Війна як неймовірність

Ще недавно можливість прямого нападу Російської Федерації на Україну вважалася фантастикою. Українські військові експерти зосередження російських військ на наших кордонах пояснювали як засіб грубого тиску, як агресивну дипломатію путінського режиму, але не більше. Та цього року все змінилося. Переміщенню російських військових з’єднань і техніки зі сходу на захід засоби масової інформації у нас і за кордоном тепер приділяють стільки уваги, скільки буває напередодні справжньої війни.

Ніхто не знає, чого хоче фюрер

Чутки про близьку війну можна було б вважати одним із видів ворожої пропаганди. А картинки з колонами танків з російською символікою на заліз-ничних платформах розглядати як засіб залякування чи деморалізації населення України. При цьому на офіційному рівні можливість війни з Росією у нас постійно заперечують. Провокації окупантів замовчують, а втрати серед наших військово-службовців на Донбасі пояснюють діями снайперських груп, хоча паралельно з ними регулярно працює артилерія терористів.

Під чию парасольку?

13 березня у бізнес-центрі «Парковий» пройшов черговий з’їзд правлячої партії «Слуга народу». Втім, правлячою партією цю організацію тепер можна називати тільки умовно. Є правлячий Президент України Володимир Зеленський і «болото» з народних депутатів, яке за звичкою вважають монобільшістю. Фракція «СН» під час голосувань за важливі закони часто не набирає простої більшості — 226 голосів. І змушена просити підтримки у дружніх і не зовсім дружніх фракцій.

Із зали ніхто
не вийшов

Ситуація у Верховній Раді дев’ятого скликання щодо керованості, певна річ, краща від тієї, що була у ВР восьмого скликання. Але не дуже. Завдяки особистим якостям Петра Порошенка, якого недруги нині називають «гетьманом», Банковій вдавалося гнути свою лінію, вирівнюючи амплітуду коливань. Державним людям було зрозуміло, чого хоче і чого не хоче «гетьман». А нетямущим, включаючи олігархів, пояснювали, чим загрожує для їхнього бізнесу опір президентові.

В епіцентрі уваги

Кілька вихідних днів поспіль призвели до того, що святкові, тобто пусті, новини відтіснили важливі політичні новини на задній план. А проте, перед вихідними відбулися події, що вимагають пильної уваги й осмислення.

Вашингтонський обком діє

5 березня почався реальний наступ на корупцію в Україні і на політичну систему, яка цю корупцію породжує і підтримує. Наступ почався не в Києві, а у Вашингтоні із заяви глави Держ-департаменту Ентоні Блінкена про те, що Ігор Валерійович і члени його сім’ї внесені до санк-ційного списку. Їм заборонений в’їзд до Сполучених Штатів. Операції з активами осіб під санкціями неможливі за звичайними процедурами. Але історія на цьому не закінчується. У зв’язку з діями осіб, підозрюваних у корупції, в США будуть порушені кримінальні справи.

Феномен «культури скасування»

Чи можна «скасувати» людину? Ви скажете: «Та як? Ні!». Але у ХХІ столітті це стало не тільки можливим, а й популярним. Адже технічно людину можна «видалити» із соціального середовища за допомогою публічного засудження. Цей феномен має назву «Cancel Culture», або українською — «культура скасування».

За час свого існування людство старанно бореться за свої права. Вперше про права людини йшлося ще у 539 році до нашої ери. На відомому для сьогодення циліндрі Кира були вигравіювані тексти про свободу віросповідання й скасування рабства. Цей документ і вважається першою у світі хартією про права людини. Відтоді минула купа років, а людина так само продовжує боротьбу з різними проявами дискримінації, за свої свободи й права. Так почала своє зародження і «культура скасування».

Штурвал без нагляду

Бунт на кораблі найчастіше відбувається з вини капітана. І найчастіше тому, що капітан поняття не має про настрої помічників, та й команди в цілому. З бунтом, звичайно, можна впоратися за якийсь час. Але в цей час штурвал залишається без нагляду.

Про ловлю риби в каламутній воді

Думаю, ви здогадалися, що йдеться про Україну та її шостого президента, який на очах втрачає один за одним важелі управління державою. Цих важелів з моменту обрання і то було раз, два та й годі. Команду «слуг народу» довелося набирати з нуля і навчати грамоті на трускавецькому курорті. З першого дня навчання «слугам» навіювали, що господар у них один. Без нього, Володимира Олександровича Зеленського, обранці народу й ламаного гроша не варті. А з ним — сила.

Єдність плекається раціонально

Реалізація мовного закону далеко не всіма в Україні сприймається позитивно. Зрозуміло, що багатьом мешканцям Південного Сходу було б краще й надалі перебувати у звичному російськомовному просторі. Коли українська або повністю відсутня, або ж присутня незначною мірою, скажімо, для виконання певних декоративних функцій. З цим вони ще якось миряться. Але як переконати це консервативне середовище, що саме українська мова є головним захистом від сумнівних принад «русского мира»? Сьогодні, завтра і завжди! Російська при цьому нікуди не дівається, адже вона й нині «живее всех живых». Але національним панциром, оберегом може бути саме українська.

Як на мене, важливим є поєднання кількох моментів. Усві-домлення того, що забезпечення компромісу поміж україномовною та російськомовною частинами соціуму є набагато важливішою річчю, аніж усі інші проблеми з меншинами, разом узяті. Звісно, тут теж не без проблем. Дедалі помітнішим стає національне відродження етнічних громад півдня Бессарабії. Поступово в ролі найбільш «неуспішної» меншини Буджаку все виразніше опиняються українці. Поспілкуйтеся з ними, і ви почуєте, як вони заздрять болгарам чи молдованам. Стосовно фінансування і так далі. Це неприємна обставина, але вирішення проблеми все одно лежить через всеукраїнський компроміс україномовних і російськомовних. Ніяк не інакше.

2021-й – вітамінний рік

Може, й не всі знають, що Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй оголосила 2021-й Міжнародним роком овочів та фруктів.

Гендиректор Продовольчої сільськогосподарської організації ООН (ФАО) Цюй Дуньюй закликав усі країни світу шляхом впровадження інновацій та передових технологій нарощувати стійке виробництво овочів та фруктів, інших продуктів харчування, які складають основу здорового способу життя. Він також зазначив, що пандемія коронавірусу змусила людство шукати нові шляхи в боротьбі з голодом та неповноцінним харчуванням. На думку очільника ФАО, всі країни світу мають розглядати Міжнародний рік овочів і фруктів як можливість удосконалити інфраструктуру та методи ведення сільського господарства і таким чином підтримати сільгоспвиробників. Адже цей напрямок виробничої діяльності може стати для них надійним джерелом прибутків.

Чорноморський пазл львівського світогляду

Цікаво їхати у львівському міському транспорті, читаючи «Чорноморські новини». З вільним часом сутужно, а от переглянути матеріали, добираючись в інший кінець міста трамваєм чи тролейбусом, сам Бог велів. Нерідко пасажири, які сидять позаду чи стоять поряд, помітивши дещо незвичну для нашого регіону назву, запитують: «Звідки ця газета, де видається?». Кажу, що в Одесі. Дивуються і водночас радіють, що українською мовою.

Так у транспорті. Але й при щільніших контактах з науковцями може з’ясуватися, що далеко не зайва ця газета у Львові. От начебто й усе найважливіше знаєш про Одесу, та коли заглиблюєш-ся в історичні матеріали, які друкуються в «Чорноморці», то виявляється: далеко не все. Ми тут навіть інтерв’ю з визначними киянами та львів’янами можемо пропустити. Тоді «ЧН» нагадають. Скажімо, розмова Алли Котляр з Євгеном Головахою «Якщо інтелектуальна еліта складе руки...». Або з правозахисником Мирославом Мариновичем — «Світ тримається на ДНК цінностей» і «Головне зерно — у народі». Чи точка зору історика Ярослава Грицака на нинішні події: «Революція Зеленського — це третій Майдан, який хакнули». І з відомим правозахисником, і з не менш відомим істориком я знайомий особисто, тож, при бажанні, можу з ними зустрітися, але саме «Чорноморка» детально проінформувала про погляд згаданих львів’ян на останні події.

З пандемією впораються. З наслідками — навряд

Отже, головна подія року. Ніхто не сумнівається — всесвітньо значущою подією є пандемія вірусу COVID-19. Вона однаково вплинула на те, з чим зіткнулося більшість країн і народів планети. Однак у різних куточках світу виникли неоднакові проблеми. Різного масштабу і різної складності.

Контури
нового світу

Не варто сподіватися на те, що за допомогою створених і запущених у виробництво вакцин вдасться швидко впоратися зі всесвітньою заразою. Але навіть якщо вдасться, шкода, завдана людству пандемією, непоправна. І йдеться не тільки про мільйони людських жертв. Державні структури, суспільні відносини, світова економіка та політика не зможуть повернутися до колишнього стану.

«Дахи» над нами і всередині нас

Після історії зі зривом операції українських спецслужб із затримання терористів («вагнерівців», які воювали проти наших військ на Донбасі) нас, здавалося б, нічим здивувати. Але 2020-й — рік невтихаючого скандалу в полі-тичній, економічній і фінансовій сферах. І в кожній сфері до кінця року, підозрюю, нас чекає чимало сюрпризів.

Старе слово в новому значенні

У словниках далекого зарубіжжя не так давно з’явилося російське слово «крыша» в новому значенні. Громадянам України і нашим «братам» з колишнього СРСР це значення пояснювати не треба. Кожен, хто хоч раз звертався за допомогою до відомих представників влади, прекрасно розуміє, про що йдеться й у скільки обійдеться «захист». Таке явище називають хабаром. Але це, коли «крыша» маленька, а вигоду від «захисту» отримує начальник місцевого рівня.

Усі чесні вибори — чесні однаково, усі сфальшовані — сфальшовані по-різному

«Це ви «Саша 3%» вже написали на майках. Ну ви хоч вірите, що у чинного президента — 3%? Та в цій ось «альтернативній кампанії» я вже більше трьох наберу».

О. Лукашенко під час виступу перед опозицією у Бресті.

Фальсифікації виборів — не нове явище на пострадянському просторі. Загалом, після того, як про фальсифікації стає відомо, відбувається або зміна влади (як це було в Україні у 2005 році чи у Киргизстані влітку 2020-го), або зберігається статус-кво (як це неодноразово було в РФ, Казахстані, Азербайджані та Білорусі до 2020-го).

Пояснити відмінності у результатах, до яких призводить викриття фальсифікацій, можна тим, що фальшують вибори по-різному. Розуміння природи фальсифікацій у Білорусі дасть змогу відповісти на низку питань. Для чого Лукашенкові 80%? Чому протести тривають так довго? Та чому у Росії за ними зацікавлено стежать?

Неначе літа й не було

Політичне літо в Україні закінчилося. І закінчилося день у день за календарем. 31 серпня у Києві на «вертолітному майданчику Януковича» відбувся з’їзд правлячої партії «Слуга народу». Осінній передвиборний з’їзд.

Без «зеленої» вертикалі

Хоча на вертолітному майданчику в повітрі незримо витали гасла «єдність партії і народу непохитна» та «рішення з’їзду — у життя», на радянські урочистості захід не був схожий. Але не був схожим і на американські з’їзди. Він нагадував презентацію продуктів фірми середньої руки. Де представляють залежані товари упереміш з новими. А президент упевнений, що покупець з’їсть усе. Ви зрозуміли, сподіваюся, що йдеться про представлення кандидатів на посади міських голів та членів міськрад в українських обласних центрах.

Якнайменше хотілося б перелічувати прізвища цих кандидатів й оцінювати їхні шанси на перемогу. Рейтингами цих людей, їхніми біографіями та описами скандалів з їхньою участю переповнена літня українська преса. Пресу осінню зацікавить питання рамкове: чи здатні кандидати від «Слуги народу» у разі перемоги сформувати підпорядковану центру вертикаль у місцевому самоврядуванні? А в разі поразки — не допустити конфронтації місцевої влади з київською. І домовитися про умови співіснування.

У пошуках символу

Між великим і малим: чи на часі Україні сперечатися щодо герба?

Верховна Рада щойно оголосила конкурс «на кращий ескіз великого Державного Герба України». Це не вперше, до речі. А навіщо він потрібен, великий герб?

Згідно з постановою, уряд до жовтня повинен утворити організаційний комітет, розробити і затвердити відповідні положення, а також вирішити питання щодо фінансового й матеріально-технічного забезпечення організації та проведення конкурсу. Переможець має бути визначений до 1 грудня.

Острови любови в океані ненависти

Українське суспільство нині вельми розхитане, розділене та розсварене. Нема спільної визначености подальшого руху в майбутнє, не видно реальних шляхів досягнення миру, а найгірше — нема розуміння: нас навмисне розсварюють, а ми бездумно заковтуємо ці фахово розставлені гачки. І не видно цьому кінця.

Що ж розділяє нас усіх саме в той час, коли так потрібна згуртованість, зібраність, коли нам необхідна єдність — хоч слово це, направду, вже набило оскому від постійних заклинань упродовж багатьох років. Одні вважають, що це — питання мови. Але ні, не мова, українська чи російська, роз’єднує наше суспільство. Кожен спілкується, якою хоче, головне — щоб державна функціонувала повносило: у всіх держструктурах, в освіті, культурі та, власне, у всіх сферах суспільного життя, коли воно входить у контакт з громадянином.

Невільники наших днів

Не всі безробітні поспішають шукати кращої долі за кордоном. Багато з них, а переважно жінки, намагаються заробити на життя не виїжджаючи за межі України. У селі, скажімо, можна знайти сезонну роботу в полі, але як прожити рік? Тому їдуть з надією у великі міста. Зокрема і в Одесу. А зважаючи на наплив робочої сили ще й із сусідньої Молдови, конкуренція серед охочих влаштуватися у приватні будинки прибиральницями, куховарками, гувернантками, покоївками, нянями, сиділками, двірниками, садівниками, охоронниками дуже висока.

Цю ситуацію і враховують агентства з працевлаштування. Деякі з них ставляться більш-менш шанобливо до претендентів на робочі місця, беруть певні зобов’язання щодо захисту їхніх інтересів. У договорах низки фірм зазначається, що наймач зобов’язується створити нормальну психологічну обстановку для роботи, а у випадку образи працівника останній має право розірвати угоду.

Наша міць — у єдності

Наші недруги найбільше експлуатують тезу про те, що ми, українці, різні, не єдині, а відтак нагнітають міжнаці-ональну ворожнечу, яка ніколи не вела до порозуміння поміж людьми, до поліпшення їхнього добробуту.

На цю тему я поспілкувався з уславленим багаторічним досвідом керівником, головою Лиманської районної ради ветеранів, Почесним ветераном України Миколою Івановичем ГАВРИЛЕНКОМ.

Свято суверенітету

16 липня народ України відсвяткував ювілей — тридцятиріччя відновлення державного суверенітету. Це свято для нашої країни не менш важливе, ніж День Незалежності. З дня прийняття Декларації про державний суверенітет Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки ХІІ скликання розпочався незворотний процес розпаду Радянського Союзу. Процес був ініційований і затверджений вищим законодавчим органом нашої країни — країни-засновниці і рівноправного члена Організації Об’єднаних Націй.

З волі народу

На всіх етапах утвердження державної незалежності влада посилалася на волю українського народу, виражену в декларації. Проголошення Акта про незалежність 21 серпня, рішення про проведення референдуму 1 грудня 1991 року — все це спиралося на Декларацію про державний суверенітет, випливало з її духу і букви. І становило єдиний корпус документів легалізації нової держави.

Рівнонапружений? Антифермерський

Останніми днями у суспільстві, особливо серед тих, хто знає, що хліб не росте на прилавках магазинів, а корів, які дають молоко, не випасають на віртуальних пасовиськах, шириться лавина пересторог щодо законопроєкту, яким можновладці, котрі хазяйнують нині на Печерських пагорбах, взялися обкласти оброком тих, хто тяжкою щоденною працею господарює на землі, забезпечуючи хлібом-молоком-огірками-петрушкою всіх нас.

Стривожені ініціативою «зеленої» влади не тільки прості селяни, а й у наукових колах сільськогосподарської галузі.

Хто переверне пісочний годинник

Наполегливе бажання шостого Президента України сконцентрувати владу в своїх руках зрозуміле. Більше року воно приносило Зеленському користь. Рейтинг глави держави був, наприклад, набагато вищий за рейтинг партії «Слуга народу», а рівень довіри до нього — за рівень довіри до уряду і парламенту. Але все має межу. Пісочний годинник політики тепер готовий перевернутися. З усіма наслідками.

Гілля, коріння і політичне сміття

Не втомлююся нагадувати, що Україна, згідно з Конституцією, є парламентсько-президентською республікою. Повноваження глави держави головним чином обмежені силовим блоком, сферою зовнішньої політики, а у внутрішній політиці здійснюються через голів місцевих адміністрацій. Це в ідеалі. На практиці президенти України завжди виходили за ці межі, а принцип поділу гілок (виконавчої, законодавчої та судової) влади реалізовувався, переважно, у міжнародних угодах і конвенціях. Задля краси правової системи.

Національна єдність — це готовність захищати Батьківщину

Національна єдність — це коли люди усвідомлюють, що вони є частиною великої родини, яка називається політична українська нація, і коли вони готові захищати свою Батьківщину та її незалежність, докладаючись у будь-якій формі, роблячи свій внесок у її розвиток, переконаний професор політології НаУКМА, науковий директор фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань.

«Ми можемо по-різному бачити, якою має бути Україна, — зазначив він під час онлайн-марафону «Що нас об’єднує: п’ять питань про національну єдність», організованого UKR-LIFE.TV спільно з національною платформою «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію». — Я хотів би, щоб ми були об’єднані навколо ідеї європейської України, якщо говорити про те, що може бути національною ідеєю. Але можуть бути люди, які з цим не погоджуються, які вважають, що Україні не треба вступати до Європейського Союзу. Та в будь-якому разі ми маємо розуміти, що це наша Батьківщина і ми готові захищати її незалежність. Оце є дуже важливо, особливо коли є зовнішній ворог».

Коли нема відповідальності...

Для мене інтерв’ю Зеленського і складання мандата Вакарчуком — явища одного порядку, цілком закономірні і взаємопов’язані, нехай пробачать мені прихильники обох.

Суть закономірності у тому, що ці дві скандальні ситуації вкотре доводять, що чудес у політиці і державному управлінні за принципом «прийде хороша людина з нізвідки, переможе сам усіх негідників і за всіх зробить усім щастя», не буває або бувають у виняткових випадках, яких я пригадати не можу. Принаймні, в демократичних країнах.

Хотіли змін? Вони вже на підході

Яку б тему в політиці не обговорювати, все впирається в пандемію COVID-19. У свою чергу досі не зрозуміло, що в масовому психозі, який охопив зараз людство, переважає — страх перед коронавірусом чи страх перед змінами звичного життя людей на Землі.

Масовий психоз —невирішувані конфлікти

Поки є надія, що пандемія досягне «плато», поширення зарази стабілізується, а потім піде на спад, можна робити вигляд, що за рік-два піде на спад і масовий психоз, зумовлений пандемією. Поступово відновиться важко поранена економіка в більшості країн, відновляться фінансові та торговельні зв’язки і, так, ми житимемо бідніше, але спочатку так само, як жили досі, а потім навіть краще. Як приклад наводиться пандемія «іспанки» столітньої давнини. Коли за розрухою початку двадцятих років минулого століття, пов’язаною зі світовою війною і революціями, настав десятирічний період зростання і процвітання західної цивілізації. А перед «великою депресією» про «іспанку» забули взагалі.

