Крути — щодня

Чому при самім початку існування Української Народної Республіки на шляху ворога, що рвався до Києва, опинилися лише необстріляні молоді патріоти?

Історія має відповідь. Та нехай цими питаннями займаються фахівці — чесні та сумлінні, а не ті «історики», які нині взялися переписувати шкільні підручники, й не лише з історії.

Тому подальші слова — для тих, котрі свідомо прагнуть применшити значення Крут — і тоді, на той історичний момент, і в нашій українській історії назагал. Хочуть принизити подвиг юнаків, а за великим рахунком — дії тодішньої владної еліти, котра, врешті-решт, таки проголосила державну самостійність, та, передусім, хочуть принизити саму Незалежність.

Так, нині, коли твориться новітня історія України, у нас є чималі претензії до тодішнього керівництва Україною, яка звільнилася від московських пут, але тут же стала перед загрозою нового, ще гіршого, московського-більшовицького, поневолення.

Але мова не про це. Той нерівний бій під станцією Крути 94 роки тому став дуже важливою часткою генетичної пам’яті українського народу. Наше сьогодення застерігає: молодь має знати правдиву історію своєї країни, знати всебічно, а не лише те, що відбувалося в часах колоніальній залежності. Має шанувати героїзм тих, хто і виборював, і захищав її Незалежність, і віддав за це своє життя. Це дуже важливо сьогодні, коли зі шкільних підручників вилучають і Мазепу, і Крути, й УПА з Бандерою... Хоча всі ці історичні етапи є ланками одного нерозривного ланцюжка. Без цього не було б ні студентського «голодування на граніті», ні самоспалення Олекси Гірника на Тарасовій могилі, яке світило далі крізь морок тоталітаризму, ні ланцюга Злуки — це все були сходинки до проголошення Незалежності. Саме від Крут, за словами Євгена Маланюка, починається в нашому житті тип нового українця, тип, що намагається надавати проявам української ціни справжнього, вже національного стилю, й не лише психологічно, а й хронологічно.

Нинішня політика дуже нагадує той буремний час, коли владна еліта так само не була національно свідомою та все озиралася у бік не надто дружнього сусіда — не надто дружнього у всі часи. Ми таки приречені на Крути — не в дослівному, зрозуміло, сенсі. Сьогодні треба не 300, а 300000 таких, що зможуть захистити Київ — а це символ всієї України — від навали «русского мира», у якому немає місця для незалежної України, для державної української мови, для української історії, з Мазепою, Крутами чи УПА, та й для самих українців. Ми бачимо, як зараз знову дедалі частіше перемоги здобувають ворожі сили. Крути сьогодні — це війна на полі духовному, на полі духу українського. Це щоденні битви — без підтримки від української владної еліти, бо не еліта вона зовсім, і тим більше — не українська. У цих битвах не гинуть фізично. Але духовна смерть — це небагато гірше.

Пам’ятаймо: Крути — щодня!

Роман КРАКАЛІЯ.