Капітан І рангу Олександр КАЛІНІЧЕНКО: «Україні потрібен підводний флот!»

Олександр Олександрович більшу частину свого життя присвятив морю: служив на атомних підводних човнах Тихоокеанського флоту, у ВМС України, після виходу в запас ходив на суднах торговельного флоту, а зараз — навчає моряків основам професії.

Любов до моря та флоту виливається і в літературну творчість: Олександр Калініченко — автор багатьох книжок, оповідань, статей про історію мореплавства та військово-морського флоту, президент Одеського регіонального об’єднання творчих осередків мариністів Всеукраїнської спілки письменників-мариністів.

— Олександре Олександровичу, кілька слів про 7 квітня — сумну дату для підводників усіх флотів колишнього СРСР. Де ви зустріли звістку про трагічну загибель «Комсомольця»? Що тоді відбувалося на флотах?

— 7 квітня 1989 року мій ракетний підводний крейсер стратегічного призначення «К-434» проекту 667А стояв на стапелі судноремонтного заводу «Звезда» у місті Великий Камінь на Далекому Сході. Нам «робили операцію» — вирізали ракетні відсіки згідно з Договором ОСВ-2.

Кожен моряк-підводник сприйняв трагедію «Комсомольця» як власну. Особисто я направив листа на адресу головнокомандувача ВМФ СРСР зі своїми припущеннями щодо причин аварії. Невдовзі отримав відповідь з Головного технічного управління ВМФ з подякою за слушні пропозиції. Мої припущення й пропозиції ґрунтувалися на власному досвіді під час служби на ПЧ «К-122» проекту 659Т, який на бойовій службі 21 серпня 1980 року зазнав великої пожежі у 7-у відсіку, де загинуло 14 підводників.

— Як одеські мариністи вшановують пам’ять загиблих підводників?

— В Одесі є кілька організацій колишніх підводників. Зокрема, Асоціація ветеранів-підводників імені О.І. Маринеска вшанувала пам’ять загиблих колег на Алеї Слави…

Одеська організація письменників-мариністів, окрім участі у цих заходах, презентувала черговий збірник творів (уже четвертий) під назвою «Лейтенант подводного флота», авторами якого є я та моя дружина Зінаїда Олександрівна. Крім оповідей про перші, найважчі роки офіцерського становлення, там якраз вміщене оповідання «Трагедія підводного човна К-122» про нашу аварію. Презентація відбулася в Одеській національній науковій бібліотеці імені М. Горького саме 7 квітня.

— Як повідомляють ЗМІ, на 17 квітня запланований вихід у море для ходових випробувань єдиної української субмарини «Запоріжжя». Як ви вважаєте, чи є зараз у нас кадри, які могли б практично з нічого створити підводний флот України?

— Є дуже гарний вислів: «Ми всі стоїмо на плечах своїх попередників». Кадри є, але не всі знають, де їх треба шукати, та й ніхто не шукає. Крім моряків дійсної служби, які фактично не мають досвіду далеких походів в екстремальних ситуаціях, з важкими техногенними аваріями, в Україні достатньо моряків-підводників запасу, котрі цей досвід мають. Вважаю, що доцільно було б цим досвідом скористатися, а не робити наших синів й онуків заручниками чиїхось пихатих та недолугих амбіцій.

Якщо ж говорити про ПЧ «Запоріжжя» — 40-річного дизельного підводного човна 641-го проекту, то, на мою особисту думку, він досить давно морально й фізично застарів. Утримання його занадто дороге, бо запчастини вже зняті з виробництва. Тому він є джерелом для продажу неліквідів, які опинилися у чиїхось шахрайських руках після розпаду СРСР. Сумніваюся, що ці неліквіди у державній власності України. Тим паче, що сьогодні не воюють одиницями. Не воюють навіть однотипними з’єднаннями. Зараз на морі воюють розвідувально-ударними комплексами із залученням різнорідних формувань не лише флоту, але й інших видів збройних сил. Тому підводний човен «Запоріжжя» — це анахронізм, що компрометує Україну, завдає шкоди її економіці за критерієм «вартість/ефективність», піддає загрозі життя наших синів та онуків, робить нас залежними від іншої сторони.

На моє переконання, потрібно серйозно розглянути питання щодо придбання (можливо, у лізинг або за програмою «Партнерство заради миру») двох підводних човнів 877-го проекту «Варшав’янка» (одного в Польщі, одного в Румунії) або ж трьох німецьких підводних човнів 212-214-го проекту.

— А чи потрібен взагалі Україні підводний флот? Чи є в умовах Чорного моря перспектива його застосування, чи існує потреба у субмаринах?

— Чи потрібен підводний флот морській державі? Відповідь однозначна — так! Але це повинен бути сучасний флот із засобами бойового, технічного та аварійно-рятувального забезпечення. Тоді це буде не авантюра, а боєздатна морська система, спроможна суттєво впливати на захист морських рубежів нашої Вітчизни.

Якщо ж казати про Чорне море, то потрібно, перш за все, адаптувати підводні системи до його унікальних особливостей, зокрема бойового застосування підводних апаратів на глибинах понад 150 метрів. У Владивостоку конструктори українського походження спроектували та побудували бойовий підводний апарат спеціального призначення, відомий під назвою «Лошарик». Корпус цього апарата — з армованого титановою сіткою скла. Глибина занурення — до шести тисяч метрів. В Україні є і титанова промисловість, і виробництво скла, і сучасні технології. Звісно, це потребує фінансових вкладень, але якщо кожна партія спрямує свої кошти не на паперову макулатуру та передвиборні ролики, а реально вкладе їх і в програму «Український корвет», і в сучасні підводні човни, то виграють усі, навіть українські олігархи.

Перед Україною достатньо загроз, і не лише військових. Територіальні суперечки за острови Тузла та Зміїний, шельфові енергетичні родовища, газовий зашморг проекту «Південний потік» — це лише верхівка чорноморського айсберга протиріч.

— До речі, якщо порівняти флоти причорноморських держав, чи можна вважати, що Чорноморський флот Російської Федерації є фактором обороноздатності? Чи є в Чорному морі військова загроза для Росії?

— Чорноморський флот Російської Федерації перш за все — інструмент впливу на інші країни Чорного моря. Цей інструмент не один раз ніс загрозу нашій країні, згадаймо останню російсько-грузинську війну. Кораблі цього флоту виходять на бойову службу і в Середземне море, де перманентно спостерігається нестабільність, точаться війни, з яких Росія хоче мати свій зиск. Перебування цього флоту на українських теренах робить нашу Батьківщину заручником геополітичних московських ігрищ. Мені здається, що врешті-решт це почали розуміти й самі кримчани. З приводу військових загроз для Росії, то, на мою думку, за 20 останніх років уже доведено, що найбільша загроза для народів Росії — це правляча верхівка самої Росії.

— Виходячи з цього, який військовий флот потрібен Україні і чи потрібен взагалі?

— У народі мовлять: «Разом і батька краще бити». Вартість озброєння дедалі зростає. Корвет тридцятирічної давнини і сучасний корвет — це, як кажуть у нас в Одесі, дві великі різниці. Україна — морська держава. Це — аксіома. Україна має свої морські інтереси, які не обмежуються лише Чорним морем. Це вам підтвердять родини українських моряків, які час від часу потерпають від піратів. Лише одне це спонукає Україну для реального захисту своїх громадян мати відповідні силові інструменти, до складу яких, безперечно, повинна входити й морська компонента. Якщо відповісти на ваше запитання одним реченням, то Україні потрібні збалансовані, різнорідні, сучасні, компактні військово-морські сили, здатні ефективно захищати інтереси нашої Батьківщини на морі.

— Як професійний військовий моряк — які заходи ви здійснили б для створення сучасного боєздатного флоту?

— По-перше, залучив би професіоналів, відданих Українській державі та нашому народу, а не тих, що обслуговують політичні партії різних кольорів та ґатунків.

По-друге, рішуче позбувся б тих систем озброєння, які фактично небоєздатні і вже ніколи реально боєздатними не стануть.

По-третє, відмовився б від радянської «концепції двох флотів» (морські прикордонники та власне ВМС). Завдання охорони морських кордонів та економічної зони в сучасних умовах мають виконувати морські сили бойового чергування ВМС України. Це допоможе реально збільшити кількість одиниць, що одночасно несуть патрульну службу на морському кордоні, та мати резерв для нарощування у критичних випадках, зменшити кількість управлінських структур.

По-четверте, слід розширити функції ВМС за рахунок контролю безпеки мореплавства в українській зоні відповідальності. Це дасть змогу залучити додаткові кошти, які зараз через портові збори далеко не завжди доходять до держави, а коли й доходять, то не спрямовуються саме на безпеку мореплавства.

По-п’яте, за рахунок тимчасового морського податку на кожного цивільного українського моряка та цивільні українські підприємства різних форм власності сформувати власне джерело фінансування на будівництво сучасних морських систем для ВМС України, а олігархів, що мають у своїй власності суднобудівні заводи та суміжні підприємства, за рахунок надприбутків, які вони отримали під час останньої економічної кризи, спонукати до будівництва флоту.

Якщо ж казати коротко, то в української частини Чорного та Азовського морів повинен бути один господар, який мав би відповідні силові важелі і був би здатен захищати інтереси України на морі в усіх їх вимірах. У Японії після Другої світової війни не було збройних сил, а лише сили самооборони. Але морська компонента цих сил мала і вертольотоносці, і фрегати, і підводні човни, і морську авіацію, що доволі ефективно забезпечувало морські інтереси Японії навіть поруч з такими потужними сусідами, як Радянський Союз та Китай.

— Дякую вам за цікаву бесіду і бажаю успіхів у професійній діяльності та творчості.

Спілкувався

Володимир БУЗЕЙЧУК.