Продовження. Початок у номері за 5—7 січня.

Український килим у Раді Європи

Навіть сьогодні, коли ми, всі українці, відчуваємо біль війни, яку веде росія на наше повне знищення, життя триває. Ми так само мріємо, перетворюємо мрії в бажання, бажання — в конкретні плани, а плани — в дії. Іноді трапляються дива, коли мрія відразу стає реальністю, оминаючи всі етапи її втілення.

20 грудня 2022 року розпорядженням голови Одеської ОВА затверджено обласну Програму розвитку та функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на 2023—2025 роки.

Мовне питання стало ключовим у гібридній війні російської федерації проти України, а маніпуляції й пропаганда навколо нього плелися довгі роки. Проросійські діячі добре розуміли, що без повноцінного функціонування української мови в усіх ділянках публічного життя суспільства на всій території України українській нації загрожує втрата статусу й ролі титульної і державотворчої нації.

«Динаміка позитивна. Все розвивається в рамках плану міністерства оборони й генерального штабу» Так у Башкирії в середині 2023 року відповів журналістові глава російської держави. Не полінуйтеся заглянути у будь-який пошуковик. Отримаєте аналогічні відповіді путіна в минулому році. Але чи був у нього план проведення «спецоперації» в Україні? І чи взагалі у гопників бувають плани?

Є ще за що воювати

Заглянувши в радянські газети минулого століття, виявимо, що плани бувають. Плани п’ятирічок, наприклад, розробляли в Політбюро, приймали на з’їздах КПРС і публікували в пресі. Більшість з проголошеного в планах, щоправда, не доводили до кінця і вдавалися до коригувань. Але динаміка була позитивною аж до моменту, коли партія разом з планами побудувати комунізм опинилася на звалищі історії. Бували, певна річ, винятки. Плани луб’янки з підготовки і проведення репресій ніде не публікували, а їх результати тримали (в росії і досі тримають) під грифом «Цілком таємно». І ніякий архів у сусідній країні офіційно не відповість, хто доніс на вашого діда чи прадіда і де його розстріляли «без права на листування».

Я знову у Львові. За чотири дні до святкування Хрещення Ісуса за старим, юліанським календарем і за дев’ять днів після святкування Богоявлення, чи Епіфанія за латинським обрядом. Учора росіяни запустили балістичні ракети по Україні. Особливо постраждало південно-східне місто Дніпро, де було обстріляно житловий будинок зі значними жертвами серед цивільного населення. Київ, наш пункт відправлення, також був підбитий, але потяг вирушив лише на півгодини із запізненням. Життя триває.

Насправді є багато приводів для оптимізму, незважаючи на нещодавні вибухи по всій Україні, включаючи західні міста Львів та Івано-Франківськ. Учора у київському метрополітені діти співали українських пісень. На горизонті — західні танки та протиракетні комплекси Patriot. Українці — справді незламний народ. Звичайно, вони скаржаться так само, як і будь-хто інший, але їм незмінно вдається зловити позитив. Одна з їхніх улюблених фраз — «Герої не вмирають!», попри те, що герої України гинуть щодня.

(Закінчення. Початок у номері за 12 січня)

Мова йде про те, що це не війна путіна, що більшість росіян підтримують цю війну.

Мова йде про те, що треба дивитися правді в очі — путін управляє росією не тільки за допомогою репресій, не тільки за допомогою цензури. Він управляє росією за допомогою соціального контракту, який укладений між кремлівською елі-тою і російським народом.

Народження дитини — щастя, а в поліцейського офіцера Визирської громади Дмитра Третякова воно подвійне!

Лейтенант поліції Дмитро Третяков і його кохана дружина Мар’яна вперше стали батьками, й одразу двійняток. Синочка назвали Марком, а донечку — Златою. Впевнені, що в цій прекрасній родині дітки виростуть хоробрими, справедливими та чуйними людьми.

Іван та Анна Кандаловські — друге покоління поліцейських у родині — пишаються тим, що пішли шляхом тата.

Батько — Іван Кандаловський — ветеран МВС, який 33 роки пропрацював у правоохоронних органах. Половину життя майор міліції присвятив служінню людям і власним прикладом прищепив дітям прагнення захищати права та свободи громадян.

Уряд затвердив програму з обміну ламп розжарювання на світлодіодні лампи. Про це йдеться у постанові «Про реалізацію експериментального проєкту щодо створення сприятливих умов для забезпечення ефективного споживання електричної енергії населенням», схваленій на засіданні Кабінету Міністрів 10 січня.

Програма має стартувати у кінці січня, а масовому запуску передуватиме бета-тестування у застосунку «Дія».

Кожен із нас цікавився у дідусів, бабусь, а хтось і в прадідів-прабабусь своїм родоводом, і чув від них якісь родинні історії, легенди. Бо ж усі ми є носіями певної програми кількох поколінь. Наша ДНК – це не лише колір очей чи волосся, а й суміш рис, чеснот, талантів, перейнятих від наших предків.

З великою любов’ю згадує ветеранка педагогічної праці Майя Миколаївна Поліщук із села Покровка свою бабусю Ірину Іванівну Божинську. Народжена вже дуже далекого 1882 року, вона встигла навчити внучку всіх життєвих премудростей, поділитися з нею спогадами, сімейними історіями й сільськими бувальщинами, передати народні традиції та звичаї, що споконвіків побутували у цій мальовничій надтилігульській місцині.

Сковородіана Дмитра Шупти

2022 року Україна вшановувала 300-літття Григорія Савича Сковороди. У Переяславському університеті Центр сковородинознавства провів ювілейну міжнародну наукову конференцію, на якій я представила доповідь, присвячену сковородіані Дмитра Шупти. З приємністю відзначу, що про творчий доробок відомого поета й дослідника-сковородинознавця йшлося і в доповідях Тетяни Гринь, наукової співробітниці Чорнуського літературно-меморіального музею Г.С. Сковороди, та Петра Лойтри, композитора й педагога з Кропивницького.

Символічно, що Дмитро Шупта, який і раніше брав активну участь у конференціях Центру сковородинознавства, цього разу представив розвідку «Слово — зброя філософа-воїна», в якій осмислює духовну участь Сковороди у сьогоднішніх трагічних подіях, пов’язаних з вирішальним етапом тривалої й виснажливої боротьби українців проти своїх поневолювачів-московитів.

17 грудня 2022-го парламент України ухвалив постанову про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022—2023 роках (№6406). Її ініціаторами стали народні депутати — члени Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики.

Переглянувши цей список, я помітила, що кілька цікавих і знакових ювілейних подій не потрапили до нього. Зокрема, нема там такої дати, як 850-ліття з часу другого походу на Київщину володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського — сина Юрія Долгорукого. Тоді він привів на Київщину величезне на той час (50 тисяч) військо. Але в ніч на 19 грудня 1173 року під Вишгородом воно було дощенту його розгромлене нашими предками під орудою Мстислава Ростиславича та луцького князя Ярослава Ізяславича.

Нещодавно вся Україна дізналася про мученицьку загибель харківського поета Володимира Вакуленка, тіло якого ідентифікували в колективній ямі м. Ізюма. Так розправилися загарбники з нескореним поетом. Я знала його саме таким — принциповим і чесним.

Познайомилися ми з ним ще в 2009 році на Харківщині, де саме він вручав мені літературну премію імені Михайла Чабанівського. Інколи по телефону ми обмінювалися новинами, а в 2016-у він звернувся до мене з проханням написати відгук на нову книжку «Музи Планети».

Після повномасштабного вторгнення росії в Україну на узбережжі Чорного моря з’явилося набагато більше, ніж зазвичай, мертвих дельфінів та інших морських ссавців. Учені стверджують, що причина цього — активність російського військового флоту, йдеться у статті на https://www.bbc.com.

Щоранку на світанку Іван Русєв прогулюється берегом Чорного моря на південному заході України. Восени він спостерігав, як мільйони перелітних птахів вирушили на південь. Останні пелікани відлетіли в кінці вересня і повернуться лише у березні. Птахи мігрують, але в ритм їхнього існування, як і в ритм життя інших видів дикої природи грубо втрутилася російська війна.

Із 1 січня набула чинності оновлена редакція Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», відповідно до якої уповноваженим органом управління в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку на виробництві визначено Пенсійний фонд України.

Для отримання фінансування з лікарняних від Пенсійного фонду України роботодавцеві, як і раніше, необхідно подати заяву-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам кошти.

У разі призупинення трудового договору людина може отримати субсидію.

Постановою Кабміну від 21.10.1995 №848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» отримати допомогу на оплату житлово-комунальних послуг у разі призупинення дії трудового договору можна, якщо за людину сплачували (або вона сплачувала за себе сама) єдиний соціальний внесок у розмірі, не меншому, ніж мінімальний, протягом кварталу, що передує кварталу перед місяцем звернення за субсидією

У разі смерті пенсіонера особи, які здійснили поховання, мають право на отримання грошової допомоги.

