11 березня у Джидді, Саудівська Аравія, пройшла зустріч делегацій України та США, яка тривала майже вісім годин і складалася із двох раундів. Її тлом став масований, найпотужніший з початку Великої війни, наліт українських дронів (понад 300 одиниць) по Москві, Підмосков’ю та інших регіонах країни-агресорки. Очевидно, з нашого боку це був свідомий крок, який фактично продемонстрував, що козирі, на чому постійно наголошує Трамп, в України таки є.

Утім, повернімося до переговорів.

Україну на них представляли керівник ОП Андрій Єрмак, очільник МЗС Андрій Сибіга, міністр оборони Рустем Умєров і заступник керівника ОП Павло Паліса. Американську делегацію — держсекретар Марко Рубіо та радник президента США з нацбезпеки Майк Волц.

Непідтверджені скандальні «новини» першою тиражує жовта преса (у паперовому варіанті — англійська «Сан» або німецька «Більд») та численні блогери, які експлуатують соціальні мережі. Спростувати їхні вигадки нескладно. Але що робити з інформацією, підтвердженою на чверть чи наполовину? Скажімо, такою, як бажання президента США Трампа домогтися відставки глави нашої держави під час війни та провести в Україні вибори, всупереч Конституції та законодавству?

Поразка і відставка

Особиста неприязнь Великого Дональда до Володимира Зеленського ні для кого не є секретом. Напруга у стосунках між ними виникла ще у 2020 році, коли Президент України відмовився підтримати пошуки компромату на Хантера Байдена і відправити у відставку власного генерального прокурора. Це справа давня. Про неї можна було б забути, якби Трамп не був злопам’ятним. Й одержимий жагою помститися тим, хто його, великого, якось і колись образив. Образа, звісно, увійшла до комплексу повороту керма у зовнішній політиці США після другого пришестя месника до влади. А скандал із Зеленським в Овальному кабінеті Білого дому, як то кажуть, підлив гасу у вогонь ворожнечі, що почав загасати. Одне слово, жовта преса багато в чому має рацію. Поки Володимира Олександровича американці не дотиснуть, вони не заспокояться. Період тиску, що наростає, українцям треба перетерпіти. І, схоже, терпіти доведеться чотири роки.

І знову ми в улюбленому театрі! Та ще й день який святковий: іменини Тараса Шевченка!

Не часто доводиться бувати в цьому храмі мистецтв (даруйте за заяложений штамп), дихати тією особливою атмосферою оперного театру, де зійшлись воєдино вокал і музика, малярство, слово… Храм краси, високого злету людської душі, єднання її з душами геніїв людства різних епох.

Коли геополітична турбулентність особливо зашкалює, важливо заземлитися. На своєму. На своїх. Цю практично терапевтичну місію виконала цьогоріч Шевченківська премія. Чим здивувала, здається, навіть Шевченківський комітет та спільноту соцмереж, які моніторять українські події культури.

З одного боку, вагомість церемонії та голоси переможців заглушили хаос і какофонія «американських гірок», які гойдають український інформаційний простір, тож повідомлення про лауреатів-2025 пройшло наче малопомітним. З іншого боку, чи не вперше на адресу Шевченківського комітету практично не звучало критики. Вбивчої критики. Здається, що у 2025 році українці зробили неймовірне — заспокоїлися у нещадній самоагресії, переключившись на партнерів (чи то колишніх партнерів) з-за океану.

Сьогодні багато експертів і політологів намагаються проаналізувати й зрозуміти дії Дональда Трампа та його оточення як у США, так і в міжнародному вимірі, особливо в контексті російсько-української війни. Необхідно оцінити, до чого можуть призвести такі кроки і якою має бути відповідь України та її європейських партнерів, аби зберегти усталений після Другої світової війни порядок і не допустити перетворення сучасної системи міжнародних відносин на «природний стан» середньовічного штибу з ворожими альянсами, економічним націоналізмом і нехтуванням міжнародного права. Особливо актуально це в умовах загострення протистояння в Європі, коли війна Росії проти України триває вже одинадцять років, а Україна, боронячи власну свободу, водночас відстоює стабільність усього регіону.

У середині грудня 2024-го на сайті Центру «Борисфен Інтел» була опублікована моя стаття «Україна в період стратегічної невизначеності», в якій я з обережним оптимізмом намагався передбачити майбутню політику новообраного на той час президента США Дональда Трампа й формування його адміністрації. Утім, ще тоді занепокоєння викликали досить провокаційні висловлювання самого Трампа і деяких представників його команди, включно з віце-президентом Джеєм Ді Венсом. Ці особи, на мою думку, не демонстрували прихильності до класичних демократичних цінностей, а діяли в руслі цинічного прагматизму, зорієнтованого на бізнес-інтереси. У перший місяць своєї другої каденції Трамп і Ді Венс завдали Європі та світу чималих потрясінь своїми непослідовними й часто контраверсійними заявами і діями.

Така філософія «русской любви». Вона домінує як у їхніх сімейних стосунках, так і в їхній міжнародній політиці. І цю «любов» Одещина відчуває у всій повноті, зазнаючи практично щодоби болісних ран.

Так, увечері 7 березня агресор атакував Одесу ударними безпілотниками. Під прицілом були об’єкти енергетичної та цивільної інфраструктури. Пошкоджено та зруйновано ангар із сільськогосподарською технікою, чотириповерхову будівлю промислового підприємства, приміщення АЗС, автомагазин, СТО, автосалон та щонайменше вісім автомобілів. Через атаку ворога без електропостачання залишилися майже півтори тисячі жителів.

У п’ятницю, 7 березня, в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського у рамках проєкту «Читаємо. Шануємо» відбулася творча зустріч з відомим поетом, перекладачем, лауреатом літературних премій імені К.Г. Паустовського, ім. П.Г. Тичини, «Золоте перо», «Культурна столиця-2019» Станіславом Стриженюком.

Традиційно модерувала зустріч кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української літератури Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Ірина Нечиталюк. Привітали поета кандидатка історичних наук, завідувачка науково-педагогічної бібліотеки Одеської академії неперервної освіти Людмила Саєнко, редактор газети «Прес-кур’єр», заслужений журналіст України Йосип Бурчо, депутат Одеської обласної ради Олексій Кобильніков, кандидатка філологічних наук Любов Ісаєнко, а також Володимир Павліченко, який від імені Одеської регіональної організації Національної спілки журналістів України вручив Станіславові Савовичу Почесну відзнаку загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання». Чудовий вокальний дарунок всім присутнім від Одеського обласного центру української культури зробив Михайло Левицький.

За ініціативою Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти 2 березня, у день народження видатного єврейського письменника, драматурга і просвітника Соломона (Шолома) Наумовича (Нохумовича) Рабиновича (1859—1916), відомого за псевдонімом Шолом-Алейхем, в Одеській національній науковій бібліотеці відбулася творча зустріч з літератором і публіцистом Леонідом Мойсейовичем Лейдерманом — лауреатом премії імені Шолом-Алейхема у 2025 році.

У затишному старовинному інтер’єрі відділу рідкісних видань та рукописів привітати власника престижної нагороди зібралися численні шанувальники його таланту, видавці, бібліотекарі, друзі та рідні.

З глибоким сумом повідомляємо, що 8 березня на 79-у році життя після тривалої хвороби перестало битися серце відомого вченого і викладача, письменника й публіциста, громадського діяча, щирого патріота України Євгена Олександровича Акимовича.

Народився він 29 жовтня 1946 року в місті Фастові Київської області. 1970-го закінчив історичний факультет Московського державного університету, 1982-го — аспірантуру Інституту філософії Академії наук СРСР. Кандидат філософських наук, доцент, усе життя працював на кафедрі філософії та культурології Одеського національного економічного університету.

Із 1989-го до 1993-го — співголова Одеської крайової організації Народного руху України. Із 2002-го — голова Всеукраїнської громадської організації «Демократична коаліція».

Євген Акимович — автор ідеологічної концепції «Демократичний патріотизм» (1992). 2004 року видав книгу «Філософія тотальності та громадянське суспільство», а 2005-го — монографію «Філософія тотальності» (обидві праці кілька разів перевидавалися).

Стоїть гора високая,
Попід горою гай, гай…
Зелений гай, густесенький,
Неначе справжній рай...

Ці знайомі всім рядки Леонід Глібов написав у садибі Лизогубів, українських меценатів, нащадків гетьманів, у Седневі, на Чернігівській землі, оповитій легендами й романтикою.

Тут справді райські місця: чудові пагорби, поміж якими протікає вкутана димкою річка Снов, що несе в собі таємниці тисячоліть...

Три роки тому, в перший день повномасштабного вторгнення, російські війська своїми брудними чоботами ступили на землю Седнівської громади, окупувавши її однією з перших. Сюди від кордону — менше 60 кілометрів.

Сьогодні більшість річок втратили свій вільний плин через греблі, зарегулювання та зміну ландшафтів. Це загрожує не лише екосистемам, а й нашій здатності забезпечувати свої потреби прісною водою в майбутньому. WWF-Україна (https://wwf.ua) працює над тим, щоб зберегти та відновити природну течію річок. Бо це ключ до водної безпеки, біорізноманіття та здорового довкілля.

Хоча вода займає понад 70% поверхні Землі, майже вся вона — солона і зосереджена в океанах. Прісна становить лише близько 3% від усіх ресурсів нашої планети. Втім, навіть ця невелика частка здебільшого є важкодоступною для використання.

Виплата пенсій особам, які перебувають на повному державному утриманні, має свої особливості.

Під час перебування пенсіонера, якому призначено пенсію за віком або з інвалідності, на повному державному утриманні виплата здій-снюється у розмірі 25 відсотків призначеної пенсії. Особам, яким призначено пенсію в разі втрати годувальника, виплачується 50 відсотків призначеної пенсії, а тим, хто має статус дитини-сироти, — у повному розмірі.

Інсульт може трапитися у будь-кого, але за певних передумов його ризик значно зростає. Ці передумови у медицині називають чинниками (факторами) ризику.

Саме про ці фактори ризику — у матеріалі, підготовленому Центром громадського здоров’я МОЗ (https://phc.org.ua) у співавторстві з Юрієм Фломіним, лікарем-неврологом, доктором медичних наук, національним експертом з інсульту Бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) в Україні.

Президент США Дональд Трамп у ніч на 5 березня (за київським часом. — Прим. Ред.)виступив зі своєю першою з моменту інавгурації промовою в Конгресі. Його виступ, як пише «Голос Америки», став найтривалішим із подіб-них виступів перед Кон-гресом за всю історію. Ця промова тривала понад сто хвилин — попередній рекорд належав президентові Біллу Клінтону, який у 2000 році виступав 88 хвилин. До речі, у 2017-у виступ Трампа в Конгресі (під час його першого терміну в Білому домі) тривав годину.

«Дзеркало тижня» (https://zn.ua) зібрало ключові моменти з нинішнього виступу президент США.

Дві ночі поспіль Одещина, насамперед — обласний центр, зазнавала масованої ворожої атаки. Дрони, ракети… Рашисти щедро спрямовують смертоносні «привіти» на голови українців.

Ввечері 3 березня по Одесі цілили «шахедами». Поранень зазнало четверо людей. Руйнувань — 93 приватні будинки, автомобілі містян, бізнесцентр, одна з районних підстанцій. Тимчасово зупинилися три міські котельні, десятки тисяч абонентів залишилися без світла, води та газу.

Роздуми предстоятеля ПЦУ з нагоди третьої річниці повномасштабної російської агресії

Століття тому, після поразки Української революції, більша частина України опинилася під владою Москви, і ми добре пам’ятаємо, якою була ціна цієї окупації. Три штучних Голодомори 1921–23, 1932–33 та 1946–47 років, хвилі цілеспрямованого терору, винищення найкращих синів і дочок українського народу, цілих суспільних груп, релігійні гоніння мали наслідком загибель, за найстриманішими оцінками, від 10 до 15 мільйонів наших співвітчизників та скалічене тиранією життя кількох поколінь наших батьків і прабатьків.

Збанкрутіла російська імперія зла, яку намагається відродити нинішній кремлівський тиран та його однодумці, не може пробачити Україні того, що наша країна — зараз справді вільна, демократична, європейська держава, а не така, якою вони звикли її бачити за попередні століття — їхня упокорена, пригноблена, залякана терором колонія. Ось чому це темне царство 11 років тому розпочало та веде війну проти України. І не лише проти неї, але проти самих принципів правди, свободи, демократії.

Низка провідних європейських політиків, серед яких — майбутній канцлер ФРН християнський демократ Фрідріх Мерц, сказали, що скандал в Овальному кабінеті Білого дому, на їхню думку, був добре продуманою провокацією з боку американців. З цим можна погодитися, розширивши тему. У тому сенсі, що провокації розпочалися 12 лютого цього року, коли Дональд Трамп зателефонував до путлера. І відтоді не припинялися. У Саудівській Аравії, у Туреччині, під час голосування на Генеральній Асамблеї ООН та в Раді Безпеки, де США відмовлялися визнати Росію агресоркою.

Класичний шантаж

Ще раз розширивши тему, провокацією можна назвати і трактування угоди про українські корисні копалини, знамениті «500 мільярдів доларів», які Трамп вважав еквівалентом підтримки нашої країни під час війни, і мав намір здерти з України як ціну американської допомоги. Додати до цього можна також поміркований цинізм, коли грабіжників і пограбованих передбачається посадити за спільний стіл переговорів. А себе проголосити миротворцями. Можна додати шантаж припинення постачання американської зброї, необхідної для оборони. І заборону на використання вже наданої зброї для ударів по тилах ворога.

9—10 вересня 2025 року на базі Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського (м. Одеса, вул. Троїцька, 49/51) відбудеться ХІ Всеукраїнська наукова конференція «Народний рух України: місце в історії та політиці».

На пленарних і секційних засіданнях передбачається розглянути такі теми: внесок НРУ в здобуття Незалежності України та розбудову Української держави; постаті рухівців у державотворчих процесах, захисті української історії, мови та культури; участь НРУ в російсько-українській війні; питання історії Незалежної України від 1990-х до сьогодення. Російсько-українська війна.

Кожен фашизм намагається створити власний світ. Фашистські світи починаються з романтизації та міфологізації власної історії, продовжуються брутальними війнами за розширення «простору для життя» і врешті-решт розлітаються на друзки.

Прототип усіх європейських фашизмів — Італія в добу Муссоліні — агресивно розбудовувала власний «італійський світ» як міфологічну реінкарнацію «римського миру» — Pax Romana. Одним з перших кроків уряду Муссоліні у цьому напрямку після приходу до влади 1922 року стала анексія у 1924-у міста Фіуме, теперішньої Рієки в Хорватії. Приводом для анексії було те, що в цьому багатонаці-ональному місті жило багато італійців, які начебто прагнули повернутися до «рідної гавані». Паралель з російською окупацією Криму досить очевидна.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» передбачено проведення з 1 березня індексації пенсій та страхових виплат у розмірі 1,115.

Цей показник розраховано так.

Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 №124, визначена така формула:

Стежками літературного слідопита

Тримаю в руках каталог автографів з бібліотеки Г.Д. Зленка «Невтомний шукач скарбів духовних» (Одеса, 2024) і в пам’яті постає знайомий образ завжди зосередженого самітника: дещо сутулого, повільного в рухах чоловіка із сивою, трохи втягнутою в плечі головою, лукаво-іронічною посмішкою, живим і запитальним поглядом. Привіт крізь час, шановний літературний слідопите!

Позаду залишилася торішня презентація в престижному відділі рідкісних видань і рукописів ОННБ, у якій сформовано фонд бібліотеки Г.Д. Зленка. У просторі минулого давно розчинилася луна голосів тих, хто виступав, — гостей та укладачів каталогу, лягли між рядки їхні думки на шпальтах газет, а відтак випуск довгоочікуваної книги став історією. Григорій Дем’янович як дослідник і журналіст віддавав належне класикам і сучасникам. Не зайве нагадати, що він грав провідну роль в укладанні каталогів М.Ф. Комарова і математика М.Г. Крейна, тож настав час віддати належне і нашому невтомному шукачеві істини.

Останнього зимового дня відбувся ювілейний Концерт-портрет професорки, лауреатки Шевченківської премії Кармели Семенівни Цепколенко, діяльність якої отримала міжнародне визнання як організаторки і голови фестивалю «Два дні і дві ночі Нової музики», що проводиться із 1993 року і примножує славу музичної України.

Цей фестиваль — єдиний у нашій країні конкурс міжнародного масштабу з опорою на видатних композиторів Європи і світу та презентацією творів українських, й особливо одеських, авторів. Пропорції вітчизняних і зарубіжних творчих сил в інших композиторських конкурсах-фестивалях Києва, Львова, Харкова тощо відрізняються тим, що там робиться ставка на вітчизняних учасників із залученням зарубіжних, тоді як одеський високо тримає статус саме міжнародного композиторського форуму, в якому представлені і співвітчизники, одесити — передусім.

Для свого музичного «портретування» Кармела Семенівна обрала два твори різного періоду: один — із перебудовних часів — фортепіанний Концерт-драму №1 (1987), а другий — написаний у піджанровій класифікації «воєнної» симфонії, у даному разі — Симфонієту (2023).

У всьому світі люди зустрічають весну з великою радістю і сподіваннями. У Болгарії, Молдові та Румунії її прихід відзначають традиційними святами й ритуалами, коріння яких сягає в далеке минуле цих народів.

Для болгар, румун і молдован Одещини 1 березня — одне з найулюбленіших свят і молоді, і старших, адже ним знаменується символічний початок нового господарського року, весни та відродження природи.

Велика Одеса, а місце для пам’ятника Лесі Українці все ніяк не можуть знайти. Шукає влада (властиво, пропонує свої — далеко не найкращі — варіанти, їй простимо, вона може й не знати й не розуміти про Лесю Українку всього того, що знають українці, а може, якраз добре знає і через те противиться). Шукає громадськість — інтелектуали, лідери суспільної думки, що мають свою візію пам’ятника. Шукає ініціативна група — а це представники мистецьких кіл, письменства… Ця група неодноразово вносила свої пропозиції у вигляді офіційних листів. Та, на жаль, всі вони були категорично відхилені. Замкнене коло якесь!

Чи хоче міська влада бачити в Одесі пам’ятник Лесі Українці? Коли б це було так, то, принаймні, вже кілька років такий пам’ятник стояв би тут. У місті, куди Леся Українка приїздила понад двадцять разів, про що написала чудовий поетичний цикл «Подорож до моря». Ці поезії недавно видані окремою книжкою у гарному оформленні художниці Лариси Дем’янишиної. Видається, в ідеалі треба було б, як мовиться, прив’язати пам’ятник до моря. Звідси, з високого берега, вона милувалась морськими краєвидами, звідси вирушала у свої далекі подорожі задля обнадійливого лікування…

Мабуть, закономірно, що газету з іншого регіону завжди читаєш дещо уважніше, намагаючись знайти у ній якісь інформаційні родзинки. Тому після кожної чергової бандеролі з редакції «Чорноморки» (або від її читачів) я з головою занурююсь у читання. І завжди відзначаю про себе вагомий внесок краєзнавця Василя Вельможка в історичну насиченість «ЧН». Що не публікація — то скарб!

Скажімо, у його статті «Будівничий флотів України та Польщі» (7.04.2022) детально описана біо-графія діяча УНР, одного з творців українських Військово-Морських сил Юрія Свірського. Народився він 5 квітня 1882 року на території нинішньої Мінської області. Тобто на білоруській етнічній території. За національністю був поляком, завдяки батькам добре володів рідною мовою. Із 1905-го служив на Чорноморському флоті. З весни 1917-го долучився до відродження української державності, зокрема брав участь в українізації Чорноморського флоту. Підтримав підняття українських прапорів на кораблях та звернення до Центральної Ради щодо активнішої роботи зі створення національних військово-морських сил.

За якими критеріями більшість з нас оцінює комфорт міста? Для одних — це відсутність заторів на дорогах, чисті вулиці, близькість до магазинів, ресторанів та місць для проведення дозвілля. Для інших — наявність пандусів, які зроблені за нормативами, а не для галочки, інклюзивні санвузли, тактильні покажчики напрямків руху та написи шрифтом Брайля.

Питання комфорту не можна розглядати окремо від доступності, оскільки комфортно лише тоді, коли кожен може безперешкодно використовувати міський простір, коли людині на кріслі колісному не потрібно чекати сторонньої допомоги, щоб потрапити у приміщення банку чи театру, коли батьки з дитячими візочками можуть без перешкод добратися громадським транспортом до парку чи моря.

Наприкінці 1980-х років вперше було встановлено прямий взаємозв’язок між вживанням алкоголю та виникненням раку, і сучасні наукові дослідження лише підтверджують цю залежність.

Алкоголь провокує розвиток щонайменше семи видів раку: ротової порожнини; глотки; гортані; молочної залози в жінок; колоректального раку; печінки; стравоходу.

24 лютого. Три роки Великої війни, яка триває століттями. За цей час ми пережили дуже багато втрат і болю: безперервні сирени повітряної тривоги, грім ППО, вибухи ракет і дронів, зруйновані школи, лікарні, стерті з лиця землі міста й села, заміновані поля, десятки тисяч загиблих і покалічених, мільйони біженців. Але крізь кров, піт і сльози ми продовжуємо доводити всьому світові, а головне — самим собі, що ми — дозріла нація, згуртована і мужня.

Пам’ятаєте, як нам давали лише три дні? Не дочекалися! Ми стоїмо. На зло всім — і ворогам, і деяким «друзям». Ми — боремося! І боротимемося далі, захищаючи право на свободу й гідність, на життя й окремішність. Захищаючи право називатися українцями — незалежними у незалежній державі. Великій Державі направду! Міцнішаємо, лютішаємо і не підкорюємося. Перемога буде за нами.

Перефразовуючи відомий напис на футболці, пишу, як думаю: «Слава Богу, що я не політик». Інакше довелося б взяти участь у раціоналізації зла — однієї зі складових світогляду чиновницької «еліти». Відтак висловлююся прямо: крім фюрера на сході, у ХХІ столітті до влади прийшов фюрер на заході. Обидва готові вщент знести порядок, який існує з часу закінчення Другої світової війни. А те, що ці вожді між собою поки що не домовилися, — великий успіх для людства. В результаті такої домовленості ми можемо опинитися у владі безстрокового ярма. Ярма туго набитого гаманця і маніакальної жаги нічим не обмеженої влади.

Двох вождів планета не витримає

Ці два ярма існують окремо. Але путіноїди і трампісти вже розвивають думки Гегеля про те, що несвобода — фундамент держави, етап у розвитку духу та гарантія того, що війни не буде. Історія ХХ століття довела, що гегельянці та їхні спадкоємці марксисти помилилися. Етапи розвитку духу в минулому столітті не завадили пролити ріки крові й поставити цивілі-зацію на межу виживання. Що-правда, перемога у Другій світовій війні подарувала надію, що Третьої світової ніколи не станеться. І ця надія прожила понад сім десятиліть. Поки не виросли покоління, які забули Освенцим і Хіросіму.

Роздуми предстоятеля ПЦУ з нагоди третьої річниці повномасштабної російської агресії

Три роки тому українці прокинулися від звуків вибухів, які лунали в їхніх мирних містах, коли російська імперія зла нагло і цинічно атакувала нашу Бать-ківщину. Через наші суверенні й міжнародно визнані кордони на українську землю ринули незліченні колони російської військової техніки та солдатів. Як повінь, ця дика орда затоплювала українські села й міста, мітячи в наше серце — Золотоверхий Київ.

Кремлівським тираном було визначене завдання — за кілька днів захопити столицю України, повалити демократично обраний уряд, окупувати якомога більше території та поставити на чолі маріонеткової адміністрації своїх прислужників. Зробити те саме, що за одинадцять років перед цим було здійснене російськими загарбниками в Криму і на Донбасі. Те саме, що більшовики зробили після поразки нашої революції століття тому, оголосивши у нас свою «радянську республіку».

З нагоди Міжнародного дня рідної мови, який відзначається 21 лютого, у читальному залі Одеської національної наукової бібліотеки (вул. Академіка Філатова, 1) відбулася творча зустріч «Об’єднані українською». Її організували і провели у партнерстві ОННБ та Одеський обласний центр української культури (ООЦУК).

Зустріч розпочалася хвилиною мовчання на вшанування пам’яті Героїв — звитяжних захисників і захисниць України, які в різні часи боронили нашу свободу й зараз ціною власного життя відстоюють нашу землю, незалежність і майбутнє.

Американський історик Тімоті Снайдер у своєму блозі провів історичні паралелі між Мюнхеном 1938 року і Мюнхеном 2025-го. Texty.org.ua публікують скорочений переклад колонки, здійснений українським істориком Сергієм Громенком.

Симетрія між Німеччиною — Чехословаччиною 1938 року і Росією — Україною 2022-го є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на нинішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в’язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу. Тож подумайте.

Реальність уже тут і зараз. Ховати голову в пісок не вийде! Президент Дональд Трамп нахабно бреше й намагається загнати нас у ярмо до московитів! Ніхто, окрім путіна і зухвалих московитів, не починав цю війну!

Я лютую від цих заяв Трампа і йому подібних. Це не президент, а якийсь п’яний двірник кричав. Що, із 20 січня 2017 року він не бачив війну в Україні? Нагадаю, цього числа Трамп вступив на посаду президента США у своїй першій каденції. Хіба у 2017-у не було війни в Україні? Була, але московити задурили голови світу, що це начебто війна громадянська і що вони тут потихенько все «порішають». Мовляв, не хвилюйтеся, ми з «хохлами» швидко розберемося.

Із 1 березня в Україні буде проведено індексацію пенсій для понад 10 мільйонів громадян. У середньому пенсії підвищаться на 11,5%.

Розмір індексації обчислено на базі офіційних показників розвитку економіки у 2024-у: зростання споживчих цін — 12%; зростання середньої заробітної плати за 2022—2024 роки — 11%.

24 лютого вшановувалося 160-річчя від дня народження Івана Липи — видатного громадського і політичного діяча, одного із провідників ідеї української державності та соборності, лікаря, письменника. Він увійшов в історію як комісар визвольних змагань в Одесі у 1917-у, міністр віросповідань та охорони здоров’я Української Народної Республіки у 1919-у, член комісії з підготовки Конституції УНР у 1920-у. А ще ми пам’ятаємо його як батька Юрія Липи.

Чи може бути людина щасливою в особистому житті, коли вона повністю віддається громадянському обов’язку? Напевне, може, якщо поряд — кохана дружина, дах над головою і є надія на створення міцної і дружньої родини. На жаль, не всі жінки, до яких торкнувся своїми почуттями Іван Липа, засвітили вогник надії на щастя в його житті.

На заходах, присвячених презентаціям вишиванок, зазвичай багато символічного. І не дивно, бо орнаменти вишиванок, як і ткацьких виробів, є закодованою, здебільшого в геометричних конфігураціях, інформацією про надзвичайно давні світоглядні уявлення українців. Тому вишиванки завжди були популярними і сьогодні вважаються одним з основних маркерів української ідентичності.

Але презентація лише одного, тепер уже ексклюзивного експонату, що відбулася за ініціативи Ігоря Стамбола в музеї «Степова Україна» Одеського історико-краєзнавчого музею, важлива в контексті кількох не менш знакових подій у рамках ушанування 160-річчя Івана Липи — видатного українця, одесита, лікаря і громадського діяча. Йдеться про реконструйований зі світлини орнамент його вишиванки, виконаний майстрами громадської організації «Вишивка в одязі видатних українців» (Львів). Це не єдиний у музеї експонат подібного штибу, але відтворений орнамент вишиванки Івана Липи привертає особливу увагу не тільки завдяки своїй ексклюзивності. Це ще свідчення того, що й століття тому українська вишита сорочка була вельми популярною не лише у селянському середовищі. Збереглося чимало світлин представників української інтелігенції у вишиванках, й Іван Липа — серед них. Вони усвідомлювали роль демонстрації таких візуальних маркерів української культури для утвердження національної ідентичності, докладали зусиль у розвиток української орнаментики, що сьогодні є предметом дослідження мистецтвознавців.

Що ми знаємо про Бориса Грінченка? Журналісти, письменники — пишуча братія, філологи — назагал, себто люди, котрі зробили своїм фахом слово. А поспільство? Наскільки поспільство потребує знань про таких людей? Хіба що ті, хто близько цікавиться. Питання риторичне.

Можливо, такими думками переймався історик і письменник Ігор Стамбол, коли наблизився до цієї теми, коли заходився писати свою книжку. А може, якраз навпаки — задля інтриги. Ніхто автора про це не запитував під час презентації новодруку. Як будь-якому авторові, йому хочеться, щоб книжка мала своїх читачів, і бажано — якнайбільше. Тим-то й назвав її досить інтригуюче — «Під прицілом чорної сотні. Замах на Бориса Грінченка».

У Музеї української книги Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського відбулася творча зустріч з письменником, мовознавцем, просвітянином, дисидентом, борцем за незалежність України Олексою Різниковим. Нагода — якнайвагоміша: 88-річчя знаної і шанованої в нашому краї й у всій Україні людини.

Народився пан Олекса 24 лютого страшного 1937 року в Єнакієвому на Донбасі. Двічі репресований: 1959-го (півтора року таборів) і 1971-го (п’ять з половиною років). Після звільнення йому заборонили повертатися до Одеси — міста його студентської юності, тож деякий час жив у Первомайську. Із 1995-го — в Одесі. Багато друкується в періодиці, бере активну участь у громадсько-політичному житті міста.

Крутиголовка (Jynx torquilla) — унікальний представник родини дятлових (Picidae), що вирізняється своїм незвичайним зовнішнім виглядом, поведінкою та способом життя. Детальніше про неї — пернатий символ нинішнього року — розповіли в Українському товаристві охорони птахів.

Таксономія і зовнішній вигляд

Хоча крутиголовка належить до родини дятлових, вона не має характерного міцного дзьоба та не володіє навичками барабанного стуку, що притаманні іншим видам дятлів. Натомість птах використовує свої вокалізації для спілкування і приваблення партнерів.

За даними Центру громадського здоров’я МОЗ, у 2024 році в Україні зареєстровано 233 звернення по медичну допомогу через укуси змій. Це на 28 звернень більше, ніж у 2023-у. Серед постраждалих — 57 дітей.

За областями статистика виглядає так: Дніпропетровська — 48 звернень (один дорослий помер); Закарпатська й Івано-Франківська — по 30; Житомирська та Львівська — по 20; Полтавська — 13; Рівненська — 12; Чернігівська — 10; Чернівецька — 9; Волинська й Одеська — по 8; Хмельницька та м. Київ — по 5; Запорізька та Сумська — по 4; Вінницька та Терно-пільська — по 2; Київська, Харківська та Черкаська — по 1.