Сучасники і пращури наші

За 1100 років до появи християнської Біблії у священному тексті єгипетських коптів «Мемфіська теологія», сформульованої жерцями-лелегами, вихідцями з Лівобережжя, де тепер нинішня Полтавщина, закарбовано всьому світові відомий вислів: «Спочатку було Слово, Слово було у Бога і Слово було Бог»… Адже відомо, що у XVII — на початку XVI ст. до нашої доби Єгиптом володіли вихідці з Північного Надчорномор’я, прозвані гіксосами — «владарями земель», які прибули туди на конях і на колісницях. Про це свідчать зображення грізних вершників — косаків, як називає їх Лев Силенко у відомому творі «Мага Віра — «Велике Вчення», з косою-«оселедцем» на оголеному тім’ї. Арійців називали і скитами-саками… Ці факти свідчать про те, що косаки (козаки) існували ще в далеких тисячоліттях аріїв-сколотів-саків. Ось такими дослідницькими фактами пересипане все видання О. Павленка. Для когось це — захоплюючий інтерес, у когось може викликати і прикрий скепсис та зневагу, бо, як сказано, нема пророка у своїй Вітчизні.

Сліди стародавньої історії наших пращурів, за наявності бажання, можна прочитати повсюди, хоч їх безжально знищували й продовжують нищити всілякі катаклізми та наші затяті опоненти й недоброзичливці.

На необхідній потребі вивчати свою історію наполягав наш Пророк Тарас Шевченко, а Іван Франко подарував нам своє надзвичайне дослідження «Сотворення Світу». Клерикали негайно зібрали всі примірники цього видання й спалили. Багато зусиль доклали у цій царині й Леся Українка, а також Олександр Знойко, Валентин Даниленко, Анатолій Кіфішин та чимало інших подвижників.

У багатому відкриттями розділі «Кого зроманізували римляни на півночі Балкан — за Дунаєм?» ми довідуємося, що задовго до заро­дження Риму, там мешкали гети, яких новонароджені римляни називали даками і вели проти них після Олександра Македонського численні загарбницькі війни. А в пе­ріод полководця Елія Ката (середина першого ст. до нової доби, з часу якого залишилось слово «катувати») «гети масами посунули на Середню Наддніпрянщину», принісши в нові краї безліч пісень про свій рідний Дунай. Ще задовго до того у світ прийшов Орфей, основоположник ритму в музиці й поезії, а також основоположник байки Езоп — обидва були гето-фракійцями, як і Гомер — кімером… Наддніпрянці прийняли знедолених, як своїх побратимів.

Олександр Павленко чи не кожне питання своїх можливих опонентів аргументує фактами з історії. Це стосується і розкритої загадки віків, першої прамови білої раси — української, санскриту — нині сакральної мови індусів, занесеної, за їхнім визнанням, з Ніпра-Данубія-Бористена.

Одна із глав «Вали Федерації Троянь при Дунаї» доконано вносить зміну в хибну топонімічну назву, яка існує третє століття. Мова йде про назву захисних валів від агресії Заходу. Щоправда, з цим не спромігся впоратися й історичний гурток Мусіна-Пушкіна в Петербурзі, коли там творили «пєрєложеніє» поеми «Слова о полку і гореві (так!) Ігоря», понад 200 років тому. За­плуталися, не знаючи чужої історії, в слові-назві «Троянь», яке жило вже в першому п’ятиріччі другого століття нової доби. На підтвер­дження існування назви «Троянь» ще в 1958 році вперше публічно виступив румунський дослідник

А. Болдур: «Троянь» можна знайти в історичній дійсності». Історик ставить так питання через значну замуленість й омонімічність назви. Чому вона відбулась? Справа в тому, що для наших розгалужених пращурів від ріки Ра (Волги) до Дністра, Дунаю, Тиси й поза Лабу (Ельбу) сакральним було ім’я Трисуття (Прав, Нав, Яв), якого повсюдно звали Трояном — триєдиним Творцем Всесвіту. Сьогодні для більшости читачів це слова. А де, мовляв, докази? Наведемо розвідку 140-річної давнини

Є. В. Барсова. Він цитує М. А. Убічіні, праця якого надрукована в Парижі ще 1858 року: «Румуни (так бояри, керівна верхівка Валахії, називала своїх селян) не можуть ні на небо дивитись, ні грому чути, ні на землю глянути, не згадавши при цьому Трояна».

Повчальною, злободенною розмовою на сьогодні є глава «Шлях до соборної єдности сколонізованих українців». Нас розбратало чужовір’я, численна конфесійність, різнолика рабська психологія, а також розграбування національних багатств України, яке відбувалося на наших очах, особливо за останні суверенні двоє десятиліть. То як нам відродитися? Відродитися не в окуповану й сколонізовану Малоросію, а в Незалежну, Самостійну, Соборну Україну! Що нас об’єднає? Й автор дає на це пряму відповідь: «Віра зцементує Українців, а зневіра роззброює». Зайшлі конфесії не допоможуть, а лише знесилять. «Недоброзичливці України бояться РУНВіри більше, ніж самих ОУН і УПА, разом узятих».

Ортодоксальна наука, зауважує Олександр Павленко, не в змозі відповісти на цілу низку загадок у світі. Письменник, правозахисник, філософ, відомий в’язень сумління, Герой України Микола Руденко ще до 1975 року математичними формулами довів існування Творця Всесвіту. Доведено, що людство розвивається не по спіралі, а по колу, бо, крім несправедливих дій та негативних думок і лихослів’я, чого уникали рідні пращури трипільці, заздрість, зло, агресія, безпідставні вбивства, геноциди не дають своїми руйнівними флюїдами пробитися Променю Сили чи Допомоги Світлих Душ із Потойбічного світу.

Іскру Божу з’їдає наша невдоволеність, безжалісність, лінощі, скнарість, смуток, страх створюючи сполуки або речовини, що вбивчо діють на нормальні життєві функції нашого організму й спричиняють всілякі невиліковні захворювання. Залишитися світлою людиною з Божою іскрою можливо лише тоді, коли щодень долаєш свої негативні риси й залишаєшся мужнім, безстрашним, стійким, спокійним, врівноваженим. Також до­слідник торкається природи езотеричних знань, про які видається чимало й популярної літератури.

Надзвичайно цікавим і важливим є розділ «Всепланетарне дослі­дження Всесвіту Миколи Руденка», його епохальної праці «Гносис і сучасність», де філософ наголошує, що лише та космологія, яка змальо­вує Всесвіт єдиним живим орга­нізмом, спроможна стати наукою третього тисячоліття. Він торкається питання: що таке «онтологія» і що є «метафізика»?

І насамкінець дослідження вінчає таблиця з 23 абеток, знайдених в Україні, крім сучасної, діючої. Представлені абетки за останні п’ять тисячоліть наших звитяжних, рідних і славних пращурів. Подані різи й руни бортничого буківарію XX — XIII ст. до нової доби. Загальновизнаним є й те, що нашому Трисуттю — релігійницько-державному символу — понад 65 тисяч років. Давній космізм наших пращурів, як зазначають вчені, космізм їхньої душі, одвічні поривання в зоряні світи покликали до схильності міркувати й філософствувати, а також до поетичності, медицини, чарування й пророкування та характерництва. Існує низка українських міфів про напівбогів, що нашим опонентам дало підстави говорити про багатобожжя українців. Та, незважаючи на це, нашому народові прищеплюють анафемську відразу до свого, найріднішого, а дітей навчають, що писемність нам створили Кирило і Мефодій, а це є абсурдом.

Дмитро ШУПТА,
заслужений працівник культури України.