Переглядів: 1173

Осягнути сутність по-своєму

Сьогодні маю приємність представити читачам твори молодого автора.
Це син відомого українського письменника, лауреата Міжнародної літературної премії імені Олеся Гончара Олекси Шеренгового — Гнат Шеренговий.
Гнат має дві вищі освіти — психолог (ОНУ ім. І.І. Мечникова) та інженер-системотехнік (Московський ІФІ), вільно володіє англійською мовою, читає і спілкується іспанською, що, безперечно, ставить його в ряд талановитих і по-європейськи освічених людей.
Що спонукало взятися за перо: драматизм сучасного стану літератури чи потреба сповідатися після побаченого, а, можливо, й пережитого? У світі написано багато про трагічне, мелодраматичне, але, здається, представлена тут модерна проза прагне осягнути сутність людини, осмислити психологічний стан сучасного покоління по-своєму. Яскрава, багата українська мова творів Гната Шеренгового переконує у збереженні та вічності її творчої місії.

Приємно, що першим редактором і поціновувачем, яка відкрила і підкреслила неординарний письменницький дар Гната Шеренгового, була журналіст «Чорноморських новин» Віра Семенченко.
Нехай нове письменницьке слово веде читачів до власної душі, яка сприйме його і замислиться над щоденним життям нашим.

Любов ІСАЄНКО,
доцент ОНУ ім. І. І. Мечникова.

Хризантеми

Незважаючи на пізній листопад, погода стояла напрочуд тепла. Петро порався надворі в самій сорочині.

Хвіртка рипнула, коли він саме заходився мішати жом для свиней. На порозі повітки з’явилася кремезна постать сусіда. Сидір нахилився, щоби пройти під поперечиною.

— Агов, Петре! Боже помагай!

— Здоров був, Сидоре! «Казали Боги, щоб і ви помогли!» — пожартував Петро.

— Це ти допоможи мені перевіяти кукурудзу. Залишилося зо два мішки, а поперек тягне так, що ну!

Замість відповіді Петро зник у клуні і за мить повернувся з лопатою в руках. Разом чоловіки попрямували до Сидорового подвір’я.

...Сусід пішов до криниці напитися з емальованого відра, що стояло на краю цямрини. Чекаючи на Сидора, Петро сперся на лопату і дивився на квіти. Вони були різні — величезні білі суцвіття-шапки; дрібніші жовтенькі, із гострими, неначе голочки, пелюстками; зовсім малесенькі рожеві, із серединкою-кошиком дещо іншого відтінку. Хризантеми...

Сидорова жінка, Марічка, кохалася у дітях і квітах. Із Сидором вони накохали п’ятьох — трьох дочок та двох синів. Старші вже пороз’їжджалися містами, а двійнята — хлопчик і дівчинка — закінчували школу. Та попри веремію щоденних хатніх клопотів, Марічка завжди мала час для своїх улюбленців — квіточок.

Різні посадила довкола хати — лілеї, чорнобривці, айстри та інші. Назв деяких Петро не знав. Але найбільше було саме хризантем.

«Дивні рослини, — думав Петро. — Всі інші квіти вже давно перецвіли, зів’яли й засохли. Лише хризантеми, що були влітку покрученими хирлявими паростками, набирають дивовижної сили саме восени. Їхнє темно-зелене фігурне листя пружніє, стовбури набувають міцності, а квіти — потужної краси».

Повіяв вітерець... Сидір вже повернувся і саме підкинув лопату кукурудзи. Важкі зернята впали долі тихим шерехом дощу; ще теплі повітряні струмені вхопили легкі часточки полови і понесли у далекі мандри...

Петро бачив, як на ніжні суцвіття хризантем поволі пада полов’яний «сніг», залишаючи на пелюстках жовтуваті напівпрозорі лусочки...

— Ой, леле! Хлопці, ви клепку в голові маєте?! Всі квіти геть чисто мені половою засипали!

Марічка була маленькою кругленькою жіночкою, рухливою, немов ртуть. Її чорні коси і карі очі, щомиті готові пустити бісика, приваблювали погляд.

Підкотилась до квітів і кількома рухами струсила з них полову. Повернулася до чоловіків і напівжартома вигукнула:

— Харош работать! Йдіть обідайте, доки все тут мені не закидали своєю мамалигою...

Доки Сидір відкривав рота щось відповісти, підійшла до чоловіка, стала навшпиньки, поцілувала в шию й побігла до хати.

...Сидір остовпіло дивився їй услід. Петро реготнув:

— А знаєш, сусіде, в Японії хризантема — символ кохання...

Ножиці  Морти*

Асфальт тихо шурхотів під колесами, неначе змія повзла крізь каміння. Мануель додав газу. Потужний двигун новенького авто вдоволено загурчав, втискуючи водія та пасажира в спинки сидінь.

«Колись цим шляхом крокували римські вояки, а зараз мчимо ми, долаючи за двадцять хвилин денний перехід легіону», — Мануель звернувся був до Алешандро, але той продовжував муркотати в слухавку до чергової «кицюні». Спадали сутінки...

Попереду замерехтіло жовтогарячим, і Мануель пригальмував. Аварійний дороговказ звелів взяти праву або ліву смугу та їхати не швидше 20 км/год...

Посеред шосе, у колі червоно-білих конусів, виднілася темна пляма. За мить хлопці роздивилися «пляму» краще. Лівиця Алешандро безсило впала на коліно, слухавка вилетіла із раптом закляклих пальців...

Це був чолов’яга років шістдесяти у брудному пальті. Сива скуйовджена борідка стирчала догори, очі каламутно жевріли у світлі ліхтарів, неначе в риби дорадо, котра лежить у купі колотої криги на прилавку. Вище очей нічого не було. Взагалі... Дитячі спогади, юнацькі сподівання, дорослі розпуки та старечий відчай — все це перетворилось на широку масну смугу, що відблискувала антрацитом.

По той бік містичного кола також рухалася автівка. Притиснувши побілілі долоні до бічної шиби, дівчина-пасажир сторопіло дивилася на тіло, що пропливало повз неї. В куточку її ока спалахнуло діамантове сяйво...

Із вигуками «Швидше! Швидше!» поліцейський вимахував смугастим жезлом. Мануель розкрутив двигун до граничної позначки і з другої увімкнув зразу п’яту передачу....

Алешандро поволі підібрав з підлоги дзеленькаючий телефон та вимкнув його.

--------------------------------------------

* Морта — одна з трьох богинь долі у римській міфології, богиня смерті.
Саме Морта перетинає ножицями нитку людського життя.

Keinplatz*

Биточки з тюльки були дуже смачні. Сара Соломонівна готувала їх напрочуд вправно. Свою порцію я ум’яв миттю, а от господар все копирсався виделкою у тарілці, перетворюючи страву на тирсу...

— Ноте, чи це тобі забавка? Не хочеш їсти — не їж.

— Люба, все дуже смачно! Просто я вже наївся... Налий нам чаю, якщо твоя ласка!

— Ти не знаєш, де чайник? — відрізала Сара Соломонівна і демонстративно звернулася винятково до мене:

— Костю, зробіть собі чаю. Свіжа заварка на тумбочці, а чайник щойно закипів. Де печиво і варення,  знаєте. На добраніч!

Я підвівся і подякував за смачну вечерю господині, яка вже майже щезла за кухонними дверима. «На здоров’я!» — пролунало з-за дверей.

Чай собі  зробив у чашці, а Ноте Михайловичу — у гранчастій склянці, що стояла в старому металевому підстаканнику. Чай він пив тільки так, без цукру, і дуже міцний.

Ноте Михайлович кілька хвилин мовчки сьорбав,  потім несподівано звернувся до мене:

— А чи знаєте ви, шановний добродію, що Одеса щороку двічі святкує День визволення?

— Один день знаю — це десяте квітня. Другого не знаю...

— Десятого квітня — то від румунів. А от першого вересня — від іншої пошесті.

— Першого вересня? Але ж це День знань, початок нового навчального року.

— Еге ж! І всі курортники роз’їжджаються...  Х-хе...

Ноте Михайлович дістав з кишені люльку, хитромудре приладдя для її чищення й торбинку з тютюном. Розклав все це на столі у порядку, визначеному роками, і почав свою традиційну тютюнову церемонію: сигнал, що вечеря закінчена і час повертатися до кімнати. Сьогодні господар був не в гуморі...

...Я засинав під тонкий аромат тютюнового диму люльки Ноте Михайловича і відлуння тихої бесіди моїх господарів, сповненої дивовижних гортанних звуків. У присутності сторонніх вони спілкувалися винятково російською. І лише увечері, за причиненими дверима вітальні, у помаранчевому мереживному колі світла, що випромінював торшер, могли говорити рідною ідиш... Їхні голоси змінювалися; ставали справжніми — м’якими та інтимними.

Незвична ритміка їхньої розмови заколисали,  і ніч огорнула мене темним простирадлом. Вже крізь сон подумав: «Завтра запитаю в Сари Соломонівни, що є «Ой вей!»...

Як же давно це було...

Гнат Шеренговий

-----------------------------------

* (нім.) — місце, якого нема.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net