Рубрики : Без рубрики

Різдвяні послання

У різдвяному привітанні Патріарх Константинопольський Варфоломій значну увагу присвятив дітям. Він закликав усіх людей визнати та поважати їхні права і недоторканність й оголосив 2017-й роком захисту священності дитинства. Предстоятель зазначив, що у сучасному світі діти стають жертвами воєн, і навіть у країнах стійкого миру через велику кризу шлюбу і сім’ї вони зазнають фізичного та психічного насильства.

«Тайну Різдва прекрасно відображає кондак свята: «ради нас народилося дитя нове, Предвічний Бог». Бог Слово, як дитина, і дитина, як Бог, являється людям з «чистим серцем» і з простотою дітей. Діти розуміють істину, яку «премудрі і розумні» не можуть осягти. «Від одних лиш дітей можете виправити Єрусалим», зазначає Елітіс у своїй поемі «Від ближнього», — наголошує першоієрарх.

«Посилаємо з безсонного Фанара святочні вітання: «Христос народжується — славіте, Христос з небес — зустрічайте!» всім далеким і близьким чадам Константинопольської церкви і направляємо наші отцівські побажання та наше патріарше благословення», — йдеться у привітанні предстоятеля Константинопольської церкви.

 

Патріарх Української православної церкви Київського патріархату Філарет побажав, щоби проміння Вифлеємської зірки освітило наші душі і серця світлом миру:

«Україна святкує Різдво Христове у складних умовах: на Донбасі йде війна, наші най-кращі сини і дочки помирають за волю України, люди страждають. Церква закликає вірних до терпіння у стражданнях. Але сенс земного життя полягає не в терпінні, а у праведності і благочесті, в любові один до одного і в любові до Бога. Праведність — це властивість життя людини, коли вона співстраждає і співчуває знедоленим та виконує покладені на неї обов’язки. Україна — миролюбива держава. З нами правда, а там, де правда, — там Бог, а де Бог — там завжди перемога. Тому ми віримо в нашу перемогу!

У ці радісні різдвяні дні подякуймо нашому Спасителеві, Господу нашому Ісусу Христу, за всі Його благодіяння до нас, за радості і скорботи. Будемо благати Його, щоб Він простив усі наші гріхи, вільні і невільні; щоб дарував Україні перемогу над агресором; благословив Україн-ську державу і весь український народ у 2017 році; дарував нам мир, злагоду, єдність; щоб ми керувалися в житті любов’ю до Бога і ближніх, і до України; щоб ми ходили дорогами правди і не звертали на криві дороги. Нехай світлосяйне проміння Вифлеємської зірки осяює наші душі і серця світлом миру, любові і правди!».

Рубрики : Без рубрики

«Масштабна картина» Віктора Пінчука

Чому не можна торгувати територіальною цілісністю країни, її незалежністю і суверенітетом? Відповідь проста: навіть не вступаючи, а лише виявляючи згоду на торги, втратиш і перше, і друге, і третє.

Про те, як затишно жити у болоті

Чи то горезвісне «очікування Трампа» надавило на свідомість Віктора Пінчука, чи то прорвалася накопичена в Україні за три роки війни депресія, але поява в кінці року в The Wall Street Journal статті українського олігарха буквально сколихнула політичне болото.

За роки війни наші політики затишно облаштувалися в так званому Мінському процесі, виробили низку формул, що дозволяють автоматично реагувати на всі порушення угод з боку агресора і на будь-які провокації терористів.

Вислів «загострення обстановки на лінії фронту» постійно присутній у випусках новин. Постійно зі штабу АТО надходять повідомлення про вбитих і поранених воїнів Збройних Сил України і серед цивільного населення Донбасу. До цих повідомлень та відомостей звикаєш, і все, що відбувається, здається майже нормальним. У будь-якому випадку таким, що не можна змінити.

Дія Мінських угод з тринадцяти пунктів була розрахована до кінця 2015 року. Потім угоди пролонгували до кінця 2016-го. Наприкінці вже минулого року після консультацій у рамках «нормандської четвірки» вирішили напрацювати спільну «дорожню карту», щоб сторони прийшли до якогось результату.

Але результату нема і не може бути через єдину перешкоду — Росія не бажає визнавати себе стороною конфлікту. Тим більше — агресором або окупантом. Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи, Європарламенту чи навіть Генеральної асамблеї не можуть вплинути на позицію Кремля. А право вето Російської Федерації, як по-стійного члена Ради Безпеки ООН, цю позицію тільки зміцнює.

Рубрики : Без рубрики

Час не вибирають

Історія твориться сьогодні. І творить її не хтось один — Трамп, Путін чи Порошенко, а всі ми, кому пощастило (а життя — це завжди щастя) жити в цей час. Так, непростий і навіть жорстокий. Так, тривожний і непередбачуваний. Але ж ні час, ні землю, де народився, не вибирають. Питання в іншому — бути гідним того часу й тієї землі, що стала для тебе Батьківщиною.

Історія твориться сьогодні. України — також. Трипілля, Київська Русь, Запорізька січ, УНР, УПА, Помаранчева революція, Майдан, Небесна Сотня... Це вже історичні скрижалі з навіки викарбуваними подіями, датами, іменами. У цю мить перед нами — перед кожним з нас! — чиста дошка чи плита. Який текст з’явиться на ній, ставши історичною пам’яттю, — наша спільна турбота. Хіба ні?..

Номери нашої газети, від першого, що вийшов у липні 1917-го, і до нинішнього, 21793-го, — це теж своєрідні паперові скрижалі, на яких зафіксоване життя кількох поколінь наших земляків. З усіма катаклізмами, що випали на їхню долю, злочинами режимів і людськими слабкостями-гріхами. Такі були часи і такою була «Чорноморка». Історію не змінити, не переписати. З історії можна лише брати уроки. Щоб не повторити чужих і, тим більше, своїх помилок. Щоб бути гідним нинішнього часу і рідної землі — Батьківщини.

2017-й для «Чорноморки» — ювілейний. Повірте, цим ми переймаємося якнайменше. Свята приходять і минають. Як і будні. Головне для нас — текст на шпальтах-скрижалях, який уже завтра стане історією. Той текст мусить бути правдою про те, як ми творили, творимо і творитимемо історію — свою і своєї країни. Найпрекраснішої у світі країни — України.

Щиро дякуємо нашим благодійникам, тим, хто у році, що минув, долучився до випуску газети своїми пожертвами: Є.О. Акимовичу, В.І. Безлуцькому, Є.В. Боровику, Арсенії Великій, Є.М. Волошиній, Г.Й. Головатій, Г.І. Гончаруку, В.В. Громлюку, Л.В. Данилюк, К.П. Добровольскій, В.І. Дяченку, О.І. Заболотній, Л.Я. Загорняк, Л.М. Ісаєнко, М.Г. Ковалю, В.Я. Крижанівському, Н.О. Мамонтенко, В.Х. Медведєву, Г.А. Могильницькій, В.П. Павліченку, М.А. Пасічнику, А.Г. Пляченко, О.О. Птащенку, О.С. Різникову, Г.А. Рудик, А.І. Русіну, О.Й. Федяк-Невмержицькій, Є.А. Хамазі, С.Є. Шеренговій, воїнові на псевдо «Шаміль», М.Т. Щербаню, І.В. Ярошенко та іншим.

З Новим роком! З Різдвом Христовим!

Колектив «Чорноморських новин».

Рубрики : Без рубрики

Творці культурної столиці


Напередодні Нового року у Великій залі Одеської міськради відбулося вручення  заснованої у 2016-у муніципальної нагороди «Культурна столиця».

Новою щорічною відзнакою і премією до неї в розмірі 5000 гривень були нагороджені одесити, які своєю діяльністю зробили великий внесок у розвиток культури і мистецтва міста та посприяли зростанню його статусу як культурної столиці України.

Номінантів на премію висували творчі спілки за підсумками року. Першими 16 лауреатами від 8 творчих спілок Одещини стали: композитор, заслужений діяч мистецтв України, професор кафедри народних інструментів Одеської національної музичної академії ім. А.В. Нежданової Віктор Петрович Власов; музикознавець, професор кафедри теорії музики та композиції Одеської національної музичної академії ім. А.В. Нежданової Рима Марківна Розенберг; художник-постановник, сценарист Одеської кіностудії Євген Іванович Голубенко; режисер Одеської кіно-студії Лариса Олександрівна Ларіонова; заслужений художник України Сергій Олександрович Савченко, художник Микола Сергійович Овсійко; фотохудожник, голова Одеської обласної організації Національної спілки фотохудожників України Олег Васильович Куцький; фотохудожниця Анжеліка Володимирівна Надєжда; народний артист України, художній керівник Українського академічного музично-драматичного театру ім. В. Василька Ігор Миколайович Равицький; народний артист України, актор Одеського театру юного глядача ім. Юрія Олеші Андрій Петрович Гончар; письменник, голова Одеської обласної організації Національної спілки письменників України Сергій Вікторович Дмитрієв; письменник, заслужений журналіст України Роман Тарасович Кракалія; заслужений журналіст України, голова Одеської регіональної організації Національної спілки журналістів України Юрій Анатолійович Работін; заслужений журналіст України, керівник творчої групи Одеської регіональної дирекції НТКУ Кім Борисович Канівський; начальник архітектурно-планувального відділу ТОВ «Цивільпроект», головний архітектор проектів Тетяна Вікторівна Герасименко та заслужений архітектор України, головний архітектор м. Одеси Олександр Дмитрович Голованов.

Олег ВЛАДИМИРСЬКИЙ.

НА ЗНІМКУ: письменник і журналіст «Чорноморських новин» Роман Кракалія.

Рубрики : Без рубрики

Прилітайте, лелеки, в Одесу!

У перший день 2017 року побачили світ 19 маленьких одеситів — 10 хлопчиків і 9 дівчаток

Першим народженим цьогоріч одеситом став Максимко, який з’явився на світ 1 січня о 00.02 у міському пологовому будинку №4, перша одеситка народилася у пологовому будинку №7.

До речі, за даними департаменту охорони здоров’я Одеської міськради, впродовж 2016 року в міських пологових будинках медики прийняли 11190 пологів. Лідером став пологовий будинок №1, де побачили світ 2690 малюків.

Загалом в обласному центрі народилося 11276 немовлят. З них 124 пари близнюків. А ще у нас трапився унікальний у масштабах всієї країни випадок — народження у сім’ї Кобелецьких п’яти діток, трьох синочків і двох донечок.

Рубрики : Акція

Першосічневий марш честі

Увечері першого дня нового року в Одесі пройшла уже традиційна смолоскипна хода — «Марш честі», приурочений до 108-ї річниці від дня народження лідера українських націоналістів Степана Бандери.

В акції взяли участь прихильники ВО «Свобода», «Правого сектора» та ГО «Сокіл». Розпочавши свій шлях від пам’ятника Тарасу Шевченку люди пройшли центральними вулицями до пам’ятника Дюку де Рішельє на Приморському бульварі, скандуючи «Бандера — наш герой!», «Слава Бандері!», «Пам’ятай, чужинець, тут господар — українець!», «Слава нації — смерть Російській Федерації!», «Слава воїнам АТО!» та «Слава Небесній Сотні!».

Біля пам’ятника Дюку учасники «Маршу честі» хвилиною мовчання вшанували пам’ять Степана Бандери, прочитали молитву патріотів України.

Олег ВЛАДИМИРСЬКИЙ.

Рубрики : Без рубрики

Паломники на цій землі

«Я живу в Одесі» — така назва миротворчого проекту, в рамках якого вимушено переміщені особи та одесити знайомилися і більше часу проводили разом. Всього в проекті були задіяні сто переселенців та сто одеситів. Упродовж півроку учасники ініціативи взяли участь у спільних заходах — екскурсіях, майстер-класах, лекціях. Нові одесити подарували місту й самі ж посадили нові дерева. Ініціатор проекту — благодійний фонд «Карітас Одеса УГКЦ».

Про підсумки проекту розповіли його організатори та виконавці.

Отець Василь Колодчин — директор благодійного фонду «Карітас Одеса УГКЦ»:

— Проект «Я живу в Одесі» спрямований на пом’якшення конфліктів між мешканцями Одещини та вимушено переміщеними особами зі Східної України, які приїхали до нас з району військових дій. Упродовж двох років, відколи в нашу область почали прибувати  внутрішньо переміщені особи,  державні структури, а також громадські організації та волонтери намагалися надати їм допомогу й підтримку, забезпечуючи основні, базові права людей, які опинилися в кризовій ситуації.

(Продовження читайте у першому номері «ЧН»).

Володимир ГЕНИК.

Рубрики : Без рубрики

«Золота година» Андрія Танцюри

Майже два мільйони гривень залучено на лікування поранених та хворих бійців, сотні врятованих життів. І все це завдяки невтомній праці  небайдужого одеського волонтера та його однодумців.

— Я знаю, що ви допомагаєте ліками. У нас тут хлопець з важким пораненням ноги, стоїть питання про ампутацію. Можна врятувати, але негайно потрібний дороговартісний препарат. Термін — до завтра.

З таким проханням у 2014 році звернувся до Андрія Танцюри судинний хірург Ігор Самарський. З цих слів, певно, й почалася невтомна праця волонтера у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону.

До вечора на сторінці «Фейсбуку» з’явився перший пост з проханням допомогти пораненому бійцеві. Кілька хвилин — і перша відповідь. Ще трохи часу — й кошти на дві ампули препарату по 300 доларів за кожну були зібрані!

— Через п’ять днів історія повторилася. Знову знадобилися ліки. Написав й отримав миттєву реакцію небайдужих громадян. Так вдалося врятувати ногу хлопцеві. До речі, бійця звуть Олександр Кравченко. Це, так би мовити, мій первісток. Відтоді усе пішло-поїхало, — згадує Андрій.

(Продовження читайте у першому номері «ЧН»).

Наталія ЗАДВЕРНЯК.

Рубрики : Без рубрики

До дівчаток з янголятками

На знак вшанування доброчинності й милосердя 19 грудня світова спільнота традиційно відзначає Міжнародний день допомоги бідним. В українській культурі це ще й найбажаніший день для малечі — святого Миколая Чудотворця.

Свято Миколая в наш час набуває для українців особливого релігійно-філософського значення. Одночасно зростає його світська популярність. Проте впродовж майже всього ХХ століття воно було викреслене з календаря урочистих подій партій-ною, атеїстичною ідеологією СРСР. Задля виховання «нової людини» радянські діти були позбавлені традиційних національних звичаїв на зимового Миколая, який учив повазі до старших, співчуттю до бідних, допомозі нужденним. Номенклатурне перелицювання прадавньої традиції не просто підмінило постать Чудотворця образами Діда Мороза та Снігуроньки — поступово був втрачений глибокий морально-етичний сенс цього свята.

Та часи безбожництва, слава Господу, минули. Сьогодні вшанувати святого Миколая прагне дедалі більше українських родин. День Миколая Чудотворця, як і новорічні та різдвяні свята, стають прекрасною нагодою, щоб у дії проявити людяність, толерантність і турботу до ближнього. Особливо на це чекають діти, для яких ці свята пов’язані з вірою у диво. У вихованців дитячого будинку теж є надія на диво…

Дівчатка з особливими потребами, які мешкають у дитячому будинку по вул. Макаренка, 20, щиро раді зустрічам зі студентами автомобільно-дорожнього коледжу ОНПУ. Адже в ці дні гості приносять дарунки — іграшки та корисні дрібнички. А цього разу завітали ще й з театралізованим дійством, намагаючись дати трохи більше щастя-радості дітлахам.

Уже два роки поспіль студенти коледжу відвідують дівчат у дитбудинку, і завжди ці відвідини дарують радість як гостям, так і господарям. Учасники клубу «Народна іграшка» власноруч майструють ляльки, що знаходять поціновувачів у дитячих серцях. Що зробити на згадку про нинішню зустріч? Обрали образ янгола: він — охоронець і провідник дитини.

Рубрики : Без рубрики

Перший карнавал

До новорічних свят учасники програми «Золота осінь людей поважного віку», що реалізується громадською організацією «ІТ-бабусі» за підтримки фонду «Пам’ять. Відповідальність. Майбутнє», почали готуватися заздалегідь.

Упродовж двох місяців, збираючись разом, витинали сніжинки, створювали новорічні костюми, готували концертні номери. Тож свято для учасників новорічного дійства почалося завчасно, бо що може бути цікавішим для людини, ніж творчість, яка живе у кожному з нас і лише чекає на своє втілення?

Й ось настав день, коли у гостинному залі пасторського будинку Кірхи зібралися усі учасники дійства, щоб провести старий рік та привітати одне одного з прийдешнім. Тут були Сніжинка та Червоний Капелюшок, Баба Яга та дві Шапокляки, Сонечко, Лисиця, Вовк, Півник та Курочка, Солоха з Головою і навіть Динозавр. Більшість персонажів підготували репризи і виходили на сцену, щоб показати свою творчість. Майже десяток королев різних мастей на чолі з Королевою нашого подвір’я танцювали королівський танець, декламували вірші, розказували байки, ставили різноманітні сценки.

Свято відбувалося у форматі «одеського дворика», де всі сусіди та гості зібралися разом, щоб поспілкуватися, поділитися своїми цікавими історіями. Особливої романтики додавав зустрічі Льоха-двірник (Олексій Семенищев), завдяки якому всі із задоволенням поспівали одеських пісень під акомпанемент гітари.

— Моя мама запалилася цим бажанням — взяти участь у карнавалі і впродовж місяця готувалася: шила костюм Лисиці, вчила напам’ять байку, навіть помолоділа за цей час, — розповідає донька 88-річної Надії Гоменюк Людмила, яка прийшла підтримати маму під час виступу. Найцікавіше, що за її довге життя це перший карнавальний костюм і перший карнавал, у якому вона взяла участь.

Утім, цей карнавал був першим у житті чи не для більшості учасників програми. Адже їхнє дитинство та юність припали на важкі роки Другої світової війни, згодом вони важко працювали, будуючи соціалізм. Не зчулися, як і настала золота осінь.

— Наш вік — найкращий час для того, щоб радіти життю, — вважають учасники програми «Золота осінь людей похилого віку», які із задоволенням присвячують свій вільний час навчанню, творчості та власному розвитку.

Ольга ФІЛІППОВА.

Рубрики : Без рубрики

Чорні килимки

Ось і знову на горищі старої батьківської хати на очі потрапили серед інших речей два чорних килимки, майже серветки. Давно б їх викинути, але не можу, бо пов’язані вони з моєю незабутньою матінкою...

Чорні килимки. Більший і менший. На чорному сукні вишиті червоні й рожеві ружі. На меншому — незакінчена робота: на гілочці усівся гордовитий білий голуб, старанно виконана аплікація з білого краму, а контури іншої пташки позначені стіжками білих ниток. Обидва обрамлені акуратно закругленими зубцями. В ті воєнні часи ми то прикрашали ними спинку дивана, то підстеляли під вазу з квітами, то прикривали наше сімейне багатство — патефон. Так і залишився менший назавжди з тим контуром.

А з’явилися вони у нашій хаті другої воєнної зими. Ті, кому випало пережити фашистську окупацію, пам’ятають, яка то скрута була з найнеобхіднішим — сіллю, сірниками, милом, гасом, олією. За сіру, наполовину із землею сіль, гас треба було зібрати, висушити і здати заготівельникам лікарські рослини. Ото й блукали люди по луках і лісу в пошуках звіробою, материнки, шипшини, інших цілющих трав, обсідали гілля лип, зриваючи цвіт.

Був ще один метод роздобути потрібне. Ним часто користувалася наша матінка з двоюрідною сестрою, теж Настею. Отож-бо обидві Насті несли з дому по навколишніх селах якусь одіж, посуд, біжутерію, нитки і таке інше, аби обміняти їх на ту ж сіль, мило, олію, крупи. Завбачливі люди завжди мають щось у запасі. Ми з братом Євгеном з нетерпінням чекали повернення наших міняйл, бо ж теж одержимо якийсь гостинець.

Багато різних пригод траплялося під час тих ризикованих мандрів. Завжди квапилися бідолашні. Якщо не встигали дістатися завидна додому, старалися до комендантського часу десь пристати на нічліг. Не знаєш паролю — патруль стрілятиме без попередження. Не дуже багато охочих знаходилося пускати в свій дім незнайомців.

Рубрики : Без рубрики

Медівникова архітектура

У різдвяні свята, до 10 січня, на Одеській кіностудії демонструватиметься оригінальна виставка пряникових будиночків, на якій будуть представлені вироби як окремих організацій, так і одеситів, що захоплюються подібним кулінарним мистецтвом.

Це вже четверта подібна тематична виставка. Цьогоріч її учасники творитимуть домівку казкового героя. Серед постійних учасників проекту — училище морського туристичного сервісу, готель «Панорама De Lux», Музей шоколаду. Будуть також презентовані різноманітні палаци, замки, будиночки з карамелі, печива і навіть макаронних виробів. Можна собі уявити радість дітвори, для якої, до речі, як і для пенсіонерів, вхід на виставку безкоштовний (для дорослих — 50 грн). 

Отримані за вхід на виставку, а також виручені від аукціону кошти будуть передані благодійним організаціям «Парус надії» і «Час добрих справ» для лікування дворічної Ангеліни Ткаченко, яка страждає на рак очей. 

Влад ВИШНЯК.

Рубрики : Без рубрики

«Сліз моїх гіркота — це за щасливі дні»

Творчий вечір Олександра Гаркавченка

Хто він, Олександр Гаркавченко? Чоловік начебто цілком відкритий, приступний, увесь, як мовиться, на видноті. Художник — ще пам’ятають тут його персональну виставку, що відбулась кілька років тому. Майстер кераміки — дрібної пластики, зокрема. Краєзнавець, пластун, ходить з дітьми у походи.

Ви знаєте, що таке Пласт? Чомусь не прижився він у незалежній Україні, і дуже шкода. Колись дуже був популярний у Галичині, а нині розвинутий у нашій західній діаспорі, зокрема на північноамериканському континенті. Пласт виховує українських патріотів, щирих, відданих, мужніх, витривалих; в середовищі ОУН—УПА немало було вихованців Пласту. Це така організація (коли можна так сказати про Пласт), що, раз вступивши туди, залишаєшся там на все життя. А в давнину пластунами називалися козацькі вивідники — розвідники себто. Отже, зрозуміло, чому такою важливою є для Олександра Гаркавченка ця ділянка його добровільних обов’язків.

Утім, Пласт — лише один штрих до характеристики. Він ще й музикант, який дружить з народними інструментами. А ще він є колекціонером. Достатньо буде лише сказати, що в його колекції є роботи Ростислава Палецького, котрий був неперевершеним майстром народного орнаменту, бабусі Ольги Шиян з Пересипу (у 1990-х усі називали її саме так), якою опікувався, але хіба можна було очікувати якоїсь турботи про талановиту стареньку майстриню без нормального житла та засобів до існування при тій владі (хоча не краще й при нинішній). Це людина зі щирим серцем, що виповнене любов’ю до людей. І тут варто ще сказати, що він дуже скромний, при тому, що всебічно талановитий.

(Продовження читайте у першому номері «ЧН»).

Роман КРАКАЛІЯ.

Рубрики : Без рубрики

Вишитий оберіг Одещини

Учні Таїровської загальноосвітньої школи, що в Овідіопольському районі, долучилися до вишивання рушника-оберега «Сонячна Одещина». Акція пройшла під патронатом Українського клубу Одеси.

Вишити рушник усією країною й об’єднати таким чином регіони — це реакція україн-ських митців на той розбрат, який нав’язується політиканами вже не один рік поспіль. Таким чином виникла ідея створення «Рушника національної єдності», який мандрував Україною і всі охочі долучалися до його творення. Згодом у багатьох областях, підхопивши ідею, взялися вишивати рушники-обереги для свого краю. Торік у лютому взяли до рук голки з нитками й у нас, на Одещині. Автором ескізу «Сонячної Одещини», його, так би мовити, хрещеною мамою стала знана художниця, майстриня народної творчості Зоя Пасічна.

(Продовження читайте у першому номері «ЧН»).

Іванна ДЕРЕВ’ЯНКО.

Рубрики : Без рубрики

Сторіччя Української революції

На вшанування сторіччя Української революції відділ соціокультурної діяльності (завідувач відділом О.А. Нагорнюк) Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського спільно з громадською органі-зацією «Одесі — 600» запустили просвітницький проект у форматі циклу історичних лекцій.

Щомісяця, починаючи з грудня 2016-го і до кінця 2017-го, всі охочі зможуть прослухати лекції провідних науковців Одеси, кожен з яких присвятить свій виступ певному історичному періоду, конкретним подіям чи персоналіям. Отже, впродовж року одесити, не байдужі до минулого України, матимуть нагоду ознайомитися з історією Батьківщини — від доби античності до буремних подій сьогодення.

(Продовження читайте у першому номері «ЧН»).

Рубрики : Без рубрики

Не наше телебачення

Експерт Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя України при Міністерстві культури Олексій Курінний пропонує ввести квоти на україномовні пісні на ТБ на основі свого аналізу трансляції новорічних концертів україн-ських телеканалів. Про це він написав у своєму Facebook.

За словами Олексія Курінного, «Інтер» та інші телеканали самі довели потребу в україномовних квотах: відсоток україномовних пісень у новорічному «вогнику» «Інтера» склав 7—8%, або три пісні із сорока. «Із близько 40 пісень, що пролунали із 22.30 до 1-ї години, українською співали винятково лише «метри» О. Пономарьов, «ТІК», В. Павлік — усього десь три пісні, або 7—8% ефіру. Більше пісень (4—6, або 10—15%) виконувалися англійською чи французькою мовами. Решта 80—85% пісень — російськомовні. Нагадаю, за даними опитувань, 70% потенційних телеглядачів вважають рідною українську мову і навіть серед мешканців Криму і Донбасу таких значно більше, ніж 7—8%. Тож цільовою аудиторією «Інтерконцерту» за мовою є не Україна і навіть не окуповані райони Криму-Донбасу, а хіба що сам Путін», — заявляє експерт.

Є в Олексія Курінного і запитання до підбору співаків та їх репертуару. «Викликає подив, що низку співаків було підштовхнуто співати чужою їм російською мовою. Російською співали не лише колись питомо україномовні Білик, буковинка Лорак і галичанин Козловський, але й україномовна дочка Назарія Яремчука, і навіть Наталя Бучинська! Причому пісні, заради яких співаки пожертвували рідною мовою, були аж ніяк не культовими для українців: Маша Яремчук співала пісню Алсу, «Фактор О» — «Зимнюю вишню». Склалося враження, концерт «Інтера» показує історію русифі-кації українців та її бажаний результат: від русифікації «співаків 90-х» Білик і Лорак — через русифікацію молодших галичан і буковинців Козловського і Яремчук — через показ зросійщених підлітків Real Kids — до путінських 86% «русскоязычных» (не в АТО, так на сцені), із трьома давно відомими «статусними українцями» — задля годиться. Сучасних популярних виконавців типу тієї ж «Онуки» не було», — зазначив експерт.

За його словами, інші українські телеканали підтримали цю тенденцію. «Підтримані українством «Плюси» віддячили їм специфічним «Кварталом», СТБ та ICTV теж показали російськомовні шоу, «Тоніс» розказував українцям про… Ободзінського. Україномовна більшість глядачів уже вкотре опинилася у резервації, маючи змогу переглядати лише «5-й» або ТРК «Київ» із трансляцією Софії, або ZIK чи «Культуру» й інші телеканали, яких нема у стандартному переліку ТБ», — написав Олексій Курінний.

Рубрики : Без рубрики

Освячений музикою Різдва

Доброю традицією останніх років в Одеському театрі опери і балету стало проведення різдвяних фестивалів.

Цьогорічний фестиваль, присвячений музиці Різдва, відкриється 8 січня унікальною концертною програмою «Різдво в моєму серці». Одесити отримають справжній музичний дарунок: звучатимуть геніальні твори В.-А. Моцарта, А. Вівальді, Л. Вінчі, Г. Генделя, різдвяні пісні у виконанні всесвітньовідомого співака, випускника Одеської національної музичної академії ім. А.В. Нежданової контр-тенора Юрія Міненка у супроводі хору. У концерті також візьмуть участь скрипалька Марія Могилевська та оркестр театру під управлінням головного диригента Олександру Самоїле.

12 січня у концертній програмі «Різдвяний солоспів» у виконанні народної артистки України Ніни Матвієнко і за участі спеціальної гості Тоні Матвієнко прозвучать чарівні колядки та щедрівки, майстерно «намальовані» «акварельним» співом видатної української співачки, твори сучасних українських композиторів у супроводі оркестру під управлінням Олександру Самоїле.

14 січня у концерті «Освячення музикою Різдва» — твори В.-А. Моцарта, П. Масканьї, Д. Бортнянського, Г. Генделя, С. Франка, колядки та щедрівки. Незабутні миті різдвяного настрою подарують слухачам народна артистка України Лариса Зуєнко, заслужена артистка України Тетяна Захарчук, Аліна Ворох, Анастасія Голуб, Юлія Терещук, Катерина Цимбалюк, Гаррі Гукасян, Василь Добровольський, Дмитро Михеєв, Олександр Прокопович, Павло Смирнов, Віктор Шевченко. 

У концерті виступлять участь капела бандуристів ОНМА ім. А. В. Нежданової (художній керівник — заслужена артистка України Людмила Чернецька), дитячий хор ОССМШ ім. П.С. Столярського (художній керівник Тетяна Яковчук), хор та оркестр театру. Диригент — Ігор Чернецький.

Завершиться програма «Різдвяного фестивалю-2017» 15 січня балетом П. Чайковського «Лускунчик». У партії Лускунчика — володар гран-прі VII Міжнародного конкурсу артистів балету ім. Сержа Лифаря (2011 рік), лауреат міжнародних конкурсів Андрій Писарев. Диригент — Ігор Чернецький.

Початок усіх концертів — о 18.30.

Рубрики : Без рубрики

Театральна одномовність

Як і торік, проаналізував присутність української мови у дитячих виставах одеських театрів. Висновок знову невтішний: спектаклів українською — катма. Судіть самі.

Репертуар на січень 2017-го. Театр юного глядача — вистави лише російською мовою; Одеський академічний театр музичної комедії — жодної вистави україн-ською; Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька — лише 11 січня українською «Білосніжка та сім гномів». І це — провідні театри міста! 

Що вже й казати про інші театральні та розважальні заклади.

Вважаю це справжньою дискримінацією щодо мене, моїх дітей, онуків та всіх нас, українців, за мовною ознакою. Лише одна (!) дитяча постановка за весь канікулярний місяць! А нас, українців, в Одесі — 62%! Для порівняння: у наших сусідів в одному лише Миколаївському академічному українському театрі драми та музичної комедії нарахував три дитячі вистави українською мовою, які загалом будуть показані у січні 12 разів.

Чи не пора вводити мовне квотування і в театрах?

Василь ДЯЧЕНКО.

Рубрики : Без рубрики

Крок за кроком до правди

У матеріалі «Крок за кроком до правди», опублікованому у «Чорноморських новинах» за 8 грудня, допущені прикрі неточності щодо спонсорської підтримки видань про історію Хаджибея. Перший абзац слід читати:

«З-поміж основних просвітницьких акцій, які вдалося реалізувати, — перевидання російськомовного буклету «Одесі — 600» з детальною хронікою (охоплює період від пізнього Середньовіччя до нового часу) перейменування Хаджибея на Одесу та видання україномовного буклету «Кочубіїв — Хаджибей — Одеса (1415—1795)», в основі якого — наукове дослідження доктора історичних наук Т.Г. Гончарука. Обидві праці вийшли накладами у тисячу примірників завдяки фінансовій підтримці підприємця, директора комунікаційної компанії «Естафета», депутата Одеської міськради Павла Гайдая.

У свою чергу облдержадміністрація профінансувала збірник «Історія Хаджибея (Одеси) в працях дослідників ХІХ—ХХ ст.» та виділила кошти на видання «Історія Одеси. Короткий курс». Перша праця вийшла у видавництві «Астропринт» у квітні 2016 року, другу з незрозумілих причин досі не надруковано».

Автор та редакція просять пробачення у читачів за допущені неточності.

Рубрики : Без рубрики

Роман КРАКАЛІЯ. Новела «Як востаннє в житті...»

Так відчайдушно, мовби востаннє у цьому житті, цвітуть сади на передмісті з поетичною назвою Черешенька. Він спускається вулицею Нагірною, хоча яка то гора — так, невеличке узвишшя з давнім палацом у мавританському стилі: червона цегла, череп’яний дах з народним орнаментом, який так добре читається з пташиної висоти безпілотника; праворуч від палацу панорама річкової долини, залізничний двірець з перонами та чорними лискучими рейками, з обвітреними тепловозами, ланцюжками вагонів, составом на запасній колії, що вже ладнається в дорогу… А по ліву руку — Черешенька.

Там будинки й будиночки — наче флотилія у морі спіненому, пливе кудись і не може відпливти, покинути цей квітучий берег. Довга-предовга вулиця дугою огинає схил з майже здичавілим парком поза мавританським палацом. На ній хатина в яблуневім серпанку — мовби напівпрозору газову хустку на себе накинула. Від воріт й аж до порогу веде широка й довга доріжка, густо поросла весняним рястом. Він зупиняється на півдорозі, біля розквітлого жасминового куща, під тим кущем рідна ще від зими лавочка. Тут живе кохана. Він сідає і заплющує очі, обличчя підставивши небу. І вже підхоплює, несе його понад квітучі садки, понад череп’яні, металеві, пластикові, дерев’яні дахи передмістя запахуща вишнево-яблунева завія, все єство наповнюється надвечірнім пахтінням. Враз наче останній теплий промінь ковзнув юначим обличчям: то маленькі теплі долоньки лягають йому на очі. Він знає цей доторк і цю ніжність. І цей грудний, такий рідний голос.

— Сядь біля мене ближче.

І це єдине, що може тут прозвучати впродовж десяти чи п’ятнадцяти хвилин, адже мовчання також має голос. Вона цілує його довго і пристрасно, немовби востаннє у цьому житті.

— Та вповідай щось, чого мовчиш так довго? — В її голосі якісь нові нотки, не чуті раніш. Якась ніби нервовість, ба навіть таїна.

— Дивлюсь на тебе, яка ти гарна.

Рубрики : Без рубрики

Василь ПОЛТАВЧУК. Оповідання «Коротка вічність»

І

Як тільки вийшли учасники ранкового наряду, у кабінеті одразу ж з’явилася Люся-секретарка. Стала не збоку стола, де можна було, не піднімаючись із крісла, мацнути її тугі сідниці, а навпроти господаря кабінету, і Кажан зрозумів, що у паперах, принесених Люсею, щось їй дуже не до шмиги.

Що саме — збагнув, як тільки Люся, не промовивши й слова, вийшла.

Зверху газет і відомостей лежав конверт, адресований йому — Андрієві Кіндратовичу Кажану. Конверт як конверт, тільки й усього, що виділялися на ньому підкреслені двома жирними лініями слова: «Особисто в руки».

Глянув на зворотну адресу: Євпаторія. «Ось воно що!» — майнуло в голові. Він знав, що сьогоднішній день не минеться без халепи, бо цілісіньку ніч снилося, як ловив рибу, але не підозрював, що ця халепа буде пов’язана з Євпаторією, де він перед жнивами протягом двох тижнів перебував у санаторії.

Відкрив конверт. З нього випало фото, на якому його, Андрія, й медсестру Марічку зафіксовано в ту мить, коли вони, це він добре пам’ятав, гуляли набережною.

«Слава Богу, що додому не наді-слала, а сюди — в контору».

Був ще й лист. Короткий, як блискавка: «Здрастуй, Андрюшо! Спішу повідомити тобі радісну новину: у нас буде дитина! Жду не діждуся жовтня, коли після збирання буряків, як обіцяв, ти знову приїдеш. Люблю! Чекаємо… Твоя Марічка».

«Оце влип! Та так, як ще ніколи не влипав!..»

Кажан дивився на написане з інтервалами між буквами слово «чекаємо», а перед очима його звивалася чимала щука, яку він уві сні спіймав уже перед самі-сіньким ранком. Мав він халепи після таких сновидінь, але такої ще не було…

Спантеличений звісткою, яка ніби вдавила його у крісло, повільно підвівся і підійшов до відчиненого вікна. З висоти другого поверху йому добре було видно, що майже всі спеціалісти уже роз’їхалися хто куди, на подвір’ї перед конторою зосталися лише зоотехнік Василь Теслюк і завгосп Гриць Черпак: видно, домовлялися про чергове чаркування під свіжину.

— Грицю! — гукнув Кажан. — Вернися!

Рубрики : Без рубрики

Юрій СИСІН. «Шкільні роки Мешулама Вайля»

У номерах за 11 серпня та 10 грудня минулого року «Чорноморські новини» опублікували чотири новели письменника Юрія Сисіна із циклу «Шкільні роки Мешулама Вайля». Це розповіді про долю єврейського хлопчика з провінційного містечка та про оточення, в якому він зростав. Пропонуємо вашій увазі ще одну оповідь із цього ж циклу.

«Українська?  За  бажанням!»

Щосуботи в усіх класах школи, за розпорядженням її директора, після уроків класні керівники проводили з учнями «виховні години». Сьогодні важко одразу перелічити їх тематику впродовж навчального року чи хоча б чверті, але за всієї багатотемності та багатовекторності виховного спрямування стрижнем тих «годин» залишалося емоційне дорікання учням: одним — що не «не дотягували» до «хорошистів», а іншим — за поточні «двійки» за п’ятибальною системою оцінювання.

Справа полягала у тому, що в школі йшло активне змагання учнів та викладачів за успішність, і кожен класний керівник застосовував усі притаманні йому методи досягнення найвищих результатів «своїми» учнями, бо знав, що на шкільних педагогічних нарадах роль класного керівника виконуватиме директор, а роль учнів — вони, класні керівники, які «недопрацьовують».

Найбільшою проблемою для школи з російською мовою навчання у цьому змаганні була україн-ська. Російська як мова «міжнаціонального спілкування» задовольняла всі комунікативні потреби як держави в цілому, так і кожної окремої людини, яка пов’язувала своє майбутнє з російськомовним простором: навчання у технікумі, виші, військовому училищі тощо. Тому українська і в школі, в якій навчався Мешулам, і в державі була мовою «обмеженого застосування».

У містечку розташовувався військовий гарнізон, тому в школі навчалося багато дітей, чиї батьки про українську чули хіба що тоді, коли їхні діти приносили додому щоденники із записами для батьків: «Зверніть увагу на успішність сина (дочки) з української мови». Після цього, вже наступного дня, до кабінету директора стояла черга з матерів, бабусь, тіток та інших родичок, які опікувалися тими учнями, щоби висловити своє ставлення до зауважень на їхню адресу, а заодно — і до української, яку ні вони, ні їхні діти «нікогда нє зналі і знать нє желают», і за одним походом — до вчителів, які «заставляют», проти волі батьків і дітей, вчити українську.

Рубрики : Без рубрики

Людина-диво

3 січня 2006 року відійшов у засвіти талановитий український поет Василь Сагайдак. Своїми спогадами про дідуся ділиться його внучка Стефанія.

Найзвичайнісінька людина на цій планеті — Василь Поліонович Сагайдак. Він курив цигарки «Козак», у нього були «дивакуваті» зелені плавки влітку на пляжі і дуже «кльові» окуляри, які зараз, до речі, були б по моді.

Зараз я пам’ятаю небагато, лише декілька спогадів, але чого я точно не забуду — це його ставлення до життя. От, знаєте, людина, яка не вміє злитися, яка знайде спільну мову з будь-ким: міністром внутрішніх справ чи безпритульним біля ларка. І це добро, яке розходилося у повітрі від нього, передавалося всім навкруги. Він показав мені вишні, море, літературну Одесу. Він навчив мене речам, які не знайдеш у жодному підручнику — вмінню фантазувати. І найголовніше, що він не втратив цю здатність у свої кількадесят років.

Як зараз пам’ятаю, ми малювали «звіра» біля третьої школи. Кожен день приходили, щось домальовували, в моїй фантазії це було щось неймовірне. А знаєте, що це було насправді? Чорний кусок смоли. Просто смола. Чорна. На асфальті. Більше нічого. Але ми двоє бачили там значно більше. Напевно, це був його дар: у простих речах бачити набагато більше, ніж є. Ми з ним будували наш особистий світ: де ставали живими голуби на асфальті, де писали вірші на зрубах дерев, де не існувало зла.

Він був моїм найкращим другом, це правда. Він завжди казав: «Стефаніє, ти маєш навчитися мислити. Мислити — то основа людини. Саме думки роблять нас особливими. Тебе не вирізнятимуть нова сукня чи інші гарні речі. Тільки думки!». В 11 років  це звучало ну дуже круто. Зараз це звучить майже неможливо. Так важко залишатися при своїх думках, не вміючи підлаштовуватися під соціум. Мабуть, це був би його наступний урок, який він мені так і не встиг дати.

Він помер, коли мені було 12. Зараз мені 21, але я досі не зустріла кращого вчителя для себе, аніж він. Для мене він став людиною-всесвітом. У ньому було прекрасне все: і зовнішність, і мова, і думки… Він заклав важливі цінності в моїй голові. І я була не єдина. В нього були студенти-учні, які тільки починали свій шлях як письменники, а дідусь був їхнім учителем та наставником. Тому фактично він продовжується у своїх послідовниках та учнях, які пам’ятають його і пам’ятатимуть завжди.

Стефанія САГАЙДАК.

Рубрики : Без рубрики

Неробочі дні 2017-го

Рекомендований графік перенесення робочих днів у 2017 році з урахуванням встановлених законом святкових і неробочих днів в Україні.

Враховуючи положення статті 73 Кодексу законів про працю України, у 2017 році на підприємствах, в установах, організаціях робота не проводитиметься у такі дні державних і релігійних свят: 7 січня — Різдво Христове (субота); 8 березня — Міжнародний жіночий день (середа); 16 квітня — Великдень (неділя); 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих (понеділок, вівторок); 9 травня — День Перемоги (вівторок); 4 червня — Трійця (неділя); 28 червня — День Конституції України (середа); 24 серпня — День Незалежності України (четвер); 14 жовтня — День захисника України (субота).

Відповідно до статті 67 КЗпП, якщо святковий чи неробочий день збігається з суботою або неділею, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Згідно з урядовим розпорядженням від 16.11.2016 «Про перенесення робочих днів у 2017 році», 8 травня також буде вихідним днем (такі собі чотириденні канікули з 6 по 9 травня). Ще чотири вихідні поспіль матимемо з 24 по 27 серпня — з нагоди Дня Незалежності. Згідно з урядовим розпорядженням вихідні дні, що припадуть на 8 травня та 25 серпня, доведеться відпрацьовувати по суботах, відповідно, 13 травня та 19 серпня.

Слід наголосити, що графіки вихідних днів розраховані для працівників з 5-денним робочим тижнем, а розпорядження про перенесення робочих днів має рекомендаційний характер.

Згідно з КЗпП остаточне рішення про перенесення вихідних та робочих днів на підприємстві приймає власник або уповноважений ним орган (керівник) підприємства, видаючи наказ чи інший розпорядчий документ.

Рубрики : Без рубрики

Космічне життя-буття

10 дивовижних фактів, які ми дізналися про Сонячну систему в 2016 році

Близько 30 зроблених руками людей космічних апаратів збирають сьогодні в нашій Сонячній системі інформацію про Землю та її околиці. Щороку накопичуються докази, які одні теорії підтримують, а інші… виштовхують на узбіччя. Ось кілька цікавих фактів, які нам вдалося взнати про нашу Сонячну систему в році, що минув, повідомляє http://portaltele.com.ua.

Юпітер і Сатурн жбурляють у нас кометами

У 1994 році весь світ спостерігав, як комета Шумейкерів-Леві-9 врізалася в Юпітер і «залишила слід розміром із Землю, який зберігався цілий рік». Тоді астрономи втішно перемовлялися, що Юпі-тер захищає нас від комет та астероїдів. Завдяки своєму масивному гравітаційному полю він, вважали, притягує до себе більшість цих загроз, перш ніж вони досягнуть Землі.

Але недавнє дослідження засвід-чило, що правда може виявитися абсолютно протилежною й ідея про «щит Юпітера» — хибна. Моделювання в Лабораторії реактивного руху NASA в Пасадені показало, що Юпітер і Сатурн, найімовірніше, закидають космічні уламки у внутрішню область Сонячної системи і на орбіти, які виводять ті уламки на шлях Землі. Виходить, що планети-гіганти жбурляють у нас комети та астероїди.

Хороша новина полягає в тому, що комети, які бомбардували Землю на етапах її розвитку, могли «занести летючі речовини із зов-нішньої області Сонячної системи, необхідні для утворення життя».

Рубрики : Без рубрики

Півень день віщує. Який?

Уже за традицією, у час новоріччя «ЧН» зробили екскурс в історію і поцікавилися, якими були роки Півня за останнє століття. Ось яка вийшла картина.

1921-й. «Воєнний комунізм», неп, «льодовий похід» Юрка Тютюнника

Якби я був скульптором, то створив би величний пам’ятник з граніту українському селянинові 1921 року, в якому вирізнив би дві його риси: згорьованість і незламність. Журитися було б від чого: війна та революції нищівною хвилею прокотилися по українській землі. Валовий збір зерна у 1921-у становив лише чверть довоєнного, виробництво в країні скоротилося в де-в’ять разів, а вартість рубля порівняно з 1913-м зменшилася в 13000 разів.

До катастрофічної ситуації призвела не лише воєнна руїна, а й політичні та економічні дії більшовиків, знані як «воєнний комунізм»...

1933-й. Голодомор очима консула Італії

Багато трагедій пережив український народ, але страшнішої, ніж Голодомор 30-х років минулого століття, історія України не знає.

Про цей злочин сталінщини наша газета писала неодноразово і докладно. Тут обмежимося лише цитатою з маловідомого листа консула Італії Граденіго, який у 1933-у в повідомленні своєму керівництву про Голодомор писав: «Сучасне нещастя спричинить колонізацію, переважно російську, України. Воно замінить її етнографічний характер. У дуже близькій майбутності не можна буде більше говорити про Україну, ні про український народ, ані, тим самим, про українську проблему, тому що Україна в дійсності стане російським краєм». Цей лист був опублікований у книжці «Великий голод в Україні», яка вийшла в Канаді у 1988 році.

(Детальніше — у першому номері «ЧН» за 2017 рік).

Подорожував у часі
Валентин ЩЕГЛЕНКО.

Рубрики : Без рубрики

Різдвяні морози

Справжню різдвяну погоду зі снігом і морозами віщують синоптики на святковий тиждень. Ба навіть більше: на 6–8 січня по Одесі та області оголошено штормове попередження.

Сніг, місцями сильний, хуртовина, снігові замети, різке зниження температури. Метеорологи і рятувальники просять людей, попри свята, максимально оптимізувати поїздки і без зайвої необхідності не пускатися в дорогу.

Уже сьогодні, 5 січня, очікується поривчастий північно-західний вітер до 14 м/сек. Удень ще збережеться плюсова температура — до 30С, але вже надвечір стовпчик різко поповзе вниз і в північних районах буде до мінус 70С (колючий вітер ще й посилюватиме відчуття холоду).

Завтра, 6 січня, по всій області — сніг, місцями дуже сильний, хуртовина, обмежена видимість (200—500 м), ожеледь. Вітер посилиться і місцями штормові пориви сягатимуть 19—24 м/сек. Вночі — 12—15, на півночі області — до 20 градусів морозу, вдень — 8—12 нижче нуля.

У суботу–неділю буде хмарно з проясненнями. Подекуди ще сніжитиме. Вночі можливі хуртовини. Вітер 9—14 м/сек., місцями пориви до 20 м/сек. Вдень — 12—170С, вночі до 20 морозу.

З понеділка небо роз’ясниться, вітер вщухне, морози поступово слабшатимуть і вже до кінця тижня денна температура наблизиться до нуля, а на півдні Одещини — навіть до 1—2 градусів тепла.

 
Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 18 грн.
  • на 3 місяці — 54 грн.
  • на 6 місяців — 108 грн.
  • на 12 місяців — 216 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 13 грн.
  • на 3 місяці — 39 грн.
  • на 6 місяців — 78 грн.
  • на 12 місяців — 156 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

Збільшити шрифт Зменшити шрифт

Єдина країна

ПАТ «ОДЕСАОБЛЕНЕРГО» інформує
Приєднуйся до нас!

Пам’ятка
Спілки читачів газети
«Чорноморські новини»

Якщо для тебе слова Батьківщина і її воля, демократія і свобода слова, гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності, якщо вважаєш себе громадянином, то ти – наш спільник.   Читати далі.

Бажаєш допомогти?

Кошти на підтримку єдиної обласної української газети Одещини можна переказувати на такі банківські реквізити: поточний рахунок 26006000041996, в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ОКПО 20990766 (обов’язково слід зробити примітку «На підтримку газети»).
Дякуємо всім, хто у ці нелегкі часи разом з нами.