Бо всі ми — велика Господня сім’я

Люди тепер не одинокі. Їм є у кого просити допомоги, на кого покладати свої надії. Тому й свята Різдва Христового приходять до нас як дні вічних світлих радощів, схвильованого повернення до тих, повних таїни божественних подій, що понад два тисячоліття тому сталися у Віфлеємі. У ці свята ми несемо Сину Божому свою вдячність, сповідуємо свої гріхи, просимо Його великодушного прощення. Ми ще й ще раз думками повертаємося до свого суєтного життя, звіряємо його з Божими заповітами, плекаємо надії.

Із світлою місією — допомогти нам переосмислювати своє щоденне буття, не забувати слова Божого, до нас зверненого, — подорожують Україною монахи — брати-василіяни, які створили театр «В каптурах» при Василіанському інституті філософсько-богословських студій, що в Брюховичах на Львівщині. З ними залагодила зв’язки дирекція Южненської середньої школи № 4 ім. В’ячеслава Чорновола. Директор її Тарас Прокопечко, людина талановита, невтомно активна, ініціатор й організатор багатьох добрих, благородних справ (як у школі, так і в місті) відвідав з колегами братів-василіян і започаткував з ними корисне духовне спілкування.

У святкові Різдвяні дні колектив театру ченців приїздив до Южного вже втретє, цього разу із виставою «Різдво родини Куп’єлло» за п’єсою італійського автора Едуардо де Філіппо (режисер — професійний актор Дмитро Бартков).

У Паркетній залі міського будинку культури духовно піднесено розпочали вечір отець Василь Колодчин, настоятель греко-католицької церкви святих апостолів Петра і Павла, та отець Микола Віщун — церкви святої Покрови УПЦ Київського патріархату. Божою молитвою «Отче наш», спільно прочитаною отцями разом з присутніми, була освячена атмосфера подальшого дійства. А далі молоді ченці-актори (Агапій Луцик, В’ячеслав Кузь, Йосиф Учанов, Теодосій Шлірц) ввели глядачів у світ своїх героїв, переконливо творячи на сцені образи членів простої італійської сім’ї, додаючи їм своїх індивідуальних рис.

Вистава відбувається на тлі балкано-циганської музики Горана Бреговіча, що чудово відтінює темпераментний характер італійців та саму гамірну атмосферу в сім’ї, яка живе, як і більшість із нас, щоденними марнотами, забуваючи про велике і вічне. І тільки Святвечір, образ Христа, який зібрав велику неспокійну сім’ю за одним столом, примусив усіх заглибитися у власну душу, замислитися над тим, на що витрачається життя, як віднайти свій особистий шлях до Віфлеєму і як навчитися не забувати, що всі люди на Землі — одна велика Господня сім’я.

По закінченні вистави брати-василіяни Павло Долішній, Петро Венгрин, Роман Мельник співали хвилюючих різдвяних колядок: «По всьому світу стала новина», «Святвечір», «Різдво» та ін. Натхненний спів, чудові голоси виконавців несли присутнім незабутні слова про вічну велич подій, котрі змінили світ і людство, — не залишили нікого байдужим.

Традиції театру ченців ведуть свій початок із давніх часів, коли студенти колегіумів і академій писали п’єси та містерії й виконували їх на великі свята. Брати-василіяни, відроджуючи давні звичаї, слідують вченню Василія Великого, що заповідав своїм учням служити людям, відкривати школи, навчати їх не лише духовній мудрості, а й нести до них культуру, рідне слово, історію свого народу. А тому контакт, започаткований паном Тарасом з братами-василіянами, їх уже третій приїзд на наш украй зросійщений південь з високохудожнім рідним словом є внеском у нашу національну культуру, зміцненням зв’язків між різними куточками великої України; внеском у духовне та національне виховання поколінь, яким будувати нову Вітчизну.

Наталя ШАТАЛОВА.
М. Южне.