«Все, що сприймало українське слово»

Цими днями сповнилося 165 років від дня народження Миколи Миколайовича Аркаса — українського культурно-освітнього діяча, письменника, композитора, історика, чиї життя й діяльність тісно пов’язані з Одесою.

Народився Микола Аркас 7 січня 1853 року в Миколаєві у сім’ї адмірала Миколи Андрійовича Аркаса, одного із засновників Російського товариства пароплавів і транспорту, а пізніше — командувача Чорноморським флотом. Батько та його старший брат Захарій були активними членами Одеського товариства історії і старожитностей. Мати Софія Петрівна (в дівоцтві — Богданович) — представниця старовинного роду козацьких старшин, донька високого обер-штер-кріг-комісара Чорноморського флоту Петра Богдановича. Під впливом цієї високоосвіченої жінки, яка любила свою Батьківщину з її звичаями і піснями, природою, рід Аркасів повністю українізувався. У подружжя було семеро дітей, вижив лише Микола.

Неперевершений Гнат Юра

8 січня сповнилося 130 років від дня народження Гната Юри (1888—1966), українського актора, режисера, педагога

Поспішаючи у справах або гуляючи містом, ми рідко замислюємося над тим, чому деякі вулиці названі іменами людей. Хто ці люди, удостоєні такої честі? Здебільшого, це подвижники у тій чи іншій сфері, які своєю працею, славетними справами, винаходами чи творами залишили добрий слід у звершеннях свого краю, держави чи й у світовій історії. Таким чином вдячні нащадки вшановують тих, хто, на їхню думку, заслуговує на добру пам’ять і незабуття.

Одна з київських вулиць, що на Борщагівці, із 1967 року носить ім’я видатного українського актора й режисера Гната Юри. А на будинку №2, на Ольгинській, де проживав, встановлена на його честь меморіальна дошка.

Жайвір українського степу

До 155-річчя від дня народження Євгена Чикаленка

Сьогодні ім’я Євгена Харлампійовича Чикаленка відоме практично всім свідомим українцям. Кажу «сьогодні», бо в тій, минулій, державі на це ім’я було накладене табу. Навіть мешканці села Перешори, де він народився, мало що знали про свого видатного земляка, бо та влада цілеспрямовано руйнувала українську історію і замовчувала українські імена.

Хто ж він був, той пан, ім’я якого так ретельно приховували від народу? Чим так не догодив учорашнім, що не дозволили навіть його синові виконати останню волю батька — розвіяти його прах над рідною землею?

Щоб вітер часу не відносив нашу пам’ять...

Пізня осінь… Холодний поривчастий вітер несе зжовклий віджилий лист, час-двірник меланхолійно змітає жовтяки з хідника. А то враз дихне в лице колючим снігом зима…

Такого ось дня, за календарем призначеного колишнім політв’язням (нинішні колись придумають для себе щось своє), щороку збираються вони та згадують свою молодість. Згадують молодість, по якій безжально пройшовся тоталітарний коток. Майже відкрите стеження за кожним кроком, садистичні допити в КГБ, тюремні камери, етапи, табори посиленого режиму з їх барачним побутом та постійним протистоянням з карними рецидивістами, життя на поселеннях… Важко уявити сьогодні, скільки засобів понавигадувала тоталітарна система, а по-простому — комуна, комуністична влада за сім десятиліть свого існування для поборювання інакомислення. І що могла б вона сьогодні зробити з будь-ким із нас.

У тих часах запеклі вороги радвлади, рівно ж ті, хто щиро хотів змінити, трохи «поправити» існуючий лад, мусили ховатися, протестуючи підпільно, та залишаючись усе-таки на виду, під пильним контролем влади, її каральних органів. Отого КГБ, передусім, якого можна прирівняти хіба до середньовічної інквізиції. З тією лише різницею, що тоді інакодумців привселюдно спалювали на вогнищі, а в двадцятому столітті пострілом у потилицю розстрілювали десь у тюремному коридорі, чи з кулемета над ними ж викопаною ямою, або топили в холодних водах північного моря, а чи гноїли на каторжних роботах.

Та що цікаво й непояснимо: ті, хто зійшовся того осіннього дня, щоби вкотре розповісти про пережите, нині згадують той страшний час і все, що з ними тоді відбувалося, без сподіваної злості, ненависті чи прокльонів. Говорять про арешт чи допит як про щось буденне і звичне. Зібралося того дня в історико-краєзнавчому музеї людей небагато. Та їх і лишилося мало в Одесі, колишніх політ-в’язнів — лишень дванадцять. Як тих дванадцять апостолів, котрі понесли у світ Христове вчення. Вони й тоді несли своєю мужністю та своїм життєвим призначенням світло правди. Й іуди були серед них — аякже!    Дванадцять… А ті, що вже відійшли, так і не діждались почестей та визнання заслуг, і ніколи вже не розкажуть про те, що з ними відбувалося в тій країні. В країні, що була створена не для звичайних, простих людей, а для тих, що неправо правлять. Ця місія — розповісти правду — тепер покладена на цих дванадцятьох. Господи, та чи було усе це насправді? Лишень якихось двадцять п’ять — тридцять років тому! Тим, кому сьогодні ще менше літ від народження, у все те неможливо повірити.

— Якось я розповіла студентам про те, як мене допитували колись в одеському КГБ, — повідала співробітниця Літературного музею Алла Місюк. — Розповіла без нагнітання, спокійно і правдиво. Студенти не йняли віри. «Ви просто хотіли емоційно на нас вплинути, — сказали мені. — Та чи можна було так жити?!».

Нові поля нашого слова

У кризових умовах українського сьогодення для нас дуже важливим є життєвий досвід попередніх поколінь. З-поміж батагьох особистостей минувшини особливу повагу ви-кликає ім’я нашого земляка Євгена Харлампійовича Чикаленка (1861—1929), видатного громадсько-політичного діяча, мецената, видавця єдиної україномовної щоденної газети «Рада» в Наддніпрянській Україні в період з 1906 року до початку Першої світової війни. Його спогади і щоденники про українське життя другої половини  XIX — початку XX століть допомагають розібратися у складних питаннях нашої історії, поширення української національної ідеї в масах.

Не будемо забувати, що Євген Чикаленко, дворянин за походженням, який народився 9 (21 за старим стилем) грудня 1861 року в селі Перешори тодішнього Ананьївського повіту, в часи свого студентства у Харкові долучився до українського національно-визвольного руху, за що у 1884-у був заарештований царською владою та відданий  під нагляд поліції на п’ять років із забороною проживати в Одесі, Києві, Харкові, Петербурзі чи Москві. Відтак обрав для мешкання родинний маєток, куди переїхав із сім’єю у травні 1885-го і де почав ґрунтовно займатися сіль-ським господарством.

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Приймальня: 0 (482) 64-98-54;
050-55-44-206.
e-mail:cn@optima.com.ua