30 серпня у москві помер останній і єдиний президент Радянського Союзу Михайло Горбачов. Небіжчику відмовили в церемонії державних похоронів, але зберегли фрагменти пишного ритуалу — прощання в колонному залі дому союзів, похорон на Новодівичому кладовищі з горами вінків і присутністю представників різних держав — других секретарів посольств та аташе з питань культури. Єдиним прем’єром, який спеціально приїхав до москви, був очільник уряду Угорщини Орбан.

Довгі проводи

Особисто вшанувати пам’ять «Горбі», який нібито змінив світ і завершив «холодну війну» наприкінці минулого століття, могли б лідери більшості держав. Але обставини змінилися, і по-літична спадщина Горбачова роз-сипалася на порох. Хотілося б сказати, що разом з Михайлом Сергійовичем померла й імперія, але не будемо поспішати. Сконати імперія не могла. Вона перетворилася на труп 5 березня 1953 року. Після смерті Сталіна цей труп довго розкладався, попри спроби його забальзамувати.

Одеська мерія вперто шукає шлях для збереження пам’ятника Катерині ІІ, що на однойменній площі середмістя.

Тепер долю пам’ятника «Засновникам Одеси» зібралися вирішити не в рамках закону про декомунізацію, не в контексті загальноукраїнської тенденції звільнення сіл, містечок і міст від імперської символіки та ідеологем держави-агресора, а винести на громадське обговорення у формі інтернет-конференції з подальшим опитуванням одеситів. Як добре знаємо, опитування, з потрібним для влади результатом, у нас проводити вміють.

У Державному аграрному реєстрі триває прийом заявок у рамках нової програми допомоги малим агровиробникам на загальну суму понад 1,5 млрд грн (50 млн євро). Програма фінансується за рахунок бюджетної підтримки Європейського Союзу.

За умовами програми, безповоротну допомогу зможуть отримати аграрії, які обробляють від 1 до 120 га сільськогосподарських угідь або утримують від 3 до 100 корів. Розподіл підтримки відбуватиметься лише онлайн через Державний аграрний реєстр (dar.gov.ua).

Уперше від початку повномасштабної російської агресії в Одесі відновило свою роботу Регіональне представництво Консультативної місії Європейського Союзу (КМЄС).

Повернення місії — важливий політичний сигнал того, що, попри війну, наші європейські друзі продовжують працювати в Україні, зокрема й в Одесі, допомагаючи налагоджувати різновекторні партнерські контакти.

Як розповів журналістам в.о. голови КМЄС Фредрік Весслау (на знімку), з огляду на нинішню ситуацію, представництво місії в Одесі розширило напрямки своєї діяльності. Це, зокрема, допомога у взаємодії поліції та громади, належне врядування, інтеграція управління кордонами, митні питання, взаємодія з прокуратурою.

З початком війни, зауважив він, КМЄС переорієнтувала діяльність і спрямувала зусилля на надання необхідної підтримки правоохоронним органам задля підвищення їхньої спроможності в протистоянні з російським агресором. Досвідчені міжнародні експерти допомагатимуть українським правоохоронцям у документуванні та розслідуванні воєнних злочинів. А їх, цих злочинів, за даними Офісу Генерального прокурора України, уже зафіксовано близько 30 тисяч.

Американська публіцистка Енн Еплбаум, авторка таких книг, як «Гулаг», «Червоний голод: сталінська війна проти України», в інтерв’ю «Ві-Ві-Сі»  висловила переконання, що західна допомога Україні не послабшає, попри падіння інтересу західних ЗМІ до війни. Вона також пояснила, що «рашизм» краще за «фашизм» окреслює ідеологію і методи дій путінської росії в Україні.

— Наскільки велика загроза того, що «втома від війни» почне даватися взнаки — і на підтримці Заходу для України, і на єдності західних партнерів у підтримці України?

