Про толерантність і терпимість, радикалізм і жлобство

На думку голови Одеської обласної організації Комітету виборців України Анатолія Бойка, референдум мав величезне значення не лише для консолідації українського народу й усвідомлення нацією своєї ідентичності, а й для оформлення України на міжнародній арені. «До 1 грудня жодна країна не визнавала Україну незалежною державою, і тільки після референдуму іноземні уряди почали активно визнавати Україну суверенною державою. Це дало ще один поштовх для нашого розвитку і становлення», — зазначив він.
Та не лише плюси, зауважив присутній у залі представник партії «Сильна Україна» Валерій Кондратюк, приніс нам Всеукраїнський референдум 1991 року. За його словами, країну дедалі більше «з’їдає» корупція, система охорони здоров’я розвалюється, політики забувають свої обіцянки, щойно дориваються до бажаної влади, а звичайні українці дедалі частіше шукають кращої долі за кордоном. Такі заяви з вуст людини, яка і сама стоїть при владі дещо розвеселили присутніх за «круглим столом», та все ж перенаправили дискусію в інший бік.
Так, прозвучала думка, що з кожним роком дедалі більше українців хочуть повернутися в радянські часи. Анатолій Бойко таку інформацію одразу заперечив. «Київський міжнародний інститут соціології двадцять років поспіль проводить дослідження ставлення громадян України до незалежності країни, і кількість прихильників незалежності ніколи не була нижчою від п’ятдесяти відсотків. Причому найнижчий показник (56%) спостерігався в дев’яносто четвертому році. Цьогоріч 83 відсотки громадян підтримали ідею незалежності», — аргументував Анатолій Бойко. Головне протиріччя у визначенні ставлення громадян до незалежності, вважає він, полягає в тому, що, з одного боку, люди хочуть ковбасу по 2,20, а з іншого — бути господарями на своїй землі.

На думку відомого одеського політолога Василя Попкова, під час дискусії щодо значення референдуму були окреслені й ті моменти, які суттєво впливають на прояви радикалізму в Україні, провокують його. Він підкреслив, що сьогодні питання різних проявів радикалізму дуже актуальне не лише для Україні. «Так, чи не головним лозунгом величезного американського руху «Захопи Уолл-стріт» вважається фраза «Нас 99%». «Нас» — це звичайних людей. Той один відсоток, який не з нами, — це олігархи. В Європі ситуація не краща: на хвилях протестів у відставку вже пішли два уряди — грецький та італійський. Бачимо і як «арабська весна» перейшла у ще гарячішу «арабську осінь», де протестантів розстрілюють з автоматів Калашникова. Ми зіштовхнулися з глобальним явищем, від якого неможливо просто відмахнутися чи захиститися, посилюючи репресивні дії. Необхідно серйозно проаналізувати ті процеси, які закладені в суспільному середовищі», — вважає політолог.

«На жаль, в Україні спостерігається збільшення проявів етнічної, політичної, релігійної ксенофобії. Причини такого явища — у першу чергу в зростанні соціальних та економічних проблем як в місті, так і в регіоні», — вважає Петро Хлицов. І з ним у цьому годі сперечатися. Точну кількість масштабних заворушень в Україні за останній рік і не пригадаєш: податковий, вчительській майдани, виступи шахтарів, афганців, голодування чорнобильців… «Це, звісно, можна розглядати як прояви екстремізму, а можна розглядати як відповідь на певні дуже серйозні проблеми та громадські виклики», — прокоментував ситуацію Василь Попков і додав, що настільки напружені взаємини між владою і громадянами просто необхідно аналізувати й вирішувати.

«Взагалі, в практиці конфліктної взаємодії існує три шляхи розвитку. Перший — завдяки репресіям чи ігноруванню загнати конфлікт усередину. В такому разі він тлітиме всередині, а потім зірветься, як це було в Лівії чи Сирії. Другий варіант — довести конфлікт до крайнього ступеня антагонізму, до громадянської війни. У цьому разі відбуватиметься взаємне знищення сторін. Через це ми вже проходили в 17 — 19 роках минулого століття. Єдиний реальний тип конфліктної взаємодії — спробувати окреслити зміст конфлікту і зняти його за допомогою нових форм взаємодії, політичного устрою тощо. На мою думку, зараз найактуальніше завдання влади, опозиції та громадянського суспільства — знаходити спільні позиції для зняття конфлікту, а не роздування чи замовчування», — підкреслив він.

Що ж стосується толерантності, то з нею в Україні, а особливо на Одещині, де уживається така кількість національностей, не так уже й погано. Юрист Комітету виборців України Ігор Бринош ознайомив присутніх з презентацією «Історичні традиції добросусідства Одещини», яких у нас, якщо вірити представникові КВУ, як мінімум дванадцять. Так, саме завдяки багатонаціональності однією з визначальних рис Південної Пальміри є виразна і неповторна архітектура. Завдяки толерантності весь світ знає про «одеський дворик». Градоначальники й відомі меценати Одеси теж вирізнялися багатонаціональністю. Однією з візитівок Одеси давно стала торгівля, однак і за це ми маємо бути вдячні саме багатонаціональному населенню міста, яке спільно «впровадило» такі загальновідомі торгові бренди, як «порто-франко», «Привоз» і «7-й кілометр».

Літературна Одеса, за словами Ігоря Бриноша, теж простір толерантності: місто з часів свого заснування має характерну особливість — надання широких можливостей для розвитку літературного таланту представників різних народів. Якщо ж говорити про сьогодення, Одещина є членом семи європейських організацій (зокрема Єврорегіону «Нижній Дунай»), а Одеса має 25 міст-побратимів. Транскордонне співробітництво дає широкі можливості не тільки для розвитку економіки і туризму, але й зміцнює міжнаціональне спілкування і культурний обмін.

Як бачимо, статус Одещини як толерантного регіону з багатими історичними традиціями добросусідства підтверджується, проте «круглий стіл» на цій позитивній ноті, на жаль, не завершився. У рамках дискусії торкнулися і питання формулювання національної ідеології. Присутні за столом погодилися з думкою, що державна ідеологія у Німеччині чи Франції мало відрізняється від ідеології в Норвегії чи Польщі. Звісно, в кожній з них є певні національні нюанси, але в основу всіх закладені спільні європейські цінності, зокрема свободи людини та її правової захищеності, які з традицій переросли в ідеологію. В Україні ж «завдяки» радянській спадщині європейські цінності не приживаються… «У нас наразі стихійно складається ідеологія «по-понятіям», і це трагедія. Єдиний вихід — засвоєння європейських цінностей, які згодом могли б витіснити жлобство, яке панує в деяких регіонах», — підсумував Василь Попков.

Людмила ІВАЩЕНКО.