Чужі гнізда

Не встигли зайти до хати, як на столі вже гостинно розсілася широка миска зі смаженою картоплею, довкруж миски — солоні діжкові огірки, почеревина, стіжком на тарілці гарячі коржі. Змовницьки дзенькнули дрібні чарочки — на слив’янку.

— Що є в хаті, дівчатка, те й на столі! Мостіться ближче!

Ми — дівчатка! Одній ось-ось 50, другій уже й далі гайнуло! Але ж приємно, що для когось ми за віком ще діти. Нема вже наших матусь, ровесниць тітки Ніли. Вони дружили. Коли навідуємося до своїх осиротілих будинків, де нас уже ніхто не зустрічає, неодмінно заглянемо з гостинцями до неї.

Аргентинське танго

/_f/2017/080.jpg Далеко не кожен має за честь одержати особисте послання з резиденції Папи Рим-ського. А саме такий лист надійшов на адресу одеського художника Альберто Павлюка.

Одразу скажемо, що пан Альберто, як і глава католицької церкви, народився і тривалий час прожив в Аргентині. Нижче — про все докладніше.

Там, за океаном...

Мелодія аргентинського танго неодмінно викликає зворушливі почуття, журливі та пристрасні водночас. У ній наче відлунює пережите, віддалене в часі, але близьке серцю. Згадуючи минуле, бачимо молоде подружжя з Волині — Семена та Василину, які, відважившись на далеку подорож у пошуках кращого життя, у 1920-х перебираються до Аргентини. Для танго треба два партнери, а для успіху у житті — дві умови: працьовитість і підтримка держави. Волиняни були беручкі до роботи, й Аргентина подбала про них.

Бульбашки під горіхом

На нашому кутку дядько Микола був другою людиною, яка побувала за кордоном. Пальма першості назавжди залишилася за бухгалтеркою районної газети — тендітною Нілою, біографія якої була яскраво осяяна десятиденною туристичною поїздкою до Румунії. Особливий статус жінки дозволяв їй навіть трохи зверхньо дивитися на сусідів і всіх тих, хто не перетинав державних кордонів СРСР.

А дядько Микола був на Кубі, аж в Америці! Делегація, у складі якої він двічі перелітав океан, порівну складалася, розповідав, із простих людей і начальства. Наш партійний Микола Іванович на посаді досвідченого заготівельника, про що не раз писала районна газета, із року в рік перевиконував план із заготівель лікарських трав, кабакового насіння і кролячих шкурок. Тож не за гарні очі потрапив до списку обраних для такої далекої закордонної подорожі.

Казали, на той час по лінії зовнішторгу наш район мав якісь прямі угоди про поставки сировини для фармацевтичної промисловості котроїсь із європейських країн. Деталей цієї угоди ніхто з простих людей не знав, але вигода від неї була для місцевих очевидною: за зібраний, висушений і зданий заготівельникам якісний польовий хвощ, спориш, кукурудзяні рильця, тисячолисник, липовий цвіт і першосортне кабакове насіння райзаготконтора отримувала імпортні товари, які за талончиками розподілялися між тими, хто не лінувався походити з мішечком по степу, допомагаючи країні заробляти на югославські шкіряні туфлі та на дефіцитні мохерові кофти.

На душі туман? Впустіть сонце!


Реєстраторка шлюбів у Лиманському перебачила багато наречених, але таких, котрі стали тоді перед нею на рушничок, зустріла вперше: молодий був з протезами обох рук, а молода — з протезом ноги.

Сплеск емоцій викликав момент, коли молодятам піднесли обручки. Хто не знає, що цей шлюбний символ надівається на безіменний палець?! У цьому ж випадку, аби зберегти традицію, нареченій довелося надіти судженому каблучку на пластиковий замінник пальця. А обранцеві взагалі непросто було виконати таку дію.

Молода вродлива пара з обмеженими можливостями викликала водночас розчуленість, зворушеність, повагу і прихильність, але десь там, у глибині душі, зринало питання: «Як попливе їхній сімейний човен у бурхливому життєвому морі, в якому навіть цілком здорові люди не завжди можуть дати собі раду?».

Відтоді вже минає три роки, а з часу знайомства героїв цієї публікації — п’ять, і можна твердо сказати: їхній сімейний човен упевнено долає обшири життя. Життя, яке ніколи не було простим, а сьогодні — й поготів. Дедалі більше зубожіння, розчарування і недовіра в суспільстві нерідко викликають почуття безвиході. Тому кожен приклад стійкості перед труднощами, непохитності у намірах, поглядах, вчинках, діях є більш ніж доречним.

Іван Сергійович та Олена Олександрівна Урсули познайомилися в Харкові, на протезному заводі. Тоді доля відпустила їм для спілкування чотири дні — спочатку не було майстра, потім настали вихідні. Вільний час скрашували у бесідах. Повідали одне одному про свої погляди на подальше життя. Зійшлися на одному: не можна покірливо схилятися перед зовнішніми ударами, всьому можна протиставити силу духу, намагатися жити вповні, наперекір усім незгодам.

З Іваном трапилося нещастя, коли йому минуло лише 12 літ. Надзвичайне обледеніння тоді повалило дерева й обірвало електричні дроти. Доторкнувся до цих оголених жал смерті, а там — 10000 вольт… Життя йому врятували, а руки довелося ампутувати: ліву — повністю, праву — по лікоть. То був другий день його народження. І був ще третій. Але про це далі…

Рятуйте! люнуло!..

Дні летять на старість з роками наввипередки. Ніби вчора їздили з Віктором Марченком на риболовлю, а вже десять літ, як він почив у Бозі. Добрий був чоловік до людей і мудрий до землі — агроном.

Народився в селі Любашівського району, тому гордо називав себе Сином Землі. Закінчив Ананьївське ПТУ, потім — Одеський сільгоспінститут. Будучи чесним комуністом, пройшов безвідмовно складну школу життя: колгосп, райком — за розум, райком профспілки працівників сільського господарства, бо не колінкував ні перед ким. Після здобуття Україною незалежності капітан Марченко працював воєн-руком у своєму ПТУ, а після розвалу військової підготовки у школах — завучем з виховної роботи в Ананьївській школі-інтернаті. Огледівся лишень один раз — пенсія.

Якось прийшов до мене в гості з пляшкою оковитої, привітом з рідного села, заткнутою кукурудзяним качаном. Знав, що дружина в санаторії, син — у Києві, а донька — у турпоїздці. Його ж дружина поїхала до Польщі «за шмутками», а його з собою принципово не взяла. Мати мені саме дала на обід літровий слоїк дрібненької звареної картоплі, таку колись викидали свиням, присмаченої товченим часником з олією та золотисто-посмаженою цибулькою. Так її навчила подруга, тітка Ніна Осадча, дружина адмірала запасу Павла Осадчого, яка приїздила з Одеси до 90-річної матері на фазенду. Так ото Кононович глянув на оту дрібноту в посудині й спитав, посміхаючись:

— Що це? Хто мав час на чищення такої дрібноти? Можна, спробую?

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Приймальня: 0 (482) 64-98-54;
050-55-44-206.
e-mail:cn@optima.com.ua