Бува, вода — не радість, а біда

Офіційно початком купального сезону визначена дата — 1 травня, проте температури були такі, що насправді він розпочався на кілька днів раніше. Та навіть до офіційного терміну ні Одеса, ні область виявилися не готовими. Якщо влада (господарка комунальних місць відпочинку) часто ігнорує чи уникає питань, пов’язаних з цим, то приватники, які окупували майже всі узбережжя, просто не чують їх і не хочуть чути. Коли хтось бажає повудити рибу, господарі берега відразу знаходяться, а от подбати про безпеку відпочивальників нікому.

Показовим щодо цього є узбережжя Затоки (Білгород-Дністровський район). Незважаючи на те, що воно густо всіяне найрізноманітнішими базами відпочинку, жоден пляж тут не обстежений, не оформлений документально й не забезпечений рятувальними постами. Результати такого нехлюйства трагічні. Із 74 людей, які потонули на всіх водоймах області в минулому році, чотирнадцять знайшли свою смерть саме в Затоці. Це вже не просто недбалість місцевої влади — справжній злочин.

Давно відомо: лихові краще зарадити заздалегідь, ніж потім пожинати його сумні плоди. Насамперед треба мати через кожні шістсот метрів рятувальні пости. Принаймні — на одинадцятикілометровому березі одеських пляжів. Обслугою на кожному мають бути не менше трьох спеціально навчених людей. При МНС працюють спеціальні платні (240 грн) навчальні курси. Та розщедритися на цю доволі скромну платню власники (чи орендарі) пляжів не поспішають. Якщо минулого року навчання пройшли понад чотири сотні осіб, які потім все літо чергували біля води, то нині курсантів ледь набралася сотня.

Те ж саме з обстеженням прибережної акваторії водолазами. Досконально вивчено лише кілька кілометрів. Знову ж таки — послуги підводної розвідки господарі місць купання не замовляють. А якщо таке трапляється, то замало різні підводні перешкоди просто нанести на карту, треба спробувати їх ліквідувати, вилучити чи якимось іншим чином убезпечити. На це також «нема» коштів, хоч на всілякі грандіозні будови вистачає.

Нема грошей і на надійні, з підсвічуванням буйки. Вони справді недешеві, тож часто, замість нормальних позначок межі, можна побачити пофарбовані пластикові пляшки, каністри чи ще щось. Який-небудь відчайдух нехай не сподівається, що зможе перепочити, вчепившись за такий буй. На звичайній пластиковій пляшці довго не втримаєшся.

За правилами, місце купання має обмежуватися глибиною один метр сімдесят сантиметрів. Проте ніяких обмежень ніхто не робить. Народ звик плавати до хвилеріза, де значно глибше і куди рятувальники у разі біди не зможуть прибути миттєво. Практично відсутній контроль за роботою маломірного флоту: скутерів, «бананів», «подушок» та інших розважальних механізмів. На перший погляд, вони веселі, насправді ж — дуже небезпечні, тому вимагають особливої уваги і відповідальності.

Якщо на міських пляжах безпека купання є більш-менш нормальною (майже зразковим у цьому називають Лузанівку), то в сільській місцевості на ставках, річках, озерах, лиманах відпочинок залишається практично безконтрольним. Про це красномовно свідчить свіжа статистика: зафіксовано нещастя на водоймах в Ананьївському, Ширяївському, Савранському, Ізмаїльському, Біляївському та інших районах.

Аби нещасть поменшало, від всіх орендарів узбереж влада повинна вимагати елементарних засобів порятунку людей, обов’язкової перевірки акваторії пляжної зони, що має фіксуватися у спеціальних паспортах. Водночас велика відповідальність лягає на батьків. Привели дитину на пляж — не спускайте з неї очей. Вчіть не лише плавати, а й безпечно поводитися у воді. Минулого року упродовж літа потонуло тринадцятеро дітей. Хто їх поверне? Ніхто й ніколи. Тому робімо все, щоб веселий відпочинок був без ризику й не перетворився на трагедію.

Вероніка СКЛЯРЕНКО.