Залежно від закону, згідно з яким пенсіонер отримував пенсію на момент смерті, допомога на поховання виплачується в розмірі двомісячної пенсії померлого, а у випадку, якщо померлий був «військовим» пенсіонером, — у розмірі тримісячної пенсії, але не менше п’ятикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Багато морських ссавців, хоча й не вміють говорити, але при спільному полюванні та в інших ситуаціях, що вимагають злагоджених дій, покладаються на спілкування за допомогою звукових сигналів. Саме тому в процесі еволюції дельфіни розробили власну складну мову.

Однак в останні роки шумове забруднення океанів у результаті людської діяльності дуже зросло і згубно впливає на деяких тварин. Наприклад, вчені з’ясували, що від шуму кораблів та бурових платформ у китів виникає кесонна хвороба, змінюється поведінка, і вони починають викидатися на берег, повідомляє www.bbc.com/ukrainian.

Заможна міська сім’я підгодовувала голодних студентів, часом лаяла радянську владу. Глава сім’ї нікого не лаяв. З його вини полягло близько тисячі солдатів на Близькому Сході, і генерала відправили у відставку. Звільнений упав у маразм і замовк надовго. Він приходив до тями винятково у свята. У Святвечір 6 січня далекого 19** року старий прокинувся. Щосили стукнув кулаком по святковому столу і на весь будинок закричав: «Голубь міррра!». Гості злякалися, а господиня пояснила: тільки-но дід згадає, скільки бійців занапастив через свою дурість, кричить «благим матом». Над ним треба голосно рахувати до тисячі, щоб утихомирити.

2023-й. Уже більше ста тисяч

Минуло багато часу. Я забув дивний випадок. Але згадав минулого тижня. У зв’язку з різдвяним «перемир’ям», оголошеним главою російської держави. Над миротворчою ініціативою путіна встиг посміятися увесь світ. Хоча корисніше було б думати над тим, як втихомирити людожера. Рахувати до ста двадцяти тисяч терпіння не вистачить, а з продовженням безглуздої війни цифри втрат росії у живій силі на українському фронті, скоріш за все, за рік зростуть удвічі.

Слово священноархімандрита Києво-Печерської лаври, предстоятеля Української православної церкви Епіфанія з нагоди першого богослужіння в Успенському соборі

Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри! Христос народився!

Немає справді достойних і повноцінних слів, якими зараз ми можемо висловити подяку Всевишньому Богу за Його велику милість до нас, виявлену в тому, що нині у цьому Домі Пресвятої Богородиці, у соборній церкві Печерської лаври ми урочисто Божественною літургією прославили Різдво нашого Спасителя, Господа Ісуса Христа. Понад два десятиліття тому було відновлено з руїн цю святиню як дар українського народу до ювілею 2000-ліття Різдва Христового, а нині ми святкуємо ніби друге народження і цього соборного храму, і самої нашої Лаври Печерської. Бо з них відходить штучний дух нечестивого вчення «русского міра» і повертається дух істинного духовного служіння святому православ’ю і українському народу.

До 90-х роковин Голодомору 1932 — 1933 років в Одеській національній науковій бібліотеці під егідою Міністерства культури та інформаційної політики і в співпраці з Інститутом історії України НАНУ, Одеським історико-краєзнавчим музеєм, Державним архівом Одеської області відбулася всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю «Голодомор-геноцид як чинник руйнації традиційної культури українців».

Понад три десятиліття українські вчені досліджують страшні події Голодомору-геноциду 1932 — 1933 років. Увага суспільства до цих трагічних сторінок нашої історії не згасає, а нині, в умовах повномасштабного російського вторгнення, набуває особливого значення. Численні конференції та публікації свідчать про актуальність теми. Триває виявлення нових складників джерельної бази і введення в науковий обіг ра-ніше невідомих архівних документів, вивчаються музейні колекції, оприлюднюються мате-ріали періодичної преси того і подальших періодів та свідчення очевидців. Значним є внесок бібліотек, архівів, музеїв, ос-вітніх, наукових та громадських інституцій.

Минулий рік увійде в історію не тільки як рік початку повномасштабної війни. У 2022-у Україна вперше отримала Нобелівську премію миру.

Лауреатом однієї з найпрестижніших нагород у світі стала правозахисна організація «Центр громадянських свобод». Утім, навіть така визначна для країни подія за традицією не обійшлася без бурхливого обговорення із засудженням у соцмережах. Українців обурило, що Нобелівський комітет вирішив цього разу розділити премію між правозахисниками росії, України та Білорусі. Багато хто побачив у цьому кроці бажання підживити старий радянський міф про «братні народи». Знайшлися й ті, хто вимагав від українських правозахисників показово відмовитися від отримання Нобеля.

(Продовження. Початок у номері за 5-7 січня)

Ерзянський національний конгрес зібрався у вигнанні в естонському місті Отепя 30 вересня 2022 року для розгляду питання про посилення репресій у російській федерації. Делегати після обговорення ухвалили важливі резолюції щодо нових цілей і завдань національного руху, серед яких — боротьба за незалежність Ерзі та відокремлення ерзянської території від рф.

Ерзя — один з найчисленніших фіно-угорських народів рф, що проживає на Поволжі. У всеросійських переписах ерзян часто записують під екзонімом «мордва», об’єднуючи їх в одну національну групу з мокшанами. Така уніфікація ускладнює розрахунок ерзян. Загальна їх чисельність — близько 500 тисяч. Ерзянська мова — угро-фінська мова фіно-волзької групи, одна з трьох державних мов Республіки Мордовія, поряд з мокшанською та російською. Ерзяни сповідують християнство (православ’я і лютеранство), а також традиційну національну релігію — інешкипазію.

Одеські оповіді Таміли

Переді мною в люстрі — білява чарівниця з гарнющими, великими, уважними очима.

— Скажіть, скільки б ви обрізали? — запитую, звісно, польською.

— Ось стільки, — відповідає білява красуня й підносить кінчики мого волосся вгору, а я чую знайомий акцент.

— Ви звідки? — запитую українською.

— Ой, як добре чути нашу мову! З Одеси.

В одній із поважних бібліотек Одеси до моїх рук потрапив часопис двадцятих років минулого століття під назвою «Нова громада», який видавався в Києві Всеукраїнською кооперативною радою (ВУКОРАДА). У числі 9 від 15 вересня 1923-го в рубриці «З культурного поля» привернула увагу публікація «Мистецьке об’єднання «Березіль». Поряд — дві тогочасні фотографії: режисера Леся Курбаса і колективна — режисерської лабораторії та адміністративної групи об’єднання.

Автор публікації — І. Шевченко. Вочевидь, ідеться про Йону (Іону) Васильовича Шевченка (1887 — 1940) — українського актора і театрознавця. Зокрема він є автором праць «Сучасний український театр» та «Українська драматургія» (обидві — 1929), статті «Молодий театр», його роль і робота», опублікованої у збірнику «Молодий театр. Ґенеза. Задання. Шляхи» (1991). Репресований у 1937-у.

18 січня 1878 року в родині німецьких колоністів, яка після завоювання Російською імперією Бесарабії перебралася в Буджацький край з далекого Ельзасу, народився один із майбутніх засновників Армії УНР та Української Держави Олександр Шайбле.

Його батько, Яків Іванович, наприкінці ХІХ століття володів в Аккерманському повіті майже 50 десятинами землі. А ще родина мала власність у Херсонській губернії.

Не пам’ятаю такого радісного, як цьогоріч, Різдва в одеській парафїі Святого апостола Андрія Первозванного Української греко-католицької церкви.

Може видатись, щонайменше, незрозумілим подібне твердження. Вже майже рік триває війна з жорстоким, ненажерним ворогом, котрий поклав собі за мету знищити нас як незалежну державу, як націю, як народ. Коли завершиться ця війна, не можуть передбачити навіть наші героїчні захисники, за яких щоразу моляться парафіяни. Але перемога наша прийде — обов’язково, й саме цією упевненістю, цією непохитною вірою якраз і перейняте цьогорічне Різдво, певен, в усіх українських релігійних громадах. І є надія, що й у громадах інших конфесій в Україні, вірні яких у ці різдвяні дні своїми молитвами дякують Господу за те, що допомагає нашим воїнам зупинити ворога та гнати його геть з нашої землі разом із його «рускім міром», у молитвах просять Спасителя за нашу перемогу.

Одеситам покажуть «майбутнє, яке вони воліли забути»

Три великі імерсійні театральні вистави, об’єднані єдиною історією та персонажами — загалом майже 15 годин занурення у мереживний світ снів, які так складно відрізнити від реальності. Автори проєкту — Театр №7 — обіцяють щемливі історії з найближчого майбутнього: світ переможного ескапізму, де на кожну жахливу реальність знайдеться своя солодка мрія. Десятки яскравих персонажів, якими легко захопитись, та заплутану історію, в якій цікаво розбиратися.

Амбітний та масштабний проєкт реалізується в Одесі з третього дня повномасштабного вторгнення.

Ексміністр закордонних справ України, дипломат Павло КЛІМКІН в інтерв’ю ведучому програми «Вердикт» Сергієві Руденку на телеканалі «Еспресо» розповів, як російська агресія проти України вплинула на світ.

— 24 лютого 2022 року ми стали свідками того, як впала система безпеки, яка була до цього у світі. Путін та його команда зробили все можливе, щоб кинути виклик не лише Україні, а й усьому світові, розтрощивши систему безпеки, яка була дотепер, й архітектуру співіснування на земній кулі. Чи був світ готовий до цього?

Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний на своїй Фейсбук-сторінці підсумував трагічний і героїчний 2022 рік, зазначивши, цей рік змінив українців, сьогодення і майбутнє та увійшов до світової історії.

Валерій Залужний виділив вісім основних подій-пунктів, року що минув.

Судячи зі дзвінків до редакції, дехто з різних причин не встиг передплатити «Чорноморку» на нинішній рік. Буває. Та згаяне можна надолужити, бо ж передплата не закінчується ніколи!

Отож, якщо ви до 25 січня звернетеся у поштове відділення чи до листоноші й оформите передплатний абонемент, то вже в лютому отримуватимете нашу газету.

2022 рік, безумовно, буде закарбований не лише в українській історії, але й у європейській. А також він буде дуже помітним в історії світовій. Для українців це був рік великої війни і великих випробувань, рік трагічний і героїчний.

Більше про те, із чим 2022-й увійде в історію, «Історична Свобода» (https://www.radiosvoboda.org) спілкувалася з істориком Ярославом ГРИЦАКОМ.

Для Одеського національного академічного театру опери та балету 2022-й став не лише випробуванням на міцність. У передноворіччя генеральна директорка театру Надія Бабіч презентувала журналістам відзнаку «International Opera Awards», якою удостоєний очолюваний нею колектив і яку називають оперним «Оскаром».

Цю престижну нагороду отримали у Мадриді головний диригент театру, маестро В’ячеслав Чернухо-Воліч і режисерка Оксана Тараненко, яка під час війни виступила постановницею сучасної української опери Олександра Родіна «Катерина».

Виступ Мирослава МАРИНОВИЧА в Українському католицькому університеті на «круглому столі» «Національна єдність під час і після війни»

Національна єдність майже завжди була слабким місцем в українській історії. А плач Ярославни з приводу фатальної ворожнечі поміж давніми русичами плавно переходив у жалісливі плачі часів Козаччини, Гетьманщини, Розстріляного Відродження чи Другої світової. В історії України найпопулярнішою молитвою всіх часів була «Боже, нам єдність подай».

А Він її чомусь не подавав. Бо не хотів? Бо ми такі добрі й чемні, а Він цього не побачив? Чи, може, тому, що Він не приймає такого собі «небесного патерналізму», коли покладаються на волю Божу, а самі вперто не хочуть змінити в собі те, що і призводить до тих бід? Небесна педагогіка часом буває невблаганною.

У першому огляді 2023 року хочу звернути увагу не на тему гарячу (певна річ, це війна), а на тему холодну — на відсутність світла в квартирах співгромадян. І підійти до питання не глобально, як-от винен агресор й особисто путін, а конкретно. З точки зору простих людей. Нам не гірше від інших відомо, що українська енергосистема зруйнована бомбардуваннями. І якби не героїчна — без лапок — робота працівників ДТЕК і комунальних служб, блекаут надовго накрив би не одну область нашої країни.

Дефіцит як спосіб життя

Отже, слава героям, але не про них зараз мова. А мова про те, що електроенергія як під час війни, так і під час миру є товаром, який можна продати і купити. Знову ж купити і продати або за законами ринку (з урахуванням попиту і пропозиції), або, як за радянської і частково вже української влади, — за розподілом планових і регулюючих органів. Роботи гігантів у Києві — «Укренерго», НКРЕ, Кабінету Міністрів і парламенту — я, як обіцяв, не торкатимуся. А в рамках цього огляду згадаю про одне поняття, з моєї точки зору, недостатньо висвітлене економістами.

Калмики (ойрати) — монгольський народ, що оселився в Поволжі на початку XVII ст. За віросповіданням вони переважно буддисти. За переписом 2010 року в російській федерації їх налічується майже двісті тисяч. Ще чотириста тисяч проживають за межами рф. Республіка Калмикія розташована в найвіддаленішій частині південно-східної Європи. За назвою вона є автономною республікою у складі рф. Остання незалежна держава калмиків була ліквідована указом катерини II 19 жовтня 1771-го.

2—9 липня 1920 року відбувся I Всекалмицький з’їзд Рад трудового калмицького народу, який проголосив утворення державності у формі автономної області у складі ррфср. У ньому взяли участь делегати від усіх калмицьких улусів Астраханської і Ставропольської губерній, калмиків, що проживають на Дону і Тереку, в Киргизстані, на Уралі і в Оренбурзькій області.

Маразліївській громаді торік вдалося заощадити 250 тисяч бюджетних гривень завдяки рекомендаціям і консультаціям, а також практичним знанням, отриманим під час участі у проєкті «План бюджетної стабілізації», реалізованому програмою «U-LEAD з Європою».

— Дуже вдячна експертам U-LEAD за такий вчасний і корисний проєкт. Спільно з ними ми проаналізували видаткову і дохідну частини нашого бюджету. Ми пройшли кожний крок і зрозуміли, що треба переосмислити нашу діяльність. Наприклад, ми планували витратити чималі кошти на розробку нормативно-грошової оцінки, але експерт підказав, як це можна зробити інакше, і в результаті ми вже заощадили 250 тисяч для інших важливих потреб громади, — розповіла керівниця фінансового управління Маразліївської сільської ради Анна Городецька.

1 січня 1909 року народився Степан Бандера

Понавигадували небилиць — заболить горло, відповідаючи на все те. А хто зі шкури пнувся? Та все ті самі вороги, котрі століттями старалися знищити нас. Як націю, як волелюбний, щирий народ, який ні за що не розстанеться зі своєю ідентичністю. Так, ми і мазепинці, і петлюрівці, і, певна річ, бандерівці — були, є і будемо. «Україна — наша мати, батько наш — Бандера». Одвічна ненависть ворога врешті-решт погнала його на нашу землю. Тепер уже відповідаємо вогнем праведним — так на-дійніше, і є надія, що — назавжди заткнемо їм пельку. Під прапором нашої свободи, з тією любов’ю до матері-Батьківщини, якою палало і його серце…

Пишучи, або ж розмірковуючи, про Степана Бандеру, зазвичай приходять до голови якщо не стандартні, заяложені думки, то, назагал, урочисто-піднесені, патетичні визначення. Це правильно. Але недостатньо. Через усі ті брехні, в які повірили нестійкі душі частини громадян наших, замало знаємо про нього. Того й лізе до голови все якась загальщина, бачимо здебільшого плакат, гасло, політичного діяча, а не живу людину. Котра мислила категоріями майбутнього, але всім своїм єством жила в своєму часі, була його уособленням…

Документальний фільм під такою назвою з циклу «Український Південь» створений на замовлення Інституту національної пам’яти та за підтримки «Ветеранс Хаб Одеса» наприкінці минулого року.

Це, властиво, короткий ролик, з якого дізнаємося про те, як у перші повоєнні роки (коли ще продовжувалась жорстока боротьба проти відновлення совєтської влади, коли, задавалося, кожен крок упівців відстежувався органами) головнокомандувач Української Повстанської армії Роман Шухевич — Тарас Чупринка приїздив до Одеси на лікування.

* * *

Перехрещу усі твої дороги,
Усім святим молитви прошепчу.
Попрошу тобі захисту у Бога,
На крилах ангела надію прихищу.
Перехрещу усі твої стежини,
Які судьба вготовила тобі, —
Хай бережуть святі мою дитину
І ангел помагає у путі.
Благословлю усі твої звитяги,
Молитвами осяються шляхи,
І дух життя на олтарі свободи
В дзвонах добра постане навіки!

Холоп

Хоча не експерт, але знаю напевне:
чекати повстання у рашці даремно.
Не може холоп проти пана повстати,
бо доля холопа — терпіти й мовчати.
Тож терпить покірно знущання і бідність —
у нього давно атрофована гідність.