Нове опитування громадської думки в Україні показало, що більшість населення не хоче, щоб президент Володимир Зеленський балотувався на другий термін. За даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), 53 відсотки респондентів виступають за те, щоб він обмежився одним терміном. Політологи пояснюють, що негативний вплив на рейтинги Зеленського має низка корупційних скандалів, навіть якщо сам глава держави напряму в них не задіяний. Але нового президента українці хочуть після завершення війни.

Опитування, пише «Радіо «Свобода» (https://www.radio-svoboda.org/, проведене КМІС у вересні, засвідчило, що зараз 53 відсотки хочуть, щоб Володимир Зеленський обмежився одним президентським терміном. Попереднє, проведене соціологами у травні цього року, показало цифру 46 відсотків. Кількість тих, хто вважає, що Зеленський має брати участь у наступних виборах, становить 42 відсотки (у травні було 45).

Росія розпочала нову кампанію масованих ударів по енергетиці України. 30 вересня дрони й балістика атакували об’єкти генерації та систему передачі електроенергії в Київській області і столиці. Для сотень тисяч споживачів запроваджували графіки знеструмлення.

Паралельно українська розвідка повідомила про плани Москви на цю зиму. Росіяни намагатимуться зупинити три атомні станції України. Кремль також хоче паралізувати найбільші міста держави: Київ, Одесу, Дніпро та Харків.

Фракція «Європейська солідарність» оголосила про виключення народного депутата Олексія Гончаренка через розбіжності щодо завершення війни та майбутньої системи безпеки України. У партії заявили, що його публічна позиція більше не відповідає базовим принципам політичної сили. Про це йдеться в офіційній заяві «ЄС».

У політсилі наголосили, що внутрішні суперечки є нормальною частиною демократичної партії, однак окремо виділили питання, які вважають фундаментальними для держави. «Для «Європейської солідарності» такими принципами є сильна українська армія, українська мова, незалежна українська церква, членство України в Європейському Союзі та НАТО. Ми переконані: це фундамент української державності», — цитує «Главред» (https://glavred.net) заяву партії.

Як політична фантазія стає реальністю

Найнебезпечніша фантазія — та, яка отримала владу. Спочатку вона живе в словах, потім — у свідомості, а згодом починає визначати вчинки. Й одного дня вигадана реальність стає справжньою настільки, що за неї починають помирати.

Є хвороби, для яких медицина шукає першого носія. Вона повертається назад по ланцюгу зараження, від симптомів — до джерела, від останньої жертви — до першого відомого випадку. Так народжується поняття «нульового пацієнта», фігури з якої подумки починають відлік поширення хвороби. Але що відбувається, коли заразним є не вірус, а ідея? Коли інфекція передається не через повітря чи кров, а через слово, телевізійний екран, шкільний підручник, промову президента, страх і нескінченне повторення. Тоді нульовий пацієнт перестає бути медичним терміном і перетворюється на метафору. Це вже не людина, яка першою захворіла, а людина або інституція, через яку певний спосіб бачити світ отримує можливість заражати інших.

Саме в цьому сенсі особливо моторошною стає історія сучасної Росії та постать Володимира Путіна як одного з центральних творців і носіїв полі-тичної картини світу, в якій минуле має більшу вагу, ніж сьогодення, а сусідня незалежна держава може бути представлена як історична помилка, що потребує виправлення.

Національна спілка журналістів України офіційно поінформувала керівництво Одеської області та міста Одеси про актуальні зміни у взаємодії НСЖУ з місцевою журналістською спільнотою. Відповідні листи скеровано голові Одеської ОДА, начальникові ОВА Олегу Кіперу та начальникові Одеської міської військової адміністрації Сергієві Лисаку.

Окремо НСЖУ звернула увагу керівників області та міста на питання представництва Спілки в регіоні. У листах наголошується, що Юрій Работін формально залишається головою Одеської регіональної організації НСЖУ, однак це не надає йому повноважень представляти позицію Національної спілки журналістів України в цілому.

Як РФ використовує праворадикальні партії ЄС у гібридній війні

Кремль вперто озвучує тези про «агресивний націоналізм» в Україні, але одночасно вітає перемоги ультраправих сил у Європі. А вони — свідомо і не дуже — підігрують Росії у гібридній війні проти ЄС.

Вересень 2026 року. Ультраправа партія «Альтернатива для Німеччини» (АдН) святкує приголомшливий результат на виборах до парламенту землі Саксонія-Ангальт на сході країни — 43,8% голосів проти 17,2% у правлячого «Християнсько-демократичного союзу» (ХДС). До цього християнські демократи (партія чинного канцлера Німеччини Фрідріха Мерца) безперервно очолювали уряд землі понад 20 років.

У День захисників і захисниць України в Одеській обласні універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського відбулася презентація новодруку «Атланти нашої волі» — видання, покликаного зберегти пам’ять про полеглих героїв російсько-української війни — одеситів і вихідців з Одещини.

Ця книжка, віддрукована на високому поліграфічному рівні у видавництві «Астропринт», побачила світ завдяки ініціативі й меценатській підтримці очільниці Українського клубу Одеси Наталі Чайчук. Упорядкували її Микола Коваль та Ірина Нечиталюк за сприяння відділу соці-окультурної діяльності ООУНБ ім. М.С. Грушевського.

1 жовтня у Києві відбувся «круглий стіл» «Гагаузи України: історія формування, захист самобутності, питання правового статусу», організований Державною службою України з етнополітики та свободи совісті спільно з Радою Європи за ініціативи гагаузьких організацій нашої країни.

Для Одещини ця розмова має особливе людське значення. Саме на півдні нашої області компактно проживає переважна більшість гагаузів України. Тут — їхні села, родини, основні культурні осередки, тут звучить — на жаль, дедалі рідше — гагаузька мова. Тому питання про майбутнє цієї спільноти для нас зовсім не теоретичне.

Восени 2025 року програма «Прозорі міста» TI Ukraine запустила нове дослідження — Європейський індекс міст. Його метою стало оцінювання рівня готовності міських рад України до вимог євроінтеграції у сфері прозорого демократичного врядування через аналіз практик доступу до інформації, підзвітності та громадської участі.

Відтак із жовтня 2025-го по липень 2026-го аналітики послідовно вивчали шість напрямів діяльності місцевого самоврядування (субіндексів): відкритість міських рад; електронні сервіси; відкриті дані; публічні фінанси; доброчесність та протидія корупції; підзвітність.

Існує безліч негативних факторів різного порядку, дія яких провокує культурну амнезію: стихійні лиха, війни, екстрені переїзди, людське невігластво, недбалість чи байдужість. Повні дати народження і смерті одеського художника Соломона Кишинівського (1862/1864 — 1941/1942) нам не відомі, тому не можемо прив’язати його ім’я до конкретних чисел, хіба що до виходу чергової книжки про митця та Дня пам’яті жертв Голокосту (ці трагічні події набрали в Одесі масового характеру 17 жовтня 1941-го і тривали до весни 1942 року).

Завдяки появи видання «Соломон Кишинівський. Між Одесою та Мюнхеном: альбом молодого художника, 1881 — 1884» (Одеса, 2026) у ці осінні дні маємо чергову подвійну нагоду — радісну і сумну — згадати ім’я цієї непересічної людини. Відомо, що перед відправленням у гетто старий і хворий Соломон Якович встиг вручити домашній архів журналістові В.І. Кривцову, спадкоємці якого передали якусь його частину знаному колекціонерові та дослідникові С.З. Лущику (1925 — 2015). Альбом із замальовками мав іншу долю. Свого часу цю пам’ятку на Старокінному ринку виявив Петро Пименович Столпирьов, почесний громадянин Одеси. Знахідку впорядкувала і підготувала до друку його онука, психологиня та художниця Світлана Григор’єва. Тож вихід анонсованої книжки своєю появою зобов’язаний винятково саме цій інтелігентній одеській родині, яка належним чином поцінувала артефакт — дарунок його величності випадку.

До появи супутникової навігації капітанові корабля було замало просто розгледіти в нічній темряві яскраву цятку на березі: важливо було зрозуміти, який саме маяк височіє перед ним. Саме тому навігаційні вогні відрізняли за кольором, тривалістю спалахів та паузами між ними, створюючи своєрідну світлову абетку для мореплавців.

Один маяк міг світити рівно й безперервно, інший — спалахувати через чітко визначені проміжки часу, третій — ритмічно чергувати білий і червоний вогні. Моряк звіряв цей «почерк» із лоцією, визначав, який саме маяк бачить, і таким чином уточнював своє положення біля узбережжя.

ПТСР, алкоголь і наркотики у військових

Родина чекає повернення як свята, а отримує чужу людину в домі. Мовчить, не спить, вибухає через дрібниці, а ввечері п’є, щоб заснути. Далі рідні зазвичай роблять те, що здається логічним, і саме воно призводить до гіршого.

«Про всяк випадок вітаю всіх із Новим роком — поки ще є інтернет», — таким жартом українські соцмережі зустріли новини про нові російські цілі. Привід для такого чорного гумору є цілком реальним: наприкінці вересня Росія завдала серії ударів по українських дата-центрах і телекомунікаційній інфраструктурі, а частина користувачів у Києві та області втрачала доступ до мережі. Один із дата-центрів — Cosmonova — після повторних атак заявив, що більше не відновить роботу.

Чи означає це, що Росія справді може залишити Україну без інтернету?

Експерти кажуть, що повністю «вимкнути» країну значно складніше, ніж знищити окремий дата-центр. Але останні атаки показали вразливість інфраструктури, від якої залежать інтернет, сайти, хмарні сервіси, бізнес і частина телекомунікацій.

У 85-ті роковини від початку масових розстрілів, здійснених гітлерівцями у Бабиному Яру, на території Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» поряд із пам’ятником «Менора» відбувся міжрелігійний молитовний захід за участю глав церков, духовних лідерів юдейських громад, представників органів влади та громадськості, повідомляє Інститут національної пам’яті України.

29—30 вересня 1941 року у Бабиному Яру розстріляли майже 34 тисячі київських євреїв. Цей злочин став символом так званого «Голокосту від куль». Протягом 1941—1943 років нацистська окупаційна адміністрація використовувала Бабин Яр як місце масових страт радянських військовополонених, українських націоналістів, ромів, па-цієнтів психіатричної лікарні. Всього жертвами Бабиного Яру стали близько 100 тисяч людей.

Йосип Бурчо працює у пресі все життя. До Одеси приїхав після закінчення факультету журналістики Львівського університету в 1974 році. За його плечима — робота в кількох виданнях: «Чорноморська комуна» (нині — «Чорноморські новини»), «Земля і люди», «Одеські вісті», знову «Чорноморка» та «Прес-кур’єр». Заслужений журналіст України.

26 вересня відзначив своє 75-річчя. «Чорноморські новини» попросили ювіляра відповісти на кілька запитань про журналістику і долю друкованих видань.

— Сьогодні дипломи за спеціальністю «Журналістика» в Україні видають десятки вишів, лише в Одесі — п’ять чи шість. Коли ж вступали Ви, таких профільних факультетів на всю країну було лише два — у Київському та Львівському університетах. Що Ви думаєте про сучасну журналістику та журналістську освіту?

— Додам: раніше не лише факультетів було всього два, а й приймали туди дуже обмежену кількість абітурієнтів. У Львівському, куди я не вступив у перший рік після школи, хоч і мав срібну медаль, набирали лише 25 студентів. Наступного року прийом збільшили до 50 осіб, що мені й допомогло. А моя майбутня дружина Лариса Ягодзинська (Лариса Бурчо, головна редакторка газети «Вечірня Одеса» у 1997—2016 роках. — Прим. «ЧН») вступала тими роками із золотою медаллю до Київського університету: набрала 19 балів із 20 можливих і все одно не пройшла. Ось такі були конкурси!

Від самоорганізації матерії до штучного розуму

Останнім часом ми дедалі частіше стикаємося з такими визначеннями, як інтелект, IQ, інтелектуальна власність, інтелектуал, штучний інтелект тощо. За кожним із цих понять приховується складний світ людського мислення, знань, творчості й здатності пізнавати реальність. Саме про це і йтиметься нижче — про шлях, який долає інформація від фізичних процесів у Всесвіті до життя, людського мозку, суспільства та штучних інтелектуальних систем.

ЩО робить людину людиною? Можливо, здатність не просто бачити світ, а прагнути його зрозуміти. Не просто отримувати інформацію, а надавати їй значення, знаходити зв’язки між явищами, передбачати майбутнє і на основі набутого досвіду змінювати власні дії. У цьому прагненні до розуміння особливе місце посідає інтелект.

Розвиток Одеси як сучасного, мультикультурного, безпечного українського міста, де однаково приділяється увага молоді і людям старшого віку, бізнес-інкубаторам і мистецьким подіям, де загальнодержавна, молодіжна та ветеранська політики йдуть поруч, підсилюючи одна одну, — ці теми обговорювали понад сорок експертів та 140 учасників у рамках Odesa Strategy Conference.

— Ми живемо в одному місті, можемо мати різні думки та погляди, але об’єднані однією метою щодо розбудови безпечного, демократичного, толерантного та інноваційного середовища. Разом ми здатні зробити багато, — наголосив Олександр  Славський, депутат Одеської міської ради, голова організаційного комітету конференції. — Саме те, що в одній Одесі ми можемо чути різні голоси, для мене є неймовірною цінністю.

Цими днями у колі друзів відсвяткувала своє 75-річчя відома громадська діячка Наталя Чайчук. Чудова атмосфера в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського, квіти, пісні, обійми, усмішки, кадри хроніки. А головне — розповіді людей, для яких ювілярка свого часу зробила добро.

Знаєте, є доброта приватна — яку відчувають рідні й друзі. А є доброта, що виходить далеко за межі власного дому: підтримує інших, змінює місто, дає початок новим справам. Саме така доброта, як на мене, притаманна Наталі Чайчук.

Хто ще з наших героїв може бути перепохований в Україні

Андрій Мельник, Євген Коновалець, Марія Федак — це лише початок переліку політичних і військових діячів, чиї останки Україна планує перенести в рідну землю. Серед тих, на чиє повернення ми можемо сподіватися, — Симон Петлюра і Павло Скоропадський. Влада хотіла б повернути додому всіх борців за волю України, хоча не всі вони будуть поховані в Пантеоні героїв. Перемовини про ексгумацію і перевезення останків супроводжують бюрократичні складнощі. Адже насамперед потрібна згода держави, де розташоване поховання, і нащадків видатної людини, якщо вони є.

В Інституті національної пам’яті LB.ua (https://lb.ua) розповіли, що зараз готують перепоховання двох старшин (генералів) Армії УНР. Оскільки процес триває, ані імен, ані подробиць не розголошують. Перепоховати сподіваються до кінця року.

За ініціативи жіночого клубу «Дай руку мені, сестро» Центру соціальних служб Одеської міської ради та центру допомоги переселенцям «ЯМаріуполь. Одеса» відбулася екскурсія Музеєм історії розвитку українського козацтва, що на Пересипу (вул. Чорноморського козацтва, 9).

Козацтво в історії Одеси посідає чільне місце, є обширною темою, яка ще й досі повністю не розкрита і яка набула особливої актуальності у зв’язку із сучасною російсько-українською війною.

25 вересня, напередодні Всеукраїнського дня бібліотек, який відзначаємо 30 вересня, у Центральній міській бібліотеці ім. Івана Франка відбувся урочистий захід «Переступивши рубіж століть», присвячений 135-річчю цієї книгозбірні, її історії та важливій ролі в культурному житті Одеси.

Ця бібліотека — одна із найстаріших культурно-просвітницьких установ Одеси, історія якої є невід’ємною частиною історії самого міста. Її витоки сягають 1891 року, коли з ініціативи міського голови Григорія Маразлі відкрили першу безкоштовну народну читальню. Рівно сто років тому, у 1926-у, книгозбірні було присвоєне ім’я видатного українського поета, громадського діяча та мислителя Івана Франка.

За 135 років бібліотека пройшла складний і водночас унікальний шлях. Змінювалися епохи, покоління, суспільний устрій і назви держав, Одеса переживала революції, війни та масштабні історичні трансформації. Та незмінним залишалося головне призначення установи  — служити людям, зберігати культурну пам’ять і відкривати кожному доступ до книга, до знань.

Сьогодні ЦМБ ім. Івана Франка — це сучасний культурний простір, де книга поєднується з мистецтвом, освітою, творчістю та живим спілкуванням. Бібліотека об’єднує читачів різних поколінь, втілює культурно-просвіт-ницькі проєкти, проводить літературні й мистецькі заходи, зустрічі, виставки, концерти, майстер-класи, засідання клубів за інтересами.

В Одеській національній музичній академії ім. А.В. Нежданової відбулася подія, яка не вписується у рамки воєнного часу, але водночас є свідченням великої сили духу наших педагогів і діячів культури. Міжнародна наукова конференція-фестиваль «Захід — Схід: культура і сучасність», що проводиться із 1999-го, тобто вже 28 років поспіль, стала для нашого вишу тим простором, де зустрічаються різні наукові погляди, мистецькі традиції та культурні практики.

Цьогорічна конференція присвячена пам’яті двох талановитих синів вірменського народу — заслуженому діячеві мистецтв Вірменії, професору Сергієві Галустовичу Мацояну та художникові Валерієві Арутюновичу Гегамяну.

Що працює, а що закриває її назавжди

Батьки зазвичай готуються до однієї великої розмови і відкладають її роками. Насправді працює інше: кілька коротких розмов, які починаються задовго до того, як дитині щось запропонують.

Спочатку — причина, потім — шкода. Почніть не з наслідків, а з того, навіщо це взагалі роблять: щоб не боятися, щоб бути своїм, щоб не відчувати порожнечі. Дитина, яка розуміє меха-ніку, не купиться на «це просто розслабляє».

Демонструвати успіхи там, де їх нема, — вже звична поведінка для представників США, зокрема в російсько-українському треку. Як і тиснути там, де легше, а не там, де треба. УНІАН (https://www.unian.ua/) розбирався, чому «значний прогрес» у переговорах варто сприймати критично.

Після в прямому сенсі запального літа, який Україна влаштувала, зокрема російським НПЗ, Кремль повернувся до теми тристоронніх мирних переговорів (у форматі Україна-Росія-США), які, попередньо, можуть початися у жовтні. Спецпосланці США Стів Віткофф і Джаред Кушнер, які на початку вересня вкотре відвідали Москву і — вперше з початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну — Київ, вже назвали це «значним прогресом». Натомість в Україні зазначають, що відновлення переговорів за посередництва США не означає припинення вогню (і зовсім не через «небажання Києва»).

29 вересня сповниться 160 років від дня народження видатного історика і державного діяча, голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського (1866—1934).

Понад 40 років Михайло Сергійович Грушевський був в епіцентрі суспільно-політичних подій в Україні. У полі зору державника і вченого перебували тисячі людей — учні, колеги, однопартійці, знайомі та кореспонденти, у тому числі з Одещини. Фактично упродовж кінця ХІХ — перших десятиліть ХХ століть серед його листувачів значилася наукова та культурна еліта нашого краю, тож він був чудово обізнаний із місцевими подіями.

Як правило, президентський телевізійний пул у США працює так: п’ять великих телемереж – BC, CBS, CNN, Fox News і NBC – по черзі забезпечують зйомку президента, а потім передають відео всім іншим медіа.

Це не привілей конкретного каналу, а механізм, який дозволяє журналістам постійно бути поруч із президентом навіть там, де фізично неможливо розмістити десятки знімальних груп. Така система існує десятиліттями. І не лише в США, до речі.

Того дня якраз була черга CNN висвітлювати поточну активність президента Трампа.

Одеса завжди мала власну візуальну мову. Її формували архітектура й міський простір, вивіски та мозаїки, книжкова графіка, театральні афіші, предмети побуту, одяг і численні культурні традиції. Сьогодні цей образ продовжує змінюватися — його переосмислюють дизайнери, художники, архітектори та дослідники, які працюють із сучасним міським контекстом.

Саме про цю взаємодію міста й дизайну говорили 19 вересня у Музеї української книги Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки імені М.С. Грушевського під час одноденного дизайн-форуму Odesa Inspires.

З чого формується особистість? Що є запорукою щасливої долі? Як не розтринькати талант, даний Богом, і можливості, які трапляються на життєвому шляху? Завдяки чому душа не черствіє, а зберігає тепло, любов і завзяття, яких вистачає на багато-багато людей, справ та ініціатив?

Кілька міркувань-відповідей на ці запитання — у короткій розповіді про Наталю Олександрівну Чайчук, яка у ці вересневі дні відсвяткувала гарний ювілей свого непростого, але дуже цікавого і насиченого життя.

Усі ми родом з дитинства, писав класик. І саме там, у дитинстві, у сім’ї закладаються основи нашого характеру, наших звичок, наших цінностей. Наталя Олександрівна зростала у сім’ї люблячих батьків, які, огортаючи дітей ніжністю й турботою, водночас привчали їх до дисципліни та відповідальності. Ще б пак: обоє — Світлана Ігорівна Лучіч і Олександр Володимирович Фокін — кандидати фізико-матиматичних наук, тож точність і принциповість були їм притаманні і в професійному, і в побутовому житті.

Отож кілька слів про тих, хто подарував світові нинішню ювілярку. По закінченні Одеського університету працювали в нашій обсерваторії, але невдовзі повернулися в альма-матер: Світлана Ігорівна — на кафедру фізики, Олександр Володимирович — математики. Згодом батько очолив кафедру кібернетики, працював на передвісниках нинішніх комп’єютерів — перших обчислювальних машинах.

У День захисників і захисниць України Одеська обласна універсальна наукова бібліотека ім. М.С. Грушевського запрошує на презентацію видання «Атланти нашої волі».

Книгу присвячено вшануванню пам’яті загиблих героїв російсько-української війни. Роман Кракалія впродовж 2025 року брав інтерв’ю у рідних та близьких воїнів. Дописи друкувалися на сторінках обласної громадсько-політичної газети «Чорноморські новини». У центрі кожної статті постає цілісна неповторна особистість героя. Публікації стали останнім великим проєктом Романа Кракалії. Письменник і журналіст пішов із життя 31 січня цього року.

Як реактивні дрони змінюють правила повітряної війни і чому швидкі перехоплювачі — лише частина рішення

Росія зробила свої ударні дрони швидшими. Для української ППО це означає не просто нову характеристику чергової модифікації «Шахеда» і не лише потребу в ефективному засобі протидії. Адже навіть тоді, коли протиповітряні підрозділи матимуть достатню кількість зенітних боєприпасів, здатних наздоганяти реактивні БпЛА ворога, проблема, про яку нині мало говорять, нікуди не зникне.

Час.

Для ППО на ухвалення рішень і перехоплення реактивних цілей під час масованих атак часу залишатиметься надто мало.

Про новий виклик, який постає внаслідок застосування Росією швидкісних дронів, та про логіку його подолання — в аналітичних нотатках «Укрінформу» (https://www.ukrinform.ua).

«Погані фашисти напали на миролюбний Радянський Союз (СРСР), який за допомоги демо-кратичних країн Заходу в цій кривавій війні врешті-решт переміг. Відтак СРСР відвернув від всього «прогресивного» людства страшну загрозу його існуванню. Слава Радянському Союзу!». Приблизно так увійшла Друга світова війна у радянські, і не лише, підручники історії. Чи справді все було так просто? Коли і хто цеглинка за цеглинкою вибудовував фундамент Другої світової війни? Чи була у Другої світової глобальна мета, а якщо так, то яка? Хто реально виграв цю війну. Хто її програв? Спробую відповісти на ці запитання.

Формальний початок війни, у даному разі — 1 вересня 1939 року, точно не є її реальним початком. Військовому теоретику, німецькому генералу Гайнцу Ґудеріану, одному з головних стратегів концепції «бліцкригу», належать геніальні слова: «Війна починається не після мобілізації, а з її початком. Мобілізація — це вже війна». Ці слова дають змогу зрозуміти, чому 1 серпня 1914 року Німеччина оголосила війну Російській імперії. Тому, що 30 липня 1914-го остання розпочала загальну мобілізацію.

Що буде, якщо художник візьме до рук олівець, пензель, скло і глину? Можливо, вийде виставка, де портрети почнуть перегукуватися з книжковими героями, а кераміка та скло — зберігати пам’ять про кіно.

Саме таку зустріч із мистецтвом готує Музей української книги Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки імені М.С. Грушевського. 26 вересня тут відкриється персональна виставка заслуженого художника України Бориса Бєлова — «Портрет, станкові ілюстрації, художнє скло та кераміка у ХХІ столітті».

Як транспортна інфраструктура впливає на комах-запилювачів

Загибель, спричинена зіткненнями тварин із транспортними засобами на дорогах й залізницях, є найбільш очевидним і добре відомим прикладом негативного впливу транспортної інфраструктури на дику природу. Щорічно значна кількість особин гине або зазнає травм — від земноводних і птахів до копитних та великих хижаків.

Проте, як підкреслюють у Всесвітньому фонді природи WWF-Україна, є ще одна, значно менш помітна група жертв дорожнього руху — комахи. Їх загибель на автошляхах досі залишається значно менш дослідженою, ніж смертність хребетних. Водночас наукові роботи показують, що масштаби такого впливу можуть бути значними.

Як українці масово «зачищають» інтернет від ворожого контенту

Поки увага суспільства зосереджена на подіях на фронті, в Україні щодня триває інша, менш помітна, але не менш важлива боротьба — за інформаційний простір. І якщо ще кілька років тому розмови про інформаційну війну звучали дещо абстрактно, то сьогодні її наслідки цілком відчутні: від панічних настроїв до навмисного розхитування суспільства через фейки, маніпуляції та вкиди.

Останнім часом характер дезінформації помітно змінився, вона дедалі частіше маскується під новини, «інсайди» або навіть аналітику. Типовий приклад — повідомлення з посиланням на «анонімні джерела», гучними заголовками на кшталт «терміново» або «увага», без конкретних фактів чи підтверджень. Ще одна поширена ознака — емоційний тиск: текст одразу викликає емоційне пригнічення та обурення, не залишаючи простору для раціонального аналізу.

Як у Балті ромських жінок навчають бути голосом своєї громади

Війна навчила нас багатьох речей, про які раніше ми могли навіть не замислюватися. Сьогодні знання про домедичну допомогу, мінну безпеку чи кіберзахист здатні одного дня врятувати життя. Про це і не тільки йшлося під час інформаційно-просвітницької зустрічі представниць ромської громади Балтщини, яка відбулася в місцевій публічній бібліотеці, повідомляє https://novynar.city.

Захід пройшов у межах проєкту «Ромські жінки. Лідерство. Мир. Безпека», який реалізується у координації з «Коаліцією 1325. Одещина» і спрямований на підтримку та посилення ромських жінок. Його організатором виступила ГО «Романі Збора».

Упродовж тисячоліть західне узбережжя Фінляндії непомітно змінювало свою форму. І сьогодні там продовжує підніматися земля, яка раніше перебувала під гігантським крижаним щитом.

На перший погляд, пише https://www.unian.ua, це просто природне розширення суші. Однак для власників прибережних ділянок реальність складніша: новоутворена поверхня землі не стає автоматично продовженням власності, що їм належить.

У понеділок, 14 вересня, в Одесі відбулося виїзне засідання Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики, присвячене «невідкладним завданням гуманітарної та інформаційної політики на Одещині в контексті національної безпеки та цілісності українського культурно-інформаційного простору».

Саме вже формулювання теми багато про що говорить. Бо мова, культура, історична пам’ять, інформаційний простір, національні спільноти, релігійне середовище сьогодні вже неможливо розглядати як другорядні, «мирні» сфери державної політики. Особливо тут, на Півдні.

Провели в Одесі зустріч одеських журналістів і редакторів із народними депутатами, членами Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики і Тимчасової слідчої комісії, що розслідує злочини Росії проти журналістів.

Організувала зустріч Національна спілка журналістів України (НСЖУ). Дякую за підтримку ініціативи голові ТСК Євгенії Кравчук.

Приймали нас у неділю в редакції «Одеського життя», і я радий, що саме тут. Головний редактор і видавець Геннадій Чабанов в умовах війни активно перебудовує це медіа (та газету «На пенсії») і показує, як регіональна редакція може заробляти й залишатися незалежною. Газета виходить із 2007 року, у неї сильний друк і великий онлайн, а троє працівників редакції зараз служать у ЗСУ. Депутатам було корисно побачити це не в презентації, а на місці.

Америка наближається до вирішальних проміжних виборів, під час яких визначиться розстановка сил в обох палатах Конгресу. Відверто кажучи, слово «вирішальні» навіть не повною мірою передає важливість моменту. З огляду на те, що Америка скочується до одноосібного правління, а державні поліційні структури — як-от Служба імміграційного та митного контролю (ICE) — вбивають американських громадян просто на вулицях, ставки в цій грі надзвичайно високі.

Намагаючись зберегти такий устрій, республіканці провели в Далласі захід, названий «конвенцією», на якому президент Трамп пообіцяв виплатити по 5000 доларів кожному дорослому громадянину за умови, що Республіканська партія збереже контроль над обома палатами Конгресу. Сенаторка-республіканка від штату Мен Сюзан Коллінз розкритикувала цю дивну пропозицію президента, чітко заявивши, що уряд не повинен роздавати гроші, аби впливати на волевиявлення громадян. Утім, учасники мітингу в Далласі зустріли слова Трампа оплесками. Такою є природа сучасного електорату республіканців. Ні, не всі вони були «реднеками» чи техасцями — чи, можливо, це одне й те саме?

Абсолютна більшість українців — 77% — вважають, що навіть за умови нової хвилі російських ударів по енергетиці Україна все одно має продовжувати збройний опір РФ. Про це свідчать опубліковані 15 вересня результати нового опитування, проведеного Ки-ївським міжнародним інститутом соціології (КМІС).

Лише 12% респондентів вважають, що заради побутового комфорту варто погодитися на будь-які вимоги Росії, ще 11% — не визначилися з відповіддю.