Дуже гроші потрібні…

Я можу вам відразу пообіцяти, що ніяких додаткових податків не буде, однозначно, і ніхто всерйоз в уряді не розглядає цю тему, і я не знаю, звідки ця тема з’явилася!

М. Азаров, 27 березня 2012 р.

Так нових податків ніхто й не пропонує, тут би зі старими розі­братися. А тема, до відома Миколи Яновича, з’явилася 15 лютого поточного року, коли член керованої ним Партії регіонів Г.Калетнік зареєстрував під №10051 законопроект «Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо збору за користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення)».

Ідея законопроекту проста, як правда. Автор спочатку нагадує головні проблеми аграрного сектору країни, визначені в Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 року (є й така): «відсутність мотивації до праці, бідність, трудова міграція, безробіття, занепад со­ціальної інфраструктури, поглиблення демографічної кризи та вимирання сіл». Причину всіх цих кар єгипетських автор бачить в убогості місцевих бюджетів, зумовленій, зокрема, «незначними асигнуваннями власниками і користувачами земель сільськогосподарського призначення коштів на розвиток українського села».

Нещодавно, зустрічаючись із кандидатами на посади голів районних державних адміністрацій, президент країни привернув їхню увагу до дуже важливого питання ефективної організації весняно-польових робіт на місцях. «Потрібно, — сказав В. Янукович, — подивитися зараз, що нам треба зробити на селі, які провести роботи. Разом із головами обласних державних адміністрацій по-хазяйськи підійти й подивитися — що зробити в першу чергу, у другу, третю, чим допомогти фермерам». Не минуло й тижня, як прем’єр-міністр, відкриваючи засідання уряду, звернувся до селян і повідомив: «Починається отелення. Сміливо залишайте на відгодівлю нетелей та бичків. Уряд підтримає вас…»

Тобто, як писали свого часу, «весна входить у свої права». І не приліт граків — цього перша ознака, а увага перших осіб держави до польових робіт, села і, як з’ясувалося, до отелення.

Якщо розпочати з польових робіт, то саме на часі вияснити, що відбувається із землею та земельною реформою, яка все ще триває. Звелася вона, правда, до одного-єдиного питання: то бути чи не бути в країні вільному ринку сільськогосподарських земель? А якщо бути — де про нього закон, а також безліч інших передумов введення шуканого ринку?

Ставлення громадян, зокрема тих, хто живе у сільській місцевості і має земельні ділянки, соціологи вияснили. Нагадаємо стисло: ставлення це не особливо радісне, й позитивних очікувань не містить.

Але, дотримуючись принципів римського права, потрібно вислухати й іншу сторону — владу. Що вона думає і робить, аби ринок був. І був такий прозорий, чистий та привабливий, що до аграрного сектору країни інвестори вишикуються в довгу чергу, а селяни заживуть, як на картинах Жана Антуана Ватто. Якщо хтось не пам’ятає, то повірте на слово: заживуть красиво, пасторально, в оточенні ягнят, а також нетелей та бичків, яким допомагатимуть уряд і прем’єр-міністр особисто…

Доля законопроекту «Про ринок земель», який покликаний запустити ринкові механізми купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення в Україні, досі залишається невизначеною. Народні депутати проголосували за нього в першому читанні наприкінці минулого року, але тепер визнають, що навряд чи витягатимуть його з довгої шухляди до завершення парламентських виборів. Експерти припускають, що така позиція народних обранців пояснюється тим, що вони наперед знають: закон має суттєві недоліки і навряд чи повною мірою задовольнить українського селянина.

Тож кого має задовольнити новий закон? Це стало темою нашої розмови з президентом Українського приватного благодійного фонду «Агроекодопомога», юристом, головою ради старійшин міжнародної громадської організації «Ми Українці» Степаном ДЯЧЕНКОМ.

— Як на вашу думку, чи готова Україна до земельної реформи?

— Однозначно — ні. І це не лише моя думка, а й багатьох фахівців. За сьогоднішніх реалій є велика загроза, що земельна реформа завершиться тим, що унікальні українські чорноземи (а вони становлять 2/3 світових запасів) скупить група грошовитих магнатів, а пізніше перепродасть їх іноземцям, заробивши на цьому, за підрахунками експертів, понад 400 мільярдів доларів. А це — 10 річних бюджетів України! У нас вже є прикрий досвід 1990-х, коли нібито задля формування середнього класу була проведена масштабна приватизація промислових об’єктів, але таким чином, що більшість населення обіцяних статків не дочекалася, зате утвердилося поняття «кланової олігархії».

Нам насамперед слід визначитися, що ми виставляємо на ринок — товар чи цінності національної ваги? Уся багатовікова історія України свідчить, що основна боротьба на території нашої держави точилася саме за родючі ґрунти. І за цей великий період в інтересах українців відбулося тільки дві повноцінні реформи. Першу провели в IX — XI ст. — вона узаконила право населення на землю. А другу здійснило козацтво за часів правління Богдана Хмельницького, передавши відібрані у Речі Посполитої наділи у користування селянам та козакам. Але наскільки слід виважено підходити до цього питання, показує подальша історія. І століття не минуло після смерті відомого гетьмана, як російські поміщики захопили всі без винятку українські землі й закріпачили вільне населення.

Ні більшовицькі, ні сталінські земельні реформи полегшення селянам не принесли. А тепер колишні колгоспи і радгоспи переростають у латифундії буржуазії, де місця селянину знову нема. Та є тенденції більш небезпечні, які загалом стосуються усунення українського селянства з історичної арени. У нас ще земельна реформа не розпочалася, а, скажімо, в Китаї вже створено два інвестиційні фонди для скуповування українських земель — у 10 мільярдів і 5 мільярдів доларів, у Лівії — один фонд роз­міром 7 мільярдів доларів, не забаряться й інші країни. Тож слід ви­значитися з метою реформи — для тих, хто працює на землі, чи для групки можновладців, що прагнуть збагатитися на операціях з купівлі-продажу?

Виділення 300 млн грн для пересівання зернових менш за все стосується аграріїв. Є припущення, що у такий спосіб діюча влада хоче зробити «передвиборний подарунок» сільським головам і місцевим органам влади, а міністр АПК — налагодити стосунки з «Сім’єю». Також частину грошей «відмиють» під вибори. Розміри відкатів сягають 30%.

Талантів українських чиновникам не віднімати. Навіть із лютої зими з усіма її негативними наслідками вони здатні «вижати» свої вигоди.

Як відомо, зараз у Кабміні готуються до пересіву озимих культур, що так і не зійшли через цьогорічні аномальні морози, і готові виділити для цього з бюджету 300 млн грн. Ці кошти урядовці ладні віддати аграріям безкоштовно і безповоротно, як компенсацію за втрачені кошти, що були вкладені в посів озимини. Тобто це така собі державна філантропія, яка подається «під соусом» конче необхідної допомоги у важку годину.

Проте менш за все вона стосуватиметься аграріїв. Існують більш тверезі пояснення, чому влада вирішила зайнятися «благодійністю» на тлі «куцого» бюджету, який вже остаточно добивають президентські ініціативи. Це політичні амбіції та, звісно, власний заробіток чиновників.

Резолюцію ПАРЄ, затверджену на зимовій сесії увечері 26 січня, в самій Асамблеї називають найжорсткішою з будь-коли прийнятих щодо України. За документ під назвою «Функціонування демократичних інституцій в Україні» віддали свої голоси 68 європейських депутатів; проти проголосували 8 і 14 утрималися, повідомив «Голос Америки».

Резолюцію прийняли з усіма поправками, внесеними напередодні. Зо­крема, в документі зазначається, що статті 364 (зловживання владою) і 365 (перевищення службових повноважень) Кримінального кодексу «дають змогу постфактум криміналізувати звичайні політичні рішення». А відтак ПАРЄ закликала українську владу «невідкладно внести зміни у ці дві статті Кримінального кодексу відповідно до стандартів Ради Європи та зняти обвинувачення проти членів колишнього уряду, висунуті за цими статтями».

У 2013 році в Україні знімуть мораторій на продаж землі. Закон про ринок землі вже прийнятий парламентом у першому читанні.

Що чекає українське село та сільськогосподарські землі після легалізації закону та зняття мораторію? Про це кореспондент УНІАНу запитав у генерального директора Центру аграрних реформ, експерта, який підтримує найтісніший зв’язок з українським фермерством, учасника робочої групи з підготовки одного з проектів закону про ринок землі Любові МОЛДАВАН.

— Любове Василівно, всі двадцять років, відколи стартувала аграрна реформа, ви багато писали, що Україні слід обрати французький варіант розвитку агросектору. Ви сотні разів доводили журналістам, міністрам, кандидатам у президенти, що нам, як більшості європейських країн, ставку необхідно зробити на розвиток фермерства. Але сьогодні в агросектор прийшли власники облгазів, вугільних та металургійних комбінатів, іноземні компанії. Україна йде шляхом формування латифундії, тобто концентрації сотень тисяч гектарів в одних руках. Чому так сталося і чи означає це, що із мрією про французький варіант розвитку українського села слід попрощатися назавжди?

Угода про асоціацію між ЄС і Україною, якої прагнуть обидві сторони, стала заручницею політичних процесів в Україні. Високі очікування від саміту у Києві, запланованого на понеділок, 19 грудня, можуть не справдитися.

МАЙЖЕ п’ять років, з весни 2007-го, тривали переговори щодо Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною. З технічної точки зору, переговорний процес вважається завершеним. А от з політичної — укладення цієї фундаментальної для майбутніх відносин між Брюсселем і Києвом угоди є проблематичним. Головне питання сьогодні обертається навколо перспективи парафування документа, за яким мало би відбутися його підписання й ратифікація органами Європейського Союзу та парламентами країн-членів спільноти.

Дуже уважно вивчав проект Закону України «Про ринок землі», але досі не можу зрозуміти, звідки взялася цифра 20 тисяч гривень, тобто ціна гектара. Давно відомо: ціна на сільгоспугіддя коливається залежно від природно-кліматичних умов і типів ґрунтів. Уже хоча б з огляду на це вона не може бути однаковою для всієї України.
Економічною ефективністю земельних угідь я почав цікавитися понад три десятиліття тому, коли під керівництвом доктора сільгоспнаук, професора, завідуючого кафедрою ботаніки тоді ще сільгоспінституту Федора Костянтиновича Тихомирова почав вивчення теми культурних пасовищ. Мій науковий наставник був постійним учасником міжнародних конгресів луговодів, одним з провідних учених у царині сільського господарства в колишньому Радянському Союзі.