Галина Поліванова: «Дорожчого за спів нема нічого...»

— Розкажіть, будь ласка, про сьогодення кафедри оперного співу, про те, чим живуть ваші викладачі і студенти...

— Завідувачу кафедри важко і водночас легко говорити про свій колектив. У нас — 45 педагогів, які працюють і в консерваторії, і за сумісництвом — співають в оперному театрі, у філармонії, в опереті. Я піклуюся про те, щоб у колективі були і старші, і середнього віку, і молоді педагоги. Всі вокалісти, що закінчують нашу академію, одразу намагаються знайти роботу в театрі, щоб мати можливість співати. А це означає — і вистави, і тривалі гастролі, які важко поєднувати з педагогічною діяльністю. Педагогічна праця вимагає неймовірних зусиль. Знаменитий педагог Генріх Нейгауз колись писав: «Ніщо так не висушує людські душі, як музична педагогіка. Це такий самий творчий процес, як і сценічний спів». Тут панує музика, тут потрібно, щоб творче начало було не лише у педагога, але й у студента. Без мислення, без натхнення, без акторських здібностей важко навчати. Тому коли викладати на кафедру приходять молоді, тридцятилітні, я щаслива, адже це наш резерв на майбутнє.

Колектив дуже хороший. Серед викладачів — дев’ять народних артистів. Виконавчий і науковий потенціал кафедри дуже високий. Нещодавно ректор Музичної академії О.Сокол зазначив на зборах, що кафедра сольного співу — серед найкращих. І це, мабуть, так. Я дуже люблю своїх колег по кафедрі, хоча можу бути до них вимогливою. Люди, що займаються музикою — особливі, в них є почуття благородства, оскільки саме вони відроджують духовність.

— Скільки студентів навчається сольному співу на кафедрі, яку ви очолюєте?

— У нас 232 студенти, з них — 90 іноземців, переважно з Китаю, Еквадору, Швейцарії, Росії. Усі наші випускники намагаються одразу знайти роботу в театрі, щоб співати. Дорожчого за спів, це я вам як оперна співачка скажу, нема нічого. Тому усі наші студенти, випускники прагнуть вийти на оперну сцену, на естраду — і співати.

— Чому іноземці приїздять навчатися, переважно, з кількох країн?

— Там, де працюють наші педагоги, звідтіля і приїздять навчатися студенти. 20 років тому одна з наших випускниць вийшла заміж за еквадорця — і вже багато років поспіль її учні приїздять вдосконалювати свою майстерність до Одеси. І не лише вокалісти, а й інструменталісти. Колись наші викладачі поїхали працювати до Китаю, і звідтіля також почали приїздити студенти. Навіть із Санкт-Петербурга, де своя чудова вокальна школа, прагнуть навчатися в Одесі.

Щороку, коли я очолюю приймальну комісію, очікую з нетерпінням на нове поповнення. На 16 бюджетних місць — 10 місць першого курсу і 6 місць підкурсу — торік було 100 заяв. На бюджетні місця на перший курс потрапили три дівчини і сім хлопців, голоси — один за одного кращий: баритони, тенори. Багатьох з тих, хто не пройшов, ми залишаємо на контракті. За гроші, які консерваторія отримує за контрактне навчання, можна багато чого зробити, відремонтувати, але ми стараємося підтримати талановиту молодь і взяти на бюджетні місця українських дівчат та хлопців з хорошими вокальними даними.

— Хай навчаються. Нашій опері потрібні хороші співаки…

— Сьогодні в оперному театрі — чудовий склад вокалістів, багато талановитої молоді і сильних співаків у розквіті свого творчого потенціалу. Після тривалого ремонту відбувається поступове відновлення репертуару. Колись я віддавала перевагу нашому Одеському оперному театру тільки тому, що тут був чудовий, багатий репертуар. Тут йшли такі опери, які не йшли в інших театрах. Зараз репертуар поступово оновлюється, відбуваються прем’єри. Співакам хочеться працювати там, де кипить творча робота.

— Галино Анатоліївно, а чи тішать ваші студенти участю у конкурсах?

— Цими днями наш викладач народний артист України Анатолій Дуда приїхав з конкурсу «Мистецтво ХХІ століття», який відбувався у Ворзелі, поблизу Києва. Студенти нашої кафедри отримали два перші місця, два другі, два треті і два четверті.

У Росію тепер наші студенти рідко їздять. Хоча мені не хочеться говорити про минуле, але такі знамениті раніше конкурси, як імені М. Глінки, імені П. Чайковського, на жаль, втратили своє значення для виявлення справжніх талантів. Сьогодні ми частіше їздимо на маленькі конкурси, які проходять більш чесно, і не потрібно платити такі великі внески. Доїхати до Києва і заплатити невеликі гроші — це одне, а поїхати в Італію і заплатити там конкурсний внесок — зовсім інше. У мене є учень, який сміливо міг би їхати на конкурс Пласідо Домінго в Італію, але його батьки — сільські пенсіонери. Звідки йому взяти грошей на літак, проживання і конкурсний внесок?

— Торік у Одеській музичній академії відбулася значна подія — Перший міжнародний конкурс вокалістів імені Антоніни Нежданової, і мене здивувало те, що у ньому перемогли виконавці з різних країн, журі було досить вимогливим…

— Перший міжнародний конкурс імені Нежданової, який ми проводили в академії, на жаль, не отримав великого розголосу. У журі були представники світової вокальної школи, диригенти і театральні режисери з різних країн, народна артистка Белла Руденко, учениця Ольги Благовидової, тож журі було насправді об’єктивним. Цей конкурс став нашою величезною перемогою. Про це хотілося гриміти на весь світ.

Другий конкурс, до якого ми вже готуємося, проводитиметься у 2013-у. Це буде знаменний для нас рік, рік століття нашої музакадемії, ювілею, до якого ми всі готуємося. Очікується чимало цікавих музичних подій, фестивалів, конкурсів, концертів, на які ми всі з нетерпінням чекаємо. Вже у листопаді нинішнього року відбудеться П’ятий міжнародний конкурс піаністів пам’яті Еміля Гілельса. Наше місто, що дало світу багатьох прославлених музикантів, продовжує плекати таланти.

Розмовляла

Ольга ФІЛІППОВА.