Переглядів: 1366

Лейтенант Надія Главацька, або Війна закінчилася. Але не з байдужістю

Їй було лише двадцять, коли розпочалася кровопролитна і страшна Велика Вітчизняна… Важко й уявити, як це — бути жінкою на війні: цілодобово, роками жити в надзвичайних фізичних та психологічних перенавантаженнях, на власні очі бачити, як гинуть ті, з ким ще вчора їли кашу з одного казана, і при цьому мати вдосталь мужності, аби залишатися жінкою. Ще живі ті неймовірні люди, які пройшли через це, та з кожним роком їх менше і менше... Ті ж, хто, на наше щастя, ще поруч з нами, потребують турботи, уваги, тепла… Найстрашніше, що й зараз війна в їхньому житті продовжується. Війна з хворобами та байдужістю.
Нещодавно одеситці, ветеранові Великої Вітчизняної війни Надії Григорівні Главацькій сповнилося дев’яносто. Ані міська, ані жодна інша влада про заслужену людину не згадали...

Щоб із перших уст почути історію цієї неймовірної жінки-снайпера, ми завітали до Надії Григорівни на чашку чаю.
Хоча своїх дітей жінці Бог не дав, з нею сьогодні велика любляча сім’я. Надія Григорівна практично виростила рідну, на сімнадцять років молодшу, сестричку Любов і стала другою мамою та бабусею для її дітей та онуків. Так ювілей і відзначали — в тісному колі близьких родичів. Скаржитися на владу і просити в неї щось інвалід Великої Вітчизняної (наслідок поранення на фронті) Надія Григорівна не любить, хоча й констатує: на лікування в її віці потрібні чималі суми. Тим більше, п’ять років тому перенесла важкий інсульт, тож зараз наново вчиться говорити, ходити, писати й читати. Добре, хоч рідні в усьому допомагають.


Та як би Надія Григорівна не почувалася, на дев’яте травня робить усе, аби виїхати і подивитись парад, покласти квіти біля меморіалу, можливо, зустріти старих друзів-фронтовиків. Племінниця, теж Надія, розповідає, що тітка завжди готується до свята заздалегідь, просить віднести костюми у хімчистку, начистити ордени… На парадах вона завжди популярна — не багато таких воїнів сьогодні. Молодь їй дарує квіти і просить сфотографуватися. Політики теж підходять, фотографуються, посміхаються і… йдуть собі далі фотографуватися та посміхатися в камери, не замислюючись над тим, скільки сил пішло у цієї жінки, аби на інвалідному візку приїхати на цей парад до Дня Перемоги.


Перемога… Не легко далася вона нашій героїні. Надія Григорівна була влучним стрілком ще до війни, тож хоч і починала з роботи у шпиталі, згодом стала командиром взводу снайперів. Ця героїчна жінка з перших і до останніх днів війни перебувала в центрі подій і тільки «завдяки» важким пораненням мала можливість «перепочити» від воєнних дій у шпиталі.


Згадує, як серед розривів бомб, десь під Білорусією, молоденький солдатик тягнув її, поранену в голову, до воронки: «Дивлюсь на нього, а він весь у крові. Кажу: ти ж поранений! А він мені: ні, це твоя кров». Надія Григорівна розповіла, коли її з цим неймовірно важким пораненням везли подалі від пострілів та вибухів, то поклали на матрац. Каже, в той момент відчула себе королевою. Якби ж ще не той нелюдський біль… Це було не єдине поранення, та всі вони, на щастя, не завадили жінці дожити до 90 літ.


Не лише біль прийшов у життя Надії Григорівни разом з війною. У 1941 році на фронті вона зустріла кохання свого життя — майбутнього чоловіка, Героя Радянського Союзу, учасника героїчної оборони Одеси та Севастополя Георгія Костянтиновича Главацького. Більше двадцяти років його вже нема серед нас. Дружина з любов’ю розповідає: розпочав зі звичайного кулеметника, а вже восени 1943-го підполковник Главацький був призначений командиром стрілецького полку, з яким дійшов до Берліна. Таким чоловіком Надія Григорівна неабияк пишається і згадує, що їхнє знайомство почалося не дуже романтично.


Тоді, після довгої боротьби на передовій, Надію Григорівну відправили в тил, так би мовити, на відпочинок. «Мені було потрібно почистити зброю, але це дуже важке заняття, тож я вирішила прочистити її кулею і просто вистрелила. Одразу з криком «Хто стріляв?» прибіг солдат. Я зізналася, й мене повели до лейтенанта (майбутнього чоловіка). Він спочатку насварив за те, що в тилу стріляла, а потім, як почув, що я з Миколаєва, зрадів: «А я з Одеси — майже сусіди!» Так і помирилися», — розповіла вона. Після цього війна їх неодноразово розлучала, але потім зводила знову. Так і розписалися серед пострілів та вибухів.


Надія Григорівна добре пам’ятає і той день, коли війна закінчилася. Каже, перше, про що подумала, — «Нарешті повернусь додому, буду в кіно ходити і їсти багато варених раків». Повернулася до рідного Миколаєва, і вже скоро за нею приїхав чоловік. Він забрав її до Одеси, де вони повторно розписалися. Жодних весільних суконь і костюмів — прийшли реєструватися в шинелях. Відсвяткували урочистість теж у дусі тих часів: на столі — тільки тюлька та горілка, а за столом — молодята і чоловікова мама. Зараз Надія Григорівна ті часи згадує з посмішкою і не вірить, що минуло стільки років…


З бойовими товаришами, на жаль, життя зводило рідко. Згадує, як колись знайшли її військові подружки — дівчата-снайперки. Тоді, зізнається, навіть говорити було важко — більше плакали. Ще одна визначальна для Надії Григорівни зустріч відбулася на святкуванні річниці Перемоги. Разом з чотирма одеситами — Героями Радянського Союзу — її запросили до Москви, де на стадіоні Леонід Брежнєв вітав ветеранів. Буквально під час церемонії наша героїня почула, як хтось щосили кричить: «Лейтенанте! Лейтенанте!» «Так мене на війні називали», — уточнила вона і продовжила: «Я одразу підскочила й побачила, що це подруга моя бойова гукає, сива й без ноги. Я побігла до неї, ми обнялись і впали посеред стадіону. Навколо настала гробова тиша. І раптом Брежнєв сказав: «От і зустрілися двоє фронтовиків. Пустіть їх сьогодні на святкування Перемоги в Кремль!» Там я таких людей побачила! І Калашникова, і Покришкіна… Навіть їсти не могла, тільки дивилася в усі боки, на двічі, тричі Героїв, які мене оточували». І це при тому, що і в самої груди в медалях. Особливо пишається медалями «За відвагу», «За взяття Берліна», орденом Червоного Прапора. Жартує, якби всі нагороди дістати, то й на рукави чіпляти доведеться.


У рецепті довголіття нашої героїні багато складових. Ось деякі з них. Надія Григорівна часто посміхається, любить дивитися спортивні змагання по телебаченню і щоденно робить зарядку, а також не забуває балувати себе солоденьким.


Наприкінці нашої зустрічі вона звернулася до нового покоління з побажаннями: «Найголовніше — щоб не було війни. Щоб у молоді була можливість вільно розвиватися, вчитися, працювати — досягати у житті всього, чого бажає. Хочеться також побажати молодим людям, щоб вони були справедливими, поважали старість і добре вчили й шанували державну нашу мову».


А ми зі свого боку побажаємо їй міцного здоров’я та хорошого настрою! Сподіваємося отримати запрошення на
100-річний ювілей.

Людмила ІВАЩЕНКО.

Замість PS. У цій публікації редакція, з поваги до героїні, опустила подробиці про те, як дехто з владних кабінетів відмовився навіть слухати про ювілей шанованого ветерана, як всі, хто, б’ючи себе в груди, запевняє на камери, що турбується про захисників, навіть не подбали про елементарне привітання...

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net