Моряки — здорові, посилки — безпечні, а учням час за парти

За інформацією Центру громадського здоров’я МОЗ України, станом на 13 лютого у світі зареєстровано 60331 лабораторно підтверджений випадок нової коронавірусної інфекції COVID-19, з них 1369 — летальні.

Різке зростання кількості випадків пов’язане з новим методом діагностики захворювання, який почали використовувати у провінції Хубей. Цей метод, крім лабораторних досліджень та характерних симптомів, передбачає використання комп’ютерної томографії легень для виявлення симптомів пневмонії, спровокованої новим коронавірусом.

Практично 80% усіх випадків COVID-19 зафіксовано в одній провінції Китаю — Хубей, за межами КНР — 455 випадків у 24 країнах.

В Україні жодного лабораторно підтвердженого випадку COVID-19 не зафіксовано.

Цими днями генеральний консул КНР в Одесі Сун Ліцюнь вважав своїм обов’язком поінформувати представників місцевих ЗМІ про ситуацію, яка склалася в Ухані. На брифінгу в дипустанові він запевнив, що влада Китаю робить усе можливе для боротьби з небезпечним вірусом, проти якого розроблено потужну стратегію і вона успішно реалізовується.

Усе, що залишилось, — земля

Опитування, яке я проводив упродовж січня в Ренійському та Ізмаїльському районах, засвідчило: практично всі, з ким спілкувався, виступають проти відкриття ринку землі. Але є й ті, хто ще не визначився, як і ті, хто за скасування мораторію на її продаж. Утім, таких виявилося лише троє із 38 моїх респондентів. Пояснення приблизно однакове: у людей, особливо похилого віку, нема коштів для серйозного лікування (операцій) і допомогти їм нікому, тому єдина можливість продовжити життя хоч на кілька років — продати свій пай. Я розумію, що відкривати ринок землі передчасно, аргументував один з моїх співрозмовників, але де знайти цим немічним стареньким гроші на медицину?..

Скажімо, Ілля Келіогло, директор ТОВ «Долинське-Нова», переконаний, що земля повинна бути товаром, а от головний агроном цього ж сільгосппідприємства Микола Черня ще чітко для себе не визначив, чи варто узаконювати її продаж. Обидва, як і деякі інші аграрії-керівники та експерти, вважають, що неофіційно землею і так давно торгують. Але за копійки. А з відкриттям повноцінного ринку, за прогнозами Світового банку, ціни зросли б до 3,5 тисячі доларів за гектар. Зараз же землю (через договір міни, тобто коли кілька гектарів хорошої землі сільгосппризначення у зручному місці обмінюються на кілька соток в іншій області, шляхом фіктивного договору-позики під заставу ділянки, яка оформляється через розписку, довгострокової оренди на 40—50 років і т.д.) скуповують за тисячу-півтори доларів.

Сплеск сезонної напасті

На Одещині, як і загалом в Україні, на ранок 29 січня не зареєстровано жодного випадку захворювання коронавірусною інфекцією 2019-nCoV, спалахом якої Китай налякав увесь світ.

Однак, як і прогнозувалося, наприкінці січня сезонна напасть — грип і ГРВІ — переросла в епідемію. Нині переживаємо пік захворювання, який з наступного тижня, стверджують фахівці, поступово піде на спад.

У нас, зокрема, циркулюють свинячий грип H1N1 і віруси негрипозного походження, у тому числі й парагрипу. Про це на брифінгу розповіла головний лікар Одеської міської інфекційної лікарні Світлана Лаврюкова.

Вона повідомила, що зараз спостерігається наплив пацієнтів з діагнозом респіраторна вірусна інфекція і грип. Потік людей настільки збільшився, що довелося відкрити додаткове, сьоме відділення. У декого з пацієнтів хвороба проходить дуже складно, але важких пневмоній, які загрожують життю, нема.

Чи все дійсне розумне?

Останнім часом дедалі більше підстав сумніватися в мудрості філософа Гегеля, який стверджував, що все дійсне є розумним, а все розумне — дійсним. Світ стає свідком прийняття рішень, наслідки яких не те що важко, а неможливо збагнути.

Хто висмикнув чеку?

Чи є сенс сперечатися про те, коли і хто першим висмикнув чеку з гранати або, як висловився колишній віце-президент США Байден, «кинув динаміт у бочку з порохом»? Чеку назад не вставити, а від бочки хочеться втекти подалі. Було б куди, але, схоже, нікуди. Глобус маленький. Від того, як спалося президенту Путіну перед анексією Криму, від того, з якої ноги встав з ліжка президент Трамп перед тим, як віддав наказ убити іранського генерала Касема Сулеймані, залежать долі багатьох людей у різних частинах світу.

Та що тут нового? Лідерів іноземних держав і раніше вбивали за наказом зовнішніх чи внутрішніх ворогів де завгодно. Президента Афганістану Аміна радянський спецназ убив у його власному палаці, а до Папи Римського Івана-Павла ІІ чекісти вбивць підсилали двічі. Але досі це (за будь-якого результату) робилося так, щоб зберігалася можливість збрехати: ми там ні до чого, нас там не було і нема.

Трамп віддав наказ вбити іранського генерала відкрито. Демонстративно. Вирішив, що ліквідувати «терориста №1» на території чужої країни може, не посилаючись на міжнародне право і навіть на закони своєї країни, що передбачають перед початком воєнних дій консультації глави держави з Конгресом. А те, що вбивство Касема Сулеймані призведе до жорсткого ірано-американського зіткнення, доповідали президенту США неодноразово.

Не вижив ніхто...

8 січня прилетіла трагічна звістка з Ірану – на околиці Тегерана розбився пасажирський літак авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України», який прямував до Києва. Усі 167 пасажирів та 9 членів екіпажу загинули.

На момент здачі цього номера у друк причини трагедії не встановлені. США та Канада заявили, що лайнер, імовірно, був збитий іранською ракетою. Влада Ірану звинувачення відкидає. Українська сторона не поспішає зайняти ту чи іншу позицію: Президент Володимир Зеленський 10 січня заявив, що версія про влучання ракети в український літак в Ірані не виключається, але наразі не підтверджена, і закликав міжнародних партнерів надати дані, які є у них і які стосуються трагедії, у розпорядження комісії з розслідування причин авіакатастрофи.

Коли влада розділена і коли вона неподільна

Цього тижня у світовій політиці відбулися дві важливі події. Палата представників Конгресу проголосувала за імпічмент 45-у президенту Сполучених Штатів Дональду Трампу, а її величність Єлизавета ІІ виступила в Палаті громад Сполученого Королівства з тронною промовою.

