№ 26 (21290) субота 31 березня 2012 року

Велика частина території Татарбунарського району вкрита водним дзеркалом морських лиманів. І це визначає характер господарської діяльності місцевого населення. Серед традиційних видів природокористування — рибальство та очеретяний бізнес. Ці види діяльності досить трудомісткі, а відтак дають робочі місця і, звісно ж, поповнюють місцеву казну. Точніше, повинні «давати» і «поповнювати». Але, на жаль, офіційно зареєстровані робочі місця у цих галузях, як і відрахування до бюджету, — питання надзвичайно болючі як для підприємців, так і для влади. Першопричина — бездумне податкове законодавство та корупція...

Візьмемо, наприклад, наш багато­страждальний Сасик, перетворений з морського лиману на водосховище понад 30 років тому. Його вода не придатна ні для зрошення, ні для промислового риборозведення через вміст у ній солей важких металів, токсинів, високе бакте­ріологічне і паразитарне забруднення. Відповідно, сасицька риба, накопичуючи всю цю отруту, не може бути продуктом харчування. Проте рибний промисел на Сасику ведеться, причому досить інтенсивно. Людям елементарно треба виживати, тому вони готові виконувати будь-яку роботу, щоб підтримати свої сім’ї. Це стосується рибалок, заручників заплутаної і запущеної проблеми, адже фактично їхнє існування рабське, тому що працюють вони на «хазяїна», маючи крихти з «панського столу». А на районному бю­джеті їхня діяльність взагалі жодним чином не позначається, оскільки ТОВ «Шагани», яке монополізувало водойму, зареєстроване в Одесі.

З прес-конференції в Українському клубі Одеси

Вкрали картину. Отако серед білого дня, нахабно й цинічно, з великої сцени під час проведення Вишиванкового фестивалю. Коли нормальні люди культурно, як мовиться, відпочивали. Воно начебто й зрозуміло: щось таке українське, як той же Вишиванковий фестиваль, не всім тут до шмиги. Тож одні приходять ближче познайомитися з українською культурою (бо ж відомо: скільки культур та мов знає людина, тим вона більше — людина), і таких — переважна більшість. А інші приходять, щоби, вибачте, напаскудити.

Ото підійшло їх кілька дурисвітів — і за картину: нас тут, мовляв, попросили кудись перенести. Нахабно й цинічно. Їм повірили. І дарма. Отак завжди: повірять українці — кому ні в якому разі не можна вірити, а потім потилицю чухають. Не навчені й досі! І коли вже навчаться? Цілу історію давню крадуть, а вже культурних надбань — нелічено. То що таке в порівнянні — картина, якій ніхто не складав її мистецьку вартість? Бо цінність її — в іншому.

Картину «Одеський Мамай» молодий художник Дмитро Литвинов написав як символ Одеси. Тут усе: історія південного українського міста — вози з українським збіжжям, маяк, названий Воронцовським, бо не міг тоді бути названим якось інакше, розгорнутий сувій з планом Одеси, синя заплітка моря з білими чайками в небі, корзина повітряної кулі… Тут і гумор одеський, непідробний… І яскраві барви південні… А посередині сидить собі, ноги по-турецьки склавши, козак Мамай (а хто ж мав би там сидіти — стрілець московський?), і за спиною у нього наш славетний оперний. Сидить собі, на скрипочці грає, і скрипка та, як і рахівниця поряд нього, — також, як відомо, певні символи Одеси. За поясом у козака Мамая шабля крива, в бою з турком здобута, коли Хаджибей брав з побратимами-козаками, а під ногою — рушниця…

Громадськість Одеси здобула перемогу у справі з вирубуванням «Лузанівського лісу». Про це повідомив отаман Чорноморського гайдамацького з’єднання, координатор громадської ініціативи «Відновлення країни» в Одесі Сергій Гуцалюк. За його словами, у результаті проведення перевірки прокуратурою Ко­мінтернівського району був виявлений факт порушення вимог земельного законодавства, порушено кримінальну справу.

Як інформує сайт ЧКЗ (gaida­maky.pp.net.ua), у висновку прокуратури зазначається, що діяльність фірми «Ре­гіон», яка проводила реалізацію земельних ділянок комплексу «Чорноморська Рив’єра», підпадає під ст. 246 УК України (незаконна порубка лісу), і це завдало державі збитку на 32,8 тисячі гривень. За фактом перевірки порушено кримінальну справу, що передбачає покарання штрафом від п’ятдесяти до ста неоподаткованих мінімумів прибутків громадян або арештом на термін до 6 місяців, або обмеженням волі на термін до 3 років, або позбавленням волі на той же термін, з конфіскацією незаконно отри­маного.

28 березня сповнилося сто років від дня народження Олекси Гірника, який 21 січня 1978-го на Чернечій горі у Каневі вчинив акт самоспалення.

Цей крайній вияв непокори системі Олекса Гірник приурочив до 60-річчя проголошення Центральною радою самостійності України. Протестуючи проти русифікації, що посилювалася, в одній із листівок, які перед смертю розкидав на кручі над Дніпром, написав: «Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе Самостійна Соборна Українська держава! (Радянська, та не російська). Україна для українців!»

«Мені часто доводиться чути звинувачення в ангажованості правоохоронних органів у такому питанні, як виявлення та припинення корупційних проявів. Зокрема, декілька подібних питань прозвучали на блозі. Мовляв, ловлять лише представників опозиційних політичних сил, а провладних політиків не чіпають», — пише у своєму блозі на «Укрінформі» міністр внутрішніх справ України Віталій Захарченко.

Він запевняє, що позиція керівництва держави, зокрема Президента України Віктора Януковича, у цьому питанні є жорсткою й однозначною. І веде далі:

— Стосовно механізму протидії корупційним схемам, то система такої протидії наразі працює досить ефективно. При цьому для правоохоронних органів полі­тична приналежність правопорушника значення не має. У корупціонерів основна приналежність — це доступ до влади та фінансових ресурсів. Вони діють незалежно від партійної або фракційної належності. Вони — «інтернаціональні». Ось про що свідчать сухі цифри статистики.

Словосполучення «французька весна» добре знайоме шанувальникам французької культури: нинішнього року цей фестиваль проходить в Україні уже вдев’яте, охоплюючи шість міст — Київ, Одесу, Харків, Львів, Донецьк та Дніпропетровськ. Цими днями він стартує у столиці, на Софійській площі, вуличною виставою оркестру «Шалені дзвонарі», а в Одесі «Французька весна» «настала» ще у четвер, коли в кінотеатрі «Родина» розпочали показ так званої «Панорами французького кіно»…

Загалом, у рамках фестивалю заплановані театральні вистави, концерти класичної музики, виставки, кінопокази та зустрічі з письменниками. Для кожного міста підготовлена окрема, неповторна, програма. То якою буде «Французька весна» в Одесі?

У Верховній Раді зареєстрований законопроект про заборону абортів

Ухвалення закону про заборону переривання небажаної вагітності спричинить різке зростання кількості нелегальних абортів в Україні. Про це застерігають правозахисники, мотивуючи думку тим, що населення стрімко зубожіє та вимирає, люди не хочуть мати дітей, бо не бачать просвітку в житті своєї держави.

За неофіційними оцінками, впродовж останніх 20 років наші жінки зробили десь 20 мільйонів абортів. Водночас, за останні 12 років населення України зменшилося на 5 млн людей (з 52 млн до 46). Якщо така демографічна динаміка триватиме, то є загроза, що через кілька десятиліть народ України складатиметься переважно з іммігрантів — вихідців з Азії.

Ще такої біди не траплялося: з початку 2012 року обласна громада втратила більше 30 дітей віком до одного року (є така звітна графа як «малюкова смертність»), ще 27 дітей загинули переважно через недбальство дорослих: 12 з них отруїлися чадним газом у себе вдома.

Не чутно, щоб медики піднімали якусь тривогу за фактом такої непо­правної втрати. Правоохоронці ж діють відкрито, намагаються винести проблему на люди. Чи не запізно й вони активізувалися?

Верховна Рада внесла зміни до закону «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» та інших законодавчих актів України.

Відповідно до цих змін, медична допомога, туберкулінодіагностика, хіміо­профілактика туберкульозу та санаторно-курортне лікування хворих у державних і комунальних закладах охорони здоров’я здійснюються (надаються) безоплатно. Передбачається, що під час лікування хворих на сухоти безперебійно та безоплатно забезпечують протитуберкульозними препаратами відповідно до їх переліку і обсягів, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я. Хворі на туберкульоз, а також малолітні і неповнолітні особи, інфіковані мікобактеріями туберкульозу, під час стаціонарного чи санаторно-курортного лікування у спеціалізованих за­кладах безоплатно забезпечуються харчуванням за нормами, встановленими Ка­бінетом Міністрів.

Одеська обласна клінічна лікарня отримала нове обладнання — сучасний електротрепан та електродриль для проведення нейрохірургічних оперативних втручань, а також лапаро­скопічну стійку, вкрай необхідну для здійснення багатьох операцій.

Відтепер медики відділення нейрохірургії провідного медичного закладу Одещини на чолі з Валерієм Аксьоновим, заслуженим лікарем України, головним нейрохірургом області, зможуть проводити складні операції на головному мозку без пошкоджень судин та нервових закінчень, що суттєво скоротить час самих операцій та реабілітаційний період прооперованих. Також одеські медики, завдячуючи новому обладнанню, зможуть виконувати мікрохірургічні та ендоскопічні втручання на хребті. Операції такої складності дотепер виконувалися лише у столиці та за кордоном.

Наступний рік для України екзаменаційний — вона складатиме європейцям іспит з адекватності в питанні безпеки. Аби не вдарити обличчям в грязюку, провідні вітчизняні експерти, заручившись підтримкою зарубіжних колег, формували порядок денний головування України в ОБСЄ у 2013-у. Робили це вони у вівторок в Одесі, у рамках робочої зустрічі, зініційованої Регіональним філіалом Національного інституту стратегічних досліджень, Інститутом євроатлантичного співробітництва та регіональним представництвом Фонду імені Фрідріха Еберта в Україні та Білорусі.

Отож наступного року в України почесне й відповідальне завдання — головування в Організації з безпеки і співпраці в Європі. Що то нам дасть? «Головування в будь-якій міжнародній організації — це певна місія і певний статус. Вони або допомагають країні підняти своє міжнародне становище, свій авторитет або ж не допомагають. Це, власне, залежить від того, наскільки вміло країна зможе скористатися цими меха­нізмами», — пояснив Олександр Сушко, науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва. Отже, українська земля обіцяє стати майданчиком для висловлення різних, часом полярних, думок світових айк’ютичних голів.

Які небезпеки можуть загрожувати власнику житла, якщо він пропише у ньому свого родича? Чи можна після цього виписати родича чи члена сім’ї без їхньої згоди? Чи має право власник квартири для її продажу виписати з неї свою колишню дружину з дитиною?

Відповідати буду по черзі. По-перше, поняття «прописка» в чинному законодавстві України вже не існує. Замість нього введено поняття «реєстрація». Реєстрація існує для «прив’язки» людини до конкретної адреси, з тією метою щоб особа користувалася послугами органів місцевої влади та місцевого самоврядування у конкретній територіально-адміністративній одиниці, щоб було відомо її місцезнаходження у випадку необхідності. Реєстрація не дає права власності на житло, вона лише дає право в ньому мешкати. Володіти, користуватися та розпоряджатися житлом можливо винятково на підставі права власності.

Великою експозицією творів Михайла Жука розпочала свою виставкову діяльність щойно створена галерея на Новосельського, 75, — «Квартира № 10» — властиво, то якраз і є її назва. Це чи не перша така виставка творів (а їх представлено півтори сотні) напівзабутого мистця не лише європейського, а світового виміру. І, до речі, саме Одеса свого часу відкрила незалежній Україні цю постать.

Як зазначив на відкритті колекціонер, мистецтвознавець і журналіст Євген Голубовський, «це справді музейна виставка, вона дає уявлення про багатогран­ність митця, широту його творчих зацікавлень, і нам треба пропагувати його творчість якнайширше». «Ми відкриваємо Жука знову, — підкреслив Тарас Макси­м’юк, колекціонер, працівник Фонду культури. — Фактично у нього була тільки одна персональна виставка, ще за життя, коли він приїхав з Кракова до Києва. Від 1972 року, коли вперше познайомився з творчістю Жука, і по сьогодні я відкриваю його для себе».

Ще довго — не то що через двадцять, а й упродовж цілої сотні років, бо таки ж добряче знову одкинуто нас назад — будемо відкривати самих себе: свою ідентичність, свою культуру. Відкривати і дивуватися, як дивуємося щоразу, коли сповна розпізнаємо нове ім’я. Та хоч б й не дуже нове, а нібито знане вже, майже сучасника. Придивишся ближче й одразу питаєш себе: чи є хоч пам’ятна таблиця бодай десь на стіні, іменна вулиця, не кажучи вже про погруддя? А вже щоб музей!..

Тієї весни річка Тилігул поглибшала, підживлена талими водами й дощами. Біля села Скосарівки водяне плесо почало часто й таємниче скипати від якоїсь нечистої сили. І тоді головний енергетик Василь Калашник сказав хлопцям:

— Закиньте надвечір сітку, може, прояснимо, що то за чудовисько лякає людей.

Хлопці так і зробили, і в сітку потрапила півтораметрова щука. Звідки вона взялась? Що з нею робити? Подався Василь Іванович до голови колгоспу Петра Захаровича Гошуренка, а той аж об поли руками вдарив:

— Я ж оце збираюся до Києва, то й повезу гостинця нашому славетному землякові Степану Івановичу Олійнику! Як ти вважаєш, Василю?

— А що, гарно буде. Від тих далеких-предалеких віків, коли батько історії Геродот ходив по цих місцях, стільки легенд народ створив про Тилігул. І ця півтораметрова щука — хіба не жива легенда? Везіть, Петре Захаровичу, разом з нашим привітом!

У столиці гумору, як називають Одесу, відкрився Музей звуку. Особистий мікрофон Леоніда Утьо­сова, найдавніші радіоприймачі, магнітофони, звукозаписуючі пристрої… Це лише дещиця того, на що можуть подивитися відвідувачі. Ще понад три тисячі експонатів туляться у гаражах та складах засновників музею і чекають на свій тріумф. Коли він настане — ніхто не знає.

Перший у СНД Музей звуку відкрився саме у нас! Перерізати червону стрічку та особисто привітати директора і колекціонера Василя Пінчука з народженням його дітища завітали почесні гості з мерії. З проханням про допомогу в створенні музею, колекціонер і його однодумці звернулися до «небожителів меріанії» давно. Та в них нині клопотів вистачає. Тому прихильності Фортуни любителі звуків не чекали. Власними силами і коштам знайшли напівпідвальне приміщення на вулиці Жуковського, 13, і з грудня почали його облаштовувати. До речі, число 13 для цього гурту символічне! Від самого початку ентузіасти купили різьблений стілець, дуже схожий на той, за яким так полювали Кіса з Остапом Бендером. Тепер жартують: «Великому комбінатору не вдалося відшукати, а от ми знайшли в 13-у стільці скарб і втілили свою мрію в реальність».