№ 97 (21257)  четвер 8 грудня 2011 року

Трохи більше року тому, якраз після місцевих виборів, тоді ще одеський градоначальник Едуард Гурвіц дав «Главкому» дуже емоційне інтерв’ю, в якому звинуватив команду Олексія Костусєва, котрий переміг, мало не в усіх смертних гріхах. Костусєв щодо свого попередника також не соромився у висловлюваннях, переходячи навіть на фізіологічні особливості конкурента.
Й ось тепер  Олексій Костусєв, ставленик «регіоналів», пропрацювавши в Одесі рік, після плетениці сумбурних подій і розмови з Віктором Януковичем, начебто «добровільно» пішов у відставку з мерської посади. Задля пристойності Костусєву, подейкують, запропонували посаду в Києві, але очевидно, що це досить принизлива для нього ситуація. Звісно, були вже приклади, коли Президент відправляв у відставку губернаторів, які «не виправдали», але як призначив, так і зняв, а мер — це все ж таки виборна посада...
Щодо ситуації, яка склалася, цікаво почути думку того, у чиє крісло свого часу Костусєв сів зі скандалом. Тоді Гурвіц пророкував, що новий мер просто не справиться з міським господарством і «через півроку тут будуть стояти юрби людей, які захочуть його вивести за вухо». Зараз Гурвіц — рядовий депутат Одеської міськради від фракції «Фронт змін» і вже значно скритніший та стриманіший у висловлюваннях, ніж у виборчий період.

Минулого тижня віце-прем’єр Сергій Тігіпко повідомив чорнобильцям прикру новину: грошей на них у бюджеті нема. Водночас віце-прем’єр уже рік обіцяє закрити офшорні дірки в бюджеті. Але далі слів справа не пішла.
Український парламент за останні п’ять років тричі намагався розірвати угоду з Кіпром, яка дозволяє українським багатіям ховати свої гроші в цій країні. Але кожного разу ця спроба закінчувалася фіаско.

Уже майже рік українська влада, в особі здебільшого віце-прем’єра Сергія Тігіпка, годує українців обіцянками, що перекриє шляхи для виводу грошей в офшори. Але Кіпр навіть не фігурує в цьому списку. І шансів, що українська влада відмовиться від цього «сховища скарбів», набагато менше, ніж у Юлії Тимошенко вийти на волю.
Між Кіпром і Україною курсують величезні фінансові потоки.

Великим «святом мрій» завершився міжнародний конкурс письмових творчих робіт «Україна моєї мрії», який тривав з 16 липня по 1 листопада і зібрав 581 роботу з усіх куточків України, а також з Італії та Естонії.
Суботнього дня, 3 грудня, до Києва з’їхалися мрійники з різних міст та областей України. У конгрегаційній залі Києво-Могилянської академії відбулося урочисте нагородження переможців у чотирьох вікових категоріях. Загалом, різними призами й подарунками було відзначено 68 мрійників.
Урочистий захід розпочався з приємного збігу обставин. Організатори відзначили той факт, що мрійники зібралися у символічний день у символічному місці: за адресою вул. Сковороди 2, під великим портретом Сковороди саме в день 298-ї річниці від народження українського генія — Григорія Савича Сковороди.
Нагороджувати українських мрійників прийшли члени почесного журі — всесвітньо відомий економіст, член Римського клубу Богдан Гаврилишин, який прилетів із Женеви, медіа-бізнесмен, письменник і громадський діяч Володимир Чеповий та автор проекту «Парк Київська Русь» Володимир Янченко.

Нашому синочку рік і сім місяців, звати його Ілля. Коли йому був рочок, у нього виявили злоякісну пухлину печінки — гепатобластому. Для точного встановленя діагнозу ми виїхали в Ізраїль. Діагноз підтвердився, і там запропонували лікування вартістю 150000 доларів. З червня йому почали робити хіміотерапію. Ілля пройшов п’ять курсів хіміотерапії. Після цього пухлина зменшилася настільки, що її можна видалити. Прилетів хірург із США і зробив дуже складну операцію, що тривала чотири з половиною години.
Після операції необхідна ще хіміотерапія, бо є метастази в легенях. Операція коштує 46000 доларів. Ми оплатили 22000 доларів, на іншу суму написали розписку, що зобов’язуємося її сплатити, інакше Іллю не прооперували б. Вартість таких хімій і різних аналізів складе орієнтовно 20000 доларів. Разом на лікування, що залишилося, необхідно 44000 доларів.

Наша колега — колишній редактор кодимської районної газети, власний кореспондент «Чорноморських новин» у північних районах Віра Тихонова — потребує тривалого лікування і дороговартісного протезування ноги.
Звертаємося до всіх небайдужих з проханням допомогти коштами, які можна переказати на благодійний рахунок: отримувач — ЮГРУ «Приватбанк», р/р 29249825591301, код 23212839, МФО 328704. Призначення платежу: для зарахування на карту 4405885815285421, Тихоновій Вірі Іларіонівні, благодійна допомога на лікування.
Наперед вдячні всім, хто зможе відгукнутися і допомогти.

Думки про сонети Вільяма Шекспіра в перекладах Наталі Бутук

Ледь не десять років тому одеська поетеса Наталя Григорівна Бутук, залюблена в таємницю (ледь вловиму за гнучкістю краси думки) сонетів Вільяма Шекспіра, ризикнула перекласти українською мовою усі знамениті сто п’ятдесят чотири твори. Знання англійської ще не давало гарантій на успіх. Багато хто брався за цю, визнаймо, каторжну справу. У когось виходило непогано. У когось — посередньо. У більшості ж випадків то була майже профанація. Бо треба було не просто знати англійську, а знати і її більш давній елемент — староанглійську. Як жартували колись корінні одесити: «Це вам не фунт ізюму з’їсти». А й справді. З’їсте? Що з вами станеться тоді, панове?
Та годі жартувати. Пані Бутук (а вона ж, не забуваймо, незряча!) прийшов на допомогу викладач Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Панас Юхимович Данилко. Помітивши неабиякі здібності пані Наталі, він порадив звернутися зі своїми перекладацькими проблемами через посередництво перекладачки і критика Роксоляни Зорівчак до львівського знавця англійської мови і фахівця в галузі шекспірознавства перекладачки і критика Марії Габлевич.

До редакції щодня навідуються люди. Різні й по різне. Одних, вже давніх друзів, добре знаємо, радіємо їхнім дописам. Інші звертаються в пошуках поради, а то й захисту від чиновництва, сусіда, рідні. Дехто скаржиться, що втратив надію на чиюсь поміч, тому буває радий, коли його просто терпляче вислухають, бо то теж тепер у великому дефіциті, бо нікому ти не потрібен зі своїми клопотами, вирішуй їх сам.
Мав свій інтерес і цей похилого віку чоловік, прийшовши до редакції, накульгуючи, з ціпком. Одразу сказав, що кілька років тому розміняв дев’ятий десяток. Ніхто з нас не бачив його раніше. А з’ясувалося, що він, так би мовити, ще й родич нашої «Чорноморки». Так-так, його мати, Ганна Степанівна Матійко, одеська письменниця, у далекі сорокові і перші повоєнні роки працювала у нашій газеті — «Чорноморській комуні», завідувала відділом листів, а згодом була заступником завідуючого відділом партійного життя. Тож вирішив свій спогад про матір приурочити до 95-ліття газети, яке «Чорноморка» відзначатиме у липні 2012-го.

Шановна редакціє!
Змушений вкотре звернути увагу на тему, яка порушувалася вже сотні, а то й тисячі разів, але дуже вона болюча і ніяк практично не вирішується. Мова про так званих «збирачів» металобрухту, який брухтом назвати важко, бо то придатні речі, які вони видовбують, вирізають, демонтують де тільки можна.

У передмові до своїх «Спогадів» Євген Чикаленко зазначив: «...писав обережно, щоб не підвести людей і себе, бо время було люте...»

Ось так, Шевченковими словами, визначив наш великий земляк епоху, в якій він жив, працював і боровся за Україну, де вільно почувалася б рідна українська мова, культура, освіта, журналістика, література.
Він пройшов не довге, але буремне життя, сповнене надій, розчарувань, зустрічей з великими людьми, з якими його зводила і розводила доля — іноді на якийсь час, іноді назавжди. Але кожен з них залишив по собі помітний слід у його житті, так само, як і він — у їхньому.
Євген Чикаленко був надзвичайно діяльною і працьовитою людиною, яка вміла дотримувати слова, не кидаючи його на вітер, ділитися з близькими, друзями і товаришами не тільки своєю увагою та приязню, але часто й грошима, які він заробляв власною працею, впроваджуючи у своєму господарстві новітні технології сільськогосподарського виробництва.

Галерея сучасного мистецтва АВС-арт (Київ) у серії «Імена» випустила у світ альбом-монографію «Сергій Савченко» — науково-популярне видання українською та англійською мовами про творчість одного з найяскравіших художників сучасної України, активного учасника «Одеської групи», як її називають на Заході, та мистецького об’єднання «Мамай» — так вони самі себе іменують.
Сергій Савченко народився в Одесі, тут сформувався як мистець і як громадянин незалежної України — ці дві іпостасі його постаті невіддільні одна від одної. Його палітра сповна увібрала в себе яскраві, насичені барви Півдня, а бунтарський дух південця, нащадка козацької вольниці, неминуче мав привести його до табору нонконформістів. Себто: людей, не згідних з офіційно усталеною творчою концепцією. Від тих часів протистояння офіційній догматиці у мистецтві колір залишився домінантою його творчості

В останні дні листопада в Одеській національній науковій бібліотеці ім. М. Горького в рамках декади наукової книги «Розсекречена пам’ять» відбувся захід «трибуна науковця», присвячений Дню голодоморів та репресій. У виставковій залі зустрілися краєзнавці, журналісти, художники, викладачі та студенти вищих навчальних закладів.
Заступник директора з наукової роботи Одеського історико-краєзнавчого музею Юрій Слюсар у своєму виступі наголосив на важливості наполегливої роботи в означеній темі, зокрема й молодих науковців. Досвідом роботи з використання усних джерел дослідження голодоморів та репресій поділилася доцент кафедри археології та етнології України історичного факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова Наталія Петрова. Емоційно насиченим був виступ відомої одеської художниці, члена НСХУ Світлани Крижевської, адже жахіття, пов’язані з голодоморами в Україні 1932 — 1933 та 1946 — 1947 років, торкнулися її родини. Як зазначила Світлана Григорівна: «Трагедія нації — в моєму серці…» Художниця поділилася з присутніми не лише гіркими спогадами, а й фотодокументами з особистого архіву.

У 2008 році, після 25-літнього зволікання і впертого опору місцевих князьків, з особистої ініціативи президента Віктора Ющенка у дельті Дністра нарешті був створений Нижньодністровський національний природний парк (його площа — 22000 гектарів) з метою збереження унікальних болотних екосистем на півдні України.
Не без відома і старань регіонального представництва Мінекології та групи лженауковців місцевого значення, під тиском організацій, що безпощадно експлуатують природні ресурси дельти Дністра (лісове та водне господарства області, біляївська влада), заповідне ядро Нижньодністровського парку було скорочено на 80 відсотків. По суті, заповідними залишилися тільки 2000 гектарів очеретяних заростей у центрі плавнів, куди складно дістатися навіть найзатятішим браконьєрам, які сьогодні мають у своєму розпорядженні найновіше обладнання.

Минулої суботи на одному з найвідоміших одеських пляжів — Ланжероні — відбулася акція на захист чистоти Світового океану. Клуби, що об’єднали наших земляків-дайверів (шанувальників підводного плавання) — «Кусто», «Океан», «Посейдон», та громадська організація «Акваторія життя» спільно з однодумцями з усього світу здійснили занурення, щоб у День Світового океану привернути увагу громадськості до його проблем. Глобальне потепління, забруднення навколишнього середовища, надмірне виловлення риби, полювання на китів, знищення акул та багато інших хижих дій, які чинить людина, загрожують тендітному підводному світові планети, а отже — й усім нам. Проведення Дня Світового океану приурочене до Всесвітнього кліматичного конгресу, який пройде цього місяця в Дурбані (Південна Африка).
Торкаючись безпосередньо одеських проблем, один з учасників акції Дмитро Волков наголосив на двох проблемах, які чи не найбільше загрожують нашому узбережжю. Одна з них загрожує тим, що, якщо буквально сьогодні не почати її вирішувати, Одеса може втратити статус курортного міста вже через п’ять років, а прибережні води нашої затоки перетворяться на смердючу калюжу. Причина — різке збільшення популяції черевоногого молюска рапани.

Двадцять вихованців одеських інтернатів побували у... мезозої. Впродовж кількагодинної екскурсії малеча досхочу розважилася, відвідала виставку динозаврів, послухала науково-пізнавальні лекції в ігровій формі і навіть потримала у руках деяких рептилій.
Лікувальна терапія через спілкування з тваринами — так можна кількома словами схарактеризувати суть акції, яку проводить Одеський зоопарк для вихованців інтернатів. Нещодавно, скажімо, його працівники організували «зоопарк на колесах» для вихованців 4-го інтернату: тоді до закладу привезли ящірок, шиншил та кроликів. Цього разу у гості до тварин приїжджали самі діти. А щоб ніхто не застудився, екскурсію провели не на вулиці, а в тераріумі. Тут і справді набагато затишніше (з огляду на температурний режим, необхідний для комфортного проживання мешканців-плазунів). А як цікаво! Скільки рідкісних рептилій!

На Одещині пройшов «Тиждень знань безпеки життєдіяльності».
Так, співробітники МНС та державної служби техногенної безпеки Комінтернівського району відвідали дитячий садок «Теремок». З допомогою картинок вони пояснили малятам, як діяти у випадку виникнення пожежі та інших надзвичайних ситуацій. Потім рятувальники продемонстрували як дітям, так і дорослим можливості спеціального пожежно-рятувального устаткування, завдяки якому вони справно виконують свій обов’язок.

Наприкінці листопада Черкаси приймали перший етап Європейської юнацької баскетбольної ліги серед команд 1996 року народження. У цих престижних змаганнях кращих команд Східної Європи Одесу вже втретє представляє «СДЮСШОР №2 — Хімік» під керівництвом Дмитра Шаламова. Два попередні роки одесити показували гідні підсумкові результати: п’яте місце в сезоні 2009 — 2010 і четверте — в сезоні 2010 — 2011.
Перший день нинішнього турніру для одеситів почався з гри проти господарів майданчика. Черкаська команда при заповнених домашніх трибунах зустріла підопічних Шаламова потужним пресингом, який за дві п’ятнадцятихвилинки позначився різницею в 20 пунктів. Зібравшись після перерви, наші хлопці виграли обидві чверті, але це вже не могло вплинути на загальний результат зустрічі: «Країна Баскетболія» — «СДЮСШОР №2 — Хімік» — 74:55. Друга зустріч із збірною командою одного із східних воєводств Польщі «Померанія» пройшла цілком під диктовку нашої команди. Одеська молодь добре реалізовувала всі свої можливості і, не програвши жодної чверті, впевнено узяла гору — 67:44.