Нороль-Король

Під час Другої світової війни наше село Чорна було на узбіччі стратегічних шляхів Німеччини. Тож не дивно, що у ньому правили бал сателіти-румуни. Колгоспи вони перетворювали на «культурні» господарства, але на норму ганяли ті ж самі бригадири, яким було за 60 років. Ні Сталін, ні Велика земля на чолі з Кремлем не дбали про покинутих у неволі людей.

«Культурні» окупанти принесли у село свою завойовницьку «культуру»: нагайка (або гарапник), кулак і сліпак (ґнотик у блюдечку з олією). Лише пісня, наша, українська, вперемішку з молдавською і російською, іноді приглушено звучала по темних хатах.

Хто зігнутий — розігніться!

Події, що відбуваються при владі ЗЕ, нагадали мені деякі моменти мого дитинства і юності.

1941-й. Мені п’ять років. Вулицею іде колона німців: хто на велосипеді, хто на коні, на бричках, ну і на машинах. Закачані рукави, веселі, грають на губних гармошках. Кричать: «млеко, курки, яйки!» Сусідка винесла глечик молока, крунку хліба і почала пригощати. Німці пили, сміялися…

«Не смійте забувати вчителів»

Кілька днів тому, 1 жовтня, ми відзначили Міжнародний день літніх людей. Хто і що б там не говорив, а я вважаю, що це велике свято. Треба ще заслужити у Господа Бога, щоб прожити довгий вік. А 4 жовтня був День працівників освіти —свято, яке, переконана, повинні пошановувати всі, бо всі ми вийшли із школи, училища, вишу.

З огляду на ці дві дати, хочу згадати про Софію Григорівну Сирнікову, яка народилася 30 вересня 1918 року. Це була (світла пам’ять їй) унікальна Людина: ніжна, добра, щира, толерантна, чесна, з великим чуйним серцем і чистою душею. У моєму рідному селі Демидовому, що в Березів-ському районі, її пам’ятають як прекрасного педагога, найкращу вчительку і директорку школи.

Гумор — то наша сила

Багато що міняється і в нашій державі, й у світі, але незмінною залишається одна з головних рис українців — гумор, який допомагає пройти крізь усі випробування.

Я катаю дітей на саморобному пасажирському велосипеді у парках і на майданах Одеси, ну і, звісно, спілкуюся з ними. Часом такого начуєшся!..

Я — російськомовний, але мене не треба захищати!

Десь у другій половині липня (час біжить швидко, дата загубилася в повсякденних клопотах) до редакції «ЧН» зателефонував читач із Рені, аби поділитися власним досвідом боротьби за державність української мови.

Літній чоловік схвильовано, але з відчутною ноткою радості в голосі повідомив: «Я навіть не сподівався, але мою відповідь на відвертий випад проти української мови опублікували у нашій «районці». Приємно, що в «Ренийском вестнике» надали мені слово, а відтак мої земляки змогли прочитати й альтернативну думку щодо мовного питання в Україні — нашій державі. А я твердо стою на тому, що в Україні державною мовою має бути саме українська».

Чому бояться Гриценка?

На маю думку, українську делегацію у Тристоронній контактній групі міг би очолювати грамотний професіонал військової справи Анатолій Степанович Гриценко, котрий не допустив би таких промахів, які допустили попередники на цьому посту.

Як можна було згодитися не посилати наші дрони для розвідки та розповсюдження листівок на окуповані території? Це ж не бойові дрони, і ми маємо право спілкуватися з громадянами нашої країни. А зоставити наших захисників без розвідки — це просто зрада нашої армії і країни, як і не відповідати на постріли ворогів.

Згасаюча пам’ять — то згасаюча совість

Регулярно передплачую і читаю рідномовну пресу, перечитую книжки про минулу війну українських класиків, вкотре переглядаю на різних каналах фільм Леоніда Бикова «У бій ідуть тільки старики» і стає сумно-сумно, бо майже у кожній газеті, від районної до центральної — некрологи, некрологи, некрологи. Ніби нічого дивного в цьому нема, бо нічого вічного, крім Бога, не існує. Та коли на шпальтах стрічаєш, що у небуття йдуть твої побратими, друзі, однокашники, твої учні, стає важко на душі й починаєш згадувати своє прожите-пережите, яке ніякими урядами справедливо не оцінене…

Ще сумніше слухати брехню людей із сумнівним минулим, які під час Другої світової відсиджувалися десь у теплих краях, про їхню любов до переможців (читай: вибери мене…) у жорстокій війні, їхнє прославляння кривавих стягів Сталіна і Жукова, і замовчування того, як ті вожді покинули нас в окупації на поталу ворогові…

...Бо підростають правнуки з нашими генами!

Війна в Іспанії 1937 року, куди СРСР посилав «добровільно» військовиків різних професій вдосконалювати свою кваліфікацію на смертях іншого народу, як нині Росія вдосконалюється на вбивстві «братів» на Донбасі, наклала відбиток і на моду 1940-х.

У 1941-у при хрещенні хрещена мати подарувала мені матроський костюмчик (бо ж Одещина, море!) та «іспанку» — чорну військову пілотку з червоними китицями.

Біля хати ж ходив у гребінному — домотканому одязі з конопель — прядива. Прядиво — від українського прясти. Коноплі росли у кожному дворі, високі й усіяні насінням. Про наркотики в селі ніхто не знав. Насіння використовували для святкових коржів — смаколиків. Товкли його у глиняній макітрі і в оте розбавлене молочко вмочували коржа. Саме ж конопляне стебло вимочували у спеціальних копанках: прикладене важким камінням, воно мокло до весни. Потім коноплі тіпали, звільняючи волокна від стебла, розчісували і пряли. На верстаті мати ткала біле вибійчане полотно, з якого шили білі літні костюми, вишивали рушники, гаптували сорочки національним та місцевим орнаментом. Я маю вишиванку 1958 року.

Дочки шиють — мати поре...

Сівши обідати, включив радіо і зрадів, що голос був без акценту і не пропагандиста-спасителя моєї душі.

Радіо коментувало брифінг Монахової — наглядачки за калі-чною українською мовою. Якщо мовний омбудсмен (по-нашому — представник чиїхось інтересів) Монахова така освічена українка, то чому виступає на брифінгу (з англійської — інструктаж, по-нашому — напучування), а не на зібранні певних людей для пояснення-тлумачення певної теми. Як на мене, її посада — ще один гвіздок у серце української мови. Штраф за суржик — зайвий політичний піар мовним сепаратистам. Для того щоб штрафувати, необхідно досконально знати діалекти України. Є така наука!

Я вважаю (а не «рахую»), що насамперед потрібно боротися за чистоту мови вищих посадовців, які тільки починають освоювати самокати та велосипеди. І тоді питання мови розсмокчеться, як у Кашпіровського. «Папєрєдніков» не допускати навіть до районної влади. Поки не опанують мову держави, в якій живуть. Бо за стільки років можна було вивчити й мову дельфінів!..

«Тату, ти приїхав!..»

У наш час, час не зрозумілих простому люду реформ, стресів від війни та продажу матері-годувальниці землі, недовго розгубитися і впасти у розпач. Послухаєш передвиборні обіцянки про великі пенсії й зарплати і замислишся: чому ми такі довірливі, чому наші обранці мають нас за ніщо?

Я звертався до всіх урядів України десь із 1997 року, але отримував одну й ту ж відповідь, ніби писали під копірку: такі закони спираються на постанову Кабміну № Х+Х1+Х2… А Салій (П.К.), так той, не читаючи змісту пропозиції, а не скарги, взагалі перефутболював районному прокуророві. Після чергового такого перепасування я змушений був звернутися до пана Зінченка (на жаль, покійного), щоб той, написав йому, підвищив Салія… бо він ще за часів ЦК керував загальним відділом і відфутболював заяви та пропозиції до прокуратури. Нам, мовляв, ніколи возитися з різною шушваллю, а ти, прокуроре, їх там приструни з усією… Невдовзі той Салій випірнув у Черновецького… Ніякої уваги і поваги!..

Не до сміху

Глум, глузування, насмішка, а то й збиткування чи знущання чатують на всяку людину, яка пішла в політику, не маючи для цього належних задатків, або й на тих полі-тиків, які не дбають про своє реноме публічної особи.

Не враховуючи численних випадків обструкції у Верховній Раді раніше, в сучасній Україні ще не було такого, щоб стільки депутатів й представників  інших гілок влади потрапляли під шквал насмішок у засобах масової інформації. І цей факт змушує до роздумів: «Кому вигідна така ситуація?».

Земля — це не заводи й фабрики

Земля у нас тяжке діло: кров’ю пахне…
Михайло СТЕЛЬМАХ, «Кров людська — не водиця».

Наша найкраща у світі земля формувалася мільйони років. По ній пройшлися оледеніння, потопи, градобої, посухи, цунамі, але вона вперто накопичувала для нас родючий шар, щоб ми могли класти в нього насіння і хліб вирощувати.

Фабрики і заводи порівняно недавно створили власними руками гомо сапієнс. Так оте гомо, шукаючи кращого життя, ніж в імперії, а потім — у комуністичному раю, який чомусь час від часу влаштовував голодомори та війни, вирішило знищити той рай для диктаторів, злодіїв та хабарників і проголосити незалежність. Радіючи й потираючи руки, що воно таке незалежне, втратило пильність.

Доброти у світі більше

Добрий день, моя люба «Чорноморочко!»

У перших фразах прошу вибачення за мій почерк — після інсульту рука погано рухається. Але бажання написати вам перемагає неміч, тим паче, що пообіцяла редакторові, вітаючи колектив у День журналіста по телефону, викласти свої міркування на папері.

Цей допис хочу присвятити доброті. «Добрі люди — живуть всюди» — мені з дитинства дуже подобається цей вислів. А ще дуже люблю пісню Валентини Толкунової, де є слова: «Красоту уносят годы, доброту не унесут!».

Зараз часто можна почути, що в світі багато зла, ненависті, заздрощів. Я цілком погоджуюся з цим, але й хочу сказати, що є у нас багато і добрих, і дуже добрих людей. Ось про деяких з них і хочу вам та всім читачам «Чорноморки» розповісти.

Лікують не лише ліки

Наше сьогоднішнє життя — то практично безперервний стрес, який нікому не додає здоров’я. Під особливим прицілом — люди поважного віку, яких тривожать усілякі болячки. Щось негаразд — викликаємо «швидку».

На щастя, приїздить вона швидко, навіть якщо люди попросили порятунку з віддаленого хутірця чи невеличкого села. У сумках медиків завжди є все необхідне для надання невідкладної допомоги. Втім, що не кажіть, а піднімають на ноги не лише ліки, а й увага та чуйність самих медиків, їхня підтримка.

Тож висловлюємо вдячність працівникам міжрайонного Центру екстреної медичної допомоги і медицини катастроф, який очолює лікар вищої категорії із 40-річним стажем Михайло Костянтинович Шевченко.

«Брехунець»

Скільки пам’ятаю, комуністи відучали нас від слова Божого, бо то — опіум для народу, а привчали до «брехунця». Так народ охрестив радянське радіо. Якщо тобі щоденно казатимуть, що ти віслюк, ти обов’язково заіакаєш. Воно нас повчало, навчало, наставляло, закликало і вело спочатку до перемоги соціалізму, а потім — до комуністичного раю.

Та скептики зле жартували: комунізм — це світла лінія горизонту, чим ближче до неї наближаєшся, тим швидше вона віддаляється. До речі, кожна професія мала свої кпини про міфічний комунізм. Скажімо, шляховики кепкували на свій копил: усі дороги ведуть до комунізму — тільки не такі… Хоча ті дороги, треба визнати, були значно кращими від доріг Гройсмана. Пам’ятаю, за трасу Полтава — Кишинів — Бухарест до буцегарні сіли всі винні в її недоробках. Зараз бракоробів такого масштабу не садять.

У наших головах залишився слід від отого чорного круглого радіо, яке висіло на поважному місці, і ми щороку 1 березня збиралися біля нього й слухали про зниження тарифів та цін на цукор, хліб, сірники і т.д. Навіть копійка вселяла в голову якісь сподівання-надії на майбутнє покращення.

Це так Путін йому пообіцяв?

Не вперше перед виборами бачимо по телевізору, як хтось розбиває пам’ятники комуністичного минулого. І щоразу більшість українців, у тому числі етнічних, обурюється варварським руйнуванням витвору мистецтва якогось талановитого скульптора, до рівня якого не здатний досягнути той, хто розбиває ці пам’ятники культури.

Люди, про яких нагадують нам ці пам’ятники, зробили для народу багато чого поганого і не достойні пошанування. Але навіть у парламенті представники української нації казали, що витвори мистецтва треба збері-гати, але десь в окремому місці, або залишивши на тому ж місці, почепити табличку з переліком злодіянь цих діячів.

Здавалося б, усі розуміють, що протести у вигляді руйнування праці інших, а також приниження людей киданням їх у смітники не знаходять масової підтримки серед народу, й останнім часом протестувальники поводилися культурніше. Поліція повинна не допускати ніяких руйнувань без дозвільних документів. І те, що знову перед виборами почали скидати пам’ятник Жукову в Харкові, наводить на думку, що це більше схоже на провокацію, щоб нашкодити партіям етнічних українців, які захищають свою мову від наслідків комуністичного режиму, коли всіх нас, незалежно від національності, переробляли на російськомовних.

Чи розсмішать українці коміка...

Грядуть вибори Президента України. Як гриби (і поганки — теж) вигулькнули на світ Божий кандидати. Й чи не кожен обіцяє ощасливити народ.

Одна гарантує зменшити ціну на газ удвічі, інший — учетверо. А той цілує корову й порпається у землі, аби сподобатися довірливим бабусям, а їх — багато. Майже безпрограшна тактика. Досвід Черновецького. Що ж, як проголосує недолуга більшість, так вона і житиме, а з нею — й розумна меншість. Демократія!

«Опоблоківець» тим же бабусям розказує, що Томос Україна отримала неправильно, бо це, мовляв, мали вирішувати віруючі, а не держава. Віруючі, зомбовані московськими попами, які в тому зомбуванні досягли багато чого. Як приклад — Ю. Бойко, який озвучив цю нісенітницю, бо українець, вільний від московського зомбування, не молов би дурниць. Мав би мовчати, бо коли дурень мовчить, то деякий час виглядає мудрим. Але наші яничари цього не розуміють, а що таке порядність — не чули і не знають. Православна церква України, слава Богу, постала, а навіяне московськими попами — з часом розвіється, як нічний туман сонячного ранку.

Як я захищала у Небрасці Україну...

Не знаю, наскільки це мені вдасться, але дуже хочу розповісти, як я на іншому кінці світу — в американській Небрасці — захищала нашу рідну Україну.

Ще з початку 1991 року фермери із Небраски хотіли, щоб я приїхала до них, у США. Погодилася. Та поки вони організовували для мене візу, тут, в Україні, держава забрала мої кошти, які були на ощад-книжці. Наступного, 1992-го року вони мені дзвонять, мовляв, приїжджай, ми уже все влаштували для тебе, а я їм: «Ні, не зможу я приїхати, бо грошей бракує. Держава їх у мене забрала з рахунку». Минуло кілька днів, й ось вони мені кажуть: «Їдь до Москви у посольство — там для тебе і віза, й квиток до Небраски».

Ожив козак на обеліску

Людина, яка не мислить свого існування без праці, в думках виношує мрію: ото піду на пенсію — тоді й відісплюся, відпочину. А насправді то лише приємні мрії, бо голова шукає роботу, а руки звично виконують її. Коли ж, стомлений, лягаєш відпочити, то, як писав пророк Тарас Шевченко, тебе обступають «думи мої, думи мої»… А вони бувають різні: добрі й лихі, задавнені й сучасні…

Недавно при в’їзді до нашого старовинного містечка відкрили обеліск воїнам УНР, які боролися за незалежність України. На обеліску викарбувані імена звитяжців. А серед них — ім’я мого діда по батьковій лінії: Порфирій Продан — козак. Помер він у Польщі в 1964 році…

«Нагодуй дитину... гноєм»

Перший раз мати, Параска Януарівна, вийшла заміж у 17 років за багатого й дуже гарного одесита Миколу. Жили на Грецькій площі й займалися м’ясом. У ті часи таких підприємців називали «кабанниками».

Настав 1932-й — рік страшного геноциду проти українського народу. Але село ще трималося з останніх сил. Вісімнадцятилітня уже вагітна мати торгувала салом на Новому ринку, який кишів безпритульними, волоцюгами, урками. Тільки-но прокидалися перші промені, вони вилазили зі своїх схованок і, сонні, скуйовджені, йшли до матері. Та вділяла їм шматочок хліба і шматочок сала, як сірникову коробку «Ревпуть». Вони дякували й обіцяли:

— Торгуй, тітко, не бійся — ніхто тебе й пальцем не зачепить.

«На похилену вербу і кози скачуть...»

Недавно прийшла есемеска, що виграв 325 тисяч — забирайте... Для старої людини з пенсією на виживання — сума величезна. Закрутилася думка: онук в Одесі не має квартири, донька з нами — у двокімнатній «хрущовці»... Але ж я в ніяких заходах... То яка гемонська душа дала мій телефон?

Свого часу брав участь в одній книжковій обдирайлівці. Книжки — супер, але й по суперціні. Скажімо, казки О.С. Пушкіна німецького видавництва у сап’яновій обкладинці — 139 гривень (при пенсії 89). Постійні ж листи заманювали, що ось-ось виграю сто тисяч. Зрештою, порвав зв’язок. Але почався шантаж, а через певний час прийшла і погроза: якщо не заплачу 139 гривень, то — з молотка. Нікуди було діватися: переслав я ті гроші. Тож, маючи вже досвід, до повідомлення про те, що начебто виграв 325 тисяч, поставився скептично. Не інакше — нова халепа.

Пиріжки для винахідників

Я знаю, науково доведено, що день влітку довгий, а взимку короткий. Але я і мої молодші брати маємо іншу думку. Чому літні канікули так швидко минають? Так довго чекаєш літа, а коли дочекаєшся, то дні починають так швидко збігати... І в нас багато однодумців...

Ось, нарешті, діждалися літа. З кожним днем ставало все тепліше і настрій у нас поліпшувався. Якось після ігор-розваг я з молодшими братами Мухамедом та Алі вирішили винайти щось. Спека ж така, що сама підказує ідею, щоб сонячну енергію ми перетворили в електричну, і тоді в нас буде велика економія та незалежність від газу. Сиділи ми на великому ґанку і міркували: ну як цю спеку законсервувати, щоб випустити взимку, коли надворі холоднеча і потрібне тепло, яке дуже дороге. Бо влітку, знаємо, нема чим дихати через оту спеку, а взимку так бракує сонячного тепла. Ну як це зробити, як?

Сила людського тепла

Доброго дня, дорога редакціє. Народилася я і виросла в мальовничому селищі Саврань, що на півночі Одещини. Після закінчення школи поїхала на навчання до Одеси. Там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Саїдом, студентом-медиком із Сирії.

Закінчилося навчання, і ми переїхали до Сирії, побралися. У нас народилося троє діток — двоє синочків і донечка. Саїд будував будинок. Коли закінчив будівництво, ми облаштувалися в новому помешканні, та довго радіти не судилося — у Сирії почалися воєнні дії. Пережили тяжкий пері-од початку війни. Потрапляли під бомбардування.

Забрали документи і примкнули до лавини біженців, що втікали з країни. Повернулися в Україну. Четвертий рік проживаємо в селищі Чорноморському. Отямитися від страхіть війни і повірити в краще, побачити реальні добрі вчинки мені вдалося, коли зайшла з дітьми до місцевої ради. Турбота, увага і повага до громадян, бажання допомогти чи пояснити ситуацію — все це було видно навіть по очах.

Спасибі за працю, за витримку

Щиро вітаємо колектив «Чорноморських новин» з ювілеєм! Бажаємо від душі миру в родинах і миру в країні, здоров’я, щастя, добробуту, успіхів у всіх творчих справах.

І велике спасибі вам за вашу працю, за вашу витримку, бо ви є особливий колектив — патріотична еліта півдня України. Ви пройшли дуже великі випробування — і часом комуністичного режиму, і часом незалежної України, де також не було легко. Бо сучасна влада, м’яко кажучи, недосконала, хоча могла б і повинна зробити життя в країні кращим, але їй це не вдається...

А ваш колектив редакції «ЧН» працює з народними масами. Бо у ці воєнні часи нам треба очиститися від антиукраїнства, від власної байдужості, зосередитися на захисті національних інтересів, на розвитку економіки. Якщо ми будемо економічно сильнішими та політично стабільнішими, то буде у нас і покращення. Звичайно, для цього необхідно, щоб при владі на всіх рівнях працювали люди за трьома ознаками: патріоти, порядні і професіонали.

Любимо читати газету. Вдячні вам за повсякденну роботу. Завжди чекаємо «Чорноморські новини» і прищеплюємо любов до патріотичного видання молодому поколінню.

Слава Україні!

Слава творчому колективу «Чорноморських новин»!

Наталія ВІТВІЦЬКА.
Біляївський район,
с. Усатове.

Заплямована вітрина

Як знають постійні читачі «Чорноморських новин», на сторінках газети чимало уваги приділяється темі децентралізаційної реформи. Питання непросте, має як прихильників, так і противників, і в кожної зі сторін — свої аргументи «за» та «проти». Не раз ми розповідали і про ситуацію в Маразліївській об’єднаній територіальній громаді. З одного боку, на офіційному рівні її називають як позитивний, успішний досвід. Та й частина жителів сіл, що згуртувалися, висловлює задоволення від змін, які відбулися. Інша ж частина селян вказує на проблеми, породжені об’єднанням,  на труднощі і втрати, що вже проявилися чи от-от постануть перед громадою.

Нині пропонуємо вашій увазі міркування ще одного опонента децентралізації, точніше, противника закриття навчальних закладів у згаданій ОТГ. Ось про що він пише в листі до редакції.

У мирний час закрили школи в селах Маразліївка, Великомар’янівка та Долинівка, де навчалися, відповідно, 120, 76 та 86 учнів. У цих закладах з першого уроку дітям прищеплювали любов до рідного села, до Батьківщини, виховували їх на прикладах українського патріотизму. Так, Долинівська ЗОШ І—ІІ ступенів однією з перших в Україні впровадила систему козацько-лицарського виховання. Тут створено музей українського села та музей історії школи, яка існувала при німцях-колоністах, за румунської окупації, радянської влади і ліквідована рідною, українською.

Справжня ціна артезіанської води

Коли компанії обленерго брали у держави в оренду електромережі для продажу енергії, вони брали й зобов’язання виконувати законодавство України і поважати права споживачів.

Щоб продавати нам енергію, в типовому договорі № К-294 між ПАТ «Одесаобленерго» і нашим садовим товариством (далі — СТ) від 29.09.2006 року є пункти, де монополіст зобов’язався платити за оренду побудованої нами мережі, укласти додатково ще договір про спільну експлуатацію нашої мережі і, найголовніше, укласти додатково договір з кожним основним споживачем. Тобто — із садівниками. Монополіст уже 20 років не виконує свій договір, створивши якусь резервацію беззаконня із СТ, щоб економити свої витрати за наш рахунок. За експлуатацію трансформаторів, наших лічильників ніхто не відповідає. Оплату договір вимагає давати готівкою. Номер розрахункового рахунку та назва банку — відсутні. А якби кожен садівник мав свій договір і платив за енергію сам на рахунок через банк, то СТ тільки на заощаджені зі збирання плати могло б подвоїти зар-плату охороні. 20 років десятки тисяч садівників позбавлені своїх прав монополістом і не можуть повернути їх навіть через суди.

І прохання, і заувага

Шановна редакціє «Чорноморських новин»!

Із 2005 року передплачую суботній випуск «ЧН». Цікава та інформативна газета.

Але ось у № 91 за 22 жовтня стаття Олексія Воловича «США—РФ...», продовження на 2-й сторінці і — «далі буде». Оце «далі буде» ви надрукуєте в номері за четвер, тож для мене «далі» не буде. Ви моє прохання зрозуміли?

З днем народження, газето!

Добрий день, шановна редакціє «Чорноморських новин»! Вітаю вас з днем народження газети, бажаю колективу міцного здоров’я, щастя, миру, радості, успіхів, благополуччя. Щоб «Чорноморка» завжди була, поки є наша держава Україна.

Поздоровляю і з 25-річчям Незалежності України. Бажаю всього найкращого в житті, в роботі.

Від печалі до радості

Світ прекрасний, коли його бачиш, а якщо ні — морок і безпорадність. Але є в нашому чудовому місті місце, де творять дива — повертають зір незрячим. Диво з див! Це місце, як ви, мабуть, уже здогадалися, — Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова.

Різке погіршення зору привело мене у відділення катаракти, яким завідує доктор медичних наук, професор С.К. Дмитрієв. Він вразив мене своїм служінням її величності медицині та його величності хворому. У нього нема курилок, буфетів, навіть кабінету нема. Точніше, кабінет є, але я його там ніколи не бачила. Оглядова та операційна — ось його постійний маршрут. У нього нема вихідних, відпусток, якихось привілеїв. Я на місці нашого уряду дала б оклади по 70—100 тисяч гривень на місяць не суддям, а таким лікарям, як Дмитрієв.

Про економіку та економію

Нам довелося жити у важкий час реформ, що ускладнюється ще й так званим АТО на Сході нашої України. Час надскладний, та все ж уряду вдається виплачувати людям за всіма соціальними зобов’язаннями і частково компенсувати інфляцію.

Критиків усього, що відбувається, — предостатньо. А я хочу запитати: де ті критики були на початку 1990-х, коли розкрадалося все створене працею багатьох поколінь жителів України, коли пенсії були настільки мізерними, що не вистачало навіть на тиждень, а в багатьох регіонах, особливо в сільській місцевості, їх не виплачували до півроку? Де були ті критики, коли за кордон як металобрухт продавали, скажімо, Чорноморський флот, а за газ з Росією розраховувалися військовою технікою, літаками? Де були вони, коли можновладці збагачувалися за рахунок привласнення підприємств шляхом скуповування у бідного населення приватизаційних ваучерів за копійки? У моєї родини вони залишилися як сувеніри. А в той час Польща, країни Балтії, які в економічному сенсі мали гірші стартові можливості, проводили непопулярні реформи, названі «шоковою терапією».

Юна королева корту

Наприкінці листопада в Одесі відбувся осінній юнацький турнір з великого тенісу. Змагання видалися цікавими і бойовими.

Найбільше з учасників мені сподобалася Катя Завірюха. Звичайно, вона не початківець, уже 10 років займається тенісом і тому грає гарно, на перший погляд, дуже легко, ніби літає на корті. Але коли ми підійшли її поздоровити, то побачили, якою вона була втомленою. Втім, задоволеною грою, хоча й посіла друге місце на цьому турнірі.

Маймо і честь, і повагу

Важко не погодитися з Ліною Костенко, що на поведінку української влади не можна дивитися без валідолу...

Кричать: «Дайте світло, в Криму — люди!..» А хіба в Криму не було людей до російської окупації?! Хіба ті «люди» не мали воду, електрику, хліб тощо? Мали, все мали! Тоді чому в Крим з танками й озброєним військом прийшов російський загарбник? Прийшов, підняв гарматні стволи і вимагає для своїх вояків-танків-авіації води, електроенергії, хліба. Й українська влада не заявляє: виведіть окупаційні війська — і Крим негайно отримає все необхідне! Ні! Українська влада не розпочинає боротьбу за визволення окупованих територій усіма можливими засобами; не вимагає мільярдних штрафів за окуповані кримські землі, заводи, порти тощо, за злочинне порушення Договору про дружбу і гарантію територіальної цілісності, за недотримання гарантії економічної, політичної і територіальної цілісності в обмін на відмову від ядерної зброї, за убитих і поранених російським загарбником українських хлопців, за зруйновану економіку тощо, а... підписує міжнародний договір з ворогом на поставку в Крим електроенергії-хліба-м’яса і т. д., і в тому договорі Крим називають не українською землею, а Кримським федеральним округом Росії! Підписує і старанно виконує. Значить — згодна! Це що? Ідіотизм чи зрада? Завтра Росія, тикаючи штиком у цей «документ», кричатиме, що Україна сама, добровільно відмовилася від Криму!..

Дутелі та страуси

У народі дутелями називають пустий горох, який лише торохтить, а користі від нього ніякої, а ще — пустомель, які обіцяють блага, пророчать світле майбутнє, а самі дбають тільки про свою користь. У радянському кінофільмі «Волга-Волга» режисер висміяв таких пустомель в образі Івана Івановича Бивалова (артист Ільїнський), який закликав пасажирів напружити м’язи, щоб зняти з мілини теплохід: раз-два — взяли, раз-два — взяли! Пасажири дружно взялися хто за що, напружилися і продовжили свій шлях по річці. У пародійному образі Бивалова нині люди бачать ВР, АП, КМ, які лише імітують реформи, так, як екранний герой перевернув кліфт і задоволено потер руки, ніби всю роботу зробив сам...

В Україні нині настільки важко жити простому люду, що й словами не передати. Весь народ пограбували через ваучери. А на селі... Підходить посівна — ціни скачуть, як скажені — на насіння, на добрива, на пальне. І ніхто того не помічає, навіть «слуги народу». Пережили посуху, градобій, зібрали. А тут як тут діловари, очолювані урядовцями, знижують ціни на збіжжя, щоб ті, хто виростив, змогли хіба що віддати борги. А з трибуни Верховної Ради знервованому й пограбованому селянинові вже нагадують про продаж землі. Той у розпачі: як прогодувати й вивчити дітей? Город не може забезпечити велику сім’ю, а за здані в оренду паї капають копійки. Про бабусину пенсію нічого й говорити… Якщо послухати Яценюка, то покращення буде вже в наступному році. От тільки в кого? Хто при владі — жирує, наживається на всьому, що погано лежить, навіть на армії під час війни. Мародерів розстрілювали у всіх арміях світу... У нас же стріляють лише в тих, хто на Майдані, а саджають до буцегарні тих, у кого стріляли. Вже більше року президент і прем’єр створюють щось таке антикорупційно-хитромудре, щоб і собі не зашкодити, і МВФ догодити...

В очікуванні на прийом

Відкритий лист голові Одеської обласної державної адміністрації Міхеілу Саакашвілі

Шановний пане голово!

Після кількамісячної спроби дочекатися вашого особистого прийому (подання моє на ваше ім’я зареєстроване 6 липня 2015 р. у відділі роботи зі зверненнями громадян під № Б-2704-вз/п/08) мушу тепер звернутися до вас з відкритим листом — через газету.

Не міняймо бездумно...

У школу пішов у сім років на Криворіжжі, на другому році смертельного сталінського голодомору.

Не пам’ятаю, щоб у ті часи мінялися назви вулиць, скверів на імена вождів та політбюро... Ставилися погруддя двічі героїв, назви вулиці міняли лише на Героїв Радянського Союзу. Пізніше комуністична ідеологія почала героїзувати себе в образах Зої Космодем’янської, «молодогвардійців», потім відшукували героїв—одиначок на кшталт Зіни Портнової, яка лише підняла на вулиці листівку і це помітив поліцай. Усе подавалося в стилі «орлятко, орлятко, лети вище сонця». А вже потім добралися до найменувань вулиць. Місцева влада показувала відданість КПРС і від ліхтаря міняла назви. Моя Північнобульварна стала Куйбишева. Містечко заполонили імена героїв—революціонерів. У місті не могло бути життя без вулиці Леніна та Сталіна. Погруддя і на весь зріст вожді стояли по всіх підприємствах. А в цей час у школах один підручник — на 3—10 учнів. Бракувало глобусів, географічних та історичних карт... Час від часу в підручниках заклеювали вождів — ворогів народу. Нарешті помер «батько»—Сталін, і його найкращий лакуза Хрущов почав «відкривати» народу очі на вождя—вбивцю, ніби сам був не причетний до комуністичного шабашу смерті...

Одна країна, але і різні господарі

Біда заставляє краще працювати мозок. Шарики крутяться-вертяться в різних напрямках, шукаючи вихід із складного становища. Хороша порада дорого коштує...

Кілька років тому, щоб не пока-лічити пекінеса, переступив через нього й перечепився через стілець. Упав, вибив головою товсте скло в дверях, майже відрізав вухо. Через пару місяців ліве око закрилося, а праве поступово темніло. Якби не поради, вичитані в одній з газет, без поводиря не бачив би нічого. А так вживав чорницю форте, потім дружина зробила настойку календули й аїру — і світ став білим, але без різкості. Почав розпізнавати голоси своїх багаточисельних учнів. Китайський мотоцикл у сараї аж виблискував дугами, та на риболовлю — зась: або я когось зіб’ю, або мене хтось доб’є. Не хотілося... Та й подружній стаж — 50 років...

Самі продаємося - самі й бідкаємося

Вітаю вас, шановні журналісти «Чорноморочки»! Дозвольте звернутися до вас і, сподіваюся, до всіх читачів із своєю думкою і своїм розумінням ситуації. Зараз багато розмов по радіо, по телебаченню (скажімо, передача «Твоя влада» на 5-у каналі) про наступні вибори. На жаль, як і раніше, в депутати, на посади міського чи сільського голови стараються потрапити не ті, хто хоче змінити щось на краще для людей, а ті, хто прагне зробити кращим своє життя, життя своїх родичів та кумів. Звичайно, маючи в руках владу і місцевий бюджет, можна гарно зажити. Бо хто ж контролюватиме? Центральна влада — далеко: нічого не побачить, не взнає, а тут, на місці, ніхто ні про що не спитає — зразу ж рот закриють.

Я не хочу, щоб наш Роздільнянський район з’єднували іще з якимось, але хочу, щоб у нашому районі був порядок, щоб ті, кого обрали чи призначили, не гребли гроші тільки в свої кишені, обманюючи людей, щоб оті багаті чиновники, а їх немало, виклали ті грошики, які незаконно привласнили, і зробили дорогу — аби не довелося за валідол хапатися, як перекинеться автобус з людьми, бо, крім невинного водія, мусить відповідати ще хтось, хто ту дорогу повинен був відремонтувати.

Якщо не поміняти облич...

Український народ, обурений несправедливістю влади, її всеосяжною корумпованістю, здійснив дві революції: Помаранчеву 2004-го та Революцію Гідності 2013-2014 років. А де ж результат цих революцій?

По суті винуватцями загальнонародного спротиву були прихильники спочатку прем’єр-міністра Януковича, а потім президента Януковича. Чому ж усі ці чиновники і досі при владі?!

На воді, та без води

Радянська історія подає нам народження міста Ананьєва 1767 роком, хоча поселення на березі судноплавної річки існувало задовго до цього. У щоденнику російського полководця Румянцева зустрічаються любі серцю корінного ананьївця рядочки: «С трудом форсировали буйную речку Тилигул». Нині річка пішла під землю, але продовжує пробиватися із карстових западин й нести свої лікувальні води до Тилігульського лиману.

Легенди і перекази, які передавалися від прапрадідів (у перекручених архівах російської імперії, мабуть, теж не збереглися точні дані про заснування поселення Анань), говорять, що Ананьїв ще у XVI столітті жив, працював, народжував і воював за майбутні часи. У ті часи тут нараховувалося 300 дворів. Як для прикордонної річки, то ціла залога. Дуже швидко Ананьїв з поселення став центром повіту, кордони якого сягали майже Одеси.

По сусідству з військовою частиною

Кожна одеська вулиця має свою історію, планування, привабливість. Багато з них названі іменами вчених, письменників, художників, героїв війни, видатних людей, що своєю діяльністю прославили наше місто.

Мені часто доводиться бувати на вулиці, яка носить ім’я почесного громадянина Одеси Михайла Боровського (донедавна – Промислова). Це окраїна міста, на Першій заставі. Тут – добре відомі заводи «Мікрон», «Нептун», що в минулі десятиліття давали роботу тисячам ро-бітників, а зараз ледве дихають. Тут і склади будматеріалів, металевих конструкцій, працює хлібозавод, продукцію якого із задоволенням купують споживачі. Тут же у великому розкішному будинку — «Одесобленерго», що дає світло і тепло.

«Бо де нема святої волі...»

Чи знаєш ти, що ця земля,
Степи шовкові, бистрі води
І вкриті золотом поля
Тобі даровані від роду?
Чи знаєш ти — твої батьки
Цю землю збройно захищали,
Щоб вільною була віки,
А діти горя не зазнали?

«Клубніка» і «полуниця» – дві великі різниці

З приходом тепла в продажу і на столі з’являються ягоди: черешні, потім — вишні, а також лісові — суниці, полуниці.

Південь бідний на ліси, тому лісових ягід навіть на базарі не зустрінеш. Зате багато тих, які називають «клубнікою» і перекладають українською як «полуниця».

За вчинене – відплатите

Даруйте, редакціє, шановні читачі газети. Для декого це неприємні слова, але з висоти мого віку, а мені вже 82 роки минуло, не можу не сказати відверто, що болить у моїй душі.

Спочатку про наших депутатів. Як же вони перед виборами з ніг падали один перед одним, присягаючи нам служити, захищати, рятувати країну від ворогів!.. Та щось поки що мало від них толку. Що бачимо? Чимало з них прийшло до Ради, аби набити собі кишені чи зберегти раніше награбоване. Зупиніться, нещасні! Скільки вам треба? Ото намалювала я на листочку, де ми всі колись опинимося, — на клаптику землі в півтора-два метри кожному. Нічого туди із собою не візьмемо. Як прийшли на цей світ з голими руками, так і підемо. А от що по собі залишимо... Ті, що кривдили, глумилися над нами, повірте старій, ще довго перевертатимуться у домовині. Не буде їм спокою, доброї пам’яті — не заслужили. Та ще й свої гріхи накладають на поко-ління власних нащадків.

З бідних деруть, а олігархів не чіпають

Прочитала в номері «Чорноморських новин» за 28 лютого статтю Ольги Філіппової «Боляче, але необхідно. Інакше не вижити».  Я з нею категорично не погоджуюся.

Одержую 1100 гривень пенсії. Тепер я повинна буду платити за газ у зимовий період 1300 гривень щомісяця. А ще ж оплата за світло, за воду, за каналізацію. Субсидії дають 20, 50, 80 або 200 гривень. Як виживати? Та й вік такий, що заробити вже не можу, бо старість — ноги, суглоби болять.

З новою владою і життя піде по-новому

Якось випадково побачила по телебаченню засідання Кабінету міністрів. Виступав, мабуть, міністр з надзвичайних ситуацій. Я була шокована, бо доповідь Яценюку про кожну виконану справу він починав словами: «Я зробив так, як ви наказали…». Таке враження, що міністр не мав ні своїх ідей, ні планів, а тільки сліпо виконував вказівки зверху.

Якщо Яценюк підбирав міністрів за принципом слухняності, а не з реформаторською стрункою, тоді зрозуміло, чому у нас нема реформ, та й не буде, поки уряд очолюватиме Яценюк, бо для нього, мабуть, важливо, щоб підлеглі гірше розбиралися в справах, ніж він, і не перечили, виставляючи свої аргументи. Може, тому з телеекранів й почали зникати виступи багатьох профе-сіоналів з реформаторськими пропозиціями. А коли й виступають, то їм або не дають договорити, хоч після реклами обіцяли повернути їм слово, або включається ефір якогось одеського телеканалу, що перекриває програму з Києва своєю рекламою чи програму, в якій йдеться про будь-що, тільки не про реформи. Часто бачимо на телебаченні давніх друзів «регіоналів», таких як Цушко, Мороз, Кінах, які 20 років повторюють одне і те ж, а, будучи при владі, нічого реформаторського не зробили.

Зволікання на користь ворогів

У газеті «Голос України» за 9 січня 2015 року в статті «Бійця судять за те, що живим повернувся з пекла», розповідається про 22-річного Ігоря Лавренюка, який був призваний на військову службу і став бійцем 51-ї механізованої бригади, і що він пережив на війні. Але після всього пережитого, тепер його та його побратимів судять й обіцяють п’ять років ув’язнення. За що?

Наш генералітет, нащадки Жукова, дозволяють знущатися над нашими воїнами, а слідчих, які звинувачують бійців, потрібно самих негайно відправити на передову. Люстрацію, вважаю, слід почати з воєнної прокуратури. Воїнові важко себе захистити, бо він підневільна людина. А самодурів не бракує. Таке воєнне начальство і вбиває патріотизм у молоді.

Влада приречена на чесність

Ми, пенсіонери, колись уклали договори з банками, щоб через них отримувати пенсії. Це було зручно, на відміну від пошти, яку треба було чекати цілий день, а то й не один, коли соціальні служби своєчасно не переказували гроші.

Нас, з маленькими пенсіями, не цікавили копійки, що нараховував банк, якщо ми забирали пенсію на день-два пізніше. Але коли банки почали віддавати нашу пенсію частинами, та ще й для цього ми змушені вистоювати величезні черги по кілька днів, то мимоволі задумуєшся, чому банки банкрутують.

Не олігархічно-феодальна, а соціально-трудова

Мені не потрібна благодійність... Я хочу самостійно вирішувати свої проблеми: оплачувати комуналку, купувати ліки, ходити періодично (рідко) на якісь заходи за свій, а не за чийсь кошт…

Середня пенсія. Я більше трьохсот гривень не дотягую до середньої пенсії... Це за чий рахунок? За рахунок 3% привілейованих? Це ж треба: настільки високі у них пенсії, що перекривають пенсії інших 97% пенсіонерів... І це називається справедливість?! За 41 рік стажу орієнтувати мене на ходіння з простягнутою рукою і сподіватися, що хтось щось у цю руку покладе?.. Не рахуйте мені середню пенсію... Вже проаналізували статистику давно і з’ясували, що на вечерю безробітний і мільйонер їдять по пів-індички і півсосиски. Хоча перший і не бачив індички, а другий — сосиски.

Жити по-новому?

Багато хто нині ставить питання: як воно — жити по-новому і що нового приніс нам новий президент та знову новий очільник Кабінету Міністрів?

Давайте поглянемо на зміни до Податкового кодексу України, внесені законом №71-VIII від 28.12.2014 р. Ним, зокрема, передбачений новий податок на нерухоме майно (хоча й раніше його пробували запровадити). Ставка податку — до 2% від мінімальної заробітної плати. Визначення розміру податку покладено на органи місцевого самоврядування (міські та сільські ради). Цей податок буде спрямовуватися до місцевого бюджету, тому нормальний міський або сільський голова встановлюватиме його по максимуму: станом на 2015 рік це 24 грн на 1 кв. м (зайвої квадратури). Наприклад, квартира у вас 70 кв. м, неоподатковувана площа для квартири складає 60 кв. м: 70—60=10 кв. м площі, що оподатковується, відтак 10 кв. м х 24 грн = 240 грн на рік. Для хати площею 150 кв. м неоподатковувана площа складає 120 кв. м: 150 — 120 = 30 кв. м площі, що оподатковується, 30 кв. м х 24 грн = 720 грн на рік. Для всієї комерційної нерухомості, крім сільгоспвиробників та промисловості, буде встановлена ставка 24 грн за 1 кв. м. За такого підходу, всіх мешканців сіл та маленьких містечок прирівняли до жителів Києва, власників елітних маєтків у Кончі-Заспі, які, втім, не факт, що щось узагалі платитимуть, бо підконтрольна їм місцева влада встановить для них нульову ставку цього податку.

Спасибі, наші рятівники!

29 грудня, не дослухавшись до прогнозу погоди, ми поїхали у справах до Одеси. Коли почався сильний снігопад, вирішили повертати додому. Але десь об 11.30 на відрізку дороги від Сухого Лиману до селища Таїрова потрапили у величезний затор із, мабуть, понад п’ятсот машин.

Сніг, заметіль, величезні замети... Спочатку ще була надія на те, що дорожні служби, розчищаючи дорогу, визволять нас із снігового полону, але час минав, надія згасала. А в машині з нами — чоловік із цукровим діабетом, і йому о 19.00 необхідно зробити укол інсуліну, якого у нього з собою не було.

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 25 грн.
  • на 3 місяці — 75 грн.
  • на 6 місяців — 150 грн.
  • на 12 місяців — 300 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua