№ 5 (21269)  четвер 19 січня 2012 року

Перший робочий тиждень після новорічних канікул розпочався страшною вранішньою аварією на проспекті Шевченка. Головними винуватцями фігурують місцеві «мажори». На гучний інцидент швидко зреагував очільник області.

«STOP, мажоре!»

Одеським «мажорам» оголошено війну. Про це на апаратному засіданні, яке відбулося в понеділок, заявив Едуард Матвійчук. Він повідомив, що зранку мав довгу розмову з новим керівником обласної міліції, результатом якої є дві речі. По-перше, раз і назавжди планується вирішити питання зі справами одеських «мажорів», які чинять свавілля на дорогах, і при цьому завжди виходять сухими з води. Яскравий тому приклад — ранкове ДТП поблизу Палацу спорту, свідком якого був сам голова ОДА. За його словами, один з місцевих князьків на BMW X5 після бурхливої ночі в нічному клубі, алкогольних напоїв та наркотичних курильних препаратів на скаженій швидкості врізався у Wolksvagen Passat. Удар був настільки сильним, що обох «німців» розвернуло. Авто отримали серйозні пошкодження — бампери, капоти та двигуни буквально перетворилися в спресований металобрухт (на знімку). Водій та пасажири BMW X5 не постраждали, а от власник «Фольксвагена» у важкому стані потрапив до лікарні. За словами завідуючого оперативним відділенням міської станції «Швидкої допомоги», у постраждалого — струс мозку, травми грудної клітки та тупа травма живота. Проте, коли справа дійшла до даїшників, розпочалася підтасовка фактів: свою вину горе-чиновник намагався спихнути геть на третю особу, яка до інциденту не мала ніякого відношення. Побачене настільки вразило губернатора, що він, не відкладаючи справу в довгу шухляду, вирішив негайно оголосити війну «мажорам» на дорогах. «Я звертаюся до всіх! Шановні наші чиновники, шановні наші бізнесмени! Віднині, і в цьому ми знайшли повне розуміння з керівництвом обласної міліції, віднині з цим буде покінчено!» — заявив він.

Самому собі не віриться, що серед зими за вікнами може періщити, по-осінньому холодний, січневий дощ. І так майже по всій Україні. Почнеш розказувати юнакам та дівчатам, малечі-дітлахам, як ми, «діти війни», брали найактивнішу участь у Різдвяних святах, усі затамовано слухають. Як якусь дивну-предивну казку. А вже потім задають численні запитання з неодмінним висновком: «От «повезло» нашим дідусям і бабусям! Таке воістину бачити. Та ще й не один раз». Тож приєднуйтесь до гурту та послухайте знову про невигадану історію нашого весело-гомінкого свята Водохреща.

Давно то було. Якраз по війні з ненависним фашизмом. Зими стояли люті-прелюті. Наше селище Мала Виска різала навпіл голубою стрічкою повновода річка Вись. Особливої широчіні вона набирала в районі місцевого цукрозаводу і бігла в обіймах берегів під залізничний міст, повз церкву та двоповерхову школу-десятирічку, яка пильним вартовим стояла на узвишші та спозирала хід мирян до Божого храму. Далі живильна артерія круто забирала вліво, цілувалася з кам’яними, посивілими від давності, валунами і зникала десь між вербами та очеретами. Характерно, що таку ж назву носить річка і в сусідньому славному місті Новомиргороді, яке розкинулося на її берегах за 25 кілометрів від Малої Виски.

Випадки із зникненням людей у катакомбах для Одещини не новина. Підземелля приваблює своєю таємничістю, тож цікаві забираються туди всупереч правилам безпеки і попередженням. Так, у 2006 році в катакомбах Холодної Балки зникло троє осіб. Їх вдалося знайти через 5 годин. У 2009-у в районі села Нерубайське пропав спелеолог, якого, на щастя, через дві доби знайшли живим. Сьогодні в підземних коридорах шукають Костянтина Шарикова…

Спелеолог-аматор Костянтин Шариков спустився у катакомби Холодної Балки 7 січня. 22-річний юнак всупереч правилам безпеки перебування в штучних підземних порожнинах, відправився туди один. Спочатку батьки і друзі шукали хлопця власними силами, однак час ішов, а результатів не було, тож 10 січня вони звернулися за допомогою до МНС. Операція з пошуку Костянтина тривала не одну добу, в ній брали участь майже вісімдесят рятівників, співробітників міліції і добровольців, а також аварійно-рятувальний загін спеціального призначення, який забезпечував обігрів пошуковців, освітлення місця стоянки та організацію зв’язку за допомогою польових телефонів.

Одинадцять осіб загинуло, доля ще двадцяти чотирьох людей залишається невідомою, десятки постраждалих, понад чотири тисячі шокованих, Середземномор’ю загрожує масштабне екологічне лихо... Такі попередні наслідки катастрофи круїзного лайнера Costa Concordia, що сталася минулої п’ятниці біля берегів Італії.

Судно, на якому відпочивало понад три тисячі людей і ще було понад тисячу персоналу, вночі минулої п’ятниці напоролося на підводний риф і почало тонути. Слідство покладає провину на капітана лайнера Франческо Скеттіно, його арештовано. Капітана обвинувачують у ненавмисному вбивстві, затопленні і втечі з корабля.

У наш гнилий час, коли влада не хоче — не вміє! — «почути кожного», так рідко випадає зустріч з чимось рідним, близьким, по-науковому кажучи — автентичним. Себто зустріч з українською піснею, національною традицією, джерельної чистоти українською мовою… Чи то десь на сцені, чи на телеекрані, а чи й на вулиці.

Не раз доводиться чути від людей про невтримне бажання гримнути кулаком по тому зомбоящику — телевізору, котрий від ранку до вечора показує одне й те саме — чуже, остогидле, дурнувато-примітивне, від ранку до вечора — не по-нашому. І не треба цього робити — для такої злості є інше спрямування. Українець у такій ситуації повинен почувати себе людиною якогось третього сорту, без батьківщини, без своєї мови, без нічого. Та, власне, цього якраз і хочуть домогтися окупанти. Як зупинити цей брудний потік — то вже інша тема. А нині мова про свято, яке відбулося у Палаці культури ім. Лесі Українки. (Прочитайте ще раз уголос це ім’я, бо може статися, що воно зникне з вивіски, як зникають з карти Одеси українські імена, он вже й Парк культури та відпочинку ім. Тараса Шевченка хочуть перейменувати — якщо ми це допустимо, то так і станеться.)

А відбулося наше свято якраз на Старий Новий рік, 14 січня, і називалося воно, як і сто, й тисячу років тому у нас в Україні — Різдвяний вертеп. Люди, спраглі за українським, ущерть виповнили глядну залу, і можна було не сумніватися: навіть у втричі більшій залі вільних місць не було б так само. Люди стояли попід стінами у проходах, радісно було бачити багато молодих облич, чимало прийшли з дітками. Повсюдно чулася українська мова… (Через багато років який-небудь дослідник, читаючи щось подібне, подивується: про те, що мало би бути повсякчас, як повітря для дихання, говориться як про щось дуже рідкісне, мало не екзотичне. Але такий нині час, історія всім виставить свої оцінки.)

Ситуація з Комітетом свободи слова може бути апробацією політичної технології, яка стане в нагоді ближче до початку виборчої кампанії (чи до її скасування)

Усунення Андрія Шевченка з посади голови Комітету з питань свободи слова та інформації ВР викликало зливу коментарів з боку політиків. Водночас з боку мас-медіа та незалежних аналітиків коментарів практично нема (принаймні, поки що). І це зрозуміло, хоча теоретично мусило би бути навпаки. Питання в тому, що в нинішній системі влади жоден комітет Верховної Ради реально нічого не вирішує — і це добре відомо всім, хто стежить за політичним життям. Законопроекти, включно із «фінансовою конституцією» — державним бюджетом, зазвичай розглядаються за до нестями скороченою процедурою, іноді навіть без висновку профільного комітету або всупереч йому, депутати від проурядової більшості щоразу голосують із відвертим порушенням Основного Закону (за принципом «за себе і за тих хлопців/дівчат»), законопроекти та поправки від опозиції беруться до уваги тільки в якихось виняткових ситуаціях. Одне слово: будь-які комітетські посади і думка комітету Ради щось важать сьогодні хіба що в плані відносин із Європою, США й Канадою, де, здається, ще всерйоз сприймають український «парламентаризм»…

Добре, коментарів немає — але де тоді запитання? Невже все в цій справі всім зрозуміло? Невже не виникає гіпотез з приводу того, навіщо раптом Партії регіонів знадобилося демонстративне усунення голови одного з комітетів — невже тільки для того, щоби потім проголосувати за будь-кого іншого, чию кандидатуру висуне опозиція? Невже, як хтось уже встиг заявити, вся проблема в самоочевидній особистій неприязні першого заступника голови Комітету з питань свободи слова та інформації Олени Бондаренко до голови комітету Андрія Шевченка?

Головного редактора газети «Сегодня» Ігоря Гужву звільнено з посади, а генеральний директор видавничого холдингу «Сьогодні мультимедіа» Олена Громницька написала заяву «за власним бажанням». Про це йдеться у заяві наглядової ради видавничого холдингу «Сьогодні мультимедіа», зробленій за результатами внутрішнього розслідування скандалу, який спалахнув у колективі газети «Сегодня» («ЧН» про це повідомляли 10 грудня).

У заяві зазначається, що розслідування, яке тривало з 13 грудня по 17 січня, показало необхідність підвищення прозорості ухвалення рішень всередині «Сьогодні мультимедіа», але cистемних порушень не виявлено. (Нагадаємо, екс-редактор газети та частина співробітників звинуватили Олену Громницьку в запровадженні цензури та корупційних схем).

Редактор соціальних мереж. Така посада з’явилася в USA Today, New York Times, Times та багатьох інших виданнях. Минулорічне дослідження, здійснене Університетом Джорджа Вашингтона, показало, що більшість редакторів і журналістів використовує соціальні мережі та блоги як основні джерела інформації для статей і заміток.  Здається, соціальні мережі справді змінили світ...

Більшість молоді та людей середнього віку мають персональні сторінки на таких сайтах, як Facebook, Twitter, Вконтакте, Livejournal та інших. Кількість користувачів постійно зростає. Наприклад, із 15,3 мільйона українських користувачів інтернету майже 1,5 мільйона зареєстровані на Facebook, повідомляє Internet World Stats. І це не дивно, адже соціальні мережі дали людям можливість не лише пасивно споживати новини, а й обговорювати їх або навіть створювати власні. Багато хто спочатку проглядає новини та посилання своїх друзів у соціальній мережі, а вже потім мандрує до інтернет-видань. Це зумовлено тим, що людина більше довіряє друзям, знайомим, адже їх інтереси та погляди на світ переважно збігаються з власними.

У ніч з 13 на 14 січня в Одеському літературному музеї розгорнулося театралізоване дійство, стилізоване під народні гуляння-щедрування «сивої давнини». На Щедрий вечір там пригощали кутею і розповідали, хто з літературних героїв українських письменників «водив Меланку з Василем»…

Як відомо, Старий Новий рік, або по-іншому «Меланка», — свято калейдоскопічне, бо увібрало в себе християнські традиції вшанування преподобної Меланії та народні звичаї щедрування — масові гуляння з переодяганням, співанками й забавами. З огляду на це й програма того святкового вечора була мозаїчною.

Вижницьку коляду зареєстровано в Книзі рекордів України як «найбільшу коляду в найменшому місті», повідомив офіційний сайт Чернівецької облдержадміністрації.

Для збереження і розвитку різдвяних традицій у місті Вижниця Чернівецької області відбулося масове святкування коляди. Тут кожен охочий міг почути та заспівати колядки, щедрівки, виголосити віншування. У масовому дійстві взяли участь учні загальноосвітніх закладів Вижниці, народні фольклорно-аматорські колективи району та делегація з Броварів (Київська область). Спільно колядку «Нова радість стала» виконали 615 осіб. Така кількість колядників і дала підстави  записати Вижницьку різдвяну коляду до Книги рекордів України.

Міністри культури Польщі та України пропонують внести дерев’яні церкви польської й української частини Карпат до списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Як повідомило Польське радіо, міністр культури Польщі Боґдан Здроєвський підготував та передав пропозицію в цій справі міністрові культури України Михайлу Кулиняку. Польський урядовець водночас попросив — згідно з відповідними процедурами — підготувати необхідні документи до Центру світової спадщини ЮНЕСКО в Парижі. Спільну пропозицію Києва та Варшави слід подати до кінця січня, що дозволить розпочати процедуру зарахування церков до списку ЮНЕСКО ще в 2012-у.

До 100-річчя подвижника національної справи Ярослава Стецька  (19 січня 1912 — 5 липня 1986)

«Я визнаю, що українська держава існує, існує потенціально в серцях українського народу. Не існує поки що реально, але існує морально і правно в наших душах. Змислом мого життя було, є і буде: Україна вільна, Україна без холопа і без пана. Я вірю в перемогу», — так говорив 24-річний Ярослав Стецько на Львівському процесі, де у 1936-у судили керівників ОУН. А ще у цьому виступі він наголосив: «Я висував у своїй діяльності тезу, що Україна повинна стати ідейним, моральним і культурним центром, довкола якого повинні зосереджуватися змагання інших поневолених народів. Україна має бути їхнім ідейним і моральним провідником у їхніх визвольних змаганнях». Цим двом переконанням Я. Стецько підпорядкував кожну мить свого життя як один з провідних діячів ОУН, як організатор і керівник впродовж 20 років Антибільшовицького блоку народів (АБН) та ініціатор Європейської ради свободи (ЄРС).

Минулої суботи, 14 січня, відбулося урочисте відкриття пам’ятної меморіальної дошки на фасаді залізничної станції Красилів (Хмельницька область) усесвітньо відомому одеському лікареві-гомеопату, українському політичному діячеві, полковнику армії УНР Іванові Митрофановичу Луценку.

Ініціатором встановлення пам’ятної таблиці виступила хмельницька молодіжна організація «Пластовий рух «Сокіл» за підтримки місцевої міської і районної влади, повідомив «Рупор Одеси» (http://rupor.od.ua) з посиланням на члена Спілки краєзнавців України Віталія Лавренчука.

Коли повертаєшся до творчості Анни Яблонської, перечитуючи її поезію та драматургію — кілька поетичних збірочок і тринадцять п’єс подарувало нам її коротке життя, — то неодмінно з’являється відчуття якоїсь тривоги, непевності, часто виникає бажання не перегортати сторінку, зупинитись, помислити...

Справжні творчі натури, поети багато що знають наперед — про себе і про життя, про світ. Анна Яблонська поспішала жити, творити, вона попереджувала людей. Про що? Треба вміти прочитати її саме так, як вона написала.

Одеська філія Грецького фонду культури проводить XVII конкурс серед дітей на кращий твір живопису і графіки «Дух Еллади з нами».

Роботи, присвячені національному святу Відродження Греції (25 березня), прийматимуться з 7 по 15 березня за адресою: провулок Красний, 20. Вони мають бути присвячені образам грецьких пейзажів чи давньогрецьким поселенням на Півдні України. Матеріал та техніка конкурсних творів — довільні. Розмір — не більше 50 на 70 сантиметрів. (Назву роботи, ім’я та вік автора, адресу, контактний телефон слід вказувати винятково (!) на зворотному боці.)

Інформаційний центр «Україна-2012» опублікував ці правила, розказані знаменитим футболістом і нинішнім тренером збірної України у розмові з журналістом Геннадієм Чеховським. Ось ці правила:

— Залежно від тієї чи іншої ситуації я налаштовую команду по-різному. Відповідно ставлюся до хлопців: іноді треба закрутити гайки, бо відчуваю, що в команді виник дисбаланс. З іншого боку, футболістів іноді треба й «погладити». Я журналістам ніколи своїх карт не відкрию. Це — секрет. Крім того, є речі, які важко ви­словити, — їх треба відчувати зсередини.

Україна стане магнітом для туристів. Так вважає Фред Фінн — Друг «Євро-2012». Містер Фінн знає, що каже, адже весь світ його знає як «The most traveled man». На борту літака британець «накрутив» мільйони миль, 2000 разів перетинав Атлантику, сотні разів був в Африці! І це майже все у відрядженнях. Занесла доля «летючого британця» і до України. «Євро-2012» Фред Фінн зустріне з дружиною-українкою в Комсомольську на Полтавщині.

Сумарна довжина перельотів Фреда Фінна — понад 24 мільйони кілометрів, а це все одно, що злітати на Місяць і назад 31 раз. У 1983 році він був занесений до Книги рекордів Гіннесса за кількість проведених у повітрі годин як пасажир. Британець віддавав перевагу надзвуковому літаку «Конкорд». На честь його 600-го польоту на «Конкорді» (всього їх було 718) виробник літака та авіаперевізник влаштували для Фреда фотосесію на тлі «Конкорда» і «роллс-ройса». А компанія British Airways підготувала рекордсмену лист, який дозволяв йому знайомитися з членами екіпажу і співробітниками авіакомпанії в будь-якій точці світу.

У рейтингу найпривабливіших для подорожей країн 2012 року, опублікованому на сайті СNN, Україна разом із Польщею посіли третє місце. Як зазначено у статті СNN, «Євро-2012» — нагода добре розважитися всім, хто любить поєднувати яскраві спортивні події з «шаленою дорожньою пригодою».

«Цього разу вибір УЄФА зрадив звичним місцям проведення турніру в Англії, Франції та зупинився на стадіонах Польщі й України. Цей чемпіонат є найвіддаленішим з усіх, що проводилися чи будуть проводитися», — відзначає СNN.

У нашому місті підростає гарна зміна хокеїстів. Цим хлопчакам енергії не позичати. Вони залюбки відвідують тренування у хокейному клубі «Умка». З великою насолодою спостерігав я за грою 6 — 8-річних спортсменів. Їхньому запалу могли б позаздрити багато хто з дорослих. Тренують юних початківців Валерій Клименко та Євген Положай. Досвідчені наставники у всьому для них є гарним прикладом. Саме тренери сказали, що мій молодший братик Микола та його друг Мишко Завірюха подають великі надії на майбутню професійну гру.

Коли закінчився турнір з тенісу в спортивному клубі «Престиж», я підійшов до Мишкової сестрички — восьмикласниці СШ №67 Катрусі Завірюхи. Дівчина була дуже стомлена після поєдинку з надзвичайно сильними суперниками, однак враженнями від гри ділилася охоче.

Навіть перебуваючи у місцях позбавлення волі, громадянин України має цілу низку прав, реалізація яких є обов’язком держави. І серед них — право на паспорт як основний документ, що засвідчує особу.

Втім, реалії, як розповів начальник Одеської виправної колонії №12, підполковник внутрішньої служби Хокмдар Новрузов, із майже 4 тисяч ув’язнених, що відбувають свої терміни в Одесі, десь 30 — 40 відсотків не мають паспортів. І якщо під час відбування покарання відсутність цього документа може і не відчуватися, то, вийшовши на волю, людина без паспорта опиняється у дуже скрутному становищі. Найчастіше саме відсутність цього документа призводить до того, що людина не може вести законослухняний спосіб життя й знову потрапляє за ґрати.

Із 10 січня по 31 березня триватиме приписка юнаків до призовних дільниць за місцем проживання.

На підставі закону «Про військовий обов’язок і військову службу» військовий комісар Малиновського районного військового комісаріату м. Одеси підполковник Євген Борисов видав наказ про приписку до районної призовної дільниці громадян України чоловічої статі 1995 року народження.

За версією британських учених, понеділок, 16 січня, — найдепресивніший день 2012 року.

За так званою «формулою щастя», розробленою британськими експертами, саме в цей день європейці відчували післясвяткову зневіру, повідомило The Wall Street Journal. Поганий настрій навіював європейцям думку про те, що найближчим часом їх чекає мало приємного. До цього додається холодна погода, непогашені борги та несплачені рахунки, а також розуміння того, що до січневої зарплати ще цілі два тижні...

Вчені дійшли висновку: посмішка — найкращий засіб справитися з головним болем.

Є навіть приклади хірургічного втручання у взаємо­зв’язок між головним болем та усміхненим виразом обличчя. Так, одна жінка, впродовж трьох десятиліть потерпала від нестерпного болю голови. Часом вона навіть декілька днів не підводилася з ліжка. Їй поставили діагноз: мігрень. Врешті згодилася на операцію з видалення лицьового м’яза, який дозволяє людям насуплюватися. Після процедури зізналася, що почувається прекрасно.

Італійці, французи, іспанці, греки та мальтійці живуть довго і щасливо завдяки середземноморській дієті — до такого висновку дійшла команда вчених з університету Гетеборга (Швеція) за підсумками 30-річного спостереження.