Одеська філія Грецького фонду культури проводить XVII конкурс серед дітей на кращий твір живопису і графіки «Дух Еллади з нами».

Роботи, присвячені національному святу Відродження Греції (25 березня), прийматимуться з 7 по 15 березня за адресою: провулок Красний, 20. Вони мають бути присвячені образам грецьких пейзажів чи давньогрецьким поселенням на Півдні України. Матеріал та техніка конкурсних творів — довільні. Розмір — не більше 50 на 70 сантиметрів. (Назву роботи, ім’я та вік автора, адресу, контактний телефон слід вказувати винятково (!) на зворотному боці.)

Як же давно це було! Перший повоєнний Новий рік. І від того велика радість, і велика гіркота смутку. Радість, бо позаду ота страшна, триклята війна, а смуток — від неймовірних втрат. Спалене фашистами село поволі відроджувалося спочатку землянками серед згарищ, руїн. У багатьох родинах не повернулися з фронту чоловіки, батьки, брати, сини, іншим сім’ям пощастило дочекатися рідних, нерідко скалічених, з підірваним здоров’ям.

Та все ж переважала радість зустрічі того першого мирного року і в дорослих, а що вже казати про нас, малечу. Буде ж ялинка і подарунки, а Дідові Морозу можна буде замовити найпалкіше бажання, яке неодмінно збудеться.

Так  міг  би  сказати  про  свою  долю  й  український  художник  Іван  Козирод

Сьогодні, коли зневіра і відчай, як осінні хмари, низько пливуть над землею, для нас є корисними приклади стійкості до випробувань. А саме такий взірець дає життя і діяльність члена Національної спілки художників України, мистецтвознавця Івана Козирода (на знімку), за плечима якого велике життя. Він був свідком усуспільнення селянських господарств, Голодомору, репресій, учасником війни, з якої повернувся інвалідом. Перейшовши всі страждання, ще гостріше відчув красу навколишнього світу, віру в те, що добро переможе зло, чесність — брехню, а мудрість — лицемірство.
Пропонуємо вашій увазі, шановні читачі, деякі сюжети з життя митця.

Їй було лише двадцять, коли розпочалася кровопролитна і страшна Велика Вітчизняна… Важко й уявити, як це — бути жінкою на війні: цілодобово, роками жити в надзвичайних фізичних та психологічних перенавантаженнях, на власні очі бачити, як гинуть ті, з ким ще вчора їли кашу з одного казана, і при цьому мати вдосталь мужності, аби залишатися жінкою. Ще живі ті неймовірні люди, які пройшли через це, та з кожним роком їх менше і менше... Ті ж, хто, на наше щастя, ще поруч з нами, потребують турботи, уваги, тепла… Найстрашніше, що й зараз війна в їхньому житті продовжується. Війна з хворобами та байдужістю.
Нещодавно одеситці, ветеранові Великої Вітчизняної війни Надії Григорівні Главацькій сповнилося дев’яносто. Ані міська, ані жодна інша влада про заслужену людину не згадали...