Спроби переконати американців зняти обмеження на використання західної зброї Збройними силами України укладаються в сюжет анекдоту про рукавички і туалетний папір. У москві 1960-х перетнулися іноземні журналісти. В одного вкрали рукавички. Він хотів купити нові. Продавчиня пропонувала підібрати їх під колір пальта. Попросила принести пальто з готелю. «Уявляєте, який у них сервіс!» — «Уявляю, —відповів колега. — Цими днями купував туалетний папір. Унітаз носив у магазин. Досі користуюся своєю газетою».

Чи ті поради?

На відрядження до Вашингтона українські чиновники з Банкової та військові найвищого рангу витратили, мабуть, чималі суми. Вони надали Пентагону гарантії, що застосовувати високоточні ракети та снаряди будуть лише у прифронтовій зоні. Вони запевнили політиків, що ЗСУ мають намір вражати винятково військові цілі. Вони, зрештою, передали до Вашингтона детальний список таких цілей. І ніякого толку. Високоточні «унітази» і високотехнологічний «туалетний папір» додому не привезли.

Цьогорічне святкування 2 вересня, яке наразі залишається офіційним Днем міста, не було велелюдним, відбувалося скромно, без довоєнного розмаху, однак увагу привернула непересічна подія на вулиці Ланжеронівській, неподалік улюбленого всіма нами всесвітньовідомого Оперного театру.

Саме тут розташована Алея зірок — символічне місце, що відображає культурне багатство та історію нашого міста. Тут вшановують видатних одеситів — артистів, музикантів, літераторів, художників, архітекторів та інших діячів — за вагомий внесок у спадщину чорноморської перлини. Із 2014 року, часу заснування Алеї, засяяло вже 48 зірок.

«День Незалежності України: цінність держави, згуртованість та волонтерство під час війни» — результати опитування під такою назвою, проведеного з 8 по 15 серпня Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно із соціологічною службою Центру Разумкова, дослідники оприлюднили напередодні головного свята нашої держави.

Як свідчать результати опитування, абсолютна більшість українців (88%) пишаються своїм громадянством. Уже третій рік поспіль така гордість  перебуває на майже однаково високому рівні (2022-й — 90,5%, 2023-й — 88,5%, 2024-й — 88%), що є найвищими показниками за роки соціологічного моніторингу. Такий рівень гордості присутній серед представників усіх вікових груп.

І це встановлена, досліджена та зафіксована в документах дата

Кілька років тому я випадково потрапила на публічну лекцію Олександра Середи, яку він читав в одній із міських бібліотек Одеси. Йшлося про османський період Одещини, і лекція була напрочуд захопливою.

А до того мене познайомили з паном Середою у нашій «Книгарні-кав’ярні», яка більш ніж два десятиліття промоутує українську книжку і була осередком українськості у найтемніші часи. Тоді мені сказали: «Ось людина, одна із небагатьох у країні, яка читає і перекладає документи з османсько-турецької мови». Я тоді подивувалася і все. Бо навіть не розуміла, який титанічний труд ховається за цією простою фразою — «читає і перекладає з османсько-турецької мови». І що таких фахівців, як Середа, не те що одиниці, а, власне, він єдиний в Одесі.

2 вересня мало б виповнитися 70 років від дня народження великого українця Володимира Євгеновича Панченка, доктора філологічних наук, професора Національного університету «Києво-Могилянська академія», заслуженого діяча науки і техніки України, літературознавця, літературного критика і письменника, автора багатьох статей, монографій і підручників з літературної та історичної тематики, депутата Верховної Ради України I скликання (1990—1994), члена Українського ПЕН-клубу та Ініціативної групи «Першого грудня». Але, на превеликий жаль, 14 жовтня 2019-го, на Покрову Пресвятої Богородиці, він відійшов у вічність.

Мені пощастило бути знайомим із Володимиром Панченком упродовж близько 15 років, зустрічатися з ним, слухати його розповіді, листуватися. Думаю, що таких щасливців, як я, є сотні, і кожен з них може додати якийсь неповторний штрих до його портрета. Звісно, є певне коло близьких друзів, колег, побратимів, з якими він спілкувався частіше і довше. Я ж хочу коротко розповісти про мої особисті контакти зі світлої пам’яті Володимиром Євгеновичем.

Чи доступна Одеса для людей з інвалідністю?

Одеса, серпень, розпал курортного сезону. На вулицях міста — юрби відпочивальників. Засмаглі люди, світлий одяг, шорти, напої в руках, веселощі… Складається враження, що війни нема взагалі або ж вона десь на іншому континенті.

Одеса відпочиває. У тих, хто здає квартири, будиночки, хто продає їжу й напої в центрі та на узбережжі, у тих, хто розважає, нині — гарячий сезон. Так багато туристів не бачили в місті вже кілька років, ще до часів коронавірусу.

До дня народження Дмитра Донцова: погляд з Одеси

29 серпня сповнився 141 рік від дня народження Дмитра Донцова. Перше, що зробили російські виродки, коли окупували його рідне місто — Мелітополь, знищили меморіальну дошку на його честь, чим, власне, підтвердили: Д. Донцов і зараз загрожує основам «русского міра».

День народження Дмитра Донцова — завжди свято для українських націоналістів — єдиних, хто чітко знає сенс існування України, шляхи її розвитку, місію, але дуже часто є касандрами, як називали й Донцова, а тепер уже називають і Фаріон. І це ще, так би мовити, люблячи. Бо для націоналістів у посполитих завжди приготовлені категоричніші епітети: «фашист», «нацист», «гомофоб» і т.п. тупі ярлики.

Яке воно, образотворче мистецтво другого, а по суті — десятого року війни? Мистецтво Одеси — міста, яке війна хоч і зачепила, але не так, щоби дуже. Ще є немало таких, і серед мистців також, котрі не надто переймаються, хоч інколи й донатять на потреби війська. Утім, мистці вже за характером своєї діяльности не можуть стояти осторонь, хоч це й не означає, що вони мають писати війну, якої, до слова, не знають. І все-таки війна не надто вплинула на них (і тут нема ніякої негативної конотації), що й показав щорічний святковий вернісаж у виставковій залі Спілки художників по вул. Торговій, 2 з нагоди Дня Незалежности.

То які вони, художники в часі війни? І чи не забагато цього слова в такому короткому абзаці?

Одеський український академічний музично-драматичний театр ім. Василя Василька відкрив свій новий, уже сотий, театральний сезон прем’єрною виставою «Вирій».

Лиха година цілком випадково зібрала їх докупи буквально посеред війни на всіма забутій автобусній зупинці посеред степу широкого на Вкраїні милій без будь-якої надії ще до вечора дістатися кожній за своєю потребою. В цьому є певний символізм, і, до слова, без символів тут не обходиться.

 1 вересня почалося церковне новоліття (індикт).

 6 — День чуда архістратига Михаїла в Хонах (Колосах); 100 років від дня народження Михайла Брайчевського (1924—2001), історика, археолога, мистецтвознавця, громадського діяча; 90 років від дня народження В’ячеслава Сумського (1934—2007), актора театру та кіно.

«Захід є Захід, Схід є Схід, і з місць вони не зійдуть, доки не постануть Небо із Землею на страшний Господній суд». Так починається довга балада Кіплінга, але цитують, як правило, лише перші її рядки. Особливо останнім часом. Коли стало реальністю протистояння «глобального Заходу» і «глобального Півдня». Так, опозиція світових соціально-економічних систем ХХІ століття умовна. Але ми свідки того, як у ХХ столітті протиріччя двічі переростали у світові війни.

Конвергенція вже не актуальна

Найпрозорливіші давно стурбовані, як би відтягнути момент зіткнення «глобального Півдня» і «глобального Заходу». І які компроміси потрібні, щоб наш час, ХХІ століття, не став прелюдією світової пожежі? Один із мислителів минулого, академік Андрій Сахаров пропонував відносно просте рішення — конвергенцію, зближення та взаємопроникнення двох систем, але ця ідея не знайшла відгуку у радянських політиків. Та й західних лідерів теж не захопила. Лідери держав того часу існували завдяки протистоянню систем. Відтак не могли рубати сук, на якому сиділи. Після краху червоної імперії недовгий час здавалося, що ліберальна демократія ідею Сахарова підхопить і реалізує. Що філософи зразка Фукуями і Гантінгтона поширять світло розуму на країни, де про лібералізм не чули, а демократію вважають вигадкою сатани.

Напередодні Дня Незалежності у рамках кроссекторального проєкту «Україна: історія, культура, ідентичність» у відділі рідкісних видань і рукописів Одеської національної наукової бібліотеки та на онлайн-платформі ZOOM відбувся «круглий стіл» «Етнічна різноманітність Одещини: регіональні особливості та загальноукраїнський контекст».

Організаторами виступили Міністерство культури та інформаційної політики, Державна служба України з етнополітики і свободи совісті, департамент культури, національностей, релігій та охорони культурної спадщини Одеської облдержадміністрації та ОНББ.

Удар, якого завдав ворог по Україні 26 серпня, став наймасштабнішим з початку великої війни. Зробивши перед цим певну паузу, агресор накопичив смертоносного залізяччя й одночасно націлив на нашу державу 127 ракет різного типу та 109 безпілотників. Основною ціллю вкотре стала критична цивільна інфраструктура. Наступної доби рф повторила атаку, але вже дещо меншої інтенсивності — 10 ракет та 81 БПЛА.

У понеділок, після страшної ночі, яку пережила наша країна, Президент Володимир Зеленський виступив із такою заявою:

«Зараз іще триває ліквідація наслідків російського удару... Райони запусків ракет по Україні — це, зокрема, був повітряний простір Курської та Бєлгородської областей, інших прикордонних регіонів росії, також акваторія Чорного моря, територія нашого окупованого Криму.

На тлі успіхів українського наступу на Курщині, де воїни ЗСУ звільнили від путіна та його головорізів уже понад 90 населених пунктів і понад 1250 квадратних кілометрів російської землі, кремль перейшов у контратаку на інформаційному полі. Адже на полі бою, попри всі бравурні заяви російських генералів, «похвалитися» можна лише тисячами полонених росіян і ще тисячами тих, хто потрапив в оточення українського війська.

Білорус із конопель

Аж тут на блакитних екранах сусідньої Білорусі, наче Пилип з конопель, з’являється тамтешній диктатор олександр лукашенко і ліпить горбатого про замах на Президента України Володимира Зеленського, який начебто організовує очільник ГУР МОУ Кирило Буданов.

Світ ледве оговтувався від шоку, завданого людству і міжнародній економіці пандемією коронавірусу. До повномасштабного вторгнення росії в Україну залишалося сім місяців…

Тоді, 22 червня 2021 року, під залитою сонцем блакиттю неба над вистиглими пшеничними полями Буджаку, на які от-от мали заходити комбайни, залопотіли вітряки (не дон-кіхотівські, втім, про це — наостанку), здатні перетворити вільний вітер у синергію енергетичної свободи. Якщо бути точнішим, то того дня відбувалася урочиста подія — етно-гастрофестиваль «Пікнік під вітряками» — з нагоди запуску першої черги Дністровської ВЕС (прогнозована потужність — 100 МВт, перша черга — 40 МВт), яку дочірня компанія VR Capital Group «Елементум Енерджі» ввела в експлуатацію у травні того ж таки 2021-го.

Якщо виходити з історичного досвіду, то зазвичай війни виграють ті, хто має більшу економіку. У випадку російсько-української війни, врешті-решт, здобути перемогу може саме Україна, якщо її економіку підтримають такі гравці, як США, Канада, більшість ЄС, а також азійські демократії на кшталт Японії та Південної Кореї, вважає американський історик і письменник Тімоті Снайдер.

В ексклюзивному інтерв’ю для «Радіо Свобода» (https://www.radiosvoboda.org) він поділився думками про те, що зазвичай ігнорують політики, коли ухвалюють рішення про підтримку України, чому ризики у випадку поразки росії перебільшені та як на успіх України можуть вплинути проблеми з мобілізацією.

(С. Караванський, О. Різниченко, В. Барладяну-Бирладник)

Є щонайменше два інформаційні приводи для публікації на шпальтах «Чорноморських новин» цієї статті відомого літературознавця, кандидата філологічних наук, доцента кафедри теорії літератури та компаративістики Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Миколи Пащенка. По-перше, серпень — місяць народження Василя Барладяну-Бирладника (23.08.1942 — 3.12.2010), а по-друге, ім’я цього талановитого поета, історика мистецтва, публіциста й активного учасника руху опору тоталітарній системі недавно увічнене у назві однієї з вулиць (колишня Омська) нашого міста. Як відтепер закарбоване на мапі Одеси й ім’я ще одного славного нашого земляка — знаного мовознавця, поета, перекладача, понад 30-літнього в’язня радянських таборів Святослава Караванського (24.12.1920 — 17.12.2016): на його честь перейменована одна з центральних вулиць — Жуковського.

Статтю, вміщену у збірнику «Осягнення художності: рецепція літературознавчого та художнього тексту» (Одеса, «Астропринт», 2021), передруковуємо з люб’язної згоди автора.

Напередодні Дня Незалежності одесити отримали чудовий подарунок — у Бібліотеці імені М.С. Грушевського відбулася цікава, відверта розмова з режисеркою, поетесою та громадською діячкою Ольгою Онишко (Україна — США).

Чотири поняття, мов чотири опори нашого народу: Незалежність, Дух, Братерство і Любов. Такою була тема зустрічі, під час якої йшлося про виклики, можливості і тривоги під час війни, про прекрасні якості, що тримають усіх нас на плаву.

Чи відновлюються нервові клітини, чи повинен мозок бути великим і чи правда, що діти зараз розумніші, ніж раніше?

За різними відомостями, у головному мозку людини міститься від 85 до 95 млрд нейронів, які, у свою чергу, мають трильйони з’єднань, або синапсів (зон контакту між нейронами та іншими збудниками). Найвища швидкість передачі інформації між нейронами становить близько 400 км/год.

Сьогодні розпочинається прокат документального фільму «Мирні люди» Оксани Карпович. Перед стартом показів режисерка відвідає п’ять українських міст – Львів, Одесу, Київ, Харків і Дніпро, де представить стрічку і проведе сесію питань-відповідей із глядачами та глядачками.

Фільм складається з перехоплених розмов росіян і пейзажів українських міст та сіл, що постраждали від війни. З початку повномасштабного вторгнення українські спецслужби опублікували сотні перехоплених телефонних дзвінків російських військових. Чи не найбільший інтерес викликають розмови окупантів з їхніми близькими в росії. Голоси «мирних», цивільних — матерів, дружин, друзів — розкривають очі не лише на хід так званої «спецоперації», а й на жахливий внутрішній світ суспільства, яке стоїть за її виконанням. Саме з таких перехоплень і складається стрічка, що досліджує природу російського імперіалізму й колоніалізму, роль пропаганди у вторгненні й торкається питання колективної відповідальності росіян і росіянок.

Дослідження регенерації спинного мозку у рибок даніо (родина карпових) допомогло зробити дивовижне відкриття: виживання пошкоджених нейронів відіграє ключову роль у процесі відновлення, а стовбурові клітини мають лише другорядне значення.

Вчені з Вашингтонського університету в Сент-Луїсі створили детальний каталог клітин, що беруть участь у регенерації спинного мозку у рибок даніо. Це дозволило виявити, що механізми, які активуються одразу після травми, допомагають пошкодженим нейронам вижити та увійти в режим пластичності, що забезпечує повне відновлення функцій. Раніше вважалося, що стовбурові клітини, які утворюють нові нейрони, є основними гравцями в процесі регенерації, однак нові дані свідчать про протилежне: стовбурові клітини не можуть забезпечити повного відновлення без функціонування нейронів, що пережили травму.

Чи стане закон про «заборону МП» шляхом до церковної єдності?
А до національної безпеки? І чи можливе одне без одного?

Ще один знаковий день в історії України. 20 серпня Верховна Рада ухвалила закон 8173, відомий як закон «про заборону Моспатріархату». Найбільш очікуваний суспільством закон (десятий числом із зареєстрованих у парламенті за останні три роки), яким озвучується норма, що РПЦ в Україні заборонена, і який робить можливим ліквідацію парафій, афілійованих із РПЦ, якщо ті не захочуть усунути зв’язок із церквою країни-агресорки та продовжуватимуть пропаганду «русского міра».

Але давайте по порядку. Закон з новою, третьою числом, назвою «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», зареєстрований у парламенті ще в січні 2023 року, пройшов серйозні митарства.

Чи стане росія після путіна цивілізованою? Бо від Юлії Навальної чи Михайла Ходорковського наразі ми не чули декларацій про право націй на самовизначення — акцентує експерт вашингтонського аналітичного центру The Jamestown Foundation Януш БУГАЙСЬКИЙ про деколонізацію останньої імперії.

— Чи розпадеться російська федерація?

— Це майже неминуче. При цьому розпад не мусить настати раптово, він може відбуватися частинами. Не мусить призводити до повного колапсу — і неможливо точно передбачити, які суб’єкти з’являться в результаті розвалу федерації.

Перенесення частини бойових дій Збройних сил України на територію ворога — безсумнівна наша перемога. Диво. Але секретність, за допомогою якої цієї перемоги досягнуто, викликає багато запитань. По суті, на війні утворився третій фронт. При цьому фронт, не захищений як від зовнішніх союзників, так і від внутрішніх героїв. Ейфорія «курськ наш» поступилася місцем серйозним роздумам, що робити з перемогою.

Знову поради

Загальний настрій союзників України — образа. Чому заздалегідь не порадилися і не повідомили, де й коли українські війська перейдуть російський державний кордон? Такі відомості, як показує досвід, негайно опинилися б у російському генштабі. Й у Вашингтоні одночасно позбулися б проблем із непередбаченою «ескалацією», на зразок постачання в Україну високоточних ракет далекого радіусу дії, та зі спробами застрахуватися від української перемоги.

Попри мінливі умови воєнного часу, зберігаючи вірність традиціям, Одеська національна опера запрошує на один із наймасштабніших оперно-балетних фестивалів, які проводяться в Україні, — ІХ міжнародний фестиваль мистецтв «Оксамитовий сезон в Одеській опері».

Цьогоріч він відкриється у День Незалежності, 24 серпня, і триватиме до 15 вересня. Його гасло — «Об’єднані мистецтвом».

Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька запрошує на відкриття ювілейного — сотого — театрального сезону.

На глядача чекає дуже насичена програма: прем’єри й улюблені вистави, концер-ти, дискусії на актуаль-ні теми та презентації найновіших книжок.

Фонд імені Іллі Грабара спільно з платформою «Меморіал» оголошують про проведення 29 серпня, у День пам’яті захисників України, національної акції «Стіл пам’яті».

У ресторанах і закладах, які приєднаються до ініціативи, один столик залишатиметься заброньованим на весь день. Це — стіл у пам’ять про людей, які віддали життя за Україну на фронті.

Одеська регіональна організація Національної спілки журналістів України, колеги і друзі щиро вітають ветерана балтської районної газети «Народна трибуна» Леоніда Федоровича Богачука зі славним ювілеєм — 80-річчям.

Бажаємо оптимізму, життєвої наснаги та довголіття!

Соціологічна група «Рейтинг» (https://ratinggroup.ua), оприлюднила результати опитування, проведеного 5—12 липня в рамках проєкту «Дослідження ключових проблем та врахування експертних думок у розробці стратегії реінтеграції».

Оцінка ситуації

Понад 80% опитаних вважають, що економічна ситуація в країні за останній рік погіршилася, 10% — що не змінилася, лише 2% бачать покращення.

Часто доводиться чути нарікання на те, що багатостраждальна Україна сама стримує московську орду, тоді як більшість європейських держав ставляться до нашої війни як до чогось далекого, абстрактного. Такого, що не надто впливає на їхнє повсякденне життя. Нам від цього прикро й сумно. Мабуть, те ж саме відчували чехи в 1938 році. Або фіни в 1940-у. З іншого боку, треба розуміти, що позиції держав не змінюються раптово. Хто ж, як не ми, повинні забезпечити базис для того, щоб процеси йшли у вигідному для нас напрямку?

Утім, і позитивних прикладів, коли іноземці закохуються в Україну, є предостатньо.

Ось що написав мені італієць Массімо Піллоні: «Мені подобається вивчати вашу мову, і я сподіваюся, що незабаром зможу спілкуватися й писати тексти без допомоги перекладача. Почав я вивчати українську щонайменше рік тому. У лютому 2022-го, коли почув про можливе вторгнення в Україну російських терористів, захотів якомога більше дізнатися про українську культуру, з якою досі не перетинався. Почав шукати інформацію про ваших найвидатніших письменників, спробував знайти італійські переклади класичних романів або поетичних збірок. Дещо вдалося знайти завдяки допомозі моєї університетської професорки і перекладачки Ярини Груші, але це були твори мовою оригіналу. Це й стало поштовхом до глибшого вивчення української…».

Цього року уже вдвадцяте відзначатимемо велике свято — День Державного прапора України, яке встановлене указом президента Л. Кучми № 987/2004 від 23 серпня 2004 р., доповненим указом президента В. Ющенка № 602/2009 від 23 серпня 2009 р.

Напередодні цієї дати хочу розповісти про двох знакових українців — підпоручника Армії УНР Василя Бибіка, який у березні 1917-го ніс синьо-жовтий стяг на маніфестації в Одесі, й уродженця нашого міста Георгія Москаленка, який у ніч на 1 травня 1966-го підняв українське знамено над Київським інститутом народного господарства.

Наприкінці липня в одеському готелі «Лондонський» пройшов тиждень моди 22th Odessa fashion week. На ньому була представлена і колекція «Українське бохо» дизайнерки Світлани Городецької.

Ніхто не знає, як народжується Шедевр. Великий, такий, що житиме у віках, чи маленький, який подарує свято лише небагатьом. Але механізм його виникнення — один. Він — завжди загадка! І ще — ніколи не з’являється на голому ґрунті. Земля під ним має бути добре удобреною. Роками… Шляхами… Зустрічами і втратами… Він такий — вибагливий. Бо він — Шедевр!

Щоб не страждати від деменції, обмежте у своєму раціоні кількість ковбаси, магазинної шинки та сосисок і, навпаки, додайте горіхів та бобових.

До таких висновків дійшли експерти, провівши масштабне дослідження, результати якого нещодавно представлені на міжнародній конференції Асоціації Альцгеймера.

Україна відчуває на собі наслідки глобальних кліматичних змін. Дані Гідрометцентру свідчать, що за останні тридцять років середня температура в нашій країні зросла на 1,2°C. Швидкість зростання температури повітря в окремих регіонах України сягає 0,82°C за останнє десятиліття, тоді як у сусідніх країнах — 0,47 — 0,59°С, а в північній півкулі та Європі — 0,34 і 0,47°С відповідно. Отже швидкість підвищення температури повітря в Україні є значно вищою за глобальні та європейські темпи.

Дедалі більшої загрози через посухи, які стають все частішими та інтенсивнішими, зазнає басейн Дунаю. Це негативно впливає на водні ресурси, загрожує екосистемам та ускладнює життя людей, які залежать від цієї ріки. До того ж, цей регіон стикається з викликами, пов’язаними з інтенсивними і частими повенями. На жаль, прогнози зміни клімату вказують скоріше на погіршення сценарію, ніж на позитивну тенденцію.

«60 мільйонів тонн — результат роботи нашого зернового коридору», — написав 1 серпня на своїй ФБ-сторінці речник Військово-Морських сил ЗСУ Дмитро Плетенчук.

Оскільки зерновий коридор, а відтак — порти Великої Одеси активно запрацювали якраз завдяки вдалим діям Об’єднаних сил оборони України загалом і Військово-Морських сил ЗСУ зокрема, за першим коментарем щодо безпеки роботи українських портів і судноплавства у виключній економічній зоні нашої держави на ниніш-ньому етапі звертаюся саме до капітана 3-го рангу Дмитра Плетенчука.

— Знакова подія. Саме так ви охарактеризували збиття ОТРК «Іскандер», який прямував на Одещину 18 липня. Маємо надію, що відтепер ракети такого класу менше загрожуватимуть нашому регіону?

— Для початку зауважу, що протидія повітряним атакам ворога, зокрема балістикою, — це поза компетенцією Військово-Морських сил, адже це зона відповідальності нашої Протиповітряної оборони. Але чому агресор вдається до вогневого ураження по нашій портовій інфраструктурі саме з повітря? Та тому, що він уже не може безкарно робити цього ні з моря, ні із суходолу. Там його спроможності, скажемо так, дуже обмежені. Залишилося повітря. Але й ці атаки останнім часом є для нього невдалими. Під час ракетних ударів, завданих ворогом на початку липня, цілей він не досягнув. Так, на жаль, є втрати серед цивільних: в одному випадку загинули двоє водіїв-далекобійників, в іншому — постраждали працівники порту.

20 серпня минає 80 років від дня загибелі від рук більшовицьких катів Юрія Липи, письменника, лікаря, одного з ідеологів українського націоналізму, автора української геополітичної концепції.

Тривалий час між дослідниками біографії Юрія Липи точилася дискусія стосовно місця його народження. Зрештою, одеська історикиня Світлана Кучеренко на підставі архівних документів встановила, що Юрій (Георгій) Липа народився в селі Старі Санжари на Полтавщині в родині священника Андрія Андрійовича Геращенка та Єлизавети Іванівни (в дівоцтві — Булдовської). Влітку 1909 року, після смерті рідної матері, хлопчика всиновив хрещений батько — лікар Іван Львович Липа. Після цього йому змінили прізвище, ім’я та по батькові.

Десь десять років тому один український історик зауважив, що маленька радянська армія не здатна перемогти велику радянську армію. А деколонізацію України слід починати не зі знищення пам’яток минулої епохи та не з перейменування вулиць, а з нових методів ведення війни. У нас цього довго не розуміли. Не до того було. Розраховували здолати ворога за допомогою ентузіастів, патріотів і надійних союзників.

Не зважаючи на державні кордони

Спочатку виходило непогано. Відігнали москалів від столиці, захистили Харківську область, звільнили Херсон. Але на цьому застрягли. Масштабний контрнаступ 2023 року, м’яко кажучи, не вдався, а допомоги союзників ледве вистачає, щоб уникнути поразки.

П’ять міфів, які потрібно розвінчати, щоб повернути Одесі українську душу

Перейменування вулиць у містах України рішеннями голів ОВА в рамках виконання закону про деколонізацію топонімії викликало велику дискусію e суспільстві. Починаючи від позиції, що єдність країни саме у розмаїтті: «всіх під одну гребінку, не вийде», і закінчуючи тим, що «центральна влада зобов’язана втручатися в місцеву політику, якщо це стосується питань національної безпеки».

Як правильно чинити? Де закінчується межа корисного розмаїття і починаються ризики для воюючої держави?

Метою операції Сил оборони України в Курській області рф є не захоплення чужих територій, а збереження життя наших людей і захист території України від російських ударів. Дії України є абсолютно легітимними, а ЗСУ не порушують міжнародного гуманітарного права. Про це заявив на брифінгу речник МЗС Георгій Тихий.

Речник МЗС нагадав, що на Ставці Верховного головнокомандувача головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський доповів, що ЗСУ контролюють близько 1000 квадратних кілометрів території рф.

У липні Одеса зробила дуже важливий крок  у процесі деколонізації, утвердження міста як справді українського. Значна частина одеських топонімів деколонізована, тобто очищена від російсько-імперських та совєтських маркерів-імен.

Головним завданням деколонізації є усунення з громадсько-символічного простору усіх символів «русского міра», основи ідеології рашизму, що проростає там, де домінує російські «язик» та культура в усіх її підступних та розгалужених проявах. Ці прояви іноді можуть бути не помітні простим людям, яких десятиліттями привчали вклонятися всьому російському, звісно ж «русскоязикому», роблячи вигляд, що це широко знані у світі зразки, що це, власне, і є велич світової культури. Ну це так, як привчити людину до співу якогось виконавця тільки через наспівування кимось іншим. Так вчили сприймати японську, англійську, німецьку літературу винятково через російські переклади.