Патріарший заклик до єднання

Вселенський патріарх Варфоломій закликав предстоятеля УПЦ (МП) Онуфрія та інших ієрархів цієї конфесії взяти участь в об’єднавчому Соборі, який відбудеться 15 грудня, та, відповідно, у виборі предстоятеля нової Української церкви. Про це йдеться у листі-зверненні патріарха Варфоломія до митрополита Онуфрія, який оприлюднив у себе на Фейсбук-сторінці митрополит Олександр (Драбинко).

Як зазначається у листі, митрополит Онуфрій може кандидатувати на пост глави нової Церкви. Водночас у Константинополі нагадали, що після вибору предстоятеля нової Церкви Онуфрій уже не зможе носити титул «Митрополит Київський».

У найтяжчі хвилини допомагає молитва

Того дня службу Божу у храмі відправляли одразу кілька незнайомих священиків. З’ясувалось, що то військові капелани, приїхали на свої навчання. По закінченні літургії дуже поспішали, та все ж вдалося поговорити з одним із духовних наставників наших захисників.

— Моє ім’я — отець Віталій, і я є штатним військовим капеланом у військовій частині. На цю посаду мене запросили у травні минулого року. Але знайомство моє з цим служінням почалося ще в грудні 2014-го. Один священик нашого деканату час до часу нагадував нам, своїм колегам: «Отці, там триває боротьба за нашу землю, гинуть хлопці, там дуже тяжко. Вони потребують духовної підтримки. Коли боєць поспілкується зі священиком, висповідається, то і духовно, й емоційно йому стає легше, він впевненіше тримає зброю в руках, бо відтепер більш упевнений в собі». Ще влітку 2014-го я чув ці його слова. А вже у вересні чи на початку жовтня я запланував собі все ж поїхати туди. Через родинні обставини здійснив цей свій намір аж у листопаді-грудні. Потрапив у розташування 24-ї бригади, під містом Лисичанськом.

«Мій символ віри непреложний...»

(Продовження. Початок у номері за 29 вересня.)

Трикрило мчить неспинний птах —
Минуле, нинішнє і «потім».

«Імена» — так називається книжка Галини Могильницької, презентація якої зібрала нещодавно в залі бібліотеки імені Грушевського творчу інтелігенцію Одеси. Істинно, це було свято. Давно не отримувала такого піднесення й радості за успіх колеги, бо ж річ — талановита!

Три імені — три поеми, що вмістили в собі жіночі долі на тлі історичних подій. «Рогніда», «Єлизавета», «Серафима» — княгиня, королева й проста селянка. Саме жінку життя б’є найболючіше, ставить перед нею складні питання вибору.

Три героїні в поемах, а попереду них сяє золотом ім’я Галини Анатоліївни Могильницької — педагога, публіциста, поетеси.

Єпископ Одеський і Балтський ПАВЛО: «На користь народу Божого і всеправославної єдності»

Сьогодні ми є свідками процесу великої історичної справедливості — відновлення в Україні Помісної православної церкви, яка може звільнитися залежності від Москви. Нагадаємо, нині у нас існують три гілки православ’я: Україн-ська православна церква Київського патріархату (УПЦ КП), Українська автокефальна церква (УАПЦ) та Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП). Як відомо, центр останньої перебуває в країні, яка здійснює агресію проти нашої держави. Цілком логічно, що незалежна Україна має прагнення і право на свою незалежну церкву.

Наш кореспондент зустрівся з єпископом Одеським і Балтським ПАВЛОМ (на світлині) і попросив розповісти, які думки та сподівання викликає в нього наближення отримання помісного статусу церкви.

— Потреба створення єдиної Помісної православної церкви обумовлена всім ходом історії, — зазначив владика. — Якщо поглянути углиб віків, то вся культура, писемність, традиції у нашій державі тісно пов’язані з православ’ям. І сьогодні православ’я є великою силою. Це ще раз продемонструвала недавня хресна хода з нагоди 1030-річчя хрещення Руси-України. Мені випала честь теж бути її учасником, і я можу засвідчити непохитне прагнення мирян до миру і злагоди, єднання і порозуміння.

Згадуючи вікопомний 988 рік, коли київський князь Володимир Великий хрестив Русь, маємо констатувати: служба Божа та святі таїнства для спасіння душ християн нам були передані Константинопольською церквою. Саме Константинополь виступив як церква-матір, взявши Київську митрополію під свою юрисдикцію. І в цьому статусі українська церква перебувала майже 700 років. Але в 1686-у в неканонічний, тобто незаконний, спосіб було оформлено її перехід з-під омофора Константинопольського патріархату під контроль Москви. Тому надання помісного статусу для української церкви слід розглядати, насамперед, як відновлення справедливості.

Блаженніший СВЯТОСЛАВ: Наша сила — у силі добра

Рівно десять років тому їх було тридцять — маленька жменька вірних Української греко-католицької церкви, парафіян та благодійників у місті Южному, котрі постановили собі та громаді вийти з тісної каплички й увійти до нового дому Божого.

Та капличка, з виду простенька й невибаглива, стоїть там понині, а поряд вознісся у високе південне небо новий храм, споруджений на честь Святих верховних апостолів Петра і Павла.

У неділю, 8 липня, храм освятив та здійснив у ньому архиєрейську божественну літургію отець і глава УГКЦ блаженніший Святослав (Шевчук).

У святі взяли участь екзарх Одеський та адміністратор Кримський Михайло (Бубній), багато священиків, гостей, а також представники влади, зо-крема міський голова Южного Володимир Новацький.

«Заплющ очі. Дивись серцем»

Святе Письмо для незрячих дітей

Патріарх Української греко-католицької церкви Святослав у співслужінні з владикою Йосифом (Міляном) у соборі Воскресіння Христового в Києві звершив чин освячення Біблій для дітей, які написані шрифтом Брайля.

Трилисник, смарагд та ель

День святого Патрика — не тільки релігійне, а й культурне, навіть національне свято ірландців.

