Ворог кардинально змінив свою тактику: якщо донедавна завдавав масованого удару по Україні переважно вночі, не даючи спати, то тепер атакує і щоночі, і щодня, не даючи ні спати, ні жити — працювати, навчатися...

Одеса, як і Київ, Запоріжжя, Харків, Херсон — у постійному прицілі. В останні дві доби наша область потерпає чи не найбільше.

27 серпня, у день народження Івана Франка, у Центральній міській бібліотеці Одеси, пойменованій на його честь, відбулося урочисте нагородження лауреатів й учасників VI муніципального літературного конкурсу імені Івана Франка.

Прикметно, що ця знана книгозбірня у Книжковому провулку, яка є хранителькою і популяризаторкою українського слова в Одесі, вже століття (!) — із 1926-го — носить ім’я Великого Каменяра.

Цього літа Україна пройшла черговий період політичної турбулентності в час війни: зміну прем’єр-міністра й уряду, відставку головнокомандувача Збройних сил, вуличні протести, перетворення колишнього соратника президента Михайла Федорова на фактично опозиційного політика тощо. Без виборів — традиційного демократичного механізму зміни влади — українському суспільству доводиться розвивати інші способи вираження своєї думки і впливу на державу.

Євген Глібовицький — генеральний директор Інституту фронтиру, член наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України та викладач Українського католицького університету — пропонує helicopter view на ці процеси і явища: погляд дослідника, публічного інтелектуала й людини, яка спілкується практично з усіма стейкхолдерами (зацікавленими сторонами, впливовими особами).

Друзі, не просто раджу — закликаю: приходьте на виставку «Родина Комарових: портрет на тлі епохи», що відкрилася 27 серпня в Одеському літературному музеї. Бо це саме той випадок, коли через історію однієї родини раптом постає зовсім інша Одеса — українська Одеса кінця ХІХ — початку ХХ століть, зі своїм потужним інтелектуальним середовищем.

Саме такою є одна з головних цілей авторів виставково-видавничого проєкту «Родина Комарових: портрет на тлі епохи» — повернення до культурної пам’яті людей, які формували український інтелектуальний простір нашого міста.

30 серпня в Україні вперше відзначили День румунської мови

Спільне відзначення Дня румунської мови Україною, Румунією та Молдовою демонструє, що для українців захист мовної ідентичності нацменшин є важливою частиною добросусідства та поваги до європейських цінностей. Про це йшлося на «круглому столі» «Мова сусідів — мова друзів: румунська традиція в українському просторі», повідомляє «Укрінформ».

Заступниця посла Румунії в Україні Анамарія Вероніка Шандор підкреслила, що цього року Україна, Молдова та Румунія вперше спільно відзначають День румунської мови. За її словами, це сприяє зміцненню культурної та освітньої співпраці між країнами та засвідчує прихильність України до захисту і підтримки мовної ідентичності румунської громади.

Командування оперативно-тактичного угруповання «Одеса» запропонувало переглянути офіційно встановлену дату заснування нашого міста — 2 вересня 1794 року. Відповідного листа командир ОТУ «Одеса» полковник Денис Носіков адресував начальнику Одеської міської військової адміністрації Сергієві Лисаку, повідомляє «Інтент» (https://intent.press/).

З цією пропозицією автори звернулися також до очільника Одеської обласної військової адміністрації Олега Кіпера й тимчасового виконувача обов’язків одеського міського голови Ігоря Коваля.

Мова піде про відоме низці читачів кримінальне провадження у зв’язку з ліквідацією керівництвом Національного університету «Одеська політехніка» однієї з кращих в технічних вишах держави кафедри історії та етнографії України.

Уже четвертий рік продовжується досудове розслідування причин і мети цього незрозумілого нормальній людині рішення.

Основна інтрига зав’язалася із з’ясування причин ліквідації. Ректор політехнічного університету від початку провадження висував причиною ліквідації кафедри начебто її реорганізацію. Але за детальної перевірки не було знайдено навіть ознак реорганізації, яка мала б дати поштовх до розвитку кафедри, бо, фактично, не залишилося й ознак її існування. З’явилися публікації про цю невідповідність тверджень керівництва політехнічного університету про «добрі наміри», а насправді — безслідне зникнення цієї навчально-методичної, адміністративної і наукової структури. Тоді керівництво миттєво «перефарбувало» причини. Мовляв, ідеться про реорганізацію і зміну структури. Але й тут незрозуміло: зміна структури, виявляється, зведена до зникнення кафедри.

Артем Костенко — перший полеглий герой Південнівської громади на Одещині періоду повномасштабного російського вторгнення

Народився на прикордонній заставі за місцем служби батька. Шестимісячним немовлям тягнувся до татового автомата як до найцікавішої іграшки. В дитинстві любив спати разом із солдатами в казармі. Попередив батьків, щоб не намагалися його «відмазати», й 2016 року охоче пішов на строкову службу. Кілька разів заспокоював маму, мовляв, от-от приїду у відпустку з армії, а сам тим часом брав участь в Антитерористичній операції України на Донеччині у складі 38-го зенітного ракетного полку. Усе це — про Артема Костенка, який свідомо обрав професію військовослужбовця.

Навіть батькам не повідомив, а вже організував переведення молодшої сестрички до школи №2 в місті Південному, в якій навчався сам. Заступився за дівчинку, над якою насміхалися однокласники. Ще школярем за відсутності батьків удома залишався на господарстві і всю роботу виконував як дорослий. Підлітком, чергуючи на охоронному посту, тричі рятував потопельників. І це теж про Артема Костенка, який виріс справжнім чоловіком.

Повернувшись з армії, між робочим місцем автослюсаря СТО й черговою вахтою на підприємстві «Дельта Вілмар» Артем вибрав охорону, бо трохи схожа на військову службу. Але невдовзі зрозумів: ні, все це не те, й повідомив батькам, що вступатиме до військового вишу.

Обрав Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Місто студентів, перша столиця України — від Харкова хлопець був у захваті. Але й Артем для Харкова був як знахідка. Успішний студент виявився ще й затятим футболістом. От недарма ще в юнацькі роки в команді «Докер» порту «Південний» отримав прізвисько Марадона! Казали, що швидкість цього гравця може виміряти лише спідометр автомобіля. Суперники намагаються його збити, тільки-но він перехопить м’яча, бо ж в обороні встояти проти нього неможливо. 

Високо в Альпах на перевалі Вршич, у самому серці Словенії, стоїть дерев’яна каплиця. Вона була збудована у 1915—1916 роках. Перша Світова, як і всі війни, принесла багато горя і страждань усім її учасникам. Особливо простим солдатам, які були змушені залишати свої домівки і брати участь у тяжких баталіях. Українцям у тій війні довелося воювати по обидва боки. І за кайзера Австро-Угорщини, і за російського царя. А любили вони найбільше свої домівки, свої традиції, своє просте затишне життя.

Військовополонені російської армії, що походили переважно із сіл України — з Волині, Поділля, Придніпров’я, та полонені галичани вимушені були в нелюдських умовах будувати високогірну дорогу в недоторканих цивілізацією, первозданних Альпах. Це був неймовірно тяжкий труд, який ще й закінчився трагедією. У березні 1916 року з гір зійшла снігова лавина і поглинула сотні полонених. Товариші ховали їх уздовж дороги, випалюючи та вишкрябуючи на дерев’яних хрестах конкретні українські прізвища (на -енко, -ук, -юк).

Каплиця на перевалі Вршич була зведена за принципом «зрубу». Її вежі й барокові куполи, що звужуються догори, копіюють традиційне карпатське дерев’яне зодчество (бойківський та лемківський стилі). Українські теслярі відтворювали в австрійському полоні ту сакральну архітектуру, яку з дитинства бачили вдома. Внутрішній іконостас і різьблення мають чіткі геометричні елементи, притаманні саме українським храмам початку ХХ століття. Каплиця присвячена Святому Володимиру — князю Київському.

Громадська організація «Піксельовані реальності» запрошує на відео-інсталяцію «Хрести Куяльника», що реалізується в межах виставкового проєкту «Для Одеси з любов’ю», приуроченого 40-річчю муніципального музею особистих колекцій імені О.В. Блещунова.

Уже сьогодні можна побачити перші результати нового зацифрування козацьких хрестів Куяльницького кладовища у форматі Ґаусового розбризкування. Ці цифрові візуалізації створені в процесі польових досліджень і 3D-документування.

У День Державного Прапора України (23 серпня) відбувся 16-годинний поетично-музичний марафон «Від Ранньої Зорі», який об’єднав країну від світанку до вечора — через музику, поезію, історію, підприємництво, культурні та соціальні ініціативи.

Трансляція розпочалася о 05.27 із села Рання Зоря, що на Луганщині, звідки символічно стартувала подорож країною. Протягом дня марафон пройшов через 14 історичних земель України, розповідаючи про них не лише через географію та історію, а передусім через людей, які творять на цих землях сьогодні. Завершився ефір на Закарпатті. Загалом 16 годин 13 хвилин прямої трансляції без жодної паузи.

Літературні генії завжди залишають після себе спадщину — духовні заповіти. То що ж залишив нам український Мойсей і Каменяр Іван Франко?

Однією із найсильніших та найактуальніших тем у творчості Івана Франка й водночас його заповітом є заклик до боротьби. Сам митець був ге-ніальною та сміливою людиною. Девізом його життя можна назвати вис-лів з вірша «Vi-vere memen-to!», який став відомим афоризмом:

Лиш боротись значить жить…

Законопроєкт №15431 «Про мисливське господарство, полювання та стале використання мисливських тварин» містить норми щодо видів із Червоної книги України, передбачає строки полювання, які припадають на чутливі періоди розмноження тварин, а до переліку знарядь полювання включає, зокрема, мисливські списи, безпілотники, тепловізори та прилади нічного бачення. Експерти Всесвітнього фонду природи WWF-Україна, проаналізувавши цей законопроєкт у контексті збереження біорізноманіття та євроінтеграційних зобов’язань нашої держави, закликають не підтримувати його у чинній редакції та відкликати ініціаторами.

За результатами аналізу WWF-Україна вважає, що документ містить системні природоохоронні, правові та концептуальні ризики, а окремі його положення можуть послабити чинні природоохоронні гарантії. Особливе занепокоєння викликають положення, які допускають включення до переліку «мисливських» видів диких тварин, занесених до списків Червоної книги України, використання негуманних або високотехнологічних способів полювання, а також низка нечітких або юридично невизначених термінів.

Гадаєте, що з найбільшою небезпекою радіаційного опромінення у своєму професійному житті стикаються працівники установ ядерної медицини або рентгенологічних відділень? Наука свідчить про інше.

Насправді робочі місця, які є найризикованішими щодо розвитку раку, пов’язаного з радіацією, знаходяться далеко не поблизу ядерної інфраструктури чи лікарень, а буквально за багато миль над ними, пише Science Alert. Першу і другу позиції в цьому сумному рейтингу посідають стюардеси та пілоти. Такі результати нового аналізу, опублікованого в JAMA Internal Medicine.

Прости, моє Велике Море,
Прости за цей Великий Жах,
Що зазнаєш такого Горя —
На узбережжі гине птах.

Навіщо годувати-доглядати худобу, якщо можна «доїти» бюджет держави? Про одну таку оборудку (і не першу), на якій наші спритні земляки при відповідних посадах «надоїли» майже чотири мільйони гривень, розповіли у Державному бюро розслідувань.

Працівники ДБР, повідомляється на офіційному сайті відомства, викрили на Одещині масштабну оборудку з державними дотаціями на утримання свійських тварин. На папері учасники схеми «намалювали» майже дві тисячі голів, яких насправді не існувало. За кожну зареєстровану тварину держава виплачувала дві тисячі гривень на рік. У результаті, за попередніми підрахунками, з бюджету ділки незаконно отримали 3,8 мільйона гривень.

Є місця, де час відчувається особливо гостро. Зала Верховної Ради України — одне з них. Тут історію не потрібно уявляти. Вона присутня в стінах, у пам’яті людей, у рішеннях, які колись змінювали долю країни. Саме тут 24 серпня 1991 року народилася політична реальність, яка сьогодні для нас є очевидною: незалежна Україна.

Цьогоріч, у 35-ту річницю тієї історичної події, ця зала знову стала свідком моменту, який хочеться запам’ятати. 24 серпня поруч опинилися народні депутати України І та IX скликань. Одні прийшли сюди з досвідом держави, якої ще не існувало на політичній карті світу. Інші — з досвідом держави, яка нині виборює своє право залишатися собою.

Чому Росія почала бити по пунктах пропуску на кордонах

Останніми днями російська армія вперше за понад чотири з половиною роки повномасштабної війни завдала низку ударів по міжнародних пунктах пропуску на західному кордоні України. Йдеться про КПП «Рені» та «Табаки», атаковані поспіль 20—21 серпня. Невдовзі, у ніч на 25 серпня, ворог вдарив по пункту пропуску «Вулканешти».

Усі три об’єкти розташовані на українсько-молдовському кордоні. Попри те, що удари завдавалися суто по українській інфраструктурі КПП, сам факт атаки на міжнародний пункт пропуску — це вже нова реальність, яка виводить війну на ще один (вчергове) небезпечний рівень. Також, враховуючи, що це вже третій удар за кілька днів, з’являються цілком вагомі підстави говорити про системність цих атак.

Можливо, багатьом нашим співвітчизникам сьогодні здається, що не було ще Дня незалежності у такій невизначеності. Росіяни продовжують атакувати майже щодня і вбивати людей просто в їхніх квартирах та торговельних центрах. Протибалістики нема. Корупційні скандали накрили владу і вже наближаються до головних кабінетів — і це в час, коли нам так потрібна єдність і довіра до державних інституцій. Чого ж чекати?

Але я добре пам’ятаю невизначеність перед тим найпершим Днем незалежності. У Радянському Союзі відбувся державний переворот, який на практиці означав остаточну відмову від змін у країні. До того ж і сам ізольований у Криму президент СРСР Михаїл Горбачов у попередні місяці згортав свій курс на перебудову і політику гласності, так що заколот його соратників здавався логічним продовженням попереднього тріумфу реакції.

Наталія Чебан народилася 24 серпня 1991 року — того самого дня, коли Україна проголосила незалежність. Причому, за її словами, навіть час збігся: вона з’явилася на світ о 9.30 ранку — приблизно тоді, коли до Верховної Ради вносили український прапор.

Її власна історія багато в чому перегукується з історією країни: дитинство у непрості 1990-ті, рання самостійність, пошук себе, педагогіка, громадська активність, випробування, війна, народження дітей і професійне становлення. Сьогодні пані Наталія — директорка Немирівського ліцею (Балтська громада, Подільський район), мама трьох дітей і людина, яка переконана: незалежність — це насамперед свобода самостійно ухвалювати рішення й відповідати за них.

Приємна для колективу «ЧН» новина: серед відзначених з нагоди 35-ї річниці незалежності України державними нагородами — давній друг редакції, заслужений тренер України з бойового самбо, майстер спорту міжнародного класу, одеський богатир Микола Пасічник.

Указом Президента України №755/2026 за значні заслуги у зміцненні української державності, мужність і самовідданість, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, вагомий особистий внесок у розвиток різних сфер суспільного життя, відстоювання національних інтересів держави, сумлінне виконання професійного обов’язку ветеран громадської організації «Одеська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України» Микола Антонович Пасічник удостоєний почесного звання «Заслужений працівник фізичної культури і спорту України».

Серпень у житті Ярослава Дмитровича Прокопишина — місяць особливий. Як і для всіх українців — не тільки за паспортом, а й за духом — він найперше асоціюється із найвеличнішим нашим святом — Днем Незалежності України. А для пана Ярослава поруч із цією знаменною датою — 24 серпня — сусідить ще і його особисте свято — день народження, що припадає на 22 серпня. Цьогоріч — ювілейний, вісімдесятий.

Історію, відомо, творять люди. Не лише ті, хто, наділений владою, вершать долі країн і народів, а й ті, хто, усвідомлюючи своє земне призначення, не бажає бути чиїмось рабом чи прислужником і незламно стоїть за найсвятіше: власну волю та гідність, спокій і добробут родини й непорушність кордонів Богом даної йому землі — Батьківщини.

10 знакових фільмів часів Незалежності

Лише 35 років. 35 років без тиранії і цензури вистачило, щоб в Україні народився і ствердився новий, вільний кінематограф.

Сьогодні «Лівий берег» (https://lb.ua/) розповідає про десять найкращих, на думку автора, українських фільмів. Список, звісно, може бути і набагато довшим.

28 серпня могло б сповнитися 52 роки людині з незвичайною біографією — художнику, архітектору, дизайнеру, садівнику, капітану Збройних сил України Борисові Айзенбергу. За свої неповні 49 він зробив стільки добрих справ, що їх вистачило б на товстезну книгу.

Народився Борис 28 серпня 1974 року в селищі (тепер — місто) Кадамжай Ошської області Киргизької РСР (нині — Баткенської області Киргизстану) в родині інженерів тамтешнього сурм’яного гірничо-металургійного комбінату. Ріс міцним, сильним, вольовим, самостійним. У дитинстві завжди знаходив собі заняття — чи то гра, чи навчання, чи робота по дому або на присадибній ділянці. Якось помітив на грядці вирваний паросток редиски, який мама залишила після прорідження. Хлопець пересадив його, доглядав і виростив гарний овоч, який не захотів з’їсти. У школі вчився добре, був дисциплінованим учнем, допомагав друзям. У старших класах вирішив стати будівельником.

Після закінчення Кадамжайської середньої школи у 1991-у разом з батьками переїхав до Одеси і вступив на архітектурний факультет нашого інженерно-будівельного інституту. Навчаючись у виші, малював картини, які разом з друзями-художниками продавав на Дерибасівській, відпрацьовував креслярем у відомого одеського архітектора, в на третьому курсі став представником фірми «Амтек» на Одещині. У 1997-у одружився з однокурсницею Наталкою. Через рік у них народилася донька. Друзі допомагали Борису зводити будинок у селі Олександрівці, що під Одесою. У 1998-у разом з однодумцями заснував архітектурно-будівельну компанію «Сталь-проєкт», що спеціалізувалася на створенні оригінальних виробів зі скла і сталі в торговельних центрах та приватних оселях.

Виставка живопису до 80-річчя Світлани Крижевської

У суботу, 29 серпня, у Музеї української книги Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського відкриється виставка «Стежка додому» — ювілейна ретроспектива творчості Світлани Крижевської, що охоплює різні періоди її мистецького шляху — від років навчання у Київському художньому інституті (нині — Національна академія образотворчого мистецтва й архітектури) до сьогодення.

За десятиліття творчої праці Світлана Крижевська проявила себе в різних жанрах, темах і техніках. Її доробок — багатогранний: портрети, натюрморти, пейзажі, жанрові композиції. У кожному з них — уважний погляд художниці на людину, природу та навколишній світ.

5—6 вересня в Одесі відбудеться вже другий літературний фестиваль PORT. Упродовж двох днів на гостей чекатимуть дискусії, презентації книжок, публічні записи подкастів, автограф-сесії, поетичні та музичні події, перформанси й розмови про літературу, історію, пам’ять та ідентичність Півдня.

Фокус-тема PORT-2026 — «Камені на узбережжі». «Камені мовчать, але пам’ятають усе. Кожен із них — це шар часу, слід присутності, голос, що не розчинився в морі. Узбережжя — це лінія дотику стихій: води й суші, минулого й теперішнього, особистого й колективного», — пояснюють організатори.

У Куяльницькій громаді Подільського району Одещини встановили рекорд України — зварили 300 літрів борщу за рецептом родини українського громадського діяча і мецената Євгена Чикаленка. Рекорд зафіксували 23 серпня під час фестивалю української традиційної страви «Пан Борщ».

Як повідомило «Суспільне» (https://suspilne.media), фестиваль присвятили Дню Державного Прапора та Дню Незалежності України. Однією з головних подій стала презентація «Чикаленкового борщу» з Перешор — гастрономічної реконструкції, пов’язаної з історією краю та родиною Євгена Чикаленка.

Як  теплий  Тихий  океан  може  змінити  погоду,  врожаї  та  ціни  у  світі

На перший погляд, кілька градусів температурної аномалії у віддаленій частині Тихого океану навряд чи мають стосунок до ціни кави у Києві, врожаю рису в Індії чи виробництва електроенергії у Південній Америці. Однак саме так працює Ель-Ніньйо — один із найпотужніших природних кліматичних механізмів, здатних на місяці змінювати звичні погодні сценарії одразу на кількох континентах.

Цьогоріч цей механізм знову набирає силу. За даними американського Національного управління океанічних і атмосферних досліджень (NOAA), Ель-Ніньйо посилився протягом останнього місяця. У східній екваторіальній частині Тихого океану аномалії температури поверхні води вже перевищували +2°C. А ймовірність того, що восени та взимку 2026—2027 років явище досягне категорії «дуже сильного», NOAA оцінює у понад 90%. Очікується, що Ель-Ніньйо збережеться щонайменше до весни 2027-го.

Історія України — це історія боротьби за право бути вільною, незалежною та самостійною державою. 24 серпня 1991 року стало визначальною датою, коли український народ отримав можливість будувати власне майбутнє, спираючись на свої цінності, традиції та прагнення до свободи. Але проголошення незалежності стало не завершенням боротьби, а лише початком нового складного шляху. Сьогодні цей шлях продовжується через захист територіальної цілісності, суверенітету та самого права України на існування. Саме тому історію незалежної України варто розглядати не лише як послідовність подій, а як шлях становлення незламного народу, для якого свобода є найвищою цінністю.

24 серпня 1991 року стало точкою неповернення для України, днем, коли Верховна Рада ухвалила історичний Акт проголошення незалежності. У цей день ми не лише святкуємо, а й згадуємо тих, хто зробив нашу свободу можливою, і тих, хто вiддав за неї життя. Це день пам’ятi, вдячностi та Віри, бо Україна є не тільки державою на мапi, а й нашим домом, нашою мрiєю i нашою спiльною вiдповiдальнiстю.

Вітаю! Здрастуйте! Бонжур!
З пліч — 
мішкуватий гарнітур, —
Чотири роки у пітьмі,
Як під завалом, як в тюрмі.
Розвиднілось! Я чую-бачу:
Сирени виють, ворон кряче. 

Над будинком Роберта Серрі в Нідерландах майорить український прапор. Саме тут, у його домі, він дав ексклюзивне інтерв’ю кореспондентці «Укринформу» (https://www.ukrinform.ua/) в Гаазі. Для колишнього дипломата наш прапор — не просто символ солідарності, це знак багаторічного особистого зв’язку з Україною.

Роберт Серрі добре пам’ятає Україну початку 1990-х — країну, яка після десятиліть радянського панування здобула незалежність і відкривала нову сторінку своєї історії. Він став першим послом Нідерландів в Україні після проголошення незалежності та стояв біля витоків українсько-нідерландських відносин.

У кожному живому організмі присутні ворожі до нього мікроорганізми, які називаються інфекцією. Навіть абсолютно здоровий організм перебуває у стані невпинної боротьби із заразою. Іноді остання перемагає, що означає смерть орга-нізму. І все ж частіше перемагає організм, якщо вміє мобілізувати на боротьбу всі свої захисні функції. В інфекції є і позитивна роль, яка полягає у тому, що вона знищує слабкі організми, не здатні до боротьби за виживання. Натомість, інфекція дає можливість виживати і розмножуватися організмам сильним, пристосованим до постійної боротьби за життя. Так інфекція стає важливим фактором, хоч і не єдиним, еволюції всього живого на Землі до досконаліших форм. Як казав німецький філософ Ніцше: «Те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими».

Сучасні люди настільки тісно взаємодіють між собою, що великі спільноти можна розглядати як живі організми, точніше — надорганізми. Що відіграє для них роль інфекцій? Як на мене, це різноманітні шкідливі ідеї. Інколи вони виглядають доволі привабливими, але і в цьому разі їх метою є руйнація суспільства. Як відрізнити корисні ідеї від шкідливих? Чи існує абсолютний критерій для такого поділу? Так, існує. Це заповідь: «Плодіться і розмножуйтеся». Саме такі слова мудрі люди сивої давнини вклали в уста своїх богів. І людство, в цілому, виконує цей заповіт. Кількість людей на планеті Земля невпинно зростає відповідно до зростання засобів для існування. Але на фоні загального зростання спостерігається і вимирання багатьох народів. Наприклад, стрімко вимирають усі народи Європи. Цей процес не здатний замаскувати навіть величезний потік мігрантів з різних куточків сучасного світу, що заполонив Європу. Красномовний факт: більша частина школярів у центральній частині Лондона — це вже не англійці. Анг-лійці у своїй столиці складають лише близько 30% населення, а їхні діти — ще менший відсоток.

Десятьом військовослужбовцям одного із ТЦК та СП Одеси оголошено підозру в незаконному позбавленні волі та катуванні громадян. Встановлено щонайменше вісьмох потерпілих. Про це у вівторок у своєму телеграм-каналі повідомив Генеральний прокурор Руслан Кравченко.

За даними слідства, упродовж кількох місяців вони незаконно затримували людей, застосовували сльозогінний газ, били та силоміць доставляли до ТЦК.

Укотре переконуєшся, що мистецтвом рухають не тільки художники, але і його споживачі. За останні пів століття в Україні сформувалася ціла когорта артдилерів, колекціонерів, зрештою, арткритиків, які створюють матеріальне й інформаційне підґрунтя для його розвитку.

Нещодавно познайомився з одеситом, готовим вкладати в мистецтво не лише як матеріально цінний об’єкт, а і як ментально споріднене йому духовне надбання. Йдеться про Дениса Менчука, хірурга за фахом, який долучився до колекціонування відносно недавно, близько десяти років тому.

Припускаю, що мистецтво для людей згаданої професії є своєрідною арттерапією, джерелом позитивних емоцій, яке певним чином компенсує витрати ремесла. Про це подумалося, коли слухав емоційну розповідь про власну колекцію гостинного господаря. Приємно відзначити, що наше товариство розділяла його дружина, яка з ентузіазмом підтримує захоплення чоловіка — пані Інна, теж медик.

65 років — це не лише поважна дата. Це десятиліття пошуку, досліджень, зустрічей, громадської роботи і служіння історичній пам’яті. Саме такий ювілей відзначив відомий одеський краєзнавець, музейник, дослідник історії політичних репресій, громадський діяч Ігор Комаровський.

Ігор Леонідович — людина, для якої краєзнавство давно стало не просто професією, а способом осмислювати минуле й допомагати сучасникам краще розуміти історію свого міста, свого краю і своєї країни. Сьогодні він очолює Музей історії політичних репресій 1917 — 1991 років, працює провідним бібліотекарем відділу краєзнавчої літератури та бібліографії Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського, а ще є керівником громадських організацій «Одеський Меморіал» та «Постраждалі від політичних репресій», членом Національної комісії з реабілітації при Українському інституті національної пам’яті.

Дещо з історії ОУН в Одесі

(Закінчення. Початок у номерах за 30 липня, 6 та 13 серпня).

Щодо активних і дієвих учасників «мельниківського» підпілля, то Михайло Гуменний у переліку прізвищ назвав Крикуна, членів родини Бондарчуків, а також як «начальника штабу «мельниківців» директора ліцею Пелюшенка», зробивши застереження, що інформацію про останнього отримав від Петра Вєтряного.

Нещодавно, 15 серпня, в Україні відзначався День археолога. З цієї нагоди хочу коротко розповісти про видатного українського історика, археолога, нумізмата — професора Петра Йосиповича Каришковського.

Народився він 12 березня 1921 року в Одесі. Батько, Осип Титович Ікар (1880 — 1965) — уродженець Кам’янця-Подільського, учасник російсько-японської, Першої світової та громадянської воєн, після демобілізації з лав РСЧА (1923) працював на різних підприємствах Одеси на адміністративно-технічних посадах. Мати, Ольга Федорівна (до шлюбу — Радзієвська) (1889 — 1942) — киянка, вчителька молодших класів.

Аномальне спекотне для Європи літо призвело до такого ж катастрофічного обміління її рік — Дністра, Дунаю, Рейну, Сени…

І якщо дві останні з названих не протікають нашою територією, то Дунай і Дністер мають для України, й Одещини зокрема, величезне економічне, екологічне, культурно-туристичне — одне слово, життєдайне значення.

Зміни клімату змушують європейських фермерів шукати культури, які краще переносять спеку та посуху. Однією з них стала лаванда, яку через високу цінність і широке застосування називають «фіолетовим золотом».

Європейська комісія знизила прогноз урожаю зернових у ЄС до 262,78 млн тонн. Най-більше постраждала кукурудза. Очікується, що її зберуть десь на понад 13% менше. Натомість лаванда добре переносить високі температури й нестачу води, відтак фермери дедалі частіше віддають перевагу культурам, витривалішим до погодних аномалій.

Із 437 прокурорів з інвалідністю, які пройшли перевірку, діагноз не підтвердився у 316 (72,3%). Серед них у 207 взагалі скасовано інвалідність, а у ще 109 — змінено групу чи строк раніше встановленої інвалідності. Повністю діагноз підтвердився лише у 121 працівника. Про це йдеться у відповіді Офісу Генпрокурора на запит OBOZ.UA.

Ймовірно, частина прокурорів з інвалідністю за власним бажанням звільнилася з роботи і може не проходити перевірку та не підтверджувати свою інвалідність в Українському державному науково-дослідному інституті медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ (ДУ «УкрДержНДІМСПІ МОЗ України»). Хоча в Офісі Генпрокурора окремо не фіксують кількість звільнених працівників цієї з інвалідністю.