«Я вам фельдфебеля в науку дам!»

Знайти авторів цієї «цидульки» не важко. Досить проглянути кадрові призначення в уряді, в президентській адміністрації та в інституті стратегічних досліджень. Для них — «Україна — західний проект XIX сторіччя». Цим усе сказано: такою бачать Україну творці «Русского міра». Більше того, чи не мрія «устроітєлєй» озвучена в оцих словах голови комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я Тетяни Бахтєєвої: «За прогнозом, в Україні за 10 років буде проживати 36 — 38 мільйонів людей. Якщо така динаміка зберігатиметься, то за 50 років в Україні залишиться 8 — 12 мільйонів». То чи ж не про знищення України мріється «устроітелям»? І чи не для виконання цього «патріотичного» плану нині здійснюється кадрова політика?

Зовсім не дивно, що в роки чинної нині в Україні влади значно погіршилися умови проживання українців у Російській Федерації. Апофеозом судових минулорічних процесів над так званою «Українською культурною автономією в Росії» (яка де-факто не діяла, судити було нічого) і над Об’єднанням українців Росії стало фактичне списання мільйонів українців у цій країні. Статистично тут залишилося 1,93 мільйона українців. Хоча тільки в Сибіру українці складають не менше третини населення. Чи ж не для того й було організовано судові інсинуації із забороною публічної діяльності українських очільних структур, щоб реалізувати процес списання? Та й влада в Україні нині сприятлива: українців хоч у газових печах спалюй — промовчить. Вона, та влада, вчасно списала свої обов’язки стосовно закордонного українства на рівень областей. Мовляв, «як знаєте».

Недавно чинна в Україні влада виділила якісь там гроші на українську діаспору — декілька мільйонів. У тім числі на проектні роботи з відновлення павільйону «Землеробства» на колишній ВДНГ у Москві. Скажіть, будь ласка, яке відношення до того павільйону матиме українська діаспора, якщо нині існуючий Національний культурний центр України (НКЦУ), що належить Україні і фінансується нею, українська діаспора практично не відвідує, як і Бібліотеку української літератури в Москві, бо всі знають: читацькі квитки заносять до бази даних російських спецслужб. Не від страху стороняться, а тому, що неприємно знати, що над культурою поставлено «фельдфебелів».

На одне із засідань літературної секції товариства української літератури в НКЦУ в Москві торік завітала російськомовна депутатка з України. Зайшла вже тоді, коли свої вірші присутнім читав українець з Тули, інженер-винахідник К. «Что так грустно? — тут же бадьоро втрутилася землячка. — Нельзя лі что нібудь повєсєлєє?» Не знала «землячка», що інженер-винахідник, автор десятків патентів з Тули читав вірші, присвячені активісту української громади в Тулі, якого невідомі вбили в під’їзді житлового будинку, а жінку його покалічили. Так само невідомі і в житловому будинку вбили керівника українського самодіяльного хору у місті Владивосток. Так само «трапилося» в місті Ульяновську...

«Україна — не Росія!» — таку книжку написав третій (!) президент України Л. Д. Кучма. Чи не тому й поплатився? А нині в Одесі курсують маршрутки з гербами і прапорами РФ та з надписом «Новороссия». Править в Одесі зоологічний українофоб. У Криму державний чиновник не хоче бачити документів українською мовою. Міністерством освіти України керує людина, для якої все українське — чуже і ненависне. В найближчому оточенні глави Української держави — чужинці. Глава уряду не знає державної мови, державні службовці не користуються українською мовою. На телебаченні та на естраді українська мова — рідкісне явище або дублюється. І т. д., і т. п. Отож хоч би ті «вихователі» себе не ганьбили… Бо соромно через таких і відраза бере.

А відтак подумаймо: навіщо і кому потрібні такі, з дозволу сказати, параметри і динаміка? Найперше, мабуть, тим, кому сняться «криворізько-донецькі» вандеї. Про ті цифри, що їх в постанову занесли «плановики», не раз доводилося чути тут, у Москві, від кураторів тієї влади, що нині править в Україні. Ці цифри потрібні для фальсифікації виборів в Україні, бо ж тільки безбатченки здатні «дати» потрібні українофобам результати. Очевидно, що «основа» фальсифікацій (поряд з цінами на газ якраз перед виборами на прохання партії «регіоналів») має ґрунтуватися на цифрах, мовляв: «А чого ж ви хочете?».

Дивує, що до всіх цих фальсифікацій докладають зусиль і українці родом.

Оксентій ОНОПЕНКО.
м. Москва
(Російська Федерація).