На законних підставах. Як і діти, що втратили батьків і мають якусь спадщину. Квартиру чи будинок закріплюють за дитиною до досягнення нею повноліття.

Альянсом «Україна без сиріт», статутна діяльність якого підтримується Фондом Ріната Ахметова «Розвиток України», наводиться й така цифра: більше 27 тисяч дітей — наших співвітчизників потребують усиновлення. Переважна більшість з них — діти старшого віку і діти з особливими потребами. Для них, кажуть обізнані, треба знайти добрих батьків, підготувати їх до цього важливого кроку, а також підтримувати після влаштування дитини в сім’ю.

Як стверджують педагоги, у віці до п’яти років особистість дитини набуває тих основних рис, які потім практично не піддаються перевихованню. А якщо у молодих батьків робота,  домашнє господарство, та ще й відпочити, звісно, хочеться?.. Чи вистачить часу на виховання малечі? У великій пригоді тут стають бабусі з дідусями (якщо вони поряд), наймані вихователі та психологи (якщо на то є гроші) і, звичайно ж, громадські дитячі садки. Та чи є такі зараз у наших селах?

На відміну від десятків інших поселень Любашівського району, у Бобрику Першому садок діє. За словами завідувачки цього закладу Олени Шендерук, зараз тут 28 дітей, хоча збудований він з розрахунку на 25. Та нехай і в певній тісноті, але нічим не скривджені ці дітки. І теплом, і затишком забезпечені. Харчування, виховання, навчання — на належному рівні. Й не тільки тому, що райвідділ освіти та санстанція все це перевіряють, а й тому, що в селі — як на долоні: громада садок утримує, вона ж і контролер найсуворіший. Треба зазначити, що не лише податками з бюджету сільради живе дошкільний заклад. Чимало допомагають у його господарській діяльності місцеві фермери. Особливо вдячна завідувачка садка Олегові Білецькому, Миколі Бодяну та іншим. До речі, у багатьох з місцевих доброчинців власні діти вже набагато старші, аби відвідувати дошкільний заклад, але фермери вважають, що їхня підтримка дитсадка є хоч маленькою, але важливою справою для відродження села.

Найбільшою проблемою для Олени Михайлівни нині є черга до закладу. А це 17 душ! І їх він уже не вмістить. Сільський голова Павло Шмаленюк покладає надії на ремонт колишнього колгоспного дитсадка у Бобрику Другому. Приміщення там ще досить пристойне, але, на жаль, з розвалом господарства «осиротіло», і якщо його терміново не відремонтувати, то розвалиться вслід за іншими покинутими колгоспними будівлями. Наразі зроблено кошторис витрат на ремонт, досягнуто домовленості з одним із благодійних фондів Одеси про виділення коштів на цю справу. Зрозуміло, що потім, після ремонту (якщо він таки буде зроблений), знадобляться солідні гроші на утримання нового закладу. Але вихід є.

Тільки-но з’являлася свіжа зелень весняних трав, як у недалеких від села плавнях здіймався такий рейвах, що хоч вуха затуляй. То заявляли світові про свої любовні ігри полчища жаб, що населяли густі очеретяні зарості. А найвиразніше звучало їхнє квакання надвечір, коли довкруж усе стихало, а на темно-синє небо виходив молодий місяць.

Молоде сільське пагіння мало чим відрізнялося від коханців у плавнях, чий хор вкупі з місячним сяйвом бентежили юні серця до знемоги. То вже пізніше з’явилися радіоли, магнітофони, транзистори, а от в пору Маринчиного дівування в ідилію теплої ночі впліталися хіба що звуки гармошки й дівочі голоси. Вони пливли понад квітучими вишнями, створюючи атмосферу незбагненного зачарування, яке, огорнувши душу в юності, залишається у пам’яті на все життя. Ось і тепер, по стількох десятиліттях, ледь приплющивши очі, Марина ніби знову поринає у таїну тих давніх весняних вечорів...

