«чи ж так іде? чи ж так мина?»
Нова книга лауреата Шевченківської премії Тараса Федюка «Хуга» — це продовження спроб розмови поета зі світом і самим собою, з читачем і з рідною мовою, з минулим і майбутнім, з любов’ю і смертю...
Тарас ФЕДЮК
* * *
все що я наримував —
все збулося
облітає ренуар
і волосся
молода коза краси
неземної
що була але єси
не зі мною
далі холод маскарад
глюки ліки
світло яке гасне над
чи навіки
самоти терпкий оцет
інші міти
краще вмерти ніж оце
жити хтіти
все вгадав стоять рядки
як конвої
і летять страшні нитки
над канвою
* * *
говорю повторю повторю говорю повторю
в небі ангел небесний цілує небесну зорю
його пальців відбитки лишаючи сині сліди
опадають згасаючи на вересневі сади
повторю повториться як перепелиця з-під ніг
крик осінньої птиці і холод останньої з книг
виноградників чорних бараняче чорне руно
в чорне море стікає якому давно все-одно
був би мудрим — мовчав би в льоновій сорочці ходив
доглядав би маяк чи лякав би в полях одудів
чи ставав би на прю
ну їй богу ставав би на прю
але хто ж говорю повторю говорю повторю
* * *
мені уже стільки років — нікуди пхати
і алергія сильніша за ностальгію
кинемо все на світі купимо в кіпрі хату
і я тебе якщо зможу зігрію
а головне покотяться всі ці — ковбаскою — ім’яреки
все їхнє випендрювання репетування рештки і мощі
попросиш купити не там де турки а там де греки
і ми візьмемо там де греки хоч це й дорожче
ти навчишся ходити з амфорою по воду
до джерела із якого пили — подумати лячно
йдучи стежкою будеш співати пісень пропалого в співах народу
і відбиватиме такт оливкова чи лаврова гіллячка
будемо запрошувати сусідів якщо вони будуть не проти
смажитимемо їм і собі картоплю на салі
і наші можливі діти будуть собі кіпріоти
і в школі будуть читати кавафіса в ориґіналі
викличу таксі і по квитки поїду зграї собачі
бігтимуть вслід висолопивши язики калинові
ну а вітчизна може поплаче але пробачить
після усього що бачила — пробачить обов’язково
* * *
а золоті імена — в небесах
профілі воском обличчя і зброя
сиві хрести заростають корою
і заростає вовками в лісах
стежка до схронів від схронів і від
рідного краю у смерть і в поляки
сотня до сотні і трафлений шляком
ворог обабіч убитий як слід
вбиті й самі — і повз них протіка
зрадників піна охочих алюри
той хто ходив по штани до петлюри
завтра повзе по штани до цека
мертвих немає а ці — віддали
те за що мертві і досі вмирають
і повертаються прислані з раю
і затікає пісок в постоли
п’яний заграє на срібних басах
сотня до сотні виходять із глини
звідти звідкіль вже нема україни
до золоті імена в небесах
до журавлі яких зграя тече
до де шеренги ступають навіки
де під погон потойбічний плече
можна підставити можна навіки
* * *
автобус рівно шість
і хмара наче вість
з-за спини наплива
каліки і слова
стоять удвох услід
немов осколок від
автобус рушив шість
ти був тут довгий гість
так довго — тільки смерть
так довго — тільки вщерть
вокзал заповнений
і вихід запасний
покотимось назло
міський пеизажик скло
мине немов дряпне
немов дряпне а не
тут жаль лишати всіх
тут вітер наче псих
дерева долу гне
із хмари дощ почне
також летіти вслід
і жаль і стільки літ
одеса за плечем
як сука під дощем
* * *
пожити у полі побути латинським поетом
на волі побути де простір залито волами
з очима великим наче імперські монети
із профілем марка аврелія або орлами
пожити пожити і золотом кварців і мітів
змивати із ніг колючки і сліди резервацій
волів круторогих сліди і колишніх нарацій
питань і совітів совітів совітів совітів
пожити у полі — курінь з поколінь кукурудзи
важкі кавуни стерегти щоб очаківські sic! троглодити
не мали можливості їх у очаків котити
а мали можливості центуріони і музи
викочувати на пошарпані вітром трієри
рубати мечем і текти на плащі пурпурові
аяй аяяй хитрі митарі з плоті і крові
на митниці аяяяй кавуни до н. ери
а я як латинський поет тільки горду правицю
услід цьому всьому змахну в небеса із баштану
і сяду писати вустами гойдаючи птицю
і довго писатиму поки не перестану
* * *
пішли купувати ялинку онуче федюче
дивитись як вітер ялинку без грошей бере
підемо твій дід як собака приблудний живучий
нам добре удвох що з нас візьмеш: мале і старе
через іншомовну пургу і легеньку південну завію
крізь дворик що пахне ванілями і коньяком
підемо ходити і колядувати я вмію
я був непоганим поетом і колядником
підемо навчу говорити сніжинки ловити
ганяти примерзлих до снігу і крихт голубів
дівчатам ногатим дивитись услід ми як діти
ми можемо все крім зими батьківщини і слів
підемо а втомишся — будеш сидіти на плечах
тримати ялинку крутити сніжинку і сміх
і пальцем торкатися — жилка на шиї стареча —
і жити так довго як я в цьому світі не зміг давній вірш
вітер сіру дорогу розвіяв
у подорожниках розгубив
знов повертаюсь додому
після розлуки довгої
вітер зірвав у небо
гнізда і яблука білі
а у окрему хмару
листя зібрав червоне
буде надвечір
такий дивний дощ мамо
я поспішаю, ще трохи —
і побіжу якщо зможу.
я розриваю руками
сірі аж сиві ворота...
захочемо і не живемо
там де колись народились
* * *
цих світлин пожовклих краще б зовсім не знати
якісь молоді страшенно якісь дівчата солдати
якісь на тлі фанерних берізок смішні як діти
в руках — гітари частіше — книги і часом квіти
це дід це баба а це хтознає і вже ніколи
не буде знати хто цей сміється у дверях школи
нічого з того крім жовтих фоток крім що згадаю
життя — можливе тоді здавалось тепер — не знаю
на стіл лягають долонь світлини пожовклі двоє
нема нікого — от чим скінчилось моє з добою
все що лишилось — потерті знимки куточків злами
і над усім цим одна світлина про батька й маму:
в учительському стоять обоє співають хорі
іще не мертві і навіть видно іще не хворі
ще будуть жити а що недовго ніхто не знає
і в білім небі хтось в білім хорі співа навзаєм
* * *
спокійно вмерти не дадуть
то тут то там не квити
сопуть ведуть в останню путь
і значить треба жити
продихати мороз на склі
орла погодувати
печінкою і на столі
блакити і блавати
розкласти і дивиться на
усе що йде й минає
чи ж так іде? чи ж так мина?
чи й зовсім як хтознає
живеш живеш живеш живеш
й не можеш пережити
кривавих дурнів але все ж
живеш живи кажи ти
свої слова прості і не.
є правда і вина є...
а смерть побуде і мине,
тому що все минає...
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):
- на 1 місяць — 50 грн.
- на 3 місяці — 150 грн.
- на 6 місяців — 300 грн.
- на 12 місяців — 600 грн.
- Iндекс — 61119
суботній випуск (з програмою ТБ):
- на 1 місяць — 40 грн.
- на 3 місяці — 120 грн.
- на 6 місяців — 240 грн.
- на 12 місяців — 480 грн.
- Iндекс — 40378
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206