№ 103-104 (21263-21264) субота 29 грудня 2011 року

Чи має ціну Сонце? Чи можна торгувати Батьківщиною? Яка вартість життя? За скільки продається правда? Свобода?..
Отож-бо! Є речі, які не виміряти ні в гривнях, ні в доларах, ні в золотих злитках.
Так думаємо ми, працівники «Чорноморських новин». Так, знаємо, вважаєте ви, шановні наші читачі. У цьому, не сумніваємося, переконана абсолютна більшість тих, кому випала щаслива нагода жити на цій благословенній землі з назвою Україна.

Шановний Іване Володимировичу!
Вітаю і поздоровляю вас і всіх співробітників редакції «Чорноморських новин» з Новим 2012 роком і Різдвом Христовим!

На жаль, протягом останніх майже двох років ви особисто і всі співробітники редакції нашої славної і практично єдиної обласної української газети працюєте в надзвичайно тяжких умовах, що є результатом тиску з боку деяких недолугих представників місцевої влади, яка спочатку позбавила газету державної фінансової підтримки, а зараз намагається виселити редакцію з приміщення, де вона працює впродовж десятиліть. Більше того, деякі представники цієї влади чинять всілякі перепони розповсюдженню газети серед читачів і навіть «не пускають» її в державні установи.

Надворі сніг. Зима. Побіля тину
Прохожі ранні стежку утоптали.
Угору дим снується. А чого ж
Дерева простягли стрімучі віття —
Кричать, кричать, здається, молитовно
Згорнувши руки? Спокій і жура.
Надворі стоголоса дітвора
Залила вулиці веселим криком,
Веселим шумом. Радість і жура.
                                                                              Василь Стус.

Найбільше зимове свято, яке відзначають в усьому світі, — Різдво Христове. Римо-католицька церква, біль­шість протестантських церков, а також більшість православних, включаючи константинопольську, анті­­о­­х­ій­­ську, александрійську, кіпрську, болгарську, румунську й грецьку церкви, святкують Різдво в ніч з 24 на 25 грудня. Вірменська апостольська церква святкує Різдво 6 січня, в один день із Хрещенням Господнім. Єрусалимська, російська, сербська, грузинська православні церкви, всі українські православні церкви, а також українська греко-католицька церква — у ніч на 25 грудня за юліанським календарем, що в ХХІ ст. відповідає ночі з 6 січня на 7 січня за григоріанським календарем.

Як зазначено у дослідженні О. Павлишина щодо впровадження григоріанського календаря в церковне життя, календарна реформа є одним з найдискусійніших питань сучасного релігійного життя українців.

2012 року українці платитимуть за російський газ по 416 доларів за тисячу кубометрів, враховуючи 100-доларову знижку, передбачувану «харківськими угодами». Таку ціну заклали в державний бюджет наступного року — вона майже вдвічі вища за анонсовану президентом.

Провладна більшість довго не думала й, витягнувши із рукава 250 депутатських карток, миттєво прийняла державний бюджет. При цьому ані бюджетний комітет, ані депутати просто не могли внести поправок до головного кошторису країни, бо всупереч регламенту не було постатейного голосування. Най­більше цього дня в Раді довелося попрацювати «кнопкодавам».

Питання продажу земель сільськогосподарського призначення сьогодні гостро обговорюються в Україні. Це пов’язано з розглядом у Верховній Раді законопроекту «Про ринок земель», який 9 грудня було ухвалено в першому читанні. Які перспективи він дає для розвитку сільськогосподарської галузі? І чи готова вона до формування повноцінного ринку землі? Ці питання обговорювалися під час «круглого столу», який за ініціативи проекту Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «АгроІнвест» відбувся у Києві 15 грудня. У ньому взяли участь представники органів влади, лідери галузевих асоціацій сільгоспвиробників, українські та закордонні експерти.

За інформацією заступника голови Державного земельного агентства України Миколи Калюжного, вже невдовзі після новорічних свят країна може отримати закон «Про ринок земель»: «Думаю, що 12 — 13 січня законопроект буде прийнятий у цілому і поданий Президенту на підпис».

Ринок землі є процесом, за якого сільгоспугіддя стають суб’єктом торгівлі, а отже — товаром. Таким, як техніка, добрива, насіння. Вартість землі визначається в процесі виробництва. Втім, для цього визначення існують два шляхи: встановлення ціни державним документом, другий — ринковий, стихійний.

Беручи на себе роль ціноутворювача, держава має керуватися певними показниками. Залежно від природно-кліматичних умов вибирається одна чи кілька сільгоспкультур, які саме тут здатні дати найвищий урожай, тобто найрентабельніші. Скажімо, для Буковини й Закарпаття це кормові, ягідні, овочеві культури, а також пшениця й кукурудза, для Центральної — цукрові буряки, соя, ріпак, соняшник, Східної — весь набір зернових. У нас, на Півдні, крім зернових, добрі врожаї дають овочі та баштан.

Останніми роками Україну просто-таки потрясали екологічні біди. І найгірше те, що вони спричинені не якимись природними катаклізмами, а стали наслідком діяльності людини. Скажімо, при розробці Калуш-Голинського родовища калійних солей свого часу було прийнято неправильні рішення щодо розташування й експлуатації відвалів, акумулюючих ємностей, ліквідації шахтних порожнин тощо. Згодом ці прорахунки призвели до численних провалин земної поверхні, руйнування будинків і комунікацій, засоленості водоносних горизонтів. Як результат: два роки тому Верховна Рада змушена була оголосити місто Калуш і два села Івано-Франківської області зоною надзвичайної екологічної ситуації.

Від Карпат до Чорного моря далеко, але одесити ще не забули наслідків прориву дамби Стебниківського комбінату калійних добрив, через що у Дністер потрапили мільйон 300 тисяч тонн токсичних відходів. Однак хіба лише одеситів це стосується? У зоні потенційного забруднення проживає понад 10 мільйонів людей, а це 22 відсотки населення України.

Росіяни вперше усвідомили, що здатні впливати на політичний істеблішмент країни, однак сьогодні опозиція виглядає блідо перед обличчям пу­тінської «вертикалі влади». Окрім, напевно, Олексія Навального, у неї нема помітного діяча, здатного конкурувати з Путіним, але ідеологія блогера поки що обмежується антикастовими викриттями, пишуть світові ЗМІ.

Навіть у путінській Росії все може піти не так, як задумано владою, припускає Le Monde. Сценарій нескінченного правління Путіна, здавалося, написали ще три місяці тому, парламентські і президентські вибори мали стати простою формальністю. Але ось уже три тижні вимальовується зовсім інша канва. 10 грудня кілька десятків тисяч маніфестантів виступили проти підтасованих результатів, а 24 грудня на проспекті Сахарова зібралося ще більше протестувальників. Якщо за 15 днів до того маніфестанти протестували проти фальсифікацій на виборах, то минулої суботи вони виступили безпосередньо проти Путіна і його режиму «шахраїв і злодіїв», підкреслює газета.

У другому турі президентських виборів у Придністров’ї (який відбувся у неділю, 25 грудня. — «ЧН») приголомшливу перемогу здобув Євген Шевчук, отримавши 73,88% голосів виборців. Його конкурент, спікер місцевої Верховної Ради Анатолій Камінський, набрав лише 19,67% — ще менше, ніж у першому турі (тоді було понад 26%).

Додали свого прямоефірні дебати, втріск програні кандидатом Кремля. При цьому Кремль підтримував Анатолія Камінського з максимальним напором своєї пропагандистської машини. У Придністров’ї працювали російські політтехнологи, а російські телеведучі на нинішньому переможцеві виборів відточували свої полемічні обвинувальні нотки. Перед виборами придністровське МГБ (аналог КДБ) звинуватило його в тому, що він шпигун і 38 разів їздив у Молдову.

Депутатів, що поспішали на сесію міської ради, на Думській площі чекали мітингувальники під прапорами «Фронту змін», «Батьківщини», НРУ та інших партій, а також просто одесити, які прийшли висловити те, що наболіло за рік, і своє ставлення до міського керівництва загалом. Для тих, хто бажав виступити, був встановлений відкритий мікрофон, а для письмових «побажаннь» — книга скарг.

Найбільше одеситів турбує тотальний розпродаж міста, що відбувається повсякчас. За потурання і сприяння нинішньої влади в Одесі продаються схили, санаторії, аеропорт, — обурювалися люди на мітингу. Представники опозиції вимагали відставки Олексія Костусєва, наполягаючи на проведенні відповідного референдуму.

Написати, надіслати, перевірити — саме за такою схемою щороку в рамках Дня української мови та писемності відбувається Диктант національної єдності.
Його ось уже одинадцятий рік поспіль проводить Національна радіокомпанія України. До акції можуть долучитися усі охочі, незалежно від віку та статусу, а ті, хто знає рідну мову найкраще, ще й отримають цінні призи.

Новий рік за східним календарем розпочнеться 23 січня. Однак китайці та їхні сусіди, люди добрі й доброзичливі, цілком спокійно ставляться до того, що світ, який живе за сонячним календарем, зустріне його в ніч на 1 січня. Звичайно, той, хто бажає, може це зробити ще й 22 січня. Ми ж відзначаємо свій новий рік двічі: за новим і старим стилем.

Розмірковуючи над тим, що віщує нам рік Дракона, не гадатимемо, як астрологи, покладаючись лише на споконвічний рух небесних світил, а скористаємося таким інструментом, як історичний досвід, хоч і без претензії на вичерпне тлумачення подій і явищ. Найперше — погортаємо старі підшивки нашої газети і подивимося, що ж нам приносили роки Дракона, які приходили до нас... ну, скажімо, із середини минулого століття.

Змій — однин з основних образів світової міфології. Коло його значень надзвичайно широке. Це і творець світу, й уособлення стихій, і дух місцевості, й захисник, і сексуальний символ, і втілення нечистої сили, і володар вод та підземного вогню, і постійний казковий супротивник лицаря...
У міфах багатьох народів змій бере участь у творенні світу. При цьому або він сам є творцем-деміургом, або ж світ з’являється за його посередництва.

За індійським міфом, Землю підтримує тисячоголовий змій Шеша, цар плазунів та нагів. На його кільцях посеред світового океану спить бог Вішну. Тут варто згадати і спільний для багатьох народів міф про світове яйце, яке тримається на зміїних кільцях. Типовими прикладами з мотивом світотворення є міфи про вбивство дракона (змія або потворного велетня, чи взагалі якоїсь химерної істоти), що символізує перемогу сил порядку над хаотичним началом, світовим злом.

У день Святого Миколая кожна дитина чекає дива і зранку заглядає під подушку, сподіваючись знайти там дарунок. І Святий Миколай обов’язково приходить у кожен дім, до кожної дитини. Віру у це підтримує у неповнолітніх, що перебувають в Одеському слідчому ізоляторі, і керівництво цієї установи та управління Державного департаменту виконання покарань в Одеській області.
За сприянням начальника управління генерал-майора внутрішньої служби Олександра Адзеленка та начальника слідчого ізолятора Юрія Рябцева для неповнолітніх представники Української православної церкви (МП), Римо-католицької церкви та місії милосердя «Добрий самарянин» організували концерт.

Відомий український поет Тарас Федюк, лауреат Шевченківської премії, один із засновників і перший президент Асоціації українських письменників, головний редактор літературно-публіцистичного журналу «Сучасність» — на сьогодні найкращого в Україні «товстого» журналу — представив в Одесі свою нову книжку «Хуга». Презентація відбулася у книгарні-кав’ярні в Українському домі.

Це вже друга така зустріч упродовж місяця — на початку грудня зі своїми читачами спілкувався головний редактор майже аналогічного часопису «Кур’єр Кривбасу», знаний письменник й так само Шевченківський лауреат Григорій Гусейнов. Як тоді, так і тепер мова йшла про долю українського літературного журналу — не глянцевого, а таки серйозного, який би знайомив суспільство з талановитими творами та новітніми тенденціями літературного процесу, й не лише в Україні. З тією лише різницею, що Григорій Гусейнов, живучи в зросійщеному пролетарському Кривому Розі, усе-таки віднайшов спонсорів для такого потрібного в Україні видання. А журнал «Сучасність» з його унікальною історією (як відомо, до 1992 року видавався у Мюнхені українською діаспорою) змушений був призупинити свій вихід на 20-му році Незалежності. Але про це — опісля.

Переможцем літературної премії «Книга року Ві-Ві-Сі» стали «Сині води» Володимира Рутківського. Автор отримав премію — 1000 фунтів стерлінгів.

Нагадаємо, премія «Книга року Ві-Ві-Сі» існує уже сім років. Номінантів — нові українські прозові твори — висувають видавництва. Визначає переможців журі, а паралельно серед користувачів сайта «Ві-Ві-Сі — Україна» відбувається конкурс читацьких рецензій.

Повстанський рух в Одеській губернії у 1920 — 1923 роках

1
Антибільшовицький повстанський рух в Україні у 1920 — 1923 роках був війною українських селянських мас проти комуністичного режиму. І це визнавали самі більшовики. П’ята конференція

КП/б/У приписала селянству «економічну ворожість» до робітничого класу і совєтської влади. Збройна боротьба із селянством була оголошена В. Леніним боротьбою з «політичним бандитизмом». В одному з інтерв’ю начальник Надзвичайної комісії (ЧК) в Україні Манцев у березні 1920-го казав: «З весною банди розходяться на польові роботи (!) по хатах, передчасно зариваючи зброю; в лісах ховаються лише отаман з одним-двома десятками прибічників. На заклик отамана вся банда при повному озброєнні знову починає свою чорну роботу…» Мабуть, лише в совєтській державі бандити могли займатись весняними польовими роботами…
Характерними рисами військової тактики українських повстанців була їх здатність до швидких маневрів і висока мобільність. Кіннота і піхота на тачанках з кулеметами могли здійснювати багатокілометрові рейди, швидко проходячи за короткий час велику відстань.

При здійсненні бойових операцій повстанці намагалися діяти напевне. Відомості, необхідні для визначення часу та об’єкту нападу, командири загонів добували за допомогою добре налагодженої аґентурної розвідки, про що відзначається в багатьох архівних та мемуарних джерелах. Роль аґентів охоче брали на себе селяни і навіть священики (цьому не слід дивуватись, оскільки ворожість комуністів до релігії є загальновідомою. — С.Б.). Особливо цінні відомості повстанці одержували від своїх аґентів, які були на службі в різних совєтських установах, у тому числі в міліції та ЧК. Роль зв’язкових часто виконували жінки і навіть діти, що надійніше забезпечувало таємницю акцій.

Щоб не скривдити президента і Павла Глазового

Сумно спостерігати за всім тим, що відбувається в Україні. Враження таке, що безпорадне українське суспільство котиться в прірву беззаконня, безладдя, руїни. Ненастанні спроби калєсніченкових-ківалових рвати Україну на шматки, як і списання в Російській Федерації одного мільйона українців — ланки одного ланцюга. Нищення України зсередини — давній досвід чужинців.

Світлі обличчя людей, привітні усмішки українців в роки помаранчевої влади за один рік антиукраїнської влади «регіоналів» змінилися на почорнілі: люди «німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть». В Україні настали чорні, безпросвітні дні. «Козацька старшина», як і в роки ліквідації Січі, запродала власний народ, а решта гризеться поміж собою. Однак і доля запроданців виявилася не солодкою: більшість з них опинилася на шибениці у 1825 році та в Сибірі. Так завжди закінчували слабкі духом.

До 12% продуктів харчування, закуплених міським населенням України до новорічного столу, не споживається, а псується й опиняється на смітниках.
За результатами опитування агентства AgriSurvey асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» (УКАБ), у грошовому еквіваленті із стандартного святкового стола на чотирьох дорослих та двох дітей у серед­ньому до смітника викидають 90 гривень. Разом по всьому міському населенню України витрати складають близько 470 мільйонів гривень.