Концертна імпреза в Одеській опері

Трохи політики, якою сьогодні живемо. Сто років тому, коли Україна після століть неволі стала на поріг своєї державности, бездумно загубленої нерозумними князями, Європа байдуже дивилась, як вона гине. Хоч душа її — віддавна українська душа Європи — зажурено стояла понад Дніпром. Європа тоді ще не розуміла цього. Хоч найталановитіші творці в її найкращих столицях добре відчували цю зболену душу, брали для своїх безсмертних творінь український мелос, творений її безмежно талановитим народом.

Творчістю українських мистців захоплювалися у Старому й Новому світі. Нині історія, що ходить по колу, наче сліпа лошиця, знову дає Європі свій шанс допомогти Україні. Європейці сьогодні мають відчути себе українцями, хоч самі українці, на жаль, не всі відчувають себе європейцями. Але це минеться. Нині ж і День Європи, і зібрання в Києві минулого тижня лідерів Євросоюзу — все це є свідченням того, що ми — частина Європи (не відірватися б лише!).

Вступна кампанія-2025 уже фактично розпочалася — завершилася реєстрація на НМТ. І це вже четвертий рік, коли абітурієнти вступають в умовах війни.

Чим нова вступна кампанія відрізнятиметься від попередніх, як цього року відбуватиметься вступ на бакалаврат, магістратуру й аспірантуру?

Про все це ZN.UA розпитувало заступника міністра освіти і науки Михайла ВИННИЦЬКОГО.

6—8 червня під егідою Міністерства культури та стратегічних комунікацій України Одеська національна наукова бібліотека, Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, Книжкова палата України імені Івана Федорова за сприяння одеських облдержадміністрації, обласної та міської рад, Українського інституту книги, ГО «Український клуб Одеси» та ВГО «Бібліополіс» проведуть ювілейну XXV всеукраїнську виставку-форум «Українська книга на Одещині».

У програмі виставки-форуму — великий спектр публічних заходів із популяризації книги та читання як для широких верств населення, так і для професійної спільноти: фахові дискусії з актуальних питань книговидання та поповнення бібліотечних фондів в умовах війни, презентації нових вітчизняних видань та видавничих проєктів, автограф-сесії, публічні інтерв’ю від гостей заходу — відомих українських письменників Андрія Кокотюхи, Андрія Куркова, Валерія Пузіка, Тараса Федюка, Любові Якимчук, промоакції, майстер-класи, творчі майданчики та інші інтерактиви за участі представників провідних видавництв України, письменників, ілюстраторів книги, літературознавців, мистецтвознавців, бібліотечних фахівців та громадськості.

Географія — це доля країни. І не такі ми вже й знедолені. Україна має шанс поєднати Китай, найбільшого виробника товарів, із ЄС, одним із найбільших ринків збуту, чимало при цьому здобувши. Як це зробити, розберемося.

Україна — це Європа. Але чи так це з погляду метагеографічного позиціювання України?

Як відомо, 80% пенсіонерів України вже одержують нову, підвищену, пенсію. Прокоментувати ситуацію ми попросили головну спеціалістку з питань пенсійного забезпечення, соцвиплат і пільг Головного управління ПФУ в Одеській області Тетяну ВОСКАНЯН.

— У пенсійному законодавстві існує кілька причин, через які можуть зупинити виплату пенсії. Які ці причини?

— Законом «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що всі громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, з інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим законом. Відповідно до статті 49 закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

20 березня набрала чинності урядова постанова від 11.02.2025 №299 «Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності», якою Кабінет Міністрів визначив єдині умови виплати пенсій та страхових виплат особам, які тимчасово проживають за кордоном, на тимчасово окупованій території (далі – ТОТ) та які виїхали з ТОТ і проживають на підконтрольній Україні території.

Цією постановою скасовано норму отримання пенсій для внутрішньо переміщених осіб (далі – ВПО) винятково через «Ощадбанк». Відтепер свої пенсії ВПО мають право отримувати через будь-яку установу банку.

У Золотій залі Одеського літературного музею відбулася урочиста церемонія нагородження переможців першого обласного конкурсу учнівських і студентських робіт імені Галини Могильницької «Талант і слово».

Конкурс, започаткований у 2024 році за ініціативи Одеської академії неперервної освіти, має на меті підтримку творчої молоді, популяризацію українського слова та літературної спадщини Одещини.

Під такою назвою у Музеї української книги Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського відкрилася персональна виставка Вікторії Кравченко. Її роботи — експерименти з матеріалами та текстурами. Мисткиня працює не лише з полотном, а й з тканиною, зокрема шовком, досліджуючи, як через форму та колір передати зміст і стан.

У виставковому просторі поєднані живопис і скульптура. Кожен твір авторки має важливу соціальну та культурну складову, де вона прагне не лише втілювати естетичні ідеї, а й говорити про найактуальніші проблеми, які хвилюють суспільство. Як-от картини «На струнах душі» та «Настрій війни. Український спротив». На яскраво-червоному тлі першої роботи виринає образ вогняного птаха. Він ніби злітає з попелу, розриваючи простір навколо себе. Цей образ можна сприймати як символ відродження України, її сили й нескореності. Друга картина складається з хаотичних ліній та плям, але в цьому безладі читається настрій війни: тривога, напруга, неспокій. Ця робота передає емоції тих, хто живе в реаліях війни.

(До 610-ї річниці першої писемної згадки про місто)

Одеса

…Та вічно над тобою погляд верхівців,
Що із Гетьманщини, із крові, пімсти й горя
Принесли гіркості завзятої порив,

І край червоних скель, стріляючи в простор’я,
Ясу складали обрію, що сив,
А коні бочились розгніваного моря.

Юрій ЛИПА.

Для істориків доби становлення новітньої незалежності України була очевидною істина, яку поділяю і я, що історик має передусім бути представником власної нації та держави. Руйнівна позиція «безсторонньої об’єктивності та космополітизму» почала прищеплюватися серед українців дещо пізніше, хоча й тоді використовувалася прибічниками «новоросійської» та й просто російської ідеї як контраргумент проти поширення української моделі українського історіописання та історичної пам’яті.

Толерування цих поглядів ледве не коштувало українцям їх державності, і ці наслідки ми долаємо до сьогодні вже в умовах кривавої війни з нашим одвічним ворогом — росією.

Як уже повідомляли «ЧН», із 17 по 21 травня у виставковому просторі обласної організації Національної спілки художників України (вул. Торгова, 2) відбудеться фестиваль на честь 610-річчя Одеси.

Ця масштабна культурно-просвітницька подія поєд-нає лекції, виставки, перформанси, мистецтво та живу історію.

13—22 червня пройде 12-й «Чілдрен кінофест» — наймасштабніший український кінофестиваль для дітей і підлітків.

Уже традиційно він відбуватиметься в гібридному форматі: фестивальні покази триватимуть одночасно в обраних кінотеатрах Києва, Львова, Вінниці, Житомира, Дніпра, Луцька, Одеси, Полтави, Тернополя, Хмельницького, Запоріжжя та Чернігова, а для онлайн-перегляду організатори підготували спеціальну програму «Найцінніший вантаж».

У рамках фестивалю гагаузької культури «Буджак Ілдизи» у селі Котловина Ренійської громади відбулося яскраве, видовищне і «смачне» фольклорне свято Хедерлез. Це весняне національне свято було приурочене до дня Георгія Побідоносця (за григоріанським календарем відзначається 6 травня. — Ред.), який вважається покровителем не лише воїнів, а й землеробів, пастухів, мандрівників.

Забігаючи наперед, скажу: як і всі попередні фестивалі гагаузької культури, нинішній Хедерлез пройшов на високому рівні, в найкращих традиціях, якими славиться це село. Втім, інакше котловинці й не вміють. Усе було відмінно. Молодці! Вони вкотре показали, як люблять своє село, свою культуру, мову, свої звичаї і традиції, як уміють приймати гостей.

Шоста ранку. Люди прокидаються, попри важку ніч під атаками. Небо ще тримає слід тривоги, але в повітрі вже пахне травнем — травою, морем і квітучими деревами. Електричка стоїть на платформі, як стара знайома. Вікна запотіли, всередині торби на колінах, термоси. Усе — як завжди і водночас зовсім не так. Люди сходяться повільно, мовчазно, але впевнено — у кожного свої справи, життя триває. Село починає рухатися: хтось іде на базар, хтось — у школу, хтось відчиняє ворота бази, що тепер працює у власному дворі.

Сонце зігріває землю і здається, що все йде своїм звичаєм. Та між прибережними кущами табличка: «Обережно, міни!». На пляжі вже не скрізь можна ступити. Лінії безпеки означені червоною стрічкою.

Сьогодні, 8 травня, Україна, разом із рештою демократичних країн Європи та світу, вшановує 80-у річницю перемоги над нацизмом. З нагоди цієї дати Міністерство закордонних справ України виступило із такою заявою.

Ми бережемо пам’ять про Другу світову війну, якою була опалена кожна українська родина. Фронт прокотився всією нашою територією двічі, а загальні людські втрати україн-ського народу склали 8 міль-йонів загиблих: 5 мільйонів цивільних і 3 мільйони військових.

У видавництві «Клуб сімейного дозвілля» («КСД») вийшла друком книжка під редакцією Володимира В’ятровича «Війна і міф. Невідома Друга світова». Її автори — українські історики й дослідники, серед яких Володимир В’ятрович, Олександр Зінченко, Максим Майоров, Сергій Громенко, Яна Примаченко, Кирило Галушко й Олеся Ісаюк, — розвінчують стереотипи, міфи та пропагандистські уявлення про події Другої світової війни.

На основі цієї книжки 4 травня у книгарні «Сенс» на Хрещатику відбулася зустріч з Володимиром В’ятровичем. Розмова стосувалася подолання одного з основоположних міфів СРСР — про «велику вітчизняну війну», а також питання, наскільки пам’ять про минулу війну визначає війну теперішню.

Експрезидент США Джо Байден в інтерв’ю для ВВС, першому після полишення посади, заявив, що тиск адміністрації Дональда Трампа на Україну з вимогою віддати території Росії є «сучасною політикою умиротворення».

Російський диктатор Володимир Путін, застеріг Джо Байден, вважає Україну частиною Росії, і «будь-хто, хто думає, що він зупиниться», якщо якась територія буде віддана в рамках мирної угоди, «просто дурний»: «Послухайте, що Путін казав, коли вторгнуся в Україну… Він вважає, що Україна — це частина «матушки»-Росії. Він вважає, що у нього історичне право на Україну. Він не може прийняти той факт, що СРСР розпався, і будь-хто, хто думає, що він зупиниться, — просто дурний».

«На мене скоєно напад. Поранений. Все ок, загрози життю нема», — написав 1 травня наш земляк, громадський активіст і знаний волонтер Сергій Стерненко у своїй соцмережі.

Напад скоєно у Києві, де нині він мешкає. Нападницю, теж нашу землячку, затримали відразу на місці події.

11 травня – День Матері

Майже 19550 українських дітей викрали рашисти.
Із повідомлень ЗМІ.

Яка то радість і насолода – спостерігати за малими дітками, коли вони вже відчувають себе частинкою довколишнього життя, утверджуються у світі.

Які вони поважні, як пишаються собою – своїми сукеночками і вишитими блузочками, своїми віночками та своїми спідничками. У дівчаток більш розвинені естетичні уподобання, відчуття краси, досконалості, у них уже є смак. Їм ближчі яскраві барви, найрізноманітніші прикраси, квіточки. Як вони у всьому наслідують своїх матусь; ще не прийшов той час, коли вони стануть самостійними, але самодостатність, внутрішня незалежність уже відчувається. Візьме мама на руки — ніжно туляться, вдячно обнімаючи за шию. Самі ж рідко просяться. Вони поважно, сміливо підходять до своїх однолітків і вже за якусь хвильку спілкуються, немовби давно знайомі та здружені. Нам би так, дорослим, бо таки не завжди ми єдині та здружені — саме тепер, коли в цьому така потреба! Про щось ці дітки поважно розмовляють між собою, а то всі гуртом роблять щось таке спільне, або ж разом розгойдуються на гойдалках — ану, хто вище, та лазять по різних хитромудрих конструкціях дитячого майданчика, захоплено підстрибують на батуті.

Нинішнього травня свою глибоку історичну спадщину наша причорноморська перлина вшанує фестивалем «Одесі — 610».

Ця масштабна культурно-просвітницька подія, що поєднає лекції, виставки, перформанси, мистецтво та живу історію, триватиме п’ять днів — із 17 по 21 травня — у виставковому просторі Одеської обласної організації Національної спілки художників України (вул. Торгова, 2).

Незабаром під такою назвою в одеському видавництві «Астропринт» вийде книжка нашого краянина із Балти (нині — жителя Ірпіня під Києвом) Сергія Мартинюка (Світогора Лелеко). Нижче пропонуємо уривки із майбутнього новодруку, в якому — спогади учасника оборони української землі у перші дні повномасштабної навали нашого одвічного ворога.

Нас зрадили і списали зі списків живих. Вже намалювали нові карти світу без України. Нам давали три дні. Ми мали впасти, здатися і зустрічати нових (старих) загарбників квітами… Усі світові лідери вже підготували чергові звернення, в яких вони в черговий раз висловлюють своє занепокоєння і начебто засуджують путіна та його поплічників-убивць. Але готові взяти участь, звичайно ж, «заради миру в світі», в розподілі України і подальшому її знищенні. Військові експерти з Америки, Європи, Азії билися об заклад і робили ставки, як на тоталізаторі, — через скільки днів впаде Україна. Одні говорили, що через три дні, інші доводили, що через чотири-п’ять. Одні пророкували, що росіяни дійдуть до Львова за тиждень, а інші переконували (спираючись на наукові розробки!), що їм знадобиться десять днів. Вони вкотре хотіли впасти на коліна перед рашистом-людоїдом і благати не чіпати їхні країни. Фу, гидота світова, яка називає себе елітою. Елітою чого? Елітою боягузтва і зради? Огидно до п’ят.

На Одещині встановлено перший модульний будинок для родини, яка втратила дім через війну

Улітку 2024 року під час дронової атаки будинок Ольги й Олександра було зруйновано. Уламки розлетілися по всій оселі, знищивши дах, вікна, двері.

«Це сталося вночі. Чоловік був удома, а я залишилася у доньки. Все сталося настільки швидко, що він навіть не встиг нічого зрозуміти — опинився на вулиці з пораненнями. Отримав контузію», — розповідає Ольга.

На 65-у році життя передчасно відійшов у засвіт талановитий живописець і графік, член Національної спілки художників України Віктор Миколайович ГОМАНЮК (9.07.1960 — 2.05.2025).

Народився він у селі Михайлівка Березанського району Миколаївської області. Закінчив Суздальське художньо-реставраційне училище (1990) та Московську академію друку (1997). Із 2001 року пов’язав свою трудову й творчу діяльність з Одеським художнім училищем ім. М.Б. Грекова (нині — КЗ «Одеський художній фаховий коледж ім. М.Б. Грекова»), де до останніх днів обіймав посаду викладача-методиста спеціальних дисциплін, голови циклової комісії та завідувача освітньо-професійного відділення «Художнє оформлення».

Людина високого інтелекту, унікальної обдарованості, багатогранного мистецького досвіду. Як педагог він усю свою життєдайну енергію віддавав підготовці молодих художників-оформлювачів, їх патріотичному вихованню, залученню студентства до активної творчої діяльності на благо рідної України.

Творчий світогляд Віктора Гоманюка вирізнявся емоційним сприйняттям природи і людини, а стиль поєднував традиційні та сучасні техніки і створював глибокі, символічні образи. Його роботи та педагогічна діяльність — це вагомий  внесок у сучасне українське мистецтво.

Юрій Липа — один із яскравих представників українського національного руху, який своїм життям і смертю засвідчив найвищий рівень жертовного служіння Україні.

Лікар і громадський діяч, поет і прозаїк, історіософ і геополітик — він постає як виняткова, багатогранна постать в українській історії. Сьогодні його геополітичні погляди набувають особливої актуальності, та, попри зацікавлення дослідників, вони й досі залишаються маловідомими широкому загалу. Значною мірою це наслідок цілеспрямованої полі-тики радянської влади, яка прагнула стерти його ім’я з колективної пам’яті, витіснити його спадщину з культурного простору, не допустити поширення його ідей.

Щипківський Г.П. Бучая: роман-дилогія. Одеса: Астропринт. 2024. — 212 с.

Якось натрапили на нотатки одного космополіта з літературним нахилом, в яких він «глибокодумно» радив українським письменникам рівнятись на європейських та латиноамериканських авторів, бо ті, мовляв, цікаво пишуть. «Скромно» промовчав лише про те, що облюбоване ним письмо ніколи не привернуло б читацької уваги без орієнтації літеротворця на національні традиції.

Чесно кажучи, про щось подібне думається, коли з’являється нова прозова книга. І в такі моменти частенько ловимо себе на думці, що ті, про кого пишемо, занурюють свої думки в національне, що допомагає неординарно передати задум.

Ця добірка віршів — із нової книжки «В обіймах степу» відомого прозаїка і поета, лауреата літературної премії ім. Олеся Гончара, заслуженого діяча мистецтв України Геннадія Щипківського, що готується до друку в одеському видавництві «Астропринт».

Ці вірші, як зазначає у передмові сам автор, — поетичні акорди, якими відлунює нині його душа.

Яким би важким не було випробування українців війною, водночас у нас (як потужна компенсація) з’являється низка додаткових можливостей. Треба лише ефективно використовувати як географічний фактор, так і фактор часу. Бо все добре й корисне, що було в минулому, тепер неймовірно актуалізується.

Ми розуміємо, що існування україномовної «Чорноморки» — коли багато інших, не менш важливих і цікавих українських газет, уже позакривалося — є найкращим па-м’ятником Святославу Караванському, Ніні Строкатій, а також тим українським героям, які жили, творили в Одесі в попередні десятиліття. А це не лише одеський успіх, але й усеукраїнський. Тому дуже важливо розширити географію успіху.

З братом Леонідом ми і раніше намагалися донести правду про «Чорноморські новини» до Львова, Києва, Білої Церкви, Чернігова, Ужгорода, Івано-Франківська… А нещодавно трапилася можливість доставити газету навіть карпатським метеорологам з полонини Пожижевська. Тобто на найвище в Україні місце праці! Стаціонар розташований на висоті майже 1500 метрів над рівнем моря. З нього добре видно засніжений північний схил красуні Говерли. Дивимося з братом на гору і… згадуємо далекі дні дитинства.

Минулої п’ятниці, 2 травня, в Болграді відсвяткували 65-ліття дитячої музичної школи (про історію цього закладу читайте у «ЧН» за 24 квітня).

З теплими словами привітання до майбутніх музикантів та їхніх педагогів звернулися заступник голови районної військової адміністрації Олександр Іорданов, голова районної ради Михайло Садаклієв, секретар міської ради Віра Ніколаєнко, начальниця відділу культури, молоді та спорту міськради Жанна Сусліна, настоятель Спасо-Преображенського собору протоієрей Стефан Турлак.

Форум молодих винахідників укотре зібрав в Одесі цвіт української юні та їхніх ровесників з-за кордону.

До участі в хакатоні Fresh AIR 2025 було заявлено понад 50 команд з України, Німеччини, Литви та інших держав, 35 з яких ви-йшли у фінал.

Минулої неділі у притулку для тварин «Ковчег» відбувся день відкритих дверей. Нині там мешкають близько 700 собак та 100 котів, і кожен з них має свою історію — часто складну, а інколи й трагічну. Та найважливіше для команди притулку — не минуле, а майбутнє цих тварин. І саме це майбутнє може змінити кожен із нас.

«Ковчег» існує вже 23 роки. Його діяльність тримається винятково на допомозі небайдужих людей та соціально відповідального бізнесу. Притулок не має фінансування з міського бюджету. Як розповіла комунікаційниця Єлизавета Шкрабак, стабільно допомагають лише два-три постійні спонсори. Окрім них, одноразовими пожертвами та товарами часто підтримують небайдужі містяни.

З інавгурації Дональда Трампа ледь минуло 100 днів. За цей короткий відтинок часу йому вдалося потрясти основи американської політики та соціального життя і почати змінювати конфігурацію міжнародних відносин. За загальним визнанням, такої інтенсивної діяльності на початку своєї каденції не демонстрував жоден із президентів США модерної доби, хіба що Франклін Рузвельт із його програмою «Новий курс». Як пише журнал The Economist, Дональд Трамп «здійснює революційний проєкт, намагаючись змінити економіку, бюрократію, культуру, зовнішню політику, навіть саме уявлення про Америку». Фактично його перші 100 днів стали випробуванням на міцність американських інституцій, здавалося б, усталених політик і соціальних принципів.

Дії Трампа вочевидь відповідають основним рекомендаціям «Проєкту 2025», розробленого консервативним «мозковим центром» Heritage Foundation. В основі політичної філософії Трампа — ідея практично необмежених президентських повноважень відповідно до концепції «імперського президентства» Річарда Ніксона. У поведінці нового президента нема нічого неочікуваного: практично всі свої наміри він анонсував ще під час виборчої кампанії. Просто треба було уважно до нього дослухатися, а не сподіватися, що сказане ним треба ділити навпіл, включно з його зовнішньополітичними заявами.

У суботу Світлого тижня, перед Провідною неділею, з благословення архі-єпископа Одеського і Балтського Афанасія секретар Одеської єпархії протоієрей Теодор Оробець у співслужінні соборного духовенства та військових капеланів освятив нову секцію Стіни пам’яті загиблих за Україну Героїв, що біля кафедрального собору Різдва Христового в Одесі.

На освяченні були присутні парафіяни собору, родини загиблих захисників у російсько-українській війні, військовослужбовці, ветеранська спільнота, волонтери, громадськість.

Сердечна дяка всім, хто долучається до увічнення пам’яті наших Героїв-захисників. Подяка жертводавцям, парафіянам та духовенству за реалізацію цієї ініціативи з ушанування пам’яті тих, хто віддав своє життя задля майбутнього.

Нагадаємо, ініціаторами створення Стіни пам’яті стали бійці підрозділу «Одещина» Української добровольчої армії за підтримки керуючого та секретаря Одеської єпархії ПЦУ.

23 квітня Меджліс кримськотатарського народу оприлюднив заяву щодо неприпустимості визнання Криму російським. У ній ідеться:

«Меджліс кримськотатарського народу — вищий представницький орган корінного кримськотатарського народу України — категорично відкидає будь-які пропозиції або дії, спрямовані на визнання російськими тимчасово окуповані території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, які є невід’ємною складовою частиною України в її міжнародно визнаних кордонах.

У читальному залі Одеської національної наукової бібліотеки (вул. Академіка Філатова, 1) відбулося урочисте засідання з нагоди другої річниці створення мовно-літературної вітальні «Дивослово». Ініціатива, започаткована у квітні 2023-го, стала особливим простором для дорослих, пенсіонерів, переселенців з різних куточків країни, які вирішили опанувати українську мову не лише як знання, а як шлях до себе, до спільноти, до національної ідентичності.

Святкове, вже 98-ме, засідання мовно-літературної вітальні розпочалося з душевної прелюдії: беззмінна керівниця «Дивослова» Тетяна Петрівна Ананченко, знана філологиня й натхненниця багатьох культурних починань, з особливою теплотою провела «перелік сердець», згадавши кожного (а таких — близько сотні), хто в різний час долучався до цієї творчої сім’ї і привносив у неї свою маленьку блискітку, але з різних причин наразі не став її активним членом.

Фото з Ватикану, із зустрічі президентів Володимира Зеленського й Дональда Трампа, облетіло весь світ і стало причиною багатьох конспірологічних теорій, безлічі мемів та жартів. Складається враження, що ми в якомусь переломному моменті історії.

Про те, кого з історичних персонажів нагадує Трамп, у чому проблема Ватикану в цій війні та які історичні паралелі нас можуть застерегти — у розмові з істориком Ярославом ГРИЦАКОМ, опублікованій на https://lb.ua.

Під час повномасштабного вторгнення багато українців виїхали за кордон, зокрема й до Молдови. Звісно ж, перед ними постала проблема адаптації до нового середовища. Щоб згуртуватися і разом долати незручності, вимушені перселенці створюють чи приєднуються до груп у соцмережах, займаються волонтерською діяльністю, з подякою приймають гуманітарну та іншу допомогу.

Як вдається їм переборювати труднощі еміграції та які проєкти підтримки наразі існують?

Шановні читачі «Чорноморки», сьогодні розповім вам не про героїв минулого, а про нашого сучасника, якому 25 квітня сповнилося б лише 35 років. Це захисник України Олександр Станков, який загинув у неповні 33 під Бахмутом і на честь якого в історичній частині Одеси названа вулиця.

Народився Сашко в той час, коли конав у передсмертних конвульсіях Радянський Союз — колишня тюрма народів або імперія зла. Перші кроки робив уже у вільній Україні, яка в серпні 1991-го відновила свою незалежність. Дитинство проходило між стадіоном «Спартак» та Куликовим полем. За десять хвилин ходу як до моря, так і до Привозу. Одинадцять років навчався в школі №59 олімпійського резерву, після закінчення якої разом з атестатом отримав звання кандидата в майстри спорту з карате.

У вівторок, 29 квітня, прапору Військово-Морських сил України сповнилося 107 років. Саме 29 квітня 1918-го на кораблях Чорноморського флоту та у Севастопольській фортеці було піднято українські стяги.

На вшанування цієї події прапор Військово-Морських сил ЗСУ урочисто здійнявся нинішнього вівторка на кораблях і катерах національного флоту та на адмінбудівлях міст України.

«Ігри ветеранів» — це всеукраїнський спортивні змагання, які об’єднують ветеранів і ветеранок,  військовослужбовців  та осіб, звільнених із військової служби або служби у правоохоронних органах через травми, поранення чи захворювання, отримані під час виконання службових обов’язків у зоні бойових дій.

Основна мета проєкту — допомогти відновитися фізично й ментально, а також популяризувати спорт і здоровий спосіб життя серед ветеранів та ветеранок.

Відійшла у вічність старійшина одеської журналістики Майя Володимирівна Фідчунова (19.01.1926 — 25.04.2025).

Вона присвятила раз і назавжди обраному фаху все своє довге, майже столітнє, й украй насичене — і радощами, і випробуваннями — життя. Так і книжку свою назвала: «Журналістико, доле моя!» (Одеса, «Астропринт», 2019). Прикметно, що до цього збірника увійшли її статті, нариси та роздуми, опубліковані на шпальтах «Чорноморських новин» упродовж 2011 — 2019 років, тобто тоді, коли авторці було 85, а потім і за 90. Дописувала б, як зізнавалася в телефонних розмовах, і надалі, бо хотіла й мала ще про багато чого сказати, але завадили проблеми із зором. Вона дуже вболівала за рідну Херсонщину і мріяла дожити, коли її мала батьківщина — Нова Маячка у самобутньому Олешківському районі з його найбільшою в Європі пустелею — Олешківськими пісками, як і вся наша Україна, буде звільнена від ворога...

Перша думка, коли побачила фото із собору Святого Петра у Ватикані: чи підказав хтось нашому Президентові звернути увагу на вівтар святого Еразма?

Саме там, по обидва боки, — мозаїки київських князя і княгині, святих Володимира й Ольги. А на мозаїці св. Володимира — символ тисячолітньої української державності — наш золотий тризуб на синьому тлі.