1 червня Служба безпеки України провела успішну спецоперацію колосального розмаху і складності, уразивши складник ядерної тріади росіян — стратегічну авіацію на аеродромах базування.

Юліан Рьопке, німецький журналіст, старший редактор розділу «Політика безпеки та конфлікти» видання Bild, написав у своєму Х: «Це найбільша атака, коли-небудь здійснена на стратегічні сили Росії». У тому-таки Х інший німецький політик Ніко Ланґе, колишній керівник апарату попереднього міністра оборони ФРН, зазначив, що «зменшення кількості російських стратегічних бомбардувальників — це чистий позитивний ефект для безпеки Німеччини і Європи». Пана Ланґе СБУ за-тримувала в червні 2010-го за підозрою у шпигунстві, до речі. Відпустила — дипломат усе ж таки.

І пташок випустили! Дрони Служби безпеки України масовано атакували стратегічні бомбардувальники армії РФ. У межах спецоперації «Павутина» ударів зазнав 41 ворожий літак у тилу ворога. Крім того, вдень одразу в двох регіонах Росії сталися інциденти з потягами й мостами.

Дрони відпрацювали по аеродромах «Дягілево» в Рязанській області, «Оленья» в Мурманській, «Белая» в Іркутській та «Іваново» в Іванівській. Є дані, поки що не підтверджені, про військове летовище «Украинка» в Амурській області.

Завтра, 6 червня, в Одесі стартує XХV Всеукраїнська виставка-форум «Українська книга на Одещині».

Після урочистого відкриття Інтелект-форуму-2025, який традиційно організовує і проводить Одеська національна наукова бібліотека, на гостей книжкового свята, зокрема, чекають:

Вранці 3 червня Україна втретє атакувала Кримський міст. Цього разу — заклавши вибухівку під водою. «Бог любить трійцю, а СБУ завжди доводить задумане до кінця і ніколи не повторюється», — прокоментував атаку очільник СБУ Василь Малюк. У результаті окупанти двічі перекривали рух автотранспорту через міст протягом дня, а близько 18.00 росЗМІ повідомили, що його відновлено.

Під опори мосту було закладено 1100 кг вибухівки в тротиловому еквіваленті, вибух пошкодив його підпірки на рівні дна. Силовики повідомляють, що стан конструкції наразі аварійний. Експерти ж кажуть: скластися, як картковий будиночок, така споруда і не може, та це не значить, що ще довго простоїть і служитиме окупантам. Головне — вони вкотре отримали удар звідти, звідки не чекали. Точніше, чекали, але пропустили його — у саму щелепу.

28 травня в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі ім. В. Василька (директорка Юлія Пивоварова) відбулася дуже цікава дискусія «Пам’ять, що бореться: Вирій як місце зустрічі», яка об’єднали митців, дослідників, громадських діячів і посадовців довкола вистави «Вирій» (авторка п’єси Наталія Ігнатьєва) – глибокої театральної постановки про колективну пам’ять, історичні та психологічні травми, боротьбу і незламність українців.

Захід став частиною більш широкого культурного процесу повернення правди, вкорінення історичної пам’яті та утвердження національної гідності, адже в один у році День пам’яті жертв політичних репресій чи День депортації кримських татар не може вміститися все те, що варто проговорити й осмислити...

Серед учасників розмови, яку модерувала Світлана Бондар, були письменник і мовознавець, двічі репресований Олекса Різників, голова ГО «Кримські татари Одещини», депутат Одеської обласної ради Февзі Мамутов, головний режисер театру й постановник «Вирію», заслужений артист України Олександр Самусенко, уродженець Бахмута.

Ми з акторкою Іриною Шеляг, докторкою філософських наук Оксаною Довгополовою і докторкою політичних наук Іриною Мацишиною також долучились до цікавої розмови.

Зараз Кремль усі свої сили кинув на війну в Україні. А що буде після того, як закінчаться бойові дії на російсько-українському фронті, а Трамп і Путін розпишуть «понятійку»?

У Польщі, країнах Балтії та північної Європи впевнені, що в разі укладання українсько-російської домовленості про припинення вогню різко посилиться загроза їхній безпеці: Росія прискорить реалізацію планів із переозброєння та перекидання військ на північно-східний фланг НАТО. І хоча до завершення війни ще далеко, європейські сусіди вже зараз готуються до гіршого сценарію — російського вторгнення. У північно-східній Європі вважають, що це може статися до 2030 року.

(Закінчення. Початок у номері за 29 травня)

У нашій половині дому, цій переповненій людом шпаківні, поселилася сім’я Віктора Орленка (тоді ще він був на прізвище Козловський) з дружиною і двома маленькими доньками, згодом переїхала до сина матір, вчителька-пенсіонерка. Одержало маленьку кімнатку сімейство Овсянникових. Невдовзі Світлана народила вже згаданому Вадимові доньку. Вручили ордер на кімнату кореспондентові Анатолію Глущаку, але обставини склалися так, що йому в ній не довелося жити, бо якраз у той час розлучався з дружиною й кімнату вирішив залишити їй. Ліля, щоправда, довго не сумувала — її черговим чоловіком став теж колишній журналіст нашої газети Григорій Ярмульський. На той час він уже працював на Одеському телебаченні.

У Котловинському музеї Ренійської громади дослідження та екскурсії проводять школярі

Ніну Іванівну Дейнеку із села Котловина знають усі працівники культури Ренійської громади. Вона понад пів століття працює у цій сфері і стільки ж часу є постійною авторкою цікавих статей та віршів у місцевій газеті. Як і кілька десятиліть тому, Ніна Іванівна енергійна, сповнена ідей, у постійному пошуку, завжди в гущі усіх подій.

Народилася і виросла у Болграді, але так склалося, що практично все життя вона, болгарка за національністю, живе і працює в гагаузькому селі. Починала свою трудову діяльність у 17 років вчителькою молодших класів. Утім, уже через п’ять місяців, у 1968-у, енергійній і талановитій педагогині запропонували очолити місцевий сільський клуб. Не минуло й року, як Котловинський клуб став одним із найкращих у районі.

Про початок світової війни можна говорити тоді, якщо військовий конфлікт охоплює більше, ніж дві країни. Тому початком Другої світової я вважаю не 1 вересня 1939 року, коли Німеччина напала на Польщу, а 3 вересня, коли у війну вступили Велика Британія і Франція.

Велика Британія і Франція були гарантами польської незалежності та територіальної цілісності. Крім них, такими ж гарантами виступали Німеччина і Радянський Союз. Чи не нагадує це, шановний читачу, Бухарестський меморандум 1994 року, який в обмін на ядерне і звичайне роззброєння гарантував Україні незалежність і територіальну цілісність?

Чи наважаться США та Європа завдати Росії нищівного удару

Доки українці чекають на рішучі дії Заходу проти Кремля, який черговим ударом по цивільних наочно показав, як «хоче» миру, Європа та Америка використовують антиросійські санкції у власних суперечках.

Останній раунд перемовин між Україною і РФ за посередництва США та європейських країн завершився розчаруванням. Попри попередні домовленості щодо тиску на Кремль у разі його відмови від тридцятиденного перемир’я, Трамп знов пішов на поступку «другу Путіну» й відмовився вводити нові санкції, чим знову розбив хитку кооперацію між Брюсселем, Лондоном та Вашингтоном.

Ще зранку у п’ятницю, 23 травня, рашистська федерація атакувала Одещину безпілотниками, а в пообідню пору завдала удару балістичними ракетами.

Внаслідок ранкової атаки у передмісті Одеси був пошкоджений приватний будинок, по-страждали 46-річний чоловік та 60-річна жінка.

За даними Міністерства освіти і науки України, на початок 2024/25 навчального року в Одеській області діяло 707 закладів загальної середньої освіти, у тому числі 489 ліцеїв, 157 гімназій, 41 початкова школа та 20 спеціальних закладів загальної середньої освіти.

На сільську місцевість припадає 55% таких закладів, на міську — 45%.

У 2023-у з нагоди 85-річчя Одеської обласної організації НСХУ в Центральному будинку художника в Києві експонувалася виставка «Творчий звіт одеських митців». Це було одне з наймасштабніших представлень наших земляків у столиці. Й відрадно, що цей факт зафіксований у високополіграфічному науково-популярному альбомі-каталозі, який нещодавно побачив світ і заявлений на презентацію у рамках нинішнього форуму

«Українська книга на Одещині», що традиційно пройде в Одеській національній науковій бібліотеці (6—8 червня).

У рамках реалізації Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?», ініційованої першою леді Оленою Зеленською, 23 травня в Одесі відбувся обласний семінар-практикум «Ти як? Культура без бар’єрів. Простори, де кожен може бути собою».

Цей важливий захід, спрямований на пошук нових підходів до підтримки ментального здоров’я зібрав представників органів влади, фахівців у сфері ментального здоров’я, культури, освіти, громадських організацій, творчих колективів, ВПО, консультантів програми «Ти як?», активних членів громад Одещини. Загалом — понад 120 учасників.

Під час семінару обговорювали: як культура може сприяти подоланню колективної травми; як підтримувати психічне здоров’я в часи стресу; як створити безпечні простори, де кожна людина може бути почутою; як громади можуть реалізовувати локальні ініціативи в рамках програми «Ти як?».

Програма заходу включала дві панельні дискусії та практичну частину зі створення власних ініціатив.

У Каневі на Черкащині відбувся XIV Всеукраїнський фестиваль творчості людей з інвалідністю «Дніпровські хвилі». Понад 150 талановитих дітей та дорослих з інвалідністю з різних регіонів України з’їхалися, щоб поділитися своїми талантами, енергією та натхненням. Цей захід повернувся після тривалої перерви, спричиненої пандемією та війною, і став справжнім святом дружби, підтримки та мистецтва.

Серед учасників — представники з Черкащини, Полтавщини та Одещини. Особливо тепло глядачі прийняли виступи творчої групи «Балтяночка» з Балти, повідомляє «Новинар.City» (https://novynar.city).

Цього року «Балтяночка» підготувала два танці та пісню. Спеціальним виступом став танець під «Балтський вальс», який понад пів століття негласно вважають гімном міста. Слова написав місцевий поет і журналіст Семен Цванг (сучасний переклад українською — авторки цих рядків. — Прим. ред.), музику — композитор Микола Сорока. Легкі блакитні сукні, ніжні рухи, щирі емоції учасниць — усе це зворушило глядачів.

Чи замислювалися ви коли-небудь, наскільки зручною і відкритою є ваша бібліотека для всіх, незалежно від віку, можливостей чи потреб?

19 — 25 травня в Україні проходила Національна ініціатива безбар’єрності, що покликана формувати суспільство рівних можливостей. Публічна бібліотека Білгород-Дністровської міської територіальної громади активно долучилася до цієї події, організувавши серію заходів під гаслом «Безбар’єрність для всіх!».

У середовищі одеських журналістів старшого покоління нерідко згадують своє проживання на вулиці Ромашковій, де першими поселенцями стали працівники тодішньої обласної молодіжної газети «Комсомольское племя», яка, до речі, дублювалася українською мовою.

Як з’явилася ця адреса в наших біографіях, варто, мабуть, розповісти детальніше. І тут не обійтися без опису ситуації з квартирним питанням, яка склалася у нашій «молодіжці».

Цими днями відсвяткувала гарний ювілей Олена Федорівна Ковальчук.

У нашому, газетярському, колі це ім’я, без перебільшення, знакове. Щоб цей номер, як і всі попередні, побачив світ, доклали зусиль не лише ми, працівники редакції, а й наші найперші партнери — поліграфісти, за що їм щиро вдячні. Й чи не найбільша подяка Олені Федорівні Ковальчук, головному технологові Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор’я», яке, скільки існує, друкує «Чорноморські новини». Був навіть час, коли і газета, й видавництво називалися однаково — «Чорноморська комуна». Так-от, за майже 40 років своєї роботи на цій посаді Олена Федорівна причетна до випуску не сотень — тисяч номерів «Чорноморки». Утім, не тільки «ЧН», а й багатьох інших друкованих ЗМІ. І якщо в Одесі дотепер існує по-ліграфія, то насамперед саме завдяки таким самовідданим і високопрофесійним людям, як Олена Ковальчук.

До 140-річчя від дня народження українського філософа та історика

Сьогодні, коли український народ веде збройну боротьбу з російськими загарбниками і вшановує нових героїв, які не шкодують свого здоров’я, а в багатьох випадках і життя у кривавій борні за волю, ми не повинні забувати про тих, хто прокладав шлях до нашої незалежності в минулі часи і є прикладом для нащадків. До таких особистостей належить професор Одеського університету Михайло Гордієвський, який усе своє свідоме життя мав чітку проукраїнську позицію, за що й був розстріляний більшовиками в роки репресій. Восени 2024-го на його честь в Одесі перейменовано провулок Гагаріна.

Після смерті професора й до початку 1990-х його прізвище перебувало під цілковитою забороною. Перша публікація про нього з’явилася лише в 1997-у в «Чорноморських новинах». Її автор — відомий письменник і краєзнавець Григорій Зленко. Згодом до дослідження біографії вченого долучилися одеські історики Валерій Левченко, Едуард Петровський, Олександр Музичко та інші.

Така нам буде Україна,
які у нас будуть серця.

Тетяна МАЙДАНОВИЧ.

Вийшла вже п’ята збірка дитячих творів у Чорноморську. І я знову припадаю до чистого джерела дитячих роздумів — щирих і натхненних.

Воно й не дивно, бо теми вкрай важливі, актуальні. Вчитуюся у дитячі твори — й сама замислююся: а як би я розкрила цю тему? Мова, щастя, здоров’я, освіта, війна — ці питання потребують не стільки знань, скільки духовної наповненості, розуму й патріотизму. Діти добре розуміють значення рідної мови, освіти, з болем пишуть про війну, мріють про Перемогу.

Можливо, зараз небо над тобою похмуре, але знай: у кожному промінчику сонця, що пробивається крізь хмари, є тепло наших сердець, вдячність і віра в твою перемогу. Цей лист — як маленька іскра підтримки, яка, сподіваюся, додасть тобі сил у ці складні часи.

Ти — наш захисник, наш янгол-охоронець у камуфляжі. Завдяки тобі ми можемо жити, навчатися, мріяти. Кожен день, коли ми бачимо мирне небо над головою, ми знаємо, що це твоя заслуга — і серце переповнюється вдячністю.

До 220-ї річниці заснування німецьких колоній на півдні України

На початку XIX століття, як і скрізь на півдні України, навколо теперішнього Овідіополя (Одеська область) почали з’являтися іноземні поселення. Абсолютну більшість серед них становили німецькі колонії. Їх організоване заснування в Причорномор’ї тривало у три етапи: 1803—1806, 1808—1811, 1814—1825 роки. За цей період прибуло понад 70 тисяч переселенців із різних земель Німеччини — Вюртембергу, Рейнлану, Пруссії, Ельзасу, Бадена та інших.

Німецькі колоністи оселялися не лише на півдні (Херсонська, Катеринославська, Таврійська губернії), а й у Поволжі, Петербурзькій губернії, Грузії, Азербайджані, Бессарабії, Чернігівщині та під Воронежем. Сюди їх приваблювали численні привілеї: по 60—65 десятин землі на родину, звільнення від податків на 50 років, свобода віросповідання, самоврядування, а також матері-альна допомога — худоба, реманент, кошти на облаштування.

У Музеї української книги Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського 24 травня відкрилася персональна виставка художника-декоратора Одеського академічного театру музичної комедії ім. М. Водяного Сергія Баска.

Назва експозиції «Барви України» сьогодні звучить особливо символічно — як нагадування про красу, яку потрібно берегти, і про світло, яке не можна згасити.

22 травня, у Міжнародний день біорізноманіття, на території Дунайського біосферного заповідника відбулася масштабна екологічна акція — зариблення річки Дунай червонокнижними осетровими видами.

Ініціатором заходу виступила Одеська обласна державна адміністрація спільно з Державним агентством меліорації та рибного господарства України, Всесвітнім фондом природи WWF-Україна за участі ТОВ «Одеський осетринницький комплекс», Дунайського біосферного заповідника та Держрибпатруля.

Біосферний заповідник «Асканія-Нова» імені Фрідріха Фальц-Фейна Національної академії аграрних наук України від першого дня великої війни — в окупації. Понад 130 кілометрів відділяє його від найближчого українського Херсона.

Окупаційна адміністрація відразу встановила контроль над заповідником і посадила нового «директора», який відзначився тим, що вивозить цінних тварин, занесених до Червоної книги України, на територію рашки. Частина колективу залишилася там, щоб доглядати за тваринами.

Троянда — одна з найпопулярніших рослин у світі. Приблизний вік окультуреної троянди становить 5000 років. Нині налічується близько 300 видів і 3000 сортів цих прекрасних рослин. У таких країнах, як Велика Британія, США та Іран, троянда є національною квіткою.

Цікавий факт! Найстаріший рожевий кущ у світі росте в Німеччині. Ось уже майже 1000 років він радує очі біля стіни собору в Гільдесгаймі, діставшись майже даху.

Понад двісті представників сільськогосподарської галузі нашого краю взяли участь в Agri-Food Summit-2025, організованому Агенцією регіонального розвитку Одеської області спільно з громадською організацією «Аграрії Одещини», U-Nation та АТ «Ощадбанк». Партнерами заходу виступили паромний комплекс «Орлівка» і Південноукраїнський кластер відновлення та відбудови.

Форум відкрив голова Одеської ОВА Олег Кіпер, який наголосив, що агропромисловий комплекс залишається одним із ключових драйверів економіки регіону.

21 — 23 травня в Одеському національному морському університеті відбулася IV Міжнародна науково-практична конференція «Міжкультурні комунікації в контексті глобалізаційного діалогу: стратегії розвитку».

Подія зібрала понад сто учасників із різних куточків світу — Болгарії, Польщі, Туреччини, Китаю, Нігерії — та України, зокрема з Києва, Львова, Харкова, Дніпра, Одеси, Ізмаїла, Миколаєва, Крижополя, Запоріжжя та інших міст.

14 травня президент підписав указ про призначення послом України в Туреччині Нарімана Джеляла, першого заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу, політолога, колишнього політв’язня Росії. А вже 15 травня у Туреччині мали відбутися перемовини між Україною та Росією задля досягнення миру. Про зірвані переговори, роль Туреччини в долі України, кримських татар зокрема, і настрої на Кримському півострові Наріман Джелял розповів Сергієві Жадану в ефірі «Радіо Хартія» (подаємо у редакції «Лівого берега» (https://lb.ua).

Про переговори у Стамбулі

— Ваші перші дні на посаді посла припали на спробу перемовин між Україною і Росією в Туреччині. Як це все відбувалось, як бачилося вам?

— Ситуація змінювалася буквально кожної хвилини. Вихідних даних було мало. Ні я, ні керівництво нашої держави особливо не вірили, що президент Путін справді приїде: занадто він боягузлива особа. Крім того, ми розуміли, що Росія взагалі не хоче зараз закінчувати війну, а хоче здобути ще більше, і ми почули далі від пана Мединського (Володимир Мединський — помічник президента РФ, представник на переговорах у Туреччині. — Ред.), що вони готові завоювати ще п’ять-вісім областей. Це досить смішно, бо вони, на щастя, не можуть здобути навіть те, що від початку заявляли як цілі «спеціальної військової операції», тому що наші мужні воїни чинять справжній спротив.

Адміністрація президента США Дональда Трампа — країни, яка, за документами, є стратегічним партнером України і гарантеркою, як і Росія, нашої безпеки за «Будапештським меморандумом», зробила черговий крок на користь агресора, що вже понад 11 років нищить український народ, українську землю.

Як повідомило видання Politico, посилаючись на двох співрозмовників, залучених до підготовки заяви «Великої сімки», над якою працюють міністри фінансів G7,  у погодженні спільного документа виникли проблеми через позицію адміністрації Трампа: представники США висловилися проти включення у заяву фрази про подальшу підтримку України та закликали не називати напад Росії на Україну як «протиправне» вторгнення.

Чому, попри запит суспільства, дерусифікація в Одесі буксує?

З початку повномасштабного вторгнення в Україну тема деколонізації, зокрема дерусифікації, набула нового імпульсу. Однак у південних регіонах, зокрема в Одесі, цей процес не такий стрімкий, як хотілося б. Проблема полягає не лише в пам’ятниках, назвах вулиць чи мові обслуговування — йдеться про зміну колективної ідентичності, яка десятиліттями формувалася в

радянсько-російському наративі. Одеса від імперської спадщини відмовляється, але повільно: перейменування, демонтаж пам’ятників, популяризація української мови реалізуються здебільшого з ініціативи громадян, а не органів місцевої влади. Відсутність системної політики й цільового фінансування стримує дерусифікацію, відкладаючи реальні зміни на роки.

«Ніколи знову»: чому історія зазнала невдачі?» — так озаглавив своє вступне слово на панелі «Вирок історії» Київського безпекового форуму Мирослав МАРИНОВИЧ, член Ініціативної групи «Першого грудня», радник ректора Українського католицького університету. Подаємо цей виступ у редакції https://zbruc.eu.

Нинішній стан людства я описав би коротко так: схоже, що світ знову забув про спільні «правила дорожнього руху», а тому кожен починає рухатися відповідно до своїх егоїстичних потреб. Видно, людству судилося час від часу міняти свої гасла на протилежні: від «Осанна!» до «Розпни!», від оптимістичного «Never again!» («Ніколи знову»!) до путінської погрози «Можем повторить!». Отже, настав час висвітлити на табло гасло «Пристебніть ремені безпеки!».

Напередодні Дня пам’яті жертв політичних репресій, яке щорічно в Україні відзначається у третю неділю травня, в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського відбулася щемлива зустріч під назвою «Повернення з небуття» із головою ГО «Постраждалі від політичних репресій», завідувачем Музею історії політичних репресій 1917 — 1991 років, головою «Одеського Меморіалу», членом Національної комісії з реабілітації при Українському інституті національної пам’яті, дослідником-архівістом, краєзнавцем Ігорем Комаровським.

Ігор Леонідович — корінний одесит, народився в 1961 році у сім’ї інженерів. Закінчив Одеський інститут народного господарства (нині — Одеський національний економічний університет). Майже двадцять років життя віддав заводу «Будгідравліка».

Він смерть свою пророкував,
Він з нею ходив на гульки
                явно й тет-а-тет.

(З Володимира БАЗИЛЕВСЬКОГО).

І. Солдат

Поверталися з «мінуса». Хто не знає, що це таке, той дуже мало знає про війну. Можливо, такі знання ні до чого, хоча — як сказати. Живемо в такий час, коли воєнна термінологія наче розчинена в повітрі. Отож, «мінус» — це ворожа територія, та, що зайнята ворогом, це, як мовиться, по той бік фронту, куди заходять лише розвідники, а вже опісля — штурмові батальйони.

Ішли мінним полем, навпростець. Не вперше, звісно, це їхня робота на війні. Поверталися тим самим шляхом, яким ішли на виконання бойового завдання. Були певні: робота зроблена добре. Поверталися вже з іншим настроєм: завдання виконане, дорогу знають, тож можна наддати темпу. Хоча старший групи Артем Орлянський майже біг. Додому ж! За його сягнистими кроками ледве встигали.

Для бійця позиція його частини — рідний дім. Тут він живе, поки не прийде заміна або не втрапить — боронь, Боже! — до шпиталю, або… Про це вони там вчаться не думати. Думати можна — і треба — про рідний дім, про батьків, коханих, дітей — якщо вони є… Можна мріяти про те, як воно буде по війні. А найкраще думати про ворога. Бо хто ж іще про нього подумає? Не треба вважати, що він зовсім таки безголовий. І треба знати, що у тій голові всередині. Думати про те, як його випередити, захопити зненацька. Треба готуватися до виконання наказу, коли його отримано. Та хіба мало думок у бійця на «нулі»? Ви скажете, що найголовніше завдання — все-таки вижити. А от і ні. Коли починаєш думати про це, тоді вже бережись. А як вбережешся? Один лише Господь щось знає про це.

Виплату пенсії особам, які перебувають на повному державному утриманні, врегульовано статтею 48 Закону України №1058 від 9 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Дітям-сиротам за період перебування на повному державному утриманні пенсія у зв’язку з втратою годувальника виплачується в повному розмірі та переказується на їхні поточні рахунки, відкриті в банківських установах.

Моральна проблема, на яку я хочу звернути увагу читачів «Чорноморських новин», доволі стара, але, на мій погляд, дуже насущна, дуже болюча й така, що її вирішення ніяк не можна відкладати на завтра чи післязавтра. Небажання суспільства вирішувати її не гідне українського народу. Періодично в ЗМІ з’являються матеріали на цю тему, але кардинальних заходів ніхто не пропонує і не вживає.

У липні 2022 року я написав заяву на ім’я тодішнього міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка, де виклав свою думку на проблему, про яку, власне, і ця стаття. Відповіді від нього не отримав. Можливо, для цього були вагомі причини: зовсім недавнє широкомасштабне вторгнення росіян в Україну, тисячі вбитих співвітчизників, сотні на той час зруйнованих, спалених будинків — усім було не до культури. А до Миколи Точицького, міністра культури та стратегічних комунікацій, в яке було перейменоване колишнє Міністерство культури, я вже й не писав — песимізм здолав. Але хробачок совість точить, тому й звертаюся до українського народу через газету.

Найтяжчий хрест

Найтяжчий хрест дарує Бог лиш витривалим,
І матері ідуть з дітьми щодня в підвали.
Чоловіки несуть хрести у лютім герці,
І лиш сліди, і лиш сліди лишають берці.

Багатолітній керівник Комінтернівського (нині входить до Одеського) району, депутат райради шістьох скликань, чесна людина і справжній патріот — усе це про Віталія Васильовича Громлюка. Уже понад пів століття він є постійним читачем «Чорноморських новин».

Чому обрав саме цю газету, як змінювалася вона впродовж часу та які статті привертають найбільшу увагу? Про все це дізнаємося від самого читача.

Чи справді християнство є чоловічою релігією?

Існує стереотип, що в християнстві жінки не рівня чоловікам. Про них мало згадують у Святому Письмі, серед них нема апостолів, вони не можуть стати священниками. Але чи справді роль жінки в церкві зводиться до того, щоб бути помічницею і бажано мовчати?

Чи був Адам для Бога важливішим за Єву? Чому поруч з Ісусом було чимало яскравих, героїчних жінок, але про них так скупо згадано в Біблії? Чи змінюється роль жінки в сучасній церкві та чи можливе висвячення жінок на священників? Про це – розмова з доктором філософії з богослов’я, викладачем Київської православної богословської академії, священником ПЦУ Андрієм ДУДЧЕНКОМ. Особливо цікаво поговорити про це було саме у День матері.

Торік у Європі демонтували 542 греблі та інші штучні бар’єри, які перешкоджали природному плину річок. Загалом відновлено 2900 кілометрів вільної течії водних артерій. Як свідчить новий звіт Руху за демонтаж гребель (Dam Removal Movement), це абсолютний рекорд: на 11% більше, ніж у 2023-у, і вп’ятеро більше, ніж у 2020-у.

Уперше зняли бар’єри на своїх річках, офіційно долучившись до цього європейського руху, чотири країни — Боснія і Герцеговина, Хорватія, Чехія та Туреччина. Отже, демонтаж гребель у 2024 році відбувся вже у 23 державах — рекордно широке охоплення на «карті змін».