Євроклуб відкриває можливості, але й зобов’язує

Керівник відділу політики Представництва Європейського Союзу в Україні Ганнес Шрайбер нагадав, що українці насамперед повинні розібратися з політичною ситуацією, адже існує безліч випадків, коли саме через політичні проблеми подібні угоди не працювали навіть після підписання, так, зокрема, було у Сербії. Він наголосив, що в разі не підписання угоди постраждають не лише українці й ті, хто так довго працював над документом, а й європейці, які втратять можливість споживати чудовий український сир чи, наприклад, шампанське. «Впровадження угоди вимагатиме багато зусиль. Навіть більше, ніж підписання та ратифікація. Це потребуватиме великих дій від української адміністрації і триватиме років з десять. Причому десять років — це дуже амбітний прогноз», — підкреслив він. З іншого боку, за словами Ганнеса Шрайбера, якщо УА буде запроваджена вчасно, це відкриє перед Україною багато перспектив, зокрема економічних. «Я сподіваюсь, що політичні обставини дозволять прискорити вступ у силу цієї угоди, й імплементація все ж відбудеться, адже це слугуватиме інтересам українського суспільства», — підсумував політик.

Перший заступник голови Національного агентства України з питань державної служби Ігор Попов, говорячи про перспективи імплементації угоди, зауважив, що вона справді могла б бути парафована ще в грудні минулого року. За його словами, не лише політична ситуація в країні, зокрема справа Тимошенко, стала на заваді підписання. Він переконаний, що такому розвитку подій «сприяли» також дії певних осіб, як в Україні, так і за її межами, котрі докладали багато зусиль для того, аби парафування не відбулося. «Такі люди попрацювали краще за тих, хто бажав парафування угоди», — вважає він. Що ж до можливостей прискорення імплементації, парафування та підписання УА, то, на думку експерта, це можливе за умов зміни політики влади або ж у разі зміни самої влади в Україні.

На початку обговорення питання щодо енергетичного співтовариства та безпеки у цій галузі представник центру «Немос» Михайло Гончар навів низку цитат представників української влади, зокрема Президента, у яких вони звинувачують ЄС у бездіяльності, відсутності підтримки в питаннях енергетичної безпеки та навіть в діях, які шкодять інтересам нашої держави. Оскільки представники влади на запрошення взяти участь у дискусії на тему енергетичного співтовариства не відгукнулися, Михайло Гончар припустив, що їм важко щось сказати на обґрунтування тез, які вони виголошують, оскільки наведені звинувачення на адресу Євросоюзу носять скоріше емоційний характер.

Директор секретаріату Енергетичного співтовариства Славтчо Нейков підкреслив, що в умовах космополітичного сьогодення всі пов’язані питанням енергетики. Сьогодні, зазначив він, у рамках енергетичного співтовариства об’єднано майже сорок країн, і це велика сила. «Політика ЄС в питаннях енергетики потрошки стає політикою всієї Європи, оскільки ми беремо на себе одні і ті ж зобов’язання з огляду на виконання одних і тих же рамкових правових та законодавчих норм. Який зміст цих домовленостей? Законодавство Європи в питаннях енергетики містить величезну кількість положень і передбачає покроковий підхід, який поєднує оптимізм та реалізм», — розповів він. Протягом останніх п’яти років, за словами експерта, Угода про енергетичне співтовариство розширювалася і зараз включає положення щодо безпеки поставок, ефективності енергетики, створення внутрішніх енергетичних ринків тощо.

«Питання, яке не можна забувати, пов’язане з соціальним виміром наших реформ. Оскільки всі ці реформи врешті-решт проводяться заради громадян, споживачів. Було б чесно сказати, що є випадки, коли істотна частина населення справді потребує допомоги, подолання енергетичної бідності. Це не виняток для певної країни, це факт, з яким потрібно працювати. Водночас ця проблема не повинна впливати на ринок, адже це призведе до зменшення інвестицій, відтак остаточний споживач страждатиме через відсутність безпеки постачання. Ось чому соціальний вимір мусить бути присутнім і реформи в ньому повинні відбуватись паралельно з ринковими», — зазначив Славтчо Нейков. Що ж стосується безпосередньо України, то, за словами директора секретаріату Енергетичного співтовариства, її вступ до енергетичної спільноти змінив Європу і саму спільноту, однак перед Україною також стоїть завдання змінитися. «Вступ до такого клубу, як енергетична спільнота, відкриває величезні можливості, однак у той же час зобов’язує, вимагає реформ, змін законодавства, внутрішніх зобов’язань тощо», — підкреслив він наостанок.

«Ми повинні зробити все задля того, аби не втратити членство в Європейському енергетичному співтоваристві. Так, ця конструкція не досконала. Так, у нас є буде багато питань до європейської енергетичної політики та європейського енергетичного співтовариства. Але я переконаний, що якщо ми подивимося на Україну з точки зору конкурентоздатності її розвитку, то стандарти Європейського Союзу в галузі енергетики є найкращими для нас, особливо у контексті екології та енергозбереження», — вважає президент Grant Thornton Ukraine Олександр Чалий. Він переконаний, що стратегічний енергетичний діалог між Росією та ЄС необхідно перевести із фази взаємопобоювання у фазу реального співробітництва. Крім того, переговори щодо енергетики необхідно перевести з двостороннього формату в тристоронній. «У війні за Україну найбільше програє саме Україна», — наголосив експерт.

Дослідник Центру безпекових студій Швейцарського федерального інституту технологій Йонас Гретц, говорячи про питання енергетики, спробував окреслити основні інтереси України, Росії та Євросоюзу в цій галузі. Так, на його думку, Росія хотіла б повторити з Україною білоруський сценарій, тобто забрати газотранспортну систему, отримати контроль над газосховищами. РФ хоче фактично відмінити домовленості в рамках енергетичної спільноти і домовитися про внутрішні продажі газу. Для Європи важливо залучити український енергосектор до європейської спільноти. Що ж стосується безпосередньо інтересів України, їй важливо забезпечити енергетичну безпеку, не дозволити «Газпрому» втручатися в прийняття рішень щодо енергобезпеки та внутрішнього ринку, а також зменшити витрати. А ще, на думку Йонаса Гретца, для України важливо реалізувати свій потенціал стосовно сланцевого газу, що стане можливим завдяки підтримці існуючої газотранспортної системи.

Останнє питання, яке обговорювалося у рамках Євроатлантичного форуму, стосувалося економічного розвитку, ділових відносин та умов для підприємницької діяльності. В цьому контексті експерти одразу зазначили, що майже всі міжнародні дослідження свідчать про падіння рейтингу України. На противагу цій тезі урядовий уповноважений з питань європейської інтеграції Валерій П’ятницький зазначив, що ринкові стосунки в Україні стрімко розвиваються, до того ж зростає обсяг товарообороту з ЄС. Він погодився з тим, що далеко не всі наші підприємці готові вийти на європейський ринок, і констатував, що сьогодні безліч підприємств потребують модернізації. Однак, за словами Валерія П’ятницького, не все в Україні безнадійно. Так, він навів приклад кондитерської галузі, яка ще в 1990-х перебувала у жахливому стані, а нині вітчизняні кондитери за технологіями виробництва, якістю продукції тощо готові конкурувати з європейськими виробниками і прагнуть вийти на цей ринок.

За словами директора Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігоря Бураковського, Зона вільної торгівлі для України означатиме зміну правил гри. З одного боку, це приведення українського регуляторного режиму у відповідність до європейського, з іншого — відмова від «українського» способу ведення бізнесу та економічної політики. За його словами, сценарій, коли ми приймаємо певні правила і в той же час живемо за іншими, підриває саму ідею європейської інтеграції і наші економічні реформи взагалі. Що ж стосується конкуренції, все залежить від співвідношення ціна — якість. «Ті, хто працює на внутрішньому ринку, резонно бояться конкуренції з боку європейських товаровиробників. Ті, хто працює на європейському ринку, хотіли б мати більш широку присутність на цих ринках», — зазначив він. Якщо бізнес хоче посилити свою роль в економічних процесах, він, переконаний Ігор Бураковський, повинен виконати кілька завдань. Перше — бізнес-асоціації мають стати інтелектуальними центрами, а не тупими лобістами і пропагандистами окремих інтересів. Друге — зрозуміти, що гроші на дослідження торговельної політики тощо — це не пусті витрати, а інвестиції в майбутнє. Трете завдання — навчитися інтегруватися в різні соціальні мережі, зокрема активно долучатися до європейського обговорення регуляторних актів, які згодом впливатимуть на бізнес.

Підсумовуючи п’ятий Євроатлантичний форум «Україна та ЄС на порозі нової Угоди про асоціацію: вільна торгівля, енергетична безпека та демократія», керівник Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні Ніко Ланге подякував усім організаторам та учасникам за роботу. Він підкреслив, що якщо протягом останніх років, місяців для більшості учасників форуму Угода про асоціацію здавалася чимось міфічним, то після дводенного форуму вона стала більш зрозумілою. «Ми зрозуміли, що в Україні є люди, які багато працюють для того, аби угода була підписана, а є такі, хто цього не хоче. Ми почули, що Угода про асоціацію може бути стимулом та шансом. Ми також чули, що є певні політичні умови, які має виконати Україна для того, аби отримати підпис, і що ці умови були неодноразово виголошені представниками ЄС на найвищому рівні. Форум довів інтерес громадськості до питань євроінтеграції і зацікавленість у цьому процесі, а також показав, що низка політиків декларує європейські цінності і водночас займається зовсім протилежними речами. Ми почули й критику на адресу Європейського Союзу. Багато говорили про цивілізаційний вибір і певні правила гри. Якийсь час складалося враження, що Україна хоче бути і там, і там, однак зараз стало зрозуміло, що настав час визначатися і вибірковий підхід до виконання вимог уже не працює. Ми зрозуміли, що Україна в сфері енергетики вже член Євросоюзу, водночас не завжди виконує свої зобов’язання в рамках енергетичного співтовариства. Що стосується бізнесу, конкуренція на європейському рівні справді може знищити деяких виробників, однак для суспільства гармонізація ринку, зокрема в питанні співвідношення ціна — якість, стане корисною», — підсумував Ніко Ланге.

Людмила ІВАЩЕНКО.

Одеса — Київ — Одеса.