Лавра — монастир, але й величний музей

Музеї в церквах — тема надто делікатна і потребує вибіркового підходу. «Православна церква», в інтересах якої в даному разі виступає депутат Горбаль, уже довела свою зверхність до історичної компоненти сакральних пам’яток. Відомо, що Московський патріархат, ставши власником більшої частини Київської лаври, переобладнав допоміжні приміщення, які мають не культове, а суто історичне значення, встановив у стародавніх будівлях пластикові вікна. Начебто дія відбувається в Середньовіччі, власники Лаври відмахнулися від наукових рекомендацій (утім добре, що музейників не потягли на багаття). Через несанкціоновані забудови в історичній частині територія Нижньої лаври почала просідати, печери — підтоплюватися. Годі й говорити, що не ходять підземними лабіринтами монахи з градусниками в руках, досліджуючи, чи не зашкодять вологість або перепади температури мощам Іллі Муромця та інших благочестивих старців. Зрештою, церква забула, що Києво-Печерська лавра — пам’ятка всесвітнього значення, історичного, а не винятково культового.

«У кожній країні, підкреслюю — в кожній! — є пам’ятки сакрального значення, які перебувають у державній власності, — коментує «Україні молодій» Сергій Кролевець, голова Всеукраїнської асоціації музеїв, екс-директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. — Навіть у наших сусідів, у Росії, Петропавлівський собор на території однойменної фортеці у Петербурзі, собор, у якому поховано російських царів, не передано у власність церкви».

Пан Кролевець бачить й іншу небезпеку. «Є святині, які недоцільно передавати одній з конфесій. Це може викликати гостру реакцію в інших конфесій, паства яких обчислюється мільонами людей», — каже він.

Повідомлення про згаданий вище законопроект збіглося в часі з призначенням нового керівника Києво-Печерського заповідника. Ним стала 33-річна Вікторія Ліснича, яку називають не так «людиною культури», як «людиною Міністерства культури». Медик за освітою та функціонер від медицини, в епоху Президента, який цитує Анну АхмЕтову, пані Вікторія стала заступником міністра культури, і на цій посаді, змушена йти в ногу з часом, відзначилася тим, що назвала Олеся Гончара поетом. Іншими словами, Вікторія Ліснича — не зовсім культуролог. Чи вдасться їй налагодити діалог із УПЦ МП — питання наразі без відповіді. Не сформувала думки нова директор і щодо згаданого законопроекту. Принаймні, відмовилася поділитися нею з «УМ».

Призначення Лісничої та появу законопроекту авторитетні музейники й експерти, з якими поспілкувалася «УМ», не схильні вважати частинами якогось зловісного задуму, спрямованого на те, щоб остаточно «угробити» науково-музейну іпостась Лаври.

До речі, таким шляхом упевнено рухалася попередниця пані Лісничої Марина Громова, з якою днями Мінкультури розірвав контракт і звільнив за «низку порушень, виявлених у роботі заповідника». Зокрема, Громова півтора року своєї каденції витісняла із заповідника Музей декоративно-ужиткового мистецтва.

«Часта зміна директорів не є позитивним явищем, — говорить Адріана Вялець, керівник цього музею, одного з восьми, що розташовані на території Лаври. — Мене хвилює не так зміна дирекції, як законопроект, поданий депутатами Горбалем, Деркачем та іншими. На території Верхньої лаври розташоване ціле музейне містечко, тож зі зміною форми власності воно, напевно, буде ліквідоване».

Так історично склалося, що муніципальні музеї розташовані на території Лаври, пояснює Адріана Феодосіївна: декоративно-прикладного мистецтва — з 1950-х, театральний — з 1920-х, музей книги — з 1960-х. Неприємно уявляти, як чоловіки в рясах виставлятимуть на тротуар улюблені мною полотна Катерини Білокур, що постійно експонуються в музеї, яким керує пані Вялець. Та у нашій високодуховній країні і такий розвиток подій не виключений. Зрештою, місце музеям-орендарям можна запропонувати і в інших приміщеннях, не таких намолених. Тільки чи вистачить на це грошей та волі столичній владі? А головне — якою стане, якщо законопроект таки буде схвалено, Лавра, що є не лише монастирем і «оселею Божою», а й величним музеєм?

До цієї інформації, опублікованої «Україною молодою», варто, мабуть, додати, що в останні дні січня відбулася ціла низка кадрових змін: звільнено і призначено директора Національного заповідника «Софія Київська», національного музею Тараса  Шевченка (новим керівником цієї установи став Дмитро Стус). Міністр культури Михайло Кулиняк пояснив ситуацію тим, що сьогодні, щоб очолювати  музей не достатньо бути фахівцем з історії та мати наукові досягнення, для цього, впевнений він, потрібно мати «хороші менеджерські якості».

Куди ведуть країну ці «хороші менеджери проффесіонали», бачимо всі. А повертаючись до кадрових змін у згаданих музеях, вважаємо за слушне навести слова заступника голови правління Українського центру розвитку музейної справи Олексія Копитька: «Насправді, це перші ластівка. Приблизно такі ж рішення є стосовно Національного художнього музею України та музею Народної архітектури і побуту в Пироговому. І це ще начебто не кінець. Очікується ротація більшості директорів національних музеїв і заповідників, які підпорядковані Мінкульту». На думку Олексія Копитька, ці кадрові ротації мають радше матеріально-фінансове підґрунтя, аніж професійне. «Напевно, мова йде про те, що зараз Міністерство культури намагатиметься поставити під контроль більш-менш лояльних керівників найласіші та фінансово найцікавіші музеї-заповідники. Не знаю, чи це пов’язано з майбутнім футбольним чемпіонатом «Євро-2012». Але ми бачимо, що людей, які мають певний авторитет, власну думку і вміння цю думку обстоювати, замінюють на людей, без досвіду, без такого авторитету і, напевно, більш лояльних», — цитує Олексія Копитька портал «Рідна країна».