Чи можна сказати, що нинішня влада є беззаперечним авторитетом для українського суспільства? Скоріше, вона є такою лише для частини соціуму. А нам тепер так потрібен колективний Черчилль чи Маннергейм!

Як на мене, то лідерську ідеологічну нішу могло б зайняти коло інтелектуалів, об’єднаних в Ініціативну групу «Першого грудня». Хоча й тут фактор часу постійно вносить свої корективи. Відійшли у кращий світ Любомир Гузар, Ігор Юхновський, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Іван Дзюба… До речі, Івана Михайловича поховали 23 лютого 2022 року, лише за кілька годин до повномасштабного вторгнення… Але так важливо, щоб він існував — такий ідеологічний центр, до якого прислухалися б люди. З цього я і почав розмову з одним із засновників «Першого грудня», філософом і правозахисником Мирославом Мариновичем (на світлині).

— Звісно, кожна втрата впливає негативно... Але треба сказати, що Група за цей час поповнилася людьми молодшими. І характерною їхньою особливістю є те, що вони гранично зайняті своїми справами, які є для них надзвичайно важливими. Це не ті патріархи, які благословляли ідеологічну працю в ім’я України, а «чорнороби», які виконують велику щоденну роботу. Можу навести приклад: ми десь три тижні хочемо домовитися щодо зустрічі, однак у нас це досі не вийшло. Бо ніхто не сидить на місці, кожен здійснює якісь важливі поїздки, виступає перед різними аудиторіями…

Він частенько сидів у саду на великій гойдалці, але, пробігаючи повз нього, я могла його й не помітити — дорослий чоловік, він виглядав як хлопчик-підліток, худенький, слабенький, тихий… «Мов з хреста знятий», — сказала б моя бабуся.

Справді, ті, хто пройшов рашистський полон, пройшли свою Голгофу. Вони повертаються в Україну з «букетом» хвороб, серед яких — дистрофія, виразки, проблеми із травленням та зором, захворювання опорно-рухового апарату, серцево-судинні недуги… Виснажені, але не зломлені.

Як показав червень, ворог суттєво наростив свої вбивчі спроможності — кількість безпілотників і ракет, випущених по українських містах і селах, істотно зросла. Відчутно активізувалися наступальні дії рашистів і на лінії фронту.

Так, тільки на нашу Одещину в червні агресор спрямував близько 290 «шахедів». А це майже втричі більше, ніж у травні. Летіли на нас БПЛА й інших типів, і ракети як наземного, так і повітряного запусків.

Нещодавно в Одесі побував міністр культури та стратегічних комунікацій України Микола Точицький. Його візит був робочим: оглянути, як працюють культурні й мистецькі установи міста, дізнатися, як іде відновлення зруйнованих російськими обстрілами архітектурних пам’яток, а також поспілкуватися з представниками місцевої творчої спільноти.

Микола Точицький відверто визнав: роками в Україні культуру недооцінювали, і це була велика системна помилка пострадянської та постколоніальної політики, яку необхідно подолати. Він підкреслив, що галузь потребує не тільки більшого державного фінансування, а й партнерства з бізнесом. Серед пріоритетів міністерства — законодавча реформа, яка дозволить підвищити зар-плати у цій сфері та змінити підходи до кадрового забезпечення.

Навідник «Хан» і механік-водій «Румин» — військовослужбовці 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади, яка наразі виконує бойові завдання на Донеччині. Хлопці не просто члени екіпажу БТР, а й двоюрідні брати родом із Білгорода-Дністровського.

Їхня історія сповнена неймовірних збігів: обидва були мобілізовані одночасно і зустрілися вже на розподілі. «Всі були шоковані, звичайно, що так ніде не бачилися, а тут зустрілися. Де зустрілися? В армії». Відтоді вони тримаються разом, підтримуючи один одного на шляху служби. «Куди він, туди і я. Без нього — нікуди. Брати!», — з посмішкою каже «Румин», дивлячись на брата.

Цю подію можна було б назвати потрійною презентацією: знайомство з новим прекрасним приміщенням «Ветеранс ХАБ Одеса», виставка мистецьких творів воїнів ЗСУ, художників-волонтерів під девізом «Українська національна ідея» та представлення видання «Мова єдності: діалоги порозуміння».

І можна було б докладно розповісти про кожну з них, якби не важливість проблеми, яка турбує зараз багатьох. Властиво, всіх тих, хто глибоко переймається майбутнім нашої Батьківщини. Як ці мистці, котрі воюють на фронті, волонтерять, своїми творами стверджують тяглість української національної ідеї — її незнищенність упродовж віків.

Світлій пам’яті педагогині, яка виховувала українців, наближала нашу Перемогу

14 червня навічно залишила нас учителька української мови та літератури Одеського ліцею «Маріїн-ський» Лариса Василівна Сторожук. На дев’ятий день її смерті ми подали до редакції цей текст у пам’ять про дорогу для нас Людину, Українку.

Цей текст вирішили написати удвох, хоча належимо до різних поколінь. Але ми спільні у нашій повазі до Лариси Василівни, знали її та спілкувалися за різних обставин.

Зараз, коли у війні з російським агресором гинуть Герої, найкращі сини і доньки України, важливо пам’ятати про тих, хто багато років скромною вчительською працею послідовно виховував це покоління Героїв, дуже часто всупереч усяким приписам та папірцям, суперечливим хитанням політиків, спротиву «п’ятої колони». І багато в чому таки виховав тих, без яких не було б нас.

Лариса Василівна зрощувала, відроджувала, захищала українське світоглядне зерно не лише серед тих, кого називають етнічними, кревними, українцями, хоча часто, на жаль, серед цих людей бачимо нехтування, відкидання, свого, національного «Я», а й серед тих, хто належав до начебто далеких до української культур. У номері 47—48 «Чорноморських новин» за 2022 рік вміщено прекрасний лист від учня в’єтнамського походження, але на той момент уже світоглядного українця, який вартує, аби його тут процитувати ще раз:

28 червня в Одеському національному художньому музеї відкрилася знакова експозиція «Плеяди: до 160-річчя «Греківки». Це — велика ретроспектива, що охоплює історію Одеського художнього фахового коледжу ім. М.Б. Грекова від 1865 року до сьогодення.

Через учнівські та викладацькі роботи можна простежити зміни наративів, політичних режимів та ідеологій, а також роль мистецтва в них. За кожною роботою — життя реальних людей, цілих плеяд молодих художників і художниць.

Із 14 червня у залах Музею української книги Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського експонувалася персональна виставка «Графіка сенсів» художниці Тетяни Маслової. Ця подія стала глибоким мистецьким переживанням і тонким емоційним доторком до духовного.

Виставка — не просто галерейний показ. Розмова без слів, діалог у мовчанні ліній, образів і тиші, де кожна робота перетворюється на медитацію, спробу віднайти внутрішню гармонію, зчитати закодовані сенси буття. Простір глибокого переживання, що не диктує, а запрошує. Не ілюструє, а відкриває. У відкритості цього мистецького світу народжується живий, чесний зв’язок між твором і глядачем.

Івана Нечуя-Левицького часто сприймають як побутописця села — і не без підстав. Він — автор «Кайдашевої сім’ї», творець галереї яскравих персонажів з українського села XIX століття.

Але Нечуй-Левицький не лише хроніст сільського життя, а й уважний спостерігач міста, його інтелектуальних процесів, нових ідей, людей і суперечностей. Як приклад — роман «Над Чорним морем», завершений у 1888 році. Це перший твір в українській літературі, присвячений Одесі, яку автор називає в чоловічому роді — Одес. Роман звучить напрочуд сучасно: це широка панорама дискусій про націю, освіту, рівноправ’я і свободу вибору. Усе це в урбаністичній атмосфері великого міста.

Нещодавно відвідала Балтський історичний музей і залишилася приємно враженою як рівнем організації екскурсії, так і багатством представлених матеріалів.

Музей, розташований у центрі міста, є справжнім осередком історичної пам’яті цього регіону. Завдяки директорові, Почесному громадянинові Балти, заслуженому вчителеві України Петрові Астафійовичу Ткачу він був відкритий у 2011 році. Тобто заклад молодий, але вже має багато експонатів.

Мозок важить лише близько 1,3 кілограма, але саме в ньому зосереджена вся ваша особистість. Мільярди нервових клітин, нейронів, забезпечують зв’язок між мозком і тілом, передаючи сигнали, які дозволяють вам рухатися, діяти, відчувати. Якщо ці клітини пошкоджуються, з’являються проблеми з координацією, втрата чутливості в різних частинах тіла, сповільнення розумових процесів тощо. Нейрони зазвичай не відновлюються після пошкодження, тому важливо зберігати мозок здоровим упродовж усього життя.

Про те, як дбати про мозок, — у матеріалі, підготовленому Центром громадського здоров’я МОЗ (https://phc.org.ua) у співавторстві з Юрієм Фломіним, лікарем-неврологом, заслуженим лікарем України, доктором медичних наук, національним експертом з інсульту Бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я в Україні.

Багато років Пенсійний фонд України провадить роз’яснювальну роботу щодо обов’язкових умов, за яких працівники набувають право на отримання встановлених законодавством соціальних гарантій та призначення пенсійних виплат.

Та, як показує досвід, досить часто трапляються випадки, коли люди після досягнення пенсійного віку та звернення до ПФУ дізнаються про нестачу страхового стажу. І, як наслідок, отримують відмову в нарахуванні пенсії, що для багатьох є несподіванкою, адже весь вік працювали.

Президент США Дональд Трамп вагається з тиском на Росію, бо й досі не полишає надії затягнути Путіна за стіл переговорів. Водночас він дедалі більше роздратований тим, що все іде не за його планом, і може застосувати щодо Росії «іранський сценарій».

Роздратований американський лідер і Президентом України Володимиром Зеленським, але водночас захоплюється його позицією.

Учора, 18 червня, столиця України була у жалобі: внаслідок масованої комбінованої (безпілотники і ракети різних типів) атаки, яку рашисти здій-снили у ніч на 17 червня, у Києві загинули 28 осіб, понад 130 отримали поранення. Тієї ж ночі від ворожого бомбардування в Одесі загинули двоє людей, 17 осіб зазнали поранень.

Це був один з наймасовіших ударів по Києву з початку повномасштабного вторгнення. А загалом тої ночі московити послали на голови українців понад 440 дронів і 32 ракети. «Брати»-кровопивці цілилися на Київ, Одесу, Запоріжжя, Чернігівщину, Житомирщину, Кіровоградщину, Миколаївщину...

Як Балтський ліцей №1 готується до переходу на нову модель старшої школи

Із 2027-го українські старшокласники навчатимуться за новою трирічною системою профільної освіти — з правом обирати власну освітню траєкторію, гнучкими навчальними планами та суттєво меншою кількістю обов’язкових предметів. Але для деяких учнів це майбутнє настає вже із 1 вересня 2025-го.

Балтський ліцей №1 ім. Олеся Гончара — один із 30 закладів, які першими впроваджують нову модель старшої школи. Тут не чекають змін, а творять їх: переглядають програми, готують учителів, створюють освітні простори й пробують те, що для більшості шкіл стане реальністю після першопрохідців.

12 червня під орудою декана факультету історії та філософії Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, доктора історичних наук, професора В’ячеслава Кушніра відбулася заохочувальна поїздка за участі студентів-старшокурсників та аспірантів цього факультету до селища Миколаївка Березівського району. Її мета — налагодження співпраці на ниві історичного краєзнавства та обмін думками з тамтешніми жителями щодо перспектив розвитку місцевого сільського зеленого туризму під патронатом голови Миколаївської селищної ради Віктора Купченка, а також огляд цікавих пам’яток історії та культури.

Ініціаторами та модераторами поїздки виступили автор цих рядків і завідувачка сектору культури відділу освіти, культури, молоді та спорту Миколаївської селищної ради Анжела Острікова. Ми спільно визначили найцікавіші об’єкти огляду та попередньо узгодили дату і маршрут поїздки.

Сьогодні, 19 червня, в Україні відзначається День фермера — свято, встановлене з метою підкреслення значення фермерських господарств для розвитку аграрної галузі країни, їх внеску у вирішення питань продовольчої безпеки держави.У 2024 році фермерські господарства Одещини отримали 31,4% урожаю зернових та зернобобових культур і 32,6% — олійних, зібраного підприємствами області всіх форм господарювання.

У структурі виробництва фермерськими господарствами зернових та зернобобових культур найбільшу питому вагу торік становили пшениця — 62,3% від загального обсягу, ячмінь — 20,9% та кукурудза — 10,3%. Щодо олійних культур, то тут першість за соняшником (61,8%), ріпаком озимим та кользою (28,2%).

1. Знав: Херсон чекає

Нетерпляче очікував зустрічі з Херсоном. Ось він, на тому березі. Ще наче вчора — закарбувала пам’ять: змагання, нагородження — привіз тоді до Одеси почесні відзнаки. Команда їхня гарно виступила, честь міста вони відстояли. Все це таке вже далеке… Честь країни — от що сьогодні найважливіше… І найважче.

Знав: Херсон чекає. Щойно довідався про наступ (у військах така інформація швидко розповсюджується), негайно перевівся в штурмовики. Скористався відпусткою командира: він добрий, простить, та й солдати ми — таки ж не ледащо якесь. Щирий друг Богдан — рішуче: «Я з тобою! Будемо разом звільняти». Та й куди ж Богданові без нього? А йому — без Богдана? Вірний друг у житті часом надійніший од батька-матері. Не обійтися без нього й на військовій службі. А вже на війні без друга надійного — ну просто ніяк. Вони ж із Богданом ще з часів спільної служби в теробороні Одеси, один без одного — нікуди. Хоч друзів мав подостатком, та мусить бути один — найвірніший.

Але звідкіль це в очах Богданових ніби дрібка якоїсь непевности появилася? «Не сумнівайся, друже, ми ж не перший раз беремо участь у боях. Та й укріпилися добряче на цьому березі». Утім у глибині душі розумів: небезпека велика, мабуть, немало їх тут залишиться, на цих берегах.

Перша тисяча дітей захисників і захисниць України отримали сповіщення у застосунку «Дія» про можливість компенсації вартості навчання за контрактом у закладах фахової передвищої або вищої освіти.

Для зарахування компенсації необхідно протягом двадцяти календарних днів підтвердити сертифікат на компенсацію у застосунку.

Переможні уроки від письменника та вояка Сергія Мартинюка

У рамках нещодавньої виставки-форуму «Українська книга на Одещині» відбулася, зокрема, й презентація новодруку «Позивний «Письменник», або Як ірпінці русню відірпінили: [щоденникові записи]» (Одеса, «Астропринт», 2025, 304 с.). Я відгукнувся на запрошення автора — відомого письменника, родом з Балтщини, військового Сергія Мартинюка. Нині він проживає в Ірпені Київської області, але аж ніяк не пориває зв’язків з рідною Одещиною. Саме у Балті та Одесі вийшли його книжки «Здобули волю — здобудемо долю», «З Україною в серці», і згадана вже «Позивний «Письменник», або Як Ірпінці русню відірпінили».

Остання книжка розповідає про участь Сергія Мартинюка в організації та здійсненні збройної відсічі агресорам у перші місяці повномасштабної війни росії проти України у лютому 2022 року. Лейтмотивом усієї книги є один з перших абзаців, де автор описує свої почуття на початку війни: «Сам собі сказав: «Нарешті. Маски скинуто. Моя Україна сьогодні потребує солдата Мартинюка, а не письменника Мартинюка. До зброї!». Основне гасло цієї 370-річної війни повинно бути тільки одне: українці мають вбити, покалічити стільки окупантів, щоб вони найближчі 100 років при словах «Україна», «Українець» з переляку ховалися по підвалах і божеволіли від страху. Нам треба відбити бажання навіть думати погано про Україну».

Чому пам’ятник Битві народів, як і раніше, важливий

На південно-східній околиці Лейпцига височіє грандіозна споруда із сірого граніту. Це — пам’ятник Битві народів (Vоlkerschlachtdenkmal), мовчазний свідок історії, який, незважаючи на свій вік, залишається одним із найзначніших символів не тільки міста, а й усієї Німеччини.

Війна, що об’єднала ворогів

Битва під Лейпцигом, що відбулася у жовтні 1813 року, увійшла в історію як найбільша битва до Першої світової війни.

Творча зустріч з письменником Віталієм Запекою

У рамках XХV Всеукраїнської виставки-форуму «Українська книга на Одещині» в ОННБ відбулася творча зустріч з письменником Віталієм Запекою.

Віталій Запека (народився 1967-го в Полтаві) — доброволець, учасник ро-сійсько-української війни з позивним «Спілберг». У 2015–2018 роках – в АТО, а з перших днів повномасштабного російського вторгнення в Україну – знову в лавах ЗСУ — командир відділення РПГ (підрозділ, оснащений ручними протитанковими гранатометами). На початку 2024-го отримав поранення.

Родзинкою виставки-форуму «Українська книга на Одещині», став щорічний конкурс «Краща книга—2025», на який видавництва традиційно подають новодруки провідних авторів.

Редакційно-видавнича фірма «Прес-кур’єр» висунула на цей конкурс нову збірку відомого українського поета Станіслава Стриженюка «Мир. Любов, Пам’ять», яка вийшла друком наприкінці 2024-го.

У рамках виставки-форуму «Українська книга на Одещині» у головному залі Одеської національної наукової бібліотеки відбувся меморіал пам’яті Євгена Акимовича, який пішов із життя у березні цього року.

Відомий вчений і викладач, письменник і публіцист, щирий патріот України і громадський діяч Євген Олександрович Акимович написав і видав (переважно власним коштом) півтора десятка історико-культурологічних і публіцистичних книжок, неодноразово був лауреатом премій Всеукраїнської виставки-форуму «Українська книга на Одещині», часто проводив публічні презентації своїх видань у бібліотеках Одеси.

У відділі краєзнавчої літератури і бібліографії Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського відбулася щира й натхненна зустріч з відомим журналістом, краєзнавцем, автором понад 20 нон-фікшн книжок Олександром Галясом.

Захід було присвячено новому культурному проєкту пана Олександра «Іван Франко як поет-пісняр», що переосмислює творчість класика крізь сучасну музичну призму, досліджує, як Франкова поезія оживає у форматах, близьких нинішньому слухачеві — від народних стилізацій до репінтерпретацій. Учасники мали змогу переглянути відеокліпи на вірші Івана Франка у виконанні Христини Соловій, «Кашляючого Еда», «Другого Жмутка», «Співочих віршів» та інших.

Щорічно 17 червня відзначається Всесвітній день боротьби з опустелюванням та посухами. Цей день нагадує: прісна вода — не безкінечний ресурс, а саме завдяки їй родючі ґрунти перетворюються на безцінний скарб, якого стає дедалі менше.

Кількість і тривалість посух із 2000 року зросла на 29% порівняно з двома попередніми десятиліттями. У період із 1998-го по 2017-й вони спричинили глобальні економічні збитки на суму близько 124 мільярди доларів США. За прогнозами ООН, до 2050-го посухи можуть зачепити понад три чверті населення світу.

Завершилася ювілейна XXV Всеукраїнська виставка-форум «Українська книга на Одещині», ініційована Одеською національною науковою бібліотекою. Ця масштабна подія вже чверть століття є символом глибокої поваги до книги, читання і національної культури та одним із найпомітніших культурних проєктів Півдня України.

Форум проходив під егідою Міністерства культури та стратегічних комунікацій України у партнерстві з Українським інститутом книги, Одеською обласною державною адміністрацією, Балтською міською радою, провідними бібліотеками області, видавництвами, культурними організаціями та громадськими інституціями.

Практично щоночі ворог посилає на голови українців сотні дронів і десятки ракет. Найбільше потерпають Харків і Київ. Постійно у прицілі Дніпро й Одеса. Цими днями смертоносні зграї налітали на Луцьк, Рівне, Тернопіль... Що вже й казати про прифронтові території від Херсонщини й аж до Сумщини…

За тиждень, що минув, наша область зазнала кілька масованих атак. На жаль, є загиблі й поранені. Знищено багато людського майна, об’єктів цивільної інфраструктури, постраждала культурна спадщина, природні оази, тварини і птахи…

Сонячний день, дерева, книжки, тихий гамір — так починалося виїзне свято української книги, що проходило просто неба у затишному сквері на території Балтської публічної бібліотеки. Балта вкотре підтвердила: українська культура живе там, де її люблять.

Свято відкрилося не в залі й не з офіційних промов, а з книжково-ремісничого ярмарку. Під деревами, на свіжому повітрі, зібралися читачі, письменники, видавці й місцеві умільці, які створюють унікальні речі власноруч. Тут можна було не лише придбати книжки й отримати автографи, а й поринути у світ майстерності.

Цьогорічний День журналіста України припав на п’ятницю, тож у попередньому номері «ЧН», що вийшов 5 червня, напередодні нашого професійного свята, ми не могли повноцінно охопити медійну тему, бо ж основні події ще не відбулися, а заяви не прозвучали. А ця тема, на нашу думку, варта уваги суспільства, оскільки стан свободи слова є мірилом і дзеркалом того, куди рухається держава.

У своєму зверненні-привітанні голова Національної спілки журналістів України, член керівного комітету Європейської федерації журналістів Сергій Томіленко, зокрема, зазначає:

«Шановні колеги, у це професійне свято, яке вже вчетверте ми зустрічаємо під звуки сирен, хочу сказати: завдяки вам Україна звучить. Завдяки вам світ знає правду. І завдяки вам ми всі тримаємося.

У XXI столітті церква спрямовується не тільки на індивідуальні людські душі, але й активно виборює публічний простір. Без перебільшення, мільярди людей пильно стежили нещодавно за обранням нового Римського понтифіка, а в Україні внутрішньоцерковні відносини стають предметом найпалкіших громадських дискусій.

17 травня Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) оголосила про початок дослідження щодо наявності або відсутності ознак афіліації Київської митрополії УПЦ із забороненою в Україні Російською православною церквою, яка є безпосередньою учасницею війни проти України. З питання про те, що це означає, «Укрінформ»  розпочав інтерв’ю з головою ДЕСС Віктором Єленським.

Війна — це передусім не територія, технології чи зброя, це — люди.
Учасник бойових дій «Крук».

І можна було б додати до цих слів: 23 червня Юрій Гутаров міг би відзначати своє 33-річчя. (Як ще один епіграф). Якби не війна, якби був живий, якби… Якби того дня зібрався на роботу трохи пізніше… чи раніше… Щойно вийшов з машини — над’їхала ТЦК, уже не відпускали, відправили в Чабанку, а звідтіля — у штурмову бригаду. Навчання в Житомирі, готували на командира. Дружина Вікторія ще встигла там побачитися з ним. А далі — 82-а ДШБ…

Всюди умовний спосіб, без якого таки не буває історії. Для дружини Вікторії він і досі живий, бо скільки життя — стільки будуть живими спогади про нього, такі недавні, такі ще свіжі; ще він дивиться з фотографій, такий близький і рідний, ще нагадують про нього обидві донечки: у їхній кімнаті його фотографія на виду, а також Державний Прапор України. Прапор, під яким його прийняла рідна земля…

Війна б’є, передовсім, по чоловіках (попри те, що жінки так само воюють): забирає кудись у безвість, убиває, калічить — фізично і морально, — у неї тисяча способів знищити людину і все людське.

Мої власні прерогативи, місце, локація і час проведення презентацій, яких завжди багато на такому форумі, як «Українська книжка на Одещині», спонукали до певної вибірковості через, здебільшого, суто емоційне сприйняття подій. Не претендуючи на повноту висвітлення та аналіз заходів, ділюся враженнями від окремих презентацій із цього книжкового свята. Заходи, про які тут ідеться, проходили впродовж трьох днів, 6 — 8 червня, в головному корпусі національної книгозбірні.

«Карусель Одеси»

У перший день роботи форуму у відділі міжнародних проєктів ОННБ відбулася пам’ятна презентація арт-книги «Карусель Одеси» поета з Люксембургу Піта Гьорольда в оформленні його співвітчизника Ферна Ролінгера (паперовий колаж). Переклад з німецької — Євгенії Іноземцевої, літературна редакція — Ірини Скрипак. Вихід книжки в Україні забезпечила Асоціація видавців і книгорозповсюджувачів (видавництво «Креативна агенція «Артіль»).

(Закінчення. Початок у номері  за 5 червня).

В останній передвоєнний рік (1938) у Московії, за «офіційними» даними, було приблизно 1,3 млн в’язнів концтаборів (за неофіційними — вдесятеро більше). Нагадаю, що у Німеччині — лише 24 тис.

Весь світ знає про трагічну для євреїв Німеччини «Кришталеву ніч», коли загинув 91 єврей, а 30 тис. було відправлено до концтаборів, але до останнього часу світ нічого не знав про трагедію українського народу, який за один рік (1933) внаслідок геноциду втратив 10,5 млн осіб. Про масове виселення українців до Сибіру, наповнення ними концтаборів і знищення української інтелігенції потрібна окрема й довга розмова. Отже, говорити про те, що західні країни між Німеччиною й абсолютним злом планети Московією вибрали Німеччину як ворога через репресивний, антидемократичний характер її політичної влади, не доводиться. Це і є п’ятий парадокс Другої світової війни.

Дивовижна виставка відкрилася у Музеї сучасного мистецтва Одеси. Благодійний фонд Solidarity, який фокусується на відбудові України та наданні всебічної допомоги постраждалим через війну, презентує проєкт, створений на перетині мистецтва, документалістики та доброчинності. Це виставка робіт французької мисткині Фанні Лешевальє «In memoriam. Реальність крізь мистецтво».

Сучасна французька художниця працює в техніці фотомонтажу — накладає світлини воєнних кореспондентів на репродукції впізнаваних творів класичного західного живопису. Вона через себе пропускає біль українського народу, і в результаті народжуються разючі образи, які спонукають переосмислити трагедію війни.

Трагічна звістка сколихнула усю мистецьку спільноту України. 8 червня, виконуючи свою волонтерську місію на Сумщині, загинув соліст Одеської національної опери, тенор світового рівня, волонтер, батько, людина великого серця, заслужений артист України

Владислав Вікентійович ГОРАЙ.

Його голос знав увесь світ, а серце належало Україні.

Суворовська окружна прокуратура міста Одеси захистила в суді інтереси держави у сфері охорони культурної спадщини.

Позов стосувався укладення охоронного договору на об’єкт культурної спадщини місцевого значення — Куяльницьке кладовище, розташоване на вулиці Хаджибейська дорога в Одесі.

Щорічно 22 червня відзначається Всесвітній день тропічних лісів, які є не лише природними легенями нашої планети, а й надзвичайно багатою на види флори та фауни екосистемою, що зберігає більше половини всіх живих організмів. 

Ось деякі цікаві факти.

1 червня Служба безпеки України провела успішну спецоперацію колосального розмаху і складності, уразивши складник ядерної тріади росіян — стратегічну авіацію на аеродромах базування.

Юліан Рьопке, німецький журналіст, старший редактор розділу «Політика безпеки та конфлікти» видання Bild, написав у своєму Х: «Це найбільша атака, коли-небудь здійснена на стратегічні сили Росії». У тому-таки Х інший німецький політик Ніко Ланґе, колишній керівник апарату попереднього міністра оборони ФРН, зазначив, що «зменшення кількості російських стратегічних бомбардувальників — це чистий позитивний ефект для безпеки Німеччини і Європи». Пана Ланґе СБУ за-тримувала в червні 2010-го за підозрою у шпигунстві, до речі. Відпустила — дипломат усе ж таки.