Захист «свідка»

Великобританія від України (якщо виключити географію) дальше, ніж США. Як на нашій країні позначиться промова, написана прем’єр-міністром Борисом Джонсоном, який переміг на виборах 12 грудня, — невідомо. Невідомо також, як рішення Великобританії покинути Євросоюз вплине на економіку більшості країн Європи. Втім, цей процес 31 січня 2020-го тільки розпочнеться. Упродовж наступного року чекають важкі переговори про укладення торгової угоди з Євросоюзом та низки двосторонніх торговельних і політичних угод з різними країнами. У тому числі, ймовірно, і з Україною. Хотілося б думати, що гірше не буде, але чи буде краще — велике питання.

Нічия = перемозі?

Судячи з реакції соцмереж та ЗМІ на саміт «нормандського формату» у Парижі, Україну це зачепило значно сильніше, ніж Росію. Такий висновок можна зробити, просто оцінивши кількість публікацій. Можливо, так сталося через новину про те, що через махінації з допінгом наших «дорогих сусідів» на чотири роки викреслили зі світового спорту? Заслужено. Але Україна на це звернула мало уваги: 9 грудня всі ми «були в Парижі». А 10-го зранку — від душі відлягло. Адже найпопулярніший у нас висновок щодо саміту, що «він нічим не закінчився», а це, на думку більшості коментаторів, є найбільшою удачею для України в ситуації, яка склалася. Чи так це насправді?

Нам видається дуже важливим один момент з підсумкової прес-конференції саміту, коли канцлер Німеччини Ангела Меркель сказала, що «Мінські угоди» — не є чимось непорушним, що їх цілком можна і треба пристосувати до вимог часу, адже з моменту їх підписання минуло довгих п’ять воєнних років. Тисячі полеглих, десятки тисяч скалічених, сотні тисяч знедолених, мільйони біженців, вщент зруйнований регіон, який забезпечував третину українського ВВП… Як можна зараз просто виконувати те, що було підписано до всього цього? Тоді все, що прописано в тих угодах, і треба було робити. Окупаційні війська виводити в тому числі. А Росія замість цього лише розкручувала сильніше маховик агресивної війни. Тож тепер — звиняйте…

За сказане канцлером Німеччини і варто зачепитися Україні, наполягати на адаптації Мінських угод до умов сьогодення, формулювати конкретні варіанти, пропонувати розрахунки. Здається, саме на цьому шляху нам, якщо й не перемога близька світить, то принаймні цей шлях є логічним, уже підтриманим союзником, а тому — цілком реальним. А там — подивимось.

Два дні у Лондоні

Ювілейні заходи завжди починаються зі свята, але іноді закінчуються скандалом. Дводенний лондонський саміт лідери 29 держав Північноатлантичного альянсу відсвяткували широко, з розмахом, але без низки скандалів не обійшлося.

Куди плисти після сімдесяти?

За сімдесят років існування військово-політична організація НАТО звідала лише одну справжню кризу, коли в кінці 1991-го у зв’язку з розпадом СРСР залишилася без свого супротивника. Західна ядерна парасолька над світом, військові бази на чужих територіях, стримування комуністичної агресії — все, здавалося б, втратило сенс. На розпуску НАТО одночасно з Варшавським договором наполягав Горбачов, і багато хто з його західних колег таку ідею підтримували. І потайки підраховували гроші, які планували заощадити.

На щастя, знайшлися тоді політики, які радили з розпуском НАТО почекати. У сенсі — шкода ламати дорогу іграшку, раптом знадобиться. Однак ідея економії на безпеці прижилася. Особливо — в Старій Європі, де впродовж двадцяти років видатки на утримання армій скорочувалися, а витрати на озброєння зберігалися хіба як частина високоприбуткового бізнесу. У США відбувалися подібні процеси, але повільніше, оскільки «цивільна» економіка там була і залишається прив’язаною до військово-промислового комплексу.

Розпродаж землі — це реальний злочин

Юлія Тимошенко озвучила Маніфест Штабу захисту землі. «Батьківщина» вимагає проведення референдуму

Земельні закони треба зняти з розгляду, а всі питання щодо долі української сільськогосподарської землі мають вирішити люди на всеукраїнському референдумі. Про це йдеться у Маніфесті Об’єднаного штабу захисту української землі, який підписали представники організацій громадянського суспільства і який озвучила з трибуни Верховної Ради Юлія Тимошенко.

«Понад 20 громадських організацій, профспілки та професійні об’єднання аграріїв, за якими стоять мільйони людей, підписали Маніфест. Вони вважають, що розпродаж землі загрожує національній безпеці країни. Це не політичне рішення, це — реальний злочин, який вимагає розслідування та покарання всіх, хто стоїть за цією аферою», — наголосила голова партії.

За словами Юлії Тимошенко, «Батьківщина» підтримує вимоги Штабу захисту української землі та закликає терміново зняти з розгляду всі земельні законопроєкти і якнайшвидше провести референдум щодо неприпустимості продажу земель сільгосппризначення.

Дрібні фермери — сіль земельної реформи

Кроком, здатним розкрити потужний потенціал української економіки, назвали в ЄС плани українського уряду відкрити ринок землі в нашій країні. Водночас застерегли: реформа має ґрунтуватися на верховенстві права і на принципах сталості, прозорості, справедливості й інклюзивності.

«Дотримуючись незалежного законодавчого процесу в Україні та суверенної процедури прийняття рішень, ми, разом з іншими міжнародними партнерами, готові запропонувати свій досвід і підтримку», — заявили в Представництві ЄС в Україні.

Вкрай важливо, наголошують наші європейські партнери, застосувати захисні механізми до відкриття ринку. Це потрібно, аби уникнути надмірної концентрації землі в руках кількох операторів, забезпечити справедливе ставлення до дрібних власників землі, що хочуть продати свої земельні ділянки, та гарантувати права активних малих фермерів, які прагнуть придбати землі сільськогосподарського призначення. Євросоюз уважно оцінить умови, за якими функціонуватиме ринок сільськогосподарської землі, та як здійснюється контроль над захисними механізмами під час впровадження земельної реформи. Дрібні фермери повинні бути в центрі цієї реформи, включно із тими, які ще не зареєстровані як юридичні особи-фізичні особи, що обробляють сільськогосподарські угіддя. ЄС рекомендував би поставити таких дрібних фермерів в основу системи державної підтримки.

Найдорожчий стратегічний ресурс

Парламентські фракції «Батьківщина», «Опозиційна платформа — За життя», «Європейська солідарність» та депутатська група «За майбутнє» виступають проти продажу земель сільськогосподарського призначення, пише www.pravda.com.ua, посилаючись на виступи представників фракцій на засіданні Верховної Ради 12 листопада.

Лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко: «За оцінками ООН, кількість родючих земель у світі стрімко скорочується. Разом з джерелами питної води. Кожна сьома людина у світі голодує, включаючи дітей. Земля стає у світі найдорожчим стратегічним ресурсом. Сильні, інтелектуальні, розумні країни світу своєю стратегією визначили скуповування у державну власність земель сільгосппризначення як у своїй країні, так і за її межами. У жодному випадку Україні не можна сьогодні позбутися цього стратегічного ресурсу».

Один з лідерів «Опозиційної платформи – За життя» Вадим Рабінович: «Сьогодні вирішальний день у новітній історії України. Багато лиха бачила наша земля, але такого, щоб її продавали, — такого ще не було! Це питання виживання та існування нашої держави. А всім представникам МВФ, Сороса та іншим, чиї загребущі руки тягнуться до землі, я хочу сказати: «Хрєн вам, а не землю України!». Дідька лисого ви отримаєте, а не землю! Коли б я мав талант, я б щас заспівав пісню «Вставай страна огромная». Давайте забудемо всі політичні чвари і пригадаємо, що ми всі – діти України. Ми не дамо продати землю!».

Зупинити аферу влади

Не спитавши народної думки, уряд вніс до парламенту законопроєкти про розпродаж найціннішого скарбу України — сільськогосподарської землі. Аграрії, науковці, політики, всі небайдужі українці б’ють на сполох: це може стати непоправною помилкою. На знак протесту на вулиці Києва і на магістральні траси фермери вивели агротехніку, вони перекривають дороги і проводять мітинги. Соціологія свідчить: українці категорично проти продажу землі! Ми з командою «Батьківщини» вимагаємо від влади дослухатися до людей! Або Україна повстане, і повстане справедливо!

…У мене на столі лежать три документи, які не залишають сумнівів: якщо ми пустимо сільськогосподарську землю з молотка, країну очікують незворотні наслідки.

Першу доповідь склали молоді вчені, які ґрунтовно проаналізували події навколо сільськогосподарської землі у світі. Вони пишуть про земельний бандитизм та грабунок, який панує на планеті. Моторошний приклад: унікальні землі Мадагаскару були продані іноземним корпораціям, і тепер люди опинилися на межі голоду. Всю сільськогосподарську продукцію, яка вирощується в країні, нові власники дочиста вивозять за кордон.

Нема нічого дорожчого за дешевий російський газ

«Нафтогаз» відповів на ультиматум Кремля щодо газових переговорів

У НАК «Нафтогаз України» назвали заяву речника президента РФ Дмитра Пєскова про переговори щодо транзиту газу «російським стилем». Відповідний коментар розмістила пресслужба «Нафтогазу» у Twitter. «Отже, все зводиться до наступного: жодних переговорів про транзитні угоди, поки ми не зупинимо примусове стягнення 3 мільярдів доларів за завершеним арбітражем та не відкинемо інші вимоги в Стокгольмі — спікер Путі-на Пєсков. Ласкаво просимо на комерційні переговори, російський стиль», — йдеться у дописі, повідомляє «Укрінформ».

Раніше Пєсков заявив журналістам, що РФ і Україна не домовляться щодо газу, поки не припиняться судові претензії. «Продовження задіяння арбітражу, висунення якихось претензій в арбітражі робить фактично неможливим досягнення будь-яких домовленостей», — зазначив він.

30 жовтня у Будапешті Путін заявив, що Росії й Україні необхідно обнулити взаємні претензії щодо газової суперечки, при цьому «Газпром» готовий постачати газ українській стороні за значно нижчою ціною, ніж вона платить зараз за «помилковим» реверсом.

«Зробимо» один одного

Монополія влади неминуче призводить до розколу всередині цієї влади. Питання лише в тому, коли це станеться, в якій формі втілиться і з яким результатом.

Централізм без берегів

Більше ста років тому (задовго до «трускавецького тренінгу» і формування монобільшості у Верховній Раді України) з проблемами однопартійної влади в умовах декоративної демократії зіштовхнулися російські більшовики. Теоретично вони були непогано озброєні. У роботах Ульянова (Леніна), починаючи зі «Що робити?» (1902 р.) в парті-йному, а потім у державному будівництві послідовно проводився принцип «демократичного централізму» (ДЦ).

З народовладдям у цього принципу мало спільного. Зате багато спільного з диктатурою. Обов’язковою в системі ДЦ була процедура підпорядкування організацій «нижестоящих вышестоящим», а демо-кратія проявлялася у виборах делегатів на з’їзди. Згодом таких делегатів вищі організації почали призначати самі, а вершиною піраміди влади став вождь. Але до того як система на чолі з вождем остаточно сформувалася, внутрішньопартійні дискусії тривали впродовж десятиліть.

Нема порядку ніде. Україна — не виняток

Останнім часом у частини громадян нашої країни утверджується переконання, що, попри патріотичні заяви глави держави, представники «слуг народу» готують Україну до поступок Росії, які інакше, ніж капітуляцією, не назвеш. Йдеться не про горезвісну «формулу Штайн-маєра», а про стратегію протистояння агресії загалом. У тому сенсі, що подібної стратегії… нема.

Ні капітуляції! Що далі?

Цього тижня міністр закордонних справ України Вадим Пристайко про відсутність такої стратегії у «слуг народу» не посоромився зізнатися. Він прямо сказав очевидну річ. Нам доведеться або домовитися з Росією, або перейти до мобілізаційної моделі економіки, урізавши на третину соціальні програми, включно із зарплатами та пенсіями. І перенаправити ці видатки бюджету на потреби армії. Главі МЗС дорікають у тому, що своїми висловлюваннями він фактично погрожував санкціями власним громадянам. Тим, хто виступає проти капітуляції. Або підштовхує до неприпустимих компромісів українську сторону перед зустрі-ччю лідерів «нормандської четвірки».

Три символи свободи

Сьогодні, 10 жовтня, в Одеському історико-краєзнавчому музеї відкриється пересувна виставка «Фактор свободи», приурочена до Дня захисника України, який святкуватимемо у понеділок.

Виставка створена Українським інститутом національної пам’яті у співпраці з Центром дослідження визвольного руху. Інформаційно-просвітницькі банери розповідають про ідентифікацію українського руху в різні часи.

На 2019 рік припали три ювілеї — Івана Мазепи, Симона Петлюри та Степана Бандери, відтак експозиція розповідає про цих видатних діячів, їхню роль в українській історії. Біографія цих постатей дуже різна, але їх єднає ідея свободи, яку вони прагнули здобути для свого народу. Їхні імена стали символом нашої нації і тавром для її недругів. З вуст прихильників і ворогів ці імена звучали однаково пристрасно: перші вкладали в них захоплення і гордість, а другі — страх і ненависть. Герої виставки жили в складні часи й ухвалювали складні рішення. Цілі покоління їхніх послідовників називали мазепинцями, петлюрівцями, бандерівцями.

У виставці «Фактор свободи» йдеться про виклики, які стояли перед Україною у часи Мазепи, Петлюри і Бандери та про їхні відповіді на ці виклики, про те, як сучасна армія вшановує традиції своїх попередників.

Отруйна таблетка Кремля

Новина про те, що Україна погодилася на умови врегулювання конфлікту на Донбасі, відомі як «формула Штайнмаєра», викликала суперечливі реакції у світі. Деякі оглядачі вбачають у цьому кроці надію на завершення п’ятирічного кривавого конфлікту. Інші кажуть, що поза самою формулою, яку висунув тоді ще міністр закордонних справ Німеччини, а нині її президент Франк-Вальтер Штайнмаєр, є багато запитань, на які нема відповідей. Перші оцінки знаних у світі експертів зібрало Радіо «Свобода» (https://www.radiosvoboda.org). Ось кілька з них.

МЗС Німеччини в мережі Twitter цитує слова свого міністра Гейка Мааса, який вважає, що ця згода України «відкриває наступні двері»: «Мені приємно, що сьогодні конструктивна атмосфера Тристоронньої контактної групи в Мінську призвела до великого сподівання на прогрес. Вона відкриває двері для подальших етапів».

Але вже у першому ж коментарі до цього твіту німецький журналіст Юліан Рьопке запитує: «Де поступки з боку Росії щодо України? Чи лише Україні потрібно піти на поступки, щоб Німеччина та Франція були задоволені?».

Як вирватися із замкнутого кола

Закінчилося літо, і все в українській політиці закрутилося. Не кажіть, що цього ніхто не очікував. Українські виборці свідомо відмовилися від літніх канікул.

Демократія тримається на процедурі

Микола ІІ з’явився на засідання Державної Думи. Коли її голова Михайло Родзянко оголосив перерву, російський самодержець закричав на весь Таврійський палац: «Яка перерва? Давайте працювати!». Уявити таку ситуацію не міг би навіть буйно схиблений. Але подібне сталося

3 вересня 2019 року, в день відкриття сесії Верховної Ради дев’ятого скликання. Коли глава Української держави — Президент Володимир Зеленський зажадав від голови ВР Дмитра Разумкова скасувати вже оголошену п’ятихвилинну перерву.

Найцікавіше, що Разумков перерву скасував. Політологам, котрі обговорюють, яка зараз у нас республіка (не за Конституцією, а фактично), добре б запам’ятати цей чудовий епізод. Процедура, на якій тримається демо-кратія будь-якого зразка, була наочно і демонстративно порушена. Причому, порушена не самодержцем, а всенародно обраним Президентом і спікером законно обраного парламенту.

Середнє політичне

Середня температура хворих по палаті, звісно ж — безглуздість. Але «середню полі-тичну» температуру у Верховній Раді вимірювати можна і потрібно. До останнього часу з цим були проблеми. Десяток виступів з трибуни, пара десятків голосувань тільки приблизно показували, на що хворі пацієнти і якими ліками їх слід лікувати.

Забіг з бар’єрами

Крім обережних методів — законодавчих поступок лобістам великого бізнесу і розподілу бюджетних коштів на користь представників «улюблених» округів — доводилося, певна річ, вдаватися і до нетрадиційної медицини. На зразок роботи з хворими парламентаріями в Адміністрації Президента, запрошеннями їх на співбесіди в СБУ та повідомленнями про підозри на вимогу ГПУ, НАБУ, САП, ДБР та інших відомств.

До хірургічного втручання, втім, справа доходила не завжди. Позбавити «хворого» депутата недоторканності вдавалося рідко. А якщо вдавалося, у нещасних був час піти у відпустку, прикинутися невиліковно хворим, втекти, зрештою, за кордон для заняття кінним спортом. Чи спостерігав за цим глава держави? Так, звісно, але формально не втручався. Прикидався на людях, що в Україні існує розподіл влади — фундаментальний принцип сучасної демократії.

Прохолодний мир і безпідставні надії

Цього тижня нашу країну вперше за двадцять років відвідав прем’єр-міністр Ізраїлю. Звучить голосно, але значення такого візиту для України мінімальне. Важливіше для нас те, що відбувалося на півдні Франції під час зустрічі Еммануеля Макрона і Володимира Путіна. Почнемо з менш важливого.

Нетаньягу

Незважаючи на те, що в Ізраїлі «на чверть колишній наш народ», з цією країною у незалежної України у сфері політики мало спільного. Набагато більше того, що нас розділяє. Не відвідували прем’єр-міністри Ізраїлю нашу країну двадцять років — і нічого не сталося. Прохолодний мир без змін. На відносини двох держав, певна річ, впливає той факт, що масові вбивства євреїв нацистами під час Другої світової війни (Голокост) відбувалися, в тому числі, на території України. Але це емоції. А по різні боки геополітичних барикад наші держави виявилися порівняно недавно. Точніше, з січня 2014 року, коли Росія захопила й анексувала український Крим.

Ізраїль, як і всі цивілізовані держави, не визнає цю анексію. Але і не приєднується до режиму санкцій, які після анексії Криму наклали на Росію західні країни. Зі зрозумілих причин. У результаті воєн із сусідніми державами Ізраїль анексував частину їх територій. Він, як і Росія, є злісним порушником міжнародного права. Причому, у жорсткі-шому варіанті, включаючи невиконання численних резолюцій Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки ООН.

Мертвий сезон триває

Ще місяць політичним оглядачам доведеться послуговуватися чутками і припущеннями, працювати в режимі очікування. Верховна Рада дев’ятого скликання, за оптимістичного сценарію подій, збереться на перше засідання лише 3 вересня. І не факт, що відразу буде сформовано уряд. Часу до початку великого сюжету не так багато, але байдикувати не годиться. Тож займемося сюжетами малими.

Без посередників

На початку серпня кілька авторитетних українських інформаційних агентств і газет стали жертвами масштабної провокації. Цю провокацію, як не дивно, організувала нова влада за участю глави нашої держави. А головний фігурант провокації, глава Офісу президента Андрій Богдан, у відповідь на обурення суспільства (запущеної «качки» зі своїм звільненням) заявив на «Радіо «Свобода», що команді Зеленського журналісти не потрібні. Ця команда спілкується з суспільством без посередників.

Мертвий сезон?

Серпень в українській політиці раніше можна було сміливо називати мертвим сезоном. Все цікаве починалося у вересні, коли веселі й задоволені поверталися на Батьківщину із зарубі-жних курортів народні депутати. Веселі й задоволені з тих самих курортів поверталися в Україну й міністри. У перші два тижні вересня на них чекала важка робота. Треба було узгодити проєкт бюджету на наступний рік і подати його до Верховної Ради. Починався бій за цифри, інтрига, за якою стояли інтереси мільйонів громадян.

Хто кому в Україні політик

Про бюджетну інтригу нині геть забули. В українському медіапросторі більше обговорюють долю собаки Джессі. Її з буксира, захопленого російськими прикордонниками в Керченській протоці, вдалося повернути на Батьківщину. Після собаки на другому місці за важливістю — «шкільна» тема. Тема короткострокового навчання депутатів Верховної Ради, обраних 21 липня на дострокових виборах за списком партії «Слуга народу» разом з депутатами від тієї ж партії у мажоритарних округах.

Ішла влада мостом і впала у річку...

З анекдотів про Вовочку, якщо їх ще можна розповідати. Ніхто в класі не міг пояснити, чим біда відрізняється від катастрофи. А Вовочка не розгубився і проілюстрував: «Якщо коза йде мостом і падає в річку — це біда, але не катастрофа. Якщо ж падає літак з нашим урядом — це катастрофа, але не біда».

Біда, але не катастрофа

Якщо коротко оцінювати підсумки президентських і парламентських виборів 2019 року в Україні, виходить щось середнє між бідою і катастрофою. З одного боку, не сталося нічого поганого. Навіть навпаки. Глава держави обраний абсолютною більшістю тих, хто голосував, а парламент (щодо можливості швидко ухвалювати закони) став чимось середнім між Верховною Радою СРСР і Державною Думою Росії.

Однак жага змін і всенародна підтримка «слуг народу» призвели до того, що зараз де-факто порушений базовий принцип сучасної демократичної держави — принцип поділу виконавчої і законодавчої влади. Двадцять вісім років незалежності для історії, звісно, термін невеликий. Але в цей період поділ двох влад (про судову поки що забудемо) в Україні все ж хоч якось дотримувався.

Двопартійна Україна

Часто доводиться читати, що найефективнішою робота парламенту стає за двопартійної системи представництва. Такої, яка історично склалася в Сполучених Штатах Америки, такої, яка довгий час існувала у Великобританії та в деяких інших демократичних державах Європи. Створити таку систему штучно неможливо. Потрібна критична маса громадян, готових навіть у разі поразки на виборах згуртовано відстоювати інтереси країни. І потрібен сер-йозний привід для об’єднання.

Партія миру і партія опору

У 2014 році таким приводом стала російська агресія. Не формально, а фактично в нашій країні сформувалася двопартійна система у Верховній Раді. Коаліція «Європейська Україна» тоді утворила партію опору агресору. Решта представляли «партію миру», по суті, партію капітуляції перед Росією. Таке становище тривало недовго тому, бо вожді партії опору внутрішню політику не поєднували з політикою зовнішньою. Навіть мови не було про мобілі-заційну економіку, а спроба оголосити воєнний стан у частині держави закінчилася ганебним провалом.

Спекотне літо шостого президента

У політиці не так, як на концерті «Кварталу-95». Глядачі аплодують не вдалим жартам і не смішним пародіям. Їм іноді хочеться, щоб актор оскандалився. А там — що буде, те й буде. Гроші за квитки все одно ніхто не поверне.

Перший іспит Зеленський склав

Перше літо після виборів найважче для нового президента. Одне з головних завдань — ско-ріше позбутися прикметника «новий», діяти так, як ніби з народження видавав за указом указ, призначав своїх на місце чужих і на рівних розмовляв з сильними світу цього. Чим закінчаться сюжети про укази і призначення, стане ясно після виборів до Верховної Ради, а спілкуватися на вищому рівні необхідно зараз. Хоча, на жаль, не на рівних.

Частина виборців із 73%, які проголосували за Зеленського, таємно сподівалася, що перший закордонний візит Володимир Олександрович здійснить до Москви і «повирішує» з Путіним усі питання. Були підозри, що під час відомого візиту лідерів «Опоблоку» до Москви йшлося не стільки про транзит та майбутнє постачання газу в Україну (як показували по телевізору), скільки про можливий саміт «Путін—Зеленський». На такому саміті мав бути, зрозуміло, укладений мир між «братніми країнами» і підписаний своєрід-ний договір про ненапад. Фактично — капітуляція України.

У лабіринтах смутного часу

Останнім часом умови життя людства змінюються так стрімко, що старі терміни для опису суспільних відносин, державних інститутів і навіть орієнтирів на зразок «капіталізм—соціалізм» чи «праві—ліві» треба вживати з великою обережністю. За можливості, уникаючи історичних аналогій. Але буває, що без аналогій не обійтися.

Як змінювати Основний Закон

Як бути, наприклад, у тому випадку, якщо Конституція перестала бути фундаментом, а стала перешкодою для побудови «прекрасного нового світу»? Якщо змінювати Основний Закон, то яким чином і на яких умовах? І хто повинен ініціювати й спрямовувати цей важливий процес? Якби не висловлювання представників команди Президента Зеленського і керівників партії «Слуга народу», конституційні питання можна було б відсунути у майбутнє, а «все міняти», виходячи з конкретних обставин. Удосконалюючи законодавство та його застосування.

Небезпечний прецедент

Конституційний Суд узявся за указ Президента про розпуск ВР

Вердикт суду, тим більше — Конституційного, має виконуватися. Але прийняти його треба згідно з законом, а не під тиском натовпу чи ще когось.

Конституційний суд складає іспит на те, чи є в Україні верховенство права: розгляд законності указу Президента України Володимира Зеленського про розпуск Верховної Ради розпочато. Враховуючи здобуте багаторічним досвідом ставлення суспільства до об’є-ктивності КСУ, майбутнє рішення — визнати указ конституційним чи неконституційним — має бути справедливим, якісно обґрунтованим, зрозумілим і, найголовніше, відповідати Основному Закону.

Поки сторони відповідали на складні запитання суддів, наводячи свої «залізні аргументи», «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua/) звернувся до полі-тичних експертів з проханням оцінити ймовірне рішення КСУ, яке мають оголосити не пізніше 29 червня.

Про рейтинги і гроші

Рішення про відповідність Конституції України указу Президента Володимира Зеленського про припинення повноважень Верховної Ради восьмого скликання і про проведення дострокових парламентських виборів може бути ухвалене впродовж трьох тижнів. У цьому повідомленні засобів масової інформації ключові слова «може бути». Близькі до КС джерела в один голос твердять, що єдності думок серед суддів нема. Тобто рішення схвалять пізніше. Коли воно втратить свою актуальність. Або приймуть таке, що виборчий процес не зупинить.

Ворожба на відсотках

А наразі виборча кампанія набирає обертів. Свідчення цьому — рейтинги політичних партій, які з’явилися в пресі. Довіряти всім ризиковано, а за ступенем достовірності орієнтуватися краще на соціологів, максимально далеких від влади.

Міжнародний дослідницький центр BURI—Україна з Бельгії з 13 по 17 травня, за повідомленням «КиївПравди», провів соці-ологічне дослідження, згідно з яким на виборах до Верховної Ради дев’ятого скликання (при збереженні 5% бар’єру) прой-шли б п’ять партій. «Слуга народу» отримала б 34,7% голосів виборців, «Опозиційна платформа — За життя» Вадима Рабиновича і Віктора Медведчука — 15,1%, ВО «Батьківщина» — 9,5% і «Блок Петра Порошенка «Солідарність» — 8,9%. Такі результати, на думку соціологів, можливі, якби вибори відбулися до кінця травня.

Дуелянти й секунданти

Важко жити у часи перемін, а писати про них — ще важче. Щось не так — потрапиш пальцем у небо. І добре, якщо в небо. Підсумувати враження від промови, яку Володимир Зеленський виголосив у Верховній Раді 20 травня, легко. Воно таке ж, як від вчинку 11 квітня, коли він кинув слухавку в розмові з Петром Порошенком. Але спонтанна грубість, дозволена кандидату на посаду президента, главі держави вже не дозволена. Тим більше, що «рукавичку» кинуто в обличчя верхньому ешелону влади України, включаючи уряд і парламент.

Запрошення на референдум

Секундантами дуелі на стороні Зеленського нібито виступає 73% громадян України, які проголосували за нього у другому турі виборів, але керувати державою ці відсотки не можуть і навіть не уявляють, як це робиться. Команду ж, яку шостий Президент України привів на Печерські пагорби із шоу-бізнесу, ніхто не обирав, але вона, здається, готова братися до роботи під загальним гаслом «ламати — не будувати».

У зоні турбулентності

У понеділок, 20 травня, на урочистому засіданні Верховної Ради обраний на посаду Президента України Володимир Зеленський склав присягу, отримав атрибути глави держави — посвідчення (яке підступно зісковзнуло з церемоніальної подушки на підлогу), печатку, нагрудний знак та булаву, виголосив промову і взявся за роботу.

Своє перше офіційне слово шостий президент країни промовляв у притаманній йому манері — з паузами, акцентами і шпильками (передусім, на адресу урядовців та парламентарів), й завершив його ефектно: «Я розпускаю Верховну Раду України 8-го скликання. Слава Україні! І наостанок. Дорогий народе! Протягом свого життя я намагався робити все, щоб українці усміхалися. Це була моя місія. Тепер я робитиму все, щоб українці принаймні більше не плакали».

«Пристебніть паски! Україна — у зоні турбулентності», — ця порада чи не найчастіше звучить з понеділка у коментарях на всіх рівнях, від фейсбучного до дипломатичного. І державу таки лихоманить — рапорти і заяви про звільнення посипалися, як то кажуть, пачками. А за ними пішли призначення. Про перші з них «Україн-ська правда» (www.pravda.com.ua) написала так: «Ще у статусі кандидата в президенти Володимир Зеленський обіцяв, що коли стане головою держави, то в кадровій полі-тиці не допустить «кумівства». Чи перебуває новий президент у родинних зв’язках з кимось зі своєї найближчої команди, даних нема, однак уже перші рішення після входження у головний кабінет на Банковій вказують на те, що при призначеннях дружніх стосунків Зеленський не уник...».

Як вітер у травні

Політична погода України в травні мінлива, як і вітер. Тобто невідомо, чого чекати — доброго чи поганого.

Упродовж місяця головною темою обговорення в засобах масової інформації була дата проведення інавгурації новообраного президента. І з призначенням Верховною Радою дати 20 травня вона не закінчилася.

Тиждень на вагання-роздуми

Зрозуміло, що йдеться не про дату, а про те, хто головний господар у парламентсько-президентській республіці. Той, кого назвала таким Конституція України, чи той, хто, користуючись ситуацією, систематично перетягував на себе ковдру влади.

Володимир Зеленський, судячи із заяв членів його команди, збирається в управлінні Україною поміняти все. Починаючи зі складу уряду. Уряд, однак, призначала парламент-ська коаліція. І неважливо, чи існує вона тепер, чи ні. «Звільнити» Гройсмана і більшість міністрів (виняток — міністр закордонних справ і «силовики») можна тільки шляхом голосування в залі під куполом. Ті, хто пам’ятає історію звільнення прем’єра Яценюка, усвідомлює, наскільки важко впоратися з таким завданням.

25% + 73% і 2%, які розгубилися...

Конкурентоспроможні, вільні та чесні. Саме так про президентські вибори-2019 висловилися міжнародні спостерігачі — представники ОБСЄ, ПАРЄ та Європарламенту — 22 квітня на прес-конференції в Києві. «Вільні вибори стають нормою в Україні, як і те, що люди використовують своє право голосу. Ці вибори свідчать, що демократія в Україні стала більш стабільною», — заявила голова делегації Парламентської асамблеї ОБСЄ Доріс Барнетт.

Отже, демократія перемогла: шоумен Володимир Зеленський набрав понад 73% голосів, чинний президент Петро Порошенко — близько 25%. До речі, і це дуже промовисто, в заявах обох конкурентів прозвучала готовність з одного боку передати, а з другого — прийняти досвід. Обоє показали гідне обличчя.

Про попит на «сильну руку»

Сьогодні, 20 квітня, знову день передвиборної тиші. Але це стосується агітації за конкретного кандидата на пост президента. Про ситуацію в країні думати й писати можна. І потрібно.

Український народ диктатури не хоче

Рівень схвалення історичної ролі Сталіна громадянами сусідньої країни за два останні роки значно зріс. Тепер, згідно з опитуванням соціологів російського «Левада-центру», він сягає 70%. Схожі опитування проводяться і в Україні. Причому щодо Сталіна за ті ж два роки в нашій країні, навпаки, спостерігається зростання ненависті — приблизно в таких же масштабах.

За даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), 77% українців вважають «ефективного менеджера» радянської імперії «жорстоким нелюдським тираном, винним у знищенні мільйонів невинних людей». Голос народу, здавалося б, підтверджує успіх проведеної у нас декомунізації і служить хорошою ілюстрацією для книги «Україна — не Росія».

Хочемо змін, але не зразу

Мова не про те, чого хоче кандидат на пост президента. До голосування 21 квітня значення має те, чого хочуть його виборці. Не кожен окремо, а маса. У першому турі маса зробила ставки. Ставки не тільки на одного з двох кандидатів, а й на один з двох варіантів розвитку України.

У колі другому

Пам’ятаєте знамениту пісню Віктора Цоя? Якщо не пам’ятаєте, перечитайте текст. Там ні слова про те, ЯКИХ змін усі очікують. «Сигареты в руках, чай на столе — так замыкается круг…». Для одних «схема проста», іншим — «страшно что-то менять». Зміни тоді невдовзі таки відбулися. Навряд чи вони справдили очікування, але перше коло замкнулося.

Йти чи не йти?

Тільки-но почала вимальовуватися картинка другого туру президентських виборів, як Петро Порошенко одразу запросив Володимира Зеленського прийти на теледебати. Останній спершу заявив про готовність, а далі почали озвучуватися «варіанти».

Зокрема, радник переможця першого туру Руслан Рябошапка засумнівався в доцільності його участі в дебатах із чинним главою держави: «Я не бачу в цьому сенсу. Які запитання до Зеленського можуть бути від Порошенка, який вважає його маріонеткою Коломойського? Може, він з Коломойським влаштує дебати?».

Теледебати ефективніші за детектор брехні

«Якщо про якусь подію не розповіло телебачення, така подія, вважайте, не відбулася». Цей вислів приписують різним особам, але він констатує правду: так сталося спершу в розвинених країнах, а потім й у більшості держав.

…І все ж таки телебачення

І хоча з початку ХХІ століття інтернет-видання й інформагенції потіснили ТБ, а в останні роки помітно активізувався вплив соцмереж, ситуація на загал залишається тією самою. Принаймні, в Україні. Згідно з даними всеукраїнського опитування, проведеного в лютому 2019 року Київським міжнародним інститутом соціології, 74% респондентів заявили, що про стан справ в Україні та в світі найчастіше дізнаються з україн-ських телеканалів. Інтернет-медіа серед чільних джерел інформації назвали 27,5% опитаних, а 23,5% — соцмережі. Ще по 4,3% включають до числа таких джерел російське та місцеве телебачення. Друковані загальнонаціональні видання входять у число головних джерел інформації лише для 6,7% респондентів, а провідні радіостанції — для 4,5%. При цьому українським телеканалам довіряють 40,6% опитаних, інтернет-медіа — 13,9%, соцмережам — 12,4% (на обидва запитання можна було назвати до трьох варіантів відповідей).

1 квітня — День виборця?

Нинішнє 1 квітня навічно увійде в біографію Володимира Зеленського подвійним святом: як професійне — Міжнародний день сміху (який у колишньому есесері частіше називали Днем дурня) і як дата, коли про нього заговорив увесь світ.

На момент передачі цього номера газети в друк Центральна виборча комісія опрацювала 99,99% електронних бюлетенів. За крок до фінальної крапки Володимир Зеленський майже удвічі випереджає чинного главу держави Петра Порошенка: 30,24% проти 15,95%. Понад 5,7 мільйона виборців прагнуть веселощів, чи видовищ, як сказали б давні римляни. На тяжку, часто невдячну, роботу заради майбутнього погодилося 3 мільйони (з невеличким вершком) громадян України.

Містер Хаос, або Новий політичний сезон

Коли відомого політолога із США запитали, що він думає про вибори в Україні, він відповів: «Мене не цікавить, кого оберуть. Мені цікаво, що буде після виборів».

Сценарій, написаний за кордоном

В одному з останніх інтерв’ю головний редактор радіо «Эхо Москвы» торкнувся теми виборів Президента України. Спочатку Олексій Венедиктов повторив те, що в різних варіантах уже не раз долинало з Кремля — хто завгодно, тільки не Порошенко. Потім уточнив: «На мій погляд, якщо говорити про нашого, проросійського кандидата в Президенти України, то він є. Це містер Хаос. Чим більше хаосу, чим слабший кандидат, тим, вважає Путін, це вигідніше для Росії. Власного кандидата у нас нема. Тимошенко, Зеленський, Бойко, ще якісь люди — не важливо. Містер Хаос нас влаштовує».

Будьмо відповідальними!

Звернення Ініціативної групи «Першого грудня» стосовно ситуації з виборами Президента України

Дорогі українці! Незабаром ми знову захищатимемо майбутнє України.

Виклик, що його приготувала історія, украй суворий: або ми доведемо собі й іншим, що стали сильною нацією і здатні досягати великих цілей, — або капітулюємо як держава, здавшись на милість ворогам, зовнішнім і внутрішнім.

Протягом п’яти років Україна ціною надзусиль і жертв успішно протистоїть російській агресії, захищаючи не тільки себе, а й Європу від геополітичної катастрофи. Ми переконалися, що сподіватися на надійну міжнародну підтримку можна лише тоді, коли самі матимемо гідність і силу.

Сороковий кандидат

Крім 39 зареєстрованих ЦВК претендентів на пост глави української держави, у вирішальні перед виборами дні на політичному горизонті з’явився ще один кандидат. Вірніше, одна кандидатка. Але це не персона, а «вулиця».

Про перемоги прямої демократії

Роль «вулиці» в політичній історії нашої країни проявилася ще за радянської влади. Революція на граніті (масові протести в Києві та голодування студентів на Жовтневій площі 2—17 жовтня 1990 року) — перший приклад успішної, дієздатної прямої демократії. І хоча вимоги народу Верховна Рада УРСР задовольнила лише частково, це була справжня перемога «вулиці».

Парадокси другого терміну

Писати про це, можливо, зарано. Але подумати, яким виявиться правління президента, обраного на другий термін, — саме час. Тому що в прогнозах політологів домінує думка: в країні все буде, як було, якщо не гірше.

Не гірше, а по-іншому

Гірше справді може бути, якщо почнеться масштабне вторгнення російських військ на нашу територію. Але це сюжет не для політиків, а для військових оглядачів. Нам же, людям цивільним, слід виходити з напіввоєнного варіанту майбутнього. Або «гібридного миру», як тепер кажуть.

Речі, важливіші за вибори

До виборів Президента України залишилося менше місяця. Якщо хтось очікував, що чотири вирішальні тижні перед фінішем «великих перегонів» пройдуть спокійно, — помилився. Ми не при Путіну живемо, слава Богу. У нас демократія і свобода без берегів.

Скандали без промахів

Коли стало очевидно, що кожному з фаворитів гонки за вихід у другий тур доведеться битися проти держателя «адміністративного ресурсу», сюжет подій став прямим, як лінійка. Політтехнологами з «того боку барикад» у хід запущена артилерія великого калібру. Великий компромат, спрямований на велику мету. Снаряди припасли великі, час вибрано підходящий, навідники знають свою роботу.

Пліч-о-пліч супроти агресії

У понеділок, 25 лютого, біля Одеського морвокзалу пришвартувався американський ракетний есмінець «Дональд Кук» (DDG 75), який перебуває в Чорному морі із запланованим візитом у рамках постійної підтримки партнерів США у Чорноморському регіоні.

«Дональд Кук», що належить до Шостого (середземноморського) флоту США, — третє американське військово-морське судно, задіяне в операціях у Чорному морі в 2019 році. Для посилення взаємосумісності із союзниками та партнерами НАТО й демонстрації колективної рішучості у підтриманні безпеки в регіоні есмінець зайшов у Чорне море 19 лютого. Перед тим, у січні, «Дональд Кук» та «Форт МакГенрі» здійснили візити до портів Грузії та Румунії відповідно. А загалом до Одеси DDG 75 зайшов уже вчетверте.

Виборча арифметика

До першого туру виборів Президента України — трохи більше місяця. Здавалося б, не залишилося часу ні на що інше, як на розкладання пасьянсу із сорока чотирьох карт і ставок на переможця. Або переможців, якщо справа дійде до другого туру.

Картковий будиночок усередині

Виборча арифметика пропонує населенню різні варіанти. Реальні і фантастичні. Їх так багато, що з міркувань на тему «що буде, якщо главою держави стане ВІН або ВОНА» можна скласти зібрання творів у кількох томах. Але в цих томах наразі нема нічого про те, що станеться із самою державою під керівництвом обранця чи обраниці.

Ціна бездушності й безпечності

Жахливий випадок стався на Житомирщині: о четвертій ранку водій маршрутки та кондуктор висадили на дорозі між населеними пунктами 21-річну дівчину, бо студентка не змогла повністю оплатити проїзд (йдеться про суму в 24 гривні).

Дівчина того ранку їхала до райцентру, до матері у лікарню, і забула вдома гроші. Щоб не висаджували її з маршрутки, студентка медичного коледжу просила взяти як заставу мобільний телефон. Марні сльози.

Через кілька днів тіло дівчини, яка замерзла, знайшли у бобровій ямі, куди вона потрапила, рушивши лісом навпростець, щоб скоротити шлях, і звідти не змогла самостійно вибратися.

На дворі — середина зими, яка щедро нас пригощає морозами, снігом із переходом у дощ, місцями — ожеледицею та налипанням мокрого снігу, хуртовинами. Синоптики відносять явища до жовтого рівня, тобто погодні умови є потенційно небезпечними для людей.

Коли гарант порушує гарантії...

У середу МЗС України поширило заяву щодо проведення термінових консультацій відповідно до Будапешт-ського меморандуму. У документі наголошується:

24 роки тому Україна відмовилася від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки, що були закріплені Великою Британією, Сполученими Штатами Америки та Російською Федерацією у Будапештському меморандумі у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Зокрема, ці держави зобов’язалися утримуватися від загрози силою чи використання сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності України.

Держави-гаранти надали зобов’язання, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України. Саме ці гарантії уможливили прийняття Верховною Радою України закону про ратифікацію ДНЯЗ.

Заявами війну не зупинити

Критики адміністрації Трампа вважають реакцію Білого Дому на події в Керченській протоці занадто слабкою.

Так, Майкл Карпентер, колишній високопосадовець Пентагону, а нині директор Центру дипломатії Байдена, привітав рішучі міжнародні заяви, в яких засуджуються дії Росії, однак, переконаний він, цього не достатньо для ефективної відповіді. Своєю оцінкою ситуації, баченням подальших кроків та коментарями щодо офі-ційної позиції США він поділився в інтерв’ю українській службі «Голосу Америки» (https://ukrainian.voanews.com).

Майкл Карпентер переконаний, що Захід має вжити три кроки у відповідь на ескалацію агресії Росії у Чорному морі.

Йдеться, передусім, про посилення в регіоні присутності сил НАТО: «Я рішуче закликаю до розміщення сил НАТО на постійній основі, можливо, в порту Констанци в Румунії, де були б представлені причорноморські країни Альянсу. А також, щоб кораблі інших країн-членів НАТО розміщувалися в цьому порту на ротаційній основі».

Занепокоїло, стурбувало і не сподобалось

Жорсткіше на Керченську кризу Захід відповісти не міг

Багато хто в Україні був відверто розчарований млявою і слабкою, на їхню думку, реакцією Заходу на напад та захоплення наших катерів військовими кораблями Росії поблизу Керченської протоки. Особливо обурливими здавалися ті висловлювання політиків Заходу, де вони звертаються і до України, і до РФ із закликом домовлятися й не допускати ескалації конфлікту. По суті, і нас, і росіян зробили однаково винуватими.

Українське розчарування реакцією Заходу важко назвати цілком несправедливим. Зрештою, не вперше нам доводиться констатувати, що російський вплив на Захід (політичний, фінансовий, інформаційний тощо) суттєво вищий за український. Що, безумовно, дається взнаки в подібних ситуаціях, коли на Заході публічно оцінюють українсько-російське протистояння.

Однак для нашого обурення підстав все-таки нема. Захід уже визначив загальну стратегію своєї поведінки щодо Росії. Ця стратегія полягає в повільному, поступовому обмеженні впливу Москви на розвиток подій у світі через таке саме поступове відлучення її від найновіших технологій. Ці кроки обов’язково досягнуть мети, але дуже нескоро. Захід відверто побоюється, бо не може спрогнозувати поведінку (а отже — наслідки) ядерної держави, яку загнали у цивілізаційний глухий кут.

Конституційний статус єврокурсу

У четвер, 22 листопада, стало відомо, що більшістю голосів (14 із 18) Конституційний Суд України визнав таким, що не суперечить Основному Закону законопроект Президента Петра Порошенка про внесення змін до Конституції, який закріплює прагнення нашої держави до повноцінного членства в Євросоюзі та НАТО.

Того ж дня документ був поставлений на голосування у Верховній Раді і схвалений конституційною більшістю голосів: 311 — «за», 21 — «проти», інші або утрималися, або не голосували, або були відсутні.

За конституційне закріплення євроатлантичного вектора розвиту України проголосували: 124 депутати від БПП (всього у фракції 135 обранців), 73 — «Народного фронту» (81), 17 — «Самопомочі» (25), 19 — Радикальної партії (21), 18 — «Батьківщини» (20), 14 — «Волі народу» (19), 13 — «Відродження» (24) та 33 із 57 позафракційних.

Проти проголосували 18 депутатів від «Опоблоку» та троє позафракційних. До речі, серед тих, хто виступив проти, нема жодного нардепа від Одещини.

Хто замовив Катерину Гандзюк?

Учора в Херсоні провели в останню путь громадську активістку Катерину Гандзюк, яку 31 липня облили концентрованою сірчаною кислотою. Після замаху вона провела 96 днів у реанімації, перенесла більше 10 складних операцій. Здавалося, що найстрашніше — позаду і невдовзі її, за словами мера Херсона Володимира Миколаєнка, радницею якого була, мали відправити в одну з австрійських клінік на відновлення-реабі-літацію. Але 4 листопада серце жінки, яка все ще перебувала в Київському опіковому центрі, зупинилося.

В багатьох містах України пройшли протестні акції, головним гаслом яких було: «Хто замовив Катерину Гандзюк?». Учасники акції вимагали від силовиків встановити, назвати і покарати замовників і цього злочину, і десятків інших нападів на активістів. Відбувся такий протест і перед будівлею Головного управління Нацполіції в Одеській області. Наш регіон, як відомо, — серед лідерів за вчиненням зухвалих і непокараних досі побіттів і навіть замахів на життя небайдужих громадян (Михайлик, Стерненко, Устименко…).

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua