Бульбашки під горіхом

На нашому кутку дядько Микола був другою людиною, яка побувала за кордоном. Пальма першості назавжди залишилася за бухгалтеркою районної газети — тендітною Нілою, біографія якої була яскраво осяяна десятиденною туристичною поїздкою до Румунії. Особливий статус жінки дозволяв їй навіть трохи зверхньо дивитися на сусідів і всіх тих, хто не перетинав державних кордонів СРСР.

А дядько Микола був на Кубі, аж в Америці! Делегація, у складі якої він двічі перелітав океан, порівну складалася, розповідав, із простих людей і начальства. Наш партійний Микола Іванович на посаді досвідченого заготівельника, про що не раз писала районна газета, із року в рік перевиконував план із заготівель лікарських трав, кабакового насіння і кролячих шкурок. Тож не за гарні очі потрапив до списку обраних для такої далекої закордонної подорожі.

Казали, на той час по лінії зовнішторгу наш район мав якісь прямі угоди про поставки сировини для фармацевтичної промисловості котроїсь із європейських країн. Деталей цієї угоди ніхто з простих людей не знав, але вигода від неї була для місцевих очевидною: за зібраний, висушений і зданий заготівельникам якісний польовий хвощ, спориш, кукурудзяні рильця, тисячолисник, липовий цвіт і першосортне кабакове насіння райзаготконтора отримувала імпортні товари, які за талончиками розподілялися між тими, хто не лінувався походити з мішечком по степу, допомагаючи країні заробляти на югославські шкіряні туфлі та на дефіцитні мохерові кофти.

Отож, коли згадують, що небіжчик-СРСР заробляв валюту, спродуючи газ і нафту, я сміливо та зі знанням справи можу додати, що також і кабаки, вирощені на Миколаївщині.

Скільки ми тоді почули від Миколи Івановича розповідей про Кубу, про незбагненно далекий від нас Острів Свободи! Цікавили деталі: який він, океан, де купався наш сусід, що там люди їдять, на чому їздять, у що одягнуті, взагалі, як живуть під самісіньким носом у вороже налаштованих до нас США наші незрадливі побратими по соцтабору?!

Зрозуміло, що туристам там показували найкраще, але від прискіпливого ока нашого земляка не втекла тоді й гола правда. 

— Не шикують, — багатозначно казав, не вдаючись до деталей, — але всі білозубі й усміхнені, на вулицях танцюють!

Привіз він із закордонної подорожі цілий чемодан яскравих футболок, рому, сигар і торбу зацукрених скибочок тропічних фруктів, якими пригощав усіх сусідських дітей. Комусь навіть дісталася кубинська монетка!

Нескінченних згадок про Кубу вистачило на роки! Дядько 

Микола якось продемонстру-

вав усім цікавим випробуване ним у тамтешньому готелі диво: джакузі! 

Зійшовся увесь куток. Під розлогим горіхом на подвір’ї стояла стара діжка з водою, до якої він приладнав двигуна. Клацав перемикачем — і вода у діжці починала гучно булькотіти. Для підсилення ефекту горда за чоловіка тітка Тася, його дружина, хлюпнула у воду шампуню, такої популярної на той час пахучої «Вербени».

Піна величезним грибом піднялася над діжкою і лавою потекла по подвір’ю…

— То оце так в Америці миються? — згадую, запитала моя мама.

Всі почали сміятися. Ніхто не наважився тоді полізти у діжку під струмом, щоб на собі випробувати «розслабляющєє дєйствіє» саморобного джакузі. 

Через багато-багато років ми сиділи і роздивлялися фотографії та переглядали відео, зняте мною в Сполучених Штатах. Згадали тоді й сусідську діжку, з якої сунула піна. Каліфорнійська сім’я, в якій я жила під час подорожі до Америки, також мала на своєму подвір’ї басейн з блакитною водою і досить простору ємність, оздоблену деревом, яка в робочому стані збереглася ще з 1970-х. 

У басейні я хлюпалася, а ось джакузі, хоч і пропонували, не скористалася. Та ємність зберігається господарями як пам’ять про батьків, тож користуються нею, раритетною, не часто. 

Кубинці, тепер розумію, копіювали у сусідів картинки заможного життя, щоб показати розкіш гостям, хоча самі жили дуже скромно, навіть бідно.

— Басейн посеред двору. Ці люди — мільйонери? — роздивляючись знімки, запитала мама.

— Ні, — відповіла їй, — лікарі, які дуже багато працюють і заробляють на пристойне життя. Басейни у них майже у кожному дворі. Це гарно і комфортно. Приватні будинки мають всі заможні люди. Як і у нас тепер. І парканами від сусідів ніхто не відгороджується.

— І ми не бідні. Може, й собі басейн викопаємо?

— Давайте!

— Поросята потопляться! І качок не відгониш! 

Жарти жартами, але, отримавши садибу у спадок, я з жахом зрозуміла, що на досить великій території… практично нема місця для самих господарів, для елементарного відпочинку, а відтак і для нормального людського життя. 

Корівник, сінник, свинарник, численні перетягнуті сітками загорожі для курей-гусей-качок, кролячі клітки, окремі загорожі для курчат, козирне місце для баранців... Роками розбираємо їх, щоб звільнити місце для просторої бесідки, для тандира, щоб розбити квітник.

Для «комфорту» господарів був лише притулений до старої вишні мангал, невеличкий столик біля нього зі старими стіль-цями і лавочка біля воріт, на яку зрідка примощувалися погомоніти сусіди. Ні, у просторих будинках (їх аж два!) — повний комфорт і порядок: шафи трі-щать від постільного, від нових ковдр і рушників, полиці заставлені сервізами і кришталем, із якого, як правило, ніхто ніколи не їв і не пив, а на нових диванах і кріслах сидіти дозволялося хіба що гостям.

— Нема часу вилежуватися, — завжди казала мама. І все бігом та бігом у неї було.

До останнього наші батьки тягнуть на собі господарство, яке забирає стільки сили і здоров’я, щоб самим вижити і неодмінно допомагати дітям й онукам. Садять городину, тримають худобу, розводять курей… Коли це давно вже зайве — не зупиняються, навіть ображаються, якщо спробуєш відмовитися від домашнього харчу.

А коли все вже є — не залишається часу на саме життя.

Цікаво, що басейни в нашому містечку люди вже мають. Що-правда, лише ті, хто нині будується, маючи гроші й бажання зводити сучасні хати на два, а то й на три поверхи. 

Дехто повертається до батьків-ського двору, залишивши своїм дітям й онукам у містах оселі. Приватний будинок, погодьтеся, — це завжди беззаперечний комфорт, якого в клітці міської квартири, навіть дорого умебльованій і зі зручностями, не маєш.

Практично при кожній садибі нині розбивають чи оновлюють садки. Квітники люди почали засаджувати здебільшого з вулиці, щоб усім було гарно й радісно, а не біля порогу і ближче до вікон, як колись.

Це радує, адже є доказом того, що наші не збираються зриватися з рідних місць. Хіба що в подорожі, на моря та за моря, подивитися, як там люди живуть, можливо, аж на Кубу, а то й далі.

Ніна ЗАЛЕВСЬКА.

Переглядів: 826
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua