Про дерево Довкілля, гілочку Здоров’я і занесену сокиру

Роботи з попередження екологічної катастрофи почалися, але, як зазначили члени міжнародної екологічної експедиції, проведеної цього року, з різних причин гальмуються.

А тепер давайте подивимося на південь. Хотіли б визнати чи ні, але це факт: уздовж всього берега Криму на морському дні, за деякими підрахунками, обнародуваними в пресі, лежать 1200 бочок з бойовими отруйними речовинами — іпритом та люїзитом. У 1941 році, коли ворог підійшов до півострова, наші війська не могли їх використати, бо це заборонялося міжнародною конвенцією, але й залишити фашистам не могли. Відтак бочки із смертельно небезпечними речовинами поспіхом затопили.

За 70 років, як вважає частина дослідників, термін збереження цілісності цих бочок вже минув. Отже, отрута потрапила в море. З ними полемізують інші науковці, які стверджують, що навіть якщо бочки і розсипалися, то нічого страшного нема — час і тривалий тиск водної товщі, а це на глибинах 100 — 150 метрів, перетворили отруйні речовини з рідкого стану у гумоподібний, тому не коректно говорити про їх випаровування чи розчинення у воді.

Чорне море — не єдине, де виникла подібна проблема. Велика кількість отруйних речовин лежить у Балтійському і Білому морях. За міжнародною конвенцією піднімати бойо­ві отруйні речовини на поверхню не дозволяється. Тому в країнах, які зіткнулися з цією проблемою, контейнери з отру­тою заливають бетоном або, не піднімаючи, перезатарюють її у спе­ціальні ємності, строк зберігання в яких розрахований на 700 років. Справа ця, звичайно, клопітка і вартісна, але ж Чорне море у нас одне.

Людський фактор призвів до біди у Дніпропетровську, де у 1997 році на житловому масиві «Тополя» під землю провалилися багатоквартирний дім, школа і дитсадок. А чому? Бо звели будівлі на лесових породах, не врахувавши однієї обставини: коли в ці породи проникає волога, вони розм’якшуються і просідають.

Найприкріше, що минулі помилки нікого нічому не вчать. Яскравий тому приклад — прокладання глибоководного чи подовженого випуску каналізаційних стоків у море. Його довжина становить 4100 метрів, а глибина — 10 метрів (до речі, аналог у Лос-Анджелесі має такі параметри: відстань від берега — 8 кілометрів, глибина — 100 метрів). Кабінет Міністрів профінансував роботи, трубу благополучно вклали. І лише на заключному етапі науковці сполошилися: чи ж справді цей випуск потрібний, чи вирішить проблему? Заради справедливості треба сказати, що раніше вчених ніхто не залучав до експертної екологічної оцінки цього проекту, але ж вони й самі повинні мати громадянську позицію і вже при появі тої чи іншої неперевіреної ініціативи робити відповідні розрахунки, а якщо є загрози — бити на сполох, підключати громадськість.

Подібних прикладів можна навести чимало. З того ж ряду — питання, пов’язані з накопиченням й утилізацією відходів. Саме цій темі була присвячена недавня прес-конференція за участю начальника Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області Анатолія Яцкова.

Тут треба почати здалеку. У 1972 році в Одеській затоці потонув теплохід «Моздок», у трюмах якого було понад 900 тонн хімпрепаратів, які, тоді гадалося, зроблять квітучі поля України ще квітучішими. Серед них — 800 тонн дусту — порошку, надзвичайно шкідливого для здоров’я людини. Згодом судно підняли на поверхню і постало питання, куди подіти хімікати? Нічого кращого не придумали, ніж захоронити їх поблизу села Алтестове Біляївського району, за два кілометри від Хаджибейського лиману. Хто тоді думав, що неподалік виросте дачний масив, що власники ділянок перетворять кам’янисті невдоби на райський куточок і сусідство з отрутомогильником викличе в них рішучий протест? З кінця 1990-х, коли над країною повіяли вітри гласності, громадськість стала наполегливо вимагати його ліквідації. До розв’язання проблеми активно підключилися екологи Одеського торговельного порту, на балансі якого перебуває небезпечний об’єкт.

Сьогодні цією проблемою перейнялося Міністерство екології і природних ресурсів України. Ліквідацією отрутомогильника займеться ізраїльська спеціалізована фірма «С.І. Груп Консорт лтд», яка виграла тендер на перезатарення та вивезення на знешкодження не придатних до використання хімікатів, які накопичилися на території області.

Загалом шкідливих хімічних засобів захисту рослин на території Одещини — 1900 тонн. Крім тих, що лежать поблизу Алтестового, чимало зберігається на складах у селі Саф’яни Ізмаїльського району (200 тонн), поблизу селища Затишшя Фрунзівського району (215 тонн) та в інших місцях. За даними проведеної інвентаризації, в області маємо 119 складів, які несуть загрозу землі і людям. Знешкодити їх не так просто, оскільки цей процес потребує значних фінансових витрат. А в державі з коштами досить скрутно. Однак, незважаючи на скруту, робота з очищення триває, кошти, як на місцевому, так і на державному рівні виділяються, хоч і недостатньо. Сьогодні лише у шести районах області нема непридатних хімічних засобів захисту рослин. Отже, проблема залишається гострою.

Складною є ситуація і з накопиченням, збереженням, утилізацією та знешкодженням промислових відходів. На жаль, не всі підприємства дотримуються встановлених правил у цій справі. Зокрема, не налагоджено роздільного збирання відходів, багато хто не обтяжує себе укладанням угод з переробниками відходів тощо.
Додає клопоту побутовий непотріб. Щороку в області його накопичується близько п’яти мільйонів кубічних метрів. Причому морфологічний склад побутового сміття з кожним роком ускладнюється, вбираючи в себе дедалі більшу кількість небезпечних речовин.

Для скидання сміття існує 617 полігонів. Але є ще й багато несанкціонованих звалищ, які контролюючі органи не помічають. Уже немало літ керівник Біляївської районної організації «Дельта» Анатолій Жуков сигналізує про один з таких смітників у районі села Маяки, просить, щоб комісії, які приїдуть на місце перевірки, взяли його з собою, щоб він все показав і розповів, як воно є. Не беруть. А на гору йдуть реляції, мовляв, все гаразд. Очевидно, місцевій владі не хочеться «світитися» у непривабливому для себе ракурсі. А смітник тим часом розширюється, туди вже почали скидати і дохлих тварин. Антисанітарія, сморід… Ось так і закладаються міни уповільненої дії, і не ким-небудь, а самими ж місцевими жителями.

Та що говорити про стихійні звалища, якщо й більшість санкціонованих експлуатуються з порушенням природоохоронного та санітарно-епідеміологічного законодавства?! В одних відсутня землевпорядна документація, другі не дотримуються правил експлуатації полігонів, треті ігнорують бездіяльність створених на місцях комісій, покликаних навести лад у цих питаннях.

За відсутності фінансування не будуються, хоч це і намічалося, сміттєпереробні заводи.
Тішить те, що Держуправління охорони навколишнього природного середовища в нашій області веде моніторинг накопичених проблем, регулярно сигналізує про негативне поводження з побутовими відходами до контролюючих органів, райдержадміністрацій, прокуратури… Але через відсутність системних заходів реагування ситуація не змінюється.

…Якщо уявити довкілля деревом, то гілочкою на ньому буде наше здоров’я. Тож давайте відведемо занесену над тим деревом сокиру людської недалекоглядності і недбалості.

Валентин ЩЕГЛЕНКО.