Переглядів: 932

Через ці руйнації й сидять на дотації

Нещодавно одна вродлива дівчина з Кодими вийшла заміж за іноземця. Оселилася на його батьківщині — у Німеччині. Але ж, зрештою, треба було зятеві побачити, де живуть тесть з тещею, де народилася його суджена. Отож поїхали молодята до своїх українських родичів. Чим ближче під’їжджали до райцентру, тим круглішими ставали зятеві очі. Не витримав, здивовано вигукнув:

— Невже ви досі не почали нічого відбудовувати після війни?!

Дивуватися є з чого, бо околиці міста перетворені на суцільні руїни. Як? Чому? Відповіді на ці питання ми намагалися шукати разом з активістами політичної організації «Фронт змін», яку в Кодимському районі очолює Євген Бондар.

Першою була «екскурсія» на територію колишнього хлібокомбінату райспоживспілки. Як і низка інших об’єктів, був він гордістю району, відвантажуючи щодоби у всі його куточки понад 27 тонн свіжої випічки. Згодом на просторій території комбінату з’явився ковбасний, коптильний цехи. Але часи змінилися. Як і скрізь в області, тутешній хлібозавод через подорожчання енергоносіїв зупинився.

Чим зарадити в такій ситуації? Звісно, шукати кошти, спонсорів, аби встановити ощадливіше обладнання і продовжувати працювати. Доки райспоживспілка цим займалася, паралельно розгортався сюжет довкола тисячі гривень податкової заборгованості. З чого вона могла виникнути на недіючому підприємстві, це знають лише в Балтській міжрайонній податковій службі. Як і те, чому згодом цей борг зріс до дванадцяти тисяч.

Далі ще цікавіше. Після того, як всю суму відшкодували, нарахування не припинилися. Через деякий час комбінат уже був винен державі 53 тисячі гривень. І незважаючи на те, що балансова вартість його активів сягала понад 800 тисяч гривень, підприємство визнали банкрутом, що передбачало подальший його продаж. Зробити це можна було тільки змінивши власника, тобто усунути від процесу господарів хлібозаводу — райспоживспілку.

Без особливих труднощів це зробили на засіданні виконкому міськради, коли в одну мить власником заводу став його директор. А оскільки підприємство — банкрут, його виставили на торги й продали приватній особі. Було це півтора роки тому, коли на заводські споруди ще можна було подивитися знизу догори. Бачили б ви, що з того залишилося сьогодні! Купи побитої цегли — більше нічого. За цей час юрисконсульту райспоживспілки Владиславу Панченку вдалося домогтися судового вердикту про те, що міська влада, змінивши своїм рішенням власника і давши «зелену вулицю» продажу підприємства, завдала чималих збитків споживчому товариству. Але яка з того радість, коли нічого не зосталося, крім купи каміння?

То що ж доброго для громади зробили такі владні структури, як міськрада, податкова служба? Нічогісінько, окрім того, що чиїсь конкретні кишені туго напакувалися грошима за реалізований метало­брухт, будматеріали. Розтрощений завод займає площу півтора гектара. Хто весь цей час платить за цю землю, невідомо. Вже давно вона мала б бути рекультивованою й переданою міськраді. Та хто ж це робитиме? Зрештою, звідки відшкодовувати збитки, завдані райспоживспілці? З бюджету? А чому не з тих кишень, які нажилися на знищенні хлібозаводу?

Як бачимо, всуціль самі лиш питання без відповідей. Та й хіба тільки по цьому об’єкту?

За подібною схемою зруйновано й потужніші підприємства. Кілька десятиліть тому Кодимський міжколгоспбуд славився на всю Україну. Мав три цегельні заводи, автопідприємство, завод залізобетонних виробів, великий столярний цех. Одне слово, все своє, завозили тільки бетон і гравій. Вся «соціалка», десятки сільськогосподарських і промислових об’єктів було споруджено міжколгоспбудом, де трудилася понад тисяча різнопрофільних фахівців.

Коли почалися приватизаційні процеси, на базі ще діючих потужностей утворився кооператив «Кодимський агробуд» (виконуюча обов’язки голови Галина Войтко), пізніше — ТОВ «Каскад», очолюване Сергієм Черчеєм. Ці люди можуть повідати цілу епопею про «податкові арешти», «накручування боргів» та всіляке інше новітнє крючкотворство. І все заради одного: можливості безборонно красти. Нині на території міжколгоспного об’єд­нання працює лише склад готової продукції, перетворений у пункт при­ймання металобрухту. Навіть внутрішню залізничну мережу і ту розібрали.

Загалом «скелетів» довкола чимало. Варто поглянути на колишню «Сільгосптехніку», комбікормовий завод, аби пересвідчитися: не зберегли нічого, навіть не пробували. З цього ж ряду і ВАТ «Кодимське АТП-15113». Колись окрім потужного вантажного автопарку, майстерень, підприємство мало сотню автобусів. Тепер, коли без будь-якої згоди акціонерів тут господарює молодий приватник, їх залишилося всього чотири. Отож рейсовим автобусом зрідка можна дістатися в Одесу, Балту й найбільше у районі село Загнітків. Решта населених пунктів — немов у пустелі. Треба в лікарню — наймай таксі чи шукай приватника. Кажуть, соціальна служба переказує на АТП немалі кошти для перевезення пільговиків, але ніхто безплатного проїзду пригадати не може.

Втім, майже повна відсутність пасажироперевезень особисто мене навіть порадувала. Аби збагнути цю радість, треба проїхати 45-кілометрову відстань від Балти до Кодими. Дорога будувалася ще тоді, коли й усі оті поруйновані підприємства. Відтоді, мабуть, ніхто тут лопати піску чи гравію не сипнув. По роздовбаному шляху страшно їхати низенькою легковичкою чи й, мабуть, «джипом», що вже казати про високий автобус,котрий, немов корабель, занурюється у штормові хвилі. Чи далеко до біди? Отож, панове кодимчани, краще сидіть вдома. Безпечніше.

Повірте, вас ніхто не потурбує. Як розповідають люди, останніми з очільників області тут були Гриневецький і Плачков. Решта у далеку вотчину не навідувалися. Мабуть, оця в окопах дорога не остання тому причина. Та й проблем у дотаційному районі, який колись з успіхом сам на себе заробляв, вистачає. Чого лиш варта відсутність газифікації при дорожнечі вугілля й дров!

Якщо газифікація — далека туманна перспектива, то об’єкти, від яких залишилися одні скелети, могли бодай частково відновлюватися, працювати й заробляти. Але їх свідомо й цілеспрямовано доводили до банкрутства. Багато співрозмовників запевняли, що знають навіть юриста — вузького фахівця саме з цього питання. І роботи йому не бракує.

Тепер подумаємо: чи можуть такі речі робитися десь «під ковдрою», кулуарно у районі, що увесь, немов на долоні? Звісно, ні. Тому всі біди люди пов’язують з незмінним вожаком майже упродовж всієї української незалежності. Якийсь період Святослав Вікторович Огінський був головою райради, але здебільшого (як і зараз) очолював райдержадміністрацію. Виходець з комсомолу і КПРС, він, як кажуть кодимчани, легко пристосовується до будь-якої партії, будь-яких кольорів. Нині є представником непохитної «вертикалі». Вся ота руйнація чинилася на його очах, і чомусь господар району жодного разу не став для неї перепоною. Ось тепер і господарює на суцільній руїні.

Що ж зосталося живого? У Кодимі на це питання відповідають так: «РЭС, РУС і потребсоюз». А ще додають: нормативна оцінка землі тут вища, ніж в Одесі. Плюс дотації. Оце і все, звідки можна виглядати свіжу копійку.

Аби Святослав Вікторович не звинувачував своїх земляків у необ’єктивності чи якомусь упередженому ставленні до своєї особи, хочу сказати: перше, що довелося почути від численних того дня співрозмовників, це добрі слова про іншого місцевого вожака — голову міськради (з жовтня позаминулого року) Володимира Олексійовича Склярука. Упродовж цього досить нетривалого часу він встиг зробити чимало, привнести в життя кодимчан позитивні зміни. Центр Кодими сяє широкими тротуарами з різнокольорових плиток, новим вуличним освітленням. Багато людей вдячні йому за допомогу у відновленні водопостачання, яке припинялося під час великих морозів. Громада виставила своєму голові високу оцінку. Як писав колись Квітка-Основ’яненко «добре роби — добре буде». Отож кожному — по ділах його.

Дмитро ЛИСТОПАД.
Кодимський район.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net