Переглядів: 1158

Земля тривоги нашої

Дуже гроші потрібні…

Я можу вам відразу пообіцяти, що ніяких додаткових податків не буде, однозначно, і ніхто всерйоз в уряді не розглядає цю тему, і я не знаю, звідки ця тема з’явилася!

М. Азаров, 27 березня 2012 р.

Так нових податків ніхто й не пропонує, тут би зі старими розі­братися. А тема, до відома Миколи Яновича, з’явилася 15 лютого поточного року, коли член керованої ним Партії регіонів Г.Калетнік зареєстрував під №10051 законопроект «Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо збору за користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення)».

Ідея законопроекту проста, як правда. Автор спочатку нагадує головні проблеми аграрного сектору країни, визначені в Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 року (є й така): «відсутність мотивації до праці, бідність, трудова міграція, безробіття, занепад со­ціальної інфраструктури, поглиблення демографічної кризи та вимирання сіл». Причину всіх цих кар єгипетських автор бачить в убогості місцевих бюджетів, зумовленій, зокрема, «незначними асигнуваннями власниками і користувачами земель сільськогосподарського призначення коштів на розвиток українського села».

А раз так, то слід стягувати із зазначених власників і користувачів земельний збір за вказане користування в розмірі 1% нормативної грошової оцінки землі. Як доповнення до земельного податку. Імовірно, автор упевнений, що згаданий захід швидко посилить мотивацію до праці, і особливо — до ліквідації демографічної кризи. Останнє, щоправда, не зовсім зрозуміло. Навіть діти знають, що з’являються вони аж ніяк не в результаті запровадження хоч податку на бездітність, хоч збору за користування землею…

Ага, і попри обіцянку М.Азарова в наведеному епіграфі, законопроекту ніхто з парламенту не відкликав. І, судячи з усього, його розглянуть і навіть ухвалять.

По-перше, як не ухвалити, якщо на рівному місці місцеві бюджети можуть отримати, за підрахунками автора законопроекту, 3,5 — 4 млрд грн на рік.

По-друге, законопроект підтримали і керівники Держземагентства, і Міністерство аграрної політики.

Особливо пафосно висловив свою підтримку голова Держзем­агентства. Судіть самі. «Черговим рішучим кроком влади на шляху завершення земельної реформи, — сказав він, — стане ухвалення цього законопроекту, який повинен стати основою системної роботи з підтримки нашого села і власне селянина, всіх, хто живе і працює на землі». Чи можна висловитися краще про запровадження чергового збору на всіх, хто живе і працює на землі?

Директор департаменту економічного розвитку та аграрного ринку Мінагропроду С.Кваша у словах був стриманішим, але аргумент навів невідпорний. Він підтримав законопроект, «оскільки… якщо не буде солідарності та відповідальності бізнесу за ті умови, в яких він працює, це буде несправедливо, оскільки бізнес користується дорогами та інфраструктурою, яка була побудована в попередні роки». Спробуйте заперечити. Користується фермер дорогами? Користується. От нехай і платить.

Це вам не податок на розкіш. От його офіційні особи визнали со­ціально несправедливим. Як повідомив колишній полум’яний борець за права найманих працівників, а нині народний депутат України від Партії регіонів Олександр Миколайович Стоян: «Податок на розкіш серйозно вдарить по середньому класу». І теж заперечити важко. Звісно, якщо податок на розкіш запроваджувати, на середній клас орієнтуючись, то вдарить неодмінно.

Щоправда, ніхто у світі, цей податок визначаючи, на середній клас не орієнтується, а має на увазі вищу верству. Але ж то у світі. У нас у країні, по-перше, скільки тієї вищої верстви — ще менше, ніж середньої. По-друге, спробуйте взяти податок на донецький палац Ріната Леонідовича — так він же йому не належить, у нас усі палаци громадяни орендують у юридичних осіб, а з них податок на нерухомість навіть не передбачався. А по-третє, як стало відомо днями, треба з’ясувати, що таке «розкіш», зрештою. І з’ясовувати це будуть саме представники тієї вищої верстви, які і є в нас владою. І з’ясовуватимуть до грецьких календ, а якщо хтось забув, що це означає, то простіше — до посиніння, поки пекло не замерзне…

А через це (і через багато чого іншого) не буде в цієї держави грошей ні на людські зарплати, ні на покупку землі за ціною, яку собі намріяли 7% власників земельних ділянок…

Сумнівно також, що буде багато користі і від земельного податку разом із придуманим земельним збором. Чому?

