Мова — це процес, або Всі літературні мови, і російська зокрема, — якоюсь мірою штучні

Віденський науковець, який, до речі, не має українських коренів (по батькові він австрієць, по матері — німець), приємно здивував присутніх чистотою української вимови.

Шлях Міхаеля Мозера до україністики мав свої перипетії: спершу германістика, порівняльне літературознавство, далі — скандинавістика, на зміну яким приходить захоплення славістикою (російська, сербо-хорватська і польська мови), і, зрештою, відкриття української мови. Як зізнався авст­рійський вчений, на нього вплинув такий авторитет, як Юрій Шеве­льов. Незважаючи на випадковість звернення до україністики, пан Мозер визнає: «Без сумніву, предмет історії української мови й україномовних спільнот приваблював і приваблює мене не останньою чергою через те, що ця мова таки й досі під загрозою, що є чимало людей, які з різних причин проти неї боролися і ще й досі борються». У тих моментах, де мовне питання політизується, Міхаель Мозер займає нейтральну позицію, як, наприклад, у так званому русинському питанні, хоч і воліє розглядати його в українському контексті.

Тема доповіді у певних моментах перегукувалася зі статтею науковця, що вміщена у згаданому збірнику, — «Українці на шляху до нації з власною мовою: критичні зауваги до історіографії української мови».

Виступ ученого носив переважно концептуальний і тезисний характер. Міхаель Мозер виклав власне розуміння ґенези сло­в’янських мов: «У VII столітті не існувало ні української, ні російської, болгарської чи якоїсь іншої з відомих слов’янських мов. Це була досить одноманітна праслов’янська мова. Ми знаємо про цю мову через запозичення з інших мов, місцевих назв на теренах, які вже перестали належати слов’янам, що дозволяє її, до певної міри реконструювати. Після VII століття почали розвиватися мовні діалекти (що характерно не лише для слов’янських мов). Відбувся їх поділ на північну і південну групи».

Міхаель Мозер спростував думку про якусь єдину давньоруську мову. «Вираз «давньоруська мова» є переконливішим, ніж «древнерусский язык», бо такого ще не було, і це небезпечно, коли в науці існує багато тлумачень одного слова, як, скажімо, поняття «русский», — переконаний професор з Відня.

Відтак не було і єдиного древньоруського народу. Як приклад відмінної від усталеної давньоруської мови на північних теренах лектор наводить новгородський діалект. Своїм виступом, таким чином, пан Мозер опонував прихованим візаві в науці та публіцистиці, які ставлять мовознавство на службу, швидше, політиці.

Доповідач аргументовано спростував тезу, яка часто побутує серед певних проросійських кіл, що українська мова — «испорченный русский язык».

Цікавим є погляд вченого на літературні мови. Такі мови, з огля­ду на процес їх творення, всі, без винятку, зазначив Міхаель Мозер, є штучними. А тому він частіше використовує термін «стандартні мови». Російська стандартна мова не є давньою і розвивалася протягом XVIII ст., а її вершиною стала творчість Пушкіна. Українська літературна мова, яка почала формуватися з початку ХІХ ст., є також штучним явищем, як і «великий и могучий». Стандартні мови тому й постали, що над ними активно працювали. За межами стандартної сучасна українська мова надзвичайно різноманітна і строката, і її розвиток слід роз­глядати як безперервний процес.

Тут я цитую нашого гостя не тому, що він відкрив нам якісь невідомі речі, а тому, що важливо почути наукову аргументацію з вуст людини нейтральної позиції, безпристрасної і політично незаангажованої. «Якщо ви поділяєте мої думки, я радий, якщо ні — я не радий, але приймаю це», — конкретизував свою позицію доповідач.

На завершення пан Мозер зізнався, що на вулицях Одеси спілкувався, переважно, українською мовою. Коли їхав сюди, то трохи побоювався, бо зустрічав застереження, мовляв, тут «б’ють за українську мову». «Так досі не було, і я вдячний за це...» — резюмував, не без іронії, гість.

Обговорення (скорочено).

Володимир Кудлач: — Ваше ставлення до такої літературної па­м’ятки, як «Велесова книга». Чи є вона об’єктом наукового вивчення славістів на Заході?

— Моє знайомство з «Велесовою книгою» відбулося 1994 року у Києві. Ця книга, на жаль, є фальшивкою, і я про це вже знав тоді. І це не лише моя думка... Тут ми маємо носові, голосні, які виглядають так само, як і в польській мові. Так не може бути. Шкода, що, незважаючи на переконливі заперечення її автентичності, як в Україні, так і в Росії є доволі поважні люди, котрі наполягають на протилежному.

Василь: — Чи знайомі ви з таким автором, як Володимир Белінський («Україномовці», «Москва ординська»)?

— Чесно кажучи, не пам’ятаю, хоч і знаю доробок багатьох поважних авторів. Мені також відомо, що про подібні речі пишуть часто різні дурниці. Часом мене питають, чи я знаю пана «А», «Б», «В», і часто я не знаю, і дуже добре, що я їх не знаю...

Володимир: — У нас багато слів із санскриту. Чим ви це пояснюєте?

— Я є також індогерманіст, тому можу відповісти вам загалом. Як реакція на заперечення української мови як такої, є й люди, які прагнуть довести її давність. Вона не давніша, ніж інші слов’янські мови. Так, українська мова має багато спільних слів із санскритом, але не більше, ніж інші слов’янські мови.

Дмитро Король:

— Чому російська мова так схожа на церковнослов’янську, а українська на староруську? Чим це пояснити?

— Це не лише природний розвиток мов, а й наслідок певної політики, у тому числі на рівні індивіда. Щодо російської мови, то дуже рекомендую читати грамоти XVI — XVII століть. Вони дуже далекі від російської літературної мови XVIII століття. «Мова ідеї» ґрунтується на спадщині церковнослов’янській, яка в Україні була відома як літературна дуже обмеженому колу осіб. І, зазначимо, у її поширенні в петровській Росії дуже допомогли українці з Київської академії. Якщо мова Ломоносова — це, швидше, церковнослов’янська, ніж російська мова, то у ХІХ столітті російська мова дедалі більше наближається до народної, яка, зазначимо, менш зрозуміла поза Росією.

Коли у ХІХ ст. в Україні поставала українська стандартна мова, то церковнослов’янська, яка теж тут була відома, не слугувала взірцем для тих, хто працював над вибудовою літературної мови. Українські збудителі прагнули наблизити нову стандартну мову до мови простих людей. У ХІХ ст. — вік націоналізму (не той, яким нині переймаються українські політики), створення стандартної мови — це, перш за все, демократичний проект з метою поширювати освіту для простих людей.

Олександр Шевченко, студент: — Коли народилася сучасна стандартна українська мова, якщо російська оформилася в часи Олександра Пушкіна?

— Як на мене, цей процес триває. Ці мови живуть і розвиваються, і стандарти теж змінюються. Щодо української мови, то ми маємо брак підтримки з боку влади, і не лише на початковому етапі. У ХІХ ст. це був дуже складний процес, бо українські території належали різним державам. «Енеїда» Котляревського — це не єдине українське джерело, були й інші приклади. Наприкінці ХІХ ст. у записках НТШ у Львові ми вже маємо повноцінну українську мову, якою перекладено «Святе письмо», видається галицька преса і т.д. Хоча у ній зустрічаються галицькі прикмети, ця мова все ж була створена на українських землях... У Центральній і Центрально-Східній Європі мова була важливим націотворчим чинником...

Насамкінець, процитую слова Мозера, сказані за інших обставин, але які доречні з огляду на задану тему: «Доки Україна буде презентувати себе як країна, що в ній, властиво, не треба знати української мови, доти її вважатимуть лише трішки іншою Росією».

PS. Виступ Міхаеля Мозера, попри спонтанність його доповіді, справив надзвичайно приємне враження. Однак не можу не зреагувати на нетактовність окремих слухачів ВУ, які в обговоренні не завжди знаходили належну форму для запитань. Було прикро. Спо­діваюся, що у нашого шановного гостя позитивів було більше.

Повинен сказати, що відомий славіст має високий авторитет не лише в наукових колах, а й користується повагою серед українських студентів, які нині студіюють у Відні. Від наших земляків доводилося чути, що це дуже талановитий науковець, а також інтелігентна і скромна людина, до якої завжди можна звернутися за порадою чи допомогою.

Володимир АНДРІЄВСЬКИЙ.