Рубрики : Без рубрики

Щедрий засів творця «Щедрика»

Можна задути свічку, можна зруйнувати храм, але не можна заборонити українцеві любити свою Вітчизну. І свічки розгоряються з новою силою, і на колишніх руїнах постають нові храми...

Пророче ворожіння

Стояли різдвяні дні 1921 року. Село Марківці на Поділлі, вкрите білими снігами, під церковний передзвін виглядало особливо врочисто. Саме сюди до батьківської гостинної хати — сільського священика отця Дмитра — ще на початку січня приїхав Микола Леонтович, який уже був відомим композитором, хоровим диригентом, педагогом, музично-просвітницьким і громадським діячем. Мине час, і за ним міцно закріпиться слава митця світового рівня.

9 січня ввечері на подвір’я тієї ж господи заїхала підвода з двома чужинцями: візником Федором Грабчаком із сусіднього села та Афанасієм Грищенком, який повідомив, що є чекістом і бореться з місцевим бандитизмом, На підтвердження своїх слів показав посвідку, виписану на сірому цупкому папері з печатками Гайсинської ЧК та ще двох місцевих волостей. Прибулі попросилися на нічліг.

Дослідники біографії Миколи Дмитровича Леонтовича зазначають, що композитор наче відчув приховану небезпеку. Він мав підстави остерігатися нової влади, яка відкрито полювала на прихильників української національної ідеї. Адже вся творчість композитора, що опиралася на національний мелос і традиції українського багатоголосся, пошук новаторських шляхів обробки народнопісенних джерел, прагнення творити нові зразки духовної музики, свідчила саме про його проукраїнську позицію.

Доречно згадати й деякі містичні факти. Дослідники зазначають, що Надія Танашевич — одна з вихованок та подруга Леонтовича, якось взяла руку композитора, щоб поворожити. Глянувши на долоню, зблідла і прошепотіла: «Це — лінія життя, але чому вона така коротка?».

Того злощасного вечора 9 січня на прохання сестри Леонтович поклав на ноти «Заповіт» Тараса Шевченка. Про що тоді думав митець? Про своє життя? Про майбутнє? Відомо, що в його кишені вже лежали квитки для виїзду за кордон.

Стемніло. Леонтович усе грав і грав на піаніно, виконуючи свої композиції. Срібні, чарівні мелодії піднімали його на крила і підносили у височінь.

Нічліг з убивцею

Слухав музику і бундючний чекіст, вважаючи себе в чомусь вищим від інших. У нього був наказ і він його виконував.

Чи міг Леонтович відмовити йому в ночівлі? В принципі, так, але це б ішло в розріз із притаманною українцям гостинністю і християнською мораллю. Та й навряд чи це відвернуло б від нього небезпеку.

Микола Леонтович запропонував убивці місце в кімнаті, де перебував і сам. Десь о сьомій ранку там пролунав постріл. Отець Дмитро вбіг у кімнату сина і побачив страшну картину. Микола сидів на ліжку, а з рани на простирадло й подушку збігала кров. Навпроти в одній білизні стояв Грищенко, який викидав з обрізу використану гільзу і закладав новий патрон. Він відкинув священика назад і наказав візникові зв’язати всіх, хто є в будинку. Той, виконуючи наказ, зняв з ікон рушники і скрутив батькові, сестрі та дочці руки. До рідних доносився стогін ще живого Леонтовича, але вони не могли нічого вдіяти.

А в цей час убивця цинічно копирсався у шафах, забираючи цінні речі: шубу, гаманець, годинник, чоботи… Тому, як переповідають, у сердиту січневу заметіль великого композитора ховали босоніж, бо не було у що взути.

Миколі Леонтовичу йшов 44-й рік.

«Із цього вчителя «будуть люди»!»

Народився Микола Дмитрович у селі Селевинці (нині — Монастирок) на Поділлі 1 (13) грудня 1877 року в багатодітній сім’ї священика. Батько Дмитро Феофанович добре грав на струнних інструментах: скрипці, гітарі, балалайці, цитрі, був музично освіченою людиною. Мати Марія Йосипівна мала співочий талант. Отож змалку Микола виявив потяг до музики та співу.

За сімейною традицією, юнак мав стати священиком. Він за-кінчив Шаргородське початкове духовне училище, а згодом — Кам’янець-Подільську духовну семінарію. Але обрав інший життєвий шлях. По закінченні семінарії (1899) відмовився від духовного сану і вирішив серйозно зайнятися музикою.

Попервах вчителював у Чуківській двокласній школі, де організував хор і невеличкий оркестр, уклав дві збірки пісень з Полісся. Друга вийшла друком й отримала схвальний відгук засновника української класичної музики Миколи Віталійовича Лисенка: «Із цього вчителя «будуть люди»!».

І надалі, працюючи вчителем у різних навчальних закладах, створює там хори та оркестри.

Відчуваючи потребу в повнішому осягненні музичної освіти, Микола Леонтович на кані-кулах слухає лекції відомих спеціалістів у Петербурзькій придворній капелі, а згодом бере консультації у професора Московської консерваторії Болеслава Яворського: спочатку — в Москві, а потім — у Києві, куди той переїхав на постійне проживання.

Неабияке значення для професійного становлення Леонтовича мала щира дружба з улюбленим учнем Лисенка — Кирилом Стеценком. Саме Кирило Григорович наполіг, аби Леонтович дав свої обробки для виконання університетським хором у Києві. Хорова мініатюра «Щедрик», виконана на Різдво 1916 року, одразу зробила відомим ім’я автора серед україн-ських шанувальників музики й породила надзвичайне зацікавлення до його творчості взагалі. Це окрилило композитора.

Скарби, яким немає ціни

Після проголошення Україною незалежності 1918 року Микола Леонтович отримує перспективу для розширення своєї діяльності. Його запрошують до Києва викладати у новоствореному Музично-драматичному інституті ім. М.В. Лисенка та Народній консерваторії.

З дружиною Клавдією Ферапонтівною і двома доньками він переїздить з Тульчина, де викладав музику і спів у місцевому єпархіальному жіночому училищі, до Києва. Там обіймає посаду інспектора музичного відділу Народного комісаріату освіти й опікується створенням Першої україн-ської державної капели. Читає лекції у школах та гімназіях, укладає посіб-ники з нотної грамоти, до-сліджує аспекти співвідношення кольору й музики. Входить до складу Всеукраїнської православної церковної ради. Але у серпні 1919-го, переслідуваний денікінцями, Леонтович змушений знову повернутися до Тульчина. Організував музичну школу і працював над своїм першим великим симфонічним твором — народно-фантастичною оперою «На русалчин Великдень».

Загалом Микола Леонтович створив близько 200 обробок народних пісень: обрядових, церковних, історичних, чумацьких, жартівливих та інших. Характерними для них є динамічне розгортання сюжету й активна драматизація подій та образів.

На письмі неможливо передати всю красу цих довершених творінь. Але згадуємо знайомі рядки і музика сама летить до них:

Ой горе тій чаєчці,
чаєчці небозі,
що вивела чаєняток
при битій дорозі...

Гаю, гаю, зелений розмаю,
Любив дівчину,
сам добре знаю.
Любив дівчину
півтора року,
Доки дізнали вороги
збоку...

І в вас, і в нас
дай, Боже, гаразд,
І ви, і ми щоб живі були!..

Продовжують цей ряд пісні «Летіла зозуля», «Наступає чорна хмара», «Мала мати одну дочку», «Пряля», «Отамане, батьку наш», «Піють півні», «Не стій, вербо, над водою»… Попри весь багатий творчий спадок композитора найвідомішими є вже згаданий «Щедрик» і «Дударик».

Знакові пісні України

Певно, нема людини, яка не чула б цих рядків:

Щедрик, щедрик,
щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати…

Ластівка віщує господареві родинний добробут на весь наступний рік.

«Щедрик» був відомим ще з дохристиянських часів — ним живився містичний дух наших далеких пращурів. Але Микола Леонтович, образно кажучи, огранив цей алмаз святої чистоти. І зробив це так геніально, що «Щедрик» став надбанням усього людства.

...Можна задути свічку, але її відблиск у душах людських не загасити. У 1921-у, після вбивства композитора, «Щедрик» перелетів через океан, і того ж року був виконаний у Нью-Йорку. Він так сподобався американцям, що в 1938-у Пітер Вільговський, українець за походженням, переклав пісню на англійську мову, назвавши її «Carol the Bells» (колядка дзвонів). Відтоді у США, Канаді та Європі її традиційно виконують на Різдво і Новий рік. Сьогодні «Щедрик» має півсотні інтерпретацій і перекладений багатьма мовами світу.

Вражаючим твором є й «Дударик». Його текст мінімальний:

Діду мій, дударику!
Ти ж було селом ідеш,
Ти ж було в дуду граєш —
Тепер тебе немає…
Дуда твоя гуляє,
І пищики зосталися,
Казна кому досталися…

Але обробка Леонтовича надає цій невеселій історії максимального громадянського звучання, а ритмічна організація твору зачіпає найпотаємніші струни душі.

...Можна задути свічку… Але не можна вбити те, що не вмирає. Вбивці яскравого композитора, якого нерідко називають подільським Шопеном, не досягли мети — не залякали, не зламали волелюбних українців. Не канула в небуття, а ще з більшою силою ширилася між людей і творча спадщина великого знавця і популяризатора української пісні, українського мелосу.

Ось які рядки присвятив видатному митцеві Максим Рильський:

Ой ви, білі лебедоньки,
голосні пісні,
Ви літайте, ви шугайте
в рідній стороні!
Згинув славний Леонтович
у досвітній час,
Білі крила, як вітрила,
залишив для нас.
Слава славна не поляже,
не помре в віках,
Славен славний
Леонтович,
Хай живе в піснях!

Валентин ЩЕГЛЕНКО.

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 18 грн.
  • на 3 місяці — 54 грн.
  • на 6 місяців — 108 грн.
  • на 12 місяців — 216 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 13 грн.
  • на 3 місяці — 39 грн.
  • на 6 місяців — 78 грн.
  • на 12 місяців — 156 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

Збільшити шрифт Зменшити шрифт

Єдина країна

ПАТ «ОДЕСАОБЛЕНЕРГО» інформує
Приєднуйся до нас!

Пам’ятка
Спілки читачів газети
«Чорноморські новини»

Якщо для тебе слова Батьківщина і її воля, демократія і свобода слова, гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності, якщо вважаєш себе громадянином, то ти – наш спільник.   Читати далі.

Бажаєш допомогти?

Кошти на підтримку єдиної обласної української газети Одещини можна переказувати на такі банківські реквізити: поточний рахунок 26006000041996, в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ОКПО 20990766 (обов’язково слід зробити примітку «На підтримку газети»).
Дякуємо всім, хто у ці нелегкі часи разом з нами.