Рубрики : Ракурс

Свято із присмаком гіркоти

Спочатку приказка, а потім казка.

Ранок. Липень добігав свого кінця. У переповненому автобусі вже стояла спека.

До водія протиснулася інтелігентного вигляду жіночка і чемно попросила:

— Будь ласка, скажете, де мені вийти на Варненській, дев’ять.

Чи то спека допікала водія, чи прохання україн-ською мовою розгнівало його, бо не сказав, а гаркнув:

— Я не понимаю вашего языка! Спросите по-человечески!

Пасажирка на те хамство зреагувала спокійно (видно — не звикати). І знову до нього українською:

— Мені потрібна Варненська, дев’ять. Скажете, де вийти?

До того діалогу почали дослухатися інші пасажири, а вона відчула, як на плече лягла чиясь жіноча рука, й почула голос, схвильований та щирий:

— Як приємно тут почути рідну українську мову! Дякую вам за це, моя подружко!

Так на очах у всіх зустрілися дві рідні душі, незнайомі, але вже відкриті до одкровення.

— Я ж російськомовна українка, — прошепотіла перша. — Мене завжди дратувало це роздвоєння, бо думаю українською, а розмовляю за тутешньою традицією російською.

— О, те ж саме і зі мною, у мене теж ця проблема, — підхопила розмову друга.

А перша продовжила:

— Ось чому два роки тому я твердо вирішила послуговуватися тільки маминою, рідною. І ніби скинула із себе важкий хомут, цю роздвоєність. Головне, подружко, переступити через саму себе — і все вийде! Дякую вам за підтримку і порозуміння, бо мій сьогоднішній день почався вдало.

А тепер казка. Так гарно почався день 19-го липня для колективу редакції газети «Чорноморські новини». Ще б пак! Адже того дня вони відзначали столітній ювілей свого дітища! І на цьому святі навряд чи були ці двоє з автобуса — от би наслухалися маминої мови від огрому теплих привітань на адресу найстарішої одеської газети.

Сто років творчої праці багатьох поколінь журналістів — не поле перейти. Сьогодні можна тільки дивуватися, якою непохитною, незламною була громадянська позиція працівників «Чорноморки». При усіх режимах, упродовж цілого століття тримати на плаву, попри всі перепони, українську газету. Це вимагало неабиякої мужності, бо великим бажанням багатьох можновладців, навіть понині, є спокуса взагалі стерти її з лиця землі. Не вийшло! Колектив часопису впевнено вступив у своє друге століття.

Святкування ювілею газети відбулося у Золотому залі Одеського літературного музею. З гарної нагоди сюди прийшли і приїхали звідусюди шанувальники часопису, дописувачі, представники громадських організацій, духовенства. Дзвінки, привітання, телеграми. Не всім у залі вистачило місця, інші вітали стоячи, але у всіх був святковий настрій, бо ж нечасто випадає нагода відзначати столітній ювілей видання!

На тих урочистостях посадовці вручали праців-никам редакції почесні грамоти.

Отут якраз і виникає запитання: шановне панство, чи ви не переплутали, чи може, недогледіли чогось? Ідеться ж бо не про заводську багатотиражку, яка, може, була б гідна такої відзнаки. Йдеться ж про газету, яку знають і читають р різних куточках України, а завдяки інтернету — і за кордоном. На моїй рідній степовій Каховщині ще у далекі тридцяті роки минулого століття Одесу взагалі уособлювали саме з «Чорноморкою». І за столітню сподвижницьку працю тих, хто прирівняв перо до багнета, — всього-на-всього грамоту, та ще й місцевого значення? Даруйте, але, на моє переконання, це приниження всіх поколінь і журналістів, і шанувальників газети.

До речі, у ці дні сталася ще одна знакова подія. У Туреччині вдало посадив серйозно пошкодженого грозою літака український пілот і врятував своїм подвигом майже півтори сотні осіб. Реакція нашого президента була миттєвою: пілота-героя він нагородив орденом «За мужність». І правильно вчинив, бо цей подвиг гідний такої відзнаки. Але чи співмірні ці два подвиги — миттєвий пілота і столітній сотень чи й тисяч журналістів, що боролися за цілий народ? Не знаю. Але переконана: і герой-пілот, і найстаріша у країні шанована газета достойні саме ордена «За мужність». Бо тільки сміливим і мужнім дано вчиняти значно більше, ніж, здавалося б, людині під силу.

Ювілей «Чорноморки» висвітлив ще одну немаловажну проблему: подальшу долю Будинку преси. Ця велика й добре продумана споруда зводилася адресно, про що й свідчить сама її назва. Тут працювали редакції різних видань. Вони змагалися між собою за читачів-передплатників своїми кращими публікаціями й оперативністю в подачі інформації. Зустрічі з цікавими людьми, лекції, вітання колег з днем народження... І проводжали із цих стін в останній путь тих, хто присвятив своє життя улюбленій професії.

Пам’ятаю день, коли я, новопризначений власкор «Радянської України» по Одеській області, вперше переступила цей поріг. Було якесь велике зібрання усіх журналістів. Скрізь — пишуча братія. Я чужа серед чужих, мені дуже незатишно, і хотілося стати невидимою.

Раптом бачу: від порога через увесь зал крокує прямо до мене дуже високий чоловік. Підійшов, простягнув руку для привітання:

— Будьмо знайомі, колего! Я — Іван Івашко, власкор «Робітничої газети». Приєднуйтесь до нашої спільноти!

І враз ніби у саму душу заглянуло сонечко. Від того суто чоловічого «Будьмо знайомі» колега видався мені ще вищим і ще значущішим, бо своїм вчинком практично представив мене, новеньку, усій спільноті.

Ваня Івашко… Світла людина. Він був найшанованішим серед власкорів.

Знали: буквально днює й ночує на будівництві Одеського припортового заводу і звідти посилає у Київ, до редакції, свої репортажі та статті.

Знали: ніжно кохає свою молоду дружину й обожнює крихітку-доньку.

Знали: переніс кілька складних операцій, але не здається, працює й здогадується про свою трагічну неминучість.

...Ваню ховали звідси ж, з Будинку преси, що височіє на межі з просторою площею, названою на честь убієнного злодійською кулею редактора «Вечірки» Бориса Дерев’янка. Його теж ховали звідси, з Будинку преси, бо він справді був рідним домом для всього журналістського загалу.

Був… Бо сьогодні у цих стінах залишилося лише кілька редакцій, а життєвий простір «Чорноморки» скоротився до кількох робочих кабінетів, та й за ті свого часу довелося повоювати...

Прикро, але й за часів Незалежності доводиться відвойовувати право на існування українського видання. Втім, «чорноморцям» бійцівської стійкості й мужності не позичати.

— Вистоїмо! — кажуть вони. — І не заради нагород працюємо.

Сьогодні, схоже, Будинок преси у своєму первісному статусі доживає віку, активно заселяється різномастими орендарями.

А проте, знана усім одеситам велична споруда могла б з успіхом залишитися і Будинком преси, і значним культурним центром, гордістю міста, а не прихистком різних фірм і контор на святому місці — поряд з площею Бориса Дерев’янка, справжнього журналіста і справжнього українця.

І не довелося б редакціям свої урочистості і ювілеї, маючи рідний дім, відзначати у чужих стінах.

Майя ФІДЧУНОВА.

Р.S. Ну і як вам моя казка? Скажете — невтішна? Згідна з вами, але, дорогі співвітчизники... Іще не вечір. І Революція Гідності ще триває. І в кожній казці Добро обов’язково перемагає Зло.

М.Ф.

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 18 грн.
  • на 3 місяці — 54 грн.
  • на 6 місяців — 108 грн.
  • на 12 місяців — 216 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 13 грн.
  • на 3 місяці — 39 грн.
  • на 6 місяців — 78 грн.
  • на 12 місяців — 156 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

Збільшити шрифт Зменшити шрифт

Єдина країна

ПАТ «ОДЕСАОБЛЕНЕРГО» інформує
Приєднуйся до нас!

Пам’ятка
Спілки читачів газети
«Чорноморські новини»

Якщо для тебе слова Батьківщина і її воля, демократія і свобода слова, гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності, якщо вважаєш себе громадянином, то ти – наш спільник.   Читати далі.

Бажаєш допомогти?

Кошти на підтримку єдиної обласної української газети Одещини можна переказувати на такі банківські реквізити: поточний рахунок 26006000041996, в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ОКПО 20990766 (обов’язково слід зробити примітку «На підтримку газети»).
Дякуємо всім, хто у ці нелегкі часи разом з нами.