за  законно  зароблене, або  День  перемоги  найманих  працівників  після  довгої  війни  за  свої  права

Травень в Україні багатий на протести, які вирують довкола двох свят — Дня міжнародної солідарності трудящих та Дня Перемоги. У свідомості багатьох українців ці свята вкриває чималий шар ідеологічного накипу, утвореного на вогні політичних пристрастей — таких вигідних для політичних гравців і таких далеких від повсякденної реальності.

Марші за права робітників з портретами «вождів» і на чолі з «лівими» народними обранцями, які далеко відійшли від народу, особливо від представників найманої праці. Права опозиція, що користується будь-якою нагодою заявити про себе, зокрема й за допомогою чужих для себе першотравневих гасел. Альтернативні марші незалежних профспілок та активістів нових лівих організацій, які намагаються бути почутими на фоні цієї дикої какофонії політиканів. До таких картин звикли громадяни на Першотравень.

Судові заборони на проведення акцій, зіткнення між «свободівцями» та їхніми ідеологічними опонентами, сутички з міліцією, піднімання та спалення прапорів — до таких картин звикли громадяни на 9 травня.

Національний інститут стратегічних досліджень створений указом Президента України № 127 від 4 березня 1992 року. Нещодавно у регіональному філіалі НІСД у м. Одесі відбулася прес-конференція, приурочена 20-літтю інституції, за участю науковців, експертів, представників громадських організацій та партнерів.

Одеська філія, якою тривалий час керував Олексій Волович, а з січня 2012-го очолює Артем Філіпенко, займається проведенням науково-аналітичних та прогнозних досліджень у сфері суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку на півдні України, а саме в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях. Ще один важливий напрямок роботи — дослідження проблем розвитку морегосподарського та енергетичного комплексів, можливостей співробітництва України з країнами Чорноморського та Близькосхідного регіонів.

Минув рік з дати набуття чинності закону «Про доступ до публічної інформації»

Стаття 34 Конституції України закріплює за кожним громадянином право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір, що передбачає, відповідно, й право на доступ до публічної інформації.

Втім, до минулого року численне застосування грифів обмеження доступу до інформації «опублікуванню не підлягає», «не для друку», «для службового користування», а іноді просто небажання чиновників надавати ту чи іншу інформацію, що становить суспільний інтерес, за відсутності чітко визначеного порядку та відповідальності розпорядників такої інформації за її ненадання, фактично зводило нанівець можливість її отримати.

Одне з найпоширеніших захворювань у світі — алергія. Сьогодні кожна третя людина на нашій планеті страждає від якоїсь форми цієї недуги, і цифри неухильно зростають. Чому ж хвороба так стрімко набирає обертів, чим вона загрожує всім нам і чи можемо ми протистояти цій напасті?

Прихована загроза

Алергія подібна до бомби уповільненої дії — ми ніколи не знаємо, коли вона вибухне, тобто коли проявиться. І той факт, що у нас ніколи не було алергії, ні про що не свідчить. Зараз медикам відомі близько 20 тисяч алергенів! Хіба можна заздалегідь передбачити, як організм відреагує на того чи іншого провокатора цієї хвороби? На жаль, ні. Отже, важливо розуміти, що алергія небезпечна навіть для тих, хто не вважає себе алергіком.

Якщо щодня зустрічати світанок з філіжанкою ароматної кави, то ризик захворіти хворобою Паркінсона помітно знижується, — до такого висновку дійшли вчені з університету Порту (Португалія).

Фахівці під час досліджень з’ясували, що у кавоманів ризик розвитку цієї хвороби знижений на 25 відсотків. Гендерний фактор також має значення: 25 відсотків — у чоловіків, тоді як у жінок ризик розвитку знижувався лише на 14 відсотків.

