Маніпуляція страхом

Ця поразка не вимірюється цифрами з офіційних протоколів. Це — моральна поразка. Вибори показали, що путінський режим тримається не на діалозі з суспільством, а на політичних технологіях. Причому на технологіях найнижчого штибу — на фальсифікаціях і залякуванні, на адмінресурсі і брехні. І головна вада цих технологій навіть не в тому, що вони програшні, а в тому, що це — технології вчорашнього дня.

Біда сучасної Росії в тому, що «погоду» в Кремлі насправді роблять не державні діячі, і навіть не політики, а політтехнологи минулого. Між тим, сучасний світ — це світ діалогу, світ, в якому горизонтальна комунікація на порядок важливіша і сильніша, ніж найретельніше вибудувана адміністративна вертикаль.

Втім програла влада навіть формально. Вона втратила близько 15% підтримки (хоча реально — значно більше), порівняно з минулими виборами. Зазнало «втрат» і російське суспільство — воно починає поступово втрачати страх. І нехай у людей, що вийшли 10 грудня на Болотну площу, ще нема лідера, нема чіткого уявлення про те, яку Росію вони хочуть бачити, на даний момент вони вже зробили достатньо. Вони дали зрозуміти, яка Росія їх не влаштовує. Їх не влаштовує Росія Путіна. Хоча таких людей, на жаль, ще катастрофічно мало.

Поразка на думських виборах — не єдина для Кремля. Провладна партія лише в 4 суб’єктах федерації з 83 отримала більшість у законодавчих зборах.

Не менш дошкульними для Кремля стали результати голосування на «виборах» президента в окупованій Південній Осетії. Громадяни віддали перевагу кандидату від опозиції, відмовившись легітимізувати московського «гауляйтера». І максимум, на що спромоглися в імперському центрі, — скасувати результати виборів на окупованій території.

Що може протиставити путінський режим цим поразкам? Тільки подальше «закручування гайок», облуду «Євразійського союзу» і — «маленькі переможні війни». Нинішній правлячий клас Росії не вміє функціонувати відповідно до цивілізованих політичних правил. Згадаємо першу президентську кампанію Путіна — друга чеченська війна, тиск на всіх потенційних опозиціонерів. Ця технологія принесла успіх. Отже, й зараз цілком ймовірно, що для відновлення репутації Путіна може бути обрана технологія «переможної війни».

Одна «перемога» такого штибу в Кремля уже «в кишені». Користуючись безпринципністю білоруського керівництва, Москва фактично встановила протекторат над суверенною країною.

Наступними вони хочуть зробити нас. Здається, що українська влада ще більше тремтить перед кремлівськими зірками, ніж білоруська. І ще охочіше ладна «підносити дари батюшці-цареві».

Втім, на моє переконання, навіть новими та ще більш щедрими «дарами» в Москві все одно не вдовольняться. Чи випадково Росія звільняє свої газосховища напередодні Нового року? Чи випадково глава правління «Газпрому» Олексій Міллер заявляє, що ніяких угод з Україною укладено не буде? І чому це раптом наш прем’єр, який анонсував нову «газову» угоду з Росією з дня на день, наказав готувати проект бюджету-2012, відштовхуючись від ціни на газ не менше 400 доларів за тисячу кубометрів?

Все ясно: Росія готується до нової «газової війни» з Україною. Розрахунок простий: за антиукраїнською кампанією приховати власну безсилість. Є такий психологічний феномен: маніпуляція страхом. Це коли слабка людина компенсує власні проблеми, шукає ще слабшого індивіда і відверто його тероризує. В даному випадку цей феномен перенесено на міждержавний рівень. А як же ще дружити зі «стратегічним» партнером?

Вихід з такого стану неможливий доти, поки маніпульований не повстане проти маніпулятора. Саме таким бачиться і вихід для України. Отже, не йти на жодні поступки, бо вони лише розпалюють імперські апетити Кремля!

У нас — інший шлях — європейський. Не скористатися ним буде справжнім злочином перед своїм народом. Українська влада мусить використати унікальний шанс, який ми матимемо 19 грудня. Інакше її доля не набагато відрізнятиметься від того, що очікує й теперішню владу в Кремлі. Тільки не за роки, як буде там, а за місяці, як буде тут.