Скільки можна «доїти» селян, або Арчепитівська ініціатива

Розмова з Новаковським селян трохи заспокоїла. Та не на довго. Бо місцевий заготівельник і слухати не став ні про які 2 гривні 60 копійок. Категорично заявив селянам: «Більше, ніж по 2 гривні, від мене не отримаєте! І ніяка влада тут не указ — у нас, вибачайте, приватне підприємство».

— Тоді, — розповідає пенсіонерка з Арчепитівки Олена Крайнюк, — ми поїхали до голови облдержадміністрації. Нас зустріла перший заступник голови ОДА Наталія Чегодар. Задля можливості більш ефективно впливати на заготівельників та переробників вона порадила нам здавати молоко котрійсь із одеських фірм. Пообіцяла, що будуть і дотаційні кошти, але для цього потрібно провести необхідні розрахунки. Тобто не все можна зробити одразу. З тим ми й повернулися додому. Районна ж влада й досі толком так і не пояснила нам про ті дотації. Скільки це буде — 500 чи 300 гривень? На місяць чи на рік? Коли взагалі ми отримаємо гроші? Словом, бюрократична машина почала набирати свої оберти. Я з цією машиною вже давно знайома. Почалося це ще на початку дев’яностих років минулого століття. Тоді нашій сім’ї довелося покинути Середню Азію, де чоловік прослужив 28 років у Збройних Силах щойно розваленого Союзу. Через громадянські заворушення у Казахстані поїхали ми на свою батьківщину — в Арчепитівку. П’ять років не могли оформити паспорти. Як тут оформиш пенсію чоловікові-офіцерові, як візьмеш кредит, як підеш до будь-якої інстанції?! Починали все з нуля. Купили розвалюху-хатину, розбудувалися, рясним потом створили власну міні-ферму. На це пішов добрий десяток років. Коли постаріли, передали сім корів з шлейфом нетелів та теляток своєму синові. Хай працює, внуків нам на радість піднімає. Та де там! Все навкруг дорожчає, а молоко наше дешевшає й дешевшає. Трьох корів син вже вимушено пустив на забій. Якщо й далі так піде, доведеться всіх вирізати. А чим онуків годувати?

— Ми порахували собівартість нашої продукції, — продовжує Павло Крайнюк (син Олени Миколаївни). — За нинішніх цін на концентровані, соковиті корми та інші витрати літр молока нам обходиться у 4 — 4,15 гривні. Приблизно таку ціну платять наші заводи великотоварним підприємствам, яких, на жаль, тепер одиниці. Там за рахунок заводів і холодильники встановлено, і лабораторне обладнання, і продукцію ці заводи самі ж забирають. Посередників, по суті, нема. Я не проти кооперації. Це справді сучасна модель, за якою успішно працюють у Польщі. Але ось та система відносин, що склалася сьогодні у нас в країні між простими селянами і монопольними переробниками, — зовсім інша. Кооператив цій системі... не потрібен. Особисто мене вже попереджали, щоб не ліз, куди не слід. Радили пригадати історію з чоловіком з Кривоозерського району Миколаївської області…

— Той чоловік, — пояснює пенсіонерка Галина Білоусова, — почав приймати молоко по 4 гривні. Не довго так попрацював — нещодавно його труп знайшли за селом... Ой, чимало рук «гріється» на нашому молоці! Жодна ще не обпеклася. Погляньте на дорожезні іномарки, що приїздять до молокозаводу, — ось куди йде половина зароблених нами коштів. Нам при жирності 3,6— 4% за літр дають по 2 гривні, а самі беруть по 9 гривень за 900 грамів при жирності від 0 (!) до 2,5%. При цьому ще й на шляху від заводу до селянина посередниками «відмивається» близько гривні на літрі. Де ж державний контроль за цінами? Де Антимонопольний комітет та інші правоохоронні служби? Ми б створили кооператив, але боїмося, що марно гроші свої на це потратимо. Бо буде з нашим кооперативом те, що і з тим чоловіком з Кривого Озера… А з іншого боку, все одно треба щось робити, якось себе захищати. Ось погляньте: поряд зі мною молоді жінки Ольга Білоусова, Лілія Касевич, Марія Солом’яна. У них та їхніх маленьких діток все життя ще попереду! А їм нема за що жити...

Ініціативна група з Арчепитівки та сусіднього Бобрика не тільки скаржиться — чітко формулює пропозиції, які без підтримки влади важко реалізувати. Люди просять відповідні державні служби детально вивчити дану проблему і дати відповідь: чому у цивілізованих країнах селянин отримує половину від кінцевої вартості проданого в магазині молока, а у нас — лише п’яту-шосту частину? Якщо, на виконання вказівки прем’єра Азарова, будуть якісь дотації, то сплачувати їх селяни просять за проданий літр, а не з розрахунку на голову ВРХ, як це бачиться комусь у Києві. Люди пропонують шляхом суворого запровадження прямих договорів між заводом та селянами вивести, нарешті, з тіні процес заготівлі 80% молока (саме стільки виробляють його зараз одноосібники України). Здавання молока селяни просять оформляти актами приймання з вказуванням жирності та щільності продукту. Тільки тоді господарі зможуть хоч до суду, в разі потреби, звернутися.

Отже, ініціативи озвучені. Чи підтримає їх столична та місцева влада? Чи знову спрацює давній неписаний закон про карність будь-якої ініціативи?

Олександр ВИНОГРАДІВСЬКИЙ.
Любашівський район.

НА ЗНІМКУ: ініціативна група одноосібників з Арчепитівки та Бобрика.

P.S. Поки верстався номер, до редакції надійшло повідомлення: за останню десятиденку (мінімальний термін розрахунку за здану продукцію) змінилися правила й умови приймання молока первомайським комбінатом. У кращий для селян бік. Здавачам сплачено по 2 гривні 50 копійок за кожен літр молока при базових показниках жирності та щільності. Крім того, за жирність понад базові 3,6% нарахована і виплачена надбавка — по 20 — 30 копійок на кожен літр залежно від конкретних показників, які тепер прискіпливо контролюються обома сторонами. Вперше гроші виплачено по відомості, а не у целофанових конвертах, як це робилося раніше. Також від власника заводу надійшло усне запевнення, що влітку, коли ціна традиційно падає, вона буде не нижчою від 2 гривень за літр.

А як в інших селах? Цікаво... Якщо гірше, пишіть нам.

О.В.