Англійська національна служба системи охорони здоров’я (NHS) за результатами нещодавно проведеного дослідження вирішила внести державі пропозицію про те, щоб продавати протизаплідні засоби без будь-якого рецепту дівчаткам від тринадцяти років.

Як повідомила The Sun, для проведення дослідження представники NHS дали дозвіл п’яти різним аптекам на південному сході столиці Великобританії продавати оральні контрацептиви без пред’явлення необхідного рецепту дівчатам з шістнадцяти років. У цій частині зазначено найбільше випадків небажаної підліткової вагітності в місті. Сорок шість відсотків жінок, які купували контрацептиви за новою схемою, використовували їх лише вперше. Природно, молоді дівчата соромляться запитувати лікаря про протизаплідні пігулки, однак при цьому спокійно почуваються на території аптеки, де мала вірогідність зустріти когось із знайомих.

Можливо, це тільки збіг, але тепло в Одесу прийшло одночасно з XVIII міжнародним фестивалем «Два дні і дві ночі нової музики», який 21 — 23 квітня перетворив сцену одеської філармонії у світовий культурний центр.

Весна — це завжди відновлення, й тому фестиваль «2Д2Н», який є одним з передових напрямків у розвитку і пошуку нових шляхів у світовій музичній культурі, надзвичайно їй співзвучний. Цьогоріч, утім, як і в усі попередні роки, у програмі фестивалю було багато екзотики, починаючи з традиційного вже виступу монгольської співачки Самдандамби Бадамхорол, яка вразила так званим «горловим співом», коли звук голосу набуває цілком незвичної сили і тембру. До речі, на нинішньому фестивалі цю ж техніку продемонстрував і співак Андреас Фішер з німецького ансамблю Neue Vocalsolisten, виконуючи твір для баса американського композитора Елліота Шарпа «Порох і попіл», написаний у 2011 році. Традиційним для фестивалю стало і виконання цим ансамблем п’єси «Безхатько» американського композитора Тоні Конрада. Баритон Гільєрмо Андзорена розлігся на простеленому на сцені спальному мішку і, лежачи, відповідав на репліки перехожого — тенора Мартіна Надь.

Людське тіло, а не тільки голос, як музичний інструмент представила у своєму музичному перформансі на фестивалі «Два дні і дві ночі нової музики» Елізабет Шимана.

Впродовж багатьох років вона працює з голосом, тілом та електронікою, займається розробкою інтерфейсів і технологіями використання магнітних полів, а також співпрацює з австрійським «Кунстрадіо» та московським «Термен-центром». Її твори виконувалися в багатьох європейських країнах…

Того теплого вечора 29 квітня у ресторані-клубі «Бернардацці» було гамірливіше і святковіше, ніж завжди. Тут зібралися провідні одеські джазові виконавці, педагоги, критики і просто шанувальники цього музично-естрадного мистецтва, щоб на одній хвилі з колегами, однодумцями із 195 країн світу, що входять у ЮНЕСКО, вперше відзначити Міжнародний день джазу.

Відкриваючи вечір, ведуча Олена Шевченко зачитала привітальний лист генерального директора ЮНЕСКО: «Джаз упродовж усієї своєї історії завжди був фактором позитивних соціальних перетворень, він залишається ним і сьогодні. Ось чому ЮНЕСКО проголосила Міжнародний день джазу. Ця музика … говорить мовою свободи, яка має істотне значення для всіх культур. ЮНЕСКО керується такими ж цілями у своїх зусиллях з наведення мостів діалогу і порозуміння між усіма культурами і суспільствами...».

Мушу визнати, що для мене особисто уродженець Самбора в Галичині Лесь Курбас є, мабуть-таки, найвидатнішим українським митцем (в найширшому сенсі цього терміну) ХХ ст., а може, й не тільки ХХ. (Звісно, це зовсім суб’єктивне відчуття, бо чи є рівноцінно великими Олександр Архипенко в скульптурі, Валентин Сильвестров у музиці чи Микола Лукаш в літературному перекладі?..)

