Пам’яті Миколи Плав’юка

Емігрувавши 1949 року до Канади, певний час працював робітником. Згодом закінчив Монреальський університет Конкордія (1954), після чого розпочав свою професійну кар’єру в компанії «Ессекс Пекерс», яку завершив на посаді президента цієї компанії.

Активіст громадсько-політичного життя Канади, з 1949-го — член Українського національного об’єднання Канади, згодом член президії, заступник голови та голова цього об’єднання.

Одночасно Микола Плав’юк займав керівне становище в ОУН як член проводу українських націоналістів. Із 1979 року його було обрано головою проводу українських націоналістів на еміграції, а з 1992-го — і в Україні.

Був членом підготовчого комітету першого Світового конгресу вільних українців (СКВУ) (1967), на якому його обрано генеральним секретарем СКВУ. Активна діяльність на цій посаді була поцінована громадськістю, і на другому конгресі його обрали віце-президентом (1973 — 1978), а на третьому — президентом СКВУ (1978 — 1980).

1988 року на сесії Державного центру (ДЦ) УНР, легітимного продовжувача національного уряду з часів Української Народної Республіки, Миколу Плав’юка обрано віце-президентом УНР в екзилі. Того самого року в грудні, після смерті президента УНР Миколи Лівицького, Микола Плав’юк став п’ятим і останнім президентом УНР на вигнанні.

За ініціативою Миколи Плав’юка нарада УНРади та уряду УНР восени 1991 року прийняла рішення про скликання надзвичайної сесії УНРади 10-го скликання, яка відбулася 14 — 15 березня 1992-го. На ній було вирішено припинити діяльність еміграційних інституцій УНР, визначено зміст та форму історичного акту передачі повноважень ДЦ УНР та уряду УНР владі незалежної України.

У серпні 1992 року Микола Плав’юк на чолі делегації ДЦ УНР взяв участь в урочистому засіданні Верховної Ради України в Києві, де передав грамоту ДЦ УНР президентові України Леонідові Кравчуку із взаємоузгодженими формулюваннями про те, що республіка Україна, яка проголошена незалежною 24 серпня 1991 року, є правонаступницею Української Народної Республіки.

У травні 1993-го в Києві (Ірпінь) відбувся ХІІ Великий збір українських націоналістів (перший легальний в Україні), де Миколу Плав’юка поновно обрали головою ОУН.

За заслуги перед Батьківщиною указом президента України Миколі Плав’юку надано українське громадянство (1993), він нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (1996), орденом Ярослава Мудрого ІІ ступеня (2002), І ступеня (2007).

Микола Плав’юк — один із засновників (1992) і голова правління Фундації ім. О.Ольжича у Києві. Автор великої кількість статей та матеріалів з політології, актуальних питань політики України, української діаспори в українській та англомовній пресі.