У День Незалежності України, 24 серпня, коли рф своїми ракетами по-звірячому обстріляла мирних жителів на станції у селищі Чаплине, що на Дніпропетровщині (25 загиблих, серед них — двоє дітей. — Ред.), Папа Франциск, виступаючи на щотижневій загальній аудієнції, відзначився черговою скандальною заявою. Цього разу понтифік назвав дарію дугіну — дочку ідеолога «русского міра», питомого українофоба олександра дугіна, яку було підірвано під москвою, — однією з «невинних» жертв війни. «Божевілля війни… Маю на думці бідолашну дівчину, що злетіла в повітря у москві від бомби, закладеної під сидінням автомобіля. За війну платять невинні, невинні», — сказав Папа.

Звісно, українці обурилися: «А тисячі вбитих, закатованих і зґвалтованих рашистами наших жінок, дітей, літніх людей, а тисячі українських полеглих воїнів — це що «винні жертви»?».

За Вікіпедією, чернь — це простолюд, низи, люди з непривілейованих класів, у поетичній мові — народ, позбавлений високих інтересів.

Поділ людей на чернь і нечернь — це лише соціальний поділ чи під ним є й біологічне підґрунтя? За моїми спостереженнями, різниця є.

Із 27 серпня по 19 вересня триває знаменитий Musikfest Berlin 2022, у рамках якого у вівторок, 6 вересня, вперше свою концертну програму представив Національний одеський філармонійний оркестр (НОФО).

Як зазначалося у пресрелізі-анонсі імпрези (на жаль, внесені корективи у роботу видавництва дещо сповільнили можливості преси Одещини своєчасно інформувати про перебіг подій як в Україні, так і в світі, а відтак ми не можемо сьогодні оперативно повідомити про те, як саме пройшов виступ нашого колективу. — Прим. «ЧН»), Musikfest Berlin радий вітати концерт запрошеного Національного одеського філармонійного оркестру під керівництвом головного диригента Хобарта Ерла разом із солісткою-піаністкою Тамарою Стефанович.

«Присвячується Україні» — під таким гаслом в Одеському будинку-музеї ім. М.К. Реріха експонується виставка картин художника із Чернігова Володимира Наталушка «Квіти життя».

Барвисті, яскраві натюрморти, лаконічні пейзажі відривають свідомість від сьогодення і переносять у світ гармонії та спокою.

Під таким гаслом Одещина та інші регіони нашої країни разом з мільйонами небайдужих із 191 держави традиційно приєдналися до Всесвітнього дня прибирання «World Cleanup Day». Звісно, з дотриманням карантинних норм та обмежень воєнного часу, зважаючи на норми безпеки та географічні особливості.

Основна мета ініціативи — формування культури чистоти, правильного поводження з відходами та відповідального споживання серед громадян, об’єднання зусиль заради екологічного майбутнього.

Уповноважений із захисту державної мови — про мову як зброю, гімн Одеси та чому досі нікого на оштрафував

Готуючись до розмови з Уповноваженим із захисту державної мови Тарасом Кремнем, я, зізнатися, нервувався і навіть трохи побоювався. А раптом цей сухорлявий чиновник, який на фото виглядає суворим педантом і буквоїдом, причепиться до моєї української? Раптом згадає колишні грішки чи зверне увагу на помилки в українській версії «Думської», яких, на жаль, поки що чимало? І після розмови віддасть мене на поживу своїм вірним «шпрехенполіцаям», як люблять називати нечисленних співробітників секретаріату мовного омбудсмена російські пропагандисти…

Однак справжній Кремінь виявився зовсім не схожим на образ, створений медіа — це адекватна людина, науковець та інтелігент. Син поета! Ніякого захоплення владою. Вважає за краще не наполягати і наказувати, а вести діалог. Не кремінь, словом, але й не пластилін: є речі, в яких наш уповноважений безкомпромісний. І головна — це, звичайно, українська мова, яку йому довірено захищати. Проте стиль нинішнього уповноваженого найкраще описує словосполучення «м’яка сила». Скажу одразу: мені такий підхід подобається!

Коли цілий світ у сяючих барвах нашої національної символіки у цей день говорить про українську Незалежність, яку так мужньо відстоюють рідні Збройні сили, то неможливо — попри всі застереження – всидіти у своїх помешканнях, в тісних підвалах чи деінде.

Були часи: збиралися у вже звичних місцях, чисельно, святково… Цього ж року — ніяких зібрань, і це слушно, й на часі. То що ж: залишатися й надалі в телефонному режимі з друзями та однодумцями?

24 серпня, у День Незалежності України, на площі перед будівлею Одеської облдержадміністрації відкрито арт-об’єкт «Дитинство. 2022» пам’яті українських дітей, які загинули від рук російських окупантів.

На протитанкових їжаках висадили чорнобривці, а замість горщиків використали 363 солдатські каски — що дорівнює кількості дітей, чиє життя обірвала нинішня війна.

Проєкт сповнений алегорій, метафор і, найголовніше, нагадує кожному про те, що нам є за що боротися і що захищати.

Так тужно й потужно відгукнулася на нього талановита поетка Наталя Савчук (провідний бібліограф Національної бібліотеки України для дітей Наталя Марченко):

Сталеві струни,
що розкрилені потяги наші несли,
Світ розгортаючи крилами,
Стали сталевими їжаками,
Обрубками мрій і доріг,
Яким не судилося
прозвучати на повний голос.

Тридцять з гаком років тому на фронтоні артилерійської академії міста Леніна красувалося гасло «Наша мета — комунізм». Тоді це викликало посмішку. Із жовтня 1993-го по комунізму не доводилося стріляти з танків та гармат. Але російським курсантам знадобилися набуті навички. Більше півроку вони їх використовують, щоб вбивати українців і руйнувати українські села та міста.

Безконтактна війна і її головна проблема

Із часів винаходу гармат воєначальники мріяли про безконтактну війну, коли доля наземних операцій залежить від числа і правильного використання артилерійських одиниць, кількості та якості боєприпасів і засобів коригування вогню. Усе це тепер вдосконалюється, і настане той день, коли місця людей на полі бою займуть роботи. Втім, роботи не здатні утримати завойовані території з населенням. А в сучасній війні — це проблема номер один.

І свято, і жах, печаль, і горе… Слова зі вступного слова до традиційного відкриття художньої виставки в залі Одеської організації НСХУ.

І щастя творчости, і радість побачити багатьох колег, здивуватись і привітати з гарною роботою, сказати якісь суто фахові слова, обнятись, розцілуватись, поговорити, відчути спільну синергію… Побачити цю многоту експозиції.

26 серпня відбулося пошанування лауреатів другого муніципального конкурсу імені І.Я. Франка, заснованого торік виконкомом Одеської міської ради з нагоди 165-ліття письменника.

Як зазначила у вступному слові директорка Центральної міської бібліотеки імені Івана Франка Наталія Кликова, нагородження переможців та учасників конкурсу приурочене до дня народження видатного українського письменника і мислителя, на чию творчість орієнтуються покоління українців. До нинішнього конкурсу долучилося 35 учасників з різних куточків України: Черкас, Дніпра, Києва, Житомира, Луцька, Ужгорода, Харкова та інших, ну і, звісно ж, з Одеси. Заступниця директора департаменту культури і туризму Одеської міськради Людмила Крижалко привітала переможців і вручила дипломи та грамоти. З вітальним словом звернулася до них і заступниця директора департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації, лауреатка муніципальної премії ім. Івана Франка 2021 року Ярослава Різникова.

До Дня Незалежності у рамках проведення загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання» в офісі Одеської регіональної організації Національної спілки журналістів України відкрилася народна бібліотека.

