№ 98 (21258)  субота 10 грудня 2011 року

Перед редакціями двох обласних газет — «Чорноморські новини» та «Юг», погрожуючи виселенням, поставили вимогу: до 15 грудня відмовитися від приміщень, які вони займають.

У зв’язку з цим ми виступаємо зі спільною заявою про спробу знищити дві газети, які мають сміливість критикувати бездарну всезагребущу владу, та про чиюсь спробу заволодіти державним майном, яке ще у 1992 році у законний спосіб було передано на баланс редакцій.

Відставка мера Одеси Олексія Костусєва після недавньої аудієнції на Банковій фактично стала лише справою часу. Оскільки розмова з Віктором Януковичем, згідно з інформацією, що просочилася в ЗМІ, була такою ж жорсткою, як і короткою, — хвилину по тому Олексій Олексійович вийшов із приймальні вже потенційним екс-мером міста-«мільйонника».
Залишилося хіба що вирішити питання: як подати відставку «Другого Рішельє» (відомого одеського градоначальника, на якого публічно рівнявся Костусєв, — автор) одеським виборцям, які, згідно з опитуваннями громадськості, давно не в захопленні від роботи «дружної одеської команди Президента Януковича». І ще: як належним чином оформити організаційно переведення Костусєва з «морської столиці» на посильну посаду в тому чи іншому столичному відомстві, наприклад, главою Держстандарту або Держкомцін. Посада ж виборна: не обійтися без рішення сесії, а значить — і не надто приємної розмови про річну мерську діяльність.

«Зібралися троє мужиків (варіанти: негідників, зрадників, агентів Заходу) у Біловезькій Пущі, добряче хильнули і по п’яні розвалили велику державу». Такою є популярна, призначена для плебсу версія того, що сталося двадцять років тому.
Для більш інтелектуальної публіки існує витонченіший варіант: у протистоянні з першим й останнім президентом СРСР Горбачовим троє керівників слов’янських республік — Білорусі, Росії й України — спонтанно дійшли думки демонтувати Союзну державу, тим самим скасувавши і посаду Михаіла Сергєєвіча з її досить-таки серйозними владними повноваженнями, включаючи «ядерну кнопку».
Отож так чи інакше, згідно з цією версією виглядає, що Союз у першій декаді грудня 1991 року свавільно розвалили троє «біловезьких зубрів» — Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич.
Насправді ані спонтанності, ані сваволі, ані п’яного загулу не було. Були свідомі, раціональні дії, заздалегідь підготовлені командами всіх зазначених лідерів. Свій шлях до Біловезької Пущі пройшли всі три країни, але головні партії тут зіграли — кожна по-своєму — Україна та Росія.

Наглядова рада видавничого холдингу «Сьогодні Мультимедіа» прийняла рішення про проведення комплексного службового розслідування щодо конфліктної ситуації, яка склалася навколо роботи редакції газети «Сегодня». Про це йдеться в офіційному повідомленні наглядової ради холдингу, оприлюдненому прес-службою ЗАТ «Систем Кепітал Менеджмент» (власника «Сьогодні Мультимедіа»).
Цими днями конфлікт у газеті набув публічного розголосу. Дійшло до того, що редакція через незгоду з редакційною політикою Олени Громницької, генерального директора видавництва «Сьогодні Мультимедіа», оголосила передстрайковий стан. У заяві колективу, яку оприлюднила «Телекритика», зокрема, повідомляється, що гендиректор «веде лінію на згортання прийнятих раніше в компанії прозорих і цивілізованих правил гри». Як зазначають автори заяви, після того, як редакція звернулася до представників Ріната Ахметова, власника видавництва, і менеджерів СКМ, керівної компанії, з проханням провести розслідування, головному редакторові Ігорю Гужві запропонували звільнитися.
Оскільки цей конфлікт розгорівся, зокрема, і через Одесу, вважаємо, що ця заява становить суспільний інтерес і для нашого міста. Тож публікуємо її.

6 грудня, з деяким запізненням, представники Одеської обласної державної адміністрації, громадської ради при ОДА, головного управління юстиції в Одеській області та інші вирішили поговорити про значення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року. Зокрема про те, як проголошення незалежності України вплинуло на консолідацію українського суспільства, сприяло об’єднанню громадян різних національностей, поглядів, регіонів проживання навколо ідеї незалежності нашої країни та зміцнення державності. Говорили і про прояви політичного та соціального радикалізму, ксенофобії, расової, етнічної, релігійної, національної дискримінації та нетерпимості. Оскільки захід відбувався в рамках Всеукраїнського тижня права, порушувалися й питання нормативно-правового забезпечення розвитку суспільства.
«По суті, право — це мова спілкування між державою і населенням, тому питання захисту прав населення повинні стояти на першому місці у діяльності кожного політика. Ви знаєте ситуацію в нашому регіоні. Можна сказати, що тут захищаються права громадян та панує толерантне ставлення до всіх, незалежно від політичного світогляду, національності тощо», — розпочав засідання «круглого столу» заступник голови облдержадміністрації Петро Хлицов. Щодо референдуму, то він, на думку чиновника, дав прекрасні стартові можливості нашій державі проявити себе як вільна й незалежна країна. «Двадцять років у житті людини — це ціле покоління, а в історії держави — це мить. Неможливо йти по сходах, не спотикаючись. Ми піднімаємося сходами вперед, можливо, ця дорога не така швидка та пряма, як би нам хотілося. Водночас точно можна сказати, що ми не стоїмо на місці», — зазначив Петро Хлицов.

Уже понад два десятиліття живемо у начебто незалежній державі. Й увесь цей час ніби воду у ступі товчемо відому істину про те, що земля повинна належати тим, хто її обробляє, тобто селянам, які на ній працюють. Хто ж у цьому сумнівається? Та минають роки, а раціонального шляху досягнення цієї мети так і не знайдено. Але ж існує досвід інших країн. То чому б не повчитися, як у них розв’язували цю проблему? Скажімо, у США, країнах Скандинавії. Щоправда, там не мали таких господарів землі, як колгоспи, а відтак земельні реформи втілювали значно успішніше.
Майже два десятки років тому мені як працівникові аграрного сектору випала нагода побувати у США (штат Небраска), у фермера Тома Брауна. Більше місяця спостерігала за тим, як облаштоване там сільське господарство, побут людей. Хочу розповісти про те, що найбільше запам’яталося. Можливо, хоч цим зумію якось допомогти нашим селянам.

Доволі показова, хоч і не надто характерна ситуація склалася у місті Зарічинську на Російській Федерації. Наш мер Петро Антипенко — родом з Галичини. Точніше — з крихітного села Кринички в передгір’ї Карпат. Закінчив будівельний інститут. Навчаючись, був командиром будівельного студзагону. Отримавши диплом, спочатку працював секретарем райкому комсомолу, згодом — інструктором ЦК ВЛКСМ.
Після розвалу Радянського Союзу пішов у бізнес, зробив кар’єру, зажив слави й міцного авторитету в місті Зарічинську — досить великому індустріальному центрі. Тож не дивно, що став мером. Як глава виконавчої влади, оточив себе однодумцями, вольовими з твердими характерами і принципами. Серед них чимало вихідців із маленьких Криничок, загалом з Галичини. Всі вже давненько є громадянами Російської Федерації.

Уявіть себе на хвилинку звичайнісінькім парканом. Приміром, таким, як я: довжелезним і похмурим, що стоїть край дороги недалеко від центру міста. Річ у тім, що я не лише оберігаю від сторонніх очей зведення чергового хмарочоса, але й виконую своє суспільне призначення.
Щодня повз мене проходять і проїжджають сотні людей. Усі вони помічають мене, а я від цього лише тішуся, адже мені є що їм розповісти. Звичайно, роблю це не зовсім самостійно, адже, на жаль, паркани не розмовляють. Але я навчився контактувати із суспільством, надаючи можливість висловлюватися іншим. Ви вже не можете стримувати свої почуття? Хочете висловитися про ситуацію в світі чи виразити своє ставлення до окремих осіб? Вас не чують оточуючі? Зверніться до мене. Я люб’язно надам вам свою облуплену, засмаглу на сонці й загартовану холодом та  автомобільними вихлопами поверхню. А потім ваші зізнання в коханні, риторичні запитання, що повинні пробудити суспільну свідомість, політичні гасла, неймовірні малюнки, життєрадісні заклики усміхнутися чи оголошення про прокат велосипедів — побачить цілий світ! І все це завдяки мені. Звичайно, ви повинні мати на увазі, що ваші старання навряд чи оцінять влада і комунальні служби, але хвилина слави вам забезпечена, а я продовжуватиму робити свою справу.

Нова книга лауреата Шевченківської премії Тараса Федюка «Хуга» — це продовження спроб розмови поета зі світом і самим собою, з читачем і з рідною мовою, з минулим і майбутнім, з любов’ю і смертю...

За оцінками Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), за період з 2010 по 2035 роки загальносвітове енергоспоживання зросте на третину. При цьому половину приросту забезпечать дві країни — Китай та Індія, які відповідно до чинної кліматичної угоди (Кіотського протоколу) не мають жодних зобов’язань зі зниження викидів.
Ця інформація була озвучена на конференції з питань захисту клімату, яка проходила у Дурбані (Південно-Африканська Республіка) з 28 листопада по 9 грудня. Основне питання, яке обговорювали учасники форуму, а це представники 194 держав, — майбутнє Кіотського протоколу. Досі це єдиний міжнародний договір, який встановлює для держав обов’язкові параметри викидів парникових газів. Щоправда, у ньому визначені цілі обмеження викидів лише на період з 2008 по 2012 роки, й обов’язковий характер вони мають винятково для індустріальних країн.

Американські вчені стверджують, що спалахи на Сонці та пов’язані з ними викиди плазми призводять до сильної ерозії місячної поверхні й забирають у космос по 100 — 200 тонн ґрунту за кілька днів. Цю інформацію вони озвучили на конференції Американського геофізичного союзу в Сан-Франциско.

Та що там ті салюти, з якими б викрутасами вони не спалахували у вечірньому небі! То штучне, творіння рук людських. А ось те, що побачимо незабаром, — прекрасне природне явище, а саме — рясний зорепад. І, до речі, буде він не один.
Перший метеорний потік, один з найпотужніших і найкрасивіших — це так звані Гемініди. Метеори його яскраво-білі, нерідко породжують боліди, які, зіткнувшись з атмосферою Землі, створюють надзвичайне враження.