Видання NYP з посиланням на чиновників, обізнаних з деталями мирної угоди, повідомляє, що Україна начебто готова відмовитись від частини окупованих Росією територій, якщо це вважатиметься визнанням «де-факто», а не «де-юре». В матеріалі йдеться про те, що «де-факто» означає: ми визнаємо, що росіяни окупували цю землю, але ми не кажемо, що [Україна] відмовиться від неї назавжди. «Де-юре» означає: ми визнаємо, що [росіяни] захоплюють цю землю, і ми ніколи більше її не побачимо».

Впевнений, що Кремль довів до нової адміністрації США всі свої «хотєлки» ще 18 лютого 2025 року, коли в Ер-Ріяді за посередництва міністра закордонних справ Саудівської Аравії принца Фейсала бін Фархана аль-Сауда та радника з національної безпеки Мосаада бін Мухаммеда аль-Айбана вперше зустрілися спеціальний посланець президента США на Близькому Сході Стів Віткофф, держсекретар Марко Рубіо, радник з нацбезпеки Майк Волц із помічником президента Росії Юрієм Ушаковим та головою МЗС Росії Сергієм Лавровим.

У перший після Великодня день — Поливаний понеділок, коли земля і люди мали б очищуватися від скверни, наш осатанілий сусід вкотре «поливав» Одесу смертоносним залізяччям.

У світлий вівторок, який для християн є триєдиним пасхальним святом, Одещина знову стала об’єктом атаки «скрєпів» — тих, хто називає себе православними, а діє як виплодки сатани.

За свою історію людство знало три історичних види світового порядку: 1) Вестфальський порядок, що виник у 1648-у внаслідок Тридцятирічної війни 1618–1648 років, у рамках якого постала система суверенних держав і система балансу сил; 2) порядок, створений Віденським конгресом 1814–1815 років, після Наполеонівських війн, який забезпечив майже столітній мир у Європі; 3) ліберальний порядок після Другої світової війни.

Останній світовий порядок переживає сьогодні процес трансформації, пов’язаний, зокрема, з агресією Росії проти України.

І його краєвиди, і спогордливу голову Ай-Петрі, й тихий плюскіт моря біля узбережжя Ялти, й навіть запаморочливі кипарисові пахощі, бо все це разом якраз і є тим, що становить цілісне поняття. Ми обов’язково повернемо собі цю чарівну частину української землі, не тепер — то завтра, післязавтра, в майбутньому… Історія часом робить такі несподівані кульбіти, що й уявити неможливо. Про це вповідає виставка картин Ніни Теренько, що відкрилася в Літературному музеї.

Ніна Теренько знає і вірить, що колись, якщо не за її життя, то за життя дітей, Крим знову буде українським. Це своє переконання і цю віру, свою любов до цієї землі вона щедрими пригорщами вихлюпує на полотно у своїх картинах. Жити б там і радіти життю, вдихати цілюще повітря, милуватися тими краєвидами — а що ж іще потрібно живописцю?! Аж раптом те, що найбільше любиш у житті — малювати, — стає недосяжним. Коли життя в Криму стало неможливим, коли він з дня на день чуженів та немовби віддалявся, як наче корабель, на якому залишала частинку душі, вона перебралася до Одеси. Тут від якогось часу жили діти. І був ще один вирішальний фактор — її улюблене Чорне море. У неї — в одній з її картин — навіть Господь зображений разом з морем, Він немовби виходить з моря. Цю свою роботу художниця подарувала Літературному музеєві під час відкриття виставки.

У селищі Авангард завершилося будівництво нової амбулаторії загальної практики сімейної медицини.

Цей сучасний медичний заклад є частиною мережі із шести амбулаторій, що обслуговують жителів не лише Авангарда, а й Хлібодарського, «Сьомого неба», «Арт-Вілю», а також Прилиманського і Нової Долини — загалом більше 42 тисячі жителів громади., з-поміж яких понад 5100 внутрішньо переміщених особіб.

