Нема кінця степу і дорозі,або Про те, як монах чумаком був
Мій інтерес до вивчення історії чумацтва на теренах Одещини привів до сторінок першого в Україні науково-історичного журналу «Киевская старина», який видавався у Києві в 1882 — 1906 роках, який об’єднав навколо себе провідних науковців кінця XIX — початку XX століть. Впливовий часопис великою мірою визначав розвиток історичної науки, етнографії, фольклористики, літературознавства в Україні того періоду.
В одному з його чисел (1887, т. 19, № 12, с. 717 — 760) мою увагу привернула публікація під назвою «Из воспоминаний отшельника к-ской пустыни», в тексті якої є згадка автора про багаторазове відвідування Одеси в першій половині XIX століття з метою чумацтва. Крізь розповідь монаха-самітника проглядається складна доля подільського селянина — Аверкія Малицького із села Поборки Гайсинського повіту Подільської губернії, який став священиком. У матеріалах цієї публікації є деякі подробиці, що безпосередньо стосуються історії нашого краю. Відтак виникло природне бажання запропонувати читачам ту частину оповіді, яка стосується чумацтва, сучасною українською мовою. Це бажання підсилювалося ще й тим, що в російському тексті українізми пробиваються, як паростки трави з-під асфальту. Безумовно, зустрічаються і певні застарілі терміни, однак, якщо не акцентувати на них особливої уваги, виникає глибоке відчуття дотичності до зворушливої розповіді про багатогранне і водночас складне минуле нашого краю.
Ще одне відчуття, яке супроводжувало моє читання, — щира симпатія до самого автора, де він згадує не тільки про свою письменність, але й про те, що «вмів я досить вправно володіти сокирою, виготовляв самостійно плуги, рала, борони, колеса, вулики, вчився гнути ободи, не без успіхів займався бондарством, шив, коли потрібно, чоботи і почасти непогано ткав полотна на ткацькому верстаті, вивчившись цьому ремеслу від батька».
До речі, згадуючи про батька, автор зазначає, що той, доправляючи пшеницю до Одеси, на зворотному шляху підрядився з іншими чумаками доставляти камінь в село Ганське (?) Ананьївського повіту Херсонської губернії, де будувалася тоді велика кам’яна церква. Цікаво б дізнатися: де це і чи зостався той храм донині?!
І наостанок: як же зараз зберігається пам’ять про славних чумаків? А майже ніяк. На теренах Одещини не збереглося жодного оригіналу, чи бодай копії, чумацького воза — мажі, жодна вулиця, чи бодай провулок, в обласному центрі не названо на згадку про них. У районних історико-краєзнавчих музеях, чи у Березівці, чи в Ананьєві (а саме ці міста, насамперед, виникли на перетині чумацьких шляхів), нема про них жодних матеріалів. Уже не кажу про дороговкази або рекламно-інформаційні щити на історичних шляхах, що пролягали через сучасну Одещину, хоча відомо, що при прокладанні залізниць було використано і досвід старовинних чумацьких шляхів, у тому числі до Хаджибею-Одеси. Чи можна з таким нехтуванням у ставленні до збереження історичної пам’яті, дорогий читачу, вважати себе цивілізованою європейською нацією?
Антон ГРИСЬКОВ,
член правління Одеської обласної організації Національної спілки краєзнавців України.
Із спогадів самітника к-ської пустині
…Батько мій в літній та осінній час поринав в улюблене своє заняття — чумакувати, доправляючи власними волами до Одеси здебільшого чужу, а іноді і свою пшеницю, а на зворотному шляху підряджаючись перевозити інші вантажі в найближчі до головної дороги пункти або доставляючи за власні кошти сіль чи рибу на продаж на ярмарки. Ще з семи років батько вперше взяв мене з собою в таку далеку дорогу, а коли я підріс, посилав мене з іншими, і так приохотив мене до цієї справи, що я 25 разів побував в Одесі з пшеницею (Виділення моє. — А.Г.), а одного разу доставляв до Миколаєва дуби для кораблів. Нічого приємнішого й уявити я собі не можу, як цю подорож протягом п’яти, шести, а іноді й більше тижнів, особливо в літню пору.
Їздили чумаки валкою возів 50 — 60, інколи й більше. Херсонська губернія, якою пролягала більша частина нашого шляху, була тоді ще дуже мало заселена. Цілі дні бувало йдемо і не зустрінемо живої душі: в рідкісний день зустрінемо на шляху який-небудь хутір чи село в стороні від дороги. Вирушали ми після ночівлі з вранішньою зорею. Зійде сонце й освітить нам шлях. Довкола все степ: куди не глянеш, кінця йому не видно; широкий, рівний, ледь-ледь піднімається місцями; скрізь густі, високі трави, а в них без ліку всяких квітів; сонце сяє на них так, що очі сліпить. Одне слово: море при сході сонця.
(Далі буде).
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
050-55-44-203, 050-55-44-206