Коронавірус у сучасній Україні

Головне — налякати дурня,
решту помилок він зробить сам.

Степан ДЕМУРА.

 

Коронавіруси — родина вірусів, що містить 40 видів. Назва пов’язана з будовою вірусів, які мають шилоподібні відростки, що нагадують сонячну корону. Коронавірус уперше був виділений у хворих гострими респіраторними захворюваннями у 1965-у. Він привернув значну увагу у 2002-2003 роках через епідемію атипової пневмонії у Китаї. Про широку розповсюдженість коронавірусів свідчить наявність специфічних антитіл у 80% населення. Всі такі віруси мають високу заразність й опірність імунітету людини, але й мають низьку живучість поза хазяїном і дуже вразливі до засобів дезінфекції.

Прямих методів лікування коронавірусних інфекцій не існує. Звичайно лікують наслідки зараження, якщо воно проходить із вираженою симптоматикою. Причинами смерті хворих є можливі ускладнення, спровоковані інфекцією. Тому якість медичної допомоги дуже важлива у разі важкого перебігу недуги.

Епідемія зазвичай триває доти, доки у більшості населення не формується імунітет до вірусу. Імунітет може виникнути лише у разі безпосереднього потрапляння вірусу в організм людини. Схоже на те, що уберегтися від контакту з вірусом протягом усього життя навряд чи можливо. З моменту потрапляння нової модифікації коронавірусу, чи будь-якого іншого вірусу, у людську популяцію він уже нікуди звідти не зникає. Контакт з коронавірусом кожної конкретної людини — питання часу.

Армія і коронавірус

Однак через відсутність відповідних контрольних механізмів проблему біологічної зброї цією конвенцією не вирішено. Адже низка країн, у т.ч. провідних, приєдналася до угоди з іміджевих міркувань, себто формально, одночасно не припиняючи розробки бойових біологічних речовин та зберігаючи можливості їх застосування.

Крім того, з’явилася інша проблема — нові інфекційні хвороби внаслідок мутації вірусів, зумовленої екологічними змінами. А швидкому та широкому поширенню епідемій у світі сприяють глобальні транспортні комунікації. Так фактично одночасно виникає «природна біологічна зброя» із засобами її доставки.

Сьогодні природні вірусні інфекції людство не може контролювати повністю, але окремі держави використовують їх у своїх геополітичних цілях. Наприклад, Китай, ймовірно, під час процесу нейтралізації коронавірусу пробує вирішувати накопичені проблеми національної економіки, а також запобігти очевидним діям керівництва США та Росії, які також прагнуть зміцнити власні позиції під виглядом боротьби з епідемією. Подібну практику поки що не можна назвати поширеною. Хоча, залежно від того, як надалі погіршуватиметься стан світової економіки і, відповідно, загострюватимуться суперечності між державами, така практика може стати масштабнішою, а її форми — урізноманітнитися.

Тимчасові труднощі назавжди

У колишній імперії, якщо хтось пам’ятає, величиною постійною (константою) були тимчасові труднощі. Зрештою, саме вони призвели до розпаду величезної держави. З пандемією COVID-19 поки борються карантинами і ізоляцією один від одного. Тобто роз’єднанням людей, міст, країн і навіть континентів. Наполягають, що ці заходи мають тимчасовий характер, але забувають про те, що тимчасове, непомітно для всіх, іноді стає постійним.

Правила різко зміняться

Дуже хотілося б з пандемією покінчити швидко. Прокинутися і дізнатися, що зусилля вчених і лікарів принесли результати. Є вакцина, є ліки і нема нових випадків заражень з летальним результатом. В одному з сучасних телесеріалів так і відбувається. В передостанній серії. А в останній серії факт перемоги над заразою уряди від населення ретельно приховують. І тримають людей у резерваціях просто тому, що громадянами так зручніше керувати.

У кіно, звісно, знаходяться герої, які викривають правлячих негідників. Світить яскраве сонце і дітки бігають по галявинах. Але ми живемо не в кіно. Якщо вдасться стримати поширення небезпечної інфекції по планеті, масовим ускладненням після перенесених хвороб стане, ризикну припустити, не атипова двостороння пневмонія, а соціальні наслідки жорсткого карантину, зникнення громадянських прав і свобод, якими людство пожертвувало заради виживання.

Ідеальний шторм

Про пандемію коронавірусу, найактуальнішу сьогодні тему, неспеціалістові сказати щось нове важко. Експерти в прогнозах повторюються, перебирають сюжети з фільмів катастроф або знаходять позитивне там, де знайти його неможливо. В українській політиці — те ж саме. Кількість сюжетів обмежена, і всі вони зливаються в один безперервний скандал.

Про коріння та гілля

У листопаді ми відзначатимемо своєрідний ювілей. Двадцять років «касетному скандалу», оприлюдненню плівок майора Мельниченка, які ледь не загубили політичну кар’єру Леоніда Даниловича Кучми й, у всякому разі, назавжди її заплямували. Але відтоді багато води спливло. Технології шпигунства зробили крок далеко вперед. Підслуховування та підглядування увійшли в повсякденний побут і стали просто одним з видів боротьби на владному Олімпі.

Обнуляй і владарюй

У Росії оформлена безстрокова диктатура Путіна

Спецоперація «обнуление сроков» була проведена Путіним з якимись особливими безсоромністю і простотою. Це одразу ж навіяло спогади про осінь 2011 року, коли Путін з Медведєвим з такою ж простотою і безсоромністю зізналися у тому, що провели операцію «временный президент, греющий трон», а от термін закінчився — і тепер на трон повертається справжній президент. Але тоді Росія і росіяни, Москва і москвичі були якісно зовсім іншими.

Нахабство влади, розгубленість опозиції

Тоді почалася хвиля протестів, яка, як здалося, може змести ту обридлу (вже тоді) владу. Однак, напружившись, гебістська верхівка протести 2011—2012 років обнулила. А цього разу були обнулені президентські терміни. І якби Путін наказав обнулити літочислення, Держдума зробила б і це. Був би зараз не 2020 рік, а просто 20-й. Чому ні?..

Сила друкованого слова

Це фото зробив учора. Йшов собі по вулиці Коперника (а вона у Львові майже центральна) з наміром забігти в університет. Хотів занести відомому професору Лизанчуку «Чорноморку» зі статтею «Добрі справи українського Півдня». Оскільки згадую в матеріалі і самого Василя Васильовича, то попередив, що сьогодні зайду і віддам примірник. Але не думав, не гадав, що газету доведеться «розбирати» і віддати йому лише частину.

Несподівано у натовпі помітив знайоме обличчя. Де й коли бачив цю жінку? Ага, вона ж із «Прозерка»! Здається, саме так називається громадська організація, в яку об’єдналися шанувальниці української культури з Червонограда. Прозерок — це одна з народних назв підсніжника. Там дівчата особливі: їх хлібом не годуй – дай лишень про культуру поговорити. І не лише говорять, а й об’є-днують у гурти творчих людей за темами: вишивка, писанкарство, кераміка... Це їхнє. «Прозерчанки» переконані, що саме культура здатна змонолітнити українське суспільство. Ніщо так не єднає, як культура!

Вірус страху і недовіри

Усе, що не трапляється сьогодні на планеті, вкотре переконує в тому, який тісний наш світ і як ми залежимо одне від одного. Серед людей в автобусах, якими 20 лютого в Нові Санжари привезли евакуйованих із Китаю українців і громадян інших держав, могла бути і моя дитина.

Донька більше року пропрацювала у Китаї, де і по сьогодні залишаються її подруги з Білорусі та Казахстану, які не збираються додому, а терпляче перечікують тривогу, спричинену новим небезпечним штамом вірусу, суворо виконуючи всі рекомендації тамтешніх медиків.

Джерела нашого щастя

У недавні новорічні свята ми неодмінно бажали одне одному «щастя». І зрозуміло, бо це найкраще людське почуття. Відтак, захотілося суто прагматично поміркувати, коли ми його відчуваємо, з чого воно складається і в чому його соціальне значення.

Цікаве й омріяне у віках слово «щастя» означає, як пишуть науковці, стан повного і великого задоволення, яке виникає у людей від самого життя: від улюбленої справи та її результатів, родинних стосунків і любові, особливо ніжних почуттів до малечі, спілкування з близькими людьми, цікавими й розумними колегами, від усвідомлення високого рівня своєї професійної підготовки і креативності, що дає нам додаткову наснагу й можливість постійно бути впевненими, рішучими та успішними. Все це і складає основу нашого звичайного людського щастя.

Психологи найчастіше розглядають проблему щастя з індивідуальних позицій, аналізуючи стан однієї конкретної людини. Історики ж можуть подивитися на неї із соціально-історичних позицій, бо людина є соціальною істотою, тому її благополуччя значною мірою залежить від рівня економічного і соціально-політичного стану всього суспі-льства, задоволення потреб населення, забезпечення його прав і свобод, комфортного морально-політичного клімату в країні, високого рівня культури тощо. І в історичному ракурсі відмінності можуть бути докорінними. Одна справа — початок 30-х років минулого століття, коли сталінська влада забрала в українців все продовольство, по суті організувавши штучний Голодомор-геноцид, коли люди мільйонами помирали від голоду. Й інша річ — століття потому, тобто сьогодення, коли ми, наприклад, зібрали рекордний урожай зернових у 75 мільйонів тонн і вже самі в незалежній своїй державі розпоряджаємося цим ужинком, плануючи продати зайві 54 мільйони. Зрозуміло, що у нас є ще багато невирішених питань, але за останні десятиріччя все докорінно змінилося, а головне — що ми проголосили і розбудовуємо власну державу, яка має забезпечити щасливе й заможне життя всім громадянам. Як наголошував фахівець з цієї проблеми, англійський філософ Дж. Бентам, найкращий соціальний ідеал — це забезпечення людям найбільшої кількості щастя («The great is possible quantity of happiness»).

Муміфікація Росії

Православ’я, націоналізм, великодержав’я — ось і все, на що вистачило путінських стратегів

Недавнє послання Путіна Федеральним зборам — не що інше як спроба протягти в майбутнє Росії те, що є її імперським минулим.

Так у Стародавньому Єгипті муміфікували фараонів, готуючи їх до загробного життя, а російські комуністи перейняли їхній досвід і досі не можуть розлучитися з мумією Леніна, хоча саме його нинішній господар Кремля нещадно критикує за численні прорахунки.

Зразу кілька недавніх виступів Путіна з питань, пов’язаних з історією Другої світової війни та оцінкою ролей різних історичних особистостей (насамперед — Сталіна), лише на перший погляд не мають нічого спільного з його виступом на Федеральних зборах. Насправді все це — ланки одного ланцюга. Президент Росії взявся за вирішення одразу кількох стратегічних завдань.

По-перше, він створює видимість реформ під виглядом змін до Конституції РФ та заходів зі збільшення народжуваності, щоб випустити пару в частини незадоволених співвітчизників та тих, котрі вагаються. По-друге, створює ще одну можливість зберегти владу після 2024 року, якщо злитися з Білоруссю в єдиній державі не вийде. По-третє, консервує на невизначений історичний період путінізм — систему влади, побудовану на кланово-олігархічній моделі, міцно прошитій силовиками. Нарешті, не маючи позитивної національної ідеї, він просто мусить навічно закріпити «побєдобєсіє», що триває вже два десятки років і покликане «заморозити» увагу суспільства на минулих досягненнях та дати кожному росіянинові недорогу можливість пишатися не своїми перемогами.

Мирослав МАРИНОВИЧ: «Ненависть — це свинець воєн»

«Путінська Росія має зазнати такого самого краху, як гітлерівський режим»

Напередодні «нормандського саміту» в Україні дискутують, яким має бути мир із Росією. Чи може Україна односторонніми поступками його досягнути? Чим загрожує Україні несправедливий мир?

Про це говорили й учасники комісії «Правда, справедливість і відновлення миру між Росією, Україною, спільно з Європейським Союзом», які провели своє четверте засідання в Парижі. І хоча це засідання відбувалося у жовтні, ми вирішили відкласти публікацію тієї розмови до того часу, коли зустріч у «нормандському форматі» набере реальних рис, а отже потрібно буде ще раз згадати, на яких принципах можна домовлятися про мир з Росією.

Співрозмовник «Радіо «Свобода» (www.radiosvoboda.org) — один із найвпливовіших моральних авторитетів України, колишній дисидент, правозахисник, а нині проректор Українського католицького університету, що у Львові, Мирослав МАРИНОВИЧ (на знімку).

Від спілкування до порозуміння

Деякі думки щодо телемосту «Одеса — Львів»

Нещодавно переглянув телеміст «Одеса — Львів» і вирішив висловити деякі свої міркування. Безумовно, таке спілкування українцям конче потрібне. Адже говорили про мову, окуповані території та найближче наше майбутнє. З іншого боку, телеміст продемонстрував не надто високу здатність домовлятися. Про це свідчать і відгуки на передачу.

Звісно, є цілком позитивні або, принаймні, проукраїнські. Як-от: «Цінуємо, що Львів приїздить до Одеси. Ми вас чекаємо!», «Люблю украинцев: розумна нація!», «Отдам свой гектар земли под базу НАТО!», «Сколько рашистов набежало. Правду говорите, поэтому эта шваль и бесится»…

«Завези од мене поклон в Україну...»

Чому українцям у світах сущим не потрібен особливий статус?

Книга із щемною назвою «Завези од мене поклон в Україну...», про фольклор українців Башкортостану, вийшла друком у 1999 році в Уфі завдяки наполегливій праці Василя Бабенка, керівника тамтешнього центру українознавства. У ній вміщені матеріали з історії, етнографії та фольклору українців цієї республіки, зібрані в українських селах і підготовлені до друку під час Другої світової війни українськими вченими, які були в евакуації в Уфі у складі Академії наук України. Оригінали матеріалів нині зберігаються в Інституті імені М.Т. Рильського у Києві. Без учених в евакуації цієї книги не було б.

Доля загнала українців до Уфимського острогу ще в першій половині XVIII сторіччя, коли в південноуральські степи після 1709-го наплинув перший потік українців, противників московського ярма. У ті і в наступні роки царська адміністрація всіляко сприяла виселенню українців з України, і за суттю своєю це переселення було скритою формою її руйнації. Хоча царська адміністрація приховувала етнографічний характер переселенців, не догадуючись ні тоді, ні в наступні роки виокремлювати українське населення, все ж таки у 1742-у в Приураллі було зареєстровано 509 українських родин із Сумщини, Ніжинщини, Глухівщини, Харківщини та Полтавщини, Лубенщини, Гадячівщини.

Покваптесь чинити добро

Чи часто навідуєтеся у рідні місця, де пройшло ваше дитинство, починалася юність? Певно, не кожному це вдається. Багатьох пригальмовують вік чи недуги, віддаль, яка за нинішніх статків обходиться у відчутну копієчку. Та хіба мало ще інших причин?

А от для мене такі щорічні відвідини є обов’язковими. Ото на початку вересня і лаштуємося з братом на його автівці в ту дорогу. І так уже не один десяток літ. У нестримному чеканні домовлених і несподіваних зустрічей з ріднею, давніми друзями, знайомими, в передчутті лісових походів по гриби, вичікування з вудкою на копанках в очеретах можливого улову. Звісно, знову начуєшся різної всячини, більше — про негаразди. Молодь села не тримається, бо з роботою сутужно, а до столиці рукою подати, де робота завжди знайдеться. І крадії не переводяться, особливо вишукуючи повсюди металобрухт, і пияки псують нормальним людям життя. Запущені хати, садиби, городи печалять око. Їх немало. Батьки померли, а діточки й онуки від обійсть та землі не відмовляються, але довели все до гнітючої руїни. А хіба то діло, що селяни не тримають корів — нема випасів, ніде надбати сіна…

Енергія співпраці, а не завоювань

Мрію про той день, коли війна на Сході закінчиться і ми трохи більше часу зможемо приділяти розвитку українського суспільства. Адже нам потрібна визначеність, впевненість у тому, що затрачені зусилля не будуть марними. А нагода «впрягтися» може з’явитися у будь-який момент.

Наведу приклад. Нещодавно в Києві відбувся «круглий стіл» на тему «Українське козацтво як феномен державотворення та туристичний бренд». Його учасниками були Андрій Щекун, Євген Букет, Олена Денисенко, Ігор Кочергін, Тарас Чухліб... Фейсбучна спільнота відгукнулася на подію дуже схвально: «Давно очікуваний проєкт! У добрий час, хлопці!», «Не перевелися славні козаченьки!» або: «Про Дунай не забувайте! Про Маріуполь! Всі «крайні» точки української етнічної території повинні бути охоплені...».

А напередодні я прочитав інтерв’ю Олени Іванової з В’ячеславом Кушніром «Українська барва Північної Добруджі» («Чорноморка» від 7.09. 2019). У ньому співрозмовники, розповідаючи про українців румунського Придунав’я, також висловлювали цікаві ідеї: «Громада стала важливим чинником економічного і культурного розвитку регіону, а головне — не асимілювалася в полікультурному середовищі. Розвиваючись як етнічна група у ХІХ столітті серед інших груп, вона не тільки зберегла свої класичні традиції, а й створила своєрідний варіант української культури в новому природно-географічному, мовному та культурному середовищах...». І детально повідали про Задунайську (або Дунавецьку) Січ. От вам і одна з «крайніх» точок козацької України.

Cамоспалення в Іжевську й одеські реалії

Не так давно ми були вражені актом самоспалення науковця з Удмуртії Альберта Разіна. Це сталося 10 вересня на центральній площі Іжевська (див. «ЧН» за 19 вересня).

Залишилося відеозвернення, у якому філософ пояснює причини свого вчинку: «Старшому брату настав час усвідомити, що всі імперії приречені. З історії ми знаємо, що впали всі держави, які претендували на вічне існування. Від розвалу їх не врятували ні багатство, ні репресії, ні воєнна міць. Причина — в ігноруванні соціальних закономірностей. Річ у тім, що будь-яка дія викликає протидію. Чим більше натискаєш на пружину, тим сильнішою буде віддача…». А ще науковець говорив про зверхнє ставлення Росії до підкорених народів. І засуджував політику лінгвоциту.

Формула свободи. Вибори

Ця стаття кардинально відрізняється від інших моїх статей, надрукованих раніше в газеті «Чорноморські новини». Під тотальну неоднаковість українців і московитів мені, нарешті, захотілося підвести математичну основу. Я вже багато років займаюся спробами математичного моделювання суспільних процесів, хоча справжній мій фах — це квантова механіка і квантова статистика. Вибори в Україні і вибори в Московії є яскравим проявом ментальності народів, їхнього потягу до свободи, до уявлення про свободу тощо. Стаття вперше в моїй публіцистиці містить деякі математичні формули. Але результатом застосувань цих формул до реального життя є числа, які можна порівняти, і ці порівняння на користь українського народу. Публікації такого формату не характерні для «ЧН». Але хто знає, може, на часі саме такі статті?

П’ЯНКЕ слово «свобода». Най-вища цінність для багатьох людей, найвища цінність для деяких народів. До таких народів найперше належать українці. Вся їхня історія — відчайдушне прагнення до свободи. Нація козаків, нація вільних людей. Козак — уособлення вільної людини — мрія пересічних українців від давніх часів. Хмельниччина, Коліївщина, Махновщина, Отаманщина, війна УНР з Московією, війна ОУН —УПА з Московією, Помаранчева революція, Революція Гідності, війна на Донбасі.

