Підглядати у замкову щілину?

Так, законопроект, який ще й не розглядали, але який і без того вже встиг набути скандального розголосу, нібито обіцяють зняти з порядку денного, але ж не будьмо такими довірливими. Найімовірніше, горезвісний проект сховають тимчасово під сукно, а після осінніх виборів витягнуть. Це ж бо, керуючись логікою авторів цього документа, яке заощадження бюджетних коштів! І що їм, тим авторам, до матерів, які не викинули на вулицю, не віддали на опіку державі, а таки самі виховують малечу?! І що їм до загроз, що постають перед суспільством, якому пропонують заощадити державні статки на дітях, майбутньому цього суспільства?!

То що ж чекає 570 тисяч самотніх матерів, 865 тисяч розлучених жінок та їхніх дітей після чергових парламентських виборів? Нічого втішного.

Обурює й інше. Хто дав право представникам управління праці і соціального захисту втручатися в особисте життя громадянина України, підглядати за ним у замкову щілину, агітувати стати донощиками сусідів? Такі дії, зауважує Валерій Осипов, можна розглядати як створення злочинного угрупування в масштабах держави, що збирає дані про особисте життя громадян. І хто це такий певний, що таке свавілля не спричинить у суспільстві напругу, спротив, негативну морально-психологічну обстановку? Невже автори законопроекту думають, що на захист матерів, якщо вони одиначки і не мають «надійного плеча» поруч, не вступляться справжні чоловіки — ветерани всіх категорій, «афганці», чорнобильці — всі, для кого честь та обов’язок не пустопорожні балачки?

Зрештою, мова не лише про одиноких матерів чи батьків. Наміри, закладені в проект-експеримент, грубо порушують Конституцію України. Адже в її 32-й статті чітко записано: ніхто не може піддаватися втручанню в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Основним Законом. Зокрема, не допускається збір та зберігання конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, пов’язаних з національною безпекою.

А тим часом обділених долею дітей в країні не меншає. Керівництво держави мали б стурбувати дані тільки по лінії управлінь статистики в трьох областях, які досліджувалися громадськими активістами організації «Захисти сьогодні матір і дитину України». Так, це не найсвіжіші дані, але й вони насторожують. І тим більше насторожують, якщо зважити, наскільки «покращилося» наше життя за останні два роки. Отож процитуємо кілька цифр, наведених у зверненні цієї громадської організації. На кінець 2010-го на Одещині налічувалося 692 засуджених дітей у віці 14 — 17 років. Дітей-сиріт із сімей, позбавлених батьківських прав, — 6857. У Закарпатській області — понад 1500 сиріт, батьки яких позбавлені прав. У Донецькій області таких дітей налічувалося 10667. У східних областях України кожна третя дитина виховується без батька. За підсумками 2010-го, 1857 неповнолітніх там вчинили злочини, засуджено 1154 дитини. Повторна злочинність серед неповнолітніх зросла втричі. А, як відомо, дитина у в’язниці — це не виправлення, а, почасти, шліфування майстерності майбутніх злочинів.

За офіційними даними, із 100 тисяч (на думку експертів — понад 150 тисяч) дітей-сиріт та дітей, чиї батьки позбавлені обов’язків, в Україні десь 30 тисяч проживають в інтернатних закладах. Сумна статистика, зазначається у зверненні, свідчить: 70 відсотків юнаків після закінчення школи-інтернату опиняються на кримінальній стежці, більшість дівчат (приблизно 60 відсотків) — у «секс-індустрії», ще 10 відсотків, не знайшовши себе у самостійному житті, наважуються на самогубство. Частина випускників шкіл-інтернатів (знову ж таки «завдяки» «турботі» держави і місцевої влади) поповнює лави волоцюг-безхатьків.

Чи можемо з цим миритися? Держава нібито піклується про збільшення народжуваності, підвищує матеріальну винагороду за народження дитини, але не вирішує головної проблеми — гарантій на нормальне життя цих дітей і їхніх матерів у майбутньому.

Що маємо сьогодні? Держава виявилася неспроможною вирішити проблему стягнення аліментів на дітей, але заявила про готовність відібрати у матері-одиначки, яка живе у більш-менш прийнятних умовах, і ті мізерні виплати, які сьогодні «не дотягують» і до прожиткового мінімуму.

Із своїми застереженнями-вимогами, частина з яких викладена у цій публікації, керівництво Одеської обласної організації «Південноукраїнський екологічний союз» звернулося до Генпрокуратури і Служби безпеки України. Головний лейтмотив цих вимог — не допустити антиконституційного експерименту щодо збору конфіденційної інформації про особисте життя громадян, не позбавляти матерів-одиначок державної со­ціальної допомоги, не принижувати їхню гідність втручанням в особисте життя, забезпечити своєчасність і повноту виплат аліментів на дітей, заборонити рекламу алкоголю та пропаганду розпусти і насильства у ЗМІ, забезпечити всі умови, щоб наші співвітчизники могли створювати й зберігати повноцінні родини, виховувати дітей у сімейному колі, в атмосфері любові, добра і достатку.

Підготувала

Поліна АНАСКО.