Це так Путін йому пообіцяв?

Не вперше перед виборами бачимо по телевізору, як хтось розбиває пам’ятники комуністичного минулого. І щоразу більшість українців, у тому числі етнічних, обурюється варварським руйнуванням витвору мистецтва якогось талановитого скульптора, до рівня якого не здатний досягнути той, хто розбиває ці пам’ятники культури.

Люди, про яких нагадують нам ці пам’ятники, зробили для народу багато чого поганого і не достойні пошанування. Але навіть у парламенті представники української нації казали, що витвори мистецтва треба збері-гати, але десь в окремому місці, або залишивши на тому ж місці, почепити табличку з переліком злодіянь цих діячів.

Здавалося б, усі розуміють, що протести у вигляді руйнування праці інших, а також приниження людей киданням їх у смітники не знаходять масової підтримки серед народу, й останнім часом протестувальники поводилися культурніше. Поліція повинна не допускати ніяких руйнувань без дозвільних документів. І те, що знову перед виборами почали скидати пам’ятник Жукову в Харкові, наводить на думку, що це більше схоже на провокацію, щоб нашкодити партіям етнічних українців, які захищають свою мову від наслідків комуністичного режиму, коли всіх нас, незалежно від національності, переробляли на російськомовних.

Чи розсмішать українці коміка...

Грядуть вибори Президента України. Як гриби (і поганки — теж) вигулькнули на світ Божий кандидати. Й чи не кожен обіцяє ощасливити народ.

Одна гарантує зменшити ціну на газ удвічі, інший — учетверо. А той цілує корову й порпається у землі, аби сподобатися довірливим бабусям, а їх — багато. Майже безпрограшна тактика. Досвід Черновецького. Що ж, як проголосує недолуга більшість, так вона і житиме, а з нею — й розумна меншість. Демократія!

«Опоблоківець» тим же бабусям розказує, що Томос Україна отримала неправильно, бо це, мовляв, мали вирішувати віруючі, а не держава. Віруючі, зомбовані московськими попами, які в тому зомбуванні досягли багато чого. Як приклад — Ю. Бойко, який озвучив цю нісенітницю, бо українець, вільний від московського зомбування, не молов би дурниць. Мав би мовчати, бо коли дурень мовчить, то деякий час виглядає мудрим. Але наші яничари цього не розуміють, а що таке порядність — не чули і не знають. Православна церква України, слава Богу, постала, а навіяне московськими попами — з часом розвіється, як нічний туман сонячного ранку.

Як я захищала у Небрасці Україну...

Не знаю, наскільки це мені вдасться, але дуже хочу розповісти, як я на іншому кінці світу — в американській Небрасці — захищала нашу рідну Україну.

Ще з початку 1991 року фермери із Небраски хотіли, щоб я приїхала до них, у США. Погодилася. Та поки вони організовували для мене візу, тут, в Україні, держава забрала мої кошти, які були на ощад-книжці. Наступного, 1992-го року вони мені дзвонять, мовляв, приїжджай, ми уже все влаштували для тебе, а я їм: «Ні, не зможу я приїхати, бо грошей бракує. Держава їх у мене забрала з рахунку». Минуло кілька днів, й ось вони мені кажуть: «Їдь до Москви у посольство — там для тебе і віза, й квиток до Небраски».

Ожив козак на обеліску

Людина, яка не мислить свого існування без праці, в думках виношує мрію: ото піду на пенсію — тоді й відісплюся, відпочину. А насправді то лише приємні мрії, бо голова шукає роботу, а руки звично виконують її. Коли ж, стомлений, лягаєш відпочити, то, як писав пророк Тарас Шевченко, тебе обступають «думи мої, думи мої»… А вони бувають різні: добрі й лихі, задавнені й сучасні…

Недавно при в’їзді до нашого старовинного містечка відкрили обеліск воїнам УНР, які боролися за незалежність України. На обеліску викарбувані імена звитяжців. А серед них — ім’я мого діда по батьковій лінії: Порфирій Продан — козак. Помер він у Польщі в 1964 році…

«Нагодуй дитину... гноєм»

Перший раз мати, Параска Януарівна, вийшла заміж у 17 років за багатого й дуже гарного одесита Миколу. Жили на Грецькій площі й займалися м’ясом. У ті часи таких підприємців називали «кабанниками».

Настав 1932-й — рік страшного геноциду проти українського народу. Але село ще трималося з останніх сил. Вісімнадцятилітня уже вагітна мати торгувала салом на Новому ринку, який кишів безпритульними, волоцюгами, урками. Тільки-но прокидалися перші промені, вони вилазили зі своїх схованок і, сонні, скуйовджені, йшли до матері. Та вділяла їм шматочок хліба і шматочок сала, як сірникову коробку «Ревпуть». Вони дякували й обіцяли:

— Торгуй, тітко, не бійся — ніхто тебе й пальцем не зачепить.

«На похилену вербу і кози скачуть...»

Недавно прийшла есемеска, що виграв 325 тисяч — забирайте... Для старої людини з пенсією на виживання — сума величезна. Закрутилася думка: онук в Одесі не має квартири, донька з нами — у двокімнатній «хрущовці»... Але ж я в ніяких заходах... То яка гемонська душа дала мій телефон?

Свого часу брав участь в одній книжковій обдирайлівці. Книжки — супер, але й по суперціні. Скажімо, казки О.С. Пушкіна німецького видавництва у сап’яновій обкладинці — 139 гривень (при пенсії 89). Постійні ж листи заманювали, що ось-ось виграю сто тисяч. Зрештою, порвав зв’язок. Але почався шантаж, а через певний час прийшла і погроза: якщо не заплачу 139 гривень, то — з молотка. Нікуди було діватися: переслав я ті гроші. Тож, маючи вже досвід, до повідомлення про те, що начебто виграв 325 тисяч, поставився скептично. Не інакше — нова халепа.