До такої думки спонукає мене не лише подиву гідна багатогранність Курбасового таланту (а був же він театральним режисером, актором, танцюристом-балетмайстером, піяністом, кінорежисером (напевне, основоположником серйозного українського кіно), блискучим педагогом, літератором, мистецтвознавцем та філософом театру і мистецтва). Іще важливішим від цієї багатогранності був надзвичайно високий рівень його професійної майстерності — новаторство, витонченість, глибина і людяність його творчої візії, насамперед, звісно, як театрального режисера.

«Недалеко от Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Греблі обсаджені столітніми вербами. В глибокому яру ніби в’ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла. Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлів на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі старі садки...»

Так починається повість «Кайдашева сім’я» українського письменника-класика І. Нечуя-Левицького. Погодьтеся, якщо поміняти назву міста і річки, то перед очима постане краєвид, дуже знайомий ананьївцям... Це відчуття схожості не покидало глядачів під час всієї вистави, прем’єра якої відбулася наприкінці квітня в районному будинку культури.

Домівка Юрія та Ірини Жигальових (на знімку) була продовженням одеських квартирних виставок. Інтер’єр нагадував тихі відблиски далекого бучного фестивалю. Можна було відчувати магнетизм атмосфери, сприятливий для медитацій, що створювали ці музиканти, оточуючи себе модерним мистецтвом.

Все було щільно притерте одне до другого. Усе поруч. Чудова колекція платівок, стереопрогравач «Вега», густо завішані роботами стіни, як шторами вікна у фільмах про блокаду. Музика і живопис, поєднані в одній кімнаті. Зачаровувала наповненість того дорогоцінного простору, як скрині.

В Одесі знято багато фільмів, та лише картині Сергія Ейзенштейна — «Панцирник Потьомкін» — вона завдячує всесвітньою славою. У цій німій стрічці не сказано жодного слова, зате про неї говорить увесь світ: майбутні режисери вивчають її кадр за кадром, а кінокритики визнають кращим фільмом усіх часів та народів. Недавно герої легендарної картини знову з’явилися в нашому місті. Стараннями французького художника вдалося відтворити сцену повстання на Потьомкінських сходах…

Події на панцирнику «Князь Потьомкін-Таврійський» викладені у кінострічці Ейзенштейна з лояльністю до підручника історії. По-іншому й бути не могло, адже перед режисером стояло завдання створити художній, а не документальний фільм. Однак сьогодні публіка сприймає його майже як історичний документ. І мало хто знає, що придушення повстання одеситів на Потьомкінських сходах — лише бурхлива фантазія Ейзенштейна. Як і дитячий візок, що котився з Потьомкінських сходів, — образ, вигаданий режисером.

Як уже повідомляли «ЧН», 24 — 26 травня Одеська національна наукова бібліотека ім. М. Горького спільно з Українською асоціацією видавців та книгорозповсюджувачів проводить загальнодержавну культурно-просвітницьку акцію — ХІІІ Всеукраїнську виставку-форум «Українська книга на Одещині».

Символічно, що нинішній книжковий форум проводиться у День слов’янської писемності і культури, який встановлено указом Президента від 17 вересня 2004 року на вшанування пам’яті рівноапостольних Кирила та Мефодія. Натхнення та оптимізму на успішний розвиток подій у царині культури, зокрема у книговидавничій та бібліотечній справі, додає проголошення главою  держави 2012-го Роком культури та відродження музеїв.

Про неї можна прочитати у міжнародному бібліографічному словнику дисидентів та в Енциклопедії дисидентського руху, у збірнику «Педагогічний Олімп»... Багато людей захоплюються її щедрими талантами та ерудицією... Їй присвячують вірші та пісні...

Душа, неначе птах, до вас летить,
Шукаючи розради, як у мами, —

співається в одній з них.