Про відвоювання національної пам’яті, очищення від російських міфів, побудову власних наративів, а також про те, як знаходити шляхи порозуміння з Польщею на тлі історичних трагедій, голова правління Громадянської мережі «Опора» Ольга Айвазовська поспілкувалася з керівником Українського інституту національної па-м’яті Олександром Алфьоровим у новому випуску відеопроєкту «Сила вибору».

Пропонуємо вам цю розмову у текстовій редакції «Лівого берега» (https://lb.ua).

З нагоди Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту в Прохоровському сквері Одеси відбулася церемонія покладання квітів та вшанування пам’яті мільйонів невинних людей, знищених нацистським режимом.

Акцію ініціювала Одеська асоціація євреїв — колишніх в’язнів гетто та нацистських концтаборів. Прохоровський сквер — знакове місце трагедії, адже саме звідси у 1941 році починалася «Дорога смерті» для тисяч одеських євреїв.

До 100-річчя від дня народження Ніни Строкатої

Досить часто буває так, що дружини видатних чоловіків потрапляють у тінь. Вивести їх з цієї тіні, показати їх в усій справжній духовній красі — важливе завдання їхніх послідовниць та послідовників. Тим більше, коли йдеться про видатну одеситку масштабу світового українства — Ніну Строкату. Одна із сучасниць називала її багатьом тогочасним українцям «кому Матір’ю, кому Другом, кому Посестрою, кому Навчителькою».

Ми часто справедливо підкреслюємо факт, що у перші роки після Другої світової війни, коли тривав спротив совєтській окупації з боку УПА, Роман Шухевич відвідував Одесу. Але чи багато знають про те, що одеситка Ніна Строката брала велику участь у захисті його сина Юрка, була хресною його онука, теж Романа? Таким чином, зв’язок одеситів з українськими націоналістами загальноукраїнського мастштабу значно більший, аніж уявляється.

Сьогодні, 29 січня, наша колега, заслужена журналістка України Оксана Поліщук відзначає поважний ювілей — 90-ліття. Із тих 90 років більшу частину вона віддала «Чорноморській комуні» — «Чорноморським новинам», бо й зараз, перебуваючи на заслуженому відпочинку, не пориває зв’язків з редакцією, дописує до газети. А ще, маючи величезний життєвий досвід, Оксана Миколаївна фіксує на папері спогади про свій професійний шлях, про те, чому обрала цей фах і не зрадила йому, про побратимок і побратимів по цьому нелегкому ремеслу, про видання, в яких працювала, про їхні, так би мовити, творчі кухні, зрештою, про засади журналістики, яка, на її думку, «є постійним іспитом з твоїх знань, моральних чеснот і відповідальності».

Вітаємо вельмишановну колегу з прекрасним ювілеєм і зичимо їй незрадливого здоров’я, любові й турботи від рідних і друзів, щоб закінчилася ця клята, вже друга на її віку, війна, аби ночі були тихими, а дні — радісними, сповненими приємними подіями. З роси і води, дорога наша Оксано Миколаївно!

Нижче ж пропонуємо вашій увазі, шановні читачі, уривки з нотаток-спогадів журналістки, які, сподіваємося, невдовзі втіляться у цікаву книжку-розповідь про складне, але цікаве й насичене життя нашої ювілярки.

У понеділок, 26 січня, свій 80-річний ювілей відзначив талановитий журналіст і поет Михайло Гершкович.

Михайло Фішелевич — справжній фахівець газетної справи був головним редактором газети «Балтський вісник» і незмінним відповідальним секретарем редакції «Народної трибуни», а ще — надзвичайно творчий діяч на літературній ниві: очолює Балтське літературне об’єднання ім. В. Куликівського, є членом національних спілок письменників і журналістів України та Ліги незалежних українських письменників ім. П. Чубинського. Він — неодноразовий лауреат Всеукраїнського конкурсу «Українська мова — мова єднання» та багатьох інших творчих конкурсів. І, що важливо, — відповідальний і надійний друг.

Вечір пам’яті Богдана Чуфуса

Минулої суботи, 24 січня, в Одеській обласній універсальній бібліотеці ім. М.С. Грушевського ми згадували актора театру і кіно, телеведучого, співака, народного артиста України, людину великої душі Богдана Чуфуса, який 2 січня покинув цей світ.

Ми говорили про людину, чиє ім’я вписане золотими літерами в історію українського ефіру, разом сумували й усміхалися крізь сльози, вдивляючись в архівні відео та світлини його сценічного життя, бережно відібрані Ксенією Сорокіною, Олегом Владимирським і В’ячеславом Богомоленком.

21 січня пішов із життя видатний український поет, публіцист, літературний критик і перекладач, лавреат Шевченківської премії Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ.

Володимир Олександрович народився 14 серпня 1937 року у селищі Павлиш на Кіровоградщині. У 1962-у закінчив Одеський державний уні-верситет ім. І.І. Мечникова. Працював кореспондентом газет «Чорноморська комуна» (Одеса), «Кіровоградська правда», старшим редактором дніпропетровського видавництва «Промінь», керував літературною студією «Сівач» у тодішньому Кіровограді (нині — Кропивницький).

За всіх часів нащадки левів
Не знали нитки ляльковода,
Бо воля й дух у них сталеві,
А кредо у віках — свобода!

Нещодавно в Чорноморській бібліотеці відбулася знакова подія: презентація нової поетичної книжки Леоніда Кулаковського «Нащадки левів».

2026 рік в Україні почався з морозів. Не рекордних за показниками, але таких, що тримаються довго й уперто, повертаючи відчуття зими, яку, здавалося, ми вже встигли забути. Це не про екстремальні мінуси, а про саму тривалість холоду — того холоду, який поступово входить у повсякденність і змушує говорити чи не про повернення «старої» зими, що вже сприймалася радше як виняток, ніж як правило.

Упродовж останніх десятиліть січень дедалі частіше асоціювався з відлигою, нестійким мінусом, вологим повітрям і майже без різких перепадів. Ця звичка до теплої зими, пише «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua), стала настільки буденною, що тривалий мороз тепер виглядає як аномалія. Хоча насправді він лише контрастує з тими кліматичними змінами, які фіксують європейські кліматологи: поступове потепління зим, скорочення періодів стійкого холоду та зсув сезонів, що дедалі частіше ламає наші уявлення про «нормальну» погоду.

Із 20 лютого по 3 березня українська національна збірна ветеранів і ветеранок візьме участь у щорічних спортивних змаганнях для поранених військовослужбовців і ветеранів повітряних сил та морської піхоти США.

Air Force and Marine Corps Trials є внутрішніми американськими відбірковими змаганнями. Саме за їхніми результатами формуються команди, що представляють різні роди військ США на Warrior Games — міжвидових змаганнях, де разом виступають армія, сили спеціальних операцій, військово-морські сили, повітряні сили та морська піхота.

Гуляючи біля озер чи ставків, ви напевно бачили цих птахів. Здалеку вони нагадують невеликих качечок у чорному оперенні, що діловито пірнають у воду. Знайомтеся — це лиска (Fulica atra), оголошена Українським товариством охорони птахів (https://birdlife.org.ua) птахом 2026 року.

Попри свою звичність і поширеність, лиски мають чимало цікавих особливостей, про які є нагода дізнатися детальніше.

За новою традицією Президент України Володимир Зеленський 20 січня спілкувався онлайн з українськими і закордонними журналістами. Виклад цієї розмови опублікувало «Радіо «Свобода» (https://www.radiosvoboda.org).

— Розкажіть трохи більше про італійське обладнання, промислові бойлери, що надійшли зараз в Україну. Як вони можуть допомогти і яким районам?

Влітку 2025-го в Одеському національному художньому музеї (ONFAM) відкрилася виставка «Плеяди: до 160-річчя Одеського художнього коледжу», яка ідеально втілює концепцію масштабного проєкту, що не просто висвітлює історію художньої освіти в Одесі, а на її прикладі розкриває складні періоди історії України.

Проєкт, який підготувала кураторська група у складі Миколи Лукіна, Валерії Наседкіної, Володимира Чигринця, Ольги Дзерик, Олександри Бондарчук та Аліни Одинець, охоплює період із 1865-го, коли була заснована рисувальна школа, до перших років незалежності України у 1990-х.

Культовість закладу безперечна, хоча нескінченні пертурбації її постійно випробовують. За цей час він неодноразово змінював назви та форми через політичні й освітні реформи імперського та (пост)радянського періодів.

Про основні моменти виставки та виклики з її непростого «побутування» з куратором ONFAM та викладачем Одеського художнього коледжу Миколою ЛУКІНИМ говорила критикиня Юлія МАНУКЯН. Повна версія розмови — на «УП. Культура» (https://life.pravda.com.ua) .

Що заважає США повторити старі територіальні трюки

Пояснити сплеск інтенсивності американського інтересу до Гренландії лише стратегічними міркуваннями складно. Вони існують і є вагомими. Але протягом десятиліть ці інтереси були добре забезпечені та інституціоналізовані — значно краще, ніж США реалізують їх зараз. Тому необхідно враховувати внутрішньополітичну кон’юнктуру в США й особисті уподобання Дональда Трампа.

Не варто скидати з рахунків і те, що нинішній галас навколо Гренландії може відволікати міжнародну увагу від потенційного американського залучення до тектонічних змін в іншому регіоні світу — з наслідками значно вагомішими, ніж льодовий панцир Гренландії, — в Ірані.

Ще одна давня українська святиня — Успенський собор ХІІ століття, що розташований у місті Володимирі, на Волині, офіційно переданий у користування релігійній громаді Православної церкви України, повідомляється на фейсбук-сторінці ПЦУ.

Собор Успіння Пресвятої Богородиці у Володимирі — найдавніша пам’ятка волинської землі з домонгольських часів. Його ще називають Мстиславовим храмом, бо заснований він у 1156 році князем Мстиславом Ізяславичем, правнуком Володимира Мономаха. Перша письмова згадка про цю святиню — у Никонів-ському літописі під 1160 роком, коли зафіксовано факт виконання оздоблювальних робіт.

Фотографію американського президента Дональда Трампа з лідеркою венесуельської опозиції Марією Коріною Мачадо і медаллю лауреатки Нобелівської премії опублікували, здається, всі світові медіа. І дійсно — це один із таких епізодів, коли політичний анекдот стає реальністю.

Ще кілька тижнів тому на тлі постійних згадок Трампа про Нобелівську премію хтось з американських коментаторів пожартував, що ласий до нагород президент може «конфіскувати» медаль колишнього президента США Теодора Рузвельта й виставити її у власному кабінеті. Але Трампу, очевидно, була потрібна саме медаль Мачадо, бо політикиня отримала її саме в той рік, коли на нагороду претендував сам президент Сполучених Штатів. І я не виключаю, що тепер Трамп намагатиметься колекціонувати нагороди всіх наступних лауреатів Нобелівської премії миру — принаймні за наступні три роки.

15 січня сповнилося 155 років від дня народження Агатангела Кримського — знаменитого ученого-сходознавця, тюрколога, перекладача, великого ерудита і поліглота, історика й літературознавця, релігієзнавця та фольклориста, письменника, який знав понад 60 мов!

Агатангел Кримський народився 1871-го у Володимирі-Волинському. Талант до мов проявився ще змалку. У три з половиною роки він умів читати, у п’ять — пішов до училища у Звенигородці, куди переїхала сім’я. Далі було навчання в Острозькій та Київській гімназіях і вступ до Колегії Павла Ґалаґана. В Острозькій прогімназії вивчив польську, французьку, англійську та німецьку мови, а в Колегії Ґалаґана опанував ще й грецьку, італійську і турецьку.

У грудні міжзоряна комета 3I/ATLAS максимально наблизилася до Землі. Ця «зоряна гостя» старша за наше Сонце: їй близько семи мільярдів років. Це лише третій в історії людства об’єкт з-поза меж Сонячної системи, який вдалося зафіксувати астрономам.

Що ми знаємо про комети, чому вони можуть нести ключ від таємниці життя на Землі та який внесок у їх дослідження роблять українські науковці — про це розмова із заступником директора з наукової роботи Астрономічної обсерваторії Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ігорем ЛУК’ЯНИКОМ. Науковець спеціалізується саме на дослідженні комет, астероїдів і малих тіл Сонячної системи.

У Тарутинському степу з’явився один з найшвидших хижих птахів Євразії — сокіл балабан (Falco cherrug). У дику природу його випустили фахівці Rewilding Ukraine та Київського зоопарку.

Як повідомили в Rewilding Ukraine, балабани — ключові регулятори популяцій дрібних гризунів, а отже й архітектори екологічної рівноваги. У здорових степах ці швидкі та витривалі соколи виконують роль «санітарів», не допускаючи спалахів чисельності мишоподібних, які можуть знищувати рослинність та порушувати динаміку екосистеми. Їхнє повернення — показник відновлення ландшафту, в якому природні сили знову працюють самостійно.

Із 1 січня в Україні оновлено і розширено календар профілактичних щеплень. Тепер він охоплює обов’язкову безоплатну вакцинацію проти 11 інфекцій: туберкульоз, гепатит B, поліомієліт, дифтерія, кашлюк, правець, гемофільна інфекція (Хіб-інфекція), кір, краснуха, епідемічний паротит, ВПЛ-інфекції (інфекція, спричинена вірусом папіломи людини), повідомляє Центр громадського здоров’я МОЗ.

Оновлений календар профілактичних щеплень впроваджується в Україні, щоб забезпечити дітям надійніший захист від інфекційних хвороб з перших днів життя та зробити графік вакцинації зручнішим для батьків. Зміни ґрунтуються на сучасних наукових доказах, узгоджені з міжнародними рекомендаціями та досвідом різних країн і відповідають світовим медичним стандартам.

Як уже повідомляли «ЧН», Міністерство охорони здоров’я і партнери запустили нову національну програму «Скринінг здоров’я 40+», яка створена на основі рекомендацій доказової медицини для людей віком 40 років і старше.

Скринінг — це обстеження, тести та інші процедури для виявлення хвороб або факторів ризику в людей без симптомів. Це простий і безпечний спосіб завчасно виявити недуги, які можуть непомітно розвиватися й проявитися пізніше вже у вигляді ускладнень. А 40+ — це вік, коли різко зростає ризик розвитку серцево-судинних хвороб і діабету.

Військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко в інтерв’ю УНІАН (https://www.unian.ua) розповів про те, чому РФ останнім часом посилила удари по Одещині, про головні цілі ворога та загрозу для регіону з боку Придністров’я.

— Пане Олександре, із середини грудня 2025 року Росія значно активізувала атаки по Одесі та області. Чому терор посилився саме зараз?

— Подібне відбувалося і раніше. Забули 2022—2023 роки — «зерновий» терор, тривалі комбіновані атаки по Одесі та Одеській області? У тому, що відбувається зараз, нема нічого дивного. Це демонструє, зокрема, що Росія не має достатнього ресурсу для терору такого рівня одночасно всіх регіонів України. Ворог концентрує увагу на окремо взятій області, в даному випадку — на Одещині, і планомірно по ній відпрацьовує.

Морозні, подекуди навіть сніжні, дні й ночі переживає Одещина. Велика територія України потерпає від значних снігопадів і мінусових температур, коли стовпчик термометра опускається нижче 20 градусів.

Але більше, ніж зима, лютує ворог: сипле і сипле на нашу землю безпілотники, крилаті й балістичні ракети.

Які монастирі країни повні «ждунів»

Викриття журналістами «Слідство.Інфо» підпільної школи МП у Голосіївському монастирі, що в Києві, спричинило чималий резонанс. «Як таке могло коїтися в центрі столиці, на очах у громадськості, держави та спецслужб?» — обурюються громадяни. Могло. Ба більше, виглядає, що цей випадок не поодинокий. «Рускій мір» відкладає свої личинки по тисячах парафій в Україні: тут не тільки вчать дітей, а й переховують ворогів, зберігають зброю, не кажучи вже про те, що моляться за патріарха Кирила й провадять антиукраїнську діяльність.

Нижче — розповідь «Лівого берега» (https://lb.ua) про найбільші «русміровські» центри по всій країні.

Ця тема нуртує серед нас навіть не із 2014 року, коли «брати», нагло порушивши всі міжнародні правила і закони, всі свої обіцянки-цяцянки (Біловезькі угоди, Будапештський меморандум та інші договори про «мир, дружбу, непорушність кордонів»), вдерлися на територію Криму, а згодом, як та сарана, полізли на Донеччину і Луганщину. І не з 2022-го, коли вони, прихопивши парадні костюмчики, готувалися марширувати Хрещатиком…

Перед тим були репресії не таких уже й давніх часів другої половини ХХ століття, була Друга світова, був великий терор кінця 1930-х, був Голодомор 1932—1933 років (як і винищення голодом у 1946—1947 та 1921—1922 роках), були хвилі депортацій українців і корінних народів України на землі «неісходімиє»… А в домівки заморених голодом, розстріляних, виселених і переміщених українців, кримських татар, греків, караїмів, німців і представників інших народів, які не корилися імперській владі (що російській, що радянській), заселяли лояльний люд. Передусім — росіян, а за ними — малоросів (так-так, з-поміж нас і нині багато тих, хто народжений з діда-прадіда українцем, але на кремлівську зірку молиться, забувши про рідне коріння, рідну мову і рідну віру).

8 січня у Центральній міській бібліотеці ім. Івана Франка відбулася зустріч редактора газети «Чорноморські новини» Івана Мельника з відвідувачами книгозбірні. Це була жива розмова читачів з газетою, зініційована колективом бібліотеки, за що йому велика подяка від редакції «ЧН».

В останні роки ця бібліотека, втім, як і біль-шість інших, не має можливості передплачувати навіть місцеву періодику. А попит серед її відвідувачів на друковане слово ніколи не згасав. Тож редакції деяких одеських газет, зокрема й «ЧН», постійно дарують провідним книго-збірням міста свіжі примірники. Завдяки цьому читачі мають змогу знайомитися з оперативною, перевіреною інформацією, аналітичними публікаціями про суспільно-політичне життя Одещини, України і світу.

Іван Мельник розповів дещо з історії «Чорноморських новин». Зокрема про те, що у липні газеті сповниться 109 років, і 97 із них вона виходить українською мовою, а це яскраво засвідчує українську ідентичність нашого краю.

Були запитання від читачів, були пропозиції щодо тем для майбутніх публікацій, були взаємні добрі побажання.

8 січня в Музеї української книги Бібліотеки Грушевського відкрилася персональна виставка знаного митця, голови Одеської обласної організації НСХУ Анатолія Горбенка. Подія-зустріч стала помітним акцентом культурного життя міста, об’єднавши мистецтво, книгу та живий діалог із сучасним українським художником.

Символічно, що саме ця виставка відкрила перший ювілейний рік Музею української книги. У 2026-у цей простір відзначатиме п’ятиліття свого заснування. Відтак виставковий проєкт Анатолія Горбенка став своєрідною точкою відліку ювілейних подій, підкреслюючи роль музею як важливого простору збереження та осмислення української культурної спадщини.

Персональна виставка народного художника України Анатолія Горбенка стала справжнім ретроспективним поглядом на творчий шлях митця.

Представлені картини охоплюють майже чотири десятиліття: від робіт 1988 року до зовсім свіжих творів 2025-го. Глядачі мають змогу побачити ліричні зимові мотиви, український степ, море та затишні куточки Седнева, Одеси й Чорноморська. Художник приділяє багато уваги українському селу. На полотні «Сільське містечко» (2018) показано стару дерев’яну архітектуру, передану густими, фактурними мазками. Інший пейзаж — «Сонце сідає» (2019), де сніг на дахах хатинок буквально світиться від вечірнього проміння, — навіює теплі спогади про спокійні часи. Але експозиція різко змінює тональність, коли переходимо до творів останніх років. Картина з морським узбережжям, де замість відпочивальників бачимо балансуючі камені поруч із протитанковими «їжаками», стає метафорою нашої дійсності.

«Поезія живе зі мною з дитинства, ще з першого віршика про зайчика, написаного у сім років. Але саме повномасштабне вторгнення дало мені поштовх до активної творчості. Моя поезія різноманітна — від пронизливої воєнної та патріотичної до інтимної лірики. А ще люблю оспівувати природу, порушувати соціальні теми, з гумором писати на злобу дня», — так про себе розповіла у листі до редакції наша землячка Людмила Подмогильна, з якою ми познайомилися на вечорі пам’яті Галини Могильницької «Вартові Української церкви».

Народилася пані Людмила 1982 року на Одещині. Нинішнім своїм домом і джерелом натхнення називає мальовниче село Ярославку, що у Білгород-Дністровському районі. «Понад двадцять років працюю вчителькою музики та мистецтва у Ярославському ліцеї. Найбільшою цінністю мого життя є троє синів. Намагаємося виховувати їх на власному прикладі разом із чоловіком, який з перших днів війни 2022-го став на захист нашої держави», — додає вона.

Інструкція для медичного застосування лікарського засобу як дзеркало наших страхів

Таблетки та інші лікарські засоби вже давно стали невід’ємною частиною життя сучасної людини. Вони символізують не лише медичну допомогу, а й надію на одужання, полегшення симптомів та повернення до звичного ритму життя. Для багатьох прийом пігулки асоціюється з контролем над власним здоров’ям й упевненістю, що навіть серйозна хвороба буде подолана.

Відкривши упаковку ліків, ми перш за все натрапляємо не на таблетку, а на аркуш паперу, складений у кілька разів. Це — інструкція або листок-вкладка, де надрукована інформація про препарат та його застосування. Вона є універсальним документом для пацієнта, робочим інструментом для фахівців і відповідає юридичним вимогам. Тому в одному тексті є зрозумілі поради («як приймати», «коли звернутися до лікаря») і розділи, які без спеціальної підготовки майже неможливо зрозуміти. Пацієнт не зобов’язаний осягати фармакокінетичні показники, аналізувати біодоступність чи період напіввиведення, робити висновки з механізму дії. Нерозуміння цих розділів не означає недостатню обізнаність і не ставить під загрозу лікування.

Завдяки ревайлдинг-проєкту  Pelican Way of LIFE, який втілювався впродовж останніх шести років, у водно-болотних екосистемах Європи дедалі частіше почали з’являтися кучеряві пелікани.

Ці величні й миролюбні птахи є справжніми індикаторами здорових екосистем. Коли вони починають успішно гніздитися й розширювати свої популяції, це означає, що озера, дельти та болота, від яких вони залежать, також відновлюються.

Одеська міськрада оприлюднила відповіді на запитання щодо роботи транспорту, з якими одесити звертаються найчастіше.

Чому так довго не ходить електротранспорт?

Унаслідок масових пошкоджень обладнання ДТЕК без електропостачання залишилися всі тягові підстанції, що живлять контактну мережу трамваїв і тролейбусів. Пріоритетом стало забезпечення світлом житлових будинків та соціальних об’єктів. Потужностей для відновлення руху електротранспорту наразі бракує, тому його роботу призупинено.

Промова на Межу року 2025-го

Якщо хоч на мить вимкнутися зі стрімкого й карколомного лету сучасного моменту, який обвис гронами тривог і трагедій, то може з’явитися шанс хоч трішки привідкрити завісу, яка ховає від нас іще більш трагічну суть того, що відбувається.

І тоді виявиться, що водевіль дурили трампа та злочинця путіна є лише прикриттям процесів набагато масштабніших, ніж можуть собі уявити ці два недалекі персонажі. Самі по собі вони нікчемні. Однак вони є лише проявами величезних тектонічних зсувів у самоорганізації вселенської людської спільноти.

Південь України сьогодні динамічно й свідомо позбувається російських культурних ідеологем. Замість чужих повертаються питомо українські традиції, а ще на їх основі народжуються нові — життєствердні, зрозумілі для нашого люду.

Одну із таких традицій започаткувала в Одесі команда «Вишиванкового фестивалю», запросивши земляків до спільної коляди. І ця ідея знайшла відгук — до Різдва на узбережжі свободи приєдналася понад тисяча людей.

Для чого Зеленському «перезавантаження» Буданова, Федорова, Шмигаля, Малюка та інших

Українська політика — річ не те щоб нудна, але справді епохальні події в ній відбуваються не так уже й часто. Велике кадрове перезавантаження перших днів січня претендує стати саме такою «великою річчю».

Особливо, якщо зважити, що зміна кадрової дислокації Кирила Буданова, Дениса Шмигаля, Михайла Федорова, Василя Малюка та інших топових посадовців — це лише перша партія з прогнозованих відставок/призначень у рамках умовної кампанії оновлення Зеленського до «версії 3.0».

На новорічно-різдвяному благодійному ярмарку, який цими днями відбувся у Балті, для фронту зібрали майже 400 тисяч гривень, повідомляє https://novynar.city.

Подія об’єднала громаду довкола спіль-ної мети — допомогти українським захисникам, подарувавши при цьому балтянам відчуття єдності, надії та справжнього різдвяного тепла.

В Одесі презентували масштабний культурно-освітній проєкт ODESA ID, покликаний переосмислити та зміцнити українську ідентичність міста. Його головна мета — створити власну рамку самоусвідомлення Одеси як невід’ємної частини України.

«2026 рік ми присвячуємо темі української ідентичності. Одеса завжди була багатонаціональним і багатокультурним містом. Тут перепліталися різні традиції та культури. Але коріння Одеси — українське. Саме воно визначає її розвиток», — зазначив в.о. міського голови Ігор Коваль.

В Одеській обласній військовій адміністрації, підсумовуючи рік, що минув, назвали основні досягнення в освітній галузі:

— створено нові сучасні укриття у ще чотирьох громадах області, перша підземна школа запрацювала у Молодіжненському ліцеї; сім закладів освіти забезпечені сонячними панелями та автономним живленням;

Фундація Лозинських ухвалила 73 стипендії для студентів в Україні

Фундація Лозинських була заснована у штаті Нью-Йорк у 1998 році після смерті др-а Івана Лозинського, юриста за освітою, адвоката та судді з України, який приїхав до Америки як емігрант і займався підприємництвом. Його бажанням було допомагати молодим особам в Україні здобути вищу освіту, бо, як він завжди казав, Україні потрібні розумні, тобто освічені, люди.

Основні фонди для Фундації походили від спадку Івана Лозинського. Її заснували його сестра та племінники, щоби вшанувати пам’ять пана Івана та його молодшого брата Євгена, який помер двадцять років раніше. Обидва брати походили з Івано-Франківщини, були членами української молодіжної організації «Пласт» та Організації українських націоналістів.

Заява Меджлісу кримськотатарського народу щодо проєкту «мирного плану»

Меджліс кримськотатарського народу як вищий представницький орган корінного народу України вітає зусилля Президента України, Президента Сполучених Штатів Америки, глав держав і урядів країн-членів Європейського Союзу задля забезпечення безпеки, суверенітету та процвітання незалежної Української держави.

У Меджлісі кримськотатарського народу відзначають також кропітку роботу, здійснену представниками України в ході складних переговорів, зумовлених особливою позицією США щодо широкого спектра питань, пов’язаних із російсько-українською війною.