Тетяна МАСЛОВА: «Я виховую свого сина українцем», або Перед безоднею чистого аркуша

Й тому всі, хто заходив до зали, опинялися мовби у царстві іншого світла, що йшло від стін з експозицією, у звучанні цілковито безгучної музики, що наче линула від простоти і довершеності графічних аркушів — немовби від невидимої оркестри.

Трохи пізніше, відкриваючи виставку, заслужений художник України Сергій Савченко скаже, що після попередніх виставок «зала ця інакше зазвучала в цей день — наче скрипка в руках її творця», відзначаючи «структурно чистий, емо­ційно чистий, тихий ліричний голос художниці, надзвичайно теплий». Неможливо пробігти уздовж виставлених тут естампів, офортів, монотипій, оригінальної графіки, виконаних у техніці гуаші, акварелі, пастелі, кольорових олівців, — так, як пробігає повз них малий Остапчик, тішачись простором для гасання — не менше, аніж сама художниця.

— Така гарна можливість познайомитися з моїми глядачами, познайомитися мені зі своїми роботами.

Кожна з цих робіт не одразу відпускає тебе, немовби просить — або ж радить — придивитися, помислити, відгадати якусь таємницю — мистецьку чи й авторську, чи ще яку, і це є мистецтво справжнє, яке збагачує духовно, створює в душі кожного оту наповненість, що її звемо, назагал, культурою людини. Бачиш культуру письма, художню культуру. Це дуже висока планка, втримати її — далеко не кожному до снаги. Тому спочатку сам художник має вивищитися над самим собою, увібрати всі ті культурні пласти, що накопичені до нього. Та й того ще недостатньо, ще є мистецьке середовище, відкритість до світу, і праця, праця, праця... Усе це — важко, не всім осилити. Чи не це мала на думці мистецтвознавець Ольга Тарасенко, кажучи про високу організованість та сумлінність Тетяни Маслової як про головні якості художника, який би не був він талановитий? Кожного дня увійти у майстерню і працювати, а натхнення приходить лише за постій­ною працею — це відомі істини. Вміти глибоко вбирати в себе усе, що пропонує життя, а її оточення — такі майстри, як Басанець, Волошинов, Савченко, Стовбур, — це справді подарунок життя. А ще ра­ніше був диплом з відзнакою (керівник Іван Орос) — робота експонувалася на всеукраїнському трієнале «Графіка-2000». Було наполегливе пізнання таїни мистецтва графіки — цього найбільш умовного виду образотворчого мистецтва, у якому художниця почувається зараз достатньо упевнено. Й усві­домлення того, що мистецтво не є відображенням життя, а лише його «преображення».

— Бажаю вам завжди приділяти увагу історії культури, а передусім — української. Коли відчуєте, як вона вливається у світову культуру, то відчуєте увесь світ у собі, зрозумієте велику потребу передати це своєму мистецтву.

— У цих роботах є власний погляд на життя, є чистота, звучність, стрункість, гармонійність, вони різноманітні, дуже змістовні, ми бачимо прекрасне володіння різними техніками, — сказала мистецтвознавець Віра Савченко. А закінчила — як завжди в оточенні талановитих, високохудожніх творів — поетично:  — Чистий, світлий, витончений світ цієї виставки — це наче образ весняної радості, коли на ясному, наче вмитому небі, раптом засяє всіма своїми барвами весняна веселка.

Мистецтвознавці, художники — у них своя, фахова й не завжди всім зрозуміла мова. Проте для всіх нас мистецтво лише тоді є мистецтвом, себто виконує своє призначення, коли непояснимо впливає на емоції, почуття, коли спонукає замислитися над чимось таким, що до часу живе у душі й зненацька дає про себе знати. Ось такою і є творчість Тетяни Маслової. Лінія на її графічних роботах живе сама по собі, вона природна і ненав’язлива, а в поєднанні з кольором — це вже образ, метафора, думка або й цілий сюжет, для кожного — свій. Її роботи — це її жіноча світлиця, тут затишно, світло і чисто, все тут знаходить своє місце.

«Неоціненно довго можна дивитися на прямокутник чистого паперу у всій його безпомилковій незайманій красі. Цей момент, напевно, можна порівняти з поглядом у безодню перед стрибком з парашутом. Перед очима постає весь шлях, що його треба подолати, вибудовується логіка-схема дій та рухів, вивчених роками студій. Проте торкання безодні являє стихію, де логіка і схема діють певний час. Надалі — лише плин сумнівів, страхів, необережних рухів, очікування. І питання, чи дістанешся ти ґрунту, залишається відкритим».

Так художниця визначила формулу творчості для себе. «Повага до чистого прямокутника безодні» — це сильний образ, це — свідчення високої вимогливості до себе, але це й упевненість у собі — упевненість майстра. Ніколи не знаєш кінцевого результату, але знаєш твердо, як його досягти.

І в процесі роботи починаєш вірити, що досягнеш.

Вона народилася у Херсоні, вчилася там у художній школі, куди батько привів її десятирічною дівчинкою. Потім — художньо-графічний факультет Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського, аспірантура, викладацька робота на кафедрі образотворчого мистецтва — вже 14 років. Творчу діяльність почала ще студенткою. Сьогодні має вже досвід участі у багатьох виставках: 10 всеукраїнських, 16 обласних. Нинішня — у залі Спілки художників — її перша персональна виставка. І вона, справді, дивує різноманітністю, глибиною, якоюсь особливою відкритістю. Хочеться знову повернутись туди, і дивитись, дивитись...

— Для мене нема обмежень у якихось темах, образах, намагаюся знайти образ естетичний, щоб він ніс заряд культурного просвітлення, для мене це є питанням виховання, питанням, у якомусь сенсі, широти мистецтва.

Справді, не може не дивувати широта поглядів на творення образу. Тут можна побачити і реалістичні, й абстрактні, й умовно-фігуративні роботи. І все — з однаковими легкістю і завзяттям, цілісністю та гармонійністю, які вважає дуже важливими для себе.

Свою графіку художниця нерідко прикрашає поезією у стилі японського хоку. І це справжня окраса, не кажучи вже про те, що кілька коротких рядочків у своїй сукупності можуть вмістити дуже глибоку думку чи образ: такі особливості хоку — ємкість, філософічність, глибина. Ось лише кілька хоку митця до графічної серії «Мандри».

* * *

Притули мушлю до вуха.
Нехай вона послухає
Музику твоїх слів про море.

* * *

Морські камінці на долоні.
Виберу з них найкращі,
Складу будинок біля моря.

* * *

Ідемо степом золотим, колосся у руках.
У волосся вплетені волошки,літо у думках.

* * *

Теплі вітри колишуться,
Щогли дерев ще в яскраве одягнені листя.
Осінь.

* * *

Розвіяло яблуні цвіт.
Бузок вже не радує око.
Аж ось вже акація пахне.

* * *

Готуючи сніданок, запитай:
Яке тобі дерево до смаку,
Ватро?

* * *

Як з відчуттям свободи
Виблискує короп у ставку —
Доторкнутися можна хвоста.

* * *

Перший (останнього місяця осені) день
Зафарбовує вікна туманом.
Розчинися зі мною у тихій чарівності ти.

У роботах Тетяни Маслової вчувається любов і захоплення тим, що становить, властиво, українську культуру.

— Я вважаю, що наша культура є настільки глибокою, настільки вона світового рівня, що не знати її просто не можна, це значить — свідомо збіднювати себе духовно. Моє мистецтво розмовляє українською мовою.

Ці слова Тетяна Маслова написала у своєму прес-релізі до виставки. Мова, на її переконання, є одним з інструментів втілення творчої енергії художника. Тож дуже помиляється той, хто міркує, що пензель чи різець, як неживий предмет, цього, так би мовити, не тямить. Вона глибоко ввібрала у себе національні мистецькі традиції — це прочитується у більшості її робіт, абсолютно модерних. А разом з тим, ця виставка вповідає про мистця модерного, себто цілком сучасного...

— Я виховую свого сина українцем, — дуже просто сказала вона. Так просто і так природно, що захотілося, щоби це почули всі, хто ще байдужий до речей, життєво важливих для майбутнього країни.

Роман КРАКАЛІЯ.

НА ЗНІМКАХ: Тетяна Маслова (вгорі)  та її роботи «Ой гук, мати, гук»; «Вечір», «Стара світлина».

Світлини Сергія САВЧЕНКА.