№ 40 (212104) четвер 24 травня 2012 року

Свобода, за Євгеном Сверстюком, — це скарб, який постійно треба обороняти, особливо в Україні, де люди постійно доводять право на неї. Як захищатися від нинішньої навали і чи можливо це взагалі? Чи знають українці, чим справді є демократія і за кого голосувати на виборах восени? Про це розповідь з дисидентом та мудрою людиною Євгеном Сверстюком.

— Євгене Олександровичу, за кого голосувати на виборах?

— Дуже важливо, щоб люди налаштувалися на свідомий вибір. І якщо би у людей було відчуття, що вибирають свою долю, спосіб життя, то це великою мірою заблокувало б проходження більшості тих, за ким підлість. Досі звикли орієнтуватися, та й взагалі — цілими десятиліттями, на те, що людина говорить. Але ми знаємо прекрасно, що великі негідники дуже добре говорять. Ми знаємо: що більше оснащений і освітою, і манерами негідник, то більше він небезпечний.

— Охочі потрапити в парламент вже ходять з «гречкою». І люди на це купуються. Гадаєте, це можна зупинити?

— Ми не повинні дуже дивуватися, що вони купуються. Нам легше встояти, ніж тим бідним людям. Мені гречка не потрібна. Більше того, мені взагалі нічого не потрібно. В цьому розумінні мене не можна купити.

Українська всесвітня координаційна рада висловлює свій рішучий протест проти систематичної політики репресій керівництва Російської Федерації щодо української етнічної меншини на теренах Росії, спрямованої на обмеження її культурних, духовних та інших потреб.

Рішення Верховного суду РФ про ліквідацію єдиної всеросійської української громадської організації «Об’єднання українців Росії» є ще однією ланкою в ланцюгу заходів, які можна розцінювати як політику цілковитої ліквідації та «зачистки» української спільноти в Росії.

18 травня Верховним судом Російської Федерації прийнято рішення про ліквідацію єдиної всеросійської української громадської організації.

«З ліквідацією «Об’єднання українців Росії» (ОУР) чисельна українська діаспора Росії вперше зіштовхнеться з ситуацією, коли українські громадські організації не будуть представлені на федеральному рівні. На жаль, суд фактично проігнорував проведену новим керівництвом ОУР значну роботу з метою виправлення раніше вказаних формальних недоліків у роботі», — йдеться в офіційній заяві Міністерства закордонних справ України.

У понеділок в Одесі відбувся науково-практичний семінар «Проблеми радонової небезпеки. Радон, оцінки ризику. Презентація карти радонового ризику Савранського району». Його учасники підсумували чотирирічну роботу з україно-шведського радонового проекту, створеного за угодою, укладеною міністерствами закордонних справ двох країн, Міністерством охорони здоров’я України і Шведським управлінням з радіаційної безпеки.

Чому саме радон викликав увагу спеціалістів? Бо це радіоактивний газ, який безперервно проникає із земних глибин на поверхню і є потужним випромінювачем небезпечних альфа-частинок, що руйнують живі клітини організму. Ця обставина потребувала вивчення і розробки рекомендацій щодо захисту населення від його іонізуючого випромінювання. На допомогу українським дослідникам прийшли шведські колеги, які мають у цій справі великий досвід. Перші дослідження з цієї теми там були проведені ще у 1920 році, а з 1979-го вони набули масового характеру. Як поінформували скандинавські фахівці, у них всі будівлі та окремі приміщення мають радонові сертифікати, а муніципалітети послуговуються картами радонових ризиків.

Минулої неділі в Одесі вшановано пам’ять жертв політичних репресій в Україні

Скромний меморіал на Другому християнському цвинтарі... Чорний шліфований мармур, вінки та корзини з квітами і скромні букетики...Дві шеренги військових ліцеїстів зі свічками, почесна варта...

Гарні та правильні слова чиновника, заупокійний спів батюшки, виступ колишнього політв’язня...

А з голови не йде здебілізований енкаведист, котрий маніакально, методично, неначе в тирі, власноруч розстрілює сотні славетних українських письменників, художників, артистів в урочищі Сандормох... На його кашкеті була така сама червона зірка з серпом і молотом, як на пілотках у деяких приведених сюди дітей...

Примара сталінізму вештається Україною, а її упритул на бачать ті, хто у незалежній державі мусить реагувати на це бодай за службовим обов’язком. Не хочуть бачити.

Письменник Анатолій Дімаров, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка (1982 р.), відмовився від ордена Ярослава Мудрого IV ступеня, яким його нагородив президент Віктор Янукович.

У заяві про відмову, яку поширив народний депутат Володимир Яворівський, сказано: «Не можу прийняти орден Ярослава Мудрого з двох причин. Письменник повинен перебувати в опозиції до будь-якої влади, якою б вона не була. І сприймати урядову нагороду як спробу його підкупити. Тим більше не можу прийняти нагороду з рук людей, які штовхають мою Україну у прірву».

Щоразу, коли на якихось імпрезах зустрічаюся з цією жінкою, відчуваю подив від її невгамовності, оптимізму, енергії. Я — про Аліну Григорівну Пляченко. З цікавістю читаю її статті у «Чорноморських новинах», слухаю виступи по радіо чи десь на публічних зібраннях. Скрізь вона встигає, завжди цікава й інтригуюча — як філолог, історик, патріот.

Праця Аліни Григорівни, її творчість мають велике значення для виховання молодих українців, яким сповна віддає свої знання й талант. Щоб наша молодь краще знала історію України, вміла цінувати й поважати народних героїв. Щирий уклін за таку подвижницьку діяльність!

У попередньому номері «Чорноморських новин» ми вже розповідали про перебування на Одещині лідера партії «Фронт змін» Арсенія Яценюка. Як зазначалося, під час цього візиту він зустрівся з місцевим активом партії, окремо поспілкувався з представниками ЗМІ та відповів на запитання одеситів. Бажаючих поставити опозиційному лідеру запитання виявилося багато: в залі Одеського культурного центру не було вільних місць, а до мікрофона вишикувалася велика черга.

Арсеній Петрович одразу підкреслив, що візит на Одещину для нього дуже важливий, адже не так давно, під час останніх місцевих виборів, «Фронт змін» у прямому сенсі слова боровся за Одесу і за екс-мера Едуарда Гурвіца. І хоча вибори їхній кандидат тоді програв, політична сила продовжує боротьбу на захист міста та його жителів і зараз. Після цього зізнання опозиційний лідер зазначив, що не хоче багато говорити про минуле, а вважає за краще поспілкуватися про майбутні перспективи кожного українця зокрема й України загалом.

За його словами, рішення об’єднатися для «Батьківщини» і «Фронту змін» було непростим, проте саме воно приведе опозицію до перемоги на виборах, а країну — до зміни режиму. Але тут не обійтися без підтримки громадян. Після перемоги Арсеній Петрович планує внести багато змін у роботу парламенту, зокрема зобов’язати депутатів голосувати кожен за себе. Крім того, він планує змусити їх декларувати доходи. Реальні доходи, а не лише заробітну плату 15 тисяч гривень. Виходячи саме з цих реальних доходів, опозиція вважає за необхідне вдвічі скоротити видатки на утримання членів парламенту. «Бідна країна не може утримувати багатого президента, багатого прем’єр-міністра, багатих міністрів, багатих депутатів. Виходить дивна пропорція: чим бідніші пенсіонери, вчителі та лікарі, тим багатший президент Янукович та його оточення. Тільки в цьому році вони задекларували прибутків на триста відсотків більше, ніж у минулому, і це за офіційними деклараціями», — зауважив лідер «Фронту змін».

Овідіопольський район, напевно, єдиний в нашій області, де нема безпритульних дітей. Місцеву малечу майже не зустрінеш у сиротинцях та інтернатах області. Є дітки, які тимчасово перебувають у спеціалізованих закладах за станом свого здоров’я, але й про них не забувають, провідують та передають гостинці. Якщо про те не думає рідня, міцна громада, яка дбає про власне добре ім’я, вважає єдино правильним рішенням тримати всіх своїх дітей удома, вкупці. Район — перший на Одещині за кількістю багатодітних сімей — їх тут аж 610! Перший і за кількістю прийомних родин, бо якщо дитина не має ласки та любові від рідних по крові, то відгукуються добрі душі, які приголублять і виведуть у люди. Тон же громадській думці району традиційно задають жінки.

Широтами держави пройшов Всеукраїнський тиждень планування сім’ї та збереження репродуктивного здоров’я, приурочений Дню матері та Дню сім’ї. Хто як спромігся його відзначити. В Овідіополі ж, куди з великою приємністю прийняла запрошення завітати, пристаралися на всю широту душі. Готувалися, з усього було видно, довго, старанно продумуючи урочисту частину й культурну програму. Навіть час проведення кількагодинного святкового дійства в районному будинку культури підгадали такий, щоб люди спокійно з’їхалися з сіл, відпочили, поспілкувалися та неспішно повернулися до звичних їм домашніх клопотів. А тих клопотів у родин із дітьми — щодня предостатньо.

Що спільного між Квіткою Цісик та Володимиром Івасюком? Дуже багато. Обидвох нам подарувала весна. Вона ж і забрала... Обоє співали тільки те, що самі хотіли співати. І ніколи не зраджували українській пісні.

«Щодня нам пропонують «золоті» і «срібні» голоси України — людей насправді без голосу і відчуття цієї країни, в якій вони творять». Ці слова сказав один розумний чоловік — поет, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка. Сказав кілька років тому в інтерв’ю солідній газеті. За цей час нічого не змінилося — у нас якщо й міняється щось, то лише у гірший бік. Тож коли вам набриднуть всі оті телепроекти, гламурні шоу, всі ці «голоси країни» з їх штучними пристрастями, переважаючою мовою чужої держави та не притаманними українській культурі прикметами, — тоді без жалю вимикайте свій зомбоящик. Не ставайте додатком до телевізора, який позбавляє культури художнього смаку, звужує діапазон мислення та й взагалі відучує від процесу думання; від телевізора в сучасній Україні лише витоншується інтелект — як витоншується озоновий шар в атмосфері. А найстрашнішим є те, що телевізор руйнує залишки національної ідентичності, святе почуття Батьківщини, яке притаманне громадянам будь-якої країни, тому що все те, що ми бачимо та чуємо «по телевізору», розповідає нам про чужу країну, щоб ми про себе самих нічого не знали і взагалі думали, що Україна нічого не має навіть у сенсі культури — ні визначних артистів, ні художників, ні музикантів...

Уже п’ятнадцять років поспіль в Одеській музичній академії ім. А. В. Нежданової, якій нещодавно підвищено статус з «державної» до «національної», відбуваються міжнародні науково-творчі конференції «Трансформація музичної освіти: культура і сучасність». Ось і цього разу вчені-музикознавці з вищих навчальних закладів України, Росії, Польщі, Хорватії обговорювали тут питання, пов’язані зі збереженням і розвитком музичної культури та освіти.

До учасників поважного зібрання звернувся проректор з навчальної роботи Одеської національної музичної академії, доктор музикознавства Олександра Самойленко:

— Сьогодні, коли ми говоримо про трансформацію музичної освіти, ми маємо на увазі збереження кращих традицій у вивченні музики. Пишемо «трансформація» — маємо на увазі «традиція», говоримо «зміни», а маємо на увазі «пам’ять». І це правильно, тому що пам’ять — одна з головних якостей людини. Для української культури, для української музичної освіти сьогодні, як ніколи, важливо зберегти свої традиції. Освіта — це набуття певної кваліфікації (від англійського слова кваліті — якість), тож якість освіти повинна бути гідною.

Громадська ініціатива «100 книжок для сільської бібліотеки» продовжується. Одним з перших міст, які долучилися до цієї шляхетної справи, була Одеса, а точніше — Український клуб Одеси, який приєднався до цієї загальнонаціональної акції  23 квітня, у Міжнародний день книги.

Відтоді чи не щодня одні приносять сюди, на вулицю Катерининську, 77, книжки зі своїх домашніх бібліотек, інші — телефонують з метою поповнити громадські бібліотеки з цього рухливого фонду.

Громада може все — якщо захоче, якщо знайдеться небайдужа людина — ініціатор, промотор, ентузіаст, називайте, як хочете, — хто першим кине гасло й першим почне втілювати його в життя. Ось так і стала київська письменниця Міла Іванцова ініціатором нині вже всеукраїнського руху, який отримав назву «100 книжок для сільської бібліотеки».

У світі Йосип Райхельгауз знаний як московський режисер, та при нагоді він завжди наголошує на своєму одеському корінні. І тому коли ЗАТ «Пласке» запропонувало митцеві видати книгу спогадів про рідне місто, назва збірці була підібрана ним характерна — «Одеська книжка». Нещодавно видання презентували у Золотій залі Одеського літературного музею.

Ще хлопчиком майбутній режисер познайомився з Василем Васильком та Володимиром Бортком. Першому, художньому керівникові Українського театру, як і другому, художньому керівникові Російського театру, Райхельгауз зобов’язаний вибором професії. Про те, що він зростав у «золотий період» одеських театрів, і йдеться у його новій книзі.

Чи здатне людство ефективно протистояти глобальному потеплінню, зумовленому змінами клімату, ніхто з абсолютною впевненістю сказати не може. Однак зусиль, спрямованих на те, щоб бодай загальмувати зміни клімату, не бракує.

Одним із ключових заходів у цій програмі дій є зміна парадигми в розвитку енергетики: послідовна відмова від систем, в основі яких закладено спалювання вуглеводнів, і перехід на системи, у яких використовують альтернативні відновлювальні енергоресурси — вітер, сонце, тепло земних надр, морські хвилі, прибій тощо. Наприклад, вітропарки вже нині роблять значний внесок в енергозбереження. І, як вважалося, у боротьбу з глобальним потеплінням.

Безсумнівно, в умовах цін, що підвищуються, на енергоресурси і як наслідок на електроенергію, вітроелектростанції  виглядають дуже перспективно. Їх експлуатація не потребує значних затрат, не спалюються природні ресурси, що не поновлюються.

Але чи все так «безхмарно»?

Перша «біда» — монополіст на відпуск електроенергії в країні. Чому «біда»? Гадаю, той, хто зіштовхувався з РЕС, знає чому. І якщо «перша біда» ніякого відношення до вітрових електростанцій не має, то «друга біда» стосується їх безпосередньо: вони потребують значних площ. А населення Землі збільшується, і вже зараз перед багатьма країнами постала проблема браку продовольства. Й оскільки в Україні майже 25 відсотків світових чорноземів, то виникає закономірне запитання: чи не міняємо ми шило на мило?

Із понад 6900 мов світу більш як 4800 (70%) сконцентровані в регіонах планети з високим біорозмаїттям. Як засвідчило нещодавнє дослідження, разом з деградацією довкілля на цих територіях занепадали, а то й зникали, і культура, і мова народів, що їх заселяють.

За оцінками біологів, щорічно Земля втрачає 1000 видів флори і фауни. Зі свого боку лінгвісти прогнозують, що 50 — 90% мов світу зникнуть до кінця нинішнього сторіччя.

Серед руїн історичного городища на півночі Гватемали американські археологи знайшли невеличке приміщення, у якому приблизно 1200 років тому жерці або найближі родичі вождя народу майя використовували стіни як дошки для письма, фіксуючи на них інформацію про астрономічні явища та творячи складний календар. Виявлені фрески — найдавніші з-поміж знайдених досі астрономічних таблиць майя — спростовують поширену апокаліптичну гіпотезу про настання світу в 2012 році.

Вчені знали, що майя у ту сиву давнину вже вели подібні записи, але дотепер відомими були астрономічні таблиці, «молодші» на 600 років. Нинішня знахідка відкидає пророцтво про закінчення літочислення 2012 роком, адже містить розрахунки, які охоплюють період більш як 7 тисяч років, тобто десь на 6 тисячоліть відтерміновують кінець світу.

Зазвичай у ці дні ми тільки пробували десь скупатися, але нині весна видалася такою, що вже кінець квітня подарував справжню літню спеку. Тисячі людей попрямували на морське й інші узбережжя. І ось сумний результат: відпочинок на воді тільки-но стартував, а з початку року потонуло тринадцятеро осіб. Серед них — п’ятеро дітей. Адресою трьох нещасть є Одеса, решта сталися на внутрішніх водоймах у районах області.

Цю сумну статистику під час брифінгу навели начальник головного територіального управління Міністерства з надзвичайних ситуацій Володимир Боделан та в.о. начальника головного управління Державної техногенної безпеки Віктор Федоровський. Обидва підкреслили: більшість нещасних випадків сталася у місцях, не призначених для масового відпочинку та не обладнаних рятувальними постами.

Наказом управління «Західно-Чорноморська держрибоохорона» з 15 травня і до закінчення встановлених термінів державної заборони дозволено любительський лов риби у порядку загального використання водних живих ресурсів (на безоплатній основі) виключно на ділянках, закріплених за громадськими організаціями, з урахуванням обмежень, встановлених безпосередньо громадськими об’єднаннями стосовно добового відвідування.