Земля і особисте життя

Хоч як дивно, але зв’язок є. І полягає він не в нещасному коханні безземельного селянина до багатої панночки або навпаки. Але — все по черзі.

Хто сьогодні в країні знає, кому й скільки належить землі, хто і як її використовує? Офіційно — ніхто. Бо, як уже неодноразово говорилося, є в нас такі поняття, як «мати в розпорядженні», «контролювати» та інші юридично не визначені, але певним людям дуже зрозумілі. Землі орендують якісь холдинги, підприємства, за якими, за визнанням п. Тимченка, «складно зрозуміти, хто стоїть».

«У цьому зв’язку, — продовжив свою думку голова Держземагентства, — є інший дуже цікавий момент. Ми бачимо зареєстровані договори оренди на 17,2 млн га, а реально розпайованих — 27 млн га. Про що це говорить? Близько 10 млн га обробляються в «тіні», і з них держава нічого не має. У результаті виходить, що в «тіні» мало не третина розпайованої землі!».

Важко не поділяти обурення головного землезнавця країни. Ну недоробили його попередники земельний кадастр, немає єдиного і прозорого зводу даних про землі та їхніх власників, не має держава нічого від 10 млн га використовуваних невідомо ким земель, що ж тепер робити?

Відповідь, звичайно, проста. Робити Державний земельний кадастр. І, напевно, треба віддати належне відомству

п. Тимченка, яке цією справою, за його словами, займається з ранку до ночі. Але є дві обставини, які сильно вплинуть на заявлене міністром аграрної політики завершення земельної реформи до кінця весни наступного року.

По-перше, голова Держземагентства чесно повідомив: «Ми плануємо завершити створення абсолютно точного кадастру до 2020 року». Всього лише. Нагадаємо, що міністр аграрної політики передбачає завершити земельну реформу і зняти мораторій на купівлю/продаж землі максимум до кінця весни 2013-го. Хороший буде вільний ринок без «абсолютно точного» кадастру. Хоча, звісно, можна робити кадастр паралельно з обі­гом земельних ділянок. Але це в іншій країні. Не в тій, де в період дії жорсткого мораторію і наявності сотень чиновників з контролю й нагляду, у тому числі й у погонах, мільйони гектарів землі обертаються в «тіні»…

По-друге, навіть якщо й коли «абсолютно точний» кадастр буде створено й відкрито, то про власників землі ніхто все одно не дізнається. Крім «своїх», зрозуміло. На запитання: «Чи зможе громадськість у відкритому доступі відстежити, в кого з чиновників скільки землі, чи будуть дані про землевласників відкритими?» п. Тимченко відповів настільки ж чесно, як і про строки створення кадастру: «Ні. Ми зможемо опублікувати всю іншу інформацію — про кількість земельних ділянок, їхні межі, якість землі тощо. Але не прізвища власників. Адже в нас є закон про захист персональних даних, який не дозволяє розкривати особисту інформацію про громадян».

От, власне, і все. Закон свято захищає приватність власників.

Не всіх. Власники земельних паїв і так відомі поіменно і до сьомого коліна. А от про тих, хто землю отримав або отримає в інший спосіб, щось довідатися буде складно. Навіть якщо вони державні чиновники, і громадяни платники податків мають повне право знати про майновий стан не тільки їхній, а й їхніх найближчих родичів.

Тільки один приклад. Голова райдерж­адміністрації одного з районів Хмельницької області (ой, які там чорноземи!) своїм розпорядженням роздав понад 60 га землі чотирьом сім’ям своїх найближчих родичів і друзів. По два гектари на особу, включаючи неповнолітніх, «для ведення особистого селянського господарства». Прокуратура, за поданням депутата міськради, розпорядження опротестувала. Але — через три місяці і не через те, що чиновник перевищив свої повноваження, а через те, що документи якось не так оформлено. Тепер жителі гадають: чи то чиновник землю поверне, чи то забере ще більше — на потреби тих, хто правильність оформлення документів визначає…

Тож про відкритість, прозорість та інші європейські штучки забудьте. Як і про те, що земельний податок і земельний збір, і податок на розкіш та на нерухомість, і всі інші податки і збори платитимуть усі громадяни країни відповідно їхніх доходів. Забудьте.

Тут один цікавий запитував, скільки заплатив президент країни за будиночок у Межигір’ї. Отримав відповідь? А ще один причепився було до прем’єра: чи є в його дружини земельна ділянка в Криму? А Микола Янович не пам’ятає. Ну, не пам’ятає. І ніхто йому не нагадає. Бо не дізнається. А якщо заманеться дізнатися, то Конституційний Суд государевий швидко розповість про захист права громадян на приватне життя та конфіденційність персональних даних.

Треба розповідати, що відбувається, якщо в одному місці зібрано дуже цінні для багатьох дані, але доступ до них мають лише дуже небагато осіб? Правильно, корупція…

Тому пан Тимченко, розповідаючи про тіньове використання землі, додав: «За рахунок цього деякі бізнесмени мають такі надприбутки, такий жировий прошарок, що можуть корумпувати чиновників, ЗМІ, ставити своїх людей у місцеві ради і з їхньою допомогою спотворювати сутність земельної реформи, залякуючи людей».

Якби-то тільки залякуючи…

Власність по-нашому

Є в нас «бізнесмени», котрі людей не тільки залякують, а й б’ють, а інколи — убивають. За те лише, що людина опинилася в їхніх земельних володіннях. Скільки таких випадків траплялося, навряд чи хто лічив. Нагадаємо тільки два.

Віктор Лозінський. Народний депутат, за сумісництвом — співзасновник такого собі ТОВ «Мисливське господарство «Голованівське», якому просто так надали в користування на 15 років понад 26 тис. га мисливських угідь: лісів, річок і просто полів. Лозінський убив звичайного громадянина В.Олійника, що зайшов на його землю. Торік у квітні Дніпровський ра­йонний суд засудив убивцю на 15 років позбавлення волі. Днями Апеляційний суд пом’якшив вирок до 14 років. Тобто суд вину екс-нардепа визнав, але вирішив, що вага покарання не відповідає вазі злочину. Подумаєш, убив якогось селянина...

Не здивуюся, коли Вищий спеціалізований суд «скине» Лозінському ще рік-два строку, а через два-три роки звільнять Лозінського умовно-достроково за зразкову, наприклад, поведінку. А то, кажуть, жителі Голованівського ра­йону взяли було за звичку в ліс ходити, гриби-ягоди збирати, природою милуватися. Хазяїнові доповіли — знову охорона з’явилася. Цього разу якогось ТОВ «Лан», заснованого товаришем нардепа-кримінальника. Але товариш — товаришем, а своє берегти самому потрібно. Отож час випускати…

Олександр Таран. Депутат Софіївської райради на Дніпропетровщині й за су­місництвом власник сільгосппідприємства «Перемога-Агро», а простіше — колишнього колгоспу «Перемога». Як він узяв паї в колишніх колгоспників в оренду — історія особлива й раніше вже описана: захотів — і взяв. Є у складі угідь депутата ставок, до якого краще не підходити, бо у складі. А місцевий житель 27 липня 2010 року підійшов і навіть, кажуть, скупався. І не сам. І машину свою якось не так поставив. І з «громадським помічником з охорони водойми», що саме нагодився, не так поговорив. Але від ставка додому поїхав, від гріха подалі. Не вийшло.

«Громадський помічник» поскаржився хазяїну. Депутат з охоронцями миттю кинувся в погоню, маючи при собі мисливський карабін, як потім з’ясувалося — незареєстрований і перероблений на доволі бойову зброю. А затим явився до будинку порушника й пристрелив того на очах у його дружини та дитини. Правда, порушник теж намагався своє та сім’ї життя захистити. Але куди йому проти депутата з охоронцями…

Депутата, звісно, статусу позбавили, і Криворізький районний суд засудив його на 14 років позбавлення волі за вбивство.

Але Апеляційний суд Дніпропетровської області цей вирок скасував і подав справу на новий розгляд. Днями інший суд — Долгінцевського району Кривого Рогу — справу розглянув і вирішив, що ніякого вбивства не було, а було перевищення меж необхідної оборони, а тому визнав за можливе обмежитися трьома роками умовно. Хоча за саме тільки зберігання цивільною, у тому числі й депутатською, особою означених зброї та боєприпасів покарання значно суворіше й передбачене статтею 263 Кримінального кодексу, частиною першою — від двох до п’яти років позбавлення волі. Уникнути такої долі можна, тільки добровільно зброю здавши (частина третя статті тієї ж). Але щось мені підказує, що громадянин Таран здав її не добровільно… Вийшовши на волю, Таран влаштував грандіозне свято з феєрверком.

Нагадування це — не для залякування громадян. І не для того, аби ятрити рани сімей убитих. А для зовсім інших цілей.

Перша. Для того, щоб побачити за справжньою трагедією окремих людей справжню трагедію країни: глибину та розмах корупції, яка вразила не тільки абстрактних чиновників, названих вище паном Тимченком, а святая святих держави — правоохоронні органи.

Спільниками Лозінського по житті і вбивству були прокурор району та начальник районного відділення міліції. Ким для Тарана були судді, які вирішили, що він мало не потерпілий, — невідомо. Може, до суду вони й знайомими не були. Але те, що вони зробили… Із простого людського співчуття? Мовляв, покійного вже не повернути, а тут чоловік ще молодий, усе життя в нього попереду… Не вірю.

Друга. Для того, щоб нагадати всім прибічникам і противникам ринку, а також приватної власності взагалі і на землю зокрема головний принцип одного з найзатятіших захисників ринку та приватної власності, ліберала з лібералів, економіста Людвіга фон Мізеса. І не треба думати, що особа ця в Україні відома мало, бо в школі не вивчали. Його праці читав і цитував, наприклад, Леонід Данилович Кучма — творець «вертикалі влади» і ни­нішньої економічної системи країни, включно з їх корупційними складовими.

Але читав він великого класика лібералізму, зважаючи на все, вибірково і ще вибірковіше — цитував. Бо, крім нещадної критики соціалізму та всілякого оспівування ринкової економіки, фон Мізес невтомно доводив, що ринок і правова держава живуть і помирають разом. Треба пояснювати?

То чого нам бракує для завершення земельної реформи?

Того ж, чого й для завершення будь-якої іншої. Початку.

Початок будь-якої ринкової реформи — правова держава. Держава, що створена й працює для захисту прав та свобод громадян. Усіх громадян. І всіх прав та свобод, перелічених хоч у Загальній декларації, хоч у її, держави, Конституції. Зокрема права власності і свободи підприємництва.

Держава, що працює так, аби права одних громадян не порушували прав інших, щоб свободи одних не заважали іншим. Держава, в якій порушене право відновлюється, а порушник права — карається. У таких державах корупція теж є, куди ж без неї, але сидить вона під лавкою. Бо є чесний суд, чесна виконавча влада й відповідальна законодавча.

А якщо всього цього немає, а є тільки всепереможна корупція, — то ні про який цивілізований ринок — ані земельний, ані будь-який інший — мови бути не може. Здається, цю просту істину розуміє навіть Віктор Федорович Янукович.

Шостого вересня 2011 року на засіданні Комітету з економічних реформ він сказав так: «Триває системне розкрадання земель шляхом різноманітних схем. Хочу запитати керівництво Міністерства аграрної політики та продовольства і Агентства земельних ресурсів: що зроблено для протидії корупції у сфері земельних відносин?» І додав те, що варте виділення: «Доручаю Генеральній прокуратурі проконтролювати цей процес, аби на момент впровадження ринку землі ця ганебна практика була припинена».

У світлі зазначеної вимоги завершення реформи в терміни, вказані хоч міністром аграрної політики — кінець весни 2013 року, хоч головою Держзем­агентства — чи то 2015-й, чи то 2020-й, видається, м’яко кажучи, нереальним. Бо постає тільки одне запитання: чи може ця владна команда, яка попередила нас, що прийшла щонайменше на десять років, «припинити цю ганебну практику»?

Команда, яка віддає заповідну кримську землю під надцяте мисливське господарство для обраних, тому що, як заявив екс-міністр внутрішніх справ, а тепер — кримський прем’єр А.Могильов: «На цій території потрібно зробити дороги, висаджувати ті насадження, які потрібні й відповідають розвитку тієї живності… Це ягідники, лишайники тощо. Усе необхідно робити й інфраструктуру всього цього». Ви щось зрозуміли? Я — тільки одне. Мине тиждень-два, і з’явиться «інфра­структура всього цього» — паркан, за яким разом із живністю тинятимуться «громадські помічники з охорони лишайників» із кийками, і не тільки.

Команда, яка, запроваджуючи усі можливі й неможливі збори, шукає гроші в чиїх завгодно кишенях, крім власних. Яка буцім не знає, що таке «розкіш», живучи в ній, купаючись у ній, не в змозі насититися нею, врешті-решт. Але яка точно знає, що податок на нерухомість юридичних осіб запроваджувати не варто. Про Межигір’я — ані слова.

Команда, яка Кримінально-процесуальний кодекс ухвалює «як для себе». Хоча, може, в цьому щось є…

Ця команда і правова держава — речі несумісні, як Дмитро Табачник і освіта.

Таким чином, перше й головне, чого в нас немає, — це правової держави та владної команди, здатної до її створення хоча б наблизитися. Як закликав вище Віктор Федорович: «Разом із головами обласних державних адміністрацій по-хазяйськи підійти й подивитися — що зробити в першу чергу, в другу, третю…» Тому й планує міністр аграрної політики спочатку ринок відкрити, а потім уже землі інвентаризувати. А Держземагентство буде тим часом розбиратися з кадастром, а суди із задоволенням — із двома-трьома, а то й шістьма державними актами на право власності, виданими на одну й ту саму земельну ділянку…

Все решта, чого в нас немає, — це так, дріб’язок. Немає «абсолютно точного», а точніше — просто єдиного Державного земельного кадастру; немає (і вже не буде) єдиної Кадастрово-реєстраційної системи; не зроблено інвентаризації земель; не розмежовано державних та комунальних земель; не визначено меж майже 40% населених пунктів. І, нарешті, немає розуміння, що потрібно робити «в першу чергу, в другу, третю…»

Решта в нас є. Є багато і різної землі, багато вільних робочих рук, багато охочих жити й працювати у прекрасних українських селах, які ще залишилися і які можна побудувати, багато громадян хочуть бути фермерами — майже кожен п’ятий: «якби була можливість вільно за­йматися фермерством і заробляти цим на життя». Тому можна погодитися з усі­ма нашими офіційними особами, коли вони натхненно розповідають про величезний потенціал України взагалі і її аграрного сектору зокрема. Потенціал справді є. Проблема в тому, що від нереалізованого потенціалу діти не народжуються, а сам він із часом кудись зникає…

Так що з цього всього приводу робити? Адже реформи так чи інакше потрібні. І земельна — дуже. І земельний ринок потрібен. Тільки такий, який народиться й житиме разом із правовою державою.

Є одне міркування. Скоро вибори. Чи не проголосувати нам, громадяни, за сяку-таку, але опозицію? Хоч якась противага буде, хоч щось стримуватиме цей бульдозер, який підминає під себе наразі нашу землю…

У тексті використано дані соціоло­гічного опитування та результати фокус-груп, проведених соціологічною службою Центру Разумкова в лютому — березні 2012 року.

Людмила ШАНГІНА.
«Дзеркало тижня. Україна».

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net