Народна бібліотека, як розповів голова одеського осередку НСЖУ Юрій Роботін, уже налічує кілька тисяч унікальних видань. Такої колекції нема в жодній українській бібліотеці. Це книжки, представлені авторами-журналістами за 23 роки проведення конкурсу, в тому числі подаровані з автографами.

Подати ці нотатки до газети мене спонукала майже випадковість. Нещодавно, читаючи отриману в бібліотеці книгу «Антологія української готичної прози. Том 2», у новелі «У Святої Софії» нині забутого (принаймні відомого небагатьом знавцям історії української літератури) письменника Мирослава Капія (1888 — 1949), я натрапив на опис деяких подій та думки автора, неабияк суголосні нинішнім подіям і думкам українців щодо боротьби з рашистськими загарбниками.

Словами героя новели — поручника армійського підрозділу УНР Карасевича — письменник ділиться спогадами «недавніх часів з перед двадцяти літ, коли в Україні ревіли наші гармати»,«було це в тих лютневих днях, коли то знову, вдруге, сунула зі сходу московська орда на нашу землю, коли знову курився тамерланський шлях, полишаючи тільки згарища, кров і сльози за собою. Коли знову довелося нам покидати нашу столицю, залишаючи її безборонну на поталу наїзника, що з червоним прапором у руках ніс нам загибель і неволю…».

Ми, письменники Чорноморська, в ці трагічні дні разом зі своєю Батьківщиною.

Кажуть, що служителі слова повинні аналізувати глобальні процеси, вивчати суть людини, її душу. Але що вивчати у душах нападників-рашистів, якщо там тільки злоба й ненависть?

Україна збувається, панове! Україна відроджується, росте і мужніє! Коли отакі чудові юнки-поетки, що писали колись московською мовою, переходять на українську, яка, ніби море, повниться, виходить з берегів і захоплює-затоплює щирі й по-дитячому спраглі краси-вроди душі.

Як захопила душу одеситки Євгенії Красноярової. У 2000—2002 роках вона відвідувала літстудію «Гарт», яку я провадив в Одеському палаці дитячої і юнацької творчості. Її тодішні вірші відрізнялися від творів інших літстудійців оригінальною поетикою. Талановита дівчина видала вже кілька книжок, якими заявила про себе як про професійну поетесу. Та згодом стався (на мою думку, цілком закономірний для нинішньої України) поворот у її свідомості — і вона перейшла на писання українською.

Найближчим часом чинна міська влада відповідно до чинного законодавства повинна прийняти рішення про демонтаж пам’ятника Катерині II і перенесення його фрагментів до Одеського історико-краєзнавчого музею, звідки вони свого часу були незаконно вилучені. Таку позицію Одеської обласної військової адміністрації озвучив 30 серпня в ефірі всеукраїнського телемарафону речник ОВА Сергій Братчук.

«Президент України Володимир Зеленський, відповідаючи на петицію більш як 25 тисяч громадян, підтримав позицію Одеської обласної військової адміністрації про те, що є всі законні підстави і механізми, я особливо підкреслюю — і механізми — для того, щоб це питання закрити раз і назавжди», — зазначив Сергій Братчук. Він уточнив, що «щось повернути до музею, а щось просто демонтувати». Рішення з цього приводу має прийняти чинна міська влада, згідно з вимогами чинного законодавства, і звітувати суспільству, щоб не виникало якихось чуток.

Найдавніші документи, що ілюструють життя колишнього Любашівського району, а нині — Любашівської та Зеленогірської територіальних громад, датовані 1944 роком. Це фонд районної спілки споживчих товариств. Завідувачка архівного відділу Подільської райдержадміністрації Оксана Панченко зауважила, що цінним історичним джерелом є і книга наказів виконкому Любашівської районної ради депутатів трудящих за 1944 —1952 роки.

30 березня 1944-го Любашівка була звільнена від німецько-румунських окупантів, а 1 квітня тут було відновлено радянську владу. Згідно з наказом №1 до виконання обов’язків голови райвиконкому приступає Клавдій Іванович Закревський. Наказом №2 від 2 квітня він призначає своїм секретарем І.М. Єременка, завідувачем загального відділу — М.М. Бондаренка, начальником відділу мобілізації робочої сили — М.І. Колодкова, завідувачем відділу народної освіти — А.Ф. Кошелапа, завідувачем райфінвідділу — С.Т. Бєляєва, головою райплану — О.І. Колобкову, завідувачем відділу охорони здоров’я — А.Г. Ликуна, начальником райдорвідділу — Г.І. Лук’янова. Також до штату були зараховані машиністка Ніна Гаврилицька, шофер Федір Почтарук, конюх Володимир Чебанюк і технічний секретар Євгенія Шалаган.

Попри бойові дії, частково зруйновану та пошкоджену обстрілами інфраструктуру, громади півдня готуються до опалювального сезону. Бо ж завдання органів місцевого самоврядування — зробити так, щоб люди були в теплі, отримували комунальні послуги і почувалися в безпеці. І в цьому їм допомагають експерти U-LEAD, які розробили навчальний курс на тему енергетичної безпеки.

Експерт U-LEAD Дмитро Сакалюк розповів про заходи, які підвищують енергоефективність у громадах за обмеженого бюджетного фінансування:

— Такі загальновідомі речі, як відповідальне споживання енергоресурсів, — як ніколи актуальне цієї зими. Органам місцевого самоврядування слід налагодити жорсткий контроль за економією енергоресурсів у комунальних закладах (стежити, щоб вимикали зайве світло, зменшувати температуру обігрівання на ніч та у вихідні), намагатися скоротити втрати тепла під час транспортування від котельні до кінцевого споживача (заміна зношеної ізоляції теплотрас та здійснення ізоляції труб у підвалах), а також через вікна та двері.

З моменту вторгнення рф на територію України наша держава зазнала значних руйнувань. Обстріли, які здійснюються російськими військами, знищують не лише об’єкти інфраструктури, міста, селища та села, а й призводять до найстрашнішого —людських втрат. Внаслідок цього багато дітей втрачають своїх батьків, втрачають не лише найближчих людей, а й будь-які можливості для повноцінного життя, втрачають своїх годувальників.

Фахівчиня Балтського бюро правової допомоги Ірина Бондар розповіла про особливості оформлення пенсії у разі втрати годувальника.

Привітання Президента України Володимира Зеленського з нагоди Дня Незалежності України

Вільний народе незалежної України!

І цим усе сказано. Всього чотири слова, але як багато стоїть за ними сьогодні. На 182-й день повномасштабної війни. Скільки в цих словах символів і сенсів, подвигів і втрат, радості й болю. А головне — скільки в них правди. Нашої правди. Правди про наше сьогодення, з якою неможливо сперечатися, бо неможливо не бачити й не визнавати. Ми вільний народ незалежної України. Після шести місяців, коли нас намагаються знищити, ми вільний народ незалежної України. І це правда про наше майбутнє. Вільний народ незалежної України.

Понад 90% українців вірять у перемогу у війні з росією, 55% — вважають перемогою відновлення українського суверенітету на всій території України включно з Кримом. На цьому на презентації опитування «День Незалежності України: що об’єднує українців і як ми бачимо перемогу на шостому місяці війни», яка відбулася в «Укр-інформі», наголосив аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» Андрій Сухарина.

За словами Сухарини, серед тих, хто вірить у перемогу України, 31% вважає, що здобудемо її до кінця цього року, 34% — що це станеться упродовж 1—2 років, і 7% — десь через 3—5 років. Не змогли визначитися з відповіддю 23% респондентів.

Історико-топонімічна комісія Одеської міської ради відклала ухвалення рішення щодо демонтажу пам’ятника «Засновникам міста», більш відомого як «пам’ятник Катерині ІІ», через центральну скульптуру імператриці на монументі, повідомив https://izbirkom.org.ua.

За словами керівника Південного міжрегіонального відділу Інституту національної пам’яті Сергія Гуцалюка, комісія вирішила дочекатися висновку юридичного департаменту міськради щодо повноважень комісії з цього питання: чи взагалі вона має право ухвалювати рішення щодо знесення монумента. «Історико-топонімічна комісія вкотре не ухвалила рішення про долю пам’ятника Катерині II в Одесі. Як з’ясувалося, юридичний департамент досі не з’ясував повноваження міста: чи воно тремтяче, чи має право прийняти рішення про його знесення. Тому комісія вирішила знову відкласти це питання у довгу шухляду», — написав він у Facebook.

Сила кремля взагалі не в ідеології, а в її відсутності, сказав Леонід Волков, соратник Олексія Навального. До початку масштабної війни росії проти України з цим висловлюванням можна було погодитися. Рашизм, на відміну від нацизму, фашизму або комунізму, не має стрункої системи з внутрішньою логікою, а є набором понять, характерних для організованої злочинної групи (ОЗГ).

Двоголовому орлу зайвий мозок не потрібен

Поняття, залежно від сьогочасної потреби, можна переставляти, замінювати одне на інше або виводити з обігу. Головне — можливість безконечно і безкарно вбивати та грабувати. Але масштаб убивств і грабежів усе ж таки має значення. Поки це рекет на ринках, досить жертву елементарно кошмарити. Коли справа доходить до пограбування міста або власної держави, пахану доводиться на частину вкраденого утримувати армію силовиків. А хочеш грабувати за кордоном — війна.

Майже одразу після свого призначення представниця Уповноваженого із захисту державної мови в Україні Ярослава Вітко-Присяжнюк ініціювала в Одесі зустріч з громадськістю, що відбулася в добре знаній нею бібліотеці ім. Михайла Грушевського. Зібралися люди зацікавлені, якраз ті, що можуть стати активом, помічниками представника мовного омбудсмена в поширенні та утвердженні тут, на півдні, державної мови.

Українську мову в Одесі знають всі. А вірніше, розуміють усі: вона, можна сказати, в генах Одеси ще із часів українського козацтва. Принаймні ті, кому розмовляти нею треба, як мовиться, «по роботі». Себто представники освіти, медицини, торговельних мереж тощо.

Міністерство освіти і науки України своїм наказом від 3 серпня затвердило, надавши гриф «Рекомендовано МОН», оновлені навчальні програмам для 6 — 9-х та 10 — 11-х класів.

Перегляд та оновлення змісту навчальних програм загальної середньої освіти — це відповідь на виклики, які виникли у зв’язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, повідомляється на сайті міністерства.

«Світова історія сьогодні поселилася у кожній українській домівці», — любить повторювати письменник, дипломат Юрій Щербак. І та історія, що поселилася у нас, крутіша за «Казино «Рояль». Принаймні книги Юрія Щербака точно дають ці відчуття. На вулицях Антоновича, на Бесарабській площі чи в урядових кварталах відбуваються події, які дадуть фору найкрутішому серіалу.

Вперше журналістка «Укрінформу» (https://www.ukrinform.ua) обговорювала з Юрієм Миколайо-вичем його політичні антиутопії рік тому, а «ЧН» передруковували цю розмову у номері за 9—11 вересня. Цього разу мова про його роман, який стосується відновлення в Україні ядерної зброї.

Повернути мир нашому працелюбному народові — найзаповітніше бажання ветеранки праці Ніни Василівни Трашко.

Дехто вважає, що село — це некомфортне життя, важка праця зранку й до ночі. Ніякого розмаїття і жодної романтики… Таким подобається натовп на міських вулицях, сучасні супермаркети, величезний вибір забав… Що ж, кожна людина — свого щастя коваль.

Ніні Василівні до душі розмірене життя у сільській глибинці. Все життя її минуло у Забарах Білгород-Дністровського району. Та й син Юрій, після кількох років праці у місті, повернувся у село. Економіст за фахом, а попит на фахівців цього профілю завжди був, міг би в Одесі вибудовувати кар’єрні сходинки, але Юрія Миколайовича потягнуло додому, де він досить довгий час працював головою сільради. Її донька, Любов Шершун, також живе у селі — у сусідній Ройлянці, працювала агрономом.

23 серпня керівникові фермерського господарства «Шевченко» із Троїцького, завзятому агропідприємцю та найпалкішому патріотові Любашівщини Олександру Анатолійовичу Бондаренку сповнилося 60 літ. За плечима ветерана (вже можна так називати нашого шановного, хоч з вигляду й моложавого землероба) — майже чотири десятиліття подвижницької праці на хліборобській ниві.

Уродженець села Розалівка, що на Роздільнянщині, Олександр Бондаренко з молоком матері всотав у себе любов до рідної землі, а коли підріс та змужнів, прадідівський геном селянина ще й інтуїтивно спонукав його здобути саме сільськогосподарську освіту. Отож в Одеському держаному аграрному університеті юнак опанував украй потрібну селу зоотехнічну справу. Після закінчення навчання здібний випускник за розподілом потрапив у Троїцьке, де був призначений головним зоотехніком колгоспу імені Шевченка, уславленого в області та за його межами високопродуктивним тваринництвом. Ще досі спливають у пам’я-ті тодішні виробничі поїздки у це господарство на ферми та свинарники, вранішні доїння та фотографування для газети кращих доярок, свинарок, механізаторів. Тоді у Троїцькому було чи не найбільше в Любашівському районі передовиків-орденоносців сільськогосподарського виробництва.

...Ще жовтень літа не зборов.
Андрій МАЛИШКО.

Катерина-старша, прокинувшись рано-вранці й продершись крізь дрімоту та гальма свідомості, почала згадувати: «Де я?», «Хто я?».

Надворі сипав, зарядивши ще вночі, дрібний тихий дощ. Брезьє ще спало. В сусідній кімнаті хропів величезний кіт-сфінкс, на ім’я Семен, дуже рідкісної канадської породи, геть лисий, з приємною велюровою шкірою і зі страшною загостреною мордочкою. Але неймовірно доброзичливий і ніжний.

27 серпня вшановуватимемо 166-річчя від дня народження Івана Яковича Франка (1856 — 1916).

Так уже склалося, що приводом згадати про ту чи іншу знакову постать для нас часто є саме такі пам’ятні дати. Важко сказати, добре це чи погано. Але факт залишається фактом, і ця дата є чудовою нагодою замислитися та наблизитися до такого різнопланового феномена, як Франко.

Сьогодні, як ніколи, важливо поширювати серед міжнародної громадськості правду про нашу боротьбу, наші цінності й національну унікальність. Про те, як в умовах Європи цю місію самовіддано і наполегливо виконує Товариство української культури Австрії (TUKA — Lesja Ukrainka), — у бліцінтерв’ю з лідеркою об’єднання, відомою оперною співачкою, педагогом і громадською діячкою, музичним керівником і солісткою ансамблю «Ґердан-Gerdan» Інною САВЧЕНКО (Лінц, Верхня Австрія). Нагадаємо, це не перше подібне інтерв’ю в онлайн-режимі з нашою талановитою і креативною співвітчизницею (див. «ЧН» за 27.08.2020 та 1-3.07.2021).

— Пані Інно, попередній рік, в умовах пандемії, проходив для ТУКА під знаком Лесі Українки. Початок же нинішнього означений трагічним поворотом — повномасштабною агресією росії проти нашої держави. Як ви і колеги сприйняли цю страшну новину? Як це вплинуло на роботу і подальші плани вашої організації?

— Перш за все хочу зазначити, що у мене особисто, як і в більшості моїх колег, не було ілюзій щодо подальшого розвитку війни, яка почалася у 2014-у, росії проти України. Ми відчувала в повітрі цю моторошну, деструктивну агресію проти України, підігріту нерішучістю, відвертим страхом або «нейтральністю» багатьох політиків Європи, та й усього світу, зрештою. Зокрема, передбачаючи розвиток подій десь на рівні інтуїції, ще 19 лютого ми орга-нізували в Лінці, столиці Верхньої Австрії, демонстрацію на підтримку України, приєднавшись до руху «День солідарності з Україною», започаткованого колегами з Відня.

«Інфоксводоканал» повідомляє, що для зручності споживачів оптимізував терміни передачі показників лічильників холодної води.

Якщо досі клієнти компанії передавали показники спожитої води щомісячно до 28-го числа, то вже із вересня робитимуть це одночасно з наданням відомостей щодо інших комунальних послуг — із 1-го по 4-е число місяця, наступного за звітним. В інші дні передати показники буде неможливо.

Хоча репутація відіграє важливу роль у собачій або вовчій зграї, ці тварини, швидше за все, не можуть скласти аналогічної думки про людей, зокрема не думають про них як про «щедрих» або «жадібних».

Серед тварин, що живуть групами, формування репутації особин може відігравати важливу роль у соціальній взаємодії. Оскільки собаки теж здатні ефективно спілкуватися і співпрацювати з людиною, дослідники висунули гіпотезу, що вони здатні й формувати думку про окремих людей, спостерігаючи за їх взаємодією з іншою твариною. Однак дослідження на цю тему давали неоднозначні результати, а відтак залишалося відкритим питання: чи з’явилася ця здатність у домашніх собак, а чи вона вже була присутня у їхніх предків — вовків? Тепер учені з Віденського університету ветеринарної медицини (Австрія) довели, що собаки не формують думку про людину як про «щедру» або «жадібну» щодо їжі після прямої або непрямої взаємодії з нею. Як і вовки.

Одеська, Миколаївська та Херсонська області тепер мають свого представника Уповноваженого із захисту державної мови в Україні: нещодавно мовний омбудсмен Тарас Кремінь представив у цій ролі Ярославу Вітко-Присяжнюк, депутатку Одеської районної ради, філологиню за освітою, ініціаторку проєкту з популяризації українського слова «Одеса україномовна».

Під час зустрічі з начальником Одеської обласної військової адміністрації Максимом Марченком та головою Одеської обласної ради Григорієм Діденком Тарас Кремінь нагадав про новий етап імплементації мовного закону, який розпочався із 16 липня і передбачає використання української мови в інтернеті та в інтерфейсах комп’ютерних програм, і наголосив на важливості дотримання закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» в умовах воєнного стану.

Так званий «кухар Путіна» російський олігарх Євгеній Прігожін проїхався зонами суворого режиму і завербував ув’язнених злочинців (включаючи ґвалтівників і вбивць) на війну в Україну. Бонус — звільнення, якщо, звісно, на фронті не вб’ють. На думку олігарха, втрати серед «героїв» злочинного світу в перших боях складуть близько 15 відсотків. А коли наблизяться до 60 відсотків, вербування тих, хто з піною біля рота готовий ринути на українських «нацистів», у зонах відновлять.

Як неліквід зробити прибутковим

Із чуток, кількість росіян, охочих заткнути амбразуру власним тілом, настільки велика, що утворилася черга. А досвідчені зеки, до речі, народ розважливий. Добре розуміють, що їх вважають навіть не гарматним м’ясом, на кшталт «добровольців» з «Л/ДНР», а неліквідом, від якого позбавляються за першої можливості у всіх сферах життя. У тому числі в російській військовій економіці. Більшість завербованих дорогою на фронт збираються обдурити командирів і втекти. Але не до кінця розуміють свою роль. Вони вже вбиті. Як увесь ро-сійський народ. Своїм власним режимом.