Хотілося б сказати, що жоден народ у світі не виявляв таких зривів в ім’я свободи, таких масових і тяглих у часі. Але це не відповідає дійсності. Є ще один народ, подіб-ний до українського. Це — поляки. Річ Посполита — фактично перша шляхетська республіка в Європі з виборним королем і повновладним парламентом — сеймом. Після третього поділу Речі Посполитої та практичного знищення польської державності все ХІХ сторіччя поляки повставали проти Російської імперії з інтервалом у часі, необхідним для народження й досягнення зрілого віку наступного покоління. Повставали в ім’я свободи власного народу. На відміну від українців, які найчастіше повставали заради волі, не пов’язуючи її з національним визволенням.

Одеса, море, мова, ідентичність

Після анексії Криму різко збільшилися потоки відпочивальників на морське узбережжя Одеської області. Це добре, що у нас ще залишилося так багато моря!..

Та не слід забувати, що територіальні апетити Росії аж ніяк не зменшилися. Й Одеса успішно може виконати роль «нового Севастополя». Адже Одещина (а особливо південь області) не менш інтернаціональна, ніж окупований Крим. Українці, росіяни, болгари, молдовани, гагаузи, албанці, чехи... Колись і німецьких колоній було багато, але після війни депортовані на Схід німці в основному виїхали на прабатьківщину, а ті, що залишилися, живуть у містах. Тому й кажу: з точки зору багатонаціональності порівняно з Одещиною Крим відпочиває. Щоправда, відсоток українців в Одеській області суттєво більший, ніж до війни 2014 року був у Криму.

Гупали яблука...

Тетяна зранку зла: «постріляли» огірки. Забігла лише «на хвилинку», а сидить і сидить, ще й бубонить порожнє, що огірки цього року — як не кривий, то гіркий, не мала з чого вибрати. І ті, трясця його мамі, порвали кришки… Скільки праці котові під хвіст! Руки опускаються.

Юрко, її молодший син, вже підходив до воріт:

— Ма’, а що їсти?.

— Макуху гризіть!

— Чого ти так?!

— Невже в усіх трьох руки вивернуті, яєць не наб’єте на сковорідку?! Мати в них наймичка!

Турботливішої матері і вірнішої дружини я ще не зустрічала. Та як легко якась дрібниця виводить нас із себе. Ось і Тетяна ніяк не заспокоїться:

— Літо якесь, ніби з-за рогу мішком прибите: то спека, то дощі картоплю вимили. Чого ти яблука не збереш?

Про себе, про нас і про Вічність

Це застілля у нас було нашвидкуруч, і все ж — встигли. У садку під розлогою черешнею — довгий стіл, а на ньому на великому блюді — традиційні запашні шашлики, червоне вино, великі жовті помідори й червоні мікадо. Обіч на невеличкому столику — кавун, диня, гора винограду з власних кущів.

Привід був приємний. До Одеси, до своїх дітей, сина Андрія з дружиною, моєю онукою Маринкою, приїхали наші свати — Танечка і Віктор. Усі четверо й завітали до нас, чим дуже порадували — бо ж рідня.

Після щирих вітань, обіймів, поцілунків, звісно ж, — до столу. Задзвеніли чарки — за зустріч, за здоров’я. Впереміж з розмовами пішли шашлики.

Невдовзі компанія розпалася за інтересами. Син Микола із зятем Андрієм, заядлі рибалки, певна річ, про своє — клює чи не клює і на яку приманку краще. Жіноцтво — сваха Тетяна Леонідівна, її невістка, а моя онука Маринка і моя донька Ірина — про свої жіночі справи: суконьки-рюшики і писк моди — якісь вихідні черевики без підборів.

Відібрані назви

Автори цих текстів, найімовірніше, нічого не знають одне про одного. Дописи з’явилися в соцмережах з різницею десь у тиждень. Чи, може, трохи більше... Але радує те, що ці молоді люди, громадяни України, мислять практично «в унісон». Судіть самі.

Олена, м.Одеса:

«Купую персики на Привозі: рожеві, червонобокі. Дають і скуштувати. Справді, солоденькі!

Питаю:

— Звідки привезли?

— Из Удобного. Знаете?

— Ну так, біля Паланки, знаю... Дякую!

Про нетерпимість одних і наївність інших

Соцмережі дарують можливість активно спілкуватися людям з різних регіонів. І знаходити потрібні аргументи щодо ефективності тієї чи іншої концепції мовного відродження. Ось лише один текст, який замінює сотні мовознавчих публікацій.

Пише молодий одесит:

«Протягом двох років роботи у сфері короткотермінової оренди житла я спілкувався з людьми, що приїжджали до Одеси з найрізноманітніших куточків України і близького зарубіжжя. Більшість відгукується про наше місто з явним захопленням і не забуває додати, що хотіли б тут жити.

Раніше діалог на цю тему з «бажаючими залишитися», що приїжджали із західних областей України (з міст, які мені цікаві), відбувався приблизно такий:

— Серйозно? — питаю я. — Ти дійсно хотів би тут залишитися?

— Так, тут класно.

Мир здобувається силою

Після більш як п’яти років з моменту нападу Росії на Україну наша держава стоїть на роздоріжжі безпекової стратегії.

Рішення, ухвалені нині, матимуть визначальний вплив на її майбутнє.

З одного боку, у суспільстві надзвичайно високий запит на завершення війни та досягнення миру. Це природне прагнення, зважаючи на болісну ціну, яку Україна вже заплатила і продовжує платити за відбиття російської агресії та збереження власної свободи, незалежності, суверенітету й повернення територіальної цілісності. З іншого боку, останні соціологічні опитування Центру ім. Разумкова демонструють, що переважна більшість українців не готова йти на будь-які поступки агресору задля укладення миру з Росією.

У цей важкий і поворотний момент Україні не була б зайвою порада від одного з найталановитіших майстрів мирної безпекової стратегії у ХХ сторіччі — 40-го президента США Рональда Рейгана.

Морська піхота — це бренд!

(Прив’язка до історії плюс сучасний креатив)

Статтю Петра Кралюка «Дивовижна доля італійця XVII століття. Пієтро делла Валле — той, хто хотів перетворити Україну на «економічний рай» («День» від 8.02.2019) я прочитав не відразу, а з деяким запізненням. Саме тоді, коли відзначався День нашої морської піхоти. Можливо, цей випадковий збіг і підштовхнув до певних висновків. Нагадаю про що йшлося в публікації.

«Спочатку делла Валле прибув до Константинополя (Стамбула), де вивчив турецьку й арабську мови. У 1615 році подався до Персії та опинився при дворі шаха Аббаса Великого. Там він відстоював ідею «козацької республіки» в Трапезунді. Його підтримував кримський принц-утікач Шагін Герей. Чи діяв делла Валле самостійно? Ймовірно, він був агентом італійського, зокрема венеціанського, купецтва, зацікавленого в переорієнтації торгових шляхів у Європі...».

А вовк качається в траві...

Поет, котрий пише, передовсім, серцем своїм, завжди пророк. Хоче він цього чи ні. Душа його віща бачить те, чого не вгледить око. Бо душа відчуває. Душа — попереджує. Поезія, по суті своїй, часто є пророцтвом. А бува, незрідка, що це — як наче рятівне коло, кинуте нам невидимою рукою в ту хвилину, коли ще й гадки немає, що воно може знадобитися. У час, коли душа, немовби обплутана липким павутинням, робить крок над прірвою, не бачачи того провалля, в пору масового безголів’я, — читайте мудрих поетів. Їх естетична краса несе душевну гармонію, а їхня мудрість впорядкує думки. І, можливо, хоча б тоді ми придивимось, «це що воно за очмана» отам причаїлась, та навіть не дуже й ховається. Та заходимось виводити і знешкоджувати того шашеля, котрий шалено сточує всі ці роки древо нашого буття. Бо вже хилитається той стіл, за яким всує проголошуємо святі гасла й так бездумно гейкаємо, замість того, щоб з гасел тих зводити омріяну будівлю, та раненько до праці ставати…

Останнім часом дедалі частіше спадає на думку цей, винесений у заголовок, рядок з вірша Ліни Костенко, який багатьом невідомий, тому що багато хто взагалі не читає нині книжок, надто — поезії, натомість втелющується в телевізора — до потьмарення в мізках, та обрегочується, не тямлячи, що сміється таки із самого себе… До часу.

А пригадується, властиво, той день, коли уперше почув ці вірші — хоч минуло вже півстоліття… Й тоді знов постає перед внутрішнім зором натхненне обличчя славного вже під ту пору артиста, звучить його ледь приглушений, динамічний, з логічними наголосами і ще молодий голос. Той голос доносить до сердець… ні, не слова, й навіть не так думки, як биття Поетового серця.

Нереалізовані в українстві

Причини нереалізованості свідомих українців можуть бути різними. Скажімо, життя виявилося надто коротким. Або людина народилася не в той час. Душа поривається сказати правду, але... доводиться мовчати. Свого часу зустрічав багато таких на теренах Росії. Це були діти політв’язнів та репресованих. Батьки виховують своїх нащадків у патріотичному дусі, але атмосфера в місцях заслання задушлива. Юні українці або переїздять на батьківщину предків, або решту життя мовчки страждають від нереалізованості. Та й в українських умовах далеко не кожен регіон дозволяє реалізуватися в національному сенсі. Навіть тепер.

Ось переді мною книжечка віршів Олеся Степаненка із символічною назвою «Свічечка». Її видав батько після смерті сина. Життя юного поета обірвалося в 2004 році, коли Олесю сповнилося лише двадцять. Загинув мешканець харківського містечка Дергачі на залізничній колії. Обставини смерті досить загадкові. Є версія, що вбили. У 2014-у і в Криму, і на Донбасі жорстоко вбивали за патріотизм. Скажімо, Дмитро Чернявський з Донецька загинув у 22 роки. Степана Чубенка з Краматорська сепаратисти вбили, коли йому було лише сімнадцять. У 2004-у на Харківщині було не набагато краще, хіба що вбивали не так відкрито. Робили це досить підступно, використовуючи багатющий досвід імперії. І навіть били (роблячи цим перше попередження) так, щоб жертва не встигала розгледіти злочинців-нападників. Так і з Олесем Степаненком було.

Незадовго до смерті він, лежачи в лікарні, писав: «Нема майбутнього у мене. На превеликий жаль, нема... Єдине, що мене чекає, — могильний холод і пітьма. Вже не створю більш ні рядочка я віршів — цих маленьких див. Так званих друзів заспокою і не так званих ворогів».

Одесько-галицьке літнє спілкування

(Як пора відпусток актуалізує мовне питання і як поступово «притираються» регіони)

Не знаю, наскільки ефективним буде на практиці новий «мовний» закон, але те, що він уже збурив частину суспільства — це точно. Наткнувся на цікавий допис та його активне обговорення у соцмережах і тепер з раді-стю ділюся інформацією з читачами.

Авангард і надія християнства

Нещодавно у соцмережах прочитав лист волонтерки із Запоріжжя Люби Леонової. Він мимоволі фіксує добрі справи, привнесені в наше життя цією найшляхетнішою кастою України. Спонукає замислитися... Адже цієї «касти» раніше не було. То що ж сталося? Волонтерство народилося на Майдані як поштовх вищої сили, як своєчасна підказка Бога? Послухаємо цю дивовижну жінку.

«... П’ять років я робила те, що було потрібно Україні. Не купилася і не здалася навіть тоді, коли повітря на вдих не вистачало... Коли обпльовували, я піднімалася з бруду і йшла далі. Збирала... Просила... Ходила по школах, по людях, писала оголошення, які, траплялося, нищили через лічені хвилини... Йшла на телебачення і в редакції газет. Сортувала, тягла, складала, завантажувала буса разом з хлопцями. В мене все виходило — бо ви, мої друзі, були поруч всі ці п’ять років. Дякую вам!»

Далі Люба торкається актуальних волонтерських проблем.

Коли на місце розуму приходить більшість...

Володимир Великий, Леонід Мудрий і Петро Віщий

Володимир Васильович Щербицький, незаперечно, — видатний державний і політичний діяч України другої половини XX сторіччя. Той факт, що державна діяльність Володимира Щербицького припала на радянські роки, не може перекреслити його видатного внеску в економічний і культурний розвиток України. А що знаємо ми, що знає молоде покоління українців про цю непересічну особистість, яка стала предтечею незалежності України? Коли ж, нарешті, українські книжкові видавництва навчаться заробляти свої гроші, віддаючи шану видатним постатям України?

Так само Леонід Данилович Кучма як державний і політичний діяч України заслуговує на те, щоб його життєвий шлях, труди і досвід стали надбанням не тільки політології, а й широкого народного загалу. Сам Леонід Кучма дуже вірно ставиться до необхідності знати історію своєї країни і народу.

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 25 грн.
  • на 3 місяці — 75 грн.
  • на 6 місяців — 150 грн.
  • на 12 місяців — 300 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua