У кожного вождя буває момент, коли необхідно підтвердити право керувати державою і продемонструвати фізичне й душевне здоров’я. У 1966 році хворий товариш Мао Цзедун змушений був на очах у китайського народу переплисти ріку Янцзи. Вождь московського народу в 2023-у опинився у схожому становищі.

Вдруге Янцзи не переплисти

Найправильнішим для хворого в усіх сенсах старого було б пірнути в Москву-ріку з ядерною валізкою. І не виринути. Що-правда, нема на кого залишити мільйони дресированих патріотів. Але що про них переживати? Подумаєш, виберуть іншого здорового вождя або для наведення порядку запросять когось зі сторони. Кандидатів — хоч відбавляй. Один із них, до речі, в понеділок, 20 січня, прибув до колишньої столиці соціалістичного табору з триденним державним візитом.

Коли в чомусь є сумніви, варто порадитися з мудрецем. Так робили віддавна. Допомагало. Українського психолога, соціолога, директора Інституту соціології НАН України Євгена Головаху заслужено називають мудрецем. Покладаючись на свій науковий і життєвий досвід, він поганого не порадить.

Ось і ми («Дзеркало тижня. Україна» — https://zn.ua) вирішили поставити йому кілька запитань, які хвилюють дуже багатьох.

Згадаємо недавній скандал про закупівлю яєць для ЗСУ, ціна яких виявилася вдвічі вищою, ніж у маркетах. Міністрові оборони довелося доводити, що це не корупція, а технічна помилка. Резніков у своєму кабінеті всидів, але осад залишився. То, може, не варто було розхитувати крісло міністра під час воєнних дій, а зачекати до «після війни»? З цього й розпочалася наша розмова з Євгеном Головахою.

Тарасе, знов до тебе я приходжу,
Бо ти для мене слово і закон.
Ліна КОСТЕНКО.

Всі ми сьогодні на війні, а разом з нами і Тарас Шевченко відстоює нашу свободу й наше майбутнє. Та й не може бути інакше. Як не могла інакше відбутись ця подія: традиційні Шевченківські читання в Одеській національній науковій бібліотеці, як лише в такому дискурсі. Традиційні — в щонайкращому значенні, бо це якраз одна з тих традицій, що повертають нас до цієї постаті, ще більше зближують нас із ним.

У читаннях, після емоційного перед-слова директорки бібліотеки, заслуженого працівника культури України Ірини Бірюкової, взяли участь: голова Одеської обласної організації НСПУ, доцент ОНУ ім. І.І. Мечникова Сергій Дмитрієв, доктор історичних наук, професор кафедри історії України цього ж ВНЗ Олександр Музичко, генеральна директорка Одеського національного академічного театру опери і балету, заслужений працівник культури України Надія Бабіч, продюсерка проєкту «Імерсивний світ Тараса Шевченка» (номінант на Національну премію імені Тараса Шевченка) Наталія Делієва, доктор філософії Валентин Довгочуб, культуролог Тетяна Ананченко, художниця, старша викладачка кафедри образотворчого мистецтва ПНПУ ім. К.Д. Ушинського, авторка виставки однієї картини «Вічний наспів» Світлана Крижевська. Також виступили артистки філармонії — майстер художнього слова Наталія Мойсеєва і бандуристка Софія Нечай.

Увечері 21 березня в Одесі було гучно — ворог випустив по нашому обласному центру три керовані авіаційні ракети класу «повітря-поверхня» X-59.

Як повідомили в Оперативному командуванні «Південь», запуск смертоносного залізяччя здійснили винищувачі Су-35 з напрямку Чорного моря. Дві ракети збили сили ППО. Одна влучила у триповерхову будівлю Іверського чоловічого монастиря УПЦ Московського патріархату.

У вівторок, 21 березня, Верховна Рада ухвалила закон «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії».

«Зроблено вирішальний крок на шляху очищення України від маркерів «русского міра» і повної деколонізації нашого публічного простору», — написав на своїй ФБ-сторінці народний депутат (фракція «Європейська солідарність») Володимир В’ятрович, підкресливши, що цей документ — не менш важливий, ніж ухвалений у 2015 році закон про декомунізацію.

Кого з нас у молодості не хвилювало романтичне гасло «Свобода, рівність і братерство»? Воно було провідним для Французької революції 1789—1794 років і ніби відкривало шлях до ідеального устрою суспільства.

Справді, люди сприймають найважче нерівність. Неможливо почуватися комфортно, коли поряд із тобою є хтось багатший за тебе, наділений більшою владою, врешті, вродливіший та розумніший. Тут спрацьовує заздрість — абсолютно природний і корисний за певних обставин інстинкт, причому один із найсильніших. Прагнення рівності — це наче спроба зробити життя людей кращим. А чи кращим?

Якщо при зверненні за призначенням субсидії в декларації виявлена помилка, заявникові мають повідомити про це.

Повідомити можуть одним зі способів: в особистій бесіді; поштою; смс-повідомленням; листом на електронну пошту; повідомленням на вебпорталі електронних послуг ПФУ; через портал «Дія».

Правоохоронці Одещини відправили на лаву підсудних злочинне угруповання, учасники якого шляхом обману вербували та переміщували людей до Франції з метою подальшої експлуатації.

Зловмисники підшукували людей з матеріальними проблемами, виманювали їх до чужої країни, де примушували незаконно отримувати статус біженців і грошові виплати, які потім у них відбирали. Загалом з однієї завербованої особи вони отримували близько тисячі євро чистого прибутку, а за кордон вивезли сотні громадян. За результатами спецоперації, проведеної правоохоронними органами України та Франції, було викрито 25 правопорушників.

Уранці 21 березня на трасі Одеса — Рені сталися дві дорожньо-транспортні пригоди, внаслідок яких загинули троє водіїв вантажівок.

Щодо першої ДТП попередньо встановлено: близько сьомої ранку 45-річний житель Микола-ївської області, прямуючи у напрямку Ізмаїла на завантаженому автомобілі «Volvo», неподалік села Нові Трояни не впорався з керуванням і допустив перекидання транспортного засобу набік. Від отриманих травм загинув до приїзду «швидкої».

Очільниця служби у справах дітей однієї з громад Одеського району, внісши до офіційних документів неправдиві відомості, зробила «ухилянта» опікуном чужої дитини, а відтак підозрюється у сприянні незаконному переправленню осіб через державний кордон.

У серпні 2022-го було викрито 29-річну одеситку, яка використала свого 15-річного прийомного сина для безперешкодного вивезення військовозобов’язаного чоловіка за кордон. Громадянка забезпечила призовника документами про опіку над підлітком, які надали право виїхати чоловікові з дитиною з України. Реалізації задуму перешкодили правоохоронці. Обвинувальний акт щодо одеситки вже в суді.

Поліцейські затримали 44-річну одеситку за підозрою в умисному вбивстві співмешканця.

Подія (жінка вдарила 43-річного чоловіка чимось гострим у груди і той загинув на місці) сталася у ніч із суботи на неділю в одному з гуртожитків на вулиці Академіка Корольова. Сусіди сімейної пари викликали карету швидкої допомоги, до поліції повідомлення надійшло вже від лікарів.

Визначення лауреатів Шевченківської премії у 2023 році неочікувано перетворилося на скандал національного масштабу. Вперше за багато років існування премії нагородження переможців у день народження Кобзаря 9 березня не відбулося. Нову дату було призначено на 22 травня — день перепоховання Тараса Шевченка, однак більшість членів Шевченківського комітету, які визначають лауреатів премії, одномоментно подали у відставку. В причинах скандалу розбирався «Апостроф» (https://apostrophe.ua).

Що відбулося

«Національна премія України імені Тараса Шевченка — державна нагорода за найвидатніші твори літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, які є вершинним духовним надбанням Українського народу». Так значиться в офіційному положенні про премію.

Ще з античності відомий вислів, що історія є вчителькою життя. Нині більш популярною є думка, що військову справу маємо вивчати, щоби давати відсіч ворогу, а історію — щоби знати, хто є наш ворог.

Сьогодні історія і її трактування стає ще одним полем бою. Пригадаймо хоча б виступи кремлівських пропагандистів на чолі з путіним, їхні недолугі спекуляції на історичну тематику, очевидні для нас фейки та відверті маніпуляції. І ми впевнені, що жодна тверезо мисляча людина не може в це повірити. Але ж автори цієї очевидної брехні мають досвід — і не лише власний — як переконати інших і... їм це вдається. І не лише своїх затуманених громадян та світ, але й багатьох в Україні. Навіть тих, хто зі зброєю в руках воює з московським агресором.

Микола Міхновський — один із тих діячів, чиє подвижництво вплинуло на долю всієї української нації. 31 березня сповниться 150 років від дня його народження, хоча таких людей потрібно згадувати й вшановувати не лише в їхні ювілеї. Він — визнаний ідеолог українського націоналізму, який із самого початку своєї політичної біографії виступав за створення української самостійної держави. Він — автор програмного документа «Братства тарасівців» «Кредо молодого українця» та брошури «Самостійна Україна».

Микола Міхновський народився 1873 року в селі Турівка на Полтавщині. Сімейний побут родини був цілком селянським, народним, ґрунтувався на здорових моральних засадах. Його батько, Іван Міхновський, був священником, який вів службу українською мовою, і водночас — заможним господарем, власником 17 десятин землі. Справжній, щирий українець, він палко любив свій край. Не випадково всі діти виявилися причетними до укра-їнського руху.

Ніколи не любила гіркого стручкового перцю. Можливо, тому, що не розуміла його пекучого смаку. У нас, на славній Миколаївщині, його не надто шанували, а поціновувачі здебільшого задовольнялися ядерним «Вогником», дрібненькі гострі перчинки якого врізнобіч стирчали з кущиків на підвіконнях.

Та ось після тривалої подорожі Мексикою (свого часу мандрувала від столиці країни Мехико до Канкуна, курорту світового значення, із заїздами у прославлені «провінції» Чичен-Іца, Паленке, Акапулько тощо — загалом майже три тисячі кілометрів) почала з цікавістю і гастрономічною повагою сприймати цей овоч із пекучим характером.

Ми живемо в Україні у часи величезних змін в релігійній сфері. Такі бувають раз на кілька століть. Зменшення впливу РПЦ в світі та ймовірний демонтаж Московського патріархату в Україні насправді співставні з падінням імперії. Цікаве спостереження: коли йдеться про національне відродження, то церковний підйом завжди слідує за підйомом національним. А коли йдеться про занепад, то тут зворотний порядок: занепад та деградація РПЦ сьогодні наче передвіщають падіння, власне, російської держави, з якою церква там тісно зрослася.

Віктор Єленський, вчений-релігієзнавець, новий голова Державної служби етнополітики і свободи совісті, безумовно, є «оператором» таких змін. Він так давно займається релігією, що його прогнози завжди напрочуд точні, і хоча для реалізації озвучених ним пропозицій політичному Олімпу необхідний час, але там до них неодмінно повертаються.

Кожного року ми, українці, відзначаємо різні історичні події та вшановуємо різні постаті у нашій славній культурі. Можливо, дещо змінилося, бодай у формі, бо ускладнилося у час цієї вже понад річної великої війни. Що не змінилося, то це хіба що наші релігійні обряди. Бо у час горя і небезпеки люди знаходять потребу більше молитися. Навіть ті, хто не знав Бога, шукають шлях до нього. Наші капелани виконують серед вояків значно більшу роль, надаючи не тільки моральну та психологічну підтримку, але й фізичну. Це подиву гідне: наші духовні пастори доставляють машини «швидкої допомоги», а то й тепловізори та безпілотники.

Що ж до національної свідомості, то багато чого не так змінилося, як закріпилося. Нація стала більше об’єднаною не тільки у молитві, а й у посвяті навколо національної ідеї, нашої мови та символів. Гасла, пісні націоналістичного характеру стали загальними орієнтирами. «Слава Україні! — Героям Слава!», червоно-чорні кольори, гімн «Зродились ми…» стали нормальним відлунням.

Тема війни поки що домінує в політичних оглядах. Іноді вона витісняє все, що заслуговує на увагу. У більшості випадків війна затінює значущі події, в гіршому — спотворює їх до непізнаваності або й примітиву. Так зараз відбувається з віковою українською культурою. Політики хочуть її вбудувати в ситуацію, адаптувати в поточний момент.

Як це було в Америці

Бажання підпорядкувати культуру політиці — вічний сюжет. Охопити його навряд чи здатна монографія, не те що огляд чи коментар. Але іноді подивитися на культурну подію в політичному контексті необхідно. Це стосується премії «Оскар» 2023 року. Американська академія кіномистецтва присудила перший приз за «Кращий повнометражний документальний фільм» стрічці «Навальний» канадця Даніеля Роера. Я не беруся судити про художні достоїнства фільму або про те, наскільки адекватно в ньому представлена історія «хорошего русского». Завдавати ударів людині, яка сидить у в’язниці, соромно, незалежно від того, як ця людина ставиться до України.

По п’ятницях, бува, що в суботу, а то й у понеділок, поштарка справно приносить рідну газету. Яка б не була в тій часині пильна робота, вона відсувається перед нетерплячим бажанням розгорнути часопис. Не раз доводилося чути нарікання від різних людей, що не приносять, мовляв, газету вже тривалий час, запитують, чи вона ще виходить. А ви телефонували в редакцію, звертались до пошти, наголошували там, що порушуються ваші права?

Не уявляю типового англосакса, німецького бюргера, гордовитого поляка, що зазвичай пишається належністю до своєї нації, француза, американця… перелік можна продовжити, котрий не розгорнув би вранці чи то «Таймс», чи «Зюддойче цайтунг», чи «Газету виборчу», «Ліберась-йон», «Файненшл таймс», чи будь-яку іншу свою улюблену газету — свіженьку, щойно з друкарні, й не поцікавився б: а про що ж там преса пише? Порівняння, може, й захмарне, але це так.

Один із найстаріших журналів США The Atlantic готує низку публікацій про Україну, яка вже рік чинить спротив у повномасштабній війні проти російських окупантів.

Для збору інформації до Одеси завітав головний редактор видання Джеффрі Голдберг разом з американським істориком, письменницею і журналісткою, володаркою Пулітцерівської премії Енн Епплбаум (на знімку).

Людина в домашніх капцях і халаті, іноді навіть без документів, залишає рідний дім, рідну вулицю, своє місто чи село. Людина опиняється на найнижчій сходинці виживання — без даху над головою, без майна, без роботи, без усього, що підтримувало й додавало наснаги.

Війна змушує замислитися над питаннями, які рідко виникають, коли ми живемо в комфорті. Хто я в цьому світі? Навіщо живу? В чому сенс того, що відбувається, особисто для мене?

Нині, у розпал війни, я часто згадую давню зустріч із єговістами на одній з вулиць Краматорська. Це було в часи президентства Порошенка, здається, в 2017-у. Дві літні жіночки запропонували для перегляду свою релігійну літературу. Почувши від мене українську мову і запитання: «А чи є у вас український примірник?», одна із жінок роздратовано сказала: «Вот если бы не такие нацики, то у нас и войны бы не было…». Подумав тоді: Свідки Єгови на той момент уже отримали копняка з росії (бо путін завжди дбав про монополію гундяївської церкви), а тут, на Донбасі, вони досі поводяться як ретранслятори кремлівських наративів. Що то значить: відсутність україноцентризму!

У березні 2022 року інша віруюча вразила мене деструктивністю мислення, заявивши: «А ви знаєте, що Херсонська область — це вже росія? Будемо всі виїжджати за кордон, бо у нас тут неспокійно. Вибухи, руйнування… Знаєте, мені все одно — Україна чи росія. Головне — щоб був мир!». А потім делікатно нагадала, що захисники України також грішники, бо… вбивають людей. І роз-плата у них попереду, якщо не покаються. Ця набожна таврійчанка благополучно виїхала до Німеччини з дітьми і внуками. Навіть зятя призовного віку з України випустили, бо дітей у них багато. Дітки, справді, симпатичні й чемні. Але як же бути з державницькою ідеологією? Не мати її — собі ж на шкоду.

24 лютого уряд ухвалив постанову №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році».

Пенсії, призначені відповідно до законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслі-док Чорнобильської катастрофи» та «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (особам з числа військовослужбовців строкової служби), перераховуються із застосуванням коефіцієнта збільшення середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсій, у розмірі 1,197.

Пільги щодо сплати земельного податку для фізичних осіб передбачені статтею 281 Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 281.1 статті 281 ПКУ від сплати земельного податку звільняються:

(Роздуми навколо однієї колекції)

Спадщина М.І. Жука залишає великий простір для досліджень, і в пріоритеті — твори, що осіли в приватних колекціях, з огляду на їх меншу доступність, а відтак і наукове опрацювання. А ще цікавить їх міжколекційне переміщення, і в цьому сенсі хочу продовжити розмову про зібрання одеського мистецтвознавця І.І. Козирода. Сподіваюся також, що цей, місцями розлогий, екскурс дозволить краще диференціювати і глибше зрозуміти мистецький посил Михайла Жука й нагадати деякі важливі віхи його біографії.

Додаткова інформація з’явилася під час роботи над зведеним каталогом творів М.І. Жука завдяки контактам з Національним художнім музеєм України (НХМУ), де нині зберігаються 60 творів митця, з яких 15 відбірних було придбано в І.І. Козирода орієнтовно наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років тодішнім директором столичної скарбниці М.М. Романишиним¹.

На окупованій частині України мародери з російської армії викрадають автомобілі місцевих жителів, вантажівками вивозять майно з будинків і квартир. Сотні злочинів зафіксовано і проти вітчизняної культурної спадщини.

Так, із Новокаховської картинної галереї імені знаного художника, уродженця Любашівської громади Альбіна Гавдзинського (4.07.1923 — 12.05.2014) окупанти вивезли 299 полотен нашого земляка і багато робіт інших відомих українських митців. Щодо вкрадених творів Альбіна Ста-ніславовича, то це, зокрема, й ті, що возвеличують трудовий подвиг людей, які будували Каховську ГЕС.

Пам’яті незабутнього Олекси Шеренгового (18.ІІІ.1943 — 17.ІХ.2008)

Олекса запам’ятовувався одразу. Важко було знайти серед одеського письменництва більш харизматичну за нього особистість. Він мимоволі ставав центром уваги. Й оточували його завжди такі ж яскраві особистості.

На момент мого знайомства з ним то були Борис Нечерда, Станіслав Стриженюк, Тарас Федюк та інші.

Представники Національної поліції України взяли участь у міжнародній зустрічі в Гаазі з розслідування воєнних злочинів.

До заходу долучилися слідчі підрозділів з понад 30 країн Європи, США, Канади й Австралії, що спеціалізуються на розслідуваннях основних міжнародних злочинів — геноциду, проти людяності та воєнних, а також представники Євроюсту та міжнародних неурядових організацій.

На Одещині правоохоронці затримали зловмисника, який хотів виманити у сім’ї загиблого героя 10 тисяч доларів США.

Правопорушник ввів в оману потерпілих, запевнивши, що фінансову допомогу, яку держава надає родинам загиблих військовослужбовців, вони зможуть отримати лише «за його сприяння». Чоловіка затримали під час одержання половини суми, яку він вимагав за свої «послуги». Йому загрожує до восьми років позбавлення волі.

Поліцейські Одещини застерігають громадян від зловмисників, які роблять дублікати банківських карток.

Аферисти виманюють платіжні дані банківських карток не тільки на фішингових сайтах і під час особистого спілкування, а й створюючи «картки-близнюки». Для такого виду шахрайства вони використовують копію магнітної стрічки, що містить зашифрований ключ доступу до вашого рахунку.

«Деякі поважні військові експерти прогнозують, що звільнення Криму відбудеться до звільнення територій на сході України», — зазначив в ефірі програми «Свобода Live» голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. За його словами, під тиском перемог ЗСУ в москві можуть статися зміни у військово-політичному керівництві росії. Він також скептично поставився до будівництва у Криму окупаційною владою фортифікаційних споруд, щоб зупинити наступ української армії.

— Пане Чубаров, давайте почнемо зі стратегії деокупації Криму, про яку говорить секретар РНБО Олексій Данілов. Що вам відомо про можливі корективи, які, ймовірно, будуть внесені до цього документа?

— Зрозуміло, що останній рік війни, яка триває вже дев’ять років, фактично вимагає внесення таких кардинальних змін до стратегії, хоча б у тій частині, де вказувалося про те, що звільнення Криму відбуватиметься переважно через політично-дипломатичні форуми.

З усіх прасок, пральних машин і духовок України звучать заклики до населення спиратися тільки на офіційні відомості про воєнні дії і становище на фронтах. З точки зору цивільної і військової влади ці вимоги обґрунтовані й справедливі. Панічні настрої під час війни небезпечні. А поширення недостовірної інформації допомагає тільки ворогові.

Аналітичні проєкти і корективи до них

Але як відрізнити достовірну інформацію від недостовірної, якщо не можна перевірити її джерело?

Цю статтю спонукала мене написати українська журналістка, яка готувала текст для німецької преси про наших біженців і збирала відповідний матеріал. На своєму ФБ вона зауважувала, що «всі історії в медіа дуже плоскі: або це нещасні біженці з валізами, або це щасливі історії про те, як люди втекли від війни і щасливо облаштовуються в Німеччині. Ну, або ще сльозливі історії про розділені сім’ї, бо чоловіків не випускають».

Я вважаю себе двічі біженкою (хоча це не зовсім так), оскільки змінила вже дві країни перебування — обидві в Європі, — і до жодної з означених категорій не належу. З часу вторгнення побувала один раз в Україні. Мала коротке спілкування із земляками і встигла відчути на собі легку тінь протиставлення: ви ж там, за кордонами, а ми тут…

2 березня у виставковій залі Одеської обласної організації Національної спілки художників України по вул. Торговій, 2 відкрилася традиційна Шевченківська виставка образотворчого мистецтва.

Факти відомі, та все ж згадаймо: Шевченко ніколи не був чужим Одесі, хоч ні разу не бував тут. А проте, був завжди близький одеситам. Одразу ж по його кончині одеська газета вмістила траурне повідомлення. Тоді ж таки композитор Василь Пащенко написав полонез на смерть поета — то був найпопулярніший під ту пору музичний жанр. Про цю музику газета писала, що вона створена на ясній мелодії, неважка для виконання та видана витончено, з віньєткою, яка вдало відтворює портрет Шевченка.

Далеко не всі війни закінчуються ясною й однозначною перемогою чи поразкою. Навпаки, після Другої світової війни багато воєн закінчувалися дуже невизначеними результатами, які дозволяли висловлювати десятки інтерпретацій на тему, хто переміг, а хто — програв.

Поширені приклади — це заморожені чи напівзаморожені воєнні конфлікти без договорів про мир чи навіть перемир’я, коли лінія фронту перетворюється у квазістабільну лінію, яка може існувати у такому стані десятиріччями.

Нині набуває штучного поширення новий молодіжний рух, що пропагує вирішення конфліктних ситуацій силою. Це — ніщо інше, як спроба російських пропагандистів провести чергову інформаційно-психологічну операцію в Україні за участю однієї з найуразливіших категорій населення — дітей, втягнувши їх у протиправну діяльність.

За словами ювенальних поліцейських, ситуація, що склалася в нашій країні у зв’язку з агресією російської федерації, негативно впливає і на дітей та молодь. Вони стали вразливішими не лише через психологічний тиск і травми від постійних обстрілів. Нестабільний навчальний процес, часті повітряні тривоги та відключення електроенергії сприяють тому, що діти більше часу проводять в інтернет-мережі або на вулицях і стають «мішенями» для зацікавленех сторонніх осіб, котрі спеціально провокують їх до протиправної, девіантної та деструктивної поведінки.

Дізнавачі відділу поліції №5 Одеського районного управління поліції №1 встановили, що 39-річна містянка публічно заперечувала збройну агресію росії проти України і тимчасову окупацію частини території нашої держави.

Прихильниця «русского міра» на очах у перехожих та мешканців багатоповерхівки, що на вулиці Посмітного, наголошувала, що їй усе набридло і вона чекає, коли росія і путін нарешті захоплять Одесу, яка повинна належати рф.

Нацполіція затримала шахраїв, які від імені керівників обласних військових адміністрацій збирали гроші для захисників. Фігуранти надсилали листи-прохання підтримати ЗСУ за підписами представників влади. Залежно від можливостей, бізнесмени переказували спритникам від 10 до 100 тисяч гривень. Таким чином ті «заробили» понад 3 мільйони, ошукавши 60 підприємців.

Оперативники карного розшуку поліції Одещини розпочали розслідування ще минулого року, тільки-но дізналися, що невстановлені особи розсилають листів за підписами начальників обласних військових адміністрацій про збір благодійної допомоги. Як з’ясували, за цим стоїть організована злочинна група, де кожен учасник виконує свою роль: пошук людей, які за незначну винагороду відкривали на свої імена банківські рахунки; придбання абонентських номерів; активація акаунтів; спілкування з громадянами, представляючись посадовцями ОВА; збір коштів від довірливих; переведення грошей із рахунків у готівку.

Поліцейські викрили жителя Одещини, який вербував жінок для зайняття проституцією за кордоном.

Зловмисник, скориставшись вразливим становищем чотирьох одеситок, переконав їх поїхати разом з ним в одну з європейських країн, аби працювати в салонах з надання інтимних послуг. Оголошення з такими пропозиціями він розміщував у приватних Telegram-каналах, обіцяючи за годину «роботи» до 200 євро.

Ця подія сталася у Подільському райо-ні. 23-річний зловмисник викрав з оселі потерпілих більше 100 тисяч гривень.

Зникнення грошей і деяких особистих речей житель Куяльницької ОТГ виявив увечері, коли повернувся додому після поїздки до обласного центру. Поліцейським повідомив, що у будинку залишався знайомий із Херсонщини, який був евакуйований із зони бойових дій і тимчасово проживав з його родиною.