Наближається до завершення 65-й навчальний рік у дитячій музичній школі, відкритій у 1959-у. Прикметно, що вона діє у Болграді, який з перших днів свого існування є культурною столицею Бессарабії. Багато добра, світла, правильних життєвих цінностей привнесла в життя і міста, й району ця школа, ставши їх невід’ємною частиною.

У рік свого створення школа прийняла 40 учнів: 25 — за класом фортепіано і 15 — баяна. Хоча, слід зауважити, охочих навчатися грі на музичних інструментах було значно більше. Тоді з дітьми займалися шестеро викладачів. Але минав час, можливості школи зростали, і сьогодні тут опановують ази музики 254 вихованці. До речі, за період існування школа випустила понад 2000 юних талантів, у тому числі 456 — її філії, розташовані у трьох селах району. Сьогодні у навчальних класах звучать рояль і скрипка, баян та акордеон, труба й флейта, інші музичні інструменти, лунає класичний і народний спів. Чимало випускників назавжди пов’язали своє життя з музикою, грають в оркестрах, концертують, займаються викладацькою діяльністю.

17 квітня 1938 року — чорний день в історії кримськотатарського народу. Про цю трагедію громадська організація «Кримські татари Одещини» на своїй фейсбук-сторінці розповіла так.

Цього дня сталінський режим вбив не просто 36 людей. Він цілеспрямовано знищив серце кримськотатарської культури — інтелігенцію, що формувала дух і самосвідомість народу.

На 78-у році життя відійшов у вічність наш колега-журналіст, політичний оглядач «Чорноморських новин» Леонід Абрамович Заславський (1.09.1947 — 22.04.2025).

Людина з гарячим серцем і розсудливим, аналітичним розумом, він завжди був у гущі подій, у перших лавах тих, хто, захищаючи правду й демократичні цінності, протистояв злу в усіх його личинах — від комуністичної тиранії до імперського рашизму. Участь, ще за радянських часів, у «Меморіалі», у відновленні української державності, зокрема в утвердженні Одеси як українського міста, у захисті конституційних прав і свобод громадян, активна журналістська діяльність спочатку в газеті «Юг», а потім і до останнього дня в «ЧН» —  скрізь, на кожному етапі свого життя Леонід Абрамович проявляв себе як гуманіст, правдоборець, патріот, професіонал. Історик за фахом, він був активним творцем і талановитим літописцем сучасної історії, нашого буремного сьогодення.

Пам’ять про побратима по духу і перу назавжди залишиться у наших серцях.

Завтра, 25 квітня, о 12.00 стартує щорічний конкурс читацьких відгуків «Книголюб» — партнерський проєкт Одеської національної наукової бібліотеки та громадської організації «Ротарі клуб «Одеса-Рішельє», організований за підтримки обласної організації Національної спілки письменників України, обласної бібліотеки для юнацтва, офісу Мережі креативних міст ЮНЕСКО «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО», ПАТ «ЕННІ ФУДЗ» та АБ «Південний».

Початок конкурсу приурочений пам’ятній події — відкриттю читальних залів Одеської міської публічної бібліотеки, яке відбулося 27 квітня 1830 року. Підсумки ж будуть оприлюднені 30 вересня, під час урочистостей до Всеукраїнського дня бібліотек.

Як українка у США створює сучасну медіаосвіту

Якщо раніше телевізійна студія чи друкований журнал були єдиним входом у професію, то сьогодні ви можете створити власне шоу з ноутбука — з віртуальними ведучими, музику написати через ШI, змонтувати відео в кілька кліків, а за день зібрати тисячі переглядів. Це не фантазія — це щоденність Катерини Микитюк, української креативної редакторки, журналістки, креативниці та засновниці освітнього руху Almighty Content у США.

Катерина приїхала до Лос-Анджелеса з величезним бекграундом у журналістиці та креативній індустрії, але без жодного контакту в новій країні. І почала з нуля. Вона фільмувала, знімала фото, писала, будувала бренди — і все це з головним інструментом: контентом. Її підхід — стратегічний, естетичний і завжди емоційний. Вона вірить у силу історії, в силу візуальної мови та в здатність контенту змінювати реальність.

Згодом почала працювати з міжнародними брендами, створюючи кампанії для Netflix, Amazon Music, Armani Beauty, J’Adore Les Fleurs, Coach, Clarins, MAC Cosmetics, Diptyque та багатьох інших. Її роботи потрапляли у Vogue, Elle, Harper’s Bazaar. Але справжній прорив стався тоді, коли вона побачила потенціал штучного інтелекту.

Шановні мої земляки! У ці дні наша славетна дитяча музична школа відзначає своє 65-річчя. Цей заклад — своєрідний храм музики у Болграді.

Понад 200 дітей грають на різних інструментах, співають, а близько 40 років передає і їм, і своїм молодшим колегам любов до музичного мистецтва директорка школи Валентина Нєнкова. Для неї цей заклад — альма-матер, рідний дім, до якого вона із задоволенням ось уже чотири десятиріччя відчиняє двері. І це двері у велике мистецтво.

Чим небезпечні похоронні забобони

У великопісний і пасхальний періоди є чимало днів, у які згадуємо наших померлих рідних і близьких. Чи є їм користь від нашої молитви? Чи можна молитися не «за», а «до» своєї бабусі, якщо вважаєш її святою? Як поминати зниклих безвісти — як мертвих чи як живих? Чому існує маса забобонів, пов’язаних зі смертю, і чим небезпечні шнурки із труни покійного? Чому неможливо викорінити звичай застіль на могилах у поминальні дні та як до цього доклався наш споконвічний ворог?

Про це — розмова журналістки «Лівого берега» (https://lb.ua) із засновником і настоятелем храму-пантеону в пам’ять про загиблих героїв російсько-української війни у Лішні на Тернопільщині, священником Православної церкви України Андрієм ЛЮБУНЕМ.

У вівторок в Одесі відбулася зустріч Президента України Володимира Зеленського з Генеральним секретарем НАТО Марком Рютте. Головне питання перемовин — безпека України та всієї Європи.

Володимир Зеленський подякував гостеві за незмінну підтримку України з перших днів повномасштабної російської агресії, коли Марк Рютте був іще прем’єр-міністром Нідерландів. Президент відзначив, що як тоді їм вдалося багато важливих речей разом, так і зараз можна багато зробити завдяки спільним зусиллям.

Цього тижня виголосив на запрошення Фонду Фрідріха Науманна ХІХ Бер-лінську промову про свободу. Це традиційний для Берліна захід, який відбувається прямо біля Бранденбурзьких воріт. Раніше в різні роки промовцями були, наприклад, прем’єри Естонії Кая Каллас, Нідерландів Марк Рютте, британський історик Тімоті Ґартон Еш чи колишній федеральний президент Німеччини Йоахім Ґаук. Вперше — українець.

Нижче пропоную український переклад моєї Берлінської промови.

Всесвітня рада церков вимагає покарати відповідальних за ракетний обстріл Сум.

«На початку Великоднього Страсного тижня святкування Вербної неділі в українських Сумах перетворилося на день голосіння через черговий ракетний обстріл Росії», — цитує РІСУ (https://risu.ua) відповідну заяву Всесвітньої ради церков.

На міжнародних ринках і на звичайних базарах правила торгівлі регулюють законодавці та рекетири. Найчастіше, це одні й ті ж люди. І багато що залежить від обставин. Обставини довго не змінювалися, всі до цього звикли і навіть під час локальних воєн противники дотримувалися якихось рамок пристойності. Чимось через лінію фронту торгувати можна, чимось — ні. Щось годує війну безпосередньо, щось — опосередковано.

Нелегальні гроші — харч для війни

Скажімо, економічні санкції, запроваджені проти РФ країнами Заходу, обмежують за ціною та обсягами російську торгівлю нафтою. І роблять нерентабельною купівлю у росіян природного газу газопроводами. Але маржа настільки велика і «дірок» у законах так багато, що обійти санкції неважко. Низка країн «третього світу» відверто наживається на дисконті. І не відмовиться від цього, чим би їм не погрожували.

Щодня, а особливо — щоночі, триклята Росія шле на українські міста і села безпілотники і ракети, руйнуючи житла, підприємства, лікарні, вбиваючи людей…

Одещина — не виняток. Так, увечері 13 квітня внаслідок ворожого удару зазнали руйнувань об’єкти цивільної інфраструктури: житлові будинки, приміщення приватних підприємств, медзаклад, магазини, СТО і щонайменше 37 транспортних засобів (легкові та вантажні автомобілі). Внаслідок атаки мінно-вибухових травм та опіків зазнали семеро мирних жителів. Невдовзі, вже вночі на 14 квітня, ворог повторно атакував Одесу.

Креативна імперія в США від українки

Як знайти свій голос у світі штучного інтелекту (ШІ) і не втратити себе? Катерина Микитюк — контент-редакторка, продюсерка, експертка зі ШІ та засновниця двох креативних брендів у США — розповідає свою історію успіху.

— Катерино, з чого почалася твоя історія у США?

— Свобода — це можливість обирати. І для мене цей вибір був творчим. Я приїхала до США, маючи за плечима роки роботи в медіа, на телебаченні, у креативі. І почала все з нуля. У новій країні, без зв’язків, без системи. Але з чітким внутрішнім відчуттям, що я тут — щоб створювати.

Мій шлях починався з маленьких зйомок, коротких відео, створення брендованого контенту. Писала, знімала, редагувала, формувала візуальну мову брендів, які тільки-но зароджувалися або шукали новий голос. І поступово побачила, як ця здатність — бачити історію там, де її ще нема — стала моєю суперсилою.

— Розкажи більше про свої проєкти. Що зараз для тебе найважливіше?

— Сьогодні я керую двома проєктами. Перший — це The Flowers, бутик флористики й креативної продукції в Малібу, з клієнтами світового рівня. Цей бренд виріс без жодного бюджету на рекламу — тільки завдяки контенту. Ми створювали історії з квітів, і ці історії розліталися інтернетом. Квіти для мене — це мова без слів. Вони можуть передати настрій, емоцію, стиль — і саме це я транслюю через свої зйомки.

Минулої суботи, 12 квітня, у Чорноморську святкували День міста, якому сповнилося 52 роки. Це стало гарною нагодою для місцевого люду допомогти Збройним силам України.

З ініціативи міського голови Василя Гуляєва того дня організували благодійний ярмарок «Незламний Південь», а всі зібрані під час його проведення кошти спрямували на потреби наших захисників.

У виставковій залі Одеського обласного центру української культури відбулося нагородження лауреатів обласної премії народних майстрів імені Ростислава Палецького 2025 року.

Цьогорічних переможців визначав оргкомітет у складі: Анатолія Кравченка, народного художника України; Ярослави Різникової, заступниці директора департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини облдержадміністрації; Валентини Вітос, директорки обласного центру української культури; В’ячеслава Кушніра, доктора історичних наук, професора, декана факультету історії та філософії ОНУ ім. І.І. Мечникова, члена правління Національної спілки краєзнавців України; Людмила Казанчук, лауреатки премії ім. Ростислава Палецького 2019 року в номінації «Художня тканина»; Олександра Гаркавченка, керівника гуртка «Художня кераміка» в Одеському міському палаці дитячої та юнацької творчості, лауреата премії ім. Ростислава Палецького (2013) в номінації «Народна кераміка»; Антоніни Димової, завідувачки відділу декоративно-прикладного мистецтва ООЦУК, лауреатки премії ім. Ростислава Палецького (2012).

У день народження знаного українського гумориста і сатирика Степана Олійника (3.04.1908 — 11.01.1982) біля пам’ятника, розташованого на подвір’ї Балтського ліцею №1 імені Олеся Гончара, відбулася урочиста церемонія вшанування його постаті.

На заході, як розповів «Новинар» (https://novynar.city), зібралися учні, вчителі, гості й усі ті, хто добре пам’ятає, ким для нашої культури була і залишається ця людина — майстер глибокого, тонкого гумору, який бачив життя крізь призму сміху.

У суботу, 12 квітня, на базі Ізмаїльського державного гуманітарного університету (ІДГУ) відкрилися щотижневі курси гагаузької мови.

Детальніше про це журналістові видання «Південь сьогодні» (https://yug.today) розповіла директорка Обласного центру гагаузької культури, що в селі Виноградівка Болградського району, керівниця й викладачка курсів Ольга Кулаксиз.

За оцінками ЮНЕСКО, завдані російською агресією з 2014 року збитки українській культурній спадщині становлять понад $2,6 мільярда. Вважається, що це розграбування українських музеїв є наймасштабнішим із часів Другої світової війни. Для прикладу: тоді на території України окупаційні війська знищили і викрали понад 500 тисяч музейних експонатів, 51 мільйон книг, 46 мільйонів архівних справ, а з 2015-го по 2023-й лише в Криму рф провела понад 1385 археологі-чних розкопок і вивезла приблизно 5 мільйонів артефактів.

Як пише «Історична правда» (https://www.istpravda.com.ua), росія завжди намагалася вести імперську загарбницьку політику не тільки щодо земель нашої країни, а й щодо її культурного спадку. Це стало невіддільною частиною дій кремлівського режиму з впровадження стратегії насильницького знищення української національної ідентичності та привласнення собі нашої історії.

Згадую свою юність. Писав замітки (зараз кажуть «дописи») в луганські обласні газети, в одеські, писав в іллічівську міську газету. Отримував від редакцій гонорари — 3,59 рубля і щось подібне, а якщо — 5,64 рубля, то це була велика радість. Пізніше, вже у більш зрілому віці, почав розбиратися, а що ж це воно за диво таке: газета?

Пригадую, у будинках, в яких я жив на Хмельниччині та Одещині, на стінах висіли «радіоточки», які починали мовити о шостій ранку і закінчували о 24-й годині. Саме з них народ отримував найсвіжішу інформацію, слухав музику, разом з «радіоточкою» плакав і сміявся. Пізніше з’явилися телевізори, які добру частину цієї роботи взяли на себе. Але ні радіо, ні телевізор не змогли замінити газету. По радіо чи в телевізорі ти щось недослухав чи недодивився — і на цьому все. Щось цікаве забув чи відволікся і не почув, не побачив — і ці втрати вже ніяк не повернеш. Газета ж тобі, як рідна мати чи сестра. Її можна перечитати вдруге, а то й утретє. Її можна взяти із собою на роботу й почитати під час обідньої перерви, нею можна насолодитися в електричці, коли їдеш на рибалку. Особисто мені, як би хто не намагався доводити, що читати в смартфоні зручніше, — вірити в це не хочеться — і я не вірю. З моїх розмов з багатьма знайомими і не знайомими людьми виходить, що таке ставлення до газети у більш ніж половини українців.

(Закінчення. Початок у номері за 10 квітня)

Які регіони світу є найпроблемнішими? Як змінюються пори року в Україні та чи чекати у майбутньому на стихійні лиха? Як війна впливає на клімат? Чи існує позитив у кліматичних змінах? Що чекає на планету у майбутньому — льодовиковий період чи смертельна спека? Відповісти на ці та інші питання «УП. Життя» (https://life.pravda.com.ua) попросила кандидатку географічних наук, завідувачку відділом прикладної метеорології та кліматології Українського гідрометеорологічного інституту ДСНС та НАН України Віру БАЛАБУХ.

Літня спека стає справжнім випробуванням для містян. Тож, щоб створити комфортні умови, влада і комунальники Балти розробляють різні рішення для охолодження простору та забезпечення доступу до питної води.

Так, КП «Балтаводоканал», готуючись до спекотного сезону, встановлює у громадських місцях питні фонтанчики. Перший такий фонтанчик уже з’явився у парку, відтак жителі й гості міста зможуть освіжитися там під час прогулянки. Най-ближчим часом нові точки з чистою водою облаштують і на інших найвідвідуваніших лока-ціях. Це не лише зручно, а й сприятиме зменшенню використання одноразових пластикових пляшок, що позитивно вплине на екологію.

З початком повномасштабної війни, у період воєнного стану, регулювання чисельності хижих м’ясоїдних тварин в Одеській області, як і по всій Україні, — обмежене. Заборона на полювання призвела до стрімкого приросту поголів’я звірини. Тож у січні 2025 року ОВА та оперативне угруповання військ «Дунай» видали спільний наказ, згідно з яким до кінця лютого на території області тривав відстріл диких хижих тварин для зменшення їх популяції та боротьби зі сказом. Аналогічне нетривале полювання було проведене й торік.

Тема збільшення популяції хижих тварин і потреба у їх відстрілі викликає жваві обговорення. Скажімо, періодично скаржаться місцеві фермери та інші жителі, які потерпають від лисиць та шакалів, адже хижаки нападають на домашню худобу. Порушується і питання щодо поширення сказу. Зокрема, за даними обласного центру контролю та профілактики хвороб, Одещина входить до п’ятірки регіонів із найбільшою кількістю випадків сказу серед тварин, пише «Південь сьогодні» (https://yug.today).

Щодо війни, яку США нав’язали світовій торгівлі, думки, як завжди, розділилися. Частина коментаторів вважає Трампа психопатом, частина — фінансовим генієм, якому нобелівські лауреати — не указ. З огляду на це у моїй пам’яті сплив давній антирадянський анекдот. Загін космонавтів запросили до ЦК КПРС і поставили завдання перегнати Америку, яка відправила людей на Місяць. «Збирайтеся на Сонце, хлопці!» — наказав генсек. «Але ж ми згоримо», — відповів космонавт. «Не згорите. У ЦК не дурні сидять. Полетите вночі».

«Кривава бійня» тарифів

Тарифи та мита, які тепер обговорюють всюди, — і є нічним польотом на Сонце. Аби довести, що до влади прийшов розумник. Під його керівництвом Америка на чотири роки знову стане великою, а далі — хоч трава не рости. Кризи, рецесії, падіння реального виробництва — це демократи вигадали, а республіканці нагадають, що великій країні всі винні. І що всі заплатять, скільки Америка скаже. Хтось — грошима, хтось — Гренландією, хтось — заводами, що повернуться на батьківщину. Проблема, щоправда, в тому, що реальне виробництво без кооперації неможливе. Як «на пальцях» пояснив чудовий економіст Мілтон Фрідман, без кооперації неможливо виготовляти навіть олівці. Тобто гроші, заплачені Штатам у вигляді тарифів та мит на літаки й автомобілі, обернуться подорожчанням товарів у всьому світі й усе це закінчиться банкрутством багатьох фірм від Європи до Австралії.

Наступ російських військ у Харківській та Сумській областях, про який раніше попереджав президент Володимир Зеленський, «фактично вже розпочався», заявив головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський в інтерв’ю виданню «Лівий берег», оприлюдненому в середу, 9 квітня.

«Вже декілька днів, майже тиждень, ми спо-стерігаємо збільшення майже вдвічі кількості наступальних дій противника на всіх основних напрямках», — зазначив він.

В Україні різке похолодання: температура впала із 19 градусів тепла до мінусових значень. У деяких областях уночі зафіксовано 5—6 градусів нижче нуля. Як наслідок — під загрозою замерзання опинилися фруктові дерева, картопля, цибуля, які вже встигли висадити аграрії, посіви зернових. Холоди і заморозки можливі ще тиждень.

В інтерв’ю «Главкому» (https://glavcom.ua) очільниця відділу агрометеорології українського Гідрометцентру Тетяна АДАМЕНКО пояснює причини нинішнього різкого похолодання, називає найвразливіші культури: ті, які підмерзнуть, але виживуть, і ті, які слід терміново пересівати.

Регіональні медіа перебувають у критичному стані: 26% редакцій працюють без оплати праці, тримаючись лише на ентузіазмі журналістів, а більшість має обмежений запас фінансової міцності. Про це свідчить масштабне дослідження «Від екстрених заходів до стратегічних рішень», проведене Національною спілкою журналістів України.

Це дослідження, реалізоване на запит Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, демонструє системні проблеми в медіагалузі, які загострилися в умовах війни та економічної кризи і які ще більше посилилися після згортання зовнішньої фінансової підтримки.

В Одеській облдержадміністрації цими днями відбулося дві важливі зустрічі, на яких ішлося про підтримку наших аграріїв та міжнародну співпрацю в сільськогосподарській сфері.

Перша із зустрічей — нарада з аграріями Одещини за участі міністра аграрної політики та продовольства Віталія Коваля  і керівника Держрибагентства Владислава Невеселого.

Чимало загадок таїть у собі нинішня російсько-українська війна. Але, як написано в Еклезіасті, «для всього свій час, і година своя кожній справі під небом...». Колись ми дізнаємося про все...

Одна із таких загадок — це блискавичний безперешкодний прорив росіян із Криму в Херсонську область, досить несподіваний, бо вузький перешийок, що з’єднує Кримський півострів з материковою Україною, експерти вважали непрохідним, якщо вміло організована оборона.

Кожного разу, коли фільм російського режисера чи з російськими акторами здобуває нагороду, українці обурюються: як можна прославляти культуру агресора? Російські фільми часто просувають ідею примирення (як у «Глухих коханцях» Бориса Гуца) або зображують російських військових не як загарбників, а як «жертв обставин» (як у «Росіянах на війні» Анастасії Трофімової).

Однак присутність росіян на міжнародних кінопреміях має глибоке коріння. Далі розберемося — чому попри численні воєнні злочини росії та заклики українців бойкотувати культурні продукти країни-агресорки, російське кіно і досі присутнє на міжнародних кінофестивалях та чи можна це змінити. Важливий дисклеймер: цим текстом ми не виправдовуємо «аполітичність» міжнародних кінознавців, а лише намагаємося пояснити, чому так відбувається.

Традиція приготування та споживання обрядових хлібів до дня святого Георгія у селі Криничному, що у Болградському районі, входить до списку елементів нематеріальної культурної спадщини Одеської області, яка, у свою чергу, є частиною нематеріальної культурної спадщини України.

Ось як про цю унікальну традицію, яка на місцевому діалекті називається «Ляб за Гергюу’ ден», розповідає сайт обласного центру української культури (oocuk.com.ua).

У кінці лютого 2025-го в німецькому видавництві S. Fischer вийшов есей Оксани Забужко «Моя найдовша подорож», доповнений двома текстами й новою передмовою авторки порівняно з австрійським виданням 2022 року. З цієї нагоди 29 березня на Ляйпцизькому книжковому ярмарку відбулася зустріч з письменницею. Подія пройшла під назвою «Чому ми нічого не навчилися з історії».

Модераторка заходу — редакторка й радіоведуча rbbKultur Наташа Фройндель — уже на початку попросила авторку прокоментувати, чому в передмові вона називає цю книжку власним фронтом на війні проти абсолютного зла і насильства. У промові Забужко також розповідає, як Захід після двох світових воєн не помітив посилення головного гравця Третьої світової, які ключові моменти новітньої історії призвели до нинішньої світової політичної кризи і яке майбутнє чекає на Україну та Європу вже незабаром. Конспект цієї розмови опублікував «Лівий берег» (https://lb.ua).

«Бури, крихітко, бури!» — це гасло Дональд Трамп відродив під час своєї останньої виборчої кампанії, обіцяючи збільшити видобуток нафти та газу. Вже після інавгурації він удруге вивів США з Паризької кліматичної угоди, спрямованої на зменшення викидів парникових газів, і навіть обмежив використання словосполучення «кліматична криза» в офі-ційному мовленні.

І все це на фоні нескінченних «антирекордів», як-от аномальне потепління, подвійне прискорення танення льодовиків, зменшення площі морського льоду та екстремальна посуха на половині планети. На додачу до цього — стихійні лиха, частота і масштаби яких тільки збільшуються. Скажімо ураган Мілтон, що вбив 17 людей у США, та смертоносна повінь, яка забрала життя понад 200 іспанців.

Дональд Трамп має намір нав’язати українцям угоду про рідкісні метали. Україна поки що не приймає нову пропозицію, після чого отримала недвозначну відповідь від президента США, яка свідчить, що Трамп не готовий так просто прийняти відмову українського президента Володимира Зеленського та відверто погрожує: «Він намагається вийти з угоди щодо рідкісних копалин, і якщо він це зробить, у нього будуть великі, великі проблеми».

У відносинах із РФ у Трампа також намітилися невеликі, але все ж непорозуміння. Президент США обурений останньою пропозицією Путіна передати Україну під управління ООН і гальмуванням росіян щодо процесу припинення вогню. Трамп пригрозив накласти на Росію вторинні санкції щодо російської нафти. Це може ускладнити експорт для Москви та скоротити її валютні доходи. Утім, трохи пізніше Трамп знову заявив про добрі стосунки з російським диктатором Володимиром Путіним і про те, що той виконає всі обіцянки.

На сцені Одеської опери — «Наталка Полтавка». Це свято подарували нам постановники: Василь Коваль — диригент, заслужений артист України, Вадим Сікорський — режисер, заслужений діяч мистецтв України, Наталія Тарасенко — художниця, Валерій Регрут — хормейстер, заслужений діяч мистецтв України.

Будеш, батьку,
панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!

Ці рядки, як знаємо, Тарас Шевченко присвятив Івану Котляревському, котрий своєю творчістю увічнив славну дівчину-полтавку на таке ласкаве українське ім’я Наталка. На таку вірну в коханні і в дочірніх почуттях, відзначену багатьма іншими чеснотами, на які — на все це оптом — накинув оком пан Возний, який забажав узяти собі за дружину цю просту, роботящу, розумну, ще й гарну дівчину. На заваді тому стоїть Петро, її коханий, якому заприсягла вірно чекати його повернення із заробітків, щоби не казали люди, що от, мовляв, бідак на сироті-бідачці жениться. Та от біда: роки минають, а його все нема.

Вранці 1 квітня звідусіль посипалася інформація, що вночі, вперше за кілька місяців, російські БПЛА та балістичні ракети не атакували нашу країну. Перше, що спало на думку, — запрацювало оголошене тридцятиденне безумовне припинення вогню. Чи то в кремлі злякалися американців, чи, навпаки, у Вашингтоні пішли на поступки кремлю. Зняли частину санкцій із московської банківської системи і дали добро на переміщення Чорноморського флоту РФ та торгових суден зі східної у західну частину моря. Однак пошук в Інтернеті результатів практично не дав. Припинення вогню пояснювали тим, що Трамп розсердився, путлер злякався, а хтось дозволив щось за лаштунками.

Несправжній цар

Тим часом для відгадок достатньо подивитися на календар і побачити, що наближається дата, яку політики заздалегідь призначили днем тиші. Це неділя, 20 квітня. Християни більшості країн світу цього дня разом святкуватимуть Великдень. Політики, віруючі та невіруючі, розраховують приєднатися до цього «разом» і додати собі шансів у боротьбі за місце під сонцем. Не виключено, що тридцятиденне припинення вогню продовжиться далі, але, ймовірніше, російська агресія не зупиниться, а стане ще запеклішою. Путлер не вирішив головного завдання — знищення нашої держави. А на вирішенні такого завдання, як на «дранг нах остен» Гітлера, тримається вся його нібито монолітна влада. Якщо «СВО» не приносить перемогу, то, виходить, війну веде не справжній цар. Його можна терпіти, йому доводиться підкорятися, але любити самозванця піддані не будуть.