Рубрики : Без рубрики

Аміна

Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла — червоніла.

Т. Шевченко, «Гайдамаки».

 

Вона увійшла в будівлю одеського аеровокзалу — і все довкола змінилося. Аміна до цього вже звикла. До того, що де б вона не з’явилася, всі довкруж замовкали й дивилися тільки на неї. А вона йшла впевненим кроком і здавалося, що її легкі черевички ледь торкаються землі. Вона не йшла, а пливла над спітнілим у червневому мареві натовпом, який зачаровано дивився на неї, на її довгу мусульманську сукню, хіджаб кольору оливок і гордовиту поставу.

Літак приземлився вчасно. Аміна зустріла рідних, великі валізи зайняли своє місце в багажнику, і вона, розташувавшись на задньому сидінні автівки, розтанула в просторі, залишивши в повітрі аеровокзалу шлейф із якогось незнайомого, зітканого із благовонних пахощів та чарівної грації марева. Здавалося, картинки з казки «Тисяча і одна ніч» тільки-но промайнули тут, поруч.

Одеса. Рідне тепле місто. Старенькі вулички, знайомі з дитинства. Малі кошенята, що хвацько деруться по стовбурах платанів високо вгору На площах старенькі жіночки годують голубів. І море!

Воно з’являється зненацька. Ідеш, ідеш — звичайне собі місто, будинки з арками, крамниці, майстерні, якісь ще радянські вивіски «Стальканатмонтаж», «Черноморгидропроект», «Главкурортспецстрой» і т. д. і раптом — воно. Завжди нового кольору, завжди неочікуване і таке рідне. Воно і вабить-кличе, і лікує. Адже кому, як не йому, можна завжди довіритись. Розповісти...

Про незвичайні зелено-блакитні гори, про стрімкі потоки рік, що водоспадами стрибають по каменях, про гордих ширококрилих птахів над верхівками скель. Про сивочолий красень Кавказ.

Про «зеленку». «Зеленку», в якій, як на диких звірів, влаштували полювання російські ефесбешники. З якої викурювали, випалювали, розстрілювали живих людей. І палили села, і вбивали на очах у переляканих до смерті дітей і жінок рідних односельців, «чеченських бандитов, что засели в горах»... Масхадов, Яндарбієв, Басаєв, Дудаєв... І серце кровоточить, і здіймається хвиля ненависті й бажання помститися. Невже ніхто ніколи їх не зупинить? Невже тисячі красивих, гордих, життєлюбних доль так і відійдуть у вічність? А пам’ять про них зітреться, кане в небуття, буде старанно стерта або єзуїтське викривлена віртуозами російської пропаганди?..

1

Джохар... Дудаєв Джохар — перший президент незалежної Ічкерії.

Немовля, яке у віці лише восьми днів з рідної Чечні разом з родиною було депортоване до Казахстану. На довгі тринадцять років.

Згодом через це йому відмовили у вступі до військової академії. Але пілотом він усе ж таки став... Не зразу — була і робота електрика в будівельно-монтажному управлінні, і фізико-математичний факультет у Владикавказі. 

Та небо кликало увись. Після закінчення Тамбовського вищого військового авіаційного інженерного училища (закінченого на «відмінно») диплом чеченському льотчику вручав український льотчик-ас, герой Другої світової Іван Кожедуб.

Небо було його життям... Воно ж стало і його смертельним ворогом, його останньою миттю. Це воно, небо, допомогло карателям у підступному вбивстві героя...

Стрункий кароокий красень. Генерал-майор авіації. Він довго служив та жив в Україні, у Полтаві, а ще — у Тарту, в Естонії. Там він вивчив естонську мову. І проігнорував наказ радянського керівництва: блокувати естонське телебачення. А навпаки — направив до повстанців польову кухню...

Із 1990 року Дудаєв у політиці. 

На першому Чеченському національному з’їзді був сформований керівний орган — виконавчий комітет, головою якого обрали генерала Джохара Дудаєва.

12 березня 1992-го парламент Чечні прийняв Конституцію країни. Згодом чеченська влада, без протидії, взяла під контроль усі російські військові частини, розташовані там.

11 грудня 1994-го між Російською Федерацією та Чеченською республікою розпочалася страшна кровопролитна війна. Запалали міста і села. Бомбардування, ракетні удари, кров, смерть...

Наказ про вбивство Джохара Дудаєва було видано особисто президентом Б. Єльциним... 21 квітня 1996 року співробітники Федеральної служби контррозвідки Росії запеленгували сигнал супутникового телефону генерала в районі села Гехі-Чу. Одразу ж у повітря було піднято два літаки Су-25. Дудаєв загинув від вибуху ракети під час розмови по телефону... Герої не вмирають! Так скоро будуть скандувати у нас, в Україні, під час розстрілу Небесної Сотні. Герої не вмирають! Вони борються за свій народ, навіть коли їх уже нема серед живих.

Гинуть такі люди... Як з цим жити далі?.. Але ж тут Одеса. Цвірінькають горобці, господині поспішають на Привоз «делать базар», торохкотить трамвай, що повільно виповзає з-за рогу Тираспольської площі.

Аміна довго вдивляється в обличчя рідного міста. Все це зараз не для неї. Вона ще там, в Ічкерії. Вона давно все для себе вирішила. Такої жорстокої, людиновбивчої війни давно вже не бачили. Так, горці — гордий войовничий народ. Спадкоємці давніх аланів, що заселили колись Кавказ, Північне Причорномор’я, частину Європи. Вони не звикли коритися.

Це їхня земля. Стрімкий Терек, прозора Сунжа, вайнахські кам’яні башти. Кизляр, Гудермес, Ачхой-Мартан... Міста, де маленький гордий народ святкував свою незалежність і свободу... І був утоплений у стражданнях та ріках крові. Принизливі хасав’юртівські угоди. Хто ж повірить, що горда Ічкерія скорилася?! Вона просто переводить подих. І збирається з силами, і рахує втрати. Вбитих, поранених... 

І зараз там, у зелених горах, страждають у схованках і схронах десятки поранених, понівечених бійців. Без ліків, без засобів антисептики, без елементарної медичної допомоги.

2

Звичайно, в Одесі один з кращих на пострадянському просторі медичних університетів. Тепер це знову вулиця Ольгіївська. На розі із Софіївською. Старі будівлі з багатьма гарно облаштованими кафедрами, лабораторіями, віварієм та патологоанатомічним корпусом.

А ще викладацький склад... Пирогов, здається, тут, в Одесі розпочинав свою найголовнішу працю «Начала общей военно-полевой хирургии»... Це що — збіг?.. Актуально, як ніколи... Так, там, у горах, без лікарів зараз ніяк! Треба вчитися!

Вступна комісія. Студентський квиток. Але чому так довго тягнеться час? Ці безкінечні загальноосвітні курси. Біологія, біохімія, біофізика, інформатика... Де ж вона, хірургія? «Військово-польова хірургія»! Для Аміни кожен місяць, кожен тиждень важливий. Але без диплома лікаря вона не зможе допомагати, оперувати, рятувати поранених.

Нарешті, кафедра хірургії на Слобідці. Годинами біля операційного столу. Поряд з кращими хірургами Одеси. Вже нема сил і підкошуються ноги, але вона не йде з операційної. І знову асистує знаним лікарям. І чергування у відділеннях, і практика в «анатомці»... Й іспити, іспити...

Та Чечня ні на мить не виходить з голови.

Зараз єдиним джерелом будь-якої правдивої інформації є сайт «Кавказ». Його можна дивитися й тут. Спасибі інтернету! І слухати останні новини. І листуватися з чеченцями... З Росії, з України, з Європи. Їх багато розвіяла по різних світах війна.

І вже вкотре німіти від люті. Кадировці, що захопили, принизили, скорили волелюбний народ Ічкерії, правлять там бал і знущаються над ним на догоду Путіну. Їм ніколи не буде прощення. 

А в супермаркеті люди перебирають продукти, везуть перед собою візочки. Діти тягнуть батьків до іграшок... Наче й нема десь війни... Вони — щасливі: міни та гранатомети — все це для них космічно далеке. Неймовірно, нереально далеке... Поки що...

Після вечірньої молитви Аміна сідає за комп’ютер.

Тут, в Україні, з давніх-давен чомусь існують вигадки, що мусульманська жінка закрита в своєму вузькому колі і зайнята тільки домашніми справами. Це — повне невігластво. Магометанки завжди мали змогу вчитися, працювати, вдосконалюватися. І взагалі, саме мусульманки відігравали важливу роль у створенні багатьох ісламських навчальних закладів. В ісламському світі вони мали змогу вчитися, здобувати академічні ступені, а також кваліфікуватися як вчені та викладачі.

Зароблені мусульманкою гроші вважаються тільки її особистою власністю, тоді як чоловік зобов’язаний витрачати статки на утримання всієї родини. Шлюб в ісламі завжди розглядався як договір, де згода жінки була обов’язковою. Жінки в ісламі за згодою чоловіка можуть працювати, не дарма ж одна з дружин пророка Мухаммеда — Хадіджа — була успішною підприємницею.

Аміна давно з інтернетом на «ти». Адже тільки завдяки йому можна дізнатися правдиві новини. Звідти. З Ічкерії. Зіпсоване Януковичем телебачення — це наруга над новинами. З усіх шпарин стирчать путінські «віслючі вуха».

Втім, інтернет теж ретельно відстежується. Російські спецслужби не дрімають.

3

Та все ж тут можна хоч на трошки зануритись в недавнє минуле... І поспілкуватися з рідними за духом людьми. Вгамувати свій біль. Стримати допоки що свою ненависть. Бо вона, Аміна, вже давно сформулювала сенс своєї боротьби. І звучить він так: «Путін — мій особистий ворог». Мій! І він нікуди від мене не подінеться. Він відповість за все!». Тільки з цим гаслом можна прокидатися, возносити молитву до Аллаха і розпочинати новий день. І наснажувати себе величчю полеглих героїв.

Аслан.

Масхадов Аслан (Халід) народився в Казахстані. Карагандинська область. Повернувся на батьківщину в Чечню лише у вісім років. Горці завжди були кращими воїнами. Змінювалися війни, змінювалися зброя, змінювалися вороги чи військові доктрини. А воїн завжди повинен вміти воювати. Тому спочатку Тбіліське вище артилерійське командне училище, а потім — Ленін-градська військово-артилерійська академія.

Із 1986 року Масхадов служив у Литві. 

Прозора, бурштинова маленька Литва. Який опір, яка міць у протистоянні з величезною кровожерливою державою! І свої герої: й Антанас Смятона в 1920-ті, й Альгірдас Бразаускас в 1990-ті, й Даля Грибаускайте — в 2010-ті. Вони не могли не бути прикладом, не викликати повагу та бажання мати свою незалежну батьківщину...

1992 рік. Дудаєв кличе Масхадова додому. У Грозний. Масхадов — начальник генерального штабу. Із 1997-го — президент Ічкерії.

12 травня 1997 року в Москві президент Чеченської Республіки Ічкерія Аслан Масхадов та президент Російської Федерації Борис Єльцин підписали договір «Про мир та співробітництво», що за фактом було юридичним визнанням незалежності Ічкерії.

Складно. Складно розбудовувати нову державу. Надто потрібні порозуміння, терпіння, розум.

Аж раптом теракти у Москві, у Волгодонську, у Буйнакську. Підірвані житлові будинки. Масхадов заявляє, що Чечня до цих вибухів жодним чином не причетна. Але Москві й не потрібна правда. Вона знову запускає маховик війни. А тут радикальна опозиція з Шамілем Басаєвим та Хаттабом. Спільної мови нема. Різні погляди на майбутнє. Розкол. І цим, звісно ж, користується ворог.

2002 рік. Введення російських військ у Чечню. Масхадова оголошено у федеральний, а потім і в міжнародний розшук. 8 березня 2005-го в рамках спецоперації співробітники центру спеціального призначення ФСБ у селі Толстой-Юрт вирахували місцезнаходження президента ЧРІ. Зробили це за допомогою апаратури, що здатна визначити координати мобільного телефону. Так загинув ще один горець-герой. Ще одне палке шляхетне серце віддане за свободу! Герої не вмирають! 

* * *

Інтернет. Обговорення подій. Спільна доля. Слова підтримки... Якийсь новий дописувач. Цікавий. Розумний. Але інтернет — загрозлива річ. Треба обережніше. Путін з Януковичем — найкращі союзники. ФСБ-ешники тут, в Одесі, розгулюють наче у себе вдома. Шкода, що не можна поділитися наболілим відверто.

Новий адресат цікавий. Поспішаєш додому, бо хочеться якнайскоріше ввімкнути комп’ютера. А раптом там уже чекає на тебе лист від нього? Так багато спільного болю! Такі важливі підтримка, спільний біль і надія на майбутнє.

Й о диво! Він, чеченець, ічкерець, мешкає тут, в Одесі!

Домовитися про зустріч з новим знайомим Аміні тут, у центрі міста, неважко. Її мало цікавить, чи сподобається вона йому. Адже її відкрита сонячна посмішка ще нікого не залишала байдужим. Вона може бути суворою, інколи буває непослідовною чи злою, але варто їй лише посміхнутися — і всі перестороги зникають. Ця посмішка, а ще чистий, щирий погляд і стануть її візитівкою на довгі роки.

4

Вона сподівалася зустріти товариша, однодумця, хотіла знайти підтримку й обговорити спільні цілі. Аж тут — він. Високий красень з добрими, здається, ще дитячими очима, гарним вродливим обличчям, з ледь рудуватим густим волоссям. А яка постава, який зріст!

...Приїхав сюди із Західної Європи. Навчався в Лондоні. Ненавидить Путіна і Кадирова. Очі затьмарює вологий туман, коли згадує сплюндровану, залиту кров’ю Батьківщину. О який же він рідний, цей Адам!

Вони порозумілися одразу.

І майже одразу зрозуміли, що це на все життя. У мечеті їхній шлюб благословив мулла... А через деякий час в усіх засобах масової інформації — українських, західних, російських — вона, Аміна, вже виступатиме як «цивільна дружина»... Злочинця. Підступного терориста. В’язня...

І це її Адам Осмаєв. Добрий, веселий, надійний.

Путінські режисери напередодні його виборів у президенти не дрімали. Вони вирішили розіграти ще одну виставу для «сердобольної» російської публіки. Під назвою: «Підготовка жахливого замаху на улюбленого вождя». Ну, звичайно ж, у центрі події має бути ненависний чеченець, терорист, кавказець, злочинець. Вибух у приватній квартирі. Пожежа. Затримання.

СІЗО. Довгі черги з передачами. 

І заклик до небайдужих людей у всьому світі.

Мама! О, що б вона робила тут сама, якби не мама. Після ранкового намазу мама завжди спокійна. Вона знає, що робити, як діяти. Мама — відомий в Україні журналіст. Це завдяки їй знайшлися навколо довкола них люди — адвокати, правозахисники, непродажна демократична преса. Статті, звернення, інтерв’ю. Судові процедури, слідчі дії, захист. Стільки сил, нервів, надій і сподівань. І все здається марним.

Інакше й не могло бути. Янукович з Путіним уже давно все узгодили. Навіть випили «за успєх нашего дєла». Яскрава телевізійна подія. Чеченські терористи готували замах на президента Росії. Але вибухівка здетонувала раніше. Один з них загинув, а інший розказав «слідчим органам», що, де і як було. Все зіграно, як по нотах. Посвячені з іронією зауважують, що замовлений «терорист» — це «подарунок» від Януковича дорогому «старшему брату» Володимиру Путіну з нагоди його президентства.

Слідство. Свідки. Томи паперів... Усе відпрацьоване ще зі сталінських часів. Коли чи не кожен третій житель великої держави був «ворогом народу».

14 серпня 2012 року апеляційний суд Одеської області ухвалив остаточне рішення про екстрадицію Адама Осмаєва до Росії. І вже на летовищі стоїть літак для відправлення ув’язненого чеченця до Москви.

Чудес на світі не буває. Але бувають небайдужі люди. В усьому світі. І працюють демократичні закони. Європейський суд з прав людини задовольнив клопотання адвокатів і заборонив екстрадицію Адама Осмаєва до Росії. Бо в Москві до нього можуть засто-сувати насилля, піддати тортурам... 

І диво таки стається. Янукович лякається Європейського суду і змінює своє рішення.

Через тиждень процес уже було зупинено.

Судитимуть Адама тут, в Україні, і за українськими законами. Це перша перемога.

Путіну залишається втертися рукавом, випускаючи з рук ласу здобич.

І вона, Аміна, проста мусульманська жінка у традиційному ісламському одязі, тихо святкує перемогу. Вона молиться Аллаху за послану благодать.

(Далі буде).

Арсенія ВЕЛИКА.

Травень, 2016 — червень, 2017.

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 18 грн.
  • на 3 місяці — 54 грн.
  • на 6 місяців — 108 грн.
  • на 12 місяців — 216 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 13 грн.
  • на 3 місяці — 39 грн.
  • на 6 місяців — 78 грн.
  • на 12 місяців — 156 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

Збільшити шрифт Зменшити шрифт

Єдина країна

ПАТ «ОДЕСАОБЛЕНЕРГО» інформує
Приєднуйся до нас!

Пам’ятка
Спілки читачів газети
«Чорноморські новини»

Якщо для тебе слова Батьківщина і її воля, демократія і свобода слова, гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності, якщо вважаєш себе громадянином, то ти – наш спільник.   Читати далі.

Бажаєш допомогти?

Кошти на підтримку єдиної обласної української газети Одещини можна переказувати на такі банківські реквізити: поточний рахунок 26006000041996, в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ОКПО 20990766 (обов’язково слід зробити примітку «На підтримку газети»).
Дякуємо всім, хто у ці нелегкі часи разом з нами.