Святий Патрик — небесний покровитель Ірландії — впровадив на ірландських землях християнство, опікувався будівництвом храмів й охрестив сотні тисяч тамтешніх жителів. Як гласить легенда, під час однієї з проповідей Патрик зірвав трилисник конюшини, з допомогою якого (три листки на одній стеблині) пояснив триєдність святої Трійці — Бога Отця, Сина і Святого Духа.

Хресною дорогою

Усі ми мріємо про переміну в нашому суспільстві — пишемо, дискутуємо, молимося про це. Але щоб така переміна в народі, державі та суспільстві, відбулася, потрібна особиста переміна, по-церковному — метанойя. Найперше треба змінити себе, позбутися своїх недотягнень та гріхів, а потім і все інше стане на місця.

Ми не раз говоримо про політичні, економічні, суспільні негаразди, але чомусь не згадуємо про гріхи нашого народу, нашої спільноти: аборти, штучне обмеження народин, розлучення, нешлюбні діти, домашнє насильство, алкоголізм, наркоманія, заздрість, політична та релігійна нетолерантність, ненависть до інакодумаючих або взагалі чужинців, байдужість до загальних справ, грошолюбство і погоня за матеріальними речами, визиск робітників, затримання заробітної плати, корупція, хабарництво, непрофесійність, невідповідальність і т. п.

Остання сльоза

У примітках до збірника есеїв «Шевченко понад часом» (ВМА «Терен» — ТОВ «Видавничий дім «Києво-Могинлянська академія», Луцьк—Київ, 2011) про «Останню сльозу» Євген Сверстюк зазначає таке:

«Уперше опубліковано в збірнику «Широке море України: Документи самвидаву з України» (Париж; Балтимор: Смолоскип, 1972. — С. 46—53). Написано й пішло в самвидав у 1971 році спершу як лекція, прочитана в Інституті хімії АН УРСР.

Шевченко понад часом

Кожна книжка з дарчим написом автора особливо цінна чи й навіть безцінна. Тим більше, коли книжка стала подією у культурному житті, а її автор — знана й шанована всіма людина. Мова про видання «Шевченко понад часом» і про Євгена Сверстюка, одного з моральних авторитетів української нації, що відійшов у вічність у 2014 році.

Збірка есеїв «Шевченко понад часом» побачила світ у 2011-у накладом 1000 примірників. Як на нинішній час — немалий тираж. Але ж хіба для такої книжки?! Це видання мало би бути в кожній українській оселі, не кажучи вже про бібліотеки, школи, коледжі, виші і т.д. Чому?

Аргументи знаходимо в анотації: Шевченкова тематика в совєтські часи належала до стратегічно важливих. Провідний революціонер-демо-крат. Учень і послідовник російських революціонерів-демократів, борець за щасливе майбутнє «в сім’ї вольній, новій»... На такому Шевченкові виховувалися три-чотири покоління читачів. Порушення цього стереотипу вважали державним злочином і карали за кримінальним кодексом. Поміщену в цій книжці статтю «Остання сльоза» — про один вірш Шевченка — було оцінено у вироку 1973 року як «антирадянську».

Автор цієї книжки був порушником ще від початку 60-х років і не зважав на обов’язкові стереотипи. Чи було це боротьбою з накинутим мітом, чи просто ігнорування його? Радше це було прагнення «не ложними устами сказати правду». Адресат цієї книжки відчує те нове прочитання, яке важко дістається, бо доводиться долати гори узвичаєних поверхових уявлень про великого поета, простих і зручних для політичного використання.

Обітниця чистої совісті

19 січня — свято Богоявлення Господнього, яке в народі називають Хрещенням, Водохрещами, Йорданом

Слово «хрещення» грецькою звучить як «баптисма» і перекладається як «повне занурення». Обряд хрещення був відомий задовго до християнства і народження Ісуса Христа. Коли саме з’явився цей обряд, достеменно невідомо, але, як стверджують історики, ще в дохристиянські часи його застосовувавали при купівлі раба, що символізувало: відтепер у невільника починається нове життя. При цьому рабові давали й нове ім’я — минуле слід було забути.

Щоб Христос народився у кожному серці

25 грудня Різдво Христове за григоріанським календарем

/_f/2017/117.jpg Різдво Христове за григоріанським календарем — відтепер неробочий день. Як відомо, відповідний закон Верховна Рада ухвалила 16 листопада, а 29 листопада його підписав Президент України Петро Порошенко.

Саме у цей день — 25 грудня — Різдво відзначає більшість християнських держав. Православний світ, який живе за юліансь-ким календарем, святкує цю подію 7 січня.

Втім, дата — категорія вельми умовна. Головне ж — щоб Христос народився у кожному серці. Адже насправді предвічний і безмежний для людського розуміння Бог втілився в людській подобі дві тисячі років тому. Тож, готуючись до Різдва Христового, передусім слід підготувати свої серця — помиритися з ближніми, пробачити образи, повернути борги — зробити все, щоб з чистим серцем перед Богом і людьми відзначити Різдво.

За католицькою традицією, святу народження Спасителя передує піст — Адвент (від латинського слова «adventus», що означає прихід). Він починається в неділю за чотири тижні до Різдва. Це час для духовного приготування до свята і для роздумів про майбутнє друге пришестя Ісуса Христа, аби в уро-чистий день кожен віруючий відчув народження Христа в своєму серці — доброту, прощення гріхів, милосердя і любов до ближніх.

І за межами України жив Україною

У нашому українському мартиролозі грудень — місяць Святослава Караванського… Такий порядок маємо за-провадити надалі, усвідомивши його неперебутнє значення для Одеси. Поряд з Іваном та Юрієм Липами, поряд з багатьма іншими нашими достойниками, котрих ми недавно лише відкрили для себе, але ще не утвердили їх у суспільному житті, в історичній, культурній нашій свідомості. Лише 7 днів останнього місяця року розділяють дві головні дати життя Святослава Караванського: 24 грудня 1920-го і 17 грудня 2016-го. А поміж них — безнастанне віддане служіння своєму народові: і в пору юності бентежної, і в умовах війни та окупації, і на каторзі по сибірах — 31 рік ув’язнення, і на волі у рідній Одесі, і далеко за океаном, і в час підбиття підсумків, прихід якого, цілковито занурений в роботу, він не завважив… Життя Великого Українця.

Уже час, мабуть, відкинути совкову традицію згадувати своїх великих лише на ювілей, а ще — зрідка й чомусь дуже вибірково — у зв’язку з днем народження. І як визначити отой, з дозволу сказати, ступінь величі, значущості для країни? Та й чи можливе це? Головно — чи потрібне? Всім, хто працював на майбутнє України — а воно ще лишень десь там далеко зазоріло — і лишив по собі важучий спадок для прийдешнього, для всіх нас, — усі вони мають стати для нас одним великим підручником Життя, посібником у будівництві Нової України. Не навчатися же нам, справді, за совковим спадком — а він тут на кожному кроці; не конструювати за старими лекалами. На жаль, поки що ми рухаємося тим самим руслом, якщо взагалі рухаємося. Святослав Караванський знав, куди і як нам йти, «плисти в революцію далі». Та його мудрість — у кожному листі до наших очільників і в кожній публіцистичній статті, що з’являлися на шпальтах періодики. От лишень біда: таких не беруть у нас ні в порадники, ні в дорадники, ані в радники…

У колі миколаївських козаків


У Миколаївській школі на видному місці можна побачити три чоловічих портрети. Троє юнаків у строях українського війська дивляться на галасливих школярів, котрі пробігають попри них, навіть не глянувши у той бік. Бо, звісно ж, діти. Юнаки на фотознімках не ображаються: заради того вони пішли на цю війну, яка нікому не потрібна, а передовсім — їм самим, і поклали там свої молоді, повні мрій і фантазій, голови, щоби ці діти могли отак безтурботно бігати, могли спокійно вчитися, і колись так само вдягнути військові строї, щоби ніхто не посмів знову порушити наш спокій.

А попри те, чи не кожен школяр тут знає ці імена, і на запитання відповість: це — наші герої. І не важливо, які у них бойові нагороди, й чи отримали вони звання Героя. Народились і зростали вони у різних селах Миколаївського району. Микола Буданов — у Настасіївці, Вадим Тарабанов родом з Гвоздівки, а Сашко Калашник народився у Скосарівці. Це ж подумати тільки: троє з одного лише району залишилися на тій неоголошеній війні!.. Для учнів цієї школи вони справді Герої. Хоч не всі, можливо, це усвідомлюють поки що. На все свій час. Принаймні, в школі все робиться для того, щоб виховати з цих жвавих, непосидючих, розумних, як всі нинішні діти, справжніх патріотів. Саме у цьому контексті й відзначалося того дня, 14 жовтня, у Миколаївці велике свято сучасної України — Покрова Пресвятої Богородиці, що об’єднало в собі День захисника України, свято Українського козацтва та 75-у річницю створення Української повстанської армії.

«Наговорюся з добрими людьми...»

…І нехай позаздрять ті, котрі не прийшли минулої суботи в бібліотеку імені Михайла Грушевського на творчий вечір Богдана Чуфуса — артиста за фахом, співака за велінням душі української співучої, телеведучого за покликом серця.

Мабуть-таки, не було б наше одеське державне телебачення таким українським, коли б не працював там Богдан Чуфус. У нього, без перебільшення, віддавна є свій вірний глядач. Той український глядач, котрий, сплачуючи податки, хоче бачити на державному телебаченні Україну. У пана Богдана свої оригі-нальні програми, вибудувані саме в цьому річищі, свій співрозмовник — людина мисляча, інтелектуал, фахівець, а передовсім — патріот. Патріот України та багатонаціональної української Одеси. У нього своя, лишень йому властива манера ведення передачі. Хоча… все дуже просто: в кадрі — лишень ведучий та його гість, один чи двоє, а то й одразу кілька гостей у студії. Ніякої дії. Розмовляють собі. Зрідка — якийсь відеоряд… І не хочеться відриватись бодай на хвильку одну від екрану. Тому що цікаво, тому що ведучий уміє розкрити співрозмовника, викликати на відвертість, тому що у Богдана Чуфуса — своя тема. Це — Україна, за великим рахунком. Українська тема. Без пафосу, отак буденно, спокійно та розмова сягає часом якихось найпотаємніших глибин душі, як гостей, так і глядачів — якщо лиш вони настроєні на душевну хвилю ведучого. А коли й ні, то за другим, третім разом це станеться. Ведучий уміє настроїти, й це — одна з важливих ознак його фаховості.

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Із послань лідерів українських церков до своєї пастви

«У ці радісні пасхальні дні сердечно вітаю вас, преосвященні архіпастирі, боголюбиві пастирі, чесне чернецтво, дорогі браття і сестри, зі святом Воскресіння Христового. Вітаю з Пасхою Христовою Президента України Петра Порошенка, Верховну Раду, український народ й особливо наші Збройні сили — захисників нашої Української держави, які з любові до неї не шкодують навіть свого життя. Вітаю з великим християнським святом увесь український народ і всіх українців, які перебувають за межами України на всіх континентах, але люблять Україну і допомагають їй.

Нехай Всемилостивий Господь, Який Своїм Воскресінням переміг смерть, дарує нам перемогу над усіма нашими зовнішніми і внутрішніми ворогами і нехай приведе всіх нас до миру і єдності, щоб наше життя відповідало тому, заради чого Син Божий став людиною, постраждав, помер і воскрес», — йдеться у привітанні патріарха УПЦ КП Філарета (Денисенка).