Пиріжки для винахідників

Я знаю, науково доведено, що день влітку довгий, а взимку короткий. Але я і мої молодші брати маємо іншу думку. Чому літні канікули так швидко минають? Так довго чекаєш літа, а коли дочекаєшся, то дні починають так швидко збігати... І в нас багато однодумців...

Ось, нарешті, діждалися літа. З кожним днем ставало все тепліше і настрій у нас поліпшувався. Якось після ігор-розваг я з молодшими братами Мухамедом та Алі вирішили винайти щось. Спека ж така, що сама підказує ідею, щоб сонячну енергію ми перетворили в електричну, і тоді в нас буде велика економія та незалежність від газу. Сиділи ми на великому ґанку і міркували: ну як цю спеку законсервувати, щоб випустити взимку, коли надворі холоднеча і потрібне тепло, яке дуже дороге. Бо влітку, знаємо, нема чим дихати через оту спеку, а взимку так бракує сонячного тепла. Ну як це зробити, як?

Сила людського тепла

Доброго дня, дорога редакціє. Народилася я і виросла в мальовничому селищі Саврань, що на півночі Одещини. Після закінчення школи поїхала на навчання до Одеси. Там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Саїдом, студентом-медиком із Сирії.

Закінчилося навчання, і ми переїхали до Сирії, побралися. У нас народилося троє діток — двоє синочків і донечка. Саїд будував будинок. Коли закінчив будівництво, ми облаштувалися в новому помешканні, та довго радіти не судилося — у Сирії почалися воєнні дії. Пережили тяжкий пері-од початку війни. Потрапляли під бомбардування.

Забрали документи і примкнули до лавини біженців, що втікали з країни. Повернулися в Україну. Четвертий рік проживаємо в селищі Чорноморському. Отямитися від страхіть війни і повірити в краще, побачити реальні добрі вчинки мені вдалося, коли зайшла з дітьми до місцевої ради. Турбота, увага і повага до громадян, бажання допомогти чи пояснити ситуацію — все це було видно навіть по очах.

Спасибі за працю, за витримку

Щиро вітаємо колектив «Чорноморських новин» з ювілеєм! Бажаємо від душі миру в родинах і миру в країні, здоров’я, щастя, добробуту, успіхів у всіх творчих справах.

І велике спасибі вам за вашу працю, за вашу витримку, бо ви є особливий колектив — патріотична еліта півдня України. Ви пройшли дуже великі випробування — і часом комуністичного режиму, і часом незалежної України, де також не було легко. Бо сучасна влада, м’яко кажучи, недосконала, хоча могла б і повинна зробити життя в країні кращим, але їй це не вдається...

А ваш колектив редакції «ЧН» працює з народними масами. Бо у ці воєнні часи нам треба очиститися від антиукраїнства, від власної байдужості, зосередитися на захисті національних інтересів, на розвитку економіки. Якщо ми будемо економічно сильнішими та політично стабільнішими, то буде у нас і покращення. Звичайно, для цього необхідно, щоб при владі на всіх рівнях працювали люди за трьома ознаками: патріоти, порядні і професіонали.

Любимо читати газету. Вдячні вам за повсякденну роботу. Завжди чекаємо «Чорноморські новини» і прищеплюємо любов до патріотичного видання молодому поколінню.

Слава Україні!

Слава творчому колективу «Чорноморських новин»!

Наталія ВІТВІЦЬКА.
Біляївський район,
с. Усатове.

Заплямована вітрина

Як знають постійні читачі «Чорноморських новин», на сторінках газети чимало уваги приділяється темі децентралізаційної реформи. Питання непросте, має як прихильників, так і противників, і в кожної зі сторін — свої аргументи «за» та «проти». Не раз ми розповідали і про ситуацію в Маразліївській об’єднаній територіальній громаді. З одного боку, на офіційному рівні її називають як позитивний, успішний досвід. Та й частина жителів сіл, що згуртувалися, висловлює задоволення від змін, які відбулися. Інша ж частина селян вказує на проблеми, породжені об’єднанням,  на труднощі і втрати, що вже проявилися чи от-от постануть перед громадою.

Нині пропонуємо вашій увазі міркування ще одного опонента децентралізації, точніше, противника закриття навчальних закладів у згаданій ОТГ. Ось про що він пише в листі до редакції.

У мирний час закрили школи в селах Маразліївка, Великомар’янівка та Долинівка, де навчалися, відповідно, 120, 76 та 86 учнів. У цих закладах з першого уроку дітям прищеплювали любов до рідного села, до Батьківщини, виховували їх на прикладах українського патріотизму. Так, Долинівська ЗОШ І—ІІ ступенів однією з перших в Україні впровадила систему козацько-лицарського виховання. Тут створено музей українського села та музей історії школи, яка існувала при німцях-колоністах, за румунської окупації, радянської влади і ліквідована рідною, українською.

Справжня ціна артезіанської води

Коли компанії обленерго брали у держави в оренду електромережі для продажу енергії, вони брали й зобов’язання виконувати законодавство України і поважати права споживачів.

Щоб продавати нам енергію, в типовому договорі № К-294 між ПАТ «Одесаобленерго» і нашим садовим товариством (далі — СТ) від 29.09.2006 року є пункти, де монополіст зобов’язався платити за оренду побудованої нами мережі, укласти додатково ще договір про спільну експлуатацію нашої мережі і, найголовніше, укласти додатково договір з кожним основним споживачем. Тобто — із садівниками. Монополіст уже 20 років не виконує свій договір, створивши якусь резервацію беззаконня із СТ, щоб економити свої витрати за наш рахунок. За експлуатацію трансформаторів, наших лічильників ніхто не відповідає. Оплату договір вимагає давати готівкою. Номер розрахункового рахунку та назва банку — відсутні. А якби кожен садівник мав свій договір і платив за енергію сам на рахунок через банк, то СТ тільки на заощаджені зі збирання плати могло б подвоїти зар-плату охороні. 20 років десятки тисяч садівників позбавлені своїх прав монополістом і не можуть повернути їх навіть через суди.

