Патріарх Святослав: «Ми ідемо до своїх!»

У 2009 році Папа Римський Бенедикт XVI призначив Святослава (Шевчука) єпископом-помічником єпархії Покрова Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі, тож один із журналістів поцікавився у блаженнішого, чи є в Аргентини з Україною спільні риси. «Очевидно, що латиноамериканська культура сама по собі дуже особлива. Аргентина територіально в шість разів більша за Україну, проте дві третини її населення живе в столиці та околицях. Взагалі ж Аргентина — це країна емігрантів. У нас же є закорінений стрижень — український народ, а разом з ним мирно уживаються багато інших народностей. Якщо говорити про спільні риси, обидві країни відомі як світові житниці. Що стосується політичного життя, Аргентина — країна старої демократії, яка за часів Другої світової війни входила у вісімку найпотужніших держав світу. На початку цього століття Аргентина, на жаль, двічі відчула, що таке державний дефолт. У цьому сенсі я би не хотів, щоб Україна була до неї подібна. На жаль, Аргентина і сьогодні переживає часи великої скрути, хоча тамтешня економіка успішно з цим бореться, і цьому нам слід повчитись. Я би хотів, аби наша країна успішно вийшла з усіх негараздів і з часом теж стала однією з найрозвинутіших країн світового співтовариства», — відповів патріарх Святослав.

Звісно, не обійшлося без запитання про стосунки Української греко-католицької церкви з московським патріархатом. «Це дуже природне запитання. З офіційної назви церкви «Українська православна церква Московського патріархату» зрозуміло, що вона об’єднує в собі як етнічних українців, так і етнічних росіян. Коли мова йде про схід і південь, більша частина вірних і священно­служителів цієї церкви російськомовні, але, Богу дякувати, вони все ж належать до української православної церкви. Які наші з ними стосунки? Досить перспективні і конструктивні. За той невеличкий проміжок часу, поки я очолюю церкву, ми встигли зробити багато корисних справ для українського суспільства. Наприклад, першого грудня, коли Україна відзначала двадцять років референдуму про незалежність держави, три українські церкви — Московського патріархату, Київського патріархату і наша — спільно зробили заяву-звернення до українського народу, де говоримо про духовне коріння сучасної економічної кризи. Адже коли ми шукаємо виходу з негараздів, ключ знаходиться у духовній сфері. Я думаю, що така спільна заява — це прояв спільного вболівання над проблемами нашого суспіль­ства і намагання спільно діяти. Крім того, ми дуже активно співпрацюємо у рамках громадської орга­нізації «Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій», яка сьогодні відзначає п’ятнадцятиріччя. У неї входять не лише традиційні церкви: православні, католицькі, а й проте­станти, іудеї, мусульмани. Така громадська організація робить можливим міжконфесійний та міжрелі­гійний формат спілкування, що нам дуже допомагає», — розповів патріарх. Він також нагадав, що цьогоріч головною ялинкою Ватикану буде ялинка, подарована Україною, що на її відкриття запрошені й представники Української православної церкви. «Бачите, Богу дякуючи, ми навчилися спільно працювати на благо України. Більше того, міжконфесійні конфлікти для України вже залишилися у минулому», — додав глава УГКЦ і підкреслив, що дуже важливо, аби порозуміння на вищому церковному рівні поширилося і на мирян.

«Церковний поділ в Україні — це рана на тілі і душі українського народу. Ми всі вийшли з одного хрещення — хрещення Святого Володимира. Але пізніше, через різного роду історичні і церковні події, ця єдина церква Київської Русі розкололася і сьогодні існує в багатьох проявах. В Україні на сьогодні існує чотири конфесії, які вважають себе спадкоємцями того Володимирового хрещення. Три з них ідентифікують себе як православні церкви. Ми, католики, теж спадкоємці цього хрещення і перебуваємо у сопричасті зі Вселенською католицькою церквою, зберігаючи таким чином ідентичність церкви, яка була за часів Володимира», — зазначив блаженніший. За його словами, сьогодні священно­служителі і віруючі моляться за об’єд­нання українських церков. «П’ятдесят років тому відбувався другий Ватиканський Собор, на який вперше було запрошено спостерігачів усіх православних церков, у тому числі Московського патріархату. Цей Вселенський Собор започаткував новий етап в історії християнства, знаний сьогодні під назвою «екуменічний діалог». Екуменізм — це рух за об’єд­нання, адже Ісус Христос створив єдину церкву», — розповів він і додав, що церковний поділ — явище ненормальне. І якщо першим кроком до об’єднання свого часу стало взаємне зняття прокляття між католицькою і православною церквами, сьогодні вони справді демонструють здатність співпрацювати у найрізноманітніших питаннях. «Якщо ми не можемо сьогодні бути об’єднаними в одну структуру, ми намагаємося буди об’єднаними в дії», — підкреслив патріарх Святослав. Водночас церква — це не проект, тож бажання злиття повинне вирости з нутра, а на це потрібен час і терпіння.

Запитали журналісти і про виділення земельної ділянки для будівництва храму греко-католицької церкви в Одесі. Блаженніший Святослав розповів, що це питання порушувалося під час зустрічі з представниками мерії та облдержадміністрації, проте чіткої інформації про строки будівництва та місцезнаходження храму він поки що надати не може. «Для того, аби вирішити питання — потрібна чи не потрібна Одесі присутність того чи іншого храму, треба подивитися дійсності в очі: чи присутні в Одесі греко-католики? Згідно з науковим дослідженням, тільки в місті Одесі їх близько десяти тисяч. Якщо вони живуть тут, роблять свій внесок у духовний (і не тільки) розвиток міста, вони мають потребу у храмі», — зазначив патріарх і додав, що особливу Одесу ще один храм тільки збагатить. Відповідаючи на це запитання, блаженніший доречно пригадав слова чинного Президента України про необхідність однакового ставлення влади до всіх конфесій, релігій, віровизнань та закликав до такого ставлення.

«Чи не втратила греко-католицька церква після виходу з підпілля своєї єдності?» — запитав у патріарха один із журналістів. «Це питання дає мені можливість трохи більше розповісти про нашу церкву. Вона не була державною ні в царській Росії, ні в Речі Посполитій, ні в Австро-Угорській імперії, але завжди була церквою державотворчою. Завжди намагалася захистити права своїх віруючих, дуже часто була одиноким голосом знеславленого українського народу на загальноєвропейському рівні. Очевидно, що наша церква свого часу була змушена перейти на нелегальне існування. Розпочалося її нищення на території Російської імперії — ми знаємо про факти прозелітизму з боку православної церкви, коли цілі села, цілі єпархії насильно переводилися на православ’я. Апогею нищення наша церква зазнала шістдесят п’ять років тому, коли сталінський режим зоркестрував львівський псевдо собор, де буцімто наша церква сама вирішила припинити своє існування, здійснила, так би мовити, церковне самогубство. Церкву можна принизити, переслідувати, але знищити її неможливо, адже це божественна, а не людська інституція. Отож навіть за тих жорстоких часів сталінського переслідування ніхто не зміг знищити нашої церкви. Очевидно, що в підпіллі ми переживали різні періоди свого збереження, самоорганізації, але завжди мали своїх єпископів та священиків. Після падіння комунізму церква під проводом свого єпископату просто показалася у суспільстві, і ми говоримо «вийшла з підпілля». З цього часу наша церква починає гармонійно, природно розвиватися: перш за все відновлює свої структури, які були знищені. Почали відтворюватися наші парафії, потім єпархії, сьогодні творяться нові митрополії. Зараз ми природно розвиваємось, хоча і зіштовхуємося періодично з певними проблемами. Зокрема, ми вже говорили, що в Одесі у нас нема місця, де можна було б служити нашим вірним, а відтак українському народові. Це труднощі зростання, розвитку. А загалом наша церква на сьогодні як ніколи єдина», — підкреслив блаженніший.

Що ж стосується розвитку безпосередньо на півдні України, то, насамперед, греко-католицька церква прагне забезпечити пасторську опіку тим, хто її потребує. За словами патріарха Святослава, свого часу тільки із західної України сюди було переселено понад 50 сіл. Здебільшого ці люди ідентифікують себе з греко-католиками, та за радянських часів вони були позбавлені можливості вільно визнавати свою віру. Сьогодні вони таке право мають, і присутність церкви в регіоні може допомогти людям це право повною мірою реалізувати. «Ми ідемо до своїх! Не намагаємося комусь за­шкодити чи переманити чужих вірних до нашої церкви», — наголосив він.

Запитали журналісти і про ставлення блаженнішого до священиків у політиці. «З уст провідників нашої церкви вже неодноразово лунала позиція з цього приводу. Ми переконані, що церква не повинна іти в політику, тому що вона програє. Полі­тично, можливо і виграє, але як церква, як структура, значно ширша за будь-які політичні ідеології, — завжди програє», — переконаний він. Патріарх підкреслив, що коли церква захоче перетворитися на якусь політичну силу, вона змушена буде обирати між Пілатом і Варравою: «Варрава озвучував націоналістичні ідеї єврейського народу, а Пілат був представником окупаційної римської влади. Ісус Христос не став на жодну з сторін. Церква, якщо буде вірна своїй природі, своїй місії, завжди буде на стороні розп’ятого». Під час прес-конференції блаженніший підкреслив, що УГКЦ цю істину завжди декларувала, втілювала і намагалася виховувати активних, відпо­відальних та свідомих громадян, незалежно від того, ліві вони, праві чи центристи. «Одна з головних проблем нашого народу в тому, що він досі живе у полоні казки про доброго царя, який прийде і зробить життя кращим. Для демократичного суспіль­ства така позиція неприпустима і є явним анахронізмом. У демократичній країні кожен громадянин повинен відчувати відповідальність за державу, а своєю підтримкою тієї чи іншої політичної сили висловлювати громадянську позицію. Тож ми намагаємось виховувати таких зрілих громадян, але не перебирати на себе функції якоїсь політичної сили чи партії», — по­ділився думками глава греко-католицької церкви.

Під час прес-конференції журна­лісти зауважили, що сьогодні існує неабиякий інтерес до греко-католицької церкви, про що засвідчила повна зала Українського театру у день візиту до Одеси блаженнішого Любомира (Гузара). У зв’язку з цим виникло запитання: чи не збирається УГКЦ запустити часопис для всієї України? Патріарх Святослав відповів, що таке видання справді потрібне і зараз активно обговорюється його концепція, формат тощо. «Ми дуже серйозно ставимося до присутності церкви в інформаційному просторі, зокрема в інтернеті. У нас є інтернет-видання, в планах на майбутнє — створення інтернет-телебачення. Більше того, ми хочемо створити свою соціальну мережу. Наразі ми активно дискутуємо щодо формату, але в тому, що Україні справді потрібне видання, яке надаватиме правдиву інформацію про католицьку церкву, — сумнівів нема», — розповів наостанок глава УГКЦ.

Людмила ІВАЩЕНКО.