«Святкувати християнську Пасху означає для нас сьогодні бути здатними силою Воскреслого вставати і пробудитися до дії — бути здатними до особистої пасхальної самопожертви задля добра свого народу, його свободи та кращої долі. Дивлячись на обличчя наших українських воїнів-героїв, які принесли своє життя в жертву за рідний народ, можемо бути впевнені, що Небесний Отець приймає ці жертви в імені свого Сина. Саме у них через воскреслого Христа ми вже маємо перемогу над злом і зцілення душевних і тілесних ран.

Святкувати християнську Пасху означає для нас сьогодні бути носіями перемоги життя там, де панує смерть. Щиро визнавати те, що Христос «воістину воскрес», означає повірити, що завдяки нашому особистому рішенню та зусиллю є воістину можливим побороти корупцію і неправду в нашому суспільстві, що саме від нас залежить, яким буде наша країна: чи вона буде вмирати, віддана на поталу могутнім світу цього, чи встане, пробудиться, оновиться і воскресне до справжнього життя, гідного людини як образу Божого», — пише патріарх УГКЦ Святослав (Шевчук).

Спільна молитва за мир


Минулої неділі відбулася міжконфесійна молитва за мир в Україні. На Софійський площі у Києві свої прохання до Бога підносили представники багатьох конфесій: архиєпископ Святослав (Шевчук) від УГКЦ, єпископ Володимир (Черпак) від УАПЦ, єпископ Станіслав Широкорадюк від РКЦ, старший єпископ Михайло Паночко від ЦХВЄ та єпископ Маркос (Оганесян) від Вірменської апостольської церкви. Очолював урочистий захід патріарх УПУ (КП) Філарет (Денисенко).

На молитву зібралися численні вірні, серед яких — військовослужбовці та народні депутати. Саме ж дій-ство було пройшло у вигляді молебню, під час якого представники всіх конфесій прочитали по молитві, піс-ля чого патріарх Філарет благословив усіх віруючих.

Основна тема всіх молитов — прохання про завершення війни. Священнослужителі просили Всевишнього про перемогу, звільнення заручників у Росії, Криму та на Донбасі. Лунали прохання про здоров’я для українських воїнів, міцність держави та єдність її народу. Особливо актуальним звучало прохання «вразуми ворогів наших та поверни їм пам’ять про заповіді Твої».

Однак проблемами зовнішнього характеру ієрархи не обмежилися. Так, Єпископ Віталій (Скоморовський) акцентував увагу на проблемах безробіття, соціальної несправедливості, наркоманії, алкоголізму. Серед негативних явищ у владних кабінетах він назвав тотальну корупцію, державну зраду та пропаганду ґендерної ідеології.

«...і розлетися дощами судними над ним», або Про рідну мову та чиновників

Дві події останнього часу вразили мене своєю пророчою зустріччю у просторі сьогодення: перепоховання геніального українського поета Олександра Олеся і поява законопроекту «Про державну мову». Чому я називаю її «пророчою»?

Можливо, тому, що її передбачав сам поет у вірші «О слово рідне! Орле скутий!». Думаю, що газета дозволить мені навести ці три строфи, написані 110 років тому:

О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам’ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев…

О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.

У дусі чистоти, покори, терпеливості та любові

У православних та греко-католицьких церквах Великодній піст — час духовної підготовки віруючих до свята Великодня — цьогоріч розпочинається у понеділок, 27 лютого.

Уже перші християни у день єврейської Пасхи розпочали практику поминання мук та смерті Ісуса Христа. Для того щоб належно провести цей день, вони вирішили проводити його у пості. У первісній Церкві цей 1—3-денний піст вважався не передпасхальним постом, а самою Пасхою.

У ІІ та ІІІ століттях Церква починає звертати велику увагу не лише на сумну подію Христових мук та смерті, але й на радісний факт Воскресіння Христа. Так виникла практика хресної та воскресної Пасхи. Протиріччя, які виникли згодом, усунув 325 року Нікейський собор.

У ІІІ ст., як зазначає у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, передпасхальний піст у деяких церквах триває уже впродовж тижня: сьогодні — це Страсний тиждень. Перші свідчення про 40-денний передпасхальний піст походять з IV ст.

Розбіжність у визначенні дати Пасхи між Сходом і Заходом виникла після введення у XVI ст. григоріанського (нового) стилю, коли на Заході почали використовувати нову формулу вирахування Пасхи, пов’язану з впровадженим календарем. У східній церковній традиції продовжує зберігатися юліанський (старий) стиль, а тому дата Пасхи вираховується від рівнодення за старим стилем, тоді як у західній традиції — від рівнодення за новим стилем. Іноді випадають роки, коли християни різних церков святкують Великдень одночасно.

Хоча говоримо про 40-денний Великодній піст, у Східній Церкві він фактично триває 36 з половиною днів — сім тижнів без субот та неділь, а також Велика субота безпосередньо перед Пасхою та половина ночі перед Пасхою.

Преображення на Фаворі

Закінчуються літні жнива, і православні відзначають у своїх храмах три великі свята на честь Спасителя. Ці три свята ніби пов’язують увесь Успенський піст. Перше — Спас на воді, Маковія (14 серпня), друге — медовий Спас, Преображення Господнє (19 серпня), і третє — Спаса Нерукотворного — перенесення з Едеси до Константинополя нерукотворного образу Ісуса Христа на полотні (29 серпня).

Головне з трьох свят — Преображення Господнє, одна з центральних подій трьох Євангелій, яка відбулася на горі Фавор.

...Уже пролунала з вуст Ісуса промова про хрест і про славу Царства Його. Але навіть учні Його ще не усвідомили сповна, чим стануть для людства земне життя, майбутні страждання і воскресіння Сина Божого. Адже Ісус прийшов до людей такою ж простою людиною, як і вони. Не пророк, не цар, не священик. І чудеса свої Він творив далеко від людей — у якомусь скромному будинку або поблизу кам’янистої безлюдної дороги. Ким Він був в очах сучасників, які ще не повірили в Нього? Звичайним провінційним ремісником, навколо якого — селяни, рибалки, якісь бездомні й знедолені. Навіть близькі не розуміють Його. І вже учні покидають Його, і таких чимало. Навіть Петро, єдиний, який назвав Його Месією, заперечує Йому...

Три основні речі Великого Собору

На Криті завершився Всеправославний Собор. Учасники зібрання — предстоятелі 10 православних церков із 14 — підписали спільне звернення, в якому йдеться про єдність Православної соборної церкви. Серед іншого, у підсумкових документах Собору йдеться і про те, що православні єпископи світу моляться «за мир і справедливість в стражденній Україні». Однак питання про автокефалію української православної церкви на Соборі не розглядали. Більше про рішення Собору та його значення в інтерв’ю «Радіо «Свобода» розповіла координатор громадської ініціативи «За Єдину помісну церкву» Лана САМОХВАЛОВА.

— Є три основні речі. Найперше — що Собор відбувся. Для простих вірян, для кліру і для єпископів дуже важливо, що вперше через 1200 років Церква показала свою реальну єдність. Що зібралися разом предстоятелі майже всіх православних церков.

Друге — головне, що цей Собор відбувся, незважаючи на демарші Московської патріархії. Тому що спротив був страшний і способи відкласти Собор, а, фактично, зірвати — були дуже цинічними.

«Радій, благодатна, Господь із Тобою!»

7 квітня (25 березня за старим стилем) — Благовіщення Пресвятої Богородиці

Слово «благовіщення» означає блага, або добра, звістка. Згідно з ученням церкви, в цей день Діві Марії явився архангел Гавриїл і сповістив про прийдешнє народження Ісуса Христа — Сина Божого і Спасителя світу.

Свято Благовіщення Пресвятої Богородиці належить до дванадесятих неперехідних свят і відбувається щорічно в один і той же день.

Датою Благовіщення як православною, так і католицькою церквами вважається 25 березня. У цей день відбулося зачаття Ісуса Христа, тому ця подія віддалена рівно на дев’ять місяців від 25 грудня — Різдва Христового. У зв’язку з тим, що в Україні православна церква використовує григоріанський календар, то 25 березня (за юліанським календарем) припадає на 7 квітня (за григоріанським).

Свято духовного оновлення

Хрещення Господнє — одне з найважливіших у православ’ї свят. Воно ще називається Богоявленням, адже саме цього дня Бог уперше явився людям відразу в трьох особах: Син Божий прийшов на річку Йордан, щоб прийняти хрещення від Іоанна, Отець засвідчив Його синівство Своїм голосом, сказавши «це Син Мій улюблений, Його слухайте», а Дух Божий у вигляді голуба зійшов на Нього. Від цього дня починається відкрите служіння Ісуса Христа і Його проповідь спасіння.

Сам обряд омовіння прийшов із глибини віків.

Святочні церковні рефлексії

Ось такі думки з нагоди Різдва Христового, як християнина більш-менш задовільного стану, такого, який відносно регулярно відвідує відправи в одній чи другій з християнських церков, користується святими тайнами, хоча до мінімуму вказаного церквами, додержується всіх Божих заповідей у відносному режимі, часто тримає піст і жертвує на різні церковні цілі.

Ціле своє життя, тобто до 1991 року, я строго дотримувався і навіть активно обороняв позицію конечності держатися нашого церковного Старого юліанського календаря, хоча з огляду на географічне положення у даний час відзначав і ці, і ті свята, з мотиву, головно, що більшість наших земляків перебували у стані поневоленому, де були неспроможними вирішувати власну долю, а тому важливим було для духовного єднання та солідарності всім українським християнам у світі разом святкувати релігійні свята, зокрема Різдво і Воскресіння Христове.

...І народиться Князь миру

25 грудня католики і протестанти святкують Різдво Христове

За григоріанським календарем Різдво Христове відзначається у ніч на 25 грудня. У понад 145 країнах світу це офіційне державне свято й одне з головних релігійних торжеств у році. Православний світ, який живе за юліанським календарем, вшановує цю подію 7 січня.

Цікаво, що віруючі багатьох євангельських протестантських церков України, яких у нас сьогодні немало, мають унікальну можливість відзначати цю подію двічі — і з католиками, і з православними. Адже, за великим рахунком, точна астрономічна дата, що пов’язана з обертанням нашої планети навколо Сонця, не настільки вже й важлива. Для справжнього віруючого будь-якої конфесії головне — не дата, а сам факт народження Спасителя два тисячоліття тому. Але важливо, щоб Христос народився безпосередньо в серці конкретної людини, інакше для неї це свято втрачає будь-який сенс.

«Не стримуй добра потребуючому...»

19 грудня православна церква вшановує пам’ять святителя і чудотворця Миколая

«Не стримуй добра потребуючому, коли в силі твоєї руки це чинити» — ці слова зі Святого Письма можуть служити принципом, за яким жив святитель Миколай. Саме так він діяв упродовж усього свого життя.

Сьогодні у кожному домі православного, поруч з іконами Ісуса Христа і Богородиці, зазвичай можна побачити зображення святого Миколая. Його шанують як чудотворця й заступника нужденних, звертаються до нього з молитвами про клопотання перед Богом. Але часто-густо не замислюються про те, що святий Миколай — не якийсь міфічний образ, а реальна людина, як ми з вами, котра жила на землі. А святим він став завдяки своїм душевним якостям та справжній вірі, що виявляється, як відомо, у справах любові й милосердя.

Покровителька воїнства і родини

14 жовтня — Покрова Пресвятої Богородиці

Це свято — одне з найшанованіших у православ’ї. У народі його називають Третьою Пречистою. Цього дня православні з вдячністю і вірою приймають заступництво і клопотання перед Богом Пресвятої Діви Марії, згадують історичні події далекої візантійської епохи, звідки пішло коріння національного українського свята, шанованого нашим славним козацтвом, покровителькою якого вважається Богородиця.

Це свято також і родинне, оскільки пов’язане з сімейними цінностями і традиціями, шанобливим ставленням до жінки і матері.

Русифікація традицій спасівських свят

Народні назви й традиції трьох серпневих свят — Спасів — дуже відрізнялися в українців і росіян у ХІХ столітті. Щоб у цьому пересвідчитися, досить зазирнути до поважних етногра-фічних праць.

Однак останніми роками через ЗМІ поширюється інформація про звичаї, які притаманні російській, а не українській народній традиції. Хотілося б думати, що це просто неуважність журналістів, а не свідома політика русифікації через культуру.

Перший Спас, Маковія

14 серпня — Перший Спас, або, як його ще називають у народі, Маковія, Спас на воді. Кілька назв у нього невипадково — на 14 серпня припадає кілька свят.

Саме цього дня православні відзначають свято Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього. Воно прийшло до нас із Візантії, де було встановлене не пізніше ІХ ст. А суть його полягала в перенесенні з імператорського палацу до храму Софії частини хреста Господнього, що збереглася. Впродовж двох тижнів цю святиню носили по Константинополю для «відвернення хвороб», очищення міста від злих духів, які, за давніми віруваннями, приносили страшні епідемії. За допомогою хреста освячували воду, щоб вона стала чистішою та щоб йшли дощі в спеку.

Лев, що став всемилостивим

9 серпня православний світ вшановує пам’ять великомученика Пантелеймона-цілителя

Після Богородиці та Миколи Чудотворця, мабуть, третім святим за частотою звернень про зцілення душі і тіла є святий Пантелеймон-цілитель. Саме до нього у важку хвилину, коли справи вже зовсім погані і вся надія тільки на Бога і воїнство Його, моляться православні.

Біблія вчить, що людина отримує те, що просить, відповідно до своєї віри, а цілителем є тільки Сам Господь: «чого ви в молитві попросите з вірою, одержите». Однак протиріччя тут нема. За православним ученням, святі угодники підсилюють наші молитви, звернені до Бога. «...Моліться один за одного, щоб вам уздоровитись. Бо дуже могутня ревна молитва праведного!» У цьому зв’язку важливо знати історію святого, до якого звертаєшся і просиш допомогти в молитві до Господа.

Єдиний народ. Єдина держава. Єдина церква

Відновлення єдності між православними християнами в Україні — питання, про яке говорять уже не один рік. І це не тільки природне бажання людського серця. Адже і в Святому Письмі читаємо заклик Христа до Своїх послідовників: «Будьте єдині!..». Ще апостол Павло щодо розділення в одному зі своїх послань докоряв недбайливим вірянам: «Чи ж Христос поділився?» Все начебто ясно і зрозуміло. Втім, Церква, яка складається з людей різних політичних уподобань, і досі розділена.

Мабуть, уперше за багатолітню українську історію з’явився реальний шанс: нарешті побудувати ту єдність, про яку так мріяло не одне покоління православних українців. Як уже повідомлялося, 8 червня на спільному засіданні комісій Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) підписано документ, у якому йдеться про майбутнє об’єднання в єдину Помісну православну українську церкву. Згідно з текстом підсумкового рішення до 30 червня цього року церкви мають домовитися про скликання об’єднаного собору.

Святе Євангеліє у житті

7 червня — Неділя всіх святих

Минулої неділі Православна церква вшановувала Пресвяту Трійцю, свято П’ятидесятниці та Зіслання Святого Духа на апостолів. Це була пам’ять тієї великої хвилини, коли Третя Особа Святої Трійці — Дух Святий — зійшов на апостолів, відкрив їм очі на розуміння вчення Спасителя і дав відвагу проголошувати це вчення різними мовами для різних народів.

Перша громада, що пішла за голосом Божих слів за святим Петром, — це були перші християни, які зазнали жорстокого переслідування від іудейських старійшин. Вони, незважаючи на всі перешкоди, прийняли християнство, і це був початок Христової Церкви. Це така Христова Церква, до котрої належать не лише ті, що живуть, але й ті, що перебувають на небі, — всі святі. Своїм праведним життям вони заслужили на те, щоб у нинішню неділю ми їх молитовно згадували, щоб ми, до неба піднявши серця, молились: «Всі святі, моліть Бога за нас!».

Світло віри, що очищує і зігріває

31 травня — День Святої Трійці, зішестя Святого Духа на апостолів. П’ятидесятниця

У день Святої Трійці ми згадуємо зішестя на апостолів Святого Духа. Ця подія є вінцем і завершенням спокутного подвигу Сина Божого. Тому саме це свято є завершенням церковних торжеств на честь і славу Воскреслого Господа.

У п’ятдесятий день після Воскресіння Христового на апостолів зійшов Святий Дух, Якого Господь наш Ісус Христос обіцяв послати Своїм учням. Справдились слова Христа Спасителя. І через цю подію людству відкрилася третя Особа Святої Трійці — Дух Святий. Ось чому зішестя Святого Духа на апостолів називається днем Святої Тройці.

Шляхом власного вознесіння

21 травня — Вознесіння Господнє

Вознесіння Господнє — перехідне дванадесяте церковне свято. Перехідним воно називається тому, що кожного року припадає на різні дати залежно від дати Великодня — на сороковий день після нього, але завжди на четвер. Цьогоріч це 21 травня.

Подія вознесіння Ісуса Христа описана в книзі «Діяння святих апостолів» святим апостолом Лукою: «...А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма, і сорок день їм з’являвся та про Боже Царство казав».

Благословенна між жінками

7 квітня — Благовіщення Пресвятої Богородиці

Свято Благовіщення відзначається церквою в пам’ять про принесення вісником Божим, архангелом Гавриїлом благої вісті про майбутнє народження від Духа Святого і Діви Марії Сина Божого, Господа Ісуса Христа.

Датою Благовіщення вважається у католиків 25 березня, у православних — 7 квітня (розбіжності через різницю календаря) не випадково, оскільки вона стоїть рівно за 9 місяців від 25 грудня (відпо-відно — 7 січня) від дати, яка вважається днем Різдва Христового. Благовіщення означає «блага» або «добра» звістка. У цей день Діві Марії з’явився архангел Гавриїл і сповістив Їй про прийдешнє народження Ісуса Христа — Сина Божого і Спасителя світу. Благовіщення Пресвятої Богородиці — одне з найбільших, дванадесятих, свят православної церкви. День Благовіщення колись також вважався днем початку церковного року.

Школа пізнання нового й незвіданого

Щонеділі об 11.00 у храмі Різдва Христового Української православної церкви Київського патріархату (м. Одеса, вул. Пастера, 5) проводяться заняття «Воскресної школи» для дітей.

На дітей чекають цікаві знайомства з новим і незвіданим.

Голос зі скрипковими тонами

В Одеському обласному онкологічному диспансері відбувся благодійний концерт «Незабутня Квітка» для пацієнтів і медичного персоналу закладу, присвячений пам’яті американської співачки українського походження Квітки Цісик, яка пішла з життя 29 березня 1998 року від раку грудей.

Музично-реабілітаційна програма організована управлінням охорони здоров’я Одеської обласної державної адміністрації разом з продюсером Алексом Гутмахером (США). Його ви бачите на знімку.

«Душа з очима снайпера»

Минулого тижня відзначила свій ювілей Ліна Василівна Костенко. Молодь уже давно освідчується в коханні саме її віршами. Її роль в історії української літератури, а також української державності — особлива, визначальна. А для когось це просто сильна жінка, яка здатна тримати на своїх плечах небо…

У її домашній бібліотеці багато книжок із філософії, фізики, світового мистецтва. Вона завжди відкрита до світу, прагнучи пізнати його в усіх з’явах.

Ліна Василівна має особливий пієтет до європейської філософії, своєрідним осердям якої є Еммануїл Кант (не випадково її онука Ярослава-Франческа Барб’єрі обрала для себе світ філософії, водночас маючи зацікавлення в по-літології, історії мистецтва, психології, лінгвістиці…).

«Учи неложними устами Сказати правду...»

Ім’я Тараса Григоровича Шевченка — великого сина України, геніального поета, художника, гуманіста і патріота свого стражденного народу, своєї гнобленої нації — відоме своїм пристрасним і полум’яним словом гніву та болю.

Без сумніву, дослідники творчості Т.Г. Шевченка багато зробили, щоб зібрати та оприлюднити документальні свідчення про його життєву долю і творчість. Матеріали ці в достатній кількості є в бібліотеках та музеях.

Вінок синівський

(З нагоди 150-річчя Івана та 115-річчя Юрія Лип)

    Не вловити промінів душі людської в лукаві сіті слів,
    але нехай сі уривчасті думки про Івана Липу
    збудять охоту в інших душах прийти і пізнати Його.
                Юрій Липа. «Світильник неугасимий».

Іван Львович Липа вартий доброї пам’яті українців не лише тому, що був батьком автора «Всеукраїнської трилогії». Він усе життя лікував людей і писав мудрі книжки, ще й організовував українську автокефальну церкву та розробляв конституцію держави. І. Липа заслужив пошани від одеситів за 16 років (з 1902-го по 1918-й) відданої праці для збереження їхнього здоров’я і піднесення культури.

Про засновника Братерства тарасівців, члена Української партії соціалістів-самостійників та голову Ради Республіки писали колись його сучасники: Ілько Гаврилюк, Марія Грінченко, Богдан Данилович, Володимир Дорошенко, Іван Огієнко, Євген Чикаленко. Його літературну, культурну, громадську, політичну, державну діяльність тепер вивчають науковці В. Качкан, О. Кривуляк, А. Мисечко, І. Стамбол, О. Шестель, О. Шишко. Але першим дослідником творчості й біографії Івана Липи по його смерті був син Юрій.

 

Свято зустрічі з Христом і весною

15 лютого — Стрітення Господнє

У перекладі з церковнослов’янської «стрітення» означає «зустріч». Стрітення Господа Бога і Спаса Ісуса Христа — одне з дванадцяти найбільших православних свят. Відзначається воно на сороковий день після Різдва Христового в пам’ять зустрічі принесеного в храм немовляти Ісуса з праведним Симеоном і пророчицею Анною. Стрітення також символізує зустріч Нового і Старого Завітів, прихід нової епохи — нової ери.

Історія свята пов’язана зі старозавітними традиціями єврейського народу. Зокрема, з обрядом після народження в сім’ї дитини. У ті часи жінка після пологів не могла з’являтися в храмі сорок днів (а якщо наро-джувалася дівчинка — то і всі вісімдесят), оскільки вважалася нечистою. Як тільки термін закінчувався, мати мала принести в храм очисну жертву. До неї входили: жертва цілоспалення — однорічне ягня і жертва на відпущення гріхів — голубка. Якщо сім’я була бідною, замість ягняти теж приносили голубку, виходило «дві горлиці або двоє пташенят голубиних». Крім того, якщо в сім’ї первістком був хлопчик, батьки на сороковий день приходили з новонародженим до храму — для обряду посвячення Богу.

З дарунками і з пригодами

У благодійному фонді «Добрий самарянин» розповіли про підсумки наймасштабнішого за роки незалежності України фестивалю Різдва, який пройшов в Одесі.

Усе відбулося, як і задумували: гостей було не менше, ніж торік, а волонтерів побільшало — з двохсот до шестиста. «У нас все вийшло, незважаючи на сніг і проблеми, зумовлені ним. Думаю, що одесити вперше по-справжньому відчули настрій Різдва. Практично в усіх районах міста проходили якісь святкові заходи — в приміщеннях і на вулицях. Перевагу віддали вулиці, аби більше людей змогло поринути в різдвяну атмосферу», — зауважив Денис Сердиченко, представник фонду «Добрий самарянин».

«Різдво Христове в нашому домі»

23 січня. Концерт камерної музики. Тріо престо: учасники міжнародних конкурсів Ю. Алексій (фортепіано), А. Ткаченко (скрипка), К. Сербіна (віолончель). Ведуча — А. Розен.

24 січня. Шедеври світової вокальної класики. Виконавці: студенти викладача кафедри сольного співу ОНМА ім. А.В. Нежданової, в. о. доцента А. Насулі. Концертмейстер — лауреат міжнародних конкурсів К. Єремєєва.

Університети духовного спротиву

Щорік строкатіла Одеса,
Коли святі колядники
Повидиравшись із-під преса,
Стікалися під ялинки,
Чи уливалися в квартири
Строкатістю вишиванок,
Чи, закрутившись граєм-виром,
Вливались в пісню і танок…

Це так строкатило Одесу —
Різдво у душах, мов свіча!
А змій-горинич кадебістський
З досади голову втрачав.

Олекса Різників.
З поеми «Промінь з Одеси»

На зламі 1960—1970-х років, коли ще трішечки залишалося отієї перестро-єчної «свободи», у славному місті Одесі, під ту пору ще не надто зіпсутому русифікацією, заіснував такий собі співочий гурт молодих патріотів, пізніше названий у літературі колядниками.

Про цей хор трохи вже понаписувано. Хоча не може бути забагато подібної інформації — виростають нові покоління, котрі мають знати, що були часи, і то досить тривалі, коли українська мова, українська пісня зовсім не заохочувались, а за прихильність до українського слова, за прагнення знати свою культуру, правдиву історію свого народу людей переслідували й суворо карали. Саме від незнання, від непоінформованості молоді люди часом схиляються до ідеалізації совєтського минулого. Тож іще більше дивують і захоплюють своєю мужністю, стійкістю їхні ровесники тих уже далеких часів. Їх викликали на допити, робили обшуки вдома, арештовували, садили до в’язниць і лагерів. А вони, повернувшись загартованими та ще більш рішучими, продовжували свою святу справу.

Кому склянку морської води?

Пристрій Desolenator перетворює брудну солону воду на чисту і питну, використовуючи сонячну енергію.

Від сонячного тепла морська вода нагрівається до 90 градусів за Цельсієм, після чого батарея, заряджена від сонячної панелі, кип’ятить її за допомогою звичайного електронагрівача. Далі йде знесолення шляхом випаровування і конденсації. У підсумку виходить питна вода, яка має хороший смак і позбавлена солей, бактерій, паразитів та вірусів.

Христос народився для всіх нас

Військово-морський капелан Української греко-католицької церкви Олександр Смеречинський на брифінгу в Одеському кризовому медіа-центрі говорив про традиції святкування Різдва Христового в Україні і не тільки про них.

Отець Олександр зазначив, що, приходячи до будь-якого народу, церква не руйнує народні традиції, вона їх християнізує. Часто можна почути думку, що народні традиції у християнстві — це атавізми, і стосунки до релігії вони не мають. Це неправильно, тому що народні традиції стають цілком християнськими: так народ реалізує свою Віру.

Святе сімейство на Дерибасівській

Справжній різдвяний вертеп — з волхвами, Марією, Йосипом та новонародженим немовлям Ісусом — можна було побачити 2—8 січня на Дерибасівській, навпроти Міського саду. Були у хліві і справжні ослик, корівка, а також ягнята та вівці.

Завдяки організаторам проекту — БФ «Добрий самарянин» — кожен бажаючий міг стати учасником різдвяної історії, одягнувши костюм одного з її персонажів. Причому зробити це цілком безкоштовно.

«Різдво Христове в нашому домі»

Як уже повідомляли «ЧН», під такою назвою в Одесі триває святкова програма, організована благодійним фондом «Медичний центр «Надія, Добро і Добробут» та Одеською єпархією (УПЦ МП). Заходи проходитимуть у Концертно-виставковому залі, що на Французькому бульварі, 32 (вхід із Шампанського провулка), початок о 15.00.

11 січня. Валерій Кузнецов у перед’ювілейній програмі «Вибране, улюблене і тільки для вас...». «Осіннє золото». Улюблені українські пісні. У концерті беруть участь народний художній колектив України, молодіжний хор «Академія співу» (художній керівник Л. Долинська) та лауреат міжнародного конкурсу тріо бандуристів «Мальви».

Неможливо любити Бога і не любити людину

25 грудня католицька церква святкує Різдво Христове

Не тільки католицький світ, але й більшість протестантських церков, а також деякі західні православні церкви, які користуються сучасним григоріанським календарем, відзначають Різдво Христове в ніч на 25 грудня. Решта православних віруючих, які живуть переважно на Сході, цю подію святкують за архаїчним юліанським календарем — 7 січня. З ними солідарні також протестанти, що мешкають на територіях, де домінує східне православ’я.

Різниця в датах, з одного боку, створює певну незручність, адже є перешкодою для святкування цієї події одночасно всіма вірними. Крім того, у тих, хто дотримується юліанського календаря, виникає додаткова спокуса, бо свято Нового року припадає саме на період різдвяного посту, який рекомендує утримуватися від веселощів і гучного застілля. Але, з іншого боку, більш толерантні і менш релігійні українці мають унікальну можливість святкувати Різдво Христове двічі — і з католиками, і з православними. До того ж, з наукової точки зору, астрономічна дата — поняття відносне. Насправді, Христос народився один раз, і це відбулося два тисячоліття тому.

Пряма дорога на хрест

2014-й — Рік Тараса Шевченка

        Тарас Шевченко —
        То є Україна,
        Яку ніякі сили
        Не скують…
        Його молитви
        Досягають Бога,
        А замовляння
        Зупиняють кров…
        «Кобзар» — то є
        На хрест
        Пряма дорога…
        І він один
        За нас її пройшов…
            Микола Побелян, «Стовпи залізні...»

«Кобзар» Тараса Шевченка — явище безумовно світового значення. Про це написано й переписано багато-багато. Але це явище має і свою дату наро-дження — 18 квітня 1840 року.

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Приймальня: 0 (482) 64-98-54;
050-55-44-206.
e-mail:cn@optima.com.ua