Життя, покладене на вівтар чесної журналістики

Світла пам’ять про Вас, Ігоре Федоровичу, Ваші життєві й професійні уроки — назавжди з нами.

Іван МЕЛЬНИК.

З українською журналістикою, з Національною спілкою, членом якої Ігор Лубченко був більше піввіку — з часу її створення, пов’язане все його трудове і творче життя.

Ігор Федорович народився 3 листопада 1937 року в російському місті Псков. Його дитинство і юність пройшли на Слобожанщині, в Ізюмі. Там ще у дванадцятилітньому віці друкував у місцевій газеті свої перші замітки, з яких і почався його журналістський шлях. Заочно закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Працював відповідальним секретарем багатотиражки однієї з шахт Донеччини. Повернувшись в Ізюм, трудився в багатотиражній газеті паровозоремонтного заводу, секретарем міськкому комсомолу. Молодого талановитого журналіста запросили на посаду завідувача відділом у харківську обласну молодіжну газету «Ленінська зміна».

З 1964-го Ігор Лубченко жив і працював у Києві: інструктором ЦК ЛКСМУ, завідуючим відділом, заступником редактора газети «Комсомольское знамя». Сім років очолював популярну в ті часи газету «Молодь України». Шість років був власним кореспондентом «Учительской газеты» по Україні, після чого його призначили редактором загальноукраїнської газети «Освіта». Твердо і послідовно відстоював високі стандарти журналістської професії, не мирився зі спробами тиску можновладців на очолювані ним редакційні колективи, за що був звільнений з посади редактора «Молоді України», а згодом і газети «Освіта». Незаконність звільнення з останнього місця роботи доводив чотири роки в судах різних інстанцій і домігся повної виплати за вимушений прогул.

На пропозицію Ігоря Лубченка при Спілці журналістів України у 1994 році було створено Комітет захисту свободи слова. Через три роки після цього делегати IX з’їзду СЖУ обрали його головою спілки. На наступних з’їздах, у 2002-у та 2007-у, переобирали на цю посаду.

Ігорю Федоровичу Лубченку належить визначна роль у розвитку сучасної української журналістики, у консолідації і згуртуванні наших спілчанських лав, розв’язанні гострих соціально-економічних проблем редакційних колективів. Він був ініціатором надання спілці статусу національної, брав активну участь у підготовці низки законів і нормативних актів, які торкаються важливих питань життєдіяльності вітчизняних ЗМІ, енергійно боровся проти підвищення тарифів на доставку періодичних видань, домагався пільг редакційним колективам, гарантій соціального захисту журналістам. Він послідовно відстоював свободу слова, займав чітку громадянську позицію. Під час свого п’ятнадцятилітнього головування в НСЖУ гідно представляв її в авторитетних міжнародних журналістських і правозахисних установах, був організатором багатьох семінарів, «круглих столів», конференцій, присвячених проблемам формування і розбудови в Україні незалежної журналістики, основ громадянського суспільства.

Ігор Лубченко удостоєний високих державних нагород — орденів «Ярослава Мудрого» V ступеня та «За заслуги» III ступеня, звання «Заслужений журналіст України».

Раптова, несподівана, передчасна смерть Ігоря Федоровича Лубченка — гірка, непоправна втрата для української журналістики, Національної спілки журналістів України, всього нашого суспільства. Глибоко сумуємо, схиляємо у скорботі свої голови, висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Ігоря Федоровича Лубченка. Уроки Ігоря Федоровича будуть нам дороговказом у журналістській діяльності і професійній самоорганізації. Світла пам’ять про нього назавжди залишиться в літописі вітчизняної журналістики, у серцях кожного з нас.

Правління Національної спілки
журналістів України.

Співчуття у зв’язку зі смертю багатолітнього голови НСЖУ, заслуженого журналіста України Ігоря Лубченка висловив Президент України Віктор Янукович. «Пішла з життя людина, яка багато років опікувалася питаннями розвитку та роботи українських ЗМІ, приймала до серця проблеми журналістів та допомагала у їх вирішенні», — йдеться у співчутті глави держави.

Телеграму співчуття рідним, близьким і колегам Ігоря Лубченка у зв’язку з його смертю надіслав Голова Верховної Ради Володимир Литвин. У телеграмі є такі рядки: «Відійшов у вічність громадянин, патріот, істинний демократ, який усім своїм життям утверджував високі цінності й ідеали добра, правди, справедливості. Осиротіла вітчизняна журналістика — не стало її ревного служителя й відданого захисника, багаторічного й незмінного керманича НСЖУ».

Прощання з Ігорем Лубченком відбулося у вівторок у столичному Будинку вчителя. Колеги з різних куточків України, відомі громадські і політичні діячі, ті, хто знав і шанував цю високоморальну і високопрофесійну людину, прийшли провести Ігоря Федоровича в останню путь.

«...На останньому з’їзді спілки делегати назвали 15 років головування Лубченка — ерою Лубченка. І хоча Ігор Федорович не любив пафосності та показухи, але це була справді ера. Це був мій наставник і друг. 2002 року, коли я прийшов в УНІАН, він сказав: якщо ти будеш захищати журналістів, незважаючи на власників, тоді я твій союзник», — цитує «Телекритика» слова, сказані новообраним головою НСЖУ Олегом Наливайком під час прощання у Будинку вчителя.

Панахиду за Ігорем Лубченком відслужили у Володимирському соборі. Поховали Ігоря Федоровича на Байковому кладовищі.