«Товари казенного дому»

Безперечно, можна по-різному ставитися до використання праці у колоніях тих, хто відбуває покарання. Але державне фінансування виправних закладів України настільки недостатнє, що ув’язнені просто змушені своєю працею забезпечувати собі відносно нормальне існування. До того ж не потрібно забувати, що багато хто з тих, хто відбуває покарання, повинні відшкодовувати збиток, завданий під час вчинення злочину. Тож на даний момент для нашої країни моральний аспект використання праці ув’язнених не є темою для обговорення. У такій праці є об’єктивна необхідність, і з цим потрібно миритися.

Існує й ще один аспект цієї теми, на який звернули увагу всі учасники прес-конференції. Він полягає в тому, що ув’язненні, беручи участь у виробничій діяльності, отримують (і найчастіше — вперше в житті!) професію, що дає їм шанс після звільнення знайти своє місце у суспільстві поза криміналом. Для цього в одеських колоніях навіть працюють професійно-технічні училища, де засуджені можуть здобути і фахову освіту, і диплом державного зразка.

Профілі підприємств одеських колоній дуже різнобічні: від виготовлення головних уборів до виготовлення важких навісних восьмикорпусних плугів. Так, жіноча виправна колонія №74, що існує вже понад 50 років, займається швейною справою. І сьогодні тамтешнє підприємство виготовляє майже весь спектр швейних виробів: від найпростішої постільної білизни до офіцерського обмундирування. Підприємства колоній №51 та №14 спеціалізуються на виробах з металу: сталеве, чавунне, кольорове литво, виготовлення сільськогосподарської техніки і запчастин до неї. Частина продукції навіть іде на експорт — постачається в Румунію, Казахстан і Росію. У перспективі планується співробітництво з Білоруссю.

Але, на жаль, обсягу замовлень бракує. І потужності підприємств не використовуються на повну силу. А проблема, з якою, на жаль, випадає стикатися при пошуку замовлення, в тому, що, будучи державними підприємствами, які працюють винятково «по білому», у колоніях не можуть дозволити собі ніякі, як прийнято говорити, «химині кури» у стосунках із замовниками. Про жодні «відкати» та інші маніпуляції тут і мови бути не може! І тому замовник, що розпоряджається бюджетними коштами, віддає перевагу приватним виробникам. Нехай його продукція дорожча, але з ним є можливість «чесно украсти і поділити» бюджетні гроші. Відтак основними замовниками в підприємств колоній є саме приватні підприємства, які, на жаль, в умовах нестабільності української економіки не можуть безперебійно завантажувати потужності закладів пенітенціарної системи своїми замовленнями.

Проблему цю не вирішити без цілеспрямованої державної політики в економіці, яка забезпечувала б пріоритети в освоєнні бюджетних коштів такими соціально важливими підприємствами, які працюють при колоніях. Наразі ж, на жаль, ситуація інша, і «товари казенного дому», які забезпечують більш-менш прийнятний рівень життя ув’язнених, складно знаходять дорогу до споживачів.

Олег ВЛАДИМИРСЬКИЙ.