І прохання, і заувага

Шановна редакціє «Чорноморських новин»!

Із 2005 року передплачую суботній випуск «ЧН». Цікава та інформативна газета.

Але ось у № 91 за 22 жовтня стаття Олексія Воловича «США—РФ...», продовження на 2-й сторінці і — «далі буде». Оце «далі буде» ви надрукуєте в номері за четвер, тож для мене «далі» не буде. Ви моє прохання зрозуміли?

З днем народження, газето!

Добрий день, шановна редакціє «Чорноморських новин»! Вітаю вас з днем народження газети, бажаю колективу міцного здоров’я, щастя, миру, радості, успіхів, благополуччя. Щоб «Чорноморка» завжди була, поки є наша держава Україна.

Поздоровляю і з 25-річчям Незалежності України. Бажаю всього найкращого в житті, в роботі.

Від печалі до радості

Світ прекрасний, коли його бачиш, а якщо ні — морок і безпорадність. Але є в нашому чудовому місті місце, де творять дива — повертають зір незрячим. Диво з див! Це місце, як ви, мабуть, уже здогадалися, — Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова.

Різке погіршення зору привело мене у відділення катаракти, яким завідує доктор медичних наук, професор С.К. Дмитрієв. Він вразив мене своїм служінням її величності медицині та його величності хворому. У нього нема курилок, буфетів, навіть кабінету нема. Точніше, кабінет є, але я його там ніколи не бачила. Оглядова та операційна — ось його постійний маршрут. У нього нема вихідних, відпусток, якихось привілеїв. Я на місці нашого уряду дала б оклади по 70—100 тисяч гривень на місяць не суддям, а таким лікарям, як Дмитрієв.

Про економіку та економію

Нам довелося жити у важкий час реформ, що ускладнюється ще й так званим АТО на Сході нашої України. Час надскладний, та все ж уряду вдається виплачувати людям за всіма соціальними зобов’язаннями і частково компенсувати інфляцію.

Критиків усього, що відбувається, — предостатньо. А я хочу запитати: де ті критики були на початку 1990-х, коли розкрадалося все створене працею багатьох поколінь жителів України, коли пенсії були настільки мізерними, що не вистачало навіть на тиждень, а в багатьох регіонах, особливо в сільській місцевості, їх не виплачували до півроку? Де були ті критики, коли за кордон як металобрухт продавали, скажімо, Чорноморський флот, а за газ з Росією розраховувалися військовою технікою, літаками? Де були вони, коли можновладці збагачувалися за рахунок привласнення підприємств шляхом скуповування у бідного населення приватизаційних ваучерів за копійки? У моєї родини вони залишилися як сувеніри. А в той час Польща, країни Балтії, які в економічному сенсі мали гірші стартові можливості, проводили непопулярні реформи, названі «шоковою терапією».

Юна королева корту

Наприкінці листопада в Одесі відбувся осінній юнацький турнір з великого тенісу. Змагання видалися цікавими і бойовими.

Найбільше з учасників мені сподобалася Катя Завірюха. Звичайно, вона не початківець, уже 10 років займається тенісом і тому грає гарно, на перший погляд, дуже легко, ніби літає на корті. Але коли ми підійшли її поздоровити, то побачили, якою вона була втомленою. Втім, задоволеною грою, хоча й посіла друге місце на цьому турнірі.

Маймо і честь, і повагу

Важко не погодитися з Ліною Костенко, що на поведінку української влади не можна дивитися без валідолу...

Кричать: «Дайте світло, в Криму — люди!..» А хіба в Криму не було людей до російської окупації?! Хіба ті «люди» не мали воду, електрику, хліб тощо? Мали, все мали! Тоді чому в Крим з танками й озброєним військом прийшов російський загарбник? Прийшов, підняв гарматні стволи і вимагає для своїх вояків-танків-авіації води, електроенергії, хліба. Й українська влада не заявляє: виведіть окупаційні війська — і Крим негайно отримає все необхідне! Ні! Українська влада не розпочинає боротьбу за визволення окупованих територій усіма можливими засобами; не вимагає мільярдних штрафів за окуповані кримські землі, заводи, порти тощо, за злочинне порушення Договору про дружбу і гарантію територіальної цілісності, за недотримання гарантії економічної, політичної і територіальної цілісності в обмін на відмову від ядерної зброї, за убитих і поранених російським загарбником українських хлопців, за зруйновану економіку тощо, а... підписує міжнародний договір з ворогом на поставку в Крим електроенергії-хліба-м’яса і т. д., і в тому договорі Крим називають не українською землею, а Кримським федеральним округом Росії! Підписує і старанно виконує. Значить — згодна! Це що? Ідіотизм чи зрада? Завтра Росія, тикаючи штиком у цей «документ», кричатиме, що Україна сама, добровільно відмовилася від Криму!..

Дутелі та страуси

У народі дутелями називають пустий горох, який лише торохтить, а користі від нього ніякої, а ще — пустомель, які обіцяють блага, пророчать світле майбутнє, а самі дбають тільки про свою користь. У радянському кінофільмі «Волга-Волга» режисер висміяв таких пустомель в образі Івана Івановича Бивалова (артист Ільїнський), який закликав пасажирів напружити м’язи, щоб зняти з мілини теплохід: раз-два — взяли, раз-два — взяли! Пасажири дружно взялися хто за що, напружилися і продовжили свій шлях по річці. У пародійному образі Бивалова нині люди бачать ВР, АП, КМ, які лише імітують реформи, так, як екранний герой перевернув кліфт і задоволено потер руки, ніби всю роботу зробив сам...

В Україні нині настільки важко жити простому люду, що й словами не передати. Весь народ пограбували через ваучери. А на селі... Підходить посівна — ціни скачуть, як скажені — на насіння, на добрива, на пальне. І ніхто того не помічає, навіть «слуги народу». Пережили посуху, градобій, зібрали. А тут як тут діловари, очолювані урядовцями, знижують ціни на збіжжя, щоб ті, хто виростив, змогли хіба що віддати борги. А з трибуни Верховної Ради знервованому й пограбованому селянинові вже нагадують про продаж землі. Той у розпачі: як прогодувати й вивчити дітей? Город не може забезпечити велику сім’ю, а за здані в оренду паї капають копійки. Про бабусину пенсію нічого й говорити… Якщо послухати Яценюка, то покращення буде вже в наступному році. От тільки в кого? Хто при владі — жирує, наживається на всьому, що погано лежить, навіть на армії під час війни. Мародерів розстрілювали у всіх арміях світу... У нас же стріляють лише в тих, хто на Майдані, а саджають до буцегарні тих, у кого стріляли. Вже більше року президент і прем’єр створюють щось таке антикорупційно-хитромудре, щоб і собі не зашкодити, і МВФ догодити...

В очікуванні на прийом

Відкритий лист голові Одеської обласної державної адміністрації Міхеілу Саакашвілі

Шановний пане голово!

Після кількамісячної спроби дочекатися вашого особистого прийому (подання моє на ваше ім’я зареєстроване 6 липня 2015 р. у відділі роботи зі зверненнями громадян під № Б-2704-вз/п/08) мушу тепер звернутися до вас з відкритим листом — через газету.

Не міняймо бездумно...

У школу пішов у сім років на Криворіжжі, на другому році смертельного сталінського голодомору.

Не пам’ятаю, щоб у ті часи мінялися назви вулиць, скверів на імена вождів та політбюро... Ставилися погруддя двічі героїв, назви вулиці міняли лише на Героїв Радянського Союзу. Пізніше комуністична ідеологія почала героїзувати себе в образах Зої Космодем’янської, «молодогвардійців», потім відшукували героїв—одиначок на кшталт Зіни Портнової, яка лише підняла на вулиці листівку і це помітив поліцай. Усе подавалося в стилі «орлятко, орлятко, лети вище сонця». А вже потім добралися до найменувань вулиць. Місцева влада показувала відданість КПРС і від ліхтаря міняла назви. Моя Північнобульварна стала Куйбишева. Містечко заполонили імена героїв—революціонерів. У місті не могло бути життя без вулиці Леніна та Сталіна. Погруддя і на весь зріст вожді стояли по всіх підприємствах. А в цей час у школах один підручник — на 3—10 учнів. Бракувало глобусів, географічних та історичних карт... Час від часу в підручниках заклеювали вождів — ворогів народу. Нарешті помер «батько»—Сталін, і його найкращий лакуза Хрущов почав «відкривати» народу очі на вождя—вбивцю, ніби сам був не причетний до комуністичного шабашу смерті...

Одна країна, але і різні господарі

Біда заставляє краще працювати мозок. Шарики крутяться-вертяться в різних напрямках, шукаючи вихід із складного становища. Хороша порада дорого коштує...

Кілька років тому, щоб не пока-лічити пекінеса, переступив через нього й перечепився через стілець. Упав, вибив головою товсте скло в дверях, майже відрізав вухо. Через пару місяців ліве око закрилося, а праве поступово темніло. Якби не поради, вичитані в одній з газет, без поводиря не бачив би нічого. А так вживав чорницю форте, потім дружина зробила настойку календули й аїру — і світ став білим, але без різкості. Почав розпізнавати голоси своїх багаточисельних учнів. Китайський мотоцикл у сараї аж виблискував дугами, та на риболовлю — зась: або я когось зіб’ю, або мене хтось доб’є. Не хотілося... Та й подружній стаж — 50 років...

Самі продаємося - самі й бідкаємося

Вітаю вас, шановні журналісти «Чорноморочки»! Дозвольте звернутися до вас і, сподіваюся, до всіх читачів із своєю думкою і своїм розумінням ситуації. Зараз багато розмов по радіо, по телебаченню (скажімо, передача «Твоя влада» на 5-у каналі) про наступні вибори. На жаль, як і раніше, в депутати, на посади міського чи сільського голови стараються потрапити не ті, хто хоче змінити щось на краще для людей, а ті, хто прагне зробити кращим своє життя, життя своїх родичів та кумів. Звичайно, маючи в руках владу і місцевий бюджет, можна гарно зажити. Бо хто ж контролюватиме? Центральна влада — далеко: нічого не побачить, не взнає, а тут, на місці, ніхто ні про що не спитає — зразу ж рот закриють.

Я не хочу, щоб наш Роздільнянський район з’єднували іще з якимось, але хочу, щоб у нашому районі був порядок, щоб ті, кого обрали чи призначили, не гребли гроші тільки в свої кишені, обманюючи людей, щоб оті багаті чиновники, а їх немало, виклали ті грошики, які незаконно привласнили, і зробили дорогу — аби не довелося за валідол хапатися, як перекинеться автобус з людьми, бо, крім невинного водія, мусить відповідати ще хтось, хто ту дорогу повинен був відремонтувати.

Якщо не поміняти облич...

Український народ, обурений несправедливістю влади, її всеосяжною корумпованістю, здійснив дві революції: Помаранчеву 2004-го та Революцію Гідності 2013-2014 років. А де ж результат цих революцій?

По суті винуватцями загальнонародного спротиву були прихильники спочатку прем’єр-міністра Януковича, а потім президента Януковича. Чому ж усі ці чиновники і досі при владі?!

На воді, та без води

Радянська історія подає нам народження міста Ананьєва 1767 роком, хоча поселення на березі судноплавної річки існувало задовго до цього. У щоденнику російського полководця Румянцева зустрічаються любі серцю корінного ананьївця рядочки: «С трудом форсировали буйную речку Тилигул». Нині річка пішла під землю, але продовжує пробиватися із карстових западин й нести свої лікувальні води до Тилігульського лиману.

Легенди і перекази, які передавалися від прапрадідів (у перекручених архівах російської імперії, мабуть, теж не збереглися точні дані про заснування поселення Анань), говорять, що Ананьїв ще у XVI столітті жив, працював, народжував і воював за майбутні часи. У ті часи тут нараховувалося 300 дворів. Як для прикордонної річки, то ціла залога. Дуже швидко Ананьїв з поселення став центром повіту, кордони якого сягали майже Одеси.

По сусідству з військовою частиною

Кожна одеська вулиця має свою історію, планування, привабливість. Багато з них названі іменами вчених, письменників, художників, героїв війни, видатних людей, що своєю діяльністю прославили наше місто.

Мені часто доводиться бувати на вулиці, яка носить ім’я почесного громадянина Одеси Михайла Боровського (донедавна – Промислова). Це окраїна міста, на Першій заставі. Тут – добре відомі заводи «Мікрон», «Нептун», що в минулі десятиліття давали роботу тисячам ро-бітників, а зараз ледве дихають. Тут і склади будматеріалів, металевих конструкцій, працює хлібозавод, продукцію якого із задоволенням купують споживачі. Тут же у великому розкішному будинку — «Одесобленерго», що дає світло і тепло.

«Бо де нема святої волі...»

Чи знаєш ти, що ця земля,
Степи шовкові, бистрі води
І вкриті золотом поля
Тобі даровані від роду?
Чи знаєш ти — твої батьки
Цю землю збройно захищали,
Щоб вільною була віки,
А діти горя не зазнали?

«Клубніка» і «полуниця» – дві великі різниці

З приходом тепла в продажу і на столі з’являються ягоди: черешні, потім — вишні, а також лісові — суниці, полуниці.

Південь бідний на ліси, тому лісових ягід навіть на базарі не зустрінеш. Зате багато тих, які називають «клубнікою» і перекладають українською як «полуниця».

За вчинене – відплатите

Даруйте, редакціє, шановні читачі газети. Для декого це неприємні слова, але з висоти мого віку, а мені вже 82 роки минуло, не можу не сказати відверто, що болить у моїй душі.

Спочатку про наших депутатів. Як же вони перед виборами з ніг падали один перед одним, присягаючи нам служити, захищати, рятувати країну від ворогів!.. Та щось поки що мало від них толку. Що бачимо? Чимало з них прийшло до Ради, аби набити собі кишені чи зберегти раніше награбоване. Зупиніться, нещасні! Скільки вам треба? Ото намалювала я на листочку, де ми всі колись опинимося, — на клаптику землі в півтора-два метри кожному. Нічого туди із собою не візьмемо. Як прийшли на цей світ з голими руками, так і підемо. А от що по собі залишимо... Ті, що кривдили, глумилися над нами, повірте старій, ще довго перевертатимуться у домовині. Не буде їм спокою, доброї пам’яті — не заслужили. Та ще й свої гріхи накладають на поко-ління власних нащадків.

З бідних деруть, а олігархів не чіпають

Прочитала в номері «Чорноморських новин» за 28 лютого статтю Ольги Філіппової «Боляче, але необхідно. Інакше не вижити».  Я з нею категорично не погоджуюся.

Одержую 1100 гривень пенсії. Тепер я повинна буду платити за газ у зимовий період 1300 гривень щомісяця. А ще ж оплата за світло, за воду, за каналізацію. Субсидії дають 20, 50, 80 або 200 гривень. Як виживати? Та й вік такий, що заробити вже не можу, бо старість — ноги, суглоби болять.

З новою владою і життя піде по-новому

Якось випадково побачила по телебаченню засідання Кабінету міністрів. Виступав, мабуть, міністр з надзвичайних ситуацій. Я була шокована, бо доповідь Яценюку про кожну виконану справу він починав словами: «Я зробив так, як ви наказали…». Таке враження, що міністр не мав ні своїх ідей, ні планів, а тільки сліпо виконував вказівки зверху.

Якщо Яценюк підбирав міністрів за принципом слухняності, а не з реформаторською стрункою, тоді зрозуміло, чому у нас нема реформ, та й не буде, поки уряд очолюватиме Яценюк, бо для нього, мабуть, важливо, щоб підлеглі гірше розбиралися в справах, ніж він, і не перечили, виставляючи свої аргументи. Може, тому з телеекранів й почали зникати виступи багатьох профе-сіоналів з реформаторськими пропозиціями. А коли й виступають, то їм або не дають договорити, хоч після реклами обіцяли повернути їм слово, або включається ефір якогось одеського телеканалу, що перекриває програму з Києва своєю рекламою чи програму, в якій йдеться про будь-що, тільки не про реформи. Часто бачимо на телебаченні давніх друзів «регіоналів», таких як Цушко, Мороз, Кінах, які 20 років повторюють одне і те ж, а, будучи при владі, нічого реформаторського не зробили.

Зволікання на користь ворогів

У газеті «Голос України» за 9 січня 2015 року в статті «Бійця судять за те, що живим повернувся з пекла», розповідається про 22-річного Ігоря Лавренюка, який був призваний на військову службу і став бійцем 51-ї механізованої бригади, і що він пережив на війні. Але після всього пережитого, тепер його та його побратимів судять й обіцяють п’ять років ув’язнення. За що?

Наш генералітет, нащадки Жукова, дозволяють знущатися над нашими воїнами, а слідчих, які звинувачують бійців, потрібно самих негайно відправити на передову. Люстрацію, вважаю, слід почати з воєнної прокуратури. Воїнові важко себе захистити, бо він підневільна людина. А самодурів не бракує. Таке воєнне начальство і вбиває патріотизм у молоді.

Влада приречена на чесність

Ми, пенсіонери, колись уклали договори з банками, щоб через них отримувати пенсії. Це було зручно, на відміну від пошти, яку треба було чекати цілий день, а то й не один, коли соціальні служби своєчасно не переказували гроші.

Нас, з маленькими пенсіями, не цікавили копійки, що нараховував банк, якщо ми забирали пенсію на день-два пізніше. Але коли банки почали віддавати нашу пенсію частинами, та ще й для цього ми змушені вистоювати величезні черги по кілька днів, то мимоволі задумуєшся, чому банки банкрутують.

Не олігархічно-феодальна, а соціально-трудова

Мені не потрібна благодійність... Я хочу самостійно вирішувати свої проблеми: оплачувати комуналку, купувати ліки, ходити періодично (рідко) на якісь заходи за свій, а не за чийсь кошт…

Середня пенсія. Я більше трьохсот гривень не дотягую до середньої пенсії... Це за чий рахунок? За рахунок 3% привілейованих? Це ж треба: настільки високі у них пенсії, що перекривають пенсії інших 97% пенсіонерів... І це називається справедливість?! За 41 рік стажу орієнтувати мене на ходіння з простягнутою рукою і сподіватися, що хтось щось у цю руку покладе?.. Не рахуйте мені середню пенсію... Вже проаналізували статистику давно і з’ясували, що на вечерю безробітний і мільйонер їдять по пів-індички і півсосиски. Хоча перший і не бачив індички, а другий — сосиски.

Жити по-новому?

Багато хто нині ставить питання: як воно — жити по-новому і що нового приніс нам новий президент та знову новий очільник Кабінету Міністрів?

Давайте поглянемо на зміни до Податкового кодексу України, внесені законом №71-VIII від 28.12.2014 р. Ним, зокрема, передбачений новий податок на нерухоме майно (хоча й раніше його пробували запровадити). Ставка податку — до 2% від мінімальної заробітної плати. Визначення розміру податку покладено на органи місцевого самоврядування (міські та сільські ради). Цей податок буде спрямовуватися до місцевого бюджету, тому нормальний міський або сільський голова встановлюватиме його по максимуму: станом на 2015 рік це 24 грн на 1 кв. м (зайвої квадратури). Наприклад, квартира у вас 70 кв. м, неоподатковувана площа для квартири складає 60 кв. м: 70—60=10 кв. м площі, що оподатковується, відтак 10 кв. м х 24 грн = 240 грн на рік. Для хати площею 150 кв. м неоподатковувана площа складає 120 кв. м: 150 — 120 = 30 кв. м площі, що оподатковується, 30 кв. м х 24 грн = 720 грн на рік. Для всієї комерційної нерухомості, крім сільгоспвиробників та промисловості, буде встановлена ставка 24 грн за 1 кв. м. За такого підходу, всіх мешканців сіл та маленьких містечок прирівняли до жителів Києва, власників елітних маєтків у Кончі-Заспі, які, втім, не факт, що щось узагалі платитимуть, бо підконтрольна їм місцева влада встановить для них нульову ставку цього податку.

Спасибі, наші рятівники!

29 грудня, не дослухавшись до прогнозу погоди, ми поїхали у справах до Одеси. Коли почався сильний снігопад, вирішили повертати додому. Але десь об 11.30 на відрізку дороги від Сухого Лиману до селища Таїрова потрапили у величезний затор із, мабуть, понад п’ятсот машин.

Сніг, заметіль, величезні замети... Спочатку ще була надія на те, що дорожні служби, розчищаючи дорогу, визволять нас із снігового полону, але час минав, надія згасала. А в машині з нами — чоловік із цукровим діабетом, і йому о 19.00 необхідно зробити укол інсуліну, якого у нього з собою не було.

Одеса – не «руський мір»

Якось прочитала в газеті, що у США при в’їзді до населених пунктів висять гасла: «Якщо не любите Америку — забирайтеся геть!» Сподівалася, що наші патріоти підхоплять цю ідею і в нас при в’їзді в населені пункти з’являться аналогічні гасла: «Якщо не любите Україну — забирайтеся геть!»

Більше того, вважаю, що ті гасла мають перебувати під пильним наглядом відеокамер. Той, хто спробує знищити його, — той на боці тих, хто воює проти України. Втім, під пильним оком відеокамер повинні бути всі важливі об’єкти.

Дещо про вибори та електорат

Хтось поскаржився: «Чому нас, мільйони простих людей, котрі проголосували за опозицію, не поважають?». Багато хочете, панове! А ви самі себе поважаєте?! Мільйони? Чи не перебільшуєте? Хоча совків, «п’ятиколонників» у країні, на жаль, не бракує... Вважаю, за «опозицію» проголосували, по-перше, такі ж, як ті, кого вони «обрали», а по-друге — зомбований та обдурений пауперо-люмпенський «електорат». То кого ж і за що поважати? Краще не плакалися б, а постаралися бодай щось змінити в своєму житті, особливо що стосується чесності, гідності, щирості, людяності.

Дорікають «Свободі», мовляв, виборці їй показали, що є що і хто є хто. Почасти згодна. Рейтинг «Свободи» підупав. Але ж хіба тільки «Свободи»? А партії, що пройшли, хіба кращі, хіба менше робили і роблять помилок, а декотрі з них ще й антинародні, «п’ята колона» в українському парламенті?

Люстрація по-ширяївськи

Після перемоги на президентських виборах Януковича нові очільники Ширяївського району швиденько почали призначати на ключові посади своїх, відданих їм людей. Тоді ж було звільнено з роботи начальника районного відділу освіти Ю.С. Шаповалову, шановану людину та здібного керівника, а на її місце призначено близького до клану Гайдаїв В.Ф. Шерена, вчителя історії Вікторівської ЗОШ І — ІІІ ступенів, котрий не був на керівній посаді й не уявляв, з якими труднощами доведеться зіткнутися на цій роботі.

Ішов час. Вадим Федорович учився керувати відділом освіти, роблячи не дуже впевнені кроки до покращення справ в освітній галузі району. Та його покровителі — заступник голови Ширяївської районної ради В.Й. Гайдай і його донька — голова Ширяївської райдержадміністрації Н.В. Куртогуз були ним задоволені і вирішили підвищити по службі. Тож В.Ф. Шерен став заступником голови РДА. Ось тут талант Вадима Федоровича проявився сповна. Як колишній завідувач відділом освіти, знаючи всіх директорів шкіл, він розвинув широкомасштабну діяльність з пропаганди отого злополучного «народного бюджету», заставляючи робити у кожній школі стенди про той «народний бюджет» та щотижня проводити нікому не потрібні обговорення «меседжів» екс-голови ОДА Е.Л. Матвійчука. Все це В.Ф. Шерен тримав на особистому контролі.

Ті ж пани, але інші штани

Господи милостивий! Нудить, так нудить, що не відразу й зрозумієш, від чого. Чи від сьогодення, яке дедалі більше пригнічує, чи від численних агітаційних наметів і білбордів, безконечної політреклами?

Знову вибори. Знову багато обіцяють. Знову роздають подачки. А кого ж обирати? Балотується цілий загін тих же людей, які довели нашу країну до злиднів, які ненавиділи все українське — і мову, і народ, і виховання у дитсадках і школах, які довели народ до Майдану й тепер ось до війни. Білборди не ставлять прості грішні, працьовиті люди, яким затягнули паски та ще й просять у них по п’ять гривень на Збройні Сили. Хліб знову подорожчав, в аптеку боязно зайти, бо ціни на ліки — захмарні. Живемо по-новому: школи і дитячі установи неофіційно утримують батьки (це у нас посильною допомогою зветься). А якщо, не дай Боже, скажеш щось проти, то це зразу ж позначиться на дитині. Про «безкоштовну» медицину навіть не починатиму мови — кожен, хто переступав поріг лікарняного закладу, знає, скільки це коштує.

Де нема справедливості, за неї борються

«П’ята колона» в особі перефарбованої Партії регіонів дуже активно прагне змінювати ситуацію в Одесі в гірший бік. Їй вдається це тому, що влада нічого не робить, щоб не допускати провокацій, а відтак, сприяє дестабілізації становища.

Що, важко було тій сотні міліціонерів підійти і забрати цього одіозного пана, який багато років ґвалтує Україну? Хіба, влада не знала, що насправді із себе представляє даний суб’єкт? Хіба влада не могла забрати тих, хто зчинив бійку, і розібратися: а що, власне, відбувається? А відбувалося, власне, те ж, що й на Майдані, коли влада не чула і не хотіла чути людей, коли, замість вирішення проблем, на людей почали грубо тиснути і розправлятися з ними...

Час відчути в собі український дух

        Україно, ти моя молитва,
        Ти моя розпука вікова…
        Гримотить над світом люта битва
        За твоє життя, твої права…
                    Василь Симоненко.

Ідея єдності була й залишається найактуальнішою проблемою як минувшини, так і сьогодення української нації.

Видатний письменник і публіцист Іван Багряний кілька десятків літ тому писав: «Ми мусимо протиставити російській політиці, як також і політиці різних українських зайд — по-літиці роз’єднання — політику зв’язування, об’єднання, злиття в єдину цілісність, бо ця єдність всіх елементів суспільства нам, українцям, потрібна конче, як найвагоміша передумова в боротьбі з могутнім ворогом».

Якщо хороша огорожа...

Газета «День» надрукувала статтю під заголовком «Чому любов до України називається фашизмом, а любов до Росії — патріотизмом?». У ній наведено свіженький анекдот: росіянин запитує українця: «Яка погода в Києві?» — «Плюс 20, тепло, ясно» — «Брешеш, це вам Америка промиває мізки. У вас холод, вітер і гроза».

Виходить, що любити свою землю можна тільки за напучування ззовні. А якщо ти ще й мову свою любиш, то ти ворог усього прогресивного людства, націоналіст, бандерівець і взагалі фашист.

Не дозволяти заганяти себе в кут

Хочу висловити кілька думок, які зроїлися в голові, навколо подій в Аркадії —біля нічного клубу «Ібіца».

...Мені не зрозуміла позиція чиновника з МВС: виходить, що всі протестувальники — нехороші і застосовували насильство до міліціонерів. Але на відео видно, що міліція кинулася першою, дуже завзято, нестримно і жорстоко. По-друге, у деяких (я вгледіла одного) в руках була палиця (більша, ніж у міліціонерів). Чому не виявили провокаторів і призвідників?! Впевнена, що основна маса людей прийшла туди не битися, а висловити свою позицію...

Новоросія чи Недоросія?

Хтось з мешканців 4-ї лінії на дачі, де я живу, мабуть, знаючи мою проукраїнську орієнтацію, підкинув під хвіртку газету «Новороссия». З преси я знав, що в Одесі є така створена антиукраїнська організація, спрямована на підрив нашої державності.

Раніше з книжки дореволюційного письменника Данилевського я знав про цю назву. У тій книжці багато написано про те, що в першій половині XIX століття причорноморські і приазовські степи були заселені українським людом, який тікав з кріпацтва на нові землі. Багато поселенців жили в цих степах ще до завоювання їх Москвою спільно з українськими козаками (самі себе завоювали?). Села біля гирла Дністра як-от Паланка, Яськи, Біляївка, Маяки, були заселені українцями, ще в кінці XVIII ст. У моїй бібліотечці є і книга про Турбаї. У повісті «Микола Джеря» Нечуя-Левицького також йдеться про закріпачення Москвою України, про те, як українські селяни шукали порятунку в причорноморських степах. Так звана «Новоросія» протрималася десь зо три десятиліття, а потім була (назва) замінена на Херсонську губернію. Українці з початку освоєння наших степів називали цей край Чорноморія.

Тримайтеся з усіх сил!

Лист  бійцеві  АТО

Дорогий побратиме!

Я Тебе не знаю, але дозволь саме так до Тебе звертатися.

Я та й ми усі, українці Одеси, пишаємося Тобою, наш Захиснику, пишаємося нашою українською, такою чудовою молоддю! А Ти, друже солдате, саме до неї належиш за духом, за силою волі, незважаючи на те, якого Ти віку.

Тому що в Одесі, наприклад, юні придумали на День Незалежності України Вишиванковий фестиваль. І проводять вони його власними силами вже шостий рік поспіль. Отакі непосидючі: організовують і конкурси, і вікторини, й усякого цікавого краму на лотках з усіх кінців України — очі розбігаються, і підняття Державного Прапора України завдовжки 23 метри (!) Потьомкінськими сходами, і ланцюг вишиванок від пам’ятника Дюку сходами повз морський вокзал до Чорного моря (цьогоріч маємо рекорд — майже півтори тисячі людей у вишиванках взялися одночасно за руки), і безперервний концерт на сцені біля нашого Дюка. Чому нашого?

Ілюзії і реальність

Колись я був дуже активним рухівцем. Мітинги, з’їзди, В’ячеслав Чорновіл... Пам’ятаєте? Я вірив, що Україна — це ніби наш славетний Дніпро, який тече в одному напрямку, а ми всі і я — це маленькі струмочки, чия сила, розум й енергія впадають у Дніпро, повнять його і від кожного з нас Дніпро-Україна стають могутнішими і прекраснішими.

Та з часом побачив, що це далеко не так, що Україна, про яку я і мільйони таких, як я, мріяли, — це ілюзія, це зовсім не Дніпро з тисячами струмочків, що це величезна вантажівка, яка загрузла у калюжі і не може виборсатися на чисту, тверду дорогу: колеса крутяться (ми, тобто такі, як я, щось робимо внизу, віримо, надіємося), але машина не рухається вперед, машина стоїть у болоті, бо інтереси таких, як я, і тих, хто при владі, — різні, часом — протилежні; ми не течемо, як Дніпро, разом в одному-єдиному пориві-напрямку. О, ні! У тих, хто при владі, своя ріка, свій «Дніпро»: вони грабують країну, кожного з нас, вони багатіють, а ми, безробітні і безсилі, на мізерні пенсії-зарплати злидарюємо, а нещодавно ще й комунальні платежі зросли в рази. Вдумайтесь: вода була 6,13 гривні за куб, а стала 17 гривень. А що змінилося? Труби ті ж самі, іржаві, ще радянські, і дністровська вода не стала чистішою, та й вода у Дністрі — дармова. Богом дана, це ж не пиво-горілка, які треба виготовляти. Скоро, мабуть, матимемо щастя за сонце платити, як писав Шевченко, бо ж виробництва в Україні — катма, скрізь китайський непотріб разового вжитку, а грошей державі ой як треба! Ось хоч би — на армію.

Росії з нелюбов’ю

Здравствуйте! Хочу вам успеть до нового возможного обыска (пока меня не отрубили окончательно от Интернета) послать своё недавно написанное стихотворение. Желаю всем патриотам Украины успешно завершить антитеррористическую операцию против бандитов «Лугандии» и активно им помогающим боевикам из Эрефии.

От имени немногочисленных россиян, в ком ещё остались совесть и здравый смысл, простите нас за горе, причиняемое вам этими вооружёнными головорезами при подавляющем одобрении зомбированной российской биомассы. Мне безумно стыдно за свою страну, творящую весь этот чудовищный беспредел. Стойкости вам и крепости духа! Позор фашистской России! Слава Украине!

Чорна п’ятниця

Та чорна п’ятниця прийшла
У наше місто над водою,
Нам смерть і сльози принесла —
Це все у нас було весною.

Спокійно люди зустрічали май
І всім казали «Слава Богу!»,
Що в нас великий тихий край —
Ніхто в останню не пішов дорогу!
Одні відпочивали на природі,
А інші на футбол ішли...
Та нелюди, що там, на Сході,
Нам скільки горя принесли!

Громадяни роумінгу?

Коли мої берлінські знайомі дізналися, що я зібралася поїхати в Україну на автомобілі, деякі з них схопилися за голови. Західні райони... Волинь... Націоналісти... Фашисти... Бандерівці... Переживання... Стрес... Серце...

Я могла б написати: «Але ми проявили мужність». Та це було б неправдою.

Ми просто не хвилювалися.

Однак без стресу не обійшлося. Хоча «бандерівці» тут ні до чого.

Більше за життя

У газеті «Свобода» міністр-«свободівець» І. Швайка «доносить» тим, хто мріє про посади, що за жодну посаду ані він, ані його побратими ніколи не трималися. Те ж саме говорив І. Тенюх з трибуни Верховної Ради. Та питання в іншому: для кого звільняти місця?

Для О. Гончаренка, котрий збирав промосковських бабусь біля  облради й обіцяв їм російську мову? Чи для С. Фабрикант, яка подбала, щоб з назви бібліотеки зняли імена видатних українців Івана та Юрія Лип? Чи повинні бути при владі такі чиновники, як Л. Мельошина, начальник відділу з питань внутрішньої політики, яка офіційно звернулася до начальника управління архітектури і містобудування С. Протопопова з вимогою негайно прибрати щит із зображенням Р. Шухевича в Іллічівську, бо це, бачте, у когось спричинило нечувану істерію? Їм, очевидно, більше подобається щит із зображенням Ніколая ІІ зі словами «Прости нам, царь-батюшка»...

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua