Марюс ЯНУКОНІС: Українська різноманітність — велика цінність

— Який стан литовсько-української економічної співпраці, зокрема нас цікавить співпраця з Одеською областю?

— Якщо говорити про економічну співпрацю між нашими країнами, то минулого року ми досягли товарообігу в мільярд доларів. Це хороша цифра, але, на наш погляд, є ще великі перспективи. Ми хотіли б, щоб структура у торгівлі була більш диверсифікованою, бо зараз десь 60% усієї нашої торгівлі — це нафтопродукти. Мажейкяйський нафтопереробний завод, який належить польському концерну «Орлен», поставляє в Україну якісний бензин та дизельне паливо. Ми хочемо, щоб торгівля зростала, поширювалася на інші категорії та була більш різноманітною. Литовські інвестиції в Україну вимірюються цифрами 100 — 150 мільйонів доларів. Українські інвестиції в Литві — 20 мільйонів. У нас є кілька підприємств, які належать українському капіталові. Ваш «Рошен» придбав Клайпедську кондитерську фабрику, а група «Приват» — хімічний завод. Ми, як дипломати, котрі тут працюють, бачимо, що потенціал великий, відтак інвестиції могли б бути значно вагомішими. Найбільше Литва інвестує в Латвію, а також в Росію, Польщу та Нідерланди, Україна посідає п’яте місце. Ми розцінюємо вашу державу як надзвичайно перспективний ринок, тут є великі можливості для роботи. Водночас Литва — приваблива для українських компаній як ворота на ринки Європейського Союзу.

У вашому регіоні найуспішнішим є проект «Вікінг». Це потяг комбінованого транспорту, який проходить через Україну, Білорусь та Литву і з’єднує мережу морських контейнерних ліній Балтійського моря з аналогічною системою Чорного, Середземного та Каспійського морів. Загальна протяжність його маршруту складає 1753 кілометри. Потяг почав курсувати у лютому 2003 року. «Вікінг» — спільний проект залізниць Литви, України та Білорусі, а також портів Клайпеда, Іллічівськ та Одеса. Ми задоволені, що цього року з’явився регулярний графік руху цього потягу, а українська сторона пішла назустріч проекту, знизивши тарифи для товарів, які перевозяться. Головна мета проекту — залучати вантажі інших країн, транзитні вантажі, які ми могли б отримувати з Туреччини, країн Кавказу та Близького Сходу і цим транспортним коридором переправляти у країни Північної Європи і так само у зворотному напрямку. Ми знаємо, що вантажі є, але, зважаючи на велику конкуренцію на транспорті, за них треба боротися.

— Про безпеку. Під час недавнього референдуму в сусідній Латвії з надання російській мові статусу другої державної активізувалася російська військова авіація над Балтійським морем. Нещодавно російський військовий літак порушив повітряний простір Литви. Чи вважають литовці членство в НАТО гарантією свого суверенітету?

— Безперечно, членство в НАТО ми вважаємо гарантією нашої безпеки. Ми вибрали колективну систему оборони, ставши членом цієї наймогутнішої в світовій історії військової організації, котрій уже минуло 60 років, нам стало безпечніше, ніж до цього. Ми не вважаємо, що сьогодні Литві хтось загрожує, а інциденти, про які ви згадали, мали місце, вони трапляються час від часу. Але наш повітряний простір, а також небо сусідніх Латвії та Естонії патрулюють військові літаки країн — членів НАТО, які базуються поблизу Шяуляя і змінюються в порядку ротації. Наша країна під надійним захистом.

— Як у вас відбувається процес люстрації? Чим він відрізняється від аналогічних процесів у Чехії чи Польщі? Відомо, що недавнє оприлюднення деяких списків осіб, які співпрацювали з КДБ, викликало загострення в суспільстві.

— Вважаю, що сам принцип, коли збільшується доступ до колишніх радянських архівів і можливість громадянинові ознайомитися з ними, є позитивним чинником, який дозволяє суспільству краще збагнути історію, зрозуміти контекст, у якому ми жили впродовж 50 років у складі СРСР. Відкритість та прозорість дуже важливі у такій делікатній справі, як люстрація. Цей процес не повинен бути помстою. Насамперед, усе потрібно робити за законом та уникати штучного створення напруженості.

Стосовно того, чим литовський досвід люстрації відрізняється від чеського чи польського. Я не є фахівцем у цій галузі і достеменно не знаю подробиць, як відбувалися процеси у названих вами державах. Я так розумію, що цей досвід у кожній країні індивідуальний, з урахуванням місцевих особливостей та ступеня збереження матеріалів, які є в архівах. Є відмінності й у законодавчих базах країн. У Литві був період, під час якого кожен, хто хотів, міг добровільно признатися про свою співпрацю з органами КДБ. Тоді вирішувалося, чи може така особа займати певні посади, а чи її діяльність на певних посадах буде небажаною. Але насамперед процес люстрації — це очищення суспільства, яке відбувається в моральній, етичній площині.

— Яким чином Литва на державному рівні зберігає пам’ять про радянські репресії?

— Це частина нашої історії, а отже, й частина нашої освітньої системи, починаючи зі шкільного підручника історії, де цей період розглядається. Є музей, присвячений цьому періоду. Це унікальний Музей геноциду у Вільнюсі у колишній будівлі НКВД — МГБ — КГБ. Є й інші просвітницькі заходи, але, повторю, найперше — освітні програми, які починаються з середньої школи.

— І, наостанок, легке запитання. Скільки часу ви працюєте в Україні і що вам найбільше подобається в країні перебування?

— Я працюю тут півтора року. Найбільше мені до вподоби в Україні динамізм, динамічне суспільство, відкритість людей. Також подобається різноманітність країни, яка є дуже великою цінністю взагалі в Європі, хоча дехто це вважає недоліком і складністю у розвитку держави. Але, на моє переконання, різноманітність культурна, різноманітність поглядів — це цінність і це те, що робить вашу країну унікальною.

Розпитував
Володимир ГЕНИК,
голова Одеського регіонального комітету «Україна — НАТО».