Гансу Християну таке не снилося

Як зазначає «Україна молода», «Сни Ганса Християна» — чудовий подарунковий фоліант, що має вже чимало відзнак і значно достойніших. Наприклад, книга є в бібліотеці королеви Швеції, отримала гран-прі національного конкурсу «Краща книга України-2009», диплом міжнародного конкурсу країн — учасниць СНД «Мистецтво книги», була заявлена на премію Астрід Ліндґрен. «Але річ не в тім, — наголошує Леся Воронина, яка 26 травня не прийде на вручення премії. — Я подзвонила до Катерини Штанко і спитала, як вона ставиться до цієї премії. У неї була така сама реакція, як і в мене. Тобто, щойно ми прочитали повідомлення про присудження нам премії, відразу зробили заяву, яка була оприлюднена в інтернеті: «Від нинішньої влади премію прийняти не можемо». Якби прийняли, то це означало б, що ми поділяємо їхню політику, те, що вони роблять у гуманітарній сфері, миримося з тою вакханалією, яку вони затіяли з музеями. Тепер ми збираємося зробити офіційну заяву».

Натомість, як випливає з прес-повідомлення «Грані-Т», премію Президента видавництво ігнорувати не збирається: «Нас радує той факт, що переможцем стала книга авторів, яких обожнюють сучасні дітлахи».

Усі, хто тримав у руках, гортав, читав «Сни Ганса Християна», знають, що це відмінний поліграфічний продукт, — підкреслює у своїй публі­кації Наталія Дмитренко. — Тому ніхто не заперечує, що «Сни» варті похвал і відзнак, але в уважної людини може виникнути запитання, чому в конкурсі «Українська книга року» номінують видання трирічної давнини? Парадокс, але на цю премію висувають книжки, видані протягом останніх трьох років. Тобто премію дають, враховуючи термін давності створення відзнаки.

«Коли все це починалося, ще за часів Віктора Ющенка, я думала, що цей конкурс може стати реальною підтримкою для гарних письменників. Сподівалася, що він не перетвориться на черговий «міжсобойчик». А потім розпочався обвал, невдовзі ми прокинулися в іншій країні, я була впевнена, що на цьому історія з появою нової літературної премії закінчилася. Та не минуло й трьох років, як телефонують до мене з видавництва «Грані-Т», повідомляють, що нашу з Катериною Штанко дитячу книжку «Сни Ганса Християна» визнано найкращою в номінації «За видатні досягнення в художній літературі», й видавництво та нас мають нагородити премією Президента «Українська книжка року». Я з жахом заходжу на інтернет-сторінку цієї премії, дивлюсь, які книжки розглядали, й розумію, що це твори, подані три роки тому, ще за колишньої влади», — розповіла «Українському тижню» Леся Воронина.

«Абсурд полягає в тому, — «УТ» цитує далі письменницю-перекладачку, — що премію присуджено за «Сни Ганса Християна», які я дуже люблю, але це книжка переказів відомого данського казкаря — і за це присуджують нагороду як за видатні досягнення в галузі художньої літератури! Дивує ще одне. Називається премія «Книжка року», але, згідно з новою редакцією положення про цю щорічну премію Президента України, оцінюють видане за трирічний період! А як визначатимуть переможців наступного року? Знову змінюватимуть умови конкурсу?»

Тим часом, як зазначає «Український тиждень», автори двох інших відзначених книг наразі жодних заяв не робили. У номінації «За вагомий внесок у розвиток українознавства» — видання 2010 року «Опішнянська мальована миска другої половини ХІХ — початку ХХ століття» (видавничий проект «Шедеври українського гончарства»), автор-упорядник Олесь Пошивайло, художник Юрко Пошивайло, видавництво Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному «Українське народознавство». У номінації «За сприяння у вихованні підростаючого покоління» — також видання 2010 року «Грюнвальдська битва — битва народів» автори: Альфредас Бумблаускас (Литва), Ігор Марзалюк (Білорусь), Борис Черкас (Україна); видавництво «Балтія-друк».

Крім іншого, на рішення відмовитися від президентської премії вплинуло й те, що заступником голови журі — Івана Драча — є Ганна Герман, яка, за словами Лесі Ворониної, минулої зими влаштувала «підставу» з дитячою літературою, яку зібрали вітчизняні письменники для української бібліотеки в Москві.

«Минулої зими в Українському домі сталася така подія, — пригадує в інтерв’ю «УТ» Леся Воронина. — Дитячих письменників запросили, щоб узяти участь у святкуванні дня народження Лесі Українки й передати подаровані ними книжки українській бібліотеці в Москві. Ні, щоб додуматися одразу, що просто так приміщення в Українському домі не дають! Отож ми зібралися у чудовій залі разом з малими читачами. Тут були діти з київських шкіл й учні з Бородянського району, які презентували зворушливі самодіяльні ви­стави за мотивами наших книжок. Ми розчулено аплодували юним акторам, аж тут ведуча радісно оголосила: «Діти, от ми зібрали ці чудові книжки, але ж вони не полетять до Москви самі! А хто їх туди доправить? Так-от, тут у залі присутня людина, яку ви бачили по телебаченню, яку дуже добре знаєте. Саме вона допоможе книжкам потрапити до української бібліотеки. Це всім нам добре відома Ганна Герман!» Щойно я почула ці слова, як підвелася й залишила залу. Це була майже автоматична реакція. За мною ви­йшли ще кілька письменників. Бо, приймаючи такі «підстави» як належне і вдаючи, що все так і має бути, ми тим самим допомагаємо нинішній владі, засвідчуємо згоду з усім, що вона робить».

Свою позицію Леся Воронина пояснює: «Тепер, коли мені пропонують президентську премію, я вкотре згадую твір Леся Подерв’янського «Гамлєт, або Феномен датського кацапізму». Пригадуєте, як підступний Клавдій зваблював свого норовливого пасинка: «Мон шер Гамлєт! Ходімо в кабінєт. Канхвету дам тобі я посмоктати. Канхвета очєнь класна, «Тузік» вкусний!»...

«Друзі та знайомі сприймають наше рішення по-різному. Одні підтримують у намірі відмовитися, інші радять пустити премію на якесь добре діло, мовляв, раз у житті ці крокодили дали нагороду порядним людям... Але для того, щоб віддати, їх спершу треба взяти! Взяти у людей, яких я зневажаю. І цим показати, що я підтримую їхню політику! Взявши цю премію, я перекреслюю все, що робила раніше!» — пояснює свою відмову Леся Воронина.

Підготував